Літературний вечір до Дня народження Т.Г.Шевченка "Кобзар у полоні жіночих чар"

    Кобзар у полоні жіночих чар

  Літературний вечір до Дня народження Т.Г.Шевченка

1 ведучий. В часи занепаду України 9 березня 1814 року українському народу було послано Тараса Шевченка для воскресіння його національної самосвідомості.

     Кожен народ має таку знакову особистість, як Тарас Григорович Шевченко.

2 ведучий. Його душа прилетіла на українську землю з першими ластівками. Як перший посланець весни – він провістив Україні відродження.

      За своє коротке життя Т.Г.Шевченко зробив для України так багато,що понині скарби Тарасового серця все ще розкриваються.

1 ведучий. Як носій великого вільнолюбного духу, він був справжнім Чоловіком. Його висока чоловічість і шляхетність проявилися найперше у ставленні до Жінки.

2 ведучий. Поетове серце бриніло від пісень кохання, прагнуло їх виспівати з усією пристрастю. І він линув серцем і думками в тихий садочок на Україну, де колись уперше заблисла йому зірка кохання.

1 ведучий. Першим коханням Тараса Шевченка була подруга дитинства Оксана Коваленко. Дівчина, котра жила поряд із ним,з котрою він разом пас ягнят і котра своїми глибокими чорними очима пробудила уперше в дитячому серці незнану ніжність, несподіваний зблиск прекрасної мрії, — залишилася на дні його спогадів: Енгельгардт забрав Тараса на чужину.      

    Це була чи не найтяжча його втрата після смерті матері. Маючи тонку душу, що вміла прозирати таємниці минулого і майбутнього, уже тоді Тарас відчув тривогу за її долю. Серце підказало, що не судилося їм більше зустрітися у цьому світі.

2 ведучий. Дитяче почуття майбутнього поета до дівчини залишило глибокий слід у його душі й спонукало до написання поезій «N.N» ( «Мені тринадцятий минало…», «Ми в купочці колись росли…»,поеми «Мар'яна- черниця»;своїх героїнь він називає іменем Оксана.

Декламування віршів «Мені тринадцятий минало…»

1 ведучий. У Вільно молодий Тарас познайомився з молоденькою швачкою Ядвігою Гусаковською. Їхні короткі зустрічі в костелі,- зустрічі двох самотніх людей, чиї серця були відкриті до весни і до щирої приязні,на деякий час наче заслонили болючі спогади про Оксану. Ядвіга навчила Тараса польської мови,оточила його материнською увагою, відкрила не відомий досі світ нового життя. Завдяки їй полюбив місто,людей і природу, вірші Адама Міцкевича,

2 ведучий. Тарас уперше відчув себе дорослим юнаком,і його залежність від пана, його несвобода особливо гостро ранила в присутності дівчини, котра була вільною, незважаючи на убогість своєї родини.

       Від Ядвіги залишилася лише вишита сорочка, котру вона ще встигла подарувати йому на свята. Енгельгардт виїхав до Варшави, а далі— до Петербурга.

1 ведучий. І тут вісімнадцятилітньому Тарасу доля подарувала щось незрівнянно дорожче, ніж сорочку з рук закоханої дівчини. Вона подарувала йому свободу.

  Його земляк і друг Сошенко сприяв викупу Тараса з кріпацтва, опікувався його кроками в Академії, познайомив Тараса з багатьма молодими художниками та літераторами.

   Але дружба Сошенка з Тарасом несподівано обірвалася через сердечні справи. Шевченко, що випромінював своєю посмішкою радість вільної душі, зачарував шістнадцятилітню німкеню Амалію, з якою Сошенко збирався одружитися. Побачивши веселого і дотепного Тараса, чиї очі наче відбивали сонячний блиск, Амалія піддалася його невимовним чарам.

2 ведучий. Дружба Шевченка і Амалії внесла у їхнє життя особливий аромат закоханості, відчуття глибокого сенсу у всіх речах, які вони відкривали для себе.

1 ведучий. Знайомства в літературних колах Петербурга окрилили Тараса, його душа співала, і піснею її була незабутня Україна. І не абстрактна Україна, а м'які  пейзажі Кирилівки, тихий садок над ставом, де вперше до нього усміхнулося кохання.

