Літературно - музична композиція "Поет живе - і буде жити вічно"

Про матеріал

Мета. Познайомити дітей з біографією видатного українського письменника Т.Г.Шевченка. Показати дітям нелегке дитинство поета, підтверджуючи це його віршами – спогадами. Вчити дітей виразно декламувати вірші, осмислювати і співпереживати прочитане, показати барвистість, красу рідної мови, її мелодійність. Виховувати любов до поезії, до рідної мови, до краю, де ти народився, до його історичних надбань. Виховувати шанобливе ставлення до батьків. Прищеплювати любов до книги.

Перегляд файлу

Літературно – музична композиція

«Поет живе – і буде жити вічно»

$C:\Users\Игорь\Desktop\images.jpg$

Підготувала вчитель

початкових класів

Червонополянського ЗСО

Костянтинівської

сільської ради

Херсонської області

Палій Т.М.

Мета. Познайомити дітей з біографією видатного українського письменника Т.Г.Шевченка. Показати дітям нелегке дитинство поета, підтверджуючи це його віршами – спогадами. Вчити дітей виразно декламувати вірші, осмислювати і співпереживати прочитане, показати барвистість, красу рідної мови, її мелодійність.

Виховувати любов до поезії, до рідної мови, до краю, де ти народився, до його історичних надбань. Виховувати шанобливе ставлення до батьків. Прищеплювати любов до книги.

Клас святково прибраний рушниками, портрет Шевченка на стіні, виставка книг Т.Г.Шевченка.

Любіть Україну, як сонце, любіть,

Як вітер, і трави, і води…

В годину щасливу, і в радості мить,

Любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її, вічно живу і нову,

І мову її солов’їну. (В.Сосюра)

Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»

Вчитель.

Дорогі діти, шановні гості! Сьогодні наш захід присвячений не просто людині, яка любила Україну та її мову, а великому поету, художнику і патріоту Т.Г.Шевченку, творчість якого знають і люблять всі народи світу. Усе своє життя він присвятив народу, пригніченому ярмом несправедливості.

Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

Сьогодні день – відомий всім у світі!

Його шанує і старий й малий.

То ж не дарма так сонце ясно світить,

І недарма співа ручай дзвінкий.

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами – сльозами,

В похилій хаті, край села

Над ставом чистим і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка – мати, вбита горем.

Народився Шевченко 9 березня 1814 року в селі Моринці на Черкащині у родині Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко. Батьки Шевченка були кріпаками магната генерал – лейтенанта Василя Васильовича Енгельгарда – поміщика. Через рік після народження Тараса родина переїздить із Моринців до Кирилівки, у ній, окрім Тараса, було 6 дітей : старші – Катерина та Марія, брат Микита, молодші – Ярина, Марія, брат Йосип.

Тарасу було тільки 11 років, коли він залишився круглим сиротою. Тяжко жити сиротою, в наймах. Ким він тільки не був: і пастухом, і погоничем, і нянькою, і воду носив школярам. Про своє нелегке дитинство він згадує у своїх віршах.

Діти читають вірші «Мені тринадцятий минало», «Не називаю її раєм», «І золотої й дорогої», «Думка», «Якби ви знали, паничі».

Ми знаємо Шевченка як поета,

І ціним як художника його.

Ми бачим, як схилившись над мольбертом,

Народу долю пише він свого.

Змалку в обдарованій від природи людині прокинувся талант художника. Це було незвичайне дитяче захоплення… вугіллям, крейдою чи олівцем, він малював скрізь, де тільки міг: на стінах, на дверях, на папері.

Білявий хлопчик в латаній свитині,

Що пас ягняток поблизу села,

Шматок паперу, наче ту святиню,

Беріг для малювання та пера.

Прагнення навчатись малювати водило хлопчика від села до села у пошуках вчителя. Після декількох років поневірянь він став слугою пана Енгепьгарта, який робить його козачком. Однак любов до малювання не покидає Тараса.

Одного разу пан з панею поїхали на бал. Скориставшись їхньою відсутністю, хлопець засвітив свічку і почав перемальовувати портрет козака Платова.

Надворі ніч. Панів немає вдома.

То ж для Тараса - Божа Благодать!

Картина на стіні – усім відома,

Ну як її не перемалювати?

Тарас малює. Тихо гасне свічка.

Козак не гірший, ніж на полотні.

Чого ж така коротка темна нічка?

Вже засвітились вранішні вогні.

Жорстоко били бідного Тараса,

За те, що він будинок міг спалить.

Та доля усміхнулась, й з того часу

Його художником своїм зробити пан велів.

Пан віддав Тараса на 4 роки до живописця В.Ширяєва. з того часу Шевченко – художник і Шевченко – поет йшли поруч тернистими стежками життя.

Поступово Тарас знайомиться з талановитими людьми: Іваном Сошенком, Карлом Брюлловим та Василем Жуковським. Друзі вирішили визволити його з кріпацтва. Для цього вони розіграли в лотерею портрет В.Жуковського, написаний К.Брюлловим, і за 2 500 карбованців викупили Тараса у поміщика.

