Літературно-музична композиція "Ніби з милої Диканьки повіяв чебрець..."

Літературно-музична композиція

«Ніби з милої Диканьки повіяв чебрець...»

Мета: познайомити учнів з українським періодом життя Гоголя, його ставленням до історії України, своїх пращурів, рідної землі; виховувати почуття патріотизму, гордості за історичне минуле своєї країни; розвивати естетичні смаки, любов до мистецтва.

Обладнання: плакати з висловами відомих людей (на стінах): «Моє серце завжди залишиться вірним батьківщині. М.В.Гоголь - матері»; «Туди, туди! В Київ, у старовинний чудовий Київ»! Він наш, він не їхній, чи ж не так? Там і довкола нього чинилися справи старовини нашої. М.В.Гоголь - Максимовичу»; «В міру того, як Гоголь відходить від малоросійськості й наближається до центральної Росії, наївні та чарівні образи зникають. Під московським небосхилом усе в ньому стає похмурим і ворожим. О.Герцен»; «Гоголь хоч і митець чужої мови, але по духу й природі рідний нам, його навіть невмирущі типи з «Мертвих душ» - це зразки з наших панів, а не з кацапських. Панас Мирний»; «Гоголь у найплідніші свої творчі роки зберігав духовний контакт з тим життєвим середовищем, яке оточувало його в дитинстві й ранньому юнацтві. Олесь Гончар»; слайди з зображенням краєвидів Великих Сорочинців, Василівки (Гоголевого), Диканьки, Кибинців, Полтави, Миргорода, Обухівки (сучасних і 19 - поч. 20 століття); портрети М.В.Гоголя, батьків: В.О.Гоголя, М.І.Гоголь; аудіозаписи українських пісень, мелодій; відеозапис уривку з фільма «Ніч перед Різдвом» (1961 рік), стіл, 2 крісла, лава; проектор.

Перебіг заходу

Тихо звучить мелодія пісні «Сонце низенько»

Читець 1: Все Гоголя про Гоголя питаю-

Який він був і в чому таїна,

Що сам собі усе про нього втаюю,

Вночі він ближче, гірше - завидна.

 

Всі таємниці вдень скресають льодом.

Стаєш нікчемним, згірш усіх нікчем,

Люблю його останнім перельотом

І небо замикаю тим ключем.

 

Душа летить із вирію за Гоголем,

В гніздо пречистих і скорботних рук.

Душа моя відчайно незагоєне,

Їй дише вслід морозом Басаврюк.

 

А в небі тихо. І немає стелі.

І тільки видно, як віддалеки

Він хмарою химерної шинелі

Нам зігріває різдвяні зірки.

 

І тільки тужно, бо не доступитись,

І тільки журно, бо нема й нема

До неба встати. З неба зір напитись.

Душа живе ще, хоч у смерть німа.

Іван Драч

Ведучий 1: Кажуть, щоб зрозуміти письменника, треба побувати на його батьківщині. Миргород, Сорочинці, Диканька - завдяки Гоголю ці назви відомі кожному зі шкільних років. Книга під назвою «Вечори на хуторі біля Диканьки» принесла славу 22-річному Миколі Васильовичу. «Сорочинський ярмарок» - так звалася перша повість у цій книзі. Гоголь назавжди обезсмертив ім`я краю, де він народився і виріс.

Показ слайдів з краєвидами Великих Сорочинців

Ведучий 2: Великі Сорочинці! Сюди, в колишнє полкове містечко, оточене високими  кріпацькими валами, де, за переказами, гетьман Лівобережної України Данило Апостол збирав раду, на початку 19 століття зі всіх усюд чотири рази на рік збирались люди на славетні сорочинські ярмарки. 

Читець 2: «Дорога, верст за десять до містечка Сорочинців, кипіла народом, який поспішав з усіх навколишніх і далеких хуторів на ярмарок. З ранку ще тягнулися незмінною низкою чумаки з сіллю і рибою. Гори горщиків, закутаних у сіно, повільно рухалися, здається, нудьгуючи своїм ув'язненням і темрявою, місцями тільки якась розписана яскраво миска або макітра хвалькувато висловлювалася із високо накопиченого на возі тину і привертала розчулені погляди поклонників розкоші. Багато перехожих поглядали із заздрістю на гончара, який повільними кроками йшов за своїм товаром, турботливо обкутуючи глиняних своїх франтів і кокеток ненависним для них сіном.»

Ведучий 3: Село розташувалось на берегах мальовничої річки Псьол, яка впадає в «чудний Днєпр». Відомі тепер Великі Сорочинці на весь світ: тут ранньої весни 1809 року в невеликому флігелі відомого лікаря М.Трохимовського у поміщика Гоголя-Яновського народився довгоочікуваний син. Микола Васильович Гоголь!Скільки бувальщин та небилиць супроводжувало від дня народження життя великого письменника. Довгий час вважали, що народився він в родинному маєтку Василівці, існувала також версія, що трапилось це дорогою, ледве не біля мосту через Псьол.

Ведучий 4: Немовля назвали Миколкою на честь чудотворця Миколи, якому молилася мати, боячись за життя майбутньої дитини, адже двоє її дітей померли відразу після народження. Тому й привезли її до лікаря Трохимовського у Великі Сорочинці. Згодом Марія Іванівна з сином повертаються до Василівки, в маєток батька. Та в Сорочинці приїжджав маленький Миколка не раз. Спочатку з батьками, пізніше - з друзями.

Тихо звучить мелодія пісні «Місяць на небі»

Читець 3: «З Миргорода зі звязкою миргородських бубликів для Гоголя поспішав я в Сорочинці... Від пані Трохимовської дізнався я, що Гоголь приїхав сюди з Обухівки. Ця новина і несподівана зустріч з Гоголем на місці його народження дуже порадували мене...Ми переїжджали через Псьол і їхали у Василівку вночі, при світлі повного місяця. Насолодою для мене було проїхати з Гоголем степами, що леліяли його з дитинства. І ніколи я не бачив його таким натхненним, як цієї української ночі.» М.Максимович

Читець 4: «Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі. Вдивіться у неї: з середини неба дивиться місяць. Безмежний небесний намет напнувся, розгорнувся ще неосяжніше. Горить і дихає він. Земля вся в срібному сяйві; і чудове повітря, прохолодно-задушливе, і повне ласкавості, і рухає океан пахощів. Божественна ніч! Чарівна ніч!» М.Гоголь.«Майська ніч,або Утоплена»

Показ зображення Спасо-Преображенської церкви

Ведучий 1: Спасо-Преображенська церква, де хрестили Миколу Гоголя, - цінна пам`ятка архітектури. Будувалася вона за наказом гетьмана Данила Апостола. Мати Гоголя була жінкаою набожною і дбала про залучення сина до релігії. Хлопчика часто водили і навіть, як він згадував, носили до церкви. Безумовно, цей вплив матері відіграв помітну роль в розвитку духовності та морального ставлення до своїх вчинків.

Ведучий 2: У Василівці Гоголь провів своє дитинство. Сюди в усі роки, з будь-якого місця, куди б не заносила його доля, приходили листи матері, сестрам. Сюди повертався Микола Васильович протягом всього свого життя: і на канікули гімназистом, і автором «Вечорів...», а пізніше - «Арабесок» і «Миргорода», а потім просто Гоголем, людиною... Колись хутір цей належав батькам бабусі Миколи Васильовича і називався Купчинським. Пясля того, як вона разом зі своїм чоловіком - дідом письменника Опанасом Дем`яновичем Яновським - отримала хутір у спадок і оселилася там, він став називатися Яновщина. І вже на честь батька Миколи Васильовича Гоголя - Василя Опанасовича - був перейменований на Василівку. Зараз село має назву Гоголеве і належить до Шишацького району Полтавської області.

Звучить лірична музика як тло

Ведучий 3: Садибу в Василівці називали місцем краси і спокою. Тут був став, оточений вербами і тополями, та таємничі лісові урочища Стінка і Яворівщина, навколо - поля та луки. Будинок батьків Гоголя був патріархальним, відкритим. Для багатьох, хто не мав свого кутка, він був прихистком, тут кожному раділи, незважаючи на його звання чи матеріальні статки.

Показ зображення батьківського будинку Гоголів

Ведучий 4: Будинок прикрашали родові герби, що нагадували про ратну доблесть прадідів. Пращури цього сімейства з боку бабусі, уродженої Лизогуб, належали до старовинного українського роду, відомого за часів Богдана Хмельницького. А з боку дідуся в історичних документах ІІ половини 17 століття згадується ім`я полковника Остапа Гоголя, особистості надзвичайно енергійної і талановитої. Серед пращурів письменника були і козаки, і священники, та всі вони мали одну спільну рису - обдарованість.

Ведучий 1: Дід Гоголя, Опанас Дем`янович Гоголь-Яновський, пробивав собі дорогу сам. Закінчивши Київську духовну академію, опанувавши 6 мов, він занурився у водоверть світського життя - весь час був «біля письменних справ»: писарем, полковим канцеляристом. Покохавши свою ученицю (він викладав мови дітям сільських сусідів), викрадає її у батьків і вінчається з нею. Історія кохання дідуся і бабусі частково описана в повісті «Старосвітські поміщики».

Інсценізація уривку повісті «Старосвітські поміщики»

Автор: Не можна було дивитися без замилування на їх взаємне кохання. Вони ніколи не говорили один одному ти, але завжди ви: ви, Опанасе Івановичу; ви, Пульхеріє Іванівно. "Це ви продавили стілець, Опанасе Івановичу?" - "Нічого, не гнівайтесь, Пульхеріє Іванівно: це я". Вони ніколи не мали дітей, і тому вся прихильність їх зосереджувалася на них самих. Опанас Іванович одружився тридцяти років, коли був молодцем і носив шитий камзол; він навіть викрав досить вправно Пульхерію Іванівну, яку родичі не хотіли віддати за нього; але і про це вже він дуже мало пам'ятав, принаймні, ніколи не говорив.

Опанас Іванович читає в кріслі газету, Пульхерія Іванівна сидить навпроти, в`яже

Опанас Іванович (перестає читати): - А що, Пульхеріє Іванівно, може, час перекусити що-небудь?

Пульхерія Іванівна (підхоплюється, накриває на стіл): Чого ж би тепер, Опанасе Івановичу, закусити? Хіба коржиків з салом, або пиріжків з маком, або, може, солоних рижиків?

О.І.:  Мабуть, хоч і рижиків або пиріжків.

Їсть. Випиває чарку горілки 

О.І.:  Мені здається, ніби ця каша трохи пригоріла; вам цього не здається, Пульхеріє Іванівно?

П.І.: Ні, Опанасе Івановичу; ви покладіть побільше масла, тоді вона не буде здаватися пригорілою, або ось візьміть цього соусу з грибками і додайте до неї.

О.І.: Мабуть, спробуємо, як воно буде.

П.І.: А ось спробуйте, Опанасе Івановичу, який хороший кавун.

О.І.: Та ви не вірте, Пульхеріє Іванівно, що він червоний всередині, буває, що й червоний, та нехороший .

Автор: Але кавун негайно зникав. Після цього Афанасій Іванович з'їдав ще кілька груш і вирушав погуляти по саду разом з Пульхерією Іванівною.

Лунає спокійна мелодія. Персонажі прогулюються попід руку

Автор: Прийшовши додому, історія повторювалася.

Музика затихає. Персонажі сідають у свої крісла

О.І.: Чого б такого поїсти мені, Пульхеріє Іванівно?

П.І.: Чого ж би такого? Хіба я піду скажу, щоб вам принесли вареників з ягодами, яких наказала я навмисне для вас залишити?

О.І.: І то добре.

П.І.: Або, може бути, ви з'їли б киселику?

О.І.: І то гарно.

Служанка приносить страви. Опанас Іванович їсть, раптом хапається за живіт, починає стогнати

П.І.: Чого ви стогнете, Опанасе Івановичу?

О.І.: Бог його знає, Пульхеріє Іванівно, так, ніби трохи живіт болить.

П.І.: А чи не краще вам чого-небудь з'їсти, Опанасе Івановичу?

О.І.: Не знаю, чи буде воно добре, Пульхеріє Іванівно! втім, чого ж б такого з'їсти?

П.І.: Кислого молочка або ріденького узвару з сушеними грушами.

О.І.: Мабуть, хіба так тільки, спробувати, - говорив Афанасій Іванович.

Автор: Сонна дівка йшла ритися по шкапам, і Афанасій Іванович з'їдав тарілку; після чого він зазвичай казав:

О.І.: Ох! Тепер ніби зробилося легше.

Артисти виходять

Автор: Взагалі Пульхерія Іванівна була надзвичайно в дусі, коли бували у них гості. Добра бабуся! Вона вся належала гостям. Я любив бувати у них, і хоча об`їдався страшним чином, як і всі, хто гостювали в них, хоча мені це було дуже шкідливо, однак я завжди був радий до них їхати. Втім, я думаю, чи не має саме повітря в Малоросії якоїсь особливої властивості, що допомагає травленню, тому що якби тут надумав хто-небудь таким чином наїстися, то, без сумніву, замість ліжка опинився б лежали на столі.

Добрі старенькі!  Славні старенькі!

Ведучий 2: Микола Васильович не надавав великого значення своєму дворянському походженню.Якось мати попросила дізнатися генеалогію роду Гоголів, коли він жив уже в Петербурзі, на що він відповів: «Все це дурниця. Був би окраєць хліба, а що в тому, стовповий дворянин чи просто дворянин, до шостої чи до восьмої книги записаний». Але все, що стосувалося характеру, побуту, вчинків своїх пращурів, цікавило його надзвичайно. Один з гоголівських біографів В.Шенрок написав, що письменник «захоплювався...загальним поетичним колоритом рідної старовини».

Лунає весела музика, поступово стихаючи і стаючи тлом для читця

Читець 5: «Так ви хочете, щоб я вам ще розповів про діда? Добре...Ех, старовина, старовина! Що за радість, що за веселість падає на серце, коли почуєш про те, що давно-давно, і року йому і місяця нема, діялося на світі! А як ще вплутається який-небудь родич, дід чи прадід...здається, що ось-ось сам все це робиш, ніби заліз у прадідівську душу або прадідівська душа бешкетує в тобі...»

М.В.Гоголь «Пропала грамота»

Музика замовкає. Демонстрація портрета батька Гоголя

Ведучий 3: Батько, Василь Опанасович, був чесною, порядною людиною. Невипадково він у 1812 році завідував грішми, зібраними для допомоги партизанам. Це мрійлива, добра, м`якосерда і поетична людина. Одна з сестер письменника згадувала, що батько «був людиною хорошою, моральною, правдивою, та особливо практичним не був». Щедро обдарований від природи, батько Гоголя все життя прожив у селі.

Ведучий 4: «Образ батька, - писав Гоголь, - надихає...в тяжкому шляху життя і в хвилини горя освітлює похмурі думи». Мати Гоголя говорила про чоловіка, що він мав природний розум, любив природу і поезію.

Звучить лірична музика, демонструються слайди із зображенням саду Гоголів

Проводячи в саду цілісінькі дні, він саджав, підрізав дерева, споруджував містки, альтанки, даючи їм сентиментальні назви: алея «Долина спокою», альтанка «Мрія», «Грот натхнення». Любов до природи, пристрасть до роботи в саду Микола Васильович успадкував від батька.

Ведучий 1: Мати Гоголя, Марія Іванівна, за Василя Опанасовича вийшла заміж за наполегливою рекомендацією родичів у ранньому віці, ледве досягнувши 14 років. Та все ж шлюб виявився вдалим. Василь Опанасович ставився до юної дружини з ніжністю та турботою, називає її Білянкою за дуже ніжну шкіру обличчя. Син успадкував від матері колір очей - світло-карий.

Показ портрету матері

Ведучий 2: Гоголь в листах називав матір Ангелом-охоронцем своїм, рідкісною матір`ю, великодушною і найдостойнішою з усіх матерів. До неї він звертається за допомогою: просить прислати для майбутньої своєї книги давні перекази, українські казки, пісні, описи нарядів, розшукати старовинні костюми: «Ви маєте тонкий, спостережливий розум. Ви багато знаєте звичок і звичаїв малоросіян наших».

Виходить Пасічник Рудий Панько. Говорячи, сідає на лаву

Пасічник: «У нас, любі мої читачі, не на гнів буде сказано, - у нас, на хуторах, водиться здавна: як тільки закінчаться роботи в полі, мужик залізе відпочивати на всю зиму на піч і наш брат приховає своїх бджіл в темний погріб, коли ні журавлів у небі, ні груш на дереві не побачите більше, - тоді, тільки вечір, уже мабуть де-небудь в кінці вулиці маячить вогник, сміх і пісні чуються здалеку, бренькає балалайка, а іноді і скрипка, балачка, шум...Це в нас вечорниці!..

Тихо лунає весела українська мелодія

Та краще за все, коли зіб`ються усі в тісну купку і почнуть загадувати загадки чи просто вести балачки. Боже ти мій! Чого тільки не розкажуть! Звідки старовини не відкопають!»

Ведучий 3: Рудий Панько, диканьський пасічник, іменем якого назвався Микола Васильович в своїх перших малоросійських повістях, так гостинно запрошував до себе в гості всіх читачів.

Пасічник: «Як будете, панове, їхати до мене, то прямісінько беріть путь по широкій дорозі на Диканьку..Приїжджайте тільки, приїжджайте скоріше; а нагодуємо так, що будете розповідати і зустрічному, і поперічному».

Виходить, музика стихає

Ведучий 4: В роки навчання не раз приїжджав Микола Гоголь в Диканьку (назва походить від диких лісів, які оточували хутір). Багато він тут почув старовинних легенд. І як тут не згадати одного з його героїв - дячка диканьської церкви Хому Григоровича, який розповів Рудому Паньку повісті «Вечір напередодні Івана Купала», «Пропала грамота», «Зачароване місце».Чи інший мешканець Диканьки, що зійшов зі сторінок повісті «Ніч перед Різдвом», - ковальВакула, який у вільний час займався малюванням. «Та вершиною його мистецтва була одна картина, намальована на стіні церковній в правому притворі, в якій він зобразив святого Петра в день Страшного суду, з ключами в руках, який виганяє з пекла злого духа».

