Літературна вітальня з нагоди 89-річниці від дня народження Ліни Костенко

«Ще не було епохи для поетів,

але були поети для епох!»

   Літературна вітальня з нагоди 89-річниці від дня народження

Ліни Костенко

 Лунає пісня у виконанні О.Богомолець на вірш Ліни Костенко

 «Я вранці       голос горлиці люблю» (https://www.youtube.com/watch?v=o_FvcC85LDQ&t=0s&index=3&list=PLaD2LkOh5bgLp11LZuciQMtgUQC21pUlL

Учитель:                           

          Страшні слова, коли вони мовчать,                    

 коли вони зненацька причаїлись,

 коли не знаєш, з чого їх почать,

 бо всі слова були уже чиїмись.

 Хтось ними плакав, мучився, болів,

 із них почав і ними ж і завершив.

 Людей мільярди і мільярди слів,

 а ти їх маєш вимовити вперше!

 Все повторялось: і краса, й потворність.

 Усе було: асфальти й спориші.

 Поезія - це завжди неповторність,

 якийсь безсмертний дотик до душі.                                                

Такими ось рядками хочеться розпочати нашу зустріч, наше знайомство з талановитою поетесою - Ліною Костенко. Кажуть, що талант, якщо він є — то проявляється в усьому. Це ж можна сказати і про геніальність поетеси, нашої сучасниці, якій 19 березня виповнилося 88 років від дня народження.

Наприкінці п'ятдесятих років на українському поетичному небосхилі зійшла нова зоря... Не дивно, що У 2015 році мала планета Сонячної системи № 290127 отримала назву Ліна  Костенко.

Ведуча:     Народилася Ліна Василівна 19 березня 1930 року в місті Ржищеві на Київщині у вчительській сім'ї Батьки майбутньої поетеси вчителювали й з ранніх літ прищеплювали дитині високі моральні, етичні та естетичні смаки, подавали літературні, фольклорні та історичні взірці для наслідування.

 На все життя Ліна перед собою мала приклад батька — Василя Костенка, поліглота-самородка (він знав 12 мов), педагога від Бога, який за потреби міг на найвищому рівні викладати всі предмети у школі.

Закінчивши середню школу в Києві, вчилася у Київському педагогічному інституті, а згодом у Літературному інституті імені Максима Горького в Москві, який закінчила 1956 року. Тоді ж, наприкінці п'ятдесятих, одна за одною вийшли друком її поетичні збірки «Промені землі» і «Вітрила», а в 1961 році - «Мандрівки серця»

Ведучий:

    Затим добрих півтора десятка літ у літературному житті України мовби й не існувало Ліни Костенко. Сьогодні таке диво - мовчання пояснюють безкомпромісною громадянською позицією поетеси. Зрештою, так воно й було. Щоб упокорити свідому непоступливість письменниці, високі компартійні мужі через видавництва все робили, аби гостре слово мужньої жінки не дійшло до читача. Тільки Ліна Костенко не зрадила ні себе, ні поезію. Вона ненастанно, одержимо творила й піднеслася до висот такого духовного подвижництва, що її феномен в українській літературі залишається неперевершеним і вічним.

Читці: «Доля» (5 читачів)

Наснився мені чудернацький базар:

під небом у чистому полі,
для різних людей,
для щедрих і скнар,
продавалися різні Долі.
Одні були царівен не гірш,
а другі – як бідні Міньйони.
Хто купляв собі Долю за гріш.
А хто – і за мільйони.
Дехто щастям своїм платив.
Дехто платив сумлінням.
Дехто – золотом золотим.
А дехто – вельми сумнівним.
Долі-ворожки, тасуючи дні,
до покупців горнулись.
Долі самі набивались мені.
І тільки одна відвернулась.
Я глянула їй в обличчя ясне,
душею покликала очі…
– Ти, все одно, не візьмеш мене, –
Сказала вона неохоче.
– А може візьму?
– Ти собі затям, –
сказала вона суворо, –
за мене треба платити життям.
А я принесу тобі горе.
– То хто ж ти така?
Як твоє ім’я?
Чи варта такої плати?
– Поезія – рідна сестра моя.
А правда людська – наша мати.
І я її прийняла, як закон.
І диво велике сталось:
минула ніч. І скінчився сон.
А Доля мені зосталась.
Я вибрала Долю собі сама.
І що зі мною не станеться, –
у мене жодних претензій нема
до Долі – моєї обраниці.

