Літературно - музична композиція "Сторінками життя Лесі Українки"

Літературно-музична композиція

«Сторінками життя Лесі Українки»…

 

Мета:    поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях Лесі Українки;         дати чітке визначення її місця в розвитку української літератури; розвивати критичне мислення учнів і виховувати інтерес до кращих надбань української літератури.

Наочність та матеріали:   портрет Л. Українки, виставка її творів, ілюстрації до творів, малюнки учнів до творів письменниці, записи на дошці.

 Хід заняття                                                                                                                   

Сьогодні ми зібрались ,щоб теплим і щирим словом згадати  видатну поетесу –Лесю Українку. Леся Українка…Це імя , вякому злились мільйони українок і українців, мільйони чесних борців за свободу.

Ти себе Українкою звала,

І чи краще знайти ім’я

Тій, що радістю в муках сіяла,

Як Вітчизна велика твоя!

У ч е н и ц я.

Тобі сьогодні мед, вино і колос

Вільна Україна принесла,

Ти все життя з недугою боролась,

А творчістю ти смерть перемогла!

Затемнення. Коли ввімкнеться світло, - на сцені ведучий і Леся.

В е д у ч и й. Ти, дівчино, в які світи мандруєш? …

Л е с я. Я до людей…

В е д у ч и й. А де зросла ти, дівчино вродлива?

Л е с я.

Мене весна при лузі породила,

Заквітчана у проліски… Водила

Вона мене за руку на лани,

на луки дальні, до верби старої,

розщепленої громом весняним,

водицею з криниці степової

щоранку напувала…

… Була я вільна і щаслива.

Та якось вдень, коли скінчилася злива,

Я на отаві дудочку знайшла,

обвітрену, стару, робітникову.

Заграла я й почула дивну мову –

То мова муки людської була…

Так вперше я відчула муку пісні,

яка співцеві сну не принесе,

яка його будитиме й вестиме,

і сіятиме слово молоде,

аж поки сам він хащами густими,

пробуджених від сну не поведе…

І я тепер на шлях ступати мушу.

Я поспішаю.

Я до них іду.

В е д у ч и й. Маленька Леся була така ж, як і ви. Любила бігати по лісах і луках, плела віночки, співала пісні своїм чарівним, тоненьким голосочком, заслуховувалася народними казками та переказами, гарно вишивала, у 4 роки навчилася читати. «Зовсім малою, либонь 5-літньою дитиною запам’ятала Леся деякі волинські танкові пісні, то був несвідомий початок її творчості», - згадувала Лесина сестра Ольга. Залюбки танцювала «Козачка» з братиком Михайликом, з яким була нерозлучна, і за цю нерозлучність їх жартома прозивали Мишолосіє.

Л е с я.

… в дитячий любий вік,

в далекім ріднім краю

я чула казку. Чула раз,

а й досі пам’ятаю.

Кохана сторона моя!

Далекий рідний край!

Що раз згадаю я тебе,

То й казку сю згадаю.

В е д у ч и й. Вже дорослою Леся видала в 1902 році у Києві книжечку під назвою «Дитячі ігри, пісні й казки», в які умістила казки, танці та пісеньки, що їх вона пам’ятала з дитинства. Послухайте пісеньку «Козуня-любуня».

Козуню-любуню,

пристань до мене,

нічого не будеш

 робити у мене:

у мене водиця

віконцем тече,

у мене горобчик

хліба напече,

у мене лисиці

спечуть паляниці,

у мене ведмідь

і зварить обід

В е д у ч и й. А тепер учні виконають записаний Лесею Українкою народний танець «Козачок».

В е д у ч и й. Свій перший вірш «Надія» Леся Українка написала, коли їй було 9 років. У ньому йдеться про лиху долю людську, про несправедливість. Цей вірш ніби є заспівом до майбутньої літературної діяльності поетеси.

Звучить вірш «Надія» під музичний супровід. (Учні дивляться презентацію на мультимедійній дошці)

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутися ще раз на Вкраїну,

Поглянуть іще раз на рідну країну,

Поглянуть іще раз на синій Дніпро,-

Там жити чи вмерти, мені все їдно…

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

Л е с я.

… Мені сім літ минало,

а їй, либонь, минуло двадцять літ.

Сиділи ми в садку, там саме зацвітало,

і сипався  з каштанів білий цвіт.

     Вона не бавила мене і не учила,

Я кидала і забавки, й книжки,

Щоб тільки з нею буть, вона уміла

єдину забавку – плести вінки.