Демонстрація відповідного фрагмента фільму «Ніч перед Різдвом» (1961 р.)

Ведучий 1: В`їзд в Диканьку тоді, як і зараз, прикрашала тріумфальна арка, збудована на честь відвідин цих місць в 1821 році царем Олександром.

Демонстрація зображення арки

Перед в`їздом в садибу Кочубеїв стояли п`ятиобхватні дуби, про які Пушкін в поемі «Полтава» писав:

Цветет в Диканьке древний род

Дубов, друзьями насажденных.

Они о праотцах казненных

Доныне внукам говорят.

Демонстрація зображення дубової алеї

За спогадами рідних, Гоголь не один вечір провів у затінку столітнього дуба, слухаючи старовинні перекази. Зараз в Диканьці існує музей під відкритим небом - все як при Гоголі - хата під соломою, криниця, хлів, глиняний сарайчик, а на пагорбі - скрипучий вітряк.

Демонстрація зображення музея-заповідника

Ведучий 2: Кибинці, що знаходяться поряд з Миргородом, один із перших біографів Гоголя назвав «Афінами часів Гоголевого батька». Це був маєток Дмитра Прокоповича Трощинського, далекого родича матері М.Гоголя. Саме тут молодий Гоголь вперше побачив театр, зіграв у ньому роль дячка Хоми Григоровича і полюбив його назавжди.

Демонстрація зображення садиби Д.П.Трощинського

Та все ж, як і його батьки, юний Гоголь надавав надавав перевагу спокійному життю в рідній Василівці, аніж бурхливому - в Кибинцях.

Ведучий 1: В Василівку Гоголь приїжджав і в роки, сповнені надії та віри в себе і свої сили, і стомлений, зі змученою сумнівами душею. «Приїзд брата був для нас справжнім святом» - згадувала сестра Миколи Васильовича. На веранді невисокого будинку з білими колонами ввечері збиралась велика родина Гоголів, з бабусями, тітоньками, гостями і сусідами. Тітонька Катерина Іванівна Ходаревська, маючи гарний голос, часто співала на прохання свого племінника українські пісні.

Виконання учнями пісні «Засвіт встали козаченьки»

Ведучий 2: За іронією долі, помер і похований Гоголь в Москві.

Ведучий 3: Перша його книга «Вечера на хуторі біля Диканьки» вийшла в Петербурзі.

Ведучий 4: В Римі він писав «Мертві душі».

Ведучий 1:  В кожному місті зберігається пам`ять про Гоголя.

Ведучий 2: Кожному місту Гоголь чимось зобов`язаний...

Ведучий 3: Але є земля в людини, де вона вперше побачила сонце і небо. Це рідна земля, земля, де народився і де зробив перші кроки, земля, яка подарувала перші враження, котрі в дитинстві особливо яскраві. Це минуле людини завжди живе в ній, оскільки воно зробило її справжньою.

Ведучий 4: Для Гоголя рідною землею була щедра українська земля з її яскравою природою і побутом - полтавська земля.

Всі учасники виходять на сцену, тихо лунає мелодія пісні «Сонце низенько»

Читець 6: И зачем он на вечные веки ушел

за жестокой звездой окаянной дорогой

из веселых и тихих черешневых сел

с Украины далекой?

В гефсиманскую ночь не моли, не проси:

"Да минует меня эта жгучая чара",-

никакие края не дарили Руси

драгоценнее дара.

То в единственный раз через тысячу лет

на серебряных крыльях ночных вдохновений

в злую высь воспарил - не писательский, нет -

мифотворческий гений...

Опаленному болью, ему одному

не обидно ль, не холодно ль, не одиноко ль?

Я, как ласточку, сердце его подниму.

- Вы послушайте. Гоголь.

У любимой в ладонях из Ворсклы вода.

Улыбнитесь, попейте-ка самую малость.

Мы оттуда, где, ветрена и молода,

Ваша речь начиналась.

Он ни слова в ответ, ни жилец, ни мертвец.

Только тень наклонилась, горька и горбата,

словно с милой Диканьки повеял чабрец

и дошло до Арбата...

За овитое терньями сердце волхва,

за тоску, от которой вас Боже избави,

до полынной земли, Петербург и Москва,

поклонитесь Полтаве.     

                                 Борис Чичибабін

Учні, беручись за руки, кланяються, йдуть зі сцени