Літературний виховний захід "Микола Гоголь і література"

Про матеріал
Мета: ознайомити учнів з деякими фактами біографії письменника, висвітлити ставлення письменника до української культури, ознайомити з історією написання творів; відпрацювати вміння відбирати матеріал для виступу; розвивати вміння висловлювати власну думку ; виховувати повагу до славетного минулого української історії; виховувати патріотичні почуття.
Перегляд файлу

 

Новоселицька гімназія

Відділ освіти Новоселицької  райдержадміністрації

Чернівецької області

 

 

 

 

 

Виховний захід до 210 –річчя з дня народження М.В.Гоголя

«Микола Гоголь і література»

 

 

Підготувала:

вчитель зарубіжної літератури

Новоселицької гімназії

Дідух-Бойчук Тетяна Георгіївна

 

м. Новоселиця, 2019 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

До 210 - річчя з дня народження М.В.Гоголя

«Вижу все милое сердцу, - вижу Вас вижу милую родину, вижу тихий Псёл, мерцающий сквозь мягкое покрывало...»

М.В. Гоголь

Мета:     ознайомити учнів з деякими фактами біографії письменника, висвітлити ставлення письменника до української культури, ознайомити з історією написання творів; відпрацювати вміння відбирати матеріал для виступу; розвивати вміння висловлювати власну думку ; виховувати повагу до славетного минулого української історії; виховувати патріотичні почуття.

Обладнання: слайди, портрети М.В .Гоголя, етапи життя письменника;

книжкова виставка, музичний фрагмент із опери М.В.Лисенка «Тарас Бульба», інсценізація уривків творів «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» та «Мертві душі», репродукція картини І.Репіна «Запорожці».

Ведучий

Наше сьогоднішнє свято присвячено відомому російському письменнику Миколі Васильовичу Гоголю. Шлях його життя і творчої долі ми спробуємо сьогодні згадати.

(слайд 1)

На часовій осі минуле - сучасне - майбутнє. Немає незвичних відмінків, майбутнє починається в минулому, щоб, пройшовши етап сучасного, стати сторінкою історії. У дзеркалі минулого - візія майбутнього ...Як же дивитимуться на історію свого народу наші нащадки? Чи зуміють, як закликав Шевченко, прочитати «лишень добру тую славу?

(слайд 2)

Учень

Микола Васильович Гоголь народився 20.01 (01 .IV) у 1809 році у містечку Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії у родині незаможного поміщика.

(слайд 3)

Дитячі роки провів у маєтку батьків, Василівці,(друга назва Яновщина, утворена прізвища власника - Гоголь Яновський) Край, де народився майбутній письменник був овіяний старовинними легендами, повір'ями, історичними переказам. Гоголь іще з дитячих літ відчував свою рокованість на створення чогось незвичайного.

(слайд 4)

Поряд із Василівкою була розташована Диканька. Пізніше письменник написав свої відомі «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». Саме там показували сорочку страченого Кочубея, а також дуб, коло якого нібито зустрічався гетьман Мазепа зі своєю коханою Мотрею. Культурним центром був маєток Кибінці, що належав Д. Трощинському, далекому родичу Гоголів, у минулому міністру.

(слайд 5)

У Кибінцях була велика бібліотека, домашній театр, для якого писав свої комедії батько маленького Гоголя, - все це сприяло пробудженню художніх інтересів майбутнього письменника.

Учень

Але водночас маленький Гоголь міг спостерігати сцен приниження людини, самодурства поміщиків (у маєтку, за старим звичаєм тримали акторів-блазнів) він відчував гнітюче почуття залежності бідного від знатного і багатого. У 1818-1819 роках Микола Васильович Гоголь навчався у Полтавському повітовому училищі, а у травні 1821 року вступив до Гімназії вищих наук в Ніжині. Тут проявилася різнобічна художня обдарованість Гоголя: він вчився грати на скрипці, захоплюється малярством, бере участь у постановках і як актор, і як художник-декоратор, особливий талант виявився у Миколи Гоголя, коли він грав комічні ролі.