     Ведуча :

Ліна Костенко – це унікальне явище в українській літературі і не тільки в українській, а  й у європейській, світовій, тому що такої глибини переживань і самокритичності сучасна література ще не знала. На нинішньому поетичному олімпі України серед інших майстрів слова вже кілька десятиліть живе вона як «нерозгадане чудо», «голос народу». Маючи воістину Божий дар слова, Ліна Василівна є ще й лицарем честі, взірцем громадянської мужності. («Крила» у виконанні Б.Ступки)

https://www.youtube.com/watch?v=kkHMxXsnE5k&index=6&list=PLaD2LkOh5bgLp11LZuciQMtgUQC21pUlL&t=0s

А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина...

А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір"я,

А з правди, чесноти і довір"я.

У кого - з вірності у коханні.

У кого - з вічного поривання.

У кого - з щирості до роботи.

У кого - з щедрості на турботи.

У кого - з пісні, або з надії,

Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає...

А крила має. А крила має!

Ведучий : Ліна Костенко — одна з тих, хто не втратив людської гідності в часи випробувань, і її шістнадцятирічне мовчання не виглядало як слабкість чи компроміс з владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито: її принциповість і прямота настільки лякали й дратували представників влади, що вони з величезним задоволенням у будь-який спосіб примусили б її мовчати. Але Ліна Костенко користується такою великою популярністю і любов'ю читачів, що чиновники просто бояться її чіпати.

      Мудрими людьми мовлено, що нація не існує без пасіонаріїв, тобто без людей які уособлюють совість, цвіт усього народу. Слава Богу, наш народ має такий цвіт. Крізь духовну порожнечу тоталітарного режиму, що зовсім недавно існував в Україні, звучав  мужній, совісний, жіночий голос Ліни Костенко.

        Читець:                        

            Життя, як річку, не перейдеш вбрід.
               Та, певно, в ньому і немає броду.
             Заходь по груди у студену воду,
              Пливи, пливи, пливи десятки літ!

       Не уникай в путі круговороту -
            Хай руки загартуються твої,
           Бо доведеться плавати і проти,
             І впоперек стрімкої течії.

   Коли ж попадеш в смугу теплих течій,
         Коли душа розніжиться без меж,
           Ослабнуть руки і отерпнуть плечі,
               І вже навряд чи далі попливеш.

Зануриш серце у блаженну втому,
          Запрагнеш тільки затишку... О, ні!
           Як жити, зачепившись на мілкому,
           То краще потонуть на глибині.
    

  Ведучий: Вона не просто геніальний поет – це складна , щедра на добро, спрагла до щастя і волі українська душа. Це – нові теми, образи, трагедії і гармонії, властиві українській землі, але співзвучні загальнолюдським.

 Читець:

Мій перший вірш написаний в окопі,

 на тій сипкій од вибухів стіні,

 коли згубило зорі в гороскопі

 моє дитинство, вбите на війні.

 Лилась пожежі вулканічна лава.

 Горіла хата. Ніч здавалась днем.

 І захлиналась наша переправа

 через Дніпро — водою і вогнем.

 Гула земля. Сусідський плакав хлопчик.

 Хрестилась баба, і кінчався хліб.

 Двигтів отой вузесенький окопчик,

 де дві сім’ї тулились кілька діб.

 О перший біль тих не дитячих вражень,

 який він слід на серці залиша!

 Як невимовне віршами не скажеш,

 чи не німою зробиться душа?!

 Це вже було ні зайчиком, ні вовком -

 кривавий світ, обвуглена зоря! -

 а я писала мало не осколком

 великі букви, щойно з букваря, -

 той перший віршик, притулившись скраю,

 щоб присвітила поночі війна.

 Який він був, я вже не пам’ятаю.

 Снаряд упав — осипалась стіна.

Ведуча: 

  Від «Першого вірша, написаного в окопі» і до історичного роману «Маруся Чурай» - саме Ліна Костенко у всій багатогранності продовжила жіночий поетичний родовід. І не слід її порівнювати з Лесею Українкою. Вона сама по собі - збагненна і незбагненна!

 Роман у віршах « Маруся Чурай» змальовує події далекої історії за часів Богдана Хмельницького. Твір про далеке минуле і цілком сучасний, бо звучить у ньому й такі проблеми , які хвилюють нас сьогодні.

     Роман «Маруся Чурай», як і драматичні поеми «Скіфська одісея», «Сніг у Флоренції», поема-балада «Дума про братів не-азовських», - це жагуче минуле в сучасності, без якого народ не може повнокровно існувати, претендувати на безсмертя. 

Незабутні миті - в кожному вірші Ліни Костенко. І всі вони наші - українські. Після вимушеного мовчання, окрім роману «Маруся Чурай», світ побачили збірки «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), книга «Вибраного» (1989).