   Сумне пророцтво Тараса щодо долі Оксани проявилося уже в поемі «Катерина», у котрій він, сам не відаючи того, відобразив трагічну долю своєї Оксани Коваленко.

    Цю поему Т.Г.Шевченко присвятив Василю Андрійовичу Жуковському «на пам'ять 22 квітня 1838 року» - дата звільнення Тараса з кріпацтва.

    …Десь приблизно у той час пропала безвісти безпритульна покритка Оксана Коваленко, котра, зваблена московським гусаром, збожеволіла… Але Тарас цього не знав.

  Декламування уривка з поеми «Катерина».

2 ведуча. У листах до брата жодного разу не насмілився запитати про долю Оксани Коваленко, але внутрішнє чуття підказувало його серцю ще одну тему: про дівчину, яка, обманута у своїх любовних надіях, пішла в черниці. Він так і назвав поему «Мар'яна - черниця», а знизу дописав: «Оксані К…ко. На пам'ять того, що давно минуло».

   Давно минуло, але не відболіло. У вступі до поеми Тарас виговорює свої щоденні молитви про сердечний рай, свою неспалиму тугу за щастям.

  Декламування уривка з поеми «Мар'яна - черниця»

1 ведучий. 1843 рік. Квітень. Під час подорожі Україною Т. Г. Шевченко вирішив провідати Євгена Гребінку, який брав участь у викупі Тараса з кріпацтва. Гребінка запропонував йому поїздку до маєтку Тетяни Волховської – своєрідного українського Версалю.

   Щира і відкрита поетова душа поринула у вир знайомств. На балу у Волховської Тарас познайомився з багатьма цікавими людьми, з якими пізніше підтримував дружні стосунки.

   Тут же він зустрівся з українізованим поляком Віктором Закревським, котрий познайомив Тараса зі своїми сестрами Марією і Софією, одна з яких була талановитою піаністкою, а друга писала повісті.

2 ведучий. Особливе  враження на Шевченка справила дружина Закревського Ганна: серед аристократичного панства вирізнялася українською вродою і  душею; любила носити український одяг і співати народні пісні. На балу вона була у білій сорочці, вишитій золотом і сріблом, в гаптованій запасці і червоних саф’янових чоботях зі срібними підківками. Вона так вогнисто витанцьовувала «горлицю», що Тарасове серце забилося від щастя. Тут, у цьому великопанському оточенні, він відчув живий подих України, за яким так стужилася його душа…

   Тарас Шевченко домовився зі Закревським, що приїде у Березову Рудку малювати портрети всіх членів родини. І художник намалював чудовий портрет Ганни Закревської.

1ведучий. У липні його запросили в тихе містечко Яготин Полтавської губернії – в маєток князя М. Г. Рєпніна-Волконського.

    Так доля звела Тараса ще з однією жінкою, яка на довгі літа поселилася в його серці. З жінкою, котра зуміла найближче піднятися на вершину його почуттів. Котра любила його так сильно, як тільки здатна любити жінка. 

2 ведучий. Це була княжна Варвара Миколаївна, дочка князя Рєпніна – Волконського.

   У неї було бліде, аскетичне обличчя і вічна меланхолія в очах. Висока, худа, вона була схожа на черницю. І справді, весь свій час Варвара присвячувала молитві, турботі про убогих, немічних людей.

   Коли вона познайомилася з Шевченком, їй виповнилося тридцять п’ять літ. Колись  в юності Варвара віддала своє серце молодому офіцеру Баратинському. Але батьки не погодились на шлюб княжни з ад’ютантом.

   Вона погасила вогні свого сердечного свята і так більше й не поглянула ні на кого з молодих юнаків.

1 ведучий. І ось перед Варвариним зором спалахнули чисті, як сонце, пристрасні і правдиві очі молодого Тараса. Йому було двадцять дев'ять літ. Його душа співала від закоханості в українське небо, в рідний вітер, в гомін рідної мови. І так само, як і Варварина душа, носила у серці глибокий затінок затаєного болю та смутку, і так само прагнула любові.

