Літературно-мистецька вітальня "Образ жінки у творах світового мистецтва"

 

Літературно-мистецька вітальня

 

Тема: «О, море радості безкрає…». Образ жінки у творах світового мистецтва

 

Мета: - поглибити і розширити знання здобувачів освіти, набуті при вивченні поезії класиків світової літератури; - розвивати естетичні смаки здобувачів освіти шляхом знайомства з живописними та скульптурними портретами жінок відомих митців; - сприяти розвитку виразного читання, логічного мислення та зв’язного мовлення здобувачів освіти; - акцентувати увагу на моральній красі жіночих образів.

 

Зоровий ряд: - репродукції картин Леонардо да Вінчі («Мадонна Літта» та «Джоконда»), Пабло Пікассо («Мир»), Рафаеля Санті («Сікстинська Мадонна»), Т.Г. Шевченка («Портрет Г. Закревської. 1842») та ін., плакати з висловами видатних людей світу про жінок, малюнки й творчі роботи студентів.

 

Музичний ряд: Шуберт («Аве Марія»), «Любе» («Главное, что есть ты у меня»), Руслана («А я дівчина-воля» та «Мить весни»), Штраус («Полька-піццикато»), Н. Могилевська («Я весна»), І. Білик («Не такая, как все»), П. Зібров («Гімн партії шанувальників жінок») та ін.

Епіграф:                         … Усе від жінки мабуть почалося.
                                         Найперша квітка, світанкова мить,
                                         І вічний рух, бо так вже повелося.
                                         То хай її Господь благословить.  (В. Співак)                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        

                                         «Хто смів сказать, що не богиня ти?» (І.Я. Франко)

 

 

Хід заняття

 

1. Виразне читання поезії «Я – жінка…» (під супровід пісні Н. Могилевської «Я весна…»).

 

Я – жінка, я – весна, я – сонячний вінок,

Що, зігріваючи стражденні душі,

Ніде й ніколи правди не порушить,

Звіряючи із нею кожен крок.

Навколо мене райдуги цвітуть,

В моїй душі проміниться озерце,

І щастям переповнюється серце,

Коли життя свою являє суть.

 

Я – жінка, я – весна, я вас благословляю

Всіх, хто пребуде в мирі і любові.

В своїх діяннях, у своєму слові

Явімо світу, як його люблю.

Гори ж, любове, хай сконає мла!

Пали усе підступне, хиже й нице,

Хай вилітають сподівань жар-птиці

Із рук моїх, що зіткані з тепла.

Як березневе небо воскреса!

Як урочисто і прозоро всюди!

Це все для вас, це ваше, рідні люди!

Я – доброта, я – жінка, я – весна!

 

2. Слово викладача:

- Жінка… Як багато сказано цим словом… В усі віки вона була предметом поклоніння.

Багато жінок залишилося символами, хоч минуло вже кілька століть.

 

3. Ведучий:

- Пенелопа – символ відданості і вірності, Лаура і Беатріче – символи натхнення і поваги, Ольга і Роксолана – символи мудрості та державного розуму, Марія – символ всепокоряючої любові до людей, Кармен – символ свободи, Мона Ліза – символ загадковості і таємничості…

 

4. Викладач:

- Сьогодні ми перегорнемо сторінки світової культури різних часів і різних народів. Тож дивіться, слухайте, знайомтесь і насолоджуйтесь!

 

5. Ведуча:

Далека антична доба… Стародавня Греція та Рим… Твори античних митців життєрадісні, вони прославляють красу жінки. Жінки порівнюються з богинями. Помічницю і захисницю жінки – богиню кохання Венеру, або Афродіту, у своїх віршах оспівувала Сапфо:

«Барвношата владарко Афродіто,

Дочко Зевса, підступів тайних повна –

На колісниці золотій летіла ти міцно крила,

З усміхом ясним на лиці безсмертнім».

 

6. Ведучий:

Сапфо – славнозвісна поетеса, жителька Помпеї. Вона жила на початку 5 ст. до н.е. Довгий час Сапфо очолювала школу, в якій молоді жінки займалися літературою, музикою та співом. Вона складала весільні пісні та гімни, і виконувала їх під акомпанемент ліри чи кіфари. А вірші поетеси були присвячені любові. Легенди розповідають, що через безнадійне кохання вона кинулася зі скелі в море. Для древніх Сапфо була символом гармонійної особистості. На її честь навіть карбували монети, де її зображено з лірою в руках.

 

7. Ведуча:

- Перефразовуючи біблійну легенду про створення Богом людей, уявімо, як воно все відбувалося… Коли до Бога прийшов чоловік і розповів, як йому самотньо, Бог задумався: «З чого ж зробити жінку, якщо весь людський матеріал пішов на створення чоловіка!?» Та після недовгих роздумів Бог почав створювати жінку з яскравих променів сонця, чарівних фарб веселки, задумливого смутку місяця, краси лебедя й притягуючої сили магніту. Змішавши все це, і ще подумавши трохи, він додав туди отрути змії, кровожерливості п’явки, в’їдливості мухи, безпощадності тайфуна та мстивості пантери. Виліпив гарну постать і вдихнув у неї життя. Потім віддав чоловікові зі словами: «Забирай її такою, якою вона в мене вийшла, і ніколи не намагайся переробити її! Пізнавай щастя з нею протягом всього життя і терпи муки від неї аж до самої смерті!»

 

8. Ведучий:

- Звичайно, ця легенда – жарт. Але ж в ній є і доля правди! Адже жінка – одвічний біль чоловіка і його одвічна втіха! Так, вона може перетворити життя чоловіка як на рай, так і на пекло. «Хто ж ти, жінко?» - намагалися відповісти на це питання філософи і поети, скульптори і композитори, художники та науковці.

 

9. Виразне читання поезій:

Ти - ЖІНКА! Значить дуже ніжна!

Ти гармонійна, дивна і п'янка,

Ти дуже вишукана, дивовижна,

Для когось в світі ти одна така!

Ти - ЖІНКА! Значить духом сильна,

Ти знаєш, чого хочеш від життя,

Водночас і проста, і дуже стильна,

І загадкова, як саме буття...

Ти - ЖІНКА! Значить ти- кохана!

Хоч раз в житті ти відчувала це.

Для когось ти- найкраща і жадана,

Для когось лик святий - твоє лице...

Ти - ЖІНКА! Пам'ятай це всюди!

І як би там не склалось майбуття,

А справжня ЖІНКА завжди в шані буде,

Бо ЖІНКА - це і є творець життя!..

 

 

Жінка задивилася у дзеркало,

Посміхнулась трішки гіркувато...

Лиш зіниці — яблуневі зернятка,

Зазвучали теплою Сонатою.

 

В тій Сонаті – грози, сонце, райдуги,

Сміх весняний і мінор осінній...

Серце заметіль вишневу згадує

І світанок Щастя ніжно-синій.

 

За вікном вербу гойдає вітер

І смичком виводить тихе скерцо...

Жінка до грудей притисла квіти —

І тепліше стало її серцю.

 

Бог схилився над її душею.

Огорнув долонями з любов’ю,

Світ зігрітий жінкою цією,

Сонце носить скрізь вона з собою.

 

Ви — та Жінка, що приносить свято,

Ви — та Скрипка, гоїте зажуру.

Пташка Ви, що створена співати

Серед дня і в опівнічну пору.

 

Дзеркало вдивляється у Жінку...

В чистий образ святості й спокою...

Витесану Богом, мов сопілку,

Що цей світ озвучує собою.

 

11. Ведуча:

- «Чоловік завжди величний на землі й у віках, але кожна йота його величі виросла із жінки», - писав американський поет Уолт Уїтмен. Вплив жінки на культуру інколи виявляється дуже несподівано. А мимохідь сказане нею слово проростає у поемі, призводить до війн, будує храми, надихає художників. Скільки чоловіків уславили свої імена, оспівуючи жінку засобами мистецтва!

 

 

Любите живопись, поэты!

Лишь ей, единственной, дано

Души изменчивой приметы

Переносить на полотно.

 

Ты помнишь, как из тьмы былого,

Едва закутана в атлас,

С портрета Рокотова снова

Смотрела Струйская на нас?

 

Ее глаза — как два тумана,

Полуулыбка, полуплач,

Ее глаза — как два обмана,

Покрытых мглою неудач.

 

Соединенье двух загадок,

Полувосторг, полуиспуг,

Безумной нежности припадок,

Предвосхищенье смертных мук.

 

Когда потемки наступают

И приближается гроза,

Со дна души моей мерцают

Ее прекрасные глаза.

 

13. Ведучий:

– «Сікстинська Мадонна» Рафаеля вже давно стала для європейців справжнім культом. За життя Рафаеля називали «мадоннеро». Мадоннеро були мандрівними ремісниками, що ходили з міста до міста, з села до села і малювали портрети матерів. Визнаний і відомий, Рафаель не ображався на таке прізвисько. «Хіба є в мистецтві щось більше, ніж мадоннеро?» - говорив він. Найвідоміша з його матерів - Сікстинська Мадонна. Він зобразив Марію юною і прекрасною. Ніжний овал обличчя, правильні лінії брів, носа, по-дитячому припухлі губи, високе чоло. Вона така тендітна, бентежна, стражденна, і разом з тим сильна: як легко несе вона свого сина, обхопивши його руками, ніби намагаючись утворити для нього зручне крісло.

Невимовна печаль в очах Марії: вона несе найдорожче, що у неї є, - своє дитя, - у світ земний, щоб усі гріхи світу цього Христос узяв на себе, врятувавши нас. Погляд величезних і сумних очей Діви Марії ніби пронизує наші душі, щоб ми зрозуміли, яку велику жертву довелось їй принести.

Мадонна в перекладі означає мама. В даному випадку - Матір Божа. Чому саме мама - один з центральних образів мистецтва? Мама - це сім’я. В багатьох мовах слово «сім’я» перекладається як «батьківщина». Мама - це маленька Батьківщина. Мама і Батьківщина нерозривно зв’язані між собою. Мама й Батьківщина – це те, без чого не зможе жити людина.

Можливо, сутність жінки й полягає в тім, щоб залишатися нею при любих, навіть найтрагічніших обставинах, а жіночий талант полягає в готовності до самопожертви аж до самозречення.

 

                   Хто смів сказать, що не богиня ти?

Де той безбожник, що без серця дрожі

В твоє лице небесне глянуть може,

Неткнутий блиском твої красоти?

Так, ти богиня! Мати, райська роже,

О глянь на мене з свої висоти!

Бач, я, що в небесах не міг найти

Богів, перед тобою клонюсь тоже.

О бозі, духах мож ся сумнівати

І небо й пекло казкою вважати,

Та ти й краса твоя – не казка, ні!

І час прийде, коли весь світ покине

Богів і духів, лиш тебе, богине,

Чтить буде вічно – тут, на полотні.

 

15. Ведуча:

- Всім знайома робота Леонардо да Вінчі «Джоконда». Чого в ній більше: земного чи небесного? Про очі Мони Лізи складали поеми і трактати. М. Гоголь писав, що «… в них видно на полотні найтонші жилки». Але головне, що приваблювало глядачів, - це її загадкова посмішка, яка зачаровує. Саме вона вмістила в собі відчай і надію, добро і зло, радість і печаль. Одні вбачають в ній божественну красу, інші – таємничі знаки, треті – виклик нормам і суспільству. Та всі сходяться в одному – в ній є дещо загадкове й привабливе. Над загадкою цієї посмішки билося не одне покоління людей.

 

16. Ведучий:

- Ще одна робота Леонардо да Вінчі – «Мадонна Літта». Кожний її сприймає по-своєму. У поета М. Сингаївського є такі рядки:

В голубые прозрачные окна

Голубой рассвет приплывает,

Младенец прильнул к материнской груди,

К губам его птица слетела

Матери на удивленье.

Мадонна! Почему удивленно

Смотрите на младенца?

Росток из вашего сердца уже распускает листя.

В глазах светится разум, пробужденье и очарованье,

 Это чувство природы, отмеченное чистотою.

Мадонна! Из какого пламени

В неповторимой Флоренции

 И песней какой любви Вы явились на землю?

Чтоб волноваться красотою руки Микеланджело,

Чистый дух Рафаэля и Леонардо да Винчи,

Перед вашим восторгом останавливаются люди,

Чтоб увидеть материнство, рождённое красотою.

 

17. Виконання пісні Аліни Гросу «Пісня про маму».

 

18. Ведуча:

- Очі жінки! Скільки натхненних рядків було присвячено їм – сірим, зеленим, чорним, блакитним! У них завжди залишається якась таємниця, бо якщо очі – дзеркало душі, то глибину душі ще ніхто не зміг пізнати…

 

19. Виразне читання поезії Р. Гамзатова «Твои глаза»

Я видел разными твои глаза:

Когда затишье в них, когда гроза,

Когда они светлы, как летний день,

Когда они темны, как ночи тень,

Когда они, как горные озера,

Из-под бровей глядят прозрачным взором.

Я видел их, когда им что-то снится,

Когда их прячут длинные ресницы,

Смеющимися видел их, бывало,

Печальными, глядящими устало-

Склонившимися над моей строкой...

Они забрали ясность и покой

Моих невозмутимых раньше глаз, -

А я, чудак, пою их в сотый раз.

 

20. Ведучий:

- Але всім відомо, що світ насолоджується красою не тільки італійок, француженок, а й українок.

 

21. Виразне читання поезії В. Крищенка «Слов’янська врода»

Я стрічаю тебе ранком - слово котиться в розмову,

Дорога моя слов’янко кароока, чорноброва.

З тебе писано ікони ... Хоч мінлива наша мода,

Та не згубиться ніколи чарівна слов’янська врода.

Вимита вона дощами, сонцем вибілена славно,

І несуть її нащадкам Либіді та Ярославни.

Зачудований до болю і не хочу інше слухать...

Знаю я: перед тобою світ знімає капелюха.

А всесильний дух кохання дарувала нам природа,

Не засохне, не зів’яне чарівна слов’янська врода.

Стріну вечором духмяним - ти несеш красу високу,

Дорога моя слов’янко, кароока, чорноброва.

 

22. Ведуча:

- Так склалося історично, що українка споконвіку відстоювала не лише свої жіночі права, а поруч з українцем-чоловіком самовіддано боролася за свою державу. Українка ніколи не йшла позаду свого чоловіка, а була його другом і порадником. Недаремно ж знаменитий автор художніх нотаток із Сирії Павло Алепський, який тричі побував в Україні при дворі Б. Хмельницького, не міг намилуватися українками, їхньою красою, а найбільше тим, що вони всі письменні. «Таких красивих і грамотних жінок я не зустрічав ні в якій країні Сходу чи Заходу», - сказав він.

 

23. Ведучий:

- Згадаймо княжну Ольгу, яка правила найбільшою державою тогочасної Європи. Недарма її звали ще й Мудрою, бо за її панування літописи не занотовували жодного заворушення чи повстання. А Анна Ярославна, яка одружилася з французьким королем і після його смерті правила Францією, підписувала державні документи латиною і кирилицею, тоді як французька шляхта ставила замість підпису хрестики.

 

24. Ведуча:

- А ось ще один яскравий приклад – Настя Лісовська, яка відома під іменем Роксолана. Вона була надзвичайно розумною жінкою, знала багато мов, була не тільки дружиною Сулейманові, а й порадником, до її думок султан завжди прислухався. Близько 40 років турки не ходили на Україну війною, поки султаншею була Роксолана!

 

25. Ведучий:

- А Маруся Чурай, яку ще називають українською Сапфо! А Софія Русова, Леся Українка, Соломія Крушельницька, Катерина Білокур, Ліна Костенко!

 

26. Виконання пісні «Україночка» А. Демиденка і Г. Татарченка.

 

27. Ведуча:

- Якщо чоловік зможе хоч трохи зазирнути в жіночу душу, побачити її багатство і красу, тоді в нього народяться такі поетичні рядки, як у відомих поетів. Справді. Жінка гідна поетичного освідчення в коханні.

 

28. Виразне читання поезій

 

Р. Гамзатов «Я спросил на вершине, поросшей кизилом…»

Я спросил на вершине, поросшей кизилом:
"Что мужского достоинства служит мерилом?" -
"Отношение к женщине", -
молвило небо в ответ.
"Чем измерить, - спросил я у древней былины, -
Настоящее мужество в сердце мужтаны?." -
"Отношением к женщине", -
мне отвечала она.
"Чем любовь измеряется сердца мужского?" -
"Отношением к женщине!"...
"Нету мерила такого!" -
Возразили служители мер и весов.

 

П. Градов «Человек, на котором держится дом»

Отшумит и умчится любая беда,
Как весенней порой грохочущий гром,
Если с вами она, если рядом всегда
Человек, на котором держится дом.
Может быть тридцать ей иль семьдесят три-
Сколько б ни было ей, возраст тут ни причем:
В беспокойстве, в делах от зари до зари
Человек, на котором держится дом.
Очень редко, но все же бывает больна,
И тогда все вокруг кувырком, кверху дном,
Потому, что она, потому что она-
Человек, на котором держится дом.
Нас куда-то уносит стремительный век.
В суете мы порой забываем о том,
Что она - не фундамент, она - человек,
Человек, на котором держится дом.
Чтобы было и в сердце, и в доме светло,
На ее доброту отвечайте добром.
Пусть всегда ощущает любовь и тепло
Человек, на котором держится дом.
 

29. Ведучий:

- Ось ми й перегорнули останню сторінку в нашій мистецькій вітальні. Та чи стала нам зрозумілішою Жінка? Хтось з відомих сказав: «… жінка… - це книга, яку треба все життя». Але вона завжди дивує нас несподіваною зустріччю з прекрасним. А прекрасне надихає світ! В цьому і є головне призначення Жінки, перед якою ми, чоловіки, схиляємось!

 

30. Лунає пісня «Гімн партії шанувальників жінок» (музика Павла Зіброва,
слова Юрія Рибчинського)

Чоловіки, згадаємо той день
Той день, коли Господь не знав спочинку,
Той день, коли найпершу в світі жінку
Створив він для кохання і пісень!

Приспів:
Шануймо жінку - юну і стару!
Шануймо жінку - музу і дружину!
Шануймо жінку - доньку і сестру!
Шануймо нашу матір - Україну!

Чоловіки, скажіть, якщо не ми,
То хто ж тоді земну запалить зірку?
Ця зірка - жінка! В час, коли нам гірко,
Вона одна нас виведе з пітьми!