       Безперечно, вона достойний продовжувач справи Григорія Сковороди  і  безсмертного Кобзаря

 Читці:

1. «Кобзарю, знаєш, нелегка доля оцей 20-тий невгамовний вік…»

    Звучить пісня «Умирають майстри»

https://www.youtube.com/watch?v=-cKFGKN6qus

2. «Ой ні, ще рано думати про все…»

   Ведучий:     Про Ліну Костенко хочеться говорити її ж словами.
Творчість Ліни Василівни-це не просто поезія, це її Доля, це наш з Вами Зоряний інтеграл у Саду нетанучих скульптур Над берегами вічної ріки.
           Помилкою було б вважати, що Ліна Костенко видатна тільки своїм протистоянням застою. Її поезія дорога чатачам тим, що в ній «чути голос віків». Вона написала чимало творів на історичну тематику. Причому в історії завжди вибирала найтрагічніші її сторінки: суд над легендарною  Марусею Чурай, спалення Жанни д'Арк, осліплення князя Василька, помста княгині Ольги древлянам, розіп'яття Христа

 Читець:

              Ісус Христос розп’ятий був не раз.

     Там, на Голгофі, це було уперше.

     Умер од смерті, може,— від образ,

      і за життям не пожалів, умерши.

 А потім розп’яли на полотні,

 у мармурі, у гіпсі і в граніті.

 А потім розп’яли його в мені,

 і розп’яли на цілім білім світі.

 І тіло з’їли, кров’ю запили.

 Ще рік, чи два, чи десять, чи довіку?

 І продавали образ з-під поли,

 і не дають умерти чоловіку.

 Куди піду? Куди тепер піду?

 Де на землі земля обітована?

 Казарми в Гефсіманському саду,

 І всі народи — як розкрита рана…

Ведуча:   Здавалося б, про любов сказано так багато, що всі слова уже були чиїмись. Але відомій українській поетесі Ліні Костенко вдалося розповісти про кохання оригінально та проникливо. Інтимна лірика поетеси вражає та зачаровує!       Лірична героїня любовної лірики Ліни Костенко – не емансипована жінка кінця ХХ віку. Вона – немовби із минулого століття. Для неї любов – явище духовно піднесене. Це не старомодність, не занудство, а глибоке розуміння святості почуття. Можливо, саме тому,на поезію Ліни Костенко створено багато ліричної музики. Це передусім пісні Ольги Богомолець, Лариси Лещук, Віктора Морозова. Вашій увазі пісня у виконанні Ольги Богомолець на вірші Ліни Костенко «Вечірнє сонце»   Історія кохання на тлі сумного осіннього пейзажу. Осінь і кохання – в них багато краси і суму. https://www.youtube.com/watch?v=OBByDZicvU8

Читець:    

         Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,

і не приспи, для чого я живу.

Даруй мені над шляхом тополиним

важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях,

не розміняй на спотички доріг,

бо кості перевернуться в гробницях

гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання, як у мене,

і від любові тьмарився їм світ.

І їх жінки хапали за стремена,

та що поробиш,— тільки до воріт.

А там, а там... Жорстокий клекіт бою

і дзвін мечів до третьої весни...

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Ведучий:

Ліна Костенко багато пише  про шляхетні, високі почуття, які треба мати щастя пережити. А це не кожному дано. Не до кожного приходить справжнє кохання. Не завжди маємо достойний об'єкт для любові. Ці проблеми Ліна. Костенко вирішує дуже оригінальне. Наприклад, скільки вже сказано, що нерозділене кохання – нещасливе. А тим часом ця думка в корені хибна, бо закохана людина переживає час свого цвітіння, незалежно від того, чи їі люблять, чи  відповідають на почуття. Мабуть, вперше в усій українській літературі у «Світлому сонеті» Ліна Костенко змістила спектр дійсно у світлу сторону:

Читець: «Світлий сонет»

Ведучий: У віршах Ліни Костенко про любов передано весь діапазон цього найвищого і найсвятішого людського почуття: від потаємного спалаху душі, виокремлення коханої людини з тисячі інших людей, появи довір'я до обранця, наснаги й верши­ни почуттів,  до усвідомлення кохання як щастя і як випробування.Можливо, тому  митці  знаходили у її віршах багато спільного з шедеврами живопису, музичного мистецтва. До вашої уваги пісня на слова Ліни Костенко «Осінній день»https://www.youtube.com/watch?v=0dung7I6xPY

Ведуча: Вірші Ліни Костенко часом нагадують малярські полотна. Поетеса створює образи одночасно як поет, художник і музикант. Жанр її поезії – це не  те, що сформулювали теоретики. Вона  дає  визначення віршам у свій власний спосіб. Ось як тут:

https://www.youtube.com/watch?v=JYrNFvDygCQ

Двори стоять у хуртовині айстр.

 Яка рожева й синя хуртовина!

 Але чому я думаю про Вас?

 Я Вас давно забути вже повинна.

Це так природно — відстані і час.

