Конотопська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №11

Конотопської міської ради Сумської області

41602, м. Конотоп, вул. Свободи, 8, тел.6-05-61, електронна пошта 24011847@mail.gov.ua

 

 

 

 

 

   

         

Методична розробка

відкритого літературно-музичного свята

до дня народження Лесі Українки 

вчителя української мови і літератури

Лушні Світлани Павлівни,

  спеціаліста I кваліфікаційної категорії

 

                                                                                  

                                                                               Конотоп- 2021

Літературно-музичне свято :«До тебе, Україно, струна моя перша озветься»   Слайд 1

Мета: передати силу і глибину духового світу Лесі Українки, виховувати любов та повагу до українського поетичного слова, до творчої спадщини поетеси, почуття прекрасного. Розвивати творчість дітей, закріпити вміння інсценувати твір, емоційно передаючи його зміст.  Виховувати силу духу, оптимізм, вміння долати розчарування і труднощі,  стійко витримувати удари долі, наполегливо добиваючись світлої мети  та сподіватися  на краще.

Оформлення сцени:

 Портрет Лесі Українки,велика цифра—151,під ними слова:“ Як я умру,на світі запалає покинутий вогонь моїх пісень…”,фортепіано з накинутим на ньому вишитим рушником та підсвічником,відкриті ноти.

Учитель.

Є люди, як свічки, -

Згорають, відходять  у небуття.

Є люди. Як зірки, -

Горять і світять  все життя.

 У цьому  сузір’ї  незгасною зорею  сіяє  ім’я  Лесі   Українки. Світ ще не знав  такої поетеси.

Безсмертна іскра Прометея запала  глибоко в її серце і загорілася ясним вогнем любові до рідного українського народу.

 

                               Звучить тиха мелодія,яка поволі стихає…

 

Голос. Де ти, Лесю? Де ти, жінко, вища своєї слави? Ловили тебе сліпі фотокамери і старанні пензлі художників, щось нам залишили від тебе – може, тінь твою, тінь твого болісного сонця, може, силует твого земного буття, безсмертна горлице української долі, простуджений соловейко душі, який вічно клекотатиме у завірюсі.

Ім’я свого народу взяла ти своїм найменням і поставила коло себе як стяг! І пломінь твій у твоїм народі, і сонце твоє кипить у духовнім єстві України, геніальний поете наш… Чистоголоса Мавко нашої суті, наша незламносте! Совісте наша!

Воскресни нам по краплині, по пилиночці – з волинських озер і полтавських полів, із зелені Буковини і туманів Мінська – озовися!

З’явися нам хоч одним помахом свого крила сивого! Знайдися нам бодай одним колосом зі свого безмежного золотого лану! Об’явися нам, нині сущим, хоч одним передзвоном-клекотом!

Ти – вічний дзвоне нашого неба!                                         Слайд 2

 

 

Леся Українка:   Слайд 3

                  Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,

               Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей,

               А тепер я в тебе остатню надію вложила.

                  О, не згасни, ти, світло безсонних очей!

                 

            

                  Тільки – життя за життя! Мріє, станься живою!

               Слово, коли ти живе, статися тілом пора.

               Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,

                   той не вмре, не здобувши нового добра.

 

 

Ведучий:

     Пророчими стали слова  великої Лесі Українки. Мрії її стали дійсністю,— і сьогодні ми свідки здійснених мрій безсмертної дочки безсмертного народу.

Ведуча:

      Справді безсмертного, якщо має таких  геніїв як Леся, і якщо навіть після смерті живуть вони віки в пам’яті народній.

Леся Українка:

                        Слово,чому ти не твердая криця, Слайд 4

 

                        Що серед бою так гостро іскриться?

                        Чом ти не гострий,безжалісний меч,

                        Той,що здійма вражі голови з плеч?

 

                   Леся Українка:  Слайд 5

Як я умру,на світі запалає

Покинутий вогонь моїх пісень,

І стримуваний пломінь засіяє,

Вночі запалений,горітиме удень

 

Ведучий:       

Вогонь пісень Лесі Українки палає уже понад століття. Це незгасимий вогонь таланту, справжнього, від Бога. Донька Прометея, як назвали її люди, несла їм вогонь своїх поезій, цю іскру Божу за життя і несе зараз, устами нашими, її потомків.

Ведуча:

     Хто ж така ця безсмертна жінка з Волині – Леся Українка?     Слайд 6

                                  (Виходять учні)

 

- Окраса і гордість української нації, одна з

        основоположників нової української літератури.

-     Геніальна поетеса і драматург.

-     Талановитий прозаїк і перекладач.

-     Учений літературознавець і фольклорист-етнограф.

-     Публіцист, педагог,видавець,журналіст,поліглот(знала до 10 мов),громадський діяч.

-     Просто жінка, котра багато страждала,уміла кохати і хотіла бути потрібною.

Ведучий:  Слайд 7

    Леся Українка — це така багатогранна творча особистість, про яку Микола Бажан сказав: ”В історії світової літератури важко знайти таке ім’я, яке дорівнювало б їй талантом,мудрістю,проникливістю,

значущістю ”. І світ не знав ще такої поетеси, не знав такої страдниці святої.

1 читець:

              Йти назустріч бурям і зливам,

              Буть одній — як велика рать,

              Жить в нещасті життям щасливим,

              Муку творчістю перемагать.

2 читець:

              Хвора дівчина, бідна Леся!

              Де ще хворі такі були,

              Щоб літали у піднебесся,

              Що його  не сягнуть й орли!

3 читець:

              Ти себе Українкою звала,

              І чи краще знайти ім’я

              Тій,що радістю в муках сіяла,

              Як вітчизна велика твоя.

 

Відео «Леся Українка»   Слайд 8

 

 

Ведуча:

151 рік тому, 25 лютого 1871 року у  метричній книзі Новоград – Волинської  Преображенської церкви з’явився  запис про  народження Лариси Петрівни  Косач – Лесі Українки.     Мати – відома українська письменниця  Олена Пчілка, батько -  Петро Антонович  Косач,  людина прогресивних  поглядів. Слайд 9

Ведуча:

Майбутня письменниця взяла все краще від своїх батьків.

Любов і страждання – від неньки, озерна задума очей і пророче слово – від неньки,  ім’я сонячне і ласкаве «Леся Українка» - від неньки-України.

 

 

 

Леся маленька 

Знаю, бо казала

Мені моя ненька,

Що я українка,

Правдива, маленька.

Знаю, Україна

Серцю мому мила

Я по-українськи

Молитися вчилась…

Ось мою молитву

Прийми, Отче Боже,

Нехай Україні

Вона допоможе.

Слайд 10

Леся Українка:

Хотіла б я піснею стати
У сюю хвилину ясну,
Щоб вільно по світі літати,
Щоб вітер розносив луну.

Щоб геть аж під яснії зорі
Полинути співом дзвінким,
Упасти на хвилі прозорі,
Буяти над морем хибким.

Лунали б тоді мої мрії
І щастя моє таємне,
Ясніші, ніж зорі яснії,
Гучніші, ніж море гучне.

Слайд 11

 

Ведучий . Незабутня пора дитинства, коли світ уперше розкриває свої таємниці, коли захоплює все. Саме дитячі враження найглибше закарбовуються у свідомості. Тому так важливо, щоб дитинство було сповнене красою, розумно спрямоване до усвідомлення правди, спра­ведливості, зігріте ласкавим словом, збагачене піснею, музикою. Ди­тинство Лесі минуло саме в таких благодатних умовах.Слайд 12

 

Інсценізація драматичної картини «У Колодяжному». 

Слайд 13

Ведуча. Колодяжне. Надворі будилася весна. Сніг уже танув, і на дорозі, що вела крізь село Колодяжне, стояли тут і там великі калюжі. Сіяло сон­це. Дорогою поміж хатами бігло дівчатко. Під хатою, що біля самого лісу, поралася бабуся і перебирала якесь сухе зілля.

Бабуся. А куди це ти, дитино, йдеш?

Дівчинка. До лісу, бабусю.

   Бабуся. До лісу? А хіба лісовика чи русалки не боїшся?

   Дівчинка. А чого мені боятися? Ось я читала в книжечці про ру­салку,      то вона зовсім не страшна.

Бабуся. У книжечці, кажеш? А ти хіба й читати вмієш?

Дівчинка. Умію. А хіба що? Всі ж уміють!

Бабуся. Дивна ти, дівчино! Убрана, як усі люди в селі, і по-нашому розмовляєш, а ось читати вмієш. Хто тебе навчив?

Дівчинка. Матуся. Вона і мене, і братчика мого Михайлика навчи­ла, і книжечки нам спроваджує. Батько хотів нас у школу віддати, та матуся у чужу школу посилати не схотіла.

Бабуся. То, кажеш, і мати твоя читати вміє? А чия ж ти будеш? Щось я тебе ні під церквою, ні на вигоні між дівчатами не бачила.

Дівчинка. Бо я лише нещодавно зі Звягеля приїхала. Я — Косачівна, а звуть мене Лесею, ось там із двору, знаєте, з-за гаю.

   Бабуся. То ти панова донечка! А я й не знала, що з панночкою розмов­ляю... Бо як тут упізнати? І одягнена, як усі дівчата, і розмовляєш, як усі...

Дівчинка. Може, інші і по-чужому розмовляють, а нам чого рід­ної мови соромитись? Ми всі вдома лише по-своєму розмовляємо: і батенько, і матуся, і Михайлик, і родичі наші Старицькі та Лисенки, і дядько Драгоманів, і тітонька... (Дівчинка смутніє, на очах сльози.)

