Літературна вітальня: "Зустріч з поетом"

Зустріч з поетом рідного краю Ярославом Кибою (Теребовлянщина)

Ріка вмирає без джерел,

Дерева сохнуть без коріння.

У ріднім краї ти – орел,

Тут родовід твій,покоління.

 

Пісня «Рідне село»

 

Ведучий. Ось і все…Умілі батькові руки легко вправили останню соломинку і розцвів соняшником ще один новий-новісінький бриль.

• Це тобі,синку, носи з Богом!

Капелюх радо всівся на кучерявій голівці,ховаючи крисами допитливі оченята від яскравого майового проміння.

• Привіт,хлопчику, - через маленьку дірочку в плетеві крис пробився тоненький промінчик: -Це я,Божий посланець, - залопотів крильцями Ангелик, - ходімо зі мною.

Ноженята самі понесли хлопчика на вулицю.

• Агов,щасливо тобі! –привіталася легким порухом Сидорчина білосніжна постіль.
• Куди він прямує?- з цікавістю кукала з-поміж зелені Герасимова хата.

А промінець манив хлопчика вузенькою вуличкою прямісінько на рудку.

Ось і вона…Розляглася на сонці,боки свої зелені вигріває.

• Побігай по мені,погладь мене,- замуркала під ногами трава мурава.

Торкнувся рукою травички – ніжна-ніжна…

• Сюди,сюди, - дихнула прохолодою річечка Тайна.- Дивись,що я маю.

У чистій воді крутила хвостиком рибка.

Раптом хмара сховала сонце і промінчик також зник. Стало якось лячно самому і страшенно захотілось додому.

Герасимишина хата, Сидорчина постіль… У –  Ух !

• А де ж Ангелик? Залишив мене?
• Ти що,- торкнувся хтось ніжно щоки.

Обернувся мамина калина усміхається білим цвітом:

- Не залишив,у серденько твоє сховався.

І справді,у грудях було тепло і стало вже зовсім не страшно.

Багато разів калина змінювала своє вбрання з білого на червоне,з червоного на біле. Може,забуло хлопя той день, та іскорка божа залишилася у його серденьку і гріє душу,переповнює теплом,виливається у вірші й пісні,у яких живуть і татові капелюхи,і Сидорчині простирадла,і Герасимові вікна,зелена рудка,шепітлива річка з вербами,і ніжна калина коло хати…

АвторМоє рідне село простяглось по  долині

Там, де річечка Тайна в ється поміж берегів.

Плакуча верба над водою схилилась,

Тополі і клени шумлять від вітрів.

 

Я тут народився у батьківській хаті,

У нічку травневу як вишні цвіли.

Зорі ясно сіяли, здоров я бажали,

І щастя бажали на довгі роки.

 

Мені все дороге, знайоме з дитинства,

 стежечка та,  і спів в гаях солов я.

І стара розвітла за хатою вишня,

як згадка про юність мою.

 

Моє рідне село простяглось по  долині

Там, де трави зелені, такі запашні,

луки і доли , пшеничнеє поле

ночами так часто все сняться мені.

 

І де б я не був, в далині, на чужині,

До рідного краю на крилах лечу

До свої хатини, до тої стежини,

До старої вишні у саду.

 

 

 

 

 

Ведучий В дитинстві,ще давно колись

Я вибіг з хати в день майовий.

Шумів травою степ шовковий,

Сміявся день,пісні лились.

Весь божий світ сміявсь,радів.

Раділо сонце,ниви,луки.

І я не виніс щастя муки,

І задзвеніли у серці  звуки,

І розітнувсь мій перший спів.

 

Пісня «Калина»

 

Ведучий Цей хлопчик,про котрого ви щойно почули – наш земляк.Це поет-лірик,саме так хочеться представити вам автора слів пісні,котру ви прослухали,пісні,що стала вже народною у галицькій землі,а може, не тільки в Галицькій.Сьогодні у цьому залі в особливий спосіб вітаємо Ярослава Кибу.