 Я вже забула. Не моя провина,—

 то музика нагадує про Вас,

 то раптом ця осіння хуртовина.

Це так природно — музика і час,

 і Ваша скрізь присутність невловима.

 Двори стоять у хуртовині айстр.

 Яка сумна й красива хуртовина!

Ведуча:

       Здатність любити — саме по собі велике щастя. Здатність втілити це почуття у слові — щастя удвічі.  Інтимна поезія Ліни Костенко має ту дивовижну особливість, що у ній знаходимо і впізнаємо рядки, які, одного разу прочитані, здаються власними. Вони вже належать не тільки і не стільки поетесі, скільки  читачам. Їх хочеться пригадувати, перечитувати, щоразу знаходячи якийсь несподіваний відтінок змісту чи настрою, ними навіть хочеться освідчуватися в коханні. Бо    інтимна лірика Ліни Костенко — це дивовижний світ, повний пекучої ніжності і гордовитої самоповаги, пристрасті і цноти, мудрості  і безоглядного шаленства.

Читці: «Любов Нансена»

https://www.youtube.com/watch?v=ohYG0a450Mg

Вчитель: 

Ліна Костенко належить до покоління , яке вже стало легендою, вона сама – одна з найяскравіших живих легенд, що творить славу цього покоління. У вітчизняній літературі Ліна Костенко гідно продовжує аристократизм духу, проявлений жінкою – митцем. Не визнаючи фальшивих почестей, публічного лицемірства, покірних компромісів, поетеса визнає лише мистецтво  як найвищу з людських чеснот. У символічному двобої світла і темряви, життя і смерті, тимчасовості і вічності, представленого її поезіями, завжди звучить настрій неминучої вітальної перемоги.

Читець: 

 Ти знов прийшла, моя печальна музо.

 Не бійся, я не покладаю рук.

 Пливе над світом осінь, як медуза,

 і мокре листя падає на брук.

 А ти прийшла в легесеньких сандаликах,

 твій плащик ледь прип'ятий на плечі.

 О, як ти йшла в таку негоду, здалеку,

 така одна-однісінька вночі!

 Ти де була, у Всесвіті чи в Спарті?

 Яким вікам світилася вві млі?

 І по якій несповідимій карті

 знаходиш ти поетів на землі?

 Ти їм диктуєш долю, а не вірші.

 Твоє чоло шляхетне і ясне.

 Поети ж є і кращі, й щасливіші.

 Спасибі, що ти вибрала мене.

Ведучий:  Українці можуть пишатися, що знайшли себе в геніальності поетеси.

Ліна Костенко:

Почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Почесний доктор Львівського національного університету.

Почесний доктор Чернівецького національного університету (2002).

Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка (1987, за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність»)

За книжку «Інкрустації», видану італійською мовою, Ліні Костенко 1994 року присуджено премію Франческа Петрарки, якою Консорціум венеціанських видавців відзначає твори видатних письменників сучасності.

Ведуча:

У 1998 році у Торонто Світовий конгрес українців нагородив Л. Костенко найвищою своєю відзнакою – медаллю Святого Володимира.

Вона – Перший лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Олени Теліги (2000).

Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992) і Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (березень 2000). Від цієї нагороди поетеса відмовилася.

Відмовилась і від звання Героя України  за правління Уряду Ющенка, відповівши: «Політичної біжутерії не ношу!»

Ліна Костенко не захотіла прийняти  і цінну нагороду – відзнака «Золотий письменник України», 2012

В листопаді 2013 року Українська Греко-Католицька Церква  нагородила Ліну Костенко, Редлиха Шимона та Зеновію Кушпету третьою щорічною відзнакою імені блаженного священномученика Омеляна Ковча.

Вчитель:

     Все йде, але не все є минущим.
Слово її віршів таке ж саме містке й відчутне для душі як і її Мовчання. Мандрівки серця поетеси помандрують і в Княжу гору, і до майбутніх поколінь, бо кожен твір цієї унікальної Людини - це Неповторність, яку не можна повторити. Можна читати. Слухати. Вбирати кожною клітинкою силу й мудрість, мелодію й думку, дух і вічність з її рядків, і не забувати, що життя іде, і все без коректур. А ще усвідомити б усім, що "кожній нації є за що посипати собі голову попелом. Тільки не треба тим попелом запорошувати очі наступних поколінь. Ніхто з нас, нині живущих, не може нести відповідальності за давні неспокутувані гріхи. Але кожен з нас зобов'язаний їх не повторити і не примножувати."

Наразі  літературне знайомство з видатною поетесою сучасності Ліною Василівною Костенко підійшло до завершення. Але я дуже сподіваюсь, що ваше знайомство з цією письменницею за порогом нашої вітальні не завершиться.  І ви ще звернетесь до її творів. Дякуємо за увагу.