 

В її речах слова котились, наче хвилі,

мов сльози по її замучених братах –

в вінку, здавалось, блідли квіти білі,

і в’янули слова журливі на устах.

   То знов зривалися слова палкі, ворожі,

мов грізні вироки всім тим, що кров лили,

в вінку палали кров’ю дикі рожі,

слова, мов квіти ярії, цвіли

В е д у ч и й. Леся Українка була дуже обдарована: писала вірші, добре грала на фортепіано, знала багато іноземних мов, хороше малювала. Але ще з юнацьких років вона відчула, що поезія – її наймогутніша зброя, яка допоможе знедоленим у їхній боротьбі проти експлуататорів. Леся Українка залишила нам чимало томів своїх творів, писала вона також і для дітей.

У ч е н ь.

 Літо краснеє минуло,

Сніг лежить на полі;

Діти з хати виглядають

В вікна… шкода волі!

Діти нудяться в хатині,

Нудять, нарікають:

«І нащо зима та люта? –

Все вони питають. –

Он все поле сніг завіяв,

Хоч не йди із хати!...»

Ждіте, ждіте, любі діти!

Літо знов прилине,

Прийде мила годинонька,

Як зима та згине;

І заквітне наше поле,

І зазеленіє…

 

У ч е н ь.

В час гарячий полудневий

Виглядаю у віконце:

Ясне небо, ясне море,

Ясні хмарки, ясне сонце.

Певно, се країна світла

Та злотистої блакиті,

Певно, тут не чули зроду,

Що бува негода в світі!

Тиша в морі… ледве-ледве

Колихає море хвилі;

Не колишуться од вітру

На човнах вітрила білі.

Править хтось малим човенцем,

Стиха весла підіймає,

І здається, що весельця

Щире золото спадає.

В е д у ч и й. А ось іще один вірш поетеси, який називається «На зеленому горбочку».

На зеленому горбочку,

У вишневому садочку,

Притулилася хатинка,

Мов маленькая дитинка

Стиха вийшла виглядати,

Чи не вийде її мати.

І до білої хатинки,

Немов мати до дитинки,

Вийшло сонце засвітило

І хатинку звеселило.

В е д у ч и й. Казки, перекази, повір’я навівали поетесі легенди про Велета, Ізольду Білоруку, Мавку в зорянім вінку і про Лелію. «Лелія» - так називається казка.

ЛЕЛІЯ

Казка на 5 дій

Д і й о в і  о с о б и :

Лелія-цариця

Павлусь

Мама Павлуся

10-12 дітей-лелії, маки. Чорнобривці

ДІЯ 1

Мама і Павлусь. ( Павлусь сидить на канапі, біля нього мама).

М а м а. Спи, Павлусю, пізно вже!

П а в л у с ь. Мамо, мамочко, я не хочу спати. Розкажи мені казочку про маленьких ельфів, що живуть у квітках, і про їхню царицю Лелію.

М а м а. Ні, Павлусю, пізно вже. Нехай завтра.

(Мама виходить Павлусь засинає)

ДІЯ 2

Павлусь і Лелія-цариця.(Павлусь відкриває очі, перед ним красуня-дівчинка в білому платтячку, на голівці маленька золота коронка, крильця прозорі і барвисті, як у метелика. Дівчинка тримає у руці лілею).

П а в л у с ь. Ти Лелія-цариця?

Л е л і я. Так! Ти радий?

П а в л у с ь. Радий, дуже радий (встає з канапи).

Л е л і я. Зараз ти станеш рожевим маком, і ми полетимо до моїх сестричок.

ДІЯ 3

Павлусь, Лелія, маленькі лелії. (Лелії стоять похилившись; деякі на коліна опустилися, сумно кивають голівками. Вбігають Лелія та Павлусь).

Л е л і я. Ото сплять! Вставайте! (Торкнула кожну блискучою паличкою)

Л е л і я 1-ша. Вибачай, царице-сестрице. Якби ти знала, як ми стомилися. Ох, бідні ми квіти.

Л е л і я. Що ж вам таке?

Л е л і я  2-г а. Вдень нас руками займають, листя обривають, а часом і віку збавляють, гострим ножем стинають, несуть нас у панську палату, ставлять у воду, гублять нашу вроду.

Л е л і я. Бідні, бідні мої сестрички! (Журливо мовила і оглянулась). А де ж моя сестричка наймолодша?

Л е л і я  3-т я. Немає сестриці, немає,- в іншому садочку процвітає. Віддала сестрицю наша панна: випросила дівчина Мар’яна, за щиру свою роботу влітку випросила щонайменшу квітку.