2 ведучий. Тарас відразу полонив Яготин своєю незвичайною вродою і шляхетністю . Він носив модний на той час довгий сірий сюртук з оксамитовим коміром і зав’язану під самим підборіддям краватку. Обличчя було чисто поголене, волосся трішки розвихрене над високим відкритим чолом. Незважаючи на деяку вайлуватість, рухався дуже енергійно, завжди був уважним і дотепним, а коли читав свої вірші, то наче творив довкола себе якийсь магнетичний простір, у якому всі відчували себе єдиним цілим.

   Стара княгиня Рєпніна, мати Варвари, полюбила Тараса, особливо вразив її той факт, що цей хлопчина так само, як і її дід, Кирило Розумовський, що у дитинстві пас чужих гусей, зумів вибитися завдяки власному таланту і великій волі.

 1 ведучий. Влітку 1843 року Шевченко їде у рідну Кирилівку. Він думав про зустріч з братами, сестрами, а найніжніше бриніло серце при згадці про Оксану. Чи впізнає вона його? Чи промовить хоч слово?

     Проходячи майданом, біля попівської церкви, де колись наймитував, Тарас побачив чорноброву дівчину з палаючими чорними очима. Коси її були розпущені, вона пильно з-під повік роздивлялася його. Їй було чотирнадцять років. Федосія Кошиць була саме у тому віці, в якому колись покинув він Оксану.

   Гіркими були розповіді рідних про своє життя. Тарас слухав, опустивши голову, і все не насмілювався задати одне-єдине болісне питання: що з Оксаною?

   Тарас, тамуючи крик серця, слухав розповідь брата Микити про Оксану, а перед його очима пливли рядки з його «Катерини», «Мар'яни – черниці», поеми «Слепая», спливали зримі  образи покривджених дівчат, чию долю він не раз гірко оплакав.

   То це так віщувало його серце?!

   Декламування вірша «Ми в купочці колись росли…»

2 ведучий. Восени 1843 року Шевченко знову їде в Яготин.

    В салоні Рєпніних збиралося вишукане товариство, і Тарас відчув велику симпатію до Глафіри Псьол,  талановитої художниці,- сестри відомої української поетеси Олександри Псьол, з якою вони разом бували на вечорах у Рєпніних. Глафіра виховувалась у Рєпніних, вона приваблювала не так яскравою вродою, як вродженою чарівністю, інтелігентністю.

1 ведучий. Тарас часто навідувався в Березову Рудку, де зустрічався з Ганною Закревською. В  ній його приваблювала чарівна жіночність, м'яка українська врода. Ганна уміла вимовляти самим лише поглядом своїх сивих, аж чорних очей. Ті очі промовляли дуже багато. Ні зовнішня показна веселість, ні краса одягу не могли приховати смутку,який бринів у її очах.

     Вона не була щасливою. Розмови з Тарасом виводили її зі звичного плину життя, настроювали душу на вищий лад.

2 ведучий. Пізніше, перебуваючи на Кос - Аралі, Шевченко присвятить вірш Ганні Закревській, ідеалізуючи її.

     Декламування вірша «Г.З.»( «Немає гірше, як в неволі…»)

1 ведучий. Княжна Варвара відчувала, як її серце тріпоче, споглядаючи за Тарасом, за його розмовами  з Глафірою,за поїздками в Березову Рудку. Егоїстичні наміри опікуватися Тарасом і підкорити його своїй волі призвели до вибухів ревнощів, що завдавало Тарасові немало клопотів. Інколи він по декілька днів не з'являвся в салоні, але його компанійська відкрита вдача таки брала гору – він знову зачаровував усіх своєю поезією.

   Йому хотілося поділитися із кимось своїми переживаннями. Одного вечора він прочитав поему «Слепая», пробуючи себе у володінні російською мовою після літературних вечорів у Гребінки. Зараз кожен рядок цієї поеми звучав, як чужа вражаюча розповідь про долю Оксани Коваленко. Він читав, ковтаючи сльози, з такою силою болю і любові, що слухачі були зворушені і вражені до глибини душі.

