Літературно - музичний вечір «З любов’ю до України» ( Україна в творчості зарубіжних письменників)

                    Літературно - музичний вечір «З любов’ю до України»

                     ( Україна в творчості зарубіжних письменників)

Мета: Поглибити знання учнів про життя і творчість зарубіжних письменників, пов’язаних з Україною, її історією та культурою; сприяти творчо – асоціативній діяльності, розвивати дослідницькі та комунікативні навички, удосконалювати виразне читання учнів; виховувати почуття патріотизму, любов до літератури.

 

Ведуча:    Дивися, безкрайнєє, синєє небо,

Стоїть над землею, неначе шатро.

Воно посилає любов нескінченну

І щиро дарує надію й добро. 

Ведучий:  Хай знає весь світ про казкову країну

Де синєє небо та жовті поля.

Хай квітне щаслива моя  Україна

Найкраща , безцінна, любима   земля.

Ведучий: Чи є десь на землі  такий край, де тихі травневі ночі пливуть на крилах  солов’їних пісень, де вранці джерельною водою вмивається латаття, де у вільному степу п’янієш від пахощів трав. Де все грає силою, наче чарами манить до себе художник.

Ведуча: Україна! Це вона несе на крилах любові душу народу через віки і не меркне у вічності, бо тримає її на землі наша любов.

 

                                                     (Звучить пісня про Україну)

Ведуча: Ми українці, Україна – наша рідна земля, яку ми любимо, плекаємо, прославляємо у віршах. Її краса не залишала байдужими митців інших країн. І хто побував тут, обов’язково мріє повернутися знову. Благословенна, овіяна легендами українська земля, оспівана в прекрасних ліричних рядках.

Ведучий: Україна здавна приваблювала до себе митців світового письменництва. Нашій батьківщині присвя­чували найкращі свої рядки поети різних країн та епох. І всі вони зливаються у дзвінку пісню — пісню любові до нашої зелі.

Ведуча:  Українське слово. Ти частка тих, що вже давно померли, їх кров живуча, їх жага нетлінна. Це слово безсмертне і величне, як Говерла, багате і дзвінке, як Україна. Закоханим ти лагідне, як мати, а недругам — як постріл із гармати.

Ведучий:Україна для Гоголя була матір’ю, колискою,коханою, молитвою. Він дихав нею в свої найкращі роки, бігав хлопчиком на її землі, а потім згадував в далеких подорожах, як материнську ласку, як найкращий подарунок буття.

Ведуча: «Может быть нет в мире другого влюбленного с таким исступлением в природу родного края, как я. Боюсь выпустить ее на минуту ,люблю все движения ее и тем более открываю ее в неуловимых прелестях. При одном воспоминании об Украине мысли мои начинают литься тише и спокойнее. Моя радость, жизнь моя, прелесть, увенчанная многоплодными садами, опоясанная моим южным, чудным небом, удивительными ночами. Украина! Благословенный край! Хочу петь и говорить о ней, как Соломон о своей лилии,» - так писав про Україну Гоголь.

Ведучий:Україна!З якою любов’ю оспівав її Микола Васильович Гоголь у «Вечорах на хуторі біля Диканьки»! А яка прекрасна українська природа! Вона зача­ровує, нею захоплюєшся. І де б ти не був, пам'ятаєш її завжди. А зараз послухайте, як пише про свою рідну Україну письменник, виходець із щедрої полтавської землі — Микола Васильович Гоголь.

 

Читець: "Чи знаєте ви українську ніч?" (із повісті "Травнева ніч, або утоплена").

"Чи знаєте ви українську ніч? О, ви, не знаєте ук­раїнської ночі! Пригляньтесь до неї: з середини неба дивиться місяць. Безмежне склепіння небесне розійшлось, розсунулось іще безмежніш. Горить і ди­ше воно. Земля вся в срібному світлі, а дивне повітря віє і теплом, і прохолодою, і дише млостю, і розливає океан пахощів. Божественна ніч! Чарівлива ніч! Неру­хомо, натхненно стали гаї, виповнені темрявою, і кину­ли велетенську тінь від себе. Тихі та спокійні ці стави; холод і морок вод їх похмуро оточений темно-зелени­ми стінами садів. Незаймані гущавини черешень та че­ремухи боязко простягли своє коріння в студені дже­рела і шепочуть іноді листям, немов сердячись та гніва­ючись, коли прекрасний зальотник — нічний вітер, за­кравшись, зненацька цілує їх. Увесь ландшафт спить. А вгорі все дише, все чудове, все урочисте.

А на душі й безмежно, і дивно, і рої срібних видінь зграйно виникають у її глибині. Божественна ніч! Чарівлива ніч!,

 

Ведуча: Настає останній день перед Різдвом. Ясна зимова ніч. Величаво піднявся на небі місяць,щоб посвітити добрим людям й усьому світові,щоб усім було весело колядувати і славити Христа.

Ведучий:А тепер погляньмо ,що ж робить ,залишившись сама, красуня Оксана.

 

(Інсценізація уривку з повісті Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки» , Оксана перед  дзеркалом)

"Хіба чорні брови та очі мої гарні, що вже подібних до них немає й на світі? Яка тут краса в цьому кирпатенькому носі? і в щоках? і в губах? ніби гарні мої чорні коси? Ух! їх можна злякатися увечері: вони, як довгі гадюки, переплелись та обвились круг моєї голови. Я бачу тепер, що я зовсім не гарна!" ( роздивляючись, зупинилася, задумалася) Ні, гарна я! Ой, яка гарна! Диво! Яку радість принесу я тому, кому буду жоною! Як милуватиметься з мене мій чоловік! Він нестямиться від радості! Він зацілує мене на смерть".
"Егеж, парубки, чи ж вам до пари я? ви погляньте на мене, як я плавно виступаю; у мене сорочка вишита червоним шовком. А які стрічки на голові! Вам довіку не бачити пишнішого галуна! Всього цього накупив мені батько мій, щоб одружився зо мною найкращий молодець у світі!"

 

Ведуча: З юних літ Гоголь мріяв про прекрасне життя могутніх,патріотичних людей. «Немає почуття прекраснішого, ніж любов до Батьківщини; зраду їй ніщо не може ні спокутувати,ні виправдати». Ця думка не полишала його упродовж усього життя. І вона прозвучала в його історичній повісті «Тарас Бульба». А які прекрасні й неозорі українські степи! По­слухайте опис українського степу із повісті М. Гоголя "Тарас Бульба".

 

                             (Читання уривку з повісті « Тарас Бульба» )

"Степ що далі, то ставав прекрасніший. Тоді увесь південь, увесь той простір, що становить теперішню Новоросію, до самого Чорного моря, був зеленою, не­займаною пустинею. Ніколи плуг не ходив по незмірних хвилях диких рослин. Самі тільки коні, хова­ючись у них, як у лісі, толочили їх. Нічого в природі не могло бути кращого за них. Вся поверхня землі являла собою зелено-золотавий океан, по якому бризнули мільйони різних квітів. Крізь тонкі, високі стебла трави прозирали голубі, сині й лілові волошки; жовтий дрок вискакував догори своєю пірамідальною верхівкою; біла кашка зонтикоподібними шапками рябіла на по­верхні; занесений бозна звідки колос пшениці налива­вся у гущині. Біля тонкого їх коріння шмигали куріпки, витягши свої шиї. Повітря було сповнене тисячею вся­ких пташиних свистів. У небі нерухомо стояли яструби, розпластавши свої крила і непорушно втупивши очі свої в траву. Крик табуна диких гусей, що сунув сторо­ною, одгукувався бог знає в якому далекому озері. З трави здіймалася мірними помахами чайка й розкішно купалася в синіх хвилях повітря. Он вона зникла у висо­чині t тільки миготить одною чорною цяткою. Он вона перевернулася крильми і блиснула проти сонця. Хай вам чорт, степи, які ви хороші!" (Ця розповідь звучить на фоні запису співу пташок у ранковому лісі).

 

Ведучий: Українець за походженням, Гоголь був добре обізнаний із традиціями, звичаями і побутом рідного краю, а також володів художньою інтуїцією та естетичним сприйняттям життя. Все допомагало йому створити новий художній материк на карті світової літератури з Диканькою і Миргородом, диким степом і Козацькою Січчю.

                      ( У виконанні ансамблю хлопців  звучить козацька пісня )

Ведуча: Ти українськими шляхами

Проходив тут у давнину

Стрічаючись із кобзарями,

Ти слухав пісню їх сумну -

Про Запоріжжя й Морозенка,

І про Хмельницького похід,

Про трьох братів і бідну неньку,

І про безкрає море бід…

Ведучий: Так написав про враження поета Олександра Пушкіна від перебування на українській землі Микола Терещенко. Олександр Пушкін, геній російської поезії, царською волею змушений був познайомитись з бага­тьма українськими містами, всім серцем закохався в історію України, її традиції, звичаї, в її природу, що знайшло відображення в його творчості.

Ведуча: Перше знайомство Пушкіна з Україною відбуло­ся не у найкращі часи його життя. Південь Російської імперії став місцем його вигнання. Подорожуючи українськими степами, поет здолав тисячі верст, милуючись мальовничою природою, спілкуючись з її привітним і співучим народом.

Ведучий: Пушкін відчув усі привабливість цієї землі, ося­гнув героїчний дух її історії, відчув гостинність і воле­любність українського народу. Тоді й зародилися південні поеми, а згодом — "Полтава..."

Ведуча: Керч, Феодосія, Гурзуф, Ялта, Алупка, Бахчисарай, Сімферополь, Одеса, Дніпропетровськ, Кам’янка  - всі ці місця пов’язані з великим російським поетом, зберігають пам'ять про нього.

Ведучий: За підрахунками дослідників Олександр Пушкін з1820 по 1824роки проїхав Україною 5 700 верст,побував більш ніж у 120 населених пунктах Чернігівської,Полтавської,Катеринославської,Київської,  Волинської  губерній.

Ведуча: Дніпро й Київ виникають в художній уяві поета в романтичній поемі «Руслан і Людмила» задовго до відвідування Києва. Перебування ж у столиці давньоруської держави ,київські кучугури й дніпровські береги сприяли поетичній обробці легенди про загибель князя Олега.

Ведучий: Поет відвідав його могилу на Щекавиці. Одним із джерел  написання балади «Пісня про віщого Олега» стала легенда про князя  у «Повісті минулих літ», записана Нестором –літописцем.

Ведуча: Легенду про князя Олега  Пушкін знав ще з юнацьких років , вивчав також історичні документи про Київську Русь,про її зміцнення за часів правління князя Олега.

 

                         (Учениця читає уривок із балади « Пісня про віщого Олега» )

                         ПЕСНЬ О ВЕЩЕМ ОЛЕГЕ

Как ныне сбирается вещий Олег

     Отмстить неразумным хазарам,

Их села и нивы за буйный набег

     Обрек он мечам и пожарам;

С дружиной своей, в цареградской броне,

Князь по полю едет на верном коне.

 

Из темного леса навстречу ему

     Идет вдохновенный кудесник,

Покорный Перуну старик одному,

     Заветов грядущего вестник,

В мольбах и гаданьях проведший весь век.

И к мудрому старцу подъехал Олег.

 

«Скажи мне, кудесник, любимец богов,

     Что сбудется в жизни со мною?

И скоро ль, на радость соседей-врагов,

     Могильной засыплюсь землею?

Открой мне всю правду, не бойся меня:

В награду любого возьмешь ты коня».

 

«Волхвы не боятся могучих владык,

     А княжеский дар им не нужен;

Правдив и свободен их вещий язык

     И с волей небесною дружен.

Грядущие годы таятся во мгле;

Но вижу твой жребий на светлом челе.

 

Запомни же ныне ты слово мое:

     Воителю слава — отрада;

Победой прославлено имя твое;

     Твой щит на вратах Цареграда;

И волны и суша покорны тебе;

Завидует недруг столь дивной судьбе.

 

И синего моря обманчивый вал

     В часы роковой непогоды,

И пращ, и стрела, и лукавый кинжал

     Щадят победителя годы...

Под грозной броней ты не ведаешь ран;

Незримый хранитель могущему дан.

 

Твой конь не боится опасных трудов;

     Он, чуя господскую волю,

То смирный стоит под стрелами врагов,

     То мчится по бранному полю.

И холод и сеча ему ничего...

Но примешь ты смерть от коня своего».

 

Олег усмехнулся — однако чело

     И взор омрачилися думой.

В молчаньи, рукой опершись на седло,

     С коня он слезает, угрюмый;

И верного друга прощальной рукой

И гладит и треплет по шее крутой.

 

«Прощай, мой товарищ, мой верный слуга,

     Расстаться настало нам время;

Теперь отдыхай! уж не ступит нога

     В твое позлащенное стремя.

Прощай, утешайся — да помни меня.

Вы, отроки-други, возьмите коня,

 

Покройте попоной, мохнатым ковром;

     В мой луг под уздцы отведите;

Купайте; кормите отборным зерном;

     Водой ключевою поите».

Ведуча: Адам Міцкевич, засновник романтизму в польській літературі, був також прекрасним співцем нашого рідного краю. Доля закинула його в Україну, краса і неповторність якої навіки полонили поета.

Пізня осінь 1824 року. Покараний за при­четність до діяльності віденських студентських гуртків і одержавши дозвіл служити в Одеському Рішельєвському ліцеї, Міцкевич здійснив тривалу подорож від Балтійського моря до Євксину в санях, їхав безкраїм степом, де немає нічого, крім землі та неба на триста верст... Стугоніла віхола. А він на повні груди дихав повітрям України.

Ведучий: Понад  дев’ять місяців перебував в Україні і Адам Міцкевич, відомий польський поет. За цей час він відвідав Київ, Харків, Одесу.

Ведуча: Під час перебування у Харкові познайомився з відомим українським письменником Гулаком-Артемовським, який потім зробив переспів балади «Пані  Тодоровська» українською мовою.

Ведучий: Та особливе місце серед творчих зупинок поета посідає Крим. Природа цієї «землі богів і поетів» дала поштовх творчому натхненню.  «Країна розкоші прослалась піді мною»,- так писав про цю землю поет.

Ведуча: Перебуваючи у Криму, милується неповторною природою півострова. Не залишають байдужими поета Бахчисарай та Байдари, Акерманські степи та Аюдаг.

Ведучий: Ніжною чарівністю полонила його  Алушта вдень і вночі.

 

                   (Учні читають сонети А. Міцкевича  «Алушта вдень» ,  «Алушта вночі»)

                       Алушта вночі

Свіжішає вітрець, жарота відлягає,
Світильник золотий спада на Чатирдаг,
Розбився на скалки у нього на плечах
I гасне. Мандрівник спинився, поглядає.

Чорніє пасмо гір, дрімотна ніч у гаї,
Шепочуть, мов крізь сон, потоки у садах,
I квітів музика - солодкий ллється пах,
Що для ушей мовчить, до серця промовляє.

Мене вколисують пітьма і тишина,-
Аж от немовби вся гойднулася колиска:
То світлий метеор блакить перетина.

О ноче східна! Ти - неначе одаліска,
Що поцілунками зчаровує до сну
І раптом будить знов жадобу вогняну.

 

               Алушта вдень

Скидає вже гора туманні з себе шати, 
Намазом ранішнім росистий лан бринить, 
Ліси колишуться і ронять з верховіть, 
Як з чоток дорогих, рубіни і гранати. 

Мов квіти, що дала природа їм літати, 
Знялись метелики веселкою в блакить, 
I діамантами вся далеч майорить; 
Там, далі, сарани потягся рій крилатий. 

Де скеля серед хвиль гранітна вигляда, 
Нуртує й піниться розгнівана вода, 
В ній іскри миготять, як тигрові зіниці. 

То бурі-вісниці для берегів земних, 
Ген - хвилі лагідні у вічній хитавиці, 
Човни і лебеді гойдаються на них. 

 

Ведуча: Австрійський поет Райнер -Марія Рільке усе життя мандрував світом. Він відвідав Францію, Італію, Іспанію, Росію. Двічі побував в Україні.

Ведучий: Перша подорож пробудила в поетові інтерес до історії Київської Русі. Рільке був глибоко вражений Софійським собором і Києво-Печерською Лаврою .У Лаврських печерах Києва поет побував кілька разів. У листі до матері писав:«Сьогодні кілька разів мандрував підземними ходами. Це найсвятіший монастир…В моїх руках палаюча свіча. Я пройшов усі ці підземелля раз на самоті, раз із людьми».

Ведуча: Вдруге його маршрут пролягав від Києва до Кременчука, Полтави, Харкова, і той шлях українськими степами глибоко запав у поетову душу. Великим переживанням Рільке стала краса української природи,безмежжя рівнини й степу.

Ведучий: На українській землі поет знайшов жаданий приклад гармонійного єднання людей і природи,Бога і землі. Рільке навіть планує назавжди переселитися  до Києва, у це « близьке до Бога місто». Повернувшись додому, поет записав у щоденнику: « Згадую полтавські степи,надвечірні зорі, хатки й охоплює сум, що мене там немає».

 

Земля без меж, вітри, рівнини,

Лісів там тіні старовинні

Й незмірна неба височінь.

Пливуть тобі назустріч села

І знов зникають в далині,

Немов прожиті щойно дні

Чи пісня дзвонів невесела.

 

Ведуча: Рільке зустрів в Україні дивних людей — коб­зарів, перед якими схиляв голову. Вони ходили ук­раїнською землею від хати до хати і своїм співом зво­рушували душі людей, розповідали про героїчне мину­ле. На віки вічні прославилася козача вірність запо­розьких гетьманів. І тоді народився рядок: "Пригор­нись душею до Вкраїни..."

Ведучий: Враження від перебування в Україні знайшли відображення в збірці « Книга Годин».У цьому циклі Рільке поставив Києво-Печерську Лавру в один ряд з найвеличнішими пам’ятками культури людства, зобразив сліпого співця-кобзаря, перед яким схиляє голову, як перед незрівнянно  духовно вищою особою.

                                                     (Мелодія гри на кобзі )

Ведуча: Анна Ахматова, російська поетеса, походженням і життям пов’язана з нашою батьківщиною, зокрема з Києвом. Тут вона закінчила останній курс Фундуклеївської гімназії, потім навчалася на юридичному відділенні Київських жіночих курсів.

Ведучий: На Хрещатику Ахматова дала згоду поету Миколі Гумільову стати його дружиною. Вінчалися вони за Дніпром у дерев ’яній церкві.

Ведуча: Київ- це не тільки одне з джерел творчості поетеси, це взірець вічної духовної краси. Ахматова не створила б цих поезій, якщо б її взаємини з Києвом не відповідали взаєминам  святого міста з прочанкою, яка лине до нього думкою.

 

                                            ( Вірш « Широко распахнуты ворота»)

Широко распахнуты ворота,

Липы нищенски обнажены,

И темна сухая позолота

Нерушимой вогнутой стены.

 

Гулом полны алтари и склепы,

И за Днепр широкий звон летит.

Так тяжелый колокол Мазепы

Над Софийской площадью гудит.

 

Все грозней бушует, непреклонный,

Словно здесь еретиков казнят,

А в лесах заречных, примиренный,

Веселит пушистых лисенят.

 

Ведучий:  Анна Ахматова серцем відчувала найсвятіші місця Києва. Вірші київської тематики завжди ліричні, урочисті, сповнені пророцтва. Адже Ахматова справді повернулася на свою прабатьківщину збірками поезій, статтями науковців, названою на її честь вулицею.

Ведуча: Двічі відвідав Україну французький письменник Оноре де Бальзак. Побував у Львові, в Бердичеві одружився з графинею Ганською.  Разом з Ганською відвідав Київ і так описав його красу й велич:

Ведучий: « Ось і побачив цей Північний Рим , місто з трьомастами церквами, з багатствами Лаври й Святої Софії українських степів. Добре поглянути на це ще разок».

Ведуча: З Києвом пов’язана доля відомого російського письменника Михайла Булгакова. Дитинство і юність пройшли у Києві, з ним пов’язане становлення митця. На Андріївському узвозі містилася квартира Булгакових, що стала прообразом будинку Турбіних у романі « Біла гвардія»

Ведучий:  Крим - чарівна країна. Де романтик Олександр Грін знайшов утілення своїх мрій. Пишна природа Криму, синє море, яскраве сонце - усе це збуджувало натхнення.

Ведуча: За надрукований роман Грін отримав гонорар , який з дружиною витратив на подорож Кримом. Побував у Севастополі, Ялті, Алупці, Гурзуфі, Феодосії. Саме тут , в Криму, народились найромантичніше образи – Грей і Ассоль. Вони стали уособленням дива, яке людина творить власними руками.

Ведучі:

1. Твій характер і поступ — билинний,

Голос твій — ніби спів солов'я,

Україно моя, Україно,

Найщиріша ти пісне моя.

 

2. Любий простір мені тополиний

І дзеркальця Дніпра течія.

Україно моя, Україно,

Непогасна ти мріє моя.

 

3. Славлю я твій політ соколиний,

І синів, що упали в боях.

Україно моя, Україно,

Легендарна ти славо моя.

 

4. Дніпро у хмаринах чаїних,

До Київських гір поспіша.

Безсмертна живи Україно,

Як пісня, як серце й душа!

 

5. Хай вище виросте пшениця,

Хай глибшає Дніпрове дно!

Не розділяють нас границі,

Бо ми побратані давно.

 

 (Танець  під українську пісню )