Літературні вечорниці на Андрія
Літературні вечорниці на Андрія.
Сценарій.
Дійові особи:
Дідона
Еней
Наталка Полтавка
Пан Возний
Галя
Голохвастов
Оксана
Коваль Вакула
Господар
Господиня
Сидор Свиридович Рябко
Євдокія Корніївна
Лаврін
Карпо
Уляна (серед дівчат)
Стецько
Баба Палажка
Баба Параска
Настуня
Грицько
«Ярмарок у Сморже» (автор, бойко-продавець, купець)
Пісні
- Українська нар. пісня «Ой джигуне, джигуне»
- «Ой під вишнею, під черешнею»(інсценізація)
- «Ой, зелене жито, зелене»
- «Вишиванка (З вечора тривожного аж до ранку)»
- «Як би мені сивий кінь»
- «Із сиром пироги»
- «Ти до мене не ходи » (інсценізація)
- «Ой там, на товчку, на базарі» (інсценізація)
- «А мій милий вареничків хоче»
- «Родина» (на завершення)
- Український народний танок
- Циганський танок
Дівчина:
Україна! Золота, чарівна сторона. Земля уквітчана квітами, закосичена зеленню. Скільки ніжних, ласкавих, поетичних слів придумали люди, щоб висловити свою палку любов до краю, де народилися і живуть. У глибини століть сягає історія нашого народу. Пізнати нам її допомагають квіти. А ще народна творчість, зокрема мелодійні пісні і думи, барвисті коломийки та ліричні хороводи, чарівний, фантастичний світ казок.
У нас здавна є традиція така – воду брати з чистої криниці. Муку з ярої пшениці. Руками добрими замісити і гостей на свято запросити.
Отже, нехай сьогоднішній вечір ще раз покаже вам, дорогі друзі, розум, мудрість, щедрість, гумор нашого талановитого народу.
(На сцену навпочіпки, весь час озираючись і хрестячись, виповзає Еней (в шароварах, босий, сорочка висмикнута, чуб розкуйовджений, чоботи на шиї.) Тільки хотів підвестися, як мало не впав з переляку. )За ним Дідона (огрядна, повновида, в українському вбранні, в чоботях, з рогачем або кочергою).
Дідона: Постій лишень, превражий сину!
зо мною перше розплатись:
от задушу, як злу личину!
Чи я ж тобі та не годила?
А ти? На вечорниці захотів!
Десь вража мати підкусила,
щоб більше ти тут не сидів.
Поганий,скверний, бридкий,
нікчемний, ламець, кателик!
Гульвіса, паюсний, престидний,
негідний, злодій, єретик!
За кучму сю твою велику
як дам ляща тобі я в пику,
то тут тебе лизне і чорт!
І очі видеру із лоба
тобі, диявольська худоба!
трясешся, мов зимою хорт!
Мандруй собі на вечорниці,
нехай тобі присниться біс!
Щоб враг побрав вас, всіх гульвіс!
(Українська народна пісня «Ой Джигуне, Джигуне»)
(Еней, скориставшись нагодою, втікає на вихід зі сцени. Дідона розлючена, розпалена, плюнувши з пересердя, повертається назад, звідки вийшла.)
(На сцену виходить Наталка Полтавка з відрами і коромислом. За нею пан Возний (штани в клітинку або смугасті, піджак, картуз, із ціпком; вусики панські, на шиї хустка-шарф).Виходять під пісню «Ой під вишнею, під черешнею», інсценізуючи її. Увійшовши, Наталка продовжує розпочату розмову.)
Наталка: Бог з вами, добродію! Що ви говорите! Я річі вашей в толк не візьму.
Возний: Лукавиш теє-то як його, моя галочко! І добре все розумієш. Ну, коли так, я тобі коротенько скажу: я тебе люблю і женитися на тобі хочу. Скажи, говори, отвічай, отвітствуй, могу лі я бить теє-то як його, мужем пристойним тобі?
Наталка: Гріх вам над бідною дівкою глумитися; чи я вам рівня? Ви пан, а я сирота, ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому явам не пара. У нас є половиця: «Знайся кінь з конем, а віл з волом».