2 ведучий. Княжна Рєпніна трохи згодом написала про це в листі до свого швейцарського друга Ш. Ейнара: «О, якби я могла висловити все, що я пережила під час цього читання! Які почуття, які думки, яка краса, яка чарівність і який біль! Моє обличчя було все мокре від сліз, і це було щастям, - тому що я повинна була б кричати, якби моє хвилювання не знайшло собі цього виходу… І яка тонка, яка приваблива манера читати! Це була чарівна музика, що співала мелодію віршів…

   … Лягаючи спати, я так гаряче молилась, я так пристрасно любила увесь світ, я була така добра, боюсь, чи не добріша, ніж я є насправді…»

   В кінці Варвара дописала: «Тепер я повинна вам сказати, що Капніст переконаний, що я кохаю Шевченка і що я втратила голову. Я ж дуже прив’язана до нього і не заперечую, що якби я бачила любов з його боку, я, можливо, відповіла б йому пристрастю…» 

1 ведучий. Але Тарас не відчував до Варвари палкої пристрасті. Вона з усіх жінок, яких він знав, була найближча йому по духу. З Варварою  Тарас міг говорити про речі, які іншим на огляд не виносив. Він бачив її щиру любов, відчував усю тонкість її шляхетної натури, але незрима стіна розділяла цих двох людей, завдаючи болю і одному, і другому.

   Варвара неймовірно ревнувала Тараса до Глафіри, спостерігаючи за його жартами, веселощами. Ще більш докори викликала з її боку часті гостювання у Березовій Рудці. Хоч докоряла вона Тарасові за спілкування з Віктором Закревським, жіноче чуття підказувало Варварі, що не за Глафірою ходить Тарасове серце, а за Ганною Закревською.

2 ведучий. Якось у товаристві Глафіри та її сестри Тані Варвара дорікала Шевченкові за його жарти і якісь дурниці, що поет виговорював. Вона зауважила, що було б краще, коли б він не порушував своєї самотності.

   Наступила мовчанка, а згодом Тарас промовив: «Тихий ангел пролетів…»

   «Ви умієте розмовляти з ангелами, то розкажіть, що вони вам говорять», - зауважила княжна.

   «Шевченко схопився з місця, побіг по чорнильницю, схопив аркуш паперу, що лежав на столі, і став писати, потім простягнув мені цей папір, кажучи, що це присвята до одного твору, який він вручить мені пізніше. Там був написаний вірш на тринадцять рядків і підпис: «На пам'ять 9-го ноября 1843 года княжне Варваре Николаевне Репниной».

  Декламування посвяти з поеми «Тризна»

1 ведучий. Варвара Рєпніна згадувала: «Він передав мені аркуш, я прочитала: чиста і солодка радість сповнила моє серце. І якби мені спало на думку виявити свої почуття, я кинулась би йому на шию. Та я сказала собі: треба подумати, щоб виграти час, я вдруге  перечитала вірш, потім підхопилась з місця; він в цей час ходив по кімнаті, я сказала йому: «Дайте мені свій лоб», — і  поцілувала його чистим поцілунком, тому що це відбувалось в присутності Тані і Глафіри.

2 ведучий. За десять днів Т.Г.Шевченко написав поему «Тризна», яку прочитав родині Рєпніних.

   «О який чудовий дар йому даровано!» - писала в листі до Ш. Ейнера Варвара Миколаївна.

   Глибоко шануючи княжну, Тарас відчував, що більше не може залишатися у її домі. Їхні стосунки заходили в безвихідь: було очевидно, що подальша невизначеність поглиблюватиме страждання Варвари, а Тарас не міг кривдити жінку, котра так багато важила для нього. І не міг їй дати того, чим не було наповнене його серце. Любов не можна запалити, коли вона не говорить, не можна викликати розумом чи сумлінням. Кохання – Божий дар, який зацвітає сам, мов таємничий цвіт папороті. І той цвіт доля розгубила на гірких Оксаниних стежках…

   10 січня 1844 року Тарас залишив маєток Рєпніних.

1 ведучий. Варвара Миколаївна з болем згадувала:  «…Настав день і час його від'їзду. Я зі слізьми кинулась йому на шию, перехрестила його лоб, і він вибіг з кімнати…»

   Переживаючи у пам'яті кожну мить спілкування з Тарасом, Варвара Рєпніна написала повість, у якій змалювала образ Шевченка в герої під прізвищем Березовський.

   Княжна підтримувала зв’язки з Шевченком і тоді, коли він був заарештований.

