Літературні персоналії Запорізького краю

Літературні персоналії Запорізького краю. МАРИНА БРАЦИЛО

Хто є Марина Брацило? Сучасна поетеса, чиї твори – світлі, наповнені любов'ю до свого роду і краю, до світу та життя взагалі, а проблеми їх і нині є актуальними. На свій творчий шлях вона стала ще з раннього дитинства, а у своє повноліття мисткиня опублікувала першу збірку “Хортицькі дзвони” (1995). Також Марина Брацило є автором збірок “Благосвіт” (1996), “Мелодія вічних прощань” (1997), “Сонцетяжіння” (2001), “Чотири пори любові” (2006), “Mare Аmorіs (Морю, з любов'ю)” (2011). Існує також післясмертне видання “Шовкова держава” (2014), яке встигла підготувати до другу сама автор, а після її трагічної смерті 17 червня 2013 року цю справу продовжили колеги та рідні Марини Брацило. З 1997 року мисткиня була членом Національної спілки письменників України. У 1998–1999 роках – голова Запорізького обласного літературного об'єднання імені М. Гайдабури.

Без сумніву, шляхетний острів, де в свій час жили та боролися за своє щастя, волю козаки, дуже вплинув на формування особистості Марини. Ще з юних літ вона любила Хортицю, не полишила цієї закоханості і в зрілості. Ніколи. Поетеса захоплювалася величчю острова! Кожен камінчик, кожна травинка несе в собі давню й таку цікаву історію, енергію войовничості... Вічності. Та що ж відчувала сама Марина Брацило, коли прогулювалась Хортицею?Її рядки можуть дати відповідь на це питання: “Блукаючи Островом, розминаю в пальцях пучечок чебрецю… Що я маю відчути – тут, де навіть вітри падають навколішки? І все так – спадком вольниці – розкинулась Хортиця. І все так – ятаганом турецьким – занесено над нею місяць. І все так – незмінною вартою – чатують у скелях душі братів моїх. Блукаючи Островом...”

Тільки справжній митець може так любити усе суще і так поетично й вишукано висловлювати свої думки! Здається, що Марина черпає натхнення звідусіль, і кожна подія, чи навіть кожен подих, крок, чи кожна посмішка та думка виливається у поезію – чарівну й вишукану, дуже просту, але ту, яка зачаровує, змушує мріяти, відчувати життя саме таким, яким бачить його поетеса – новим для читача, адже воно сповнене найрізноманітніших барв її настроїв, переживань, захоплень. Як вдало сказав Анатолій Рекубрацький, “вона шукає поезію там, де її, здається, нема”. І завжди знаходить – так з'являється літературний шедевр, справжній витвір поетичного мистецтва. Чи буде це вірш, чи пісня – то в будь-якому разі відлуння душі мисткині.

Марина Брацило нагороджена почесними грамотами Союзу українок Америки з нагоди Року родини за перемогу у міжнародному літературному конкурсі для дітей та молоді (1994 р.), Центрального правління 5 Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка за першу поетичну збірку «Хортицькі дзвони» (1995 р.), обласного відділення Українського фонду культури за плідну літературну діяльність та велику громадсько-масову роботу по відродженню і пропаганді духовної спадщини українського народу (1997 р.). У 1999 році Марина Брацило була залучена Американським біографічним інститутом до номінації «Жінка року», а її біографія внесена до Міжнародного словника видатних особистостей. У січні 2011 року Марина Брацило та Юрій Нога зазнали переслідувань з боку спецслужб за підозрою в причетності до підриву погруддя Йосипа Сталіна в м. Запоріжжя. 10 січня у їхньому помешканні у м. Бориспіль було проведен6о обшук. 10 квітня 2012 року раптово помер чоловік Марини Брацило поет Юрій Нога. 17 червня 2013 року Марина Брацило трагічно загинула, випавши з вікна 8 поверху квартири, яку винаймала у Києві. Обставини смерті залишаються невідомими по сьогодні. Марина Брацило похована на цвинтарі Св. Миколая, о. Хортиця.

З 2014 року творчою громадськістю Запорізького краю та членами Запорізької обласної організації Спілки письменників України на увічнення пам'яті поетеси був започаткований щорічний Всеукраїнський конкурс молодої української поезії та авторської пісні ім. М. Брацило «Хортицькі дзвони». У 2015 році до експозиції Запорізького обласного художнього музею було передано погруддя Марини Брацило, виконане скульптором Сергієм Жолудем (м. Львів). У 2017 році А. Рекубрацьким було написано біографічну статтю до Енциклопедії сучасної України, присвячену життю та творчості Марини Брацило.

