Літературні вечорниці

Про матеріал
У цьому позакласному заході зібрано матеріали з народних джерел,а також, з літературних творів,зокрема, "Сватання на Гончарівці", "Кайдашева сім'я", "Наталка Полтавка".
Перегляд файлу

Літературні вечорниці

(на гостину до літературних героїв)

Мета: розвивати естетичні смаки; поглиблювати навички сценічного втілення;               сприяти розвитку творчих здібностей дітей; виховувати почуття патріотизму,        бажання берегти свою національну культуру, любов до рідного краю, його традиції, почуття поваги до всього свого, українського.

Обладнання: українська хата, посуд, рушники, національні костюми, музичне оформлення.

Перебіг заходу

Ведуча: Є в нашого народу чудові традиції. Віддаючи шану минулому, беручи все найкраще у наше сьогодення, ми відроджуємо пісню, мову, історію народу. Час вечорниць – це довгі вечори глибокої осені та зими. На вечорницях співали і танцювали.

Ведучий: А зараз запрошуємо всіх присутніх на літературні вечорниці. Ось вони – улюблениці багатьох українських творів – дві куми.

Кума 1: Ой, люди добрі, що це коїться? Я жила собі щасливо і горя не знала, поки в мене кума рідна, курочку не вкрала.

Кума 2: Кажу тобі, кумцю люба, я її не брала! Нащо мені твоя курка, як я свою маю.

Кума 1: Вкрала, кумонько, вкрала! Людоньки, ви лиш послухайте! Забігаю до кумасі, заглядаю у піч – кипить моя курочка.

Кума 2: Погана, кумо, у Вас звичка. Ну не вмерти, ну не жить! Тож гусак в печі кипить, мій Василь з Києва приїхав, хоче юшки з галушками, а не сварки між кумами. Кумонько, голубонько, не крала я твоєї курки.     (біжить курка)

Кума 1: Люди  добрі! Це ж моя курка, це ж моя чубатурка!

Кума 2: Ось, де вона, а ти казала…

Кума 1: Вибач, мені кумо, за брехню на все село. (Говорить до курки) А тобі я покажу, з тебе юшки наварю.

Кума 2: Не карайте цю приблуду, юшка іншим разом буде. Краще приходь до нас на вечорниці.

Кума 1: Прийду, кумонько, прийду…

 Тільки вибач, мені.

(стук в двері заходить кума)

Кума 3: Ой так, так кумонько, не встигли оглянутися, а життя, наче стороною пройшло, як ті хмари осінні.

Господиня: Не говоріть кумо, куди  ж та наша молодість ділася? Присідайте!

Кума 3: Не журіться так, давайте краще заспіваємо.

Господиня: Давайте!

(співають пісню «Журба» Л. Глібова).

Кума 3: Ой, як згадаю…

В молодості так полюбляла вечорниці! Бувало, як зберемося вечерком співаємо, танцюємо, аж доки півні не заспівають…

Господиня: А які хлопці до нас приходили…

Кума 3: Так, так правду кажете. Ой кумонько, засиділася я. Скоро гості до тебе прийдуть, біжу хоч хустку нову одягну.  (Виходить)

(на ослоні хропе господар. Кума застеляє стіл і свариться на нього)

Господиня: Та вставай уже, горе ти моє лукове! Вставай, кажу, уже й гості на порозі, а ти все хропеш.

Господар:  Ой, Одарко, годі буде, перестань бо вже кричать!

Господиня: Ні, нехай же чують люди! Ні, не буду я мовчать!  (переспівуються)

(Стук у двері, сідають швидко, обнімаються.)

Ведуча: Отак вмить, мов голубки сіли.

(заходить Солоха)

Солоха: Кумцю! Через ті ваші пороги, можна поламати і руки, і ноги.

Господиня: Сідай не сварись, зараз до нас на вечорниці прийдуть. Скажи, як поживаєш? Що новенького знаєш?

Солоха: Та слава Богу  нічого.  А ось сусідка моя, така господиня на все село…

Господиня: Та ну! Розкажи…

Солоха:  Господарку таку завела. Одна корова, одне паця, один индик, один когут тай той публіка. Зранку будить, виспатись не дасть. тож сонна до обіду ходжу, через нього світа не бачу, голова болить. А ось у мене, 10 когутів і  курка.

Господиня: Та тю на тебе! Ти що ! А як це?