На цій зустрічі презентуємо вашій увазі низку його віршів і пісень.Тож пориньмо в світ чарівної поезії,проймімося радощами й сумом,спогадами й надіями,найпалкішими людськими почуттями,торкнімося струн чистого,від серця створеного поетичного рядка

 

А скільки струн в душі дзвенить.

Ах, скільки срібних мрій літає!

В які слова людські їх влить?

Ні,слів людських для їх немає.

Вони ж так прагнуть в слові жить.

Так часом весь в огні горить,

Стражда,закоханий до краю.

І слів нема,в які б міг влить,

Зумів любов свою безкраю.

                                                   Вона ж чекає і мовчить.

 

Пісня «Танго» або «Під зорями»

 

Тече річка невеличка

Тече річка невеличка, що зоветься Тайна.

Там гуляє – веселиться дівчинонька файна.

А я скочу-перескочу оцю річку Тайну,

Бо кохаю усім серцем дівчиноньку файну.

 

Ой чи скочиш-перескочиш я того не знаю,

Лиш скажу я правду щиру – іншого кохаю.

Світить місяць, світить ясний ще й зіронька сяє.

Дівчинонька синьоока іншого кохає.

 

Ой то тайна, то все тайна, то велика тайна.

З ким гуляє-веселиться дівчинонька файна.

Ой то тайна, то все тайна, то дівоча тайна.

Кого любить, з ким гуляє дівчинонька файна.

 

Слово поетові

 

Ведучий Для кожного поета одвічною є тема кохання.Адам Міцкевич писав:

Нещастя,як любов на двох не можна розділить,

Нещасний той,кого любові мучить спрага.

Та найнещадніший,хто щастя і не прагне,

Той,хто не здатен взагалі любить.

Ця тема ода з найдавніших і одна з вічномолодих.

 

Вірші про кохання  

 

Автор Маріє, Маріє, Маріє,

Любове моя, віро і надіє,

Тобі лищ дарую всі квіти землі,

Для тебе співаю свої я пісні.

 

Маріє, Маріє, Маріє,

Веселко ти мого життя,

Дивись які зорі ясні вечорові

Осявають твій шлях в майбуття.

 

Сонечко ясне промінням ласкавим

Зігріває все душу твою,

Щоб карії очі і щире серденько

Ніколи не знали жалю.

 

Маріє, Маріє, Маріє,

Хай збудуться мрії твої.

Курличуть, курличуть у синьому небі

Любимі твої журавлі.

 

Маріє, Маріє, Маріє,

Кохана дружино моя,

Діти й онуки тебе поважають,

Коханню ж моєму немає кінця.

 

 

 

Автор У садочку на калині

Соловей своїй пташині

Про кохання все співає

Пісня дзвінко так лунає

 

Соловейку, милий брате ,

Я ж не вмію так співати,

Говорити- щебетати

Про кохання розказати.

 

Ти щебечиш на калині

Розкажи моїй дівчині,

Що я теж її кохаю,

У садочку виглядаю.

 

Соловейко все співає,

Все щебече-викликає

Дівчиноньку мою з хати

В сад вишневий погуляти.

 

Я кохану зустрічаю,

Щирим словом привітаю,

Обніму та поцілую,

Їй  кохання подарую.

 

У садочку на калині

Соловей своїй пташині

Про кохання все співає

Пісня дзвінко так лунає

 

Автор Удвох гуляли ми в саду

У нічку тиху весняну

Нам місяць ясно так світив,

 ти про кохання говорив

 

А я від щастя все цвіла

Як та калина край вікна

Немов та вишенька в саду

З тобою поруч я іду.

 

Милий мій, коханий мій,

Моє ти серце зрозумій.

Воно радіє та щемить,

Палким коханням все горить.

 

Коханий мій, хороший мій

Запам ятаймо вечір тихий, весняний,

Як вишні біло так цвіли,

Удвох щасливі ми були.

 

Пройшли роки, пройшли літа

Із ними юність золота,

Ти вже не той і я не та,

Лише любов в серці пала…

 

 

Ведучий Так,як ніжний весняний яблуневий цвіт всотує у себе сонячне тепле проміння,так і зворушлива поезія вбирає в себе задушевну мелодію.Можливо,так народжується лірична пісня.

 

Пісня «Я для тебе,кохана»

 

Ведучий Люблю,люблю,а що - не знаю:

Повітря,може,сонце,день,

Траву шовкову,цвіт вишень.

Комусь я руку постягаю,

Але кому,спитай…

Нерозділене кохання…Слабкому духом воно приносить сльози,а сильному дає змогу знайти міць вистояти,пізнати велику радість у житті.Незважаючи ні  на що сильний духом зуміє залишити любов у своєму житті,досягти її найвищого злету.

Щоб мудро в сівті жить,

Потрібно знать чимало.

Важливі речі дві

послухай для начала:

Голодним краще будь,

Ніж їсти все підряд,

І краще будь один,

Ніж з ким попало.

 

Білосніжна калино, калино духмяна,

чому твої грона червоні, мов кров?

Тому що я довго і вірно чекаю

на щире кохання ,  на свою любов.

 

Самотньо зросла я собі при долині,

де трави зелені й такі запашні.

Мені соловейко присвячує щирі

й такі задушевні, ліричні пісні.

 

Його усім серцем  своїм полюбила,

і люті морози мені не страшні.

Мене ж він покинув, у  вирій полинув,

а  я залишилася на  самоті.

 

На гронах калини рум’янець палає,

своїм ароматом  весь світ наповня.

Калина  ж самотня  кохання чекає

і  все виглядає свого солов’я.

 

Зима промайнула, весніє на лузі,

на крилах тепло принесли солов’ї.

Калина немов наречена квітує,

співоче кохання вернулось її.

 

Калино червона, калино рум’яна,

я знаю, чому твої грона, мов кров.

Тому що ти довго і вірно чекаєш

на щире кохання, на свою любов.

 

 

Пісня «Каштани»

 

Слово дочці про татову творчість

 

Пісня «Говилянки-галичанки»

 

Ведучий Хтось ударив без жалю по серці моїм

І забилося серце в вогні золотім

І посипались зорі ясні,

І в дзвінкі обернулись пісні.

 

Пісня «Журавлі»

 

 

Автор Уже завершує свою трудову і життєву  діяльність   2016 рік.   Цього  року у травні місяці  минуло

 50 років, коли я закінчив  Великоговилівську , тоді ще восьмирічну школу.  П’ятдесят років – це півстоліття у житті людини. Виріс і постарів наш сад, який ми з  однокласниками – друзями садили.

Дуже красивою є наша школа зараз : нові сучасні вікна, просторі, освітлені класи, великий спортивний зал, шкільна їдальня,  комп’ютерний клас, тепло і затишно  дітям.  Ми, будучи учнями, про це могли тільки мріяти. Тоді школа була одноповерховою, опалювання було  пічкове.

А яким красивим стало наше село за те півстоліття.  Прокладено дорогу з твердим покриттям, проведена газифікація села,  працює будинок культури із різними гуртками художньої самодіяльності, посаджено  парк , облаштовано дитячий ігровий майданчик. Продуктивно працює громадський млин, який надає послуги не тільки жителям села, але і  приїжджим 

Багато  зроблено громадою по озелененню села.  Село живе, село працює.

Багатьох моїх однокласників вже немає  серед живих  -  вони пішли у вічність. Більше ніколи вони вже не побачать як сходить сонце, не порадіють успіхами своїх дітей та внуків. Вічна і світла їм пам’ять.

Своїм друзям-однокласникам я  присвячую свого вірша «Друзі мої».

«Друзі мої»

Друзі мої, друзі мої, однокласники сивочолі!

Ой як давно, дуже давно разом ми вчились у школі.

Згадайте той  пам ятний день, був він святково-печальний:

радість на устах, сльози на очах – наш дзвоник  прощальний…

Рідні батьки, дорогі вчителі нас в доросле життя проводжали,

досягти всіх вершин і не збитись з путі - так сердечно усім нам бажали.

На своєму шляху,  на ниві життя лаврів й розкошів ми не збирали,

лиш тернисті шляхи і стежини круті з честю й совістю ми підкоряли.

Друзі мої, друзі мої, однокласниці  любі і милі !

 Як же мріяли ви, як любили красу,  щебетали, і вперше кохали…

Ох, як роки летять, наші роки у вирій летять, вже і діти дорослими стали.

Ми онуків своїх , найдорожчий наш скарб, в школу рідну  навчатись  віддали.

Хай здорові ростуть і щасливі будуть, свої знання ми будем їм передавати,

щоб вершини круті  та  дороги складні могли вони із легкістю долати.

У наших внуках ми продовжимо  себе, вони є радістю на життєвій дорозі,

як в юності, так і в дорослому житті, будемо ми їм завжди на підмозі.

Друзі мої, друзі мої,  однокласники сивочолі!

Хай щастить вам в житті і радійте життю,  і будьте ви завжди здорові!

 

Танець «Шкільний вальс»

 

 

Автор Далеко від дому, до краю чужого

спокусниця-доля забрала синочків моїх

немов білий лелека, прилітають здалека

поклонитися неньці та рідній землі.

 

Далеко від дому, у  краю чужому

вони своє щастя та долю знайшли.

Немов білий лелека з далекого краю

рідненькій матусі внучат принесли.

 

 І де б не були ми у далі, на чужині

до рідного краю завжди спішимо.

До того озерця, батьківського щирого серця

любов і пошану свою несемо.

 

Нехай наші рідні будуть завжди здорові.

Нехай доля дарує їм світле майбуття.

А білий лелека хай приносить здалека

Щасливую  звістку  про наше життя.

 

 

 

Автор Де синії гори, зелені смереки,

Бистра річка до моря спішить,

Живе там гоцулка,  стара сива мати

В убогій хатині поміж крутих гір.

 

Далеко від мами синочки-соколи

Розбіглися з дому в широкі світи

Шукати там щастя і доброї долі,

Шукати там втіхи на довгі роки.

 

А мати шукає, усе виглядає

Коханих синочків з далеких доріг.

Вже й місяць на небі яскраво засяяв

І срібну доріжку проклав на поріг.

 

У кожного сина щоденні турботи,

У кожного сина невідкладні діла.

Матуся чекає додому синочків,

А їх все немає, нема і нема…

 

Згадайте , синочки, свою рідну неньку

Залиште свої невідкладні діла,

приїдьте до мами, вклоніться незенько,

цілуйте їй руки допоки жива…

 

Цілуйте їй руки, прощення благайте,

Благайте сердечно і мати простить

І більше ніколи її не забудьте:

Хто матір забуде – тяжкий чинить гріх.

 

Де синії гори, зелені смереки,

Бистриця річка до моря спішить,

Там вийшла гуцулка, стара сива мати

стрічати синочків з далеких доріг.

 

Пісня про маму

 

Ведучий Тема рідного краю близька кожному поетові. І кожен по-своєму виливає у віршах велику синівську любов до нього.Неможливо не згадати трагічних сторінок в історії України,а особливо боротьби українського народу за національне визволення.Ця тема щемить у серці і сьогодні,коли маємо неспокій в державі.

 

 

 

                                     Автор Браттям Українцям

                                        Стогнали у тюрмах і рвали кайдани

Сини України, славні отамани.

Боролись  за волю, віру і свободу,

За кращую долю нашого народу.