Возний: Не о сем, галочко, теє-то як його, хлопочу я, но желаю із медових уст твоїх слишать умілітєльноє названіє, сообразноє моєму чувствію. (Оглядає її підозріло). А куди же сей час, моя галочко, теє-то як його, направляєшся?
Наталка: Дівчата кличуть на вечорниці. Ось принесу води, та й попрошусь у матері до дівчат-подруженьок.
Возний: А чи не можна, теє-то як його,со мной возсоєдиниться і в парі на вечорниці піти? (Робить гордий вид, хизуючись. Наталка оглядає возного, який дуже смішний в своєму одязі, не втримується, сміється і тікає за сцену. Возний спочатку нічого не розуміє, знизує плечима, а потім спішить, мало не падаючи, за Наталкою. )
Голохвастов: (Іде, наспівуючи) Моя мама серце добре має,
А папаша має магазин.
І вони мене не обижають,
Бо один у них я шикарний син.
Галя (йде, потім зупиняється): Он хтось стоїть, чи не Степан?
Голохвастов :(уздрівши її): А, на ловця і звір біжить, ціп-ціп, куріпочко!
(Галя хоче його обійти, а Голохвастов заступа їй дорогу)
Голохвастов: Господи! Це ж та сама красунечка, що я вже бачив. От ціпонька! Не трепечіть - бо чого лякатись, моя зозулечко,- хіба з’їм?
Галя: От, їй-богу, коли не пустите, то караул закричу.
Голохвастов: Вигадуєте! Тільки крикніть, то я такого наговорю, що зараз і в часть вас посадять.
Галя: За що?! Що ви чіпляєтесь серед ночі, то я маю сидіти?
Голохвастов: Слухайте, серденько, не лементуйте, бо я тольки поговорить хотів з вами, моя зірочка красна. Як увидів я вас, то з того часу і пропадаю, - просто вхопили моє серце щипцями, гвоздиком у голові сидите, хоч і бритви не бери в руки!
Галя: Чого переступаєте дорогу; сорому нема, а ще панич!
Голохвастов: Да коли улюбльон, да так улюбльон, що хоч візміть в руки піштолета і простреліть тут грудь мою!
Галя: Так і повірила. Шукайте собі панночок!
Голохвастов: Да ви луччі за самих найкраших панночок; ви просто така ціпонька, що аж слина котиться, - вірте!
Галя: Хороша пороша, та не для вас!
Голохвастов: Чого ж не для мене? Яка ти строга, нелюб’язна! Да у мене, голубонько, всякого добра… Да я озолочу тебе, брильянтами обсиплю на весь Київ...
Галя: Обсипайте кого іншого, а мені вашого золота не треба.
Голохвастов: Да хіба я развє поганий? Придивись, пожалуста, первий хвасон...
Галя: Та що – що гарні!
Голохвастов (бере її за руку): Серденько, куколко моя! Улюбись у мене, бо, єй-богу, застрелюсь отут, зараз, перед тобою, щоб тобі напасть зробить!
Галя: Ой, що ви кажете?!
Голохвастов: Потому хоч ножницями перетни моє серце, то там тільки одна любов стримить... Куріпочко моя! (Обнімає Галю)
Галя: Пустіть-бо! Пустіть, бо кричатиму!
Голохвастов: (притискає її до себе) У-ух! Пропав я! Пожар!
(Галя виривається і тікає, а Голохвастий прямує до виходу)
Дівчина: Галю, то Голохвастий до тебе женихається?
Галя: Причепився, як реп’ях, ледве втекла!
(На сцені Оксана любується собою біля люстерка.)
Оксана. Чому люди говорять, що я гарна? Брешуть люди: і зовсім я не гарна. Хіба мої чорні брови і карі очі такі вже гарні, що краще немає в світі? Ну, що гарного в моєму кирпатому носі, щоках, губах? Хіба гарні мої чорні коси?
Ні, тепер я бачу, що я зовсім не гарна!.(Трохи відсунувши від себе люстерко,
вигукнула). Ні, гарна я! Ой, яка ж я гарна!
(По сцені йде коваль Вакула.)
Вакула. Чудна дівка! І хвастовства в неї мало! Годину стоїть біля дзеркала і ніяк не надивиться, не налюбується собою.
Оксана. (Продовжує любуватися собою.) Ви подивіться як я велично ходжу; в мене сорочка вишита червоним шовком. А які стрічки в мене на голові! Все це мені купив мій батько, щоб на мені одружився кращий хлопець села!