Тепер він вільний! Чи ж то правда, Боже?

Він може і писать, і малювати!

Дивитися на небо чисте, гоже,

І Україну в пісні прославлять.

Свої твори Шевченко пише чарівною, барвистою українською мовою, близькою до народу. Тому вірші його легко читати і запам’ятовувати. Ніжно, ласкаво описує він природу України. Вітер, зорі, дерева - все оживає у віршах Шевченка. Давайте послухаємо їх.

Учні читають вірші Т.Г.Шевченка «Тече вода з-під явора», «І досі сниться…», «Село…», «Садок вишневий коло хати», «Зоре моя вечірняя».

Не дивно, що своєю простотою, прозорістю поезії Шевченка привернули увагу багатьох композиторів. Лише М.Лисенко присвятив творчості поета понад 80 композицій, а пісні на слова Тараса Григоровича «Садок вишневий коло хати», «Зоре моя вечірняя» та інші стали воістину народними.

Діти виконують пісню «Зацвіла в долині…».

Багато написав Шевченко про материнське щастя і горе, про людську мудрість, про славну історичну минувшину, а також про велику любов до рідного краю.

Учні читають вірші «У нашім раї на землі…», «Русалка», «Минають дні», «Думи мої».

Україно, Україно!

Серце моє, ненько!

Як згадаю твою долю,

Заплаче серденько.

Лишив він нам свої слова-заповіти, яку допомагають нам жити, їх називають золотими словами Шевченка.

Свою Україну любіть,

Любіть її во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Не цурайтесь того слова.

Що мати співала,

Як малого сповивала,

З малим розмовляла.

Учітесь, читайте, і чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває, того Бог карає,

Того діти цураються, в хату не пускають.

Любітеся, брати мої,

Вкраїну любіте.

І за неї, безталанну,

Господа моліте.

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата, -

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

А були такі слова, де Шевченко прямо закликав до боротьби.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

Не смійтеся, чужі люде!

Церков – домовина

Розвалиться… і з-під неї

Встане Україна.

І розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить,

І помоляться на волі

Невольничі діти!

І на оновленій землі

Врага не буде супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі!

Цими словами Шевченко закликав до непокори, до боротьби з панами. Чи могли вони подобатись панам, царю? Звичайно, ні! Тому Шевченка заарештовують і відвозять у тюрму. Але і там він мріє про вільну Україну, про її добробут і щастя. Про це пише у своїх віршах.

Хто, скажіть бо, міг подумать,

Що в такій неволі

Збереглись скарби Тараса,

Незнані ніколи?

Ні царі, ні їхні слуги,

Ні пани прокляті

Не змогли забрать, украсти

Ці скарби багаті.

А була його багатством,

Хистом небувалим

Дивна пісня, що із серця

На світ вилітала.

Не тонула пісня в морі,

В огні не горіла,

Закувать не міг ту пісню

Сатрап озвірілий…

І пішли слова Тараса

Мандрувати всюди, -

Просто в серце западали

Кріпацькому люду.

10 років заслання підірвали фізичні сили, здоров’я Шевченка. Поет поїхав в Україну, хотів поселитися тут, писати, працювати. Не пустили його в Україну, заарештували, наказали виїхати до Петербурга. Він мусив виконати цей наказ.

А 10 березня 1861 року Тарас Григорович помер. Поховали його в Петербурзі на Смоленському кладовищі. Та чи могли люди забути і не виконати ще один заповіт Шевченка?!

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій.

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

І у травні того ж року перевезли його прах в Україну. Поховали Шевченка на Чернечій горі, поблизу Канева. На цій горі поховано три гетьмани війська козацького – Підкова, Кішка, Шах. Тут же поховали і генія поетичного слова, великого художника, патріота і борця за свободу Т.Г.Шевченка.

Багато літ минуло з того часу,

Праправнуки вивчають «Заповіт»,

У Каневі вклоняється Тарасу

Не тільки Україна – цілий світ.

Сьогодні ми виконуємо ще один заповіт Шевченка.

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій

Не забудьте пом’янути

Незлим, тихим словом.

10 березня – День пам’яті Шевченка.

Поховали… тихесенько

Україна плаче,

Поховали дух великий

І серце гаряче.

Поховала наша мати найкращого сина –

«Вічну пам’ять » заспівала уся Україна.

За народним календарем – День Тараса, що в перекладі означає «непоборний, упертий». Непоборний Тарас з нами! Бо слово його вічне, слово невмируще своєю правдою!

Великий Кобзарю!

Ти живеш і в наші дні,

Ти з нами в праці і в борні,

Ти з нами йдеш до сонця сходу,

Ти правди й вільності пророк! (М.Рильський)

Іменем Т.Г.Шевченка названі міста і села, вулиці, бульвари, а пам’ятники побудовані не лише в Україні, а й далеко за її межами: в Росії, Молдові, Казахстані, Канаді, Франції, Америці. Його твори видані за кордоном на 33 мовах світу.

Звучить запис пісні на слова Т.Шевченка «Заповіт». Всі присутні також виконують цю пісню.