Молімося, браття, за все, щоб збулося:

За волю народу, пшеничне колосся,

За мирнеє небо і сонце ласкаве,

 Щоб в бою кривавім нас кулі не брали.

Щоб кулі не брали, шаблі щоб  минали,

Як неньку-Вітчизну будем захищали.

Будем захищати, себе не жаліти,

Тобі присягають твої, Мамо, діти.

Єднаймося, браття, у єдності сила,

Щоб наша Вкраїна повік не тужила.

Повік не тужила, тяжко не страждала,

Як квітка троянда усе розквітала.

Борімося , браття, за мир і свободу,

За кращую долю рідного народу,

За синєє небо і жовте колосся,

Щоб краще у світі усім нам жилося.

Борімося, браття, і ми переможем,

Всевишній на небі у цім  допоможе.

Господь допоможе у лиху годину,

Борімося , браття, щодня без зупину.

По правді і вірі будемо ми жити

І матір-Вітчизну  так щиро любити.

Так щиро любити тай оберігати ---

Вона в нас єдина, рідна наша мати!

 

Слава Україні!  Героям слава!

 

 

Пам’яті воїнам УПА і всім героям, які загинули за свободу і незалежність України посвячую.

На Ваших знаменах синьо-жовті блавати

Сонце і зорі осявали тернистий Ваш шлях

У бій з ворогами Ви йшли – визволяти

Свою Україну з ненависних кайдан.

Вдома зосталися батько і ненька

У лузі калина схилилась рясна

Кохана дівчина, немов та журавка

Виглядає, сумує біля свого вікна

На ратньому полі стогнали гармати

Не всі з Вас вернулись з кровавих боїв

В задумливій тузі стоїть виглядаючи мати

З священних походів героїв, соколів, синів.

Вже зранені землі колосяться хлібами

На ратньому полі давно закінчились бої

Ми Вас пам’ятаєм славетні герої

Про подвиги Ваші складаємо думи, пісні.

На наших знаменах синьо-жовті блавати

Сонце і зорі осявають світлий наш шлях

Якщо треба у бій, ми підем захищати!

Здобутую волю і свій рідний край.

Свою Батьківщину прославим піснями

І в мирнім труді возвеличим її

Ми більше ніколи, більш ніколи не станем рабами

В чужоземних проклятих катів.       

 

Пісня «Йшли селом партизани»

 

Ведучий Затремтіли струни у душі моїй,

Ніжна,ніжна пісня задзвеніла в ній.

Що ж до їх торкнулось?Чи проміння дня?

Чи журба і радість,і любов моя.

 

Автор Життя біжить немов стрімкі потоки

Вже й весни промайнули в далині,

А літо ніжне, синьооке

Волошками наснилося мені.

 

Вже й мудра осінь золотиста

Прийшла до мене зранку на поріг,

А я такий омріяно-врочистий

Все виглядаю свою юність із доріг.

 

В моїм омріяному щасті

Все сняться весни чарівні,

хоч знаю сам, що у гаях осінніх

давно вже не співають солов ї.

 

Життя біжить немов стрімкі потоки

Його не повернути вже назад.

У дітях  продовжую я жити

І піснею своєю на устах.

 

 

Автор Правди слово моє

Правди слово моє, ти тверде як кремінь.

ти тверде як кремінь, а гостре як бритва.

У помислах світле та щире,

Як мамина тиха до Бога молитва.

 

Ми правди знамено несем в майбуття

По тернистих стежинах, по дорогах життя.

Були у нас злети, було і падіння,

Радість перемог і сум від безсилля.

 

На шляху своєму. На ниві життя

Ми сіяли зерна миру, правди, добра.

З  любов ю  посіяні зерна зійшли, розцвіли

дали майбуття , глибоко пустивши коріння у

синівські серця.

 

А слово неправди стало буряном,

На узбіччі доріг поросло полином.

Незнайомий прохожий пройде, обмине,

Дорогою правди у вічність піде.

 

Побажання поетові натхнення в написанні лебединої пісні