(Побачила коваля.)
Оксана. Чого ти сюди прийшов? Хочеш, щоб вигнала за двері ломакою? Всі ви майстри під’їжджати до нас. Зразу рознюхаєте, коли батьків немає вдома. О, я знаю вас! Що? Скриня моя готова?
Вакула. Буде готова, моє серденько, після свята буде готова. Ні в одної попівни не буде такої скрині. Не сердься на мене. Дозволь хоч поговорити, хоч подивитись на тебе!
Оксана. Хто ж тобі забороняє? Говори і дивись.
(Оксана сідає на лаву і знову дивиться у люстерко, поправляючи коси на голові.)
Вакула. Дозволь і мені сісти біля тебе.
Оксана. Сідай.
Вакула. Чарівна, ненаглядна Оксано, дозволь поцілувати тебе!
(Оксана відхиляється і відштовхує його.)
Оксана. І ще чого? Тобі як мед, так і ложкою! Іди геть звідси, в тебе руки, як
залізо, а сам пахнеш димом. І мене, мабуть, вимазав.
(Вона знову бере люстерко і поправляє коси.)
Оксана. Чомусь дівчата не приходять?. Мені вже сумно...
Вакула. Не сумуй, моя ненаглядна Оксано! Я тобі дістану такі черевички, які й панночка не носить.
Оксана. Ти? (Швидко і зверхньо подивилася на Вакулу). Хіба ти зможеш принести ті самі черевички, що носить сама цариця?
Вакула. Так.
Оксана. Так! Будете всі свідками: якщо коваль Вакула принесе мені ті самі
черевички, що носить цариця, то ось моє слово – відразу вийду за нього заміж. (Виходять.)
(Входять Господиня і Господар)
Господиня: Добрий вечір, добрим людям, радо вас вітаєм!
Господар: Літературні вечорниці ми розпочинаєм!
Господиня: Сьогодні до нашої світлиці (показує на зал з гостями) зібралися численні гості…
Господар: … старшокласники, батьки, учителі, адміністрація школи!
Господиня: Так гості хорошії зібралися!
Господар: Тому хлопцям і дівчатам, і гостям завзятим
У нашій хаті не сумувати,
Пісень співати і жартувати!!!
Світлиця Сидора Свиридовича Рябка з міщанською обставою. Одні двері — в кімнату, другі — в пекарню. Дія діється в неділю по обіді.
ВИХІД 1
Є в д о к і я К о р н і ї в н а сама.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а (сидить коло стола і позіхає). Сидоре Свиридовичу! Сидоре Свиридовичу! Чи ти оце й досі спиш? Вставай вже, бо швидко до церкви задзвонять на вечерню. Ходи сюди та посидь коло мене. Нудьга мене бере, Сидоре Свиридовичу! Чи ти чуєш?
С и д і р С в и р и д о в и ч (обзивається з кімнати). Чи то ти мене кличеш, Явдоню? Ось зараз вийду, моя голубко, тільки трохи прочумаюсь та потягнуся разів зо два. Вже й скучила за мною! (Виходить з кімнати і сідає коло жінки.)
ВИХІД 2
Є в д о к і я К о р н і ї в н а і С и д і р С в и р и д о в и ч.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Авжеж скучила.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Бо давно пак бачились: як у горосі та й досі...
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Я тут сиділа, сиділа, вже все передумала, вже й богу молилась.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Скучила, старенька, за мною, як голубка за голубом? Га? А ми таки, Явдоню, прожили вік, як ті голуб'ята в парці. Як я тебе не бачу, то й сум мене бере!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Добрий сум! Пішов собі в кімнату та й хропе, аж кімната дрижить, а я тут сама сиджу. Нема до кого й слова промовити.
С и д і р С в и р и д о в и ч. А чи пам'ятаєш, Явдоню, як я присватувався до тебе! Як тоді вертівся коло тебе.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Ще б пак не пам'ятала! На всі Кожум'яки не було тоді такого вертуна, як ти.