Стань рухом — суцільним рухом.І хай буде суть — єдина,І ймення твоє — плинність.І сила — Святого Духа!Стань вітром — душею вітру,І хай буде кредо — швидкість. Твій ворог — мертвотні злитки. Мета твоя — світло!Стань струмом, прозорим струмом. Стрімкої струни водоспаду —Поєднані вірність і зрада. Зливаються в шумі. Стань злетом, могутнім злетом. Багряних сонячних сплесків. Мазком на блакитній фресціІ символом Сета.Єднай будівниче й руйнівне,Стань потиском рук всесильних. Води і вітру. Їх спільне. Поєднуй всегнівно. Зринай, шаленій, мій Народе,Щоб сплавом води і блакиті.І полум’ям сонця залити. Жертовник Свободи.

Дзвони свідомості — в сполох стократний: Що це? Що це? —Спалахи днів. І який, запитати б,Моцарт?Падає, ляскає, котиться, скрикуєхрипкоІ застигає на дні недорікоюскрипка. Чорна потвора рамена випростуєкрамом: Хто ще там диха? А ось тобі, ось тобіпам’ять!Жах… А колись не боялася воїнівдужих,І напівцілісність-напівроздвоєністьв душах: Скіфи, сармати, варяги, половцізмішані…Гасне, мов спалах, істерика сполохів. Тиша.

Це — так, просто так, просто так,Це просто сп’янілий вітер. Пролився дощ і не витер. Слідів за собою. Навзнак. Падає вечір долі,Накривши обличчям сутінь…Осінь дійшла до суті: Краще оркестр, ніж соло. Тепер вони плачуть разом: Вона, поламані мріїІ та безсоромна повія —Остання замовчана фраза. Біла пляма в історіїТрішечки дивних відносин. Вогню і паперу. Це осінь. Не думай, забудь про теорію —Практика завжди складніша,Ніж роздуми, запхані в папку. Це все. І я ставлю крапку. За неюнастанетиша.

За гратами снів я ковтаю прокльони,Насипані кимось в бляшану кормушку. Я — напівканарка-напівворона: Хрипую — бо хочу, співаю — бо мушу. Хтось вирощує квітиІ плодить гадів. А я хочу жити. На чорному водоспаді.І чорних низати птицьна чорні стріли громів,І стукотом рахівницьвітати спливання днів. Відлунюю в коридор:(до!)кроками повз старе:(ре!)просто в обійми зимі:(мі!)біла купель — лафа:(фа!)Але крижаніє Асоль( соль… )Та й інші померли. Всі.(сі.)І знов-таки в коридор:(до.)На чорному водоспадіне знають інших пісень. Все. Гама — хімічна: стронцій, радій…Хочете — розкрию страшну таємницю:чорні птиці —мутанти, що виросли з мух:бух! —впаде, полежить —розтечеться свинцем…Он у чиєїсь коханки лице —суцільна нежить. А у мене — лише хода:суцільна хіть. А він? Гляне, потім мовчить,потім: “М-да-а!..”потім: “Што-то я нє пойму…”,далі: “Му-у!”,а далі дивлюся — у нього роги…Ну та нічого. На чорному водоспаді усі такі:дві голови… ноги тонкі…Єдине: щоб мене годувать —треба все більше жита,бо маю помножити ніжність на два,а потім уже любитиІ нице канючити: “Взаємності!”, гейбивона є пайпершим чинником. А найкрашу музику написав Гейгер. Для оркестру лічильників. Але я не люблю поліфонію і стерео,люблю моно.І тому в мене вигляд напів’янгола-напівстерва,напівканарки-напівворони. Я не співаю. То витиму. Бога ради!.. Слухайте — тільки в душу не лізьте!..…Я живу на чорному водоспаді.бо на білому для мене немає місця.

Література:https://mij-kraj.com.ua/literaturoznavstvo-movoznavstvo-ta-folklor/zhyttievyi-i-tvorchyi-shliakh-literaturnoi http://archivzp.gov.ua/images/opisi/%D0%A0%206464%20%D0%BE%D0%BF%201.pdf https://www.bratsylo.com.ua/tvorchist/poeziya/ http://poetyka.uazone.net/bratsylo/