Бабуся. Чого це ти посмутніла нараз, дитинко? Отака веселенька була, мов пташечка...

Дівчинка. Бо... бо тіточку на Сибір вивезли за те, що по-нашому розмовляла, що була українкою. Я її так любила!..

Бабуся. Бог милостив, дитинко! І з Сибіру люди повертаються. От коли тітоньку засудили, то хіба не страшно розмовляти по-нашому і вдягатися, та ще, як кажеш, і книжки читати?

Дівчинка. Ой ні, бабусю! Нізащо в світі своєї мови не покину! Я читала книжечку про відважного лицаря, що його вже з коня ски­нули, до землі списом прибили, а він ще кликав: «Убий, не здамся!». І писали, як то перших християн на муки посилали, вогнем палили, диким звірам на поталу кидали, а вони таки своєї віри не зрадили. Так і ми ніколи свого не покинемо!

Бабуся. Що ж, дитинко, бачу, ти мудра, на книжках учена й завзята вдалася, але в ліс таки не йди! Тепер весна — таке там твориться, що й не здумаєш! Небезпечно тепер людині туди заходити!

Дівчинка. Що ж там таке твориться? Розкажіть, бабусю!

Бабуся. О, багато, багато! Ліс зимові білі шати скидає, у весняні, в зелені, вдягається. А з ним і цар його, лісовик. З озера, що на полян­ці, водяник виглядає, а за ним і донечка його — русалка. Вона страх як любить молодих рибалок затягати у воду. А зі старої верби виходить дівчина — там вона всю зиму спала. Приходить до неї перелесник, та такий меткий, такий палкий, як сам вогонь. Його як розгнівиш, од­разу хату запалити може. Треба, доню, добре знати, яке зілля із собою носити, щоб у біду не потрапити: чи мак-відюк, чи терлич, чи полин...

Дівчинка. А, ви, бабусенько, маєте таке зілля? Як же вам його не мати, коли так близько біля лісу живете? Дайте ж мені, рідненька, щоб я теж у лісі хоч русалочку, хоч мавочку побачила. Так дуже їх по­бачити хотіла б...

Бабуся. Та що ж з тобою, дитинко, поробиш, коли так вже ти про­сиш. Ходи оце сюди!

(Бабуся вибирає маленького пучечка, дує на нього тричі, хрестить, щось шепче, подає Лесі, Дівчинка вклоняється, затикає пучечок за пояс.)

Дівчинка. Спасибі, бабусенько, спасибі, рідна. Я вже тепер не боюся!

Слайд 14

  Ведучий:  Тихе мамине слово, виколисане в колисці, освітило любов’ю Лесину душу – почув його цілий світ. Дитячим серцем 9-річної дівчинки Леся вже у першому своєму вірші мовила рідній Україні про любов.

Ця поезія присвячена  улюбленій  тітці Олені Косач,  засланій  за революційну  діяльність.

Читець4  Ні долі, ні волі  у мене нема,

Зосталася  тільки надія одна:

Надія вернутись  ще раз на Вкраїну,

Поглянути  ще раз  на рідну  країну,

Поглянути  ще раз на синій Дніпро, -

Там жити  чи вмерти, мені все одно;

Поглянути  ще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки…

Ні долі, ні волі  у мене нема,

Зосталася  тільки надія одна

Ведучий:Слайд 15

     Лариса жодного дня не сиділа за шкільною партою. Лесина мама,як щира українська патріотка, негативно ставилась до казенної, до того ж російськомовної шкільної науки.

 

Леся Українка

     -Жодних шкіл не закінчила і взагалі систематично вчилась тільки до 14 років, а потім пішла “на власний хліб”, себто вчилась тільки того, що мені подобалось, а читала все, що запорву, без жодної заборони. Правда коректив був в особі моєї матері та в листах дядька Драгоманова, якого вважаю своїм учителем, бо дуже багато завдячую йому в моїх поглядах на науку, релігію, громадське життя. Слайд 16

Ведуча:

     В сім’ї панувало художнє слово. Перекладали,писали твори,переказували історії, записували пісні, звичаї, декламували, дуже часто читали вголос. І весь час — книги,книги, книги.

Ведучий:

     Надзвичайно обдарована від природи, Леся вся була складена із суцільних захоплень. І це чудово! Чудово тому,що всі її захоплення — чисті,світлі й благородні,одне слово, високі.  

Ведуча:

     В чотири роки вона вже читала.

Ведучий:                 

     У шість — невтомна дівчинка сама вишиває улюбленому батькові сорочку,а подаровані їй ножиці й гольник  вона пильнує більше,ніж деякі забавки.

Ведуча:

     Перший літературний твір Лесі, вірш “Надія ”, був написаний, коли їй ішов лише дев'ятий рік, а в 13 дебютувала в літературі поезією «Конвалія», яку надрукував у Львові Іван Франко. Слайд 17

Ведучий:

     З цього часу і до кінця життя поезія,слово,пісня стали покликанням,сенсом її життя.

 

Інсценізація поезії  «Мамо,іде вже зима …»  або комеморативна гра «150 слів про Лесю Українку» Слайд 18

 

”На сцені з'являється мама,що веде за руку свого сина,хлопчика років 4-5. Вони розмовляють. Слайд 19

Син:

Мамо, іде вже зима,
Снігом травицю вкриває,
В гаю пташок вже нема...
Мамо, чи кожна пташина
В вирій на зиму літає?

Мама:
                    Ні, не кожна.

Онде, бачиш, пташина сивенька

Скаче швидко отам біля хати, —
Ще зосталась пташина маленька.

Син:

Чом же вона не втіка?
Нащо морозу чека?

Мама:

Не боїться морозу вона,
Не покине країни рідної,
Не боїться зими навісної.

Жде, що знову прилине весна.

 

Син:

Мамо! Ті сиві пташки
Сміливі, певно, ще й дуже,
Чи то безпечні такі, —
Чуєш, цвірінькають так,
Мов їм про зиму байдуже!
Бач,— розспівалися як!

Мама:

Не байдуже тій пташці, мій синку,
Мусить пташка малесенька дбати,
Де б водиці дістати краплинку,
Де під снігом поживку шукати.

Син:

Нащо ж співає? Чудна!
Краще шукала б зерна!

Мама:

Спів пташині — потіха  одна, —
Хоч голодна, співа веселенько,
Розважає пташине серденько,
Жде, що знову прилине весна.

 

Слайд 20

Ведуча:

      Серед широкого світу захоплень  чільне місце посідає музика.

Ведучий:

     На думку сестри Ольги, Леся могла б стати не тільки першокласною піаністкою, а й композитором, бо в музиці виливала всю свою душу. І гра її була прекрасною. “Як Леся грала, – згадувала сестра, – то ми всі сиділи тихесенько і слухали – не могли наслухатися її музики”.

Ведуча: Леся мріяла стати художником, бо гарно малювала.

     А як захоплено мала Леся бігала з сільською дітворою,плавала,лазила по деревах,грала у рухливі ігри. Весела від народження дівчинка охоче танцювала.

Ведуча:

     І як же треба було долі жорстоко познущатися з Лесі,щоб приректи її на тридцятилітню війну зі страшною хворобою — туберкульозом,який вразив її на порі одинадцятої весни, і поступово руйнуючи організм, привів до тяжких операцій та нелюдських страждань.

Ведучий:

     Та не вдалося хворобі зламати надлюдську волю поетеси,не вдалося заволодіти її душею і розумом.

 Перегляд відео 2 «Мужність Лесі»

 

 Читець5:  Слайд 21

Хто вам сказав,що я слабка,

Що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука,

Чи пісня й думка кволі?

Ви чули, раз я завела

Жалі та голосіння, –

То ж була буря весняна,

А не сльота осіння.

А восени… Яка журба,

Чи хто цвіте, чи в’яне,

Тоді й плакучая верба

Злото-багряна стане.

Коли ж суворая зима

Покриє барви й квіти –

На гробі їх вона сама

Розсипле самоцвіти.

Ведуча:

     Героїзм,з яким поетеса переборювала свої муки, робив Лесю Українку наймужнішою серед численних тогочасних поетів.

Ведучий:

     Свого часу Іван Франко зробив висновок,що “… Леся Українка — трохи чи не єдиний мужчина на всю сьогочасну соборну Україну ”.

Ведуча: Слайд 22

     Патріотка до мозку кісток, Леся все своє життя сповідувала високу національну ідею.

Ведучий:

     Видатні митці ніколи не полишають нас. З’єднавши своє життя з мріями та стражданнями людей,із їхнім пориванням до волі й щастя, вони крокують великою землею безсмертя.

Ведуча:

     І час підносить їх над нашими думами і турботами, обдаровуючи безмежною молодістю, і стають вони нашими сучасниками й ровесниками прийдешніх поколінь.

Ведучий:

     Будуть відходити віки, будуть приходити віки; пилком чи кушпелою розвіється скороминуще… а вічне увійде у вічність,не так у бронзу чи мармур,як в очі людські,в надії людей,бо допоки живе надія — живий і народ. 

Ведуча:

     То ж  учімося терпінню,вірі,любові і надії у нашої неповторної Лесі.

Дівчина або викладач в образі Лесі Українки виразно читають під музику вірш повністю або уривок

… Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні.

Без надії таки сподіватись.

Буду жити! Геть думи сумні!

 

 

 

Слайд 23