Солоха: А що думаю, я не мала щастя до парубків, хоч багато їх було, то ж нехай, хоч моя курка має.

Господиня: Так, так. Воно таки  так…

Підеш до корови дихаєш не надихаєшся, підеш до свині, цілий тиждень пахнеш.

(стук у двері)

Кайдашиха: А що це в тебе тут таке робиться? Хвіртка на розпашку, ніякого порядку нема…

Собаки  по двору ганяють. Годі перейти.

Господиня: Без тебе Кайдашихо, ніде, нічого не освятиться. Свого носа завжди впреш, куди тебе не просять.

Кайдашиха: Я просто зайшла. Дивлюсь в тебе світло світиться. А ти на мене всіх собак спустила. У тебе, мабуть, вечорниці будуть?

Господиня: А тобі нащо? Ти вже з цього віку виросла.

Кайдашиха: Не кажи, не кажи, я ще ого-го…

Душа в мене молодюсенька. Можна мені на вечорницях залишитися? Погода сьогодні гарна, місяць світить.

Господиня: Дивись тільки нікого не ображай.

Кайдашиха: Буду, як культурна людина, співати і танцювати.

(стук у двері, заходить Возний і Виборний)

Ведуча: А от і гості. А який поважний та пихатий жених!

Возний: Послухай, пане Виборний! Ніде- тоє-то як його- правди дівати, я люблю Наталку всею душею, всею мислею, і всім серцем моїм, не могу без неї жити, так її образ- теє-то як його- за мною і слідить. Як ти думаєш? Як совітуєш?

Виборний: А що тут довго думати? Старостів посилати за рушниками, та й кінець. Стара Терпилиха не зсунулась іще  з глузду, щоби вам відмовити.

Возний: Ох, ох, ох!... Стара не страшна, так молода кирпу гне! Я уже їй говорив, що люблю і женитись хочу- теє-то як його- та де там! Ні приступу!

Виборний: Що ж вона говорить, чим одговорюється?

Возний:  Она ізлагаєть нерізонії- теє-то як його- причини. Она приводить в довод знакомство вола з волом, коня з конем. Нарицаєть себе сиротою, а мене- теє-то як його – возним і рішительний приговор учинила – що я їй, а вона мені не рівня – теє-то як його.

Виборний: А ви ж її що?

Возний: Я їй пояснил, що любов все равняєть.

Виборний:  А вона ж вам що?

Возний: Що мені нужна панночка, а не вона, простая селянка.

Виборний: А ви ж її що?

Возний: Що вона – теє-то як його- одна моя госпожа.

Виборний:  А вона ж вам що?

Возний: Що она не вірить, щоб так дуже- теє-то як його- можна полюбити.

Виборний: А ви ж її що?

Возний: Що я її давно люблю.

Виборний:  А вона ж вам що?

Возний: Щоб я одвязався  од неї.

Виборний: А ви ж її що?

Возний: Що? Що? Нічого!.. Тебе чорт приніс- теє-то як його- Наталка утекла, а я з тобою остався.

Виборний: Ой ви, письменні! Вгору деретесь, а під носом нічого не бачите: Наталка дурила вас, коли говорила, що ви їй не рівня. У неї інший на серці.

Господар: Проходьте та сідайте, гості поважні.

(стукіт у двері)

Ведуча: Ще одні гості, завітали до нас, але чомусь вони не можуть знайти спільної розмови.

Стецько: Ох і патлата! А що у вас варили?

Уляна: Нічого! Йди собі!

Стецько: Брешеш – бо, як нічого1 Батько казав: розпитай її обо всім! А чорт його зна об чім тебе розпитувати!  Я усе позабував!

Уляна: Так піди до батька та розпитай, коли забув!

Стецько: Так він- бо добре казав: не йди, каже, від неї, поки обо всім не домовишся.

Уляна: Немає про що нам домовлятися.

Стецько: Як немає про що, коли ти за мене йдеш?

Уляна: Ні, голубчику, сього ніколи не буде.

Стецько: А чом не буде?

Уляна: Тим, що я за тебе не піду.

Стецько: А чому не  підеш?

Уляна: Тим, що не хочу.

Стецько: Та чому не хочеш?

Уляна: А не хочу- тим, що не хочу!

Стецько: Ну, тепер твоя правда. А батько казав, що підеш.

Уляна: Не піду!

Стецько: А батько казав: не потурай їй, поженихайся та пісеньки заспівай, то вона і піде. Слухай, яка пісенька:

На курочці пір’ячко рябоє;

Любимось, серденько, обоє.