   Вона назавжди зосталася для нього «янголом» : так він звертався до неї у своїх листах.

2 ведучий. Тарас ще раз побував на Україні в 1845 році . Під  час другої поїздки він знову завітав до Яготина, побував у Закревських в Зеленій Рудці. Його серце пашіло почуттями, а розум був стриманий.

   У вересні Тарас побував у рідній Кирилівці.

   Старий лірник грав козачка. Шевченко намовив декількох молодих дівчат піти у танець. Серед присутніх була Федося Кошиць, дочка священика.

   Тарас завжди цінував у жінці вроду і палкий темперамент. На його думку жінка повинна мати у собі  такий вогонь, «щоб під нею земля горіла на три сажні».

   Юна Кошицівна видалася йому  втіленням усіх тих якостей, які він мріяв бачити у жінці. Уперше, маючи відносно забезпечене життя, він подумав про можливість ще раз закорінитися в рідній землі, звити своє гніздо. Тарас бачив, що й дівчині він припав до серця.

   Тарас пішов до отця Кошиця і попросив руки Федосі. Але в очах її батьків  Шевченко назавжди залишився «попихачем», наймитом і кріпаком. Вони рішуче відмовили Тарасові.

   І це було ще одне важке розривання надії на земне щастя…

1 ведучий. Але дух Тараса не втонув у безнадії. Ще з більшою пристрастю взявся він до праці.

   Дуже скоро Тарас дізнався про існування таємного товариства. Він став душею Кирило – Мефодіївського братства. Як і всі члени братства Тарас був заарештований за доносом.

   Тараса Шевченка було заслано в солдати Оренбурзького окремого корпусу « під найсуворіший нагляд із забороною малювати і писати».

2 ведучий. Важкі принизливі роки солдатчини, коли потрібно було «поховати в самому собі всяке людське почуття, стати бездушним автоматом», стали справжньою трагедією, яка не могла позначитися на долі поета.

    Навесні 1853 року Шевченко по приїзду на Мангишлак знайомиться з родиною коменданта Новопетровського укріплення Ускова. У того була двадцятип’ятирічна дружина Агафія і трирічний син Митя, а невдовзі народилась ще донька. З теплотою і пошаною відносилась подружня пара до поета.

1 ведучий. Агафію він боготворив : «Яке прекрасне і дивне створіння, непорочна жінка! Це найблискучіший перл у вінці створінь. Якби не це одне-єдине, споріднене моєму серцю, я б не знав, що з собою робити. Я полюбив її піднесено, чисто, всім серцем і всією вдячною моєю душею. Не допускай, друже мій, і тіні чогось порочного в непорочній любові своїй», «… я захоплююсь нею… до поезії». Достатньо було одного ласкавого погляду милої усмішки, якогось зовсім незнаного вияву приязні та уваги. Послане небом платонічна любов гоїла «біль, такий пекучий, отруйний»…

2 ведучий. Навіть у страшній пустелі серце живе надією і очікуванням дива.

   І коли за десять літ він нарешті вирушив до Петербурга, всі його думки були перейняті рішучим бажанням одружитися і облаштувати своє життя.

   Дорогою Тарас зупинився в Нижньому Новгороді. Особливою знахідкою його серця стала Катруся Піунова – шістнадцятилітня акторка, котра взялася зіграти у виставі «Москаль-чарівник».

   Тарас натхненно почав навчати дівчину української мови. Поет умів щиро захоплюватися і відверто говорив про це Піуновій. Звичайно, їй лестила увага великого поета, вона теж відчула радість від такої незвичайної співпраці.

1 ведучий. Вдивляючись у юні риси Катрусі, Тарас, можливо, знову повертався до образу своєї Оксани, котрій він так і не сказав про усе, що виспівувало його закохане серце. Зараз перед ним була провінційна дівчина, з котрої йому хотілося творити незбагненно прекрасне диво, він намагався вплинути на її обмежений  провінційний світогляд.

   Але коли Тарас з'явився  перед батьками Катерини і заявив про свій серйозний намір одружитися, це було для всіх великою несподіванкою. І для Катерини теж. Коли він у присутності батьків попросив її руки, дівчина стояла ні жива, ні мертва від жаху.

   Потім кинулася з кімнати, кажучи, що їй пора на репетицію.

   Мати Піунової взялася м’яко пояснювати Тарасові, що вона занадто молода для заміжжя.

2 ведучий. Коли Тарас виїхав з міста, він щиро намагався продовжити бодай дружні взаємини з Катрусею. Він присилав їй книги, але молода актриса рішуче відкинула намір продовжити спілкування.

   В листі до Піунової Тарас писав:  

   «Люба і щироповажна Катерино Борисівно!

   Я сам приніс вам книги, і приніс їх з тим, щоб ви прочитали. Але ви, не прочитавши їх, прислали мені назад. Як пояснити мені ваш вчинок? Він ставить мене рішуче у безвихідь, особливо якщо взяти до уваги нашу сьогоднішню розмову. Чи не відповідь це на мою пропозицію одружитись? Якщо це так, то я прошу вас висловити її ясніше. Справа надто для мене важлива. Я вас люблю і кажу вам це просто, без усяких вигуків і захоплень…»

1 ведучий. Тарас був дуже вражений  мовчанням Піунової.

   Напевно, Тарас переоцінив можливість юної незрілої душі пройнятися до нього щирими почуттями. У Катерини був наречений значно молодший за Тараса, і, споглядаючи Шевченкові чоботи, помазані дьогтем, довгопалий одяг та лисину, це дитя було налякане самою можливістю такого шлюбу.

   Уже по смерті Тараса Піунова писала у своїх спогадах, що все життя гордилася тією великою увагою та любов'ю, які проявив до неї великий поет.

2 ведучий. По дорозі в Петербург Тарас заїхав у Москву і зустрівся з Варварою Рєпніною. Таки ця жінка була йому особливо дорога: вона уміла полюбити і оцінити його душу, була йому добрим ангелом в часи довгої каторги, доклала чимало зусиль для його звільнення. Хворий, втомлений дорогою, Тарас постав перед Варварою зовсім не таким, яким вона бачила його востаннє в Яготині. Вона так перехвилювалася, чекаючи цієї зустрічі, що раптом розгубилася і почала з аристократичним ханжеством вичитувати Тарасові за його дешевий тютюн та неохайний вигляд…

   Коли він вийшов з кімнати, їй захотілося вибігти за ним, цілувати його руки і просити прощення.

   А в Тарасовому серці знову випав гіркий сніг розчарування…

1 ведучий. А ще будучи проїздом у Москві, Шевченко навідався до старого приятеля Максимовича і охнув, побачивши його молоду дружину: « І де він… викопав таке свіже, чисте добро? І сумно, і заздрісно.».Як грає на піаніно, як виводить мелодію « наших рідних задушевних пісень» - «сердечно – прекрасно»! А що вродлива -  брови як намальовані, а очі – темна глибочінь, наче вир, манливий та небезпечний… Чужа дружина – і думати про неї гріховно.

2 ведучий. З якою любов'ю і навіть пристрастю написав Шевченко її портрет – граціозна жіноча голівка з чуттєвими рисами обличчя і замріяним поглядом, наче серпанкове покривало над головою… Ходили чутки, що Марія народила дитину рівно через дев'ять місяців після гостювання Тараса Григоровича.

1 ведучий. У Петербурзі Тарас ще ревніше взявся втілювати свою мрію одружитися «бодай на чортовій сестрі, бо доведеться одуріть в самотині…»

   Останні спроби повернутися на Україну і звити бодай ілюзорне кубелечко земного раю завершились повним провалом. Намагання «одружитися бодай на чортовій сестрі,» - виявились марними.

   Кріпачка князя Лопухіна Христина Довгополенко, за котру сватали Шевченка в час його короткого перебування в Україні, відмовилась стати дружиною підстаркуватого, як на її смак, поета і вийшла заміж за молодого канцеляриста.

2 ведучий. Україна відкинула його самотнє серце в одиноку квартиру у Санкт-Петербурзькій Академії мистецтв. На межі розпачу він зустрів Ликеру Полусмакову – кріпачку панів Карташевських. Діалог з нею нагадував діалог з далекою зіркою, котра почує голос поета через мільйони літ. Для Ликери, як і для Христини, кохання Шевченка не мало жодної ваги.

   Вона не усвідомлювала, яким великим було його бажання взяти за руку це неосвічене дитя і повести чистим полем одкровення – навчати її грамоти, леліяти, як дитину, відкривати її душі високі небеса свого душевного раю і там, на омріяній висоті дніпровських круч, «…у двох дивитися згори на Дніпр широкий, на яри та на лани золотополі…»

1 ведучий. Полусмакова Ликера Іванівна ( 1840-1917) родом з Чернігівщини (с. Липів Ріг Ніжинського повіту), кріпачка поміщиків Макарових, сирота, була привезена до Петербурга 1859 року і відпущена на волю. Слугувала в домі В. Я. Карташевської, де Шевченко познайомився з нею на початку 1860 року. Влітку цього року, після від'їзду  своїх панів за кордон, Ликера жила на дачі Н.М.Забіли у Стрельні під Петербургом. Шевченко часто зустрічався з нею, привозив дарунки, купив весільний одяг, мріяв одружитися. Він просив пані Забілу відпустити з ним Ликеру до міста, але та категорично відмовила, мотивуючи це тим, що вона несе відповідальність за дівчину.

   - А якби ми повінчані були, то відпустили б? – запитав Тарас.

   - Звичайно, яке б я мала право утримувати її?

2 ведучий. Страшно роздратований Шевченко сів до столу і  написав:

   Моя ти любо, мій ти друже,

  Не ймуть нам віри без хреста…

   Декламування вірша «Ликері»

1 ведучий. Н.Я.Макаров, приятель Шевченка, був проти шлюбу з Ликерою, просив його не поспішати, порадитися. М.Вовчок в листі до Макарова, розпитуючи про одруження Шевченка, писала, що коли хтось комусь дуже вірить, то треба, аби «…той, кому вірять, зневірив, - що ж тут сторонні…»

     Декламування вірша «Барвінок цвів і зеленів…»

2 ведучий. І шлюб таки розпався з ініціативи Ликери. Вона грубо образила поета. Розрив стався між 9 і 11 вересня 1860 року. Шевченку довелося визнати, що його друзі мали слушність, відмовляючи від  невдалого одруження. 24 вересня цього ж року після розриву він написав вірша з присвятою Ликері.

   Декламування вірша «Л» ( «Поставлю хату і кімнату…»)

1 ведучий. 18 жовтня 1860 року він написав поезію «Минули літа молодії…»

   Декламування вірша «Минули літа молодії…»

2 ведучий. 4 листопада 1860 року Шевченко написав : «Якби з ким сісти хліба з'їсти…»

   Декламування вірша «Якби з ким сісти хліба з'їсти…»

1 ведучий. Ликера вийшла заміж за цирульника.

   А Тарас, викашлюючи біль і чорну самотність, зводив свої скромні порахунки зі світом…

   У травні 1860 року, відчуваючи наближення смерті, він написав цілу низку віршів, у яких бринить потужна сила його самоочищення.

 2 ведучий.  Знову в перші дні весни , коли ластівки сповістили про відкриття небесних брам, душа поета легко злинула туди, звідки прийшла.

1 ведучий. Варвара Миколаївна Рєпніна, яка була старшою за Шевченка на шість років, пережила поета на цілих тридцять років.

2 ведучий. Після нещасливого одруження Ликера Полусмакова в 1904 р. переїхала до Канева, оселилася неподалік Тарасової могили, доглядала її, садила й поливала квіти. Люди  називали її Шевченчихою.

   І якою ж великою мала бути сила любові Шевченка, коли Ликера після смерті свого чоловіка приїхала на могилу, щоби розкаятись у своїй колишній сліпоті…

    Література

1.Авраменко О.М., Дмитренко Г.К.

Українська література: Підручник для 9 кл. загальноосвіт. навч. закл.- К. :      Грамота, 2009. -304с.:іл..

2. Топська Неллі. Любов-наснага, любов-журба. -Донецьк: ПП « КП «Проспект – Прес», 2007.-320с.  

3.Чумарна М.І. Тихий ангел пролетів. Сповідь Тараса Шевченка. Тризна. –   Львів: Апріорі, 2007.-80с.:іл.

4.Шевченко Т.Г. Кобзар. Вступна стаття О.Гончара.-К.:Дніпро, 1980.-613с.