Учень

Граючи роль у п'єсі Д. Фонвізіна «Недоросток», юний актор підкреслив комічний бік ролі, але коли в останній дії, майже втративши розум від загального зрадництва, пані починала рвати на собі волосся і клясти долю, глядачі готові були простити їй усе. Так відкрився талант пересмішника і коміка в молодому мрійнику, який увесь свій час проводив у бібліотеці за книжками. У 1825 році з'являються в гімназії рукописні журнали «Зірка», «Метеор літератури». Навколо них об'єднуються всі, серед них і Гоголь. Однак думка про письменництво ще не приходила на ум, всі його прагнення були пов'язані зі «службовою державою». Від природи Гоголь був скритною людиною, потайки він мріяв про юридичну кар'єру, яку здійснить у Петербурзі. Після закінчення гімназії у 1828 році у грудні Гоголь їде до Петербурга.

(слайд 6)

 Учень

Перші ж тижні перебування письменника у столиці його сильно розчаровують атмосферою дріб'язковості, своєкористі, загальної байдужості та чиношанування. Безуспішно він робить спроби влаштуватися на роботу. На деякий час від'їжджає за кордон.

(слайд 7)

Повернувшись восени до Петербургу, Гоголь робить спробу влаштуватися актором у театр, але знову безуспішно. Нарешті влаштовується на службу у Департамент державного господарства.

(слайд 8)

Але 1831 рік стає плідним для нього. Працюючи, він збирає матеріал для свого твору «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». У цьому ж, 1831 році, виходить друком перша частина «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки». Поява цієї книги стала великою літературною подію року! Російська публіка із захватом сприйняла твір молодого письменника. Створене Гоголем, українцем за походженням, викликало величезний інтерес до української народної творчості, побуту, образу життя. Відомий критик того часу       Н.І Надєждін назвав Україну «слов'янським давнім Римом» зазначивши про звернення до української культури - це звернення до коріння національних першооснов слов'янського світу.

Учень

У своїй книжці письменник звеличує добро над злом, великодушність над користолюбством, благородство над егоїзмом, відвагу над боягузтвом, схвалює енергію і працю, оспівує прекрасне кохання. Письменник переконує своїх, читачів, що гроші згубні для людини, що щастя досягається не злочином а добром. «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» відтворюють народні звичаї, традиції, повір'я стародавніх часів, коли Україна була вільною від кріпацтва. Як відомо, кріпосницьку залежність встановила Катерина II у 1783 році. Невипадково запорожці з повісті «Ніч перед Різдвом», жаліються на утиски, позбавлення привілеїв та вольностей.

Учень

На сторінках книги письменник створив прекрасні картини української природи! Красиві пейзажі посилюють красу добрих людей, стверджують єдність і гармонійність зв'язок хорошої людини і природи. Микола Васильович Гоголь прагнув, щоб його книга була народною і по мові, тому його герої розмовляють живою народною мовою, вживають гострі, влучні слівця, дотепні приказки, оригінальні звороти. Такою безпосередньою народною мовою українці заговорили в російській літературі вперше. Це було новим і привернуло увагу читачів. У 1832 році з'являється друга частина «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки».

Ведучий

Пропонуємо уривок з оповідання, яке увійшло до збірки «Вечори на хуторі поблизу Диканьки».

(слайд 9) (слайд 10)


Дія4

(Грає музика з фільму, шуми природи)

Вулиця, зібрався гурт жінок.

Ткачиха

Їй-Богу, втопився!! От щоб я з цього місця не поступилася, як не втопився!

Панасиха

То що? Хіба я брехуха якась? Хіба я в кого корову вкрала? та щоб мені води не захотілося пити, коли я не бачила своїми очима, як повісився коваль!

Голова

Коваль повісився?! от тобі й маєш!

Ткачиха

Мели, мели, щоб тобі горілки не захотілося, п'яничка стара! Треба бути такою божевільною, як ти, щоб повіситися. Він утопився! утопився в ополонці! Це я так знаю, як те, що ти щойно була в шинкарки.!!

Панасиха

Соромітниця!! Ач чим стала дорікати! Прикусила б язика, негідниця! Хіба я не знаю що до тебе дяк ходить щовечора?!

Ткачиха

Який дяк? До кого дяк? Що ти мелеш?

Дячиха

Дяк?!.... Ось я покажу дяка! Це хто каже дяк?

Панасиха

А ось до кого ходить дяк!!

Дячиха (наближається до Ткачихи)

То це ти відьмо, напускаєш на нього туману і напуваєш нечистим зіллям, щоб ходив до тебе?!

Ткачиха

Відчепись від мене, сатано!!!

Дячиха

Ах, клята відьмо, щоб ти не діждалася дітей своїх бачити, негідниця! (плює в очі Ткачисі)

(Ткачиха відповідає так само але влучає в обличчя Голови, який

втручається у жіночу сварку) Голова (утираючись)

От кляті пащекухи! Щоб всі погоріли!(замахується палицею, жінки тікають)

То коваль утопився! Боже ти мій, який маляр був! Був, а тепер нема! А я збирався оце підкувати свою рябу кобилу...(іде)

Оксана (видно було, що слухала)

Не вірю я очам Ткачихи і всяким балачкам бабським, не міг Вакула занапастити свою душу...Він же так любив мене!(пішла, закриваючи очі руками)

(З'явився Вакула з чортом)

(Чорт збирається тікати)

Вакула

Куди?! Зажди, приятелю, ще не все... Я ще не віддячив тобі.

(бере нагаєчку, що висіла на поясі і починає лупцювати Чорта) (Дзвін. Чорт тікає. Виходить юрба.)

Панасиха

Свят, свят, свят! воскрес!!! Ткачиха Коваль, воскрес! Оксана Ах!!:)

Вакула (упадає до ніг Чубові і подає йому нагайку) Помилуй, батьку! не гнівайся! Ось Вам нагайка - бийте, скільки душа забажає. Віддаю себе сам, каюся в усьому; бийте, та не гнівайтесь тільки! Ви же колись браталися з покійним батьком моїм, разом хліб-сіль їли...

Чуб (бере нагайку і тричі б'є Вакулу по спині) Ну, досить з тебе, вставай! Старих людей завжди слухай! Забудемо все, що було поміж нас! Ну тепер кажи, що ти хочеш?

Вакула

Віддай, батьку, за мене Оксану!

Чуб (трохи подумавши) Добре, присилай сватів.

Оксана (зітхнула) Ох...

Вакула (до Оксани)

Глянь, які я тобі черевички приніс! Саме ті, котрі носить цариця.

Оксана Ні-ні! Мені не треба черевичків! Я і без них...(заморилася)

(звучить весільна мелодія, виходять учасники вистави,

вклоняються) Учень

1834-1835 роки - важливий момент у житті письменника, він захоплюється історією, працює ад'юнкт-продюсером у Петербурзькому університеті кафедри загальної історії, мріє про роботу у Київському університеті на кафедрі історії. Заняття історією відбувалося паралельно із задумами багатьох його історичних творів, що свідчать не про швидкоплинне захоплення. Тема «Історію України і півдня Росії» та «Загальну історію» Гоголь звертається до далекого минулого, до ХУІ-ХУІІ ст., у 1833-1834 роках, пише історичну повість «Тарас Бульба», яка увійшла до збірки «Миргород»(1835 рік). Але робота не задовольнила письменника і він продовжує її до 1842 року.

(слайди до «Тараса Бульби») Учень

Микола Васильович Гоголь так пояснює свій інтерес до минулого: «чтобы вразумить настоящее», «чтобы почесался в затылке современник».

(слайд 11)

Цей твір відобразив епоху героїчної боротьби українського народу за своє національне визволення. Центром визвольного руху стала Запорізька Січ, організація вільного українського козацтва, що утворилася в середині XVI століттях у низина Дніпра. «Козак» - у переказі з тюркської мови «вільна людина». Це були люди, які за різних причин покинули рідні землі.

Учень

Козацькі населення межували з татарськими кочівними таборами. На козацькій землі не було рабства, саме це привело багатьох знедолених з усієї України. Південні степи за порогами Дніпра отримали назву Запорізька Січ. Українські історики вважають, що початок їй дала фортеця, збудована в 1556 році на острові Мала Хортиця відомим українським князем Дмитром Вишневецьким. Більшість запорожців складали українці. Жінок на Січ не допускали. Для новачків головною умовою було прийняти православну віру.