Диб, диб на село,

Кив, морг на нього.

Я не дівка його.

Не піду  я за нього.

Ой полола дівчина пастернак,

Та сколола ніженьку на будяк.

Диб, диб на село,

Кив, морг на нього.

Я не дівка його, Не піду я за нього.

А що? Чи хороша моя пісня?

Уляна: Така точнісінько, як ти, що нічого не второпаєш.

(Відштовхує його)

Стецько: Ей!.. Ти, Прісько чи Одарко, чи як там тебе. Послухай та іди. Ось коли б ти вже була моя жінка та сказала б, що не хочеш за мене, так я б тобі пику побив, як мені батько часом б’є. А то тепер не можна. Батько казав, після весілля можна жінку бити скільки хоч, а тепер не можна. Дарма! Я і підожду. А поки що, ласкою просю, піди за мене!

Уляна: А через що тебе не прийняли у солдати?

Стецько: Та так біда сталася: не зумів пальців перелічити. Та й до біса ж їх на руках. Станеш їх тут лічити, та так один одного поперджа. Ось бач! На якого гаспида так багацько пальців? А-а, знаю! Це для того, щоби дулю зложити!

Уляна: Ну і дурень ти, Стецько!

Стецько: Не дурень зовсім, ось захочу візьму так в армію піду, та дарма, що батько не буде знати. Він вже мене навчив так точно казати.

Уляна: Ой, Стецьку, з тебе вояка, як з мене льотчик. Й так стріляєш, як з’їси, із гороху супчик. А якщо дать тобі ружо , зброю ту вояцку, будеш бігать по селі й кричать, що це цяцька. Що ж ти будеш там робить?

Стецько: Буду їсти й спати, та й як батько мене вчив, так точно казати.

Уляна: Ну і дурень, ти Стецько! Та ж цур тобі Стецю!

Господар: Не сваріться, любі гості, проходьте, сідайте! Заспіваємо всі разом веселу пісню. Стецю! А у нас сьогодні пекли пироги.

 (пісня із сиром пироги)

Кайдашиха: От тобі й маєш, а ти знаєш кумонько, я згадала стільки дотепного гумору в наших піснях. В мене є знайомий гурт, зараз вони у сусідньому селі дають концерт. Давай, я їм зателефоную, і запрошу до нас на вечорниці.  О вони самі завітали до нас.

(пісня «Лісапед»).

(На сцену виходить Мотря, невістка Кайдашихи)

Мотря: Ви не бачили моєї свекрухи? Десь на витребеньки пішла, молодість вирішила згадати.

Кайдашиха: І ти тут, від тебе спокою ніде немає. Ні вдома, ні тут.

Мотря: Краще не доводіть мене до гріха…

Кайдашиха: Та я ж  тебе за такі слова…

(Господиня встає між ними)

 Господиня: Годі вже! Годі…

Воювати вдома будете. Як вам не соромно. Гостей посоромились.

Мотря: Ну гаразд, можна і мені у вас на вечорницях залишитися. Я ж не спустими  руками прийшла. Ось у кошику принесла. Сало, м’ясо і ковбаси. Апельсини й ананаси. Сир, цибуля і часник. Гуска, курка, кріль, індик!

Кайдашиха: Що ж ти мелеш, ніби ми не культурні, тут вечорниці літературні.

Мотря: Ану, скуштуйте нашого сала. А які пісні про нього співають. Ось послухайте!

(Пісня «Сало»)

Господар: Так наше сало люблять у всьому світі!

Кайдашиха: Ой кумоньки, я так давно не веселилась. І поспівали, і гарних людей послухали.

Господиня: Як кажуть в народі: «І на людей подивилися, і себе показали».

Господар: Бувайте здорові, живіть багато. І ще завітайте до нашої хати.

Господиня:  Всі гуляли веселились,

Усім весело було.

Вечорниці завершились

І, здається, все пройшло.

Ведуча: Ні, так просто не проходить,

В серці струночка бринить.

А про вечорниці спогад,

В нашім серці буде жить.

Всім бажаєм не старіти,

Душею й серцем бути молоді

До рідного краю любов’ю горіти,

Народні традиції завжди берегти.

Все, що в серці мали

Вам подарували.

А на цьому слові.

Бувайте здорові.

До нових зустрічей.

1

 

docx
Додано
12 березня
Переглядів
199
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку