ЛІТЕРАТУРНИЙ ВЕЧІР, ПРИСВЯЧЕНИЙ 300-РІЧЧЮ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ "СВІТ ЛОВИВ МЕНЕ, ТА НЕ СПІЙМАВ".

ЛІТЕРАТУРНИЙ ВЕЧІР,

ПРИСВЯЧЕНИЙ 300-РІЧЧЮ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ

"СВІТ ЛОВИВ МЕНЕ, ТА НЕ СПІЙМАВ".

 

Обладнання. Портрет Г.Сковороди, вислів "Світ ловив мене, та не спіймав", книжкова виставка "Народний мудрець" до 300-річчя з дня народження Г.Сковороди, декорація пір року, поля; печені хрести, пшениця; костюми для інсценізації байок; палиця, торба, сопілка, аудіо записи, проектор, дискета із записом світлин, що відображають життєвий та творчий шлях Г.Сковороди, його дослідників та наступників.

 

Ведучий 1.  Містечко Чорнухи розкинулося на косогорі над річкою Многою і належало до найдавніших поселень. Десь тут і була невеличка садиба бідного козака Сави Сковороди. Коли й чому його предкові приліпили прізвисько Сковорода-ніхто не знає. Відомо, що Григорій Савич Сковорода був нащадком сміливих, працьовитих і кмітливих переселенців, прагнення і настрої яких відбила народна пісня:

Покинь батька, покинь мати, покинь всю худобу,

Іди з нами, козаками, на Украйну, на слободу,

На Украйні всього много - і паші, і браги,

Не стоять там вражі ляхи, козацькії враги;

На Украйні суха риба із шафраном:

Будеш жити з козаком, як із паном,

А у Польщі суха риба із водою:

Будеш жити з вражим ляхом, як з бідою.

Ведучий 2. Палажка Сковородиха народила другого сина 3 грудні 1722 року в бідній селянській хаті і нарекла Григорієм. Сім’я була дружна й трудяща. З невеликим господарством Сава управлявся разом із жінкою та старшим сином Степаном. Менший же, Гриць, мав, мабуть, більше вільного часу і міг бавитись з такими ж дітьми, гуляти в лісі. Дуже любив побути на самоті, навіть у хаті часто сідав у куточку й шепотів щось вивчене або почуте, мугикав якісь мелодії. В 7 років уже читав Псалтир та співав у церкві, зворушуючи своїм голосом односельців. Зовсім малим пішов до школи, яка містилася в хаті, де жив дяк - учитель. Характер загальної тогочасної початкової освіти сприяв розвиткові народної музично-пісенної та малярської творчості. Тож не дивно, що малий Гриць Сковорода сприймав слово як музично-живописний елемент, підходячи до письма, як до образного мистецтва. Слово звучало йому наче музика, пізнати значення книг, вкритих писемними знаками, було для хлопця майже те саме, що відчути красу мелодії.

[Звучить мелодія; з’являється малий Гриць Сковорода. Декорація пір року]

Гриць Сковорода. Монолог.

     У морозну різдвяну ніч я іду селом. На снігу синіють примарні тіні, дорога рипить під чобітьми. Підкинута ногою снігова грудка дзвенить, як скло, а серце б’ється дужче від чекання чогось незвичайного. Зорі на чорно-синьому небі не просто світять, хочеться думати, що своїм блиманням вони щось мені говорять, тільки треба бути дуже освіченим, щоб це зрозуміти. Все має свій прихований сенс, котрий відкривається уважному і допитливому оку.

    Навесні однією з перших розквітає на лісових галявинах пухнаста сон-трава. Якщо покласти її під подушку, то що присниться, те й збудеться. Синіє в житі волошка. Це не просто зілля, яке треба виполоти. Колись красуня русалка заманила в поле і залоскотала молодого парубка, і він став волошкою.

    Кує у лісі зозуля, птах-віщун. Раніш від інших птахів вона летить у вирій, най­пізніше повертається, бо у неї ключі від чарівної країни - тепличини, де і влітку і взимку тепло і гарно. Вирій - це рай. Одні кажуть, що він десь коло моря, інші - що за морем, а ще кажуть, ніби він за повітряним морем. Там і місить бог із святими красний коровай.

Ведучий 1. Безліч обрядів, пісень, повір’їв пов’язано із зерном. Ходячи разом з іншими хлопчиками на Новий рік по хатах, Гриць Сковорода посипав зерном, приспівуючи:

Гриць Сковорода. Роди, Боже, жито, пшеницю, всяку пашницю. З колоска - жменька, а з снопа - мірка. В середу на 4 тижні великого посту мати пекла хрести і клала їх у засік із пшеницею, де вони й лежали до сівби. Навесні батьки виїжджали в поля, розкладали печені хрести в усіх кутках ниви, вклонялися тричі до землі і промовляли: ’’Роди, боже, жито, пшеницю, всяку пашницю на всякого долю!’’

Коли закінчували роботу, сідали на межі і їли черстві хрести. Зерно і солому з першого снопа зберігали. Коли боліли натруджені руки і особливо спина, мати давала пити відвар із соломи, а з зерна робили припарки.

(Малий Грицько виходить)

Ведучий 2. Такою життєдайною силою наділяли зерно. Минуть роки і у світогляді Сковороди образ зерна відіграє велику роль. Говорячи про силу слова, про зміст поезії, про ритм музичного твору і ритм життя, він порівнюватиме його з силою, яка начебто закладена в житньому колосі. Пояснення сенсу своїх байок починатиме словами: ”3 цього зерна...”.

Ведучий 1. Сам Григорій Сковорода про важливість байки в житті поспільства писав так: ’’Байка тоді буває гидка і бабська, коли в підлій і смішній своїй шкаралупці немає зерна істини, тоді подібна на пустий горіх... Якщо ж з істиною, хто насмілиться назвати її брехливою”.

Ведучий 2. Він написав 30 байок, які пізніше склали збірочку «Байки Харківські».  Дуже боляче усвідомлювати те, що за його життя не надруковано жодного твору.

Ведучий 1.Вашій увазі пропонується інсценізація байки „Бджола і Шершень” ,яка спрямована проти дармоїдів-можновладців.

Бджола і Шершень

- Скажи мені, Бджоло, чого ти така дурна? Чи знаєш ти, що плоди твоєї праці не стільки тобі самій, як людям корисні, а тобі часто і шкодять, при- носячи замість нагороди смерть; одначе не перестаєш через дурість свою збирати мед. Багато у вас голів, але всі безмозкі. Видно. що ви без пуття закохані в мед.

-Ти поважний дурень, пане раднику, - відповіла Бджола. - Мед любить їсти й ведмідь, а Шершень теж не проти того. І ми могли б по-злодійському добувати, як часом ваша братій й робить, коли б ми лише їсти любили. Але нам незрівнянно більша радість збирати мед, аніж його споживати. А без сього жити, навіть купаючись у меду, для нас найлютіша мука.

Сила:

Шершень-це образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого і народжені на те тільки, щоб їсти, пити і таке інше. А Бджола - се символ мудрої людини, яка у природженому ділі трудиться.

Ведучий 2. Розвінчання пихатості, чинолюбства пропонуємо переглянути у байці ”Олениця і кабан”.

Олениця та Кабан

У польських та угорських горах Олениця, забачивши домашнього Кабана, стала вітатися:

-Доброго здоров’я, пане Кабан. Радію. що вас....

-Що ж ти, негіднице, така непоштиваї – крикнув, набурмосившись, Кабан -Чому звеш мене Кабаном? Хіба не відаєш, що я підвищений у Барани. Маю про це патент, що рід мій походить від найшляхетніших бобрів. а замість опанчі я для характеру ношу на людях здерту з вівці шкуру.

-Препрошую, ваше благородіє, - сказала Олениця, - я цього не знала! Ми, прості, судимо не по одягу та словах, а по справах. Ви ж так само, як і колись, риєте землю і ламаєте тини. Дай вам Боже бути й конем!

Сила:

Не можна начудуватись з дурнів, які зневажили і зганьбили найчесніший і неоціненний бісер добродійства лише задля того, щоб продертися до чинів, зовсім невідповідних до їхніх нахилів.

Ведучий 1. До сьогодні в Чорнухах збереглася легенда про те, як Григорій Сковорода покинув домівку.

Ведучий 2. Одного разу, пасучи отару, він нібито зачитався і не помітив, що одна вівця десь поділася. Батько, роздратований тим, що з Грицька поганий помічник, побив його. Після цього хлопець зник з дому. Знайшли його в сусідньому селі аж через місяць - там він наймитував і збирав гроші на навчання. Закінчилась ця пригода примиренням з батьками, які спорядили сина вчитися до Києво-Могилянської академії, де став одним із наполегливих і найкращих студентом.

Ведучий 1.У 1753 році Григорій закінчив академію. На цей час він вже поет, композитор, соліст і музика. Його відряджають до Петербурга в придворну капелу, бо він прославився чудовим басом, грою на скрипці, флейті, бандурі, цимбалах, сопілці. На власні вірші Григорій складав музику і таку музику, що деякі з його пісень перейняли навіть кобзарі. Але всебічно обдарований хлопець вирішив якомога більше мандрувати і зустрічатися з людьми.

Ведучий 2. Його мандрівне життя є предметом оповідань і легенд. „Він жив, як і вчив, і вчив, як жив”. Люди твердили, що ті хати, в яких побував великий народний мудрець, ніколи не покидало щастя.

Ведучий 1. У селі Сковородинівці на Харківщині Григорій Сковорода був присутній на бенкеті у поміщика, відмовлявся пити і виливав вино за вікно. Коли його спитали, чому він це робить, то почули у відповідь, що неподалік на хуторі почалась пожежа і він її заливає. Виявилось, що дійсно в цей час горів сусідній хутір. Сковороді тут не приписується чудодійна сила, однак з його іменем пов’язано віру в магічну силу народного замовляння від пожежі.

Ведучий 2.Мудрець ходив у звичайній свиті. Крім книг,рукописів,сопілки в полотняній торбі та палиці нічого більше не мав. Жив скромно, вважав себе багачем коли хтось намагався щось дарувати йому, то чув незмінну відповідь :”Віддайте біднішим за мене”. Всюди зустрічали його як рідного, приймали як найпочеснішого гостя, бо з ним до хати входила дружня бесіда, добрий настрій, доброзичлива порада, влучний жарт.

Ведучий 1. Повернувшись знову до Києва, юний поет і композитор вирушає за кордон і три роки мандрує по Угорщині, Польщі, Словаччині, відвідує Братиславу, Відень, Будапешт, буває в університетах, слухає лекції знаменитих професорів, студіює філософські праці; володіючи багатьма мовами, вільно дискутує з вченими різних країн.

Ведучий 2. Повернувшись на Україну, він викладав піїтику в Переяславському колегіум. Педагог викладав по-новому,творчо,сміливо,за „що” і був звільнений з роботи.

Григорій Сковорода.-Я не зречусь своїх слів, які я виголосив до своїх студентів:’’Весь світ спить, пора прокидатися!”

-Коли мене запрошували на церковні або світські посади, я відмовлявся, кажучи: „Хіба ви хочете,щоб я збільшив число фарисеїв?

-Не можу представляти в театрі світу жодної особи, в якій доля розподілила всі ролі: наш обов'язок зіграти свою роль гідно, якою б вона не була.”

-Навіть Катерині II не вдалося заманити мене до царського двору:

„Я не покину батьківщини. Мені моя сопілка і вівця дорожча царського вінця”

(Виймає сопілку і грає „Ой, піду я лугом-долиною”)

Ведучий 1. До вашої уваги вірш Дмитра Павличка „Сковорода”

І, виламавши палицю із тину,

Він темними байраками пішов

Кріпацьким дітям викладать латину,

Бентежити думками рабську кров.

Де хата димом і добром зігріта,

Ставав у дверях, величав і сив,

Притулку для Платона й Демокріта

І хліба він, соромлячись, просив.

Збиралися статечно,як лелеки,

Навкого нього тихі мужики...

Ведучий 2. Вашій увазі пропонується пісня на слова Григорія Сковороди „Ой пташино жовтобока” у виконання вокального тріо

Пісня 18-та

Ой пташино жовтобока,

Не клади гнізда високо,

А клади лиш на лужку,

На зеленім моріжку.

Яструб ген над головою

Висить,хоче ухопить,

Вашою живе він кров”ю,

Гпянь-но!Пазури сталить!

Стоїть явір над горою,

Все киває головою,

Буйні вітри повівають,

Руки явору ламають.

А вербички шумлять низько,

Заколишуть мене в снах,

Тут тече потічок близько,

Видко воду аж до дна.

Нащо ж думати-гадати,

Що в селі родила мати?

То у тих хай мозок рветься,

Хто високо вгору пнеться.

А я буду собі тихо

Коротати милий вік,

Так мине мені все лихо-

Щасний буду чоловік.

Ведучий 1. Пропонуємо переглянути відео матеріал, присвячений життю та творчості Григорія Сковороди.

Ведучий 2. Далі 6 років працював домашнім учителем сина поміщика Томари у селі Коврай на Переяславщині. У вільний від роботи час багато розмірковував.

Ведучий 1. Саме в ці роки, завдяки близькості до природи і народу, форсуються філософські погляди майбутнього письменника-мислителя.

Ведучий 2. У Ковраї народилась пісня «Всякому місту-звичай і права!», яка увійшла до рукописної збірки ліричних творів „Сад божественних пісень!”

Ведучий 1.Твори Сковороди цікавили Івана Котляревського, котрий на новий лад переробив у бурлескному стилі пісню „Всякому городу нрав і права” і увів у п’єсу „Наталка Полтавка”

Виборний. Брехать і обманювать других-од бога гріх, а од людей сором.

Возний. О,простота, простота! Хто тепер-теє-то як його- не брешеть і хто не обманиваєть? Повір мні: єжелі б здесь собралось много народу і зненацька ангел з неба з огненною різкою злетів і воскликнув:’’Брехуни і обманщики! Ховайтесь, а то я поражу вас!”- ей-ей, всі присіли би к землі совісті ради. Блаження лож, когда биваєть в пользу ближніх, а то біда-теє-то як його- Що часто лжем ілі ради своєї вигоди, алі на упад других.

Виборний. Воно так,конечне,всі люди грішні, однако ж....

Возний. Що ж „однако ж”? Всі грішні, та іще і як! І один другого так обманює, як того треба, і як не верти, а виходить-кругова порука. Слухай.

Всякому городу нрав і права,

Всяка імєєт свой ум голова,

Всякого прихоті водять за ніс,

Лев роздираєть там волка в куски,

Тут же волк цапа скубе за виски:

Цап в огороді капусту псує:

Всякий з другого бере за своє.

Всякий,хто вище, то нижчого гне,-

Дужий безсильного давить і жме,

Бідний багатого певний слуга,

Корчиться,гнеться пред ним ,як дуга.

Всяк,хто не можу, то дуже скрипить,

Хто не лукавить, той ззаду сидить;

Всякого рот дере ложка суха-

Хто ж єсть на святі,що був без гріха? .

Виборний. Воно то так! Тілько великим грішникам часто і даром проходить, а маленьким грішникам такого задають бешкету, що і старикам невпам’ятку. Добре, пане возний, я вас поважаю і зараз іду до старої Терпелихи. Бог зна, до чого веде,-може, воно і добре, коли ваша доля щаслива. (Возний і Виборний. Дует.)

Ой доля людськая-доля єсть сліпая!

Часто служить злим, негідним і їм помагає.

Добрі терплять нужду, помиру товчуться,

І все невлад їм приходить,за що не візьмуться,

До кого ж ласкава ся доля лукава,

Такий живе як сир в маслі, спустивши рукава.

Без розума люди в світі живуть гарно.

А з розумом та в недолі вік проходить марно.

Ой доле людськая, чом ти не правдива,

Що до інших дуже гречна, а до нас спесива.

Ведучий 2. Згодом він стає викладачем синтаксису,грецької мови та етики у Харківському колегіумі.

Ведучий 1. Сковорода був незвичайним учителем:писав байки, викладав стародавні мови, глибоко цікавився математикою, географією, економікою.

Ведучий 2. Підручника з етики не було, і Григорій Савич написав його сам. Це був перший філософський твір, основною думкою якого є: ледарство-це найбільша людська вада.

Учень. Притча Григорія Сковороди „Вбогий жайворонок” (Уривок)

     Не той правий, хто правий по суті, а той, хто неправий за істиною, але здаватися правим уміє, хитро блудячи і йдучи стежкою такого судження жінці у воду. Ось теперішнього світу наймодніша рятівна премудрість. І коротко скажу: той лише щасливий, хто неправий за совістю, але правий за папірцем.

     Яка користь у читанні багатьох книг,коли ти беззаконник? Єдину книгу читай і доволі. Поглянь на сей світ. Поглянь на рід людський. Він-бо є книга, чорна книга, що тримає в собі різноякі біди, як хвилі, що постійно здіймаються на морі. Читай її завжди і навчайся, наче з високої гавані на буряний океан, поглядай і тішся. Чи всі читають сю книгу? Всі. Всі читають, але безтямно. П’ятку його бережуть, як написано. На ноги дивляться, не на самий світ, тобто не голову й серце бачать. Тому ніколи його не можуть пізнати. З підошви людини, з хвоста птаха не пізнаєш, хіба що з голови його, тобто з серця його

     Се і є остаточна істина-побачити, який у кожному тілі гніздиться дух: чи благий, а чи злий. Не судити за обличчям,як облудники. Часто під недобрим лицем і під негарною маскою притаєне божественне сяєво і блаженне серце, в обличчі ж світлі, ангельськім-сатана

Ведучий І. Чого ж навчав Сковорода?

Навчав, що в природі краса, гармонія, а в суспільстві-несправедливість, її щоб змінити макросвіт на краще, треба кожному змінити мікросвіт, тобто себе самого. Пізнавши свої нахили, людина правильніше визначає своє місце в суспільстві й принесе найбільшу користь. Але чимало людей займають на свої місця. Людина не може бути щасливою, якщо діє всупереч природі.

Ведучий 2.Одного разу Сковорода зупинився в селі Іванівні. Господар дому запросив гостей. Серед своїх прихильників Сковорода був веселий, згодом вийшов у сад і край дороги став копати яму. ”Що це ви робите, Григорію?”-запитали здивовані друзі. «Та копаю собі могилу, бо прийшов мій час”,-наче про щось буденне, відповів той. Коли ж гості роз’їхалися, Сковорода помився, переодягнувся в чисту білизну, ліг на лаві й...заснув навіки. Сталося це 9 листопада 1794 року. Помер великий мудрець так просто, як і жив.

Ведучий 1. Григорій Сковорода був демократом. Він писав. що його рідний край страждає під владою „загребущих”, ’’лукавих”,’ ’мавп” і „змій".

Ведучий 2. Філософ жив сподіваннями на нове суспільство рівноправних людей, де не буде „рабського ira”,’’тяжкої роботи”, ’’нічого златожадного”,’’хамського". Погляди великого правдолюбця мали великий вплив на наступні покоління.

Ведучий 1. Лев Толстой зазначив, що світогляд Сковороди дивовижно близький йому. Останнє десятиріччя життя Сковороди-це роки його слави. Всі хотіли його бачити. У Харкові, Бєлгороді та багатьох селах виникли гуртки послідовників його вчення і способу життя.

Ведучий 2. На межі двох періодів історії українського письменства-давнього й нового височить постать Григорія Савича Сковороди. Те, що залишив він нам у спадок-це цілюще,життєдайне джерело, з якого черпатимуть наснагу ще десятки поколінь.

Благословенні ви сліди,

Не змиті вічності дощами,

Мандрівника Сковороди

З припорошілими саквами,

Що до цілющої води

Простує, занедбавши храми.

Ведучий 1. Прослухайте кілька афоризмів Григорія Сковороди

Чи знаєш ти, яких ліків вживають ужалені скорпіоном? Тим же скорпіоном натирають рану.

Ведучий 2. Тоді лише пізнається цінність часу, коли він втрачений.

Ведучий 1. Як нерозумно випрошувати те, чого можеш сам досягти!

Ведучий 2. Коли ти твердо йдеш шляхом, яким почав іти, то, на мою думку, ти щасливий.

Ведучий 1. Коли не зможу нічим любій вітчизні прислужитись, в усякому разі з усієї сили намагатимуся ніколи ні в чому не шкодити.

Ведучий 2. Всяка їжа і пиття смачні й корисні, але треба знати час, місце і міру.

Ведучий 1. Демон проти демона не свідчить, вовк вовчого м’яса не їсть.

Ведучий 2. Краще голий та правдивий, ніж багатий та беззаконний.

Ведучий 1. Солодке пізнає пізніше той, хто може проковтнути неприємне.

Ведучий 2. Що вподобав, на те й перетворився.

Ведучий 1. Не за обличчя судіть, а за серце.

Ведучий 2. Кожен є той. чиє серце в нім: вовче серце — справдешній вовк, хоч обличчя людське...

Ведучий 1. Чи може людина, сліпа у себе вдома, стати зрячою на базарі?

Ведучий 2. Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий?

Ведучий 1. Тінь яблуні не заважає.

Ведучий 2. Не розум від книг, а книги від розуму створились.

Ведучий 1. Йому підносили у німбові ману,

                   Вчинити ченчики воліли послугу,

                   А він серед наук втямки не брав одну -

                   Науку рабського німого послуху.

Ведучий 2. Тягнулися, мов без обіду, дні, шляхи,

                   Чоло нескорене блуканням краяли.

                   Немов над банями стривожені птахи,

                   Знялись думки його над краєм зграями.

Ведучий 1. А він від усміху дитинного добрів,

                   Могутня голова сивіла мжичкою.

                   Нарешті в парі й до кінця свого добрів

                   З дружиною - із долею мужичкою.

Ведучий 2. На груші костура повісивши й бриля,

                   Копати яму заходивсь лопатою.

                   Земля його черства, тверда його земля -

                   Та й він із вдачею її лопатою.

Ведучий 1. Сакви під голову - і в землю ліг святу,

                   А світ ловив іще, не міг пробачити...

Ведучий 2. І на яку ж було злетіти висоту,

                   Щоб звідти навіть власну смерть побачити.

(Звучить музика, на екрані світлини Г. Сковороди)

Сковорода

Мене цей світ ще не спіймав,

Бо і ловити не збирався,

Мелодія святих октав

Із мене ще не полилася.

Вона Голгофою стоїть,

До неї б серцем дотягнутись,

Через межу тисячоліть

Переступити б, не спіткнутись…

Звучить музика