П а в л у с ь. (до Лелії). Засмутили мене твої сестрички, полетимо до Мар’яни. (Вибігають)

ДІЯ 4

Лелія, Павлусь, Лелія-наймолодша, інші квіти (Лелія наймолодша стоїть у центрі, її оточують чорнобривці, маки, всі весело танцюють).

Л е л і я. Здорова, люба сестричко!

Л е л і я   н а й м о л о д ш а. Здорова, люба сестрице, Леліє-царице! Де ти літала, де ти була? Чи моїх сестричок не видала?

Л е л і я. Видала, видала і про тебе розпитала.

Л е л і я   н а й м о л о д ш а. Як же вони маються, мої сестриці, мої любі жалібниці? Чи згадують про сестру молоденьку, про Лелію біленьку?

Л е л і я. Згадують, згадують, щодня плачуть по тобі.

Л е л і я   н а й м о л о д ш а. Нехай не плачуть, нехай не ридають. Мені в цій квітниці краще, ніж цариці, красуюсь, пишаюсь, з лишеньком не знаюсь. Ще сонце не сходить, а моя Мар’яночка з хатини виходить, мене поливає та доглядає.

Л е л і я. Рости ж, Леліє, розкішна, красна, щоби була доля щасна!

Всі весело танцюють.

ДІЯ 5

Павлусь, мама Павлуся. (Павлусь лежить на канапі. Прокинувся, простяг руки).

П а в л у с ь. Леліє! Я ще не хочу додому, полетимо у садок до Мар’яни.

М а м а. А, ти вже прокинувся, моя люба дитино!

П а в л у с ь. А знаєш, мамочко, який мені гарний сон приснився? Мені снилася Лелія!

В е д у ч и й. Легенду чарівну про Мавку лісову ти залишила нам, як серця щедрий дар.

Дівчинка, яка грає Мавку, одягнена в зелене платтячко, на голівці віночок з пролісків.

М а в к а.

Спить озеро, спить ліс і очерет.

Верба рипіла все: «Засни, засни…»

І снилися мені все білі сни:

на сріблі сяли ясні самоцвіти,

стелилися незнані трави, квіти

блискучі, білі… Тихі, ніжні зорі

спадали з неба – білі, непрозорі –

і клалися в намети… Біло, чисто

попід наметами. Ясне намисто

з кришталю грає і ряхтить усюди…

1-ш а  д і в ч и н к а.

Там, де казкова Дзвінка синіє,

Степ, ніби вилитий з міді, німіє,

Тиха діброва ніжно шепоче

В сині весняні зоряні ночі, -

2-г а  д і в ч и н к а.

Місячним сяйвом покликана з хати,

В ліс ти виходила мавку шукати.

І нені старої легенди співучі

Йшли із тобою на Дзвінки, на кручі.

1-й  х л о п ч и к.

З хащі виходив володар діброви,

Вів із дівчатком казкові розмови.

• Мій лісовик, - ти казала до дуба.

Він шепотів тобі:

Дівчинко люба,

Ніжноузорі схиляючи віти,

Буду для тебе я радо шуміти.

3-т я  д і в ч т н к а.

Хочу я, дубе, бути міцною,

Мріє, лишайся навіки зі мною.

Дай мені крила свої соколині,

Я Прометеєва донька віднині!

Дай його силу і сяйво мені, -

Буду світить я досвітні вогні.

2-й  х л о п ч и к.

І задзвеніло в темряві ночі

Лесине слова дзвінке, пророче.

Г о л о с.

Вставай, хто живий, в кого думка повстала!

Година для праці настала!

Не бійся досвітньої мли, -

Досвітній огонь запали,

Коли ще зоря не заграла.

3-й  х л о п ч и к.

То не еолова арфа бриніла, -

Донька Вкраїни, мужня і сміла,

Слово своє дарувала вікам,

Людям на щастя, на смерть ворогам.

Г о л о с.

Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, в руках невідомих братів

Станеш ти кращим мечем на катів…

Месники дужі приймуть мою зброю,

Кинуться з нею одважно до бою…

 

4-й  х л о п ч и к.

Як же ти нам помагала в бою

Піснею-зброєю, Лесю, тією!

Здійснивши мрію завітну твою,

Славить Вкраїна дочку Прометея.

Г о л о с.

Як я умру, на світі запалає

Покинутий вогонь моїх пісень

І стримуваний пломінь  засіяє,

Вночі запалений, горітиме удень.