С и д і р С в и р и д о в и ч. А чи пам'ятаєш, як я тупцяв кругом тебе! Я до неї і звідтіль, і звідсіль, а вона тільки було спідню губу копилить.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Що копилила, то копилила, бо знала навіщо. А правда, я тоді таки добре виварила тобі воду, аж чуб був мокрий.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Ой ви, жіночки ви капосні! До смерті згадуєте, як водили нас. Але таки довуркотався. Гулю, гулю, моя старесенька!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Коли б ти тільки не був трохи вередливий... я б з тобою зовсім щасливо дожила віку.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Якби пак я взяв за тобою те придане, що обіцяв твій покійний батько, то, може б, і не був такий вередливий.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. І годі вже тобі згадувати.
С и д і р С в и р и д о в и ч. А якби, стара, оце було твоє придане, то наша дочка мала б тепер зайву сотеньку карбованчиків собі на придане. А нашій Євфросині треба багато грошей: вони в нас не прості, вчені — не дурно ж вчились аж три місяці в пансіоні.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Авжеж! Що вже викохали доню, то викохали на всі Кожум'яки. Та вже, сказати правду, час би їй і заміж іти.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Авжеж час. Але що ж то за доню ми викохали! На всі Кожум'яки!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. І на всю Глибочицю. Що сказати правду, коли нікого нема в хаті, то наша Євфросина така гарна, як я колись була: в неї якраз такі карі очі, такі чорні брови, як у мене. В неї ввесь хист мій!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Авжеж гарна: все гарне, тільки в неї ніс такий... трохи ніби довгий чи гострий... трохи такий як у чорногуза. Ой, коли б не почула! (Оглядається.)
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. От і вигадуєш, старий, таке, що ні до бога, ні до людей. Який же в неї ніс?
С и д і р С в и р и д о в и ч. Такий достоту, як і в тебе! Як ми бралися, то я тебе дуже кохав, дуже кохав, але через твій ніс, старенька, я загаявся з сватанням, може, на місяців зо три або й чотири. Тепер можна все сказати.
Є в д о к і я К о р н і їв н а (сердиться). Оцього я вже не люблю! Оце вже ти вередуєш. Який же в мене ніс? Здається, такий, як і в усіх людей. Коли вже на правду пішло, то й я признаюсь, що й твоя верхня губа тоді була не дуже тоненька: таки така, як німецька ковбаса. Признатись, і я довго думала, поки тебе полюбила.
С и д і р С в и р и д о в и ч. А все-таки полюбила! І я тебе полюбив, хоч твоїм носом хоч у дерево стукай.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а.І що ти верзеш? От уже не люблю. (Одвертає лице,)
С и д і р С в и р и д о в и ч. Коли правду сказати, то наша Євфросина не така гарна, як розумна. От уже що розумна, то розумна, ще й до того вчена. Куди вже, стара, нам з тобою рівнятись до неї. Вже й не знаю, в кого вона вдалась розумом: в мене неабиякий розум, і в тебе не гурт було розуму й замолоду, а на старість і той, що був, не знаю, де дівся.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. То це вже я й дурна стала? Оцього я вже не знесу!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, старенька! Я тільки кажу, що Євфросина далеко розумніша од тебе.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Авжеж розумнішої од неї нема на всі Кожум'яки і на всю Глибочицю; тільки вона якась гостра, палка, як огонь.
С и д і р С в и р и д о в и ч. От уже твоя сестра Горпина, так так, що розум. Як пустить язика, то він у неї, як млинове колесо, тільки дрррр... Меле разом і шеретує. А ти мнеш, мнеш тим язиком... Так ним м'яла, і як ми бралися.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Що це з тобою сього-дня сталося! Та нащо ж ти мене брав, коли в мене і ніс, як у чорногуза, і язик, як колода, і розум десь дівся?
С и д і р С в и р и д о в и ч. На те брав, що було треба... бо полюбив тебе, моя старенька.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Як же ти мене полюбив, коли я була погана? Оце справді штука!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Та бач, стара, молодий хлопець часом неначе здуріє. І я, мабуть, тоді...
Є в д о к і я К о р н і ї в н а (встає). Оцього я вже не знесу! Це вже мене до сліз доводить! І така, і сяка, і носата, і мизата, і дурна, і без'язика. (Плаксиво,) Ти забув, що я твоя жінка?
С и д і р С в и р и д о в и ч. То я жартую! Та схаменись! Я вередую; ще не прочумався.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Доки ти мене дражнитимеш, мов собаку!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, голубочко! Їй-богу, я не хотів того сказати. Якось само на язик лізе. Що це таке зо мною? Пху на тебе, сатано!
(Кланяються. )
(Стукають у двері і заходять хлопці)
Хлопець: Добрий вечір! Чули ми в цій хаті вечорниці?
2 ХЛОПЕЦЬ: А ви нас зустрічайте з пампушками смачними та масними,
Бо ми прийшли до вас з танцями, піснями голосними!
( ПІСНЯ «Якби мені сивий кінь»)
(Хлопці розсідаються поміж дівчатами. Заходять Карпо з Лавріном)
Карпо (до Лавріна): А ти, брате, чого зблід, що з тобою сталось?
Лаврін: Та за мною через степ аж сто вовків гналось!
Карпо (оглядається): Що з тобою? Сто вовків! Де б їх стільки взялось?
Лаврін: Ну, нехай вже і не сто, а п’ятдесят гналось!
Карпо: Та й п’ятдесят диво в нас, де б їх стільки взялось?
Лаврін: Ну, нехай не п’ятдесят, але десять гналось!
Карпо: Там і десять не було, знать один усього.
Лаврін: Нехай один, аби вовк, страшно і одного.
Карпо (оглядається на дівчат, киває туди головою, підводить Лавріна). А може то була Мелашка? (Сміється)
Лаврін (Бере Карпа за плечі): Карпе! А кого ти будеш оце сватать? Адже ж оце перед Семеном тебе батько, мабуть, оженить.
Карпо(нехотя): Посватаю, кого трапиться.
Лаврін(весело): Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на все село. (Киває на дівчат).
Карпо. Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий, як у баби.
Лаврін. То сватай Олену. Олена кругла, як цибулька, повновида, як
повний місяць; сама дівка здорова, як тур: а як іде, то під нею аж земля стугонить.
Карпо.Гарна... мордою хоч пацюки бий. Сама товста. Як бодня, а шия, хоч обіддя гни.
Лаврін: То сватай Ганну. Тоненька, як очеретинка, гнучка, як тополя…
Карпо: Вже й знайшов красуню! Та в неї лице, як тріска, стан, наче копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як іде, то аж кістки торохтять.
Лаврін. Ах, який ти вередливий! То сватай Хотину Корчаківну(засміявся).
Карпо. Чи ти здурів? Хотина як вигляне в вікно, то на вікно три дні собаки
брешуть.
Уляна(підходить до братів): Бери, Карпе, мабуть, мене.
Карпо: Е ні,Уляно, боюся, Стецько битиме!
(За лаштунками чути Стецькову пісеньку, з якою він виходить до гурту)
Ішов Стецько льодом,
Свинка огородом.
Подай мені,моя мила,
Свою білу ручку.
Господиня: Бач, про вовка промовка, а вовк в хату.
(Стецько забігає до хати. Уляна засмучена, дівчата її заспокоюють, умовляють. Хлопці сміються та глузують зі Стецька).
Хлопець: Стецьку, а чом тебе у солдати не взяли?
Стецько: Та так, біда сталася: не зумів пальців перелічити. (Перебирає пальці). Та й до біса ж їх на руках! Станеш лічити, так один одного й попереджа. Ось бач! (Ворушить пальцями, задумується). Ну, на якого гаспида їх так багато?.. (Просяявши). Еге! А я знаю! (Підходить до Уляни). Диви, Уляно, от як би ти одним пальцем та скрутила собі дулю? Еге! Не можна-бо! Хоч як, а не можна! А коли багато!.. (Складає дулю, показує Уляні. Олексій хапає його за руку, хлопці зі сміхом стримують Олексія).
Хлопець: Годі, годі! Не маєш чого робити – з дурнем змагатись?
(Стецько відходить вбік.)
Господиня: І справді, знайшли кого зачіпати. Співайте краще! Про пироги з сиром заведіть, а тоді й до столу вечеряти!
Стецько: Вечеряти?! Я б день і ніч вечеряв! (Пробує сідати за стіл. Хлопці його не пускають).
Хлопець: О ні, вперед зароби! Співай з нами!
(Співають пісню «Із сиром пироги»).
Дівчина: Я оце сиджу на вечорницях, вишиваю і думаю, що поки ми дівуємо, поки і горя не знаємо. А як тільки вийдемо заміж і почнуться клопоти та негаразди. Свекруха буде гризти, діти спати не дадуть... Непорозуміння та колотнеча в сім’ї. Особливо коли під однією стріхою збереться декілька невісток.
(У буденному одязі на сцену виходить Мелашка і замітає. Змела сміття в купку)
Мелашка: Оце вимела хату, половину сіней, обмела коло призьби і змела в купку. Піду по ряднину та винесу його.
(виходить, а в цей час вибігає Мотря з хати)
Мотря (дивиться на сміття): Доки я буду терпіти од тієї іродової Мелашки!
(хапає віника і розмітає його по двору. Виходить Мелашка з рядниною).
Мелашка: Хто це порозкидав сміття?
Мотря: Я розкидала: не мети свого сміття під мою призьбу, бо я тебе ним колись нагодую!
Мелашка: А зась! Не діждеш ти мене сміттям годувати. Нагодуй свого Карпа (почала змітати сміття до порога).
Мотря: Не мети до порога, бо мені треба через поріг ходити!
Мелашка: Авжеж, велика пані. Покалякаєш, княгине, золоті підківки.
Мотря: Не мети до порга, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натовчу мордою в сміття, щоб удруге так не робила.
Мелашка: А, ти, поскудо! То ти смієш мені таке говорити? Хіба ти моя свекруха? Ти думаєш, що я тобі мовчатиму? Ось тобі, ось тобі!
(Почала розкидати віником сміття)
Мотря (з подиву аж рот розкрила): То це ти так! То це та, що од свекрухи втікала?
Мелашка: Ти мені не свекруха, а я тобі не невістка. Я тобі мовчать не буду!
(Мотря замахнулась на Мелашку диркачем. Та схопила його і закричала:)
Мелашка: Гвалт! Гвалт! Якого ти дідька чіпляєшся до мене, сатано?!
(З хати вибіг Карпо і почав забирати у жінок диркача. Потім вибіг Лаврін і допоміг брату розборонити жінок).
Мотря (з дверей): Одривай хату! Не буду я з ними жити через сіни, хоч би мала отут пропасти! Бери, Карпе, сокиру, та зараз одривай хату!
Карпо: Чи ви показились, чи знавісніли? (Зайшов до хати)
(Знову забігає Стецько. Підсідає до дівчат.)
Стецько: Та й патлата ж! (сміється голосно, побачивши Уляну, раптом перестає і, довго подумавши, говорить.) А що у вас ще сьогодні варили?
Уляна: Нічого!
Стецько: Брешеш-бо, як так нічого? Батько казав, розпитай її обо всім. А чорт її зна, об чім розпитувати! Я усе позабував.
Уляна: Так піди до батька та і розпитай, коли позабував!
(Стецько виходить.)
(Крадучись та з інтересом, позираючи довкола, заходить до хати баба ПАЛАЖКА, тримаючись за щоку).
Палажка: Добривечір, кумо. Ой, вибачайте, відки знала, що у вас вечорниці?! Двері не защебнуті. (до господині) Сита позичте. Завтра на хліб розчинятиму, а моє та клята Параска ще влітку в бур’яни закинула. (Уважно розглядається по молодих).
Господиня: А чом це ви, Палазю, за щоку держитесь? Зуби заболіли чи що?
Палажка: Які там зуби! Ішла по вулиці, а якась роззява дишлом у рот заїхала. Гриця мого нема серед вас?
Хлопець: Я ж у вас сьогодні був, самі його до нас не пустили!
Палажка: Не пустила! То він утік! А куди? Всяке до голови чіпляється. (Уперто нишпорить очима по хаті. Сідає між дівчатами.)
(З краю сцени до центру ідуть Грицько з Настунею. Розмовляють, ніби продовжуючи розмову)
Грицько: Ви, дівчата, всі дурні.
Настуня: До часу, Грицуню… до часу. До часу, може, і дурні ми, але як саме натрапиш на таку, що заверне тобі голову або, може, й любистку дасть, то дивися, щоб не стратив ти весь великий розум твій!
Грицько: А он я вже тебе люблю, Настунько, та ще розуму не втратив. (усміхається до неї)
Настуня: Хто знає, чи вже і не втратив… А он, ти любиш мене і приходиш, а часом як покинеш, то і з тиждень волієш з конем бути, як зі мною: чи се вказує на розум?
Грицько: (Ніби захищаючись) Та я чи не все такий був?
Настуня: А може, ти і межи інші дівчата ходиш, чи я знаю, Грицуню? Я не знаю…
Грицько: А чому б я не приставав з кіньми, не сходився з другими дівчатами? Сідай і ти на якого-небудь коня свого батька і їдь зо мною і доволі дивися, як Гриць з кіньми розмовляє, а з другими дівчатами гуляє. Будеш бачити.
Настуня (гордо): Я не цікава. Але з дівчат не глузуй, не кепкуй, Грицуню, бо в деякій і нечистий сидить. А дивись! (Поважно) Замолоду деякі гарні, притягують до себе… особливо ті,що чорнобриві, а на старість, казала раз покійна бабка, коровам молоко відбирають та опівночі на мітлі комином вилітають.
Грицько: А мені що до того? Я ані не корова, ані їх не боюся. А вас всіх, білих і чорнявих, загалом я люблю, хоч ви всі на одно копито і добрі, і красні, і дурні . (Обнімає Настю). А Настуньку Кривинюківну найліпше люблю. А якщо я часом, Настуне, тебе призабуду, ти ні на мене, ні на кого не ворогуй.
Настуня: Або ж я ворогувала коли, Грицуню? Я не ворогую.
Грицько: Я сього не кажу, серце. (Пригортає її). Ти одна для мене в світі добра і щира, одна до ладу приводиш. До хати, до роботи принукуєш, до родичів навертаєш – а то без тебе був би я вже давно… (Замахнувши рукою, вказує на далеку далечінь, присвистує і усміхається).
(Кланяються. Виходять.)
(До центру сцени знову виходить Палажка).
Хлопець: А можна, ми вам, бабо, замість Гриця Стецька віддамо? (Кличе Стецька). Стецьку, де ти? (Стецько не відкликається).
Палажка: Нащо він мені? Я чужого не хочу. Я за ситом прийшла.
(У дверях уже стоїть ПАРАСКА)
Параска: Вперше чую, щоб за ситом на вечорниці ходили!
Палажка: (в зал) Господи, яка в Параски стала пика гладка та червона! Отако якби пальцем ткну, так би й палець устряг! (до Параски). Та куди мені до вечорниць. На мені осьо все темненьке, як годиться старій людині. Це ви наче на весілля вибриндились. О! Геть і каралі вчепили. Може, хто з парубків злакомиться й посватає чи що.
Параска: То я побачила, що ви сюди побігли, та й услід. Мо, думаю, Хто Палажку заміж ухопить, то щоб за старшу дружку попасти.
Палажка: І. Господи! Та доїсть же до живих печінок! Якби я під землею лежала, вона б мене й там знайшла! А я ж собі на лихо вдалася добра…
Параска: Янголиця! Ану, обернись! Авжеж! У тебе з-за спини й крильця ріжуться!
Палажка: Бо янголи ця! Я без молитви кроку не ступлю! Як виходжу з хати, починаю ще на сінешньому порозі, йдучи стежкою, перемолюся «Отче наш». А прийду до криниці, то якраз домолюся, та стану навколішки коло криниці, та й кладу поклони на чотири боки.
Параска: Еге ж, буцає лобом у лопухи. І не боїться ж лоба подерти!
Палажка: Господи милосердний! І чого вона хоче від мене?! Кому я що заподіяла?! За всіх молюся Богу, ще й тебе в молитвах своїх поминаю.
Параска: Мене?! Та ти тільки водиш носом, чи де якимось обідом на селі не пахне! Чи родини, чи хрестини, чи поминки – вона вже й там, хоч і не прохана! Сяде на покуті, наче вона головна в селі, та й : «Трапезуйте, люди добрі, трапезуйте. Бо це трапеза не людська, а Божа: Що наварили, треба дочиста виїсти». А я сиджу, як та дурна, і за нею… не можу й словом прохопитися!
Палажка: А що ти розумне скажеш? Ти в Києві не була, сьватих пасок не їла, сьватих мощів не бачила.
Параска: О! Чуйте, люди, і бачте, як відьма про святі мощі розказує! Ба ти не відьма! Ти – сатана!
Палажка(уже вхопивши коло печі кочергу): Ой, люта ж я, люта!!! Не підступай, бо зараз тобі цею кочергою амінь зроблю!
Параска: Цур тобі пек! Осика на твою голову, й на твого батька, й на твою матір, і на весь твій дурноверхий рід! (Розвертається й рушає до виходу, лаючись на ходу).
Палажка: Ой-ой-о-о-ой! То не Параска, то смерть моя за мною ходить. (Теж рушає до виходу).
Господиня: Ходіть здорові, кумо.
Господар: От би цих бабів – та до війська! З найменшими втратами війну виграли б!
Господиня: Бо й правда! Куди вам, чоловікам! Вас геть у базарний день по сім штук за копійку.
(Інсценізація пісні «Ой там, на товчку, на базарі»)
(Продовження базарної теми. Сценка з оповідання І. Франка «Ярмарок у Сморже»)
Слова автора: Варто було послухати, як наші бойки торгуються з жидівськими купцями. Годі собі здумати більшого противенства, як отяжілий флегматичний бойко і верткий та балакливий жид-купець. Бойко сидить або стоїть при своїх волах і, здається, навіть не думає о тім, що він на ярмарку, що має воли продати. Люди йдуть попри нього рікою, оглядають його воли, – він навіть уваги не звертає на них: мовляв, нехай товар сам за себе говорить. Вкінці сей або той купець, оглянувши воли, пощупавши їх ребра, хребет, карк, заглянувши їм до писків і потрусивши за роги, підходить до властителя.
– Дай боже добрий час!
– Та дай боже! – відповідає бойко звільна і мовби неохотно:
– Ваша худоба, свату?
– Та божа, та й моя.
– На продаж?
– Та коби божа воля, то би-м продав.
– А скілько би-сьте хотіли взяти?
– Та що буде божа ласка.
– А яка має бути божа ласка?
– Та коби що доброго та годного!
– Ну, а яка ж ваша ціна за оту худобу?
– Та людська. Я ціною поперед людей не відбігаю.
– Та-бо скажіть виразно! – гарячиться знетерпливлений купець.
– Та, ви ліпше знаєте, що варта отся худоба! – говорить бойко.
Слова автора:Купець ще раз оглядає товар, муркоче щось під носом, ніби числиться з остатнім крейцаром, щоби, борони боже, не передати замного, і опісля каже:
– Дам сто п’ятдесять.
– Та й то гроші!
Слова автора: відмовляє спокійно бойко і тільки тепер оживляється і починає направду торгуватися. Він не тратить багато слів, скаже свою ціну і вже стоїть при ній твердо. Купець божиться, клянеться, що не може тілько дати, що се буде його страта, благає, трохи не плаче, але бойко всього того слухає спокійно, мов камінь. Він знає, що все те звичайна ярмаркова церемонія і що без крику та клятьби торгу нема. І звичайно буває так, що купець уступає і дає вдвоє або втроє більше супротив того, що давав первісно.
(Забігає Стецько)
Стецько: Ось і я до вас вернувся,
Ось і я вже схаменувся
І женитися не буду
Ні до віку, ні до суду.
Так і батькові скажу.
А навіщо він женився?
Я б без нього народився.
(Побачив пампушки).
О, а їсти я люблю!
(Витягає ложку).
Я б і вдень їв би, і ввечері їв би.
(Бере пампушку. Дівчата виштовхують його геть. УСІ ПРИГОЩАЮТЬСЯ ПАМПУШКАМИ І КАВОЮ).
(НА ЗАВЕРШЕННЯ ЗВУЧИТЬ ПІСНЯ "РОДИНА")
Список використаної літератури:
- І. Котляревський «Енеїда»; «Наталка Полтавка».
- М. Старицький «За двома зайцями».
- М. Гоголь «Вечори на хуторі біля Диканьки».
- І. Н. Левицький «На кожум’яках»; «Кайдашева сім’я».
- Г. Квітка-Основ’яненко «Сватання на Гончарівці».
- О. Кобилянська «В неділю рано зілля копала».
- І. Франко «Ярмарок у Сморже».
1
про публікацію авторської розробки
Додати розробку