(демонстрація слайдів про Тараса, Остапа, Андрія) Учень

Миколу Васильовича Гоголя хвилювало питання по місце людини у суспільстві, про те, якою має бути людина. Саме в образах Тараса Бульби, його сина Остапа втілилася мрія письменника про величне служіння Батьківщині, обов'язку, запальній справі.

(слайд 12)

У своєму творі він показав зразок вірності козацькому братству та засудив зрадництво.

Працюючи в архівах Микола Васильович наштовхнувся на цікавий історичний факт. Виявляється, що далекий предок вченого і мандрівника Міклухо - Маклая - Охрім Макуха був один із курінних отаманів Запорізької Січі. Було в нього три сини: Омелько, Назар і Хома. Середній Назар закохався в шляхетну панночку і зрадив козаків, перейшовши на бік шляхти. Брати вирішили викрасти зрадника, щоб усунути козацьким судом. Але їм довелося вступити в поєдинок. Хома ринувся на поляків, прикриваючи Омелька, який ніс на спині зв'язаного Назара. «Відходь, я їх затримаю!» крикнув Хома. Омелькові вдалося повернутися до своїх, а Хома загинув у нерівному бою. За зраду і смерть молодшого сина старий Охрім сам убив. Цей історичний факт зацікавив письменника і став джерелом для написання повісті.

(слайд 13)

Відомий художник Репін відтворив події тог часу в відомій картині «Запорожці».

Про роботу Миколи Васильовича Гоголя над повістю нам відомо. А чи знаєте ви скільки часу працював над оперою Микола Лисенко?

10 років працював Микола Лисенко над оперою «Тарас Бульба». Подібної опери в українській музиці ще не було. Микола Віталійович Лисенко є засновником української класичної музики.

(слайд 14)

«Що ж робити, якщо душа стала предметом мого мистецтва?

Чи ж я в тому винний?»

Микола Васильович Гоголь у листі до професора С. Шевирьова. 1835 рік - розквіт і кульмінація творчості Гоголя. Восени цього року розпочинається робота над поемою «Мертві душі». Над створенням цього твору Миколу Васильовича надихнув О.С Пушкін.

(слайд 15)

Він вважав, - писав згодом Гоголь , - що сюжет «Мертвих душ» гарний для мене тим, що забезпечував цілковиту свободу об'їздити разом з героєм усю Росію і змалювати багато найрізноманітніших характерів: Гоголь створює галерею поміщиків, історія яких будується на

(слайд 16)

 шахрайстві, пов'язаній з купівлею ними «Мертвих душ».

(фільм)

Ведучий

Пропонуємо Вам уривок з поеми М.В Гоголя «Мертві душі» Інсценізація. Чичиков в гостях у Плюшкіна.

(слайд 17

Театр і Гоголь)

Плюшкин

Я давненько не вижу гостей, да, признаться сказать, в них мало вижу проку. Завели неприличный обычай ездить друг к другу, а в хозяйстве-то упущение... да и лошадей их корми сеном! Я давно уж отобедал... и такой скверный анекдот, что сена хоть клок не найдешь, в целом хозяйстве!.. Да и в самом деле, как приберешь его? Землишка маленькая, мужик ленив, работать не любит, того и глядишь, пойдешь на старости лет по миру!..

Чичиков

Мне, однако же, сказывали, что у Вас более тысячи душ. Плюшкин

А кто это сказывал? А Вы бы, батюшка, наплювали бы в глаза тому, кто это сказывал! Последние три года проклятая горячка выморила у меня много мужиков.

Чичиков

И много выморила?

Плюшкин

Да, снесли многих.

Чичиков

А позвольте узнать: сколько числом? Плюшкин

Душ восемьдесят.

Чичиков

Нет?

Плюшкин

Не стану лгать, батюшка. Чичиков

Соболезную, соболезную... Плюшкин

Да ведь соболезнование в карман не положить. Чичиков

Моё соболезнование совсем иного рода. Я готов принять на себя обязанность платить подати за всех крестьян, умерших несчастными случаями.

Плюшкин

Ах, батюшка, ах благодетель мой! Вот утешили старика! Ах, господи мой!.. Как же я с позволения вашего, чтобы не рассердить вас, вы за всякий год беретесь платить за них подать? И деньги будете мне выдавать или в казну?

Чичиков

А мы вот как сделаем: мы совершим на них купчую крепость, как бы, если они были живые, как бы вы мне их продали.

Плюшкин

Да, купчую... да ведь это все издержки.

Чичиков

Все издержки я приму на себя... прошу покорно... Плюшкин

Ах, ты господи, ах благодетель, ты мой! Где-то у меня был славный ликерчик, если только не выпили. Народ такие воры! А вот разве это не он? (дістає графинчик) Еще покойница делала, мошенница ключница совсем было его забросила и даже не закупорила, каналья! Козявки и дрянь было напичкались туда, но я весь сор-то вынул, и теперь вот чистенькая. Я вам налью рюмочку. Чичиков

Нет, нет! Не извольте беспокоиться!..

Плюшкин

Ну, нет, так нет. А сколько же вы дадите за душу?

Чичиков

Я бы дал по двадцати пяти копеек. Плюшкин

А как вы покупаете, на чистые? Чичиков

Да, сейчас деньги.

Плюшкин

Только, батюшка, ради нищеты  моей-то, уже дали бы по сорок копеек.

Чичиков

Почтеннейший! Не только по сорок копеек, по пятьсот рублей заплатил бы, с удовольствием заплатил бы, потому что вижу, что почтенный, добрый старик терпит по причине собственного добродушия!!!

Плюшкин

А ей богу, ей-богу, правда! Все от добродушия!

Чичиков

Но... состоянья нет. По пять копеек, извольте, готов прибавить, чтобы каждая душа обошлась, таким образом, в тридцать копеек.

Плюшкин

Ну, батюшка, воля ваша, хоть по две копейки пристегните.

Чичиков

По две копеечки пристегну, извольте. Сколько их у вас? Вы говорили восемьдесят?

Плюшкин

Всего наберется семьдесят восемь.

Чичиков

Семьдесят двадцать четыре рубля 96 копеек! Извольте получить!., (дає гроші, Плюшкін перераховує їх і ховає ).

Ведучий

Останнє десятиліття гоголівського життя було, по суті, безплідним пошуком неіснуючого «раю». Розповідали, що перед смертю він довго палив якісь папери. Деякі з гоголезнавців і досі вважають, що то були якісь невідомі нам розділи «Мертвих душ».

(слайд 18

Гоголь і Пам 'ять)

Ведучий

Про Гоголя багато сперечаються. Сперечалися тоді, коли він жив, коли помер, сперечаються і зараз. Знову ж таки всіх цікавить, чи насправді Гоголь помер тоді, саме 21 лютого 1852 року. На це можна сказати, що існує чисто медичне пояснення смерті Гоголя. Гоголь помер від тифу... Здається, що Гоголь свідомо залишив цей світ, залишив, коли побачив, що його книги, його слово вже нічого не можуть вдіяти. Він не міг уже врятувати свою батьківщину, і йому нічого не залишалося, як померти заради неї.

Ведучий

Він помер, не залишивши по собі ніякої спадщини - та нікому було її залишати, він помер, щоб його сучасники стали пліч-о-пліч біля його могили і нарешті зрозуміли, що він любив їх до сердечного болю і що він і є та сама прекрасна людина, яку так і не змогло намалювати його перо.


Ведучий

Іван Драч, вірш «До Гоголя»

Все Гоголя про Гоголя питаю –

Який він був? І в чому таїна,

Що сам собі усе про нього знаю

Вночі він ближче, гірше - завидна.

Всі таємниці вдень скресають льодом

Стаєш нікчемним, згірш усіх нікчем,

Люблю його останнім перельотом

 І небо замикаю тим ключем.

Душа летить із вирію за Гоголем,

В гніздо пречистих і скорботних рук

Душа моя відчайна незагоєна

Їй дише вслід морозом Басаврюк

А в небі тихо. І немає стелі

І тільки видно,як віддалеки

Він хмарою химерною шинелі

Нам зігріває різдвяні зірки

І тільки тужно, бо недоступитись

І тільки журно, бо нема й нема

До неба встати. З неба зір напитись

Душа живе ще, хоч і смерть німа.

1

 

doc
До підручника
Зарубіжна література 9 клас (Ісаєва О.О., Клименко Ж.В., Мельник А.О., Бицько О.К.)
Додано
6 лютого
Переглядів
549
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку