Літературно-музична композиція "Одвічна загадка любові"

Про матеріал
Кохання — це поезія і сонце життя! Мабуть, немає ні одного письменника, поета, який би не оспівував це прекрасне почуття. Адже вони теж люди, хоча відомі та знамениті. І нам хочеться якомога більше дізнатися про надії, переживання наших кумирів. Тож торкнемося теми кохання у творчості українських поетів!
Перегляд файлу

Ведучий. Доброго дня усім присутнім, ми вітаємо вас на літературно-музичній композиції «Одвічна загадка любові»

 

Ведучий. Мабуть, ні про що так багато не говориться, не розмірковується, не мислиться, як про кохання. І недарма. Історія життя на землі невіддільна від історії людських почуттів. Кохання, народившись від ніжності, захоплення, розуміння, відкрило нескінченну цілісність людської особистості і подарувало світові гуманність, милосердя, радість, співчуття і щастя.

 

Ведучий.   Кохання — це поезія і сонце життя! Мабуть, немає ні одного письменника, поета, який би не оспівував це прекрасне почуття. Адже вони теж люди, хоча відомі та знамениті. І нам хочеться якомога більше дізнатися про надії, переживання наших кумирів.

 

Ведучий.     Про кохання сказано й написано безліч хороших слів:

 

Кохання — це животворний вогонь у душі лю­дини, і все, створене під впливом цього почуття, має знак життя і поезії. (Т.Шевченко)

 

Ведучий.    Небагато свят має людське серце, і найбільше з них кохання.

                                                                                                      (М. Стельмах)

 

Ведучий.    "Десь на дні мого серця заплела дивну казку любов",- лірично признався молодий Павло Григорович Тичина.

 

Ведучий.    «Так ніхто не кохав! Через тисячі літ Лиш приходить подібне кохання» -   переконував усіх юний серцем Володимир Сосюра.

 

Ведучий.   Тільки любов буває раз або ніколи! ( Л. Костенко)

 

Ведучий.    А чи закохувалися коли-небудь Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Володимир Сосюра, Ліна Костенко? Про це ми зараз і дізнаємося.

 

Ведучий.    Сторінка 1. Історія кохання Тараса Шевченка

Ведучий.    Шевченків ідеал коханої - це класична українська красуня,

кароока, чорноброва, з гнучким станом, легкою ходою.

Саме такими рисами наділив Бог перше, дитяче кохання Шевченка - його подругу дитячих літ Оксану Коваленко.

 

Ведучий.    Все життя Шевченко шукав у інших ту «справжню» кохану -

подругу, дружину, порадницю, - якою в дитинстві ввижалася йому Оксана. Ім'я Оксани фігурує у нього в низці творів, змінюючись часом на Мар'яну або на якусь безіменну дівчину.

Ведучий.  Доля зводила Шевченка з  Варварою Рєпніною, Лукерією   Полусмак, Катериною Піуновою. Із жодною з них йому не пощастило одружитися, створити сім'ю. А він про це так мріяв.

Ведучий.     У 1843 р. під час поїздки на Україну Шевченко познайомився із

дружиною поміщика Закревеького - красунею Ганною Закревською. Це було щире, але невзаємне кохання...

Ведучий.     Але вирішальне свідчення про те, що саме Ганна Закревська -

його справжнє, єдине, велике кохання - це вірш Шевченка «Якби зустрілися ми знову », присвячений їй, в якому поет називає Ганну «сном»,« святим дивом ».

(учень розповіає вірш)

 

Шевченко читає вірш

Якби зустрілися ми знову,

Чи ти злякалася б, чи ні?

Якеє тихеє ти слово

Тоді б промовила мені?

Ніякого. І не пізнала б.

А може б, потім нагадала,

Сказавши: — Снилося дурній. -

А я зрадів би, моє диво!

Моя ти доле чорнобрива!

Якби побачив, нагадав

Веселеє та молодеє

Колишнє лишенько лихеє.

Я заридав би, заридав!

І помоливсь, що не правдивим,

А сном лукавим розійшлось,

Слізьми-водою розлилось

Колишнєє святеє диво!

Ведучий.      Печаль душі, зажура серця чується у цих щирих рядках любові -

великої, справжньої, але нещасливої.

 

 

Ведучий.  Сторінка 2. Історія кохання  І. Франка.

 

Ведучий.      «Ще в гімназії я закохався в дочку одного руського священника Ольгу Рошкевич...» —писав І. Я. Франко.

Але вона вийшла заміж за іншого...

Ведучий.       Чесність душі, усю печаль, гіркоту і журбу вилив поет у вірші -монолозі  «Чого являєшся мені у сні?»

(учень розповіає вірш)

Чого являєшся мені

У сні?

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні,

Сумні,

Немов криниці дно студене?

Чому уста твої німі?

Який докір, яке страждання,

Яке несповнене бажання

На них, мов зарево червоне,

Займається і знову тоне

У тьмі?

 

Чого являєшся мені

Усні?

В житті ти мною згордувала,

Моє ти серце надірвала,

Із нього визвала одні

Оті ридання голосні —

Пісні.

В житті мене ти й знать не знаєш,

Ідеш по вулиці — минаєш,

Вклонюся — навіть не зирнеш

І головою не кивнеш,

Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,

Як я люблю тебе без тями,

Як мучусь довгими ночами

І як літа вже за літами

Свій біль, свій жаль, свої пісні

У серці здавлюю на дні.

 

О, ні!

Являйся, зіронько, мені

Хоч в сні!

В житті мені весь вік тужити —

Не жити.

Так най те серце, що в турботі,

Неначе перла у болоті,

Марніє, в'яне, засиха,-

Хоч в сні на вид твій оживає,

Хоч в жалощах живіше грає.

По-людськи вільно віддиха,

І того дива золотого

Зазнає, щастя молодого,

Бажаного, страшного того

Гріха!

 

Ведучий. Кохання Франка до Ольги Рошкевич було першим, але не останнім. За   словами поета любов йому являлася тричі.

(учень розповіає вірш)

 

Тричі мені являлася любов. 
Одна несміла, як лілея біла, 
З зітхання й мрій уткана, із обснов

Сріблястих, мов метелик, підлетіла. 
Купав її в рожевих блисках май, 
На пурпуровій хмарі вранці сіла

І бачила довкола рай і рай! 
Вона була невинна, як дитина, 
Пахуча, як розцвілий свіжо гай.

Явилась друга — гордая княгиня, 
Бліда, мов місяць, тиха та сумна, 
Таємна й недоступна, мов святиня.

Мене рукою зимною вона 
Відсунула і шепнула таємно: 
"Мені не жить, тож най умру одна!"

І мовчки щезла там, де вічно темно. 
Явилась третя — женщина чи звір? 
Глядиш на неї — і очам приємно,

Впивається її красою зір. 
То разом страх бере, душа холоне 
І сила розпливається в простір.

Спершу я думав, що бокує, тоне 
Десь в тіні, що на мене й не зирне — 
Та враз мов бухло полум'я червоне.

За саме серце вхопила мене, 
Мов сфінкс, у душу кігтями вп'ялилась 
І смокче кров, і геть спокій жене.

Минали дні, я думав: наситилась, 
Ослабне, щезне… Та дарма! Дарма! 
Вона мене й на хвилю не пустилась,

Часом на груді моїй задріма, 
Та кігтями не покида стискати; 
То знов прокинесь, звільна підійма

Півсонні вії, мов боїться втрати, 
І око в око зазира мені. 
І дивні іскри починають грати

В її очах — такі яркі, страшні, 
Жагою повні, що аж серце стине. 
І разом щось таке в них там на дні

Ворушиться солодке, мелодійне, 
Що забуваю рани, біль і страх, 
В марі тій бачу рай, добро єдине.

І дармо дух мій, мов у сіті птах, 
Тріпочеться! Я чую, ясно чую, 
Як стелиться мені в безодню шлях

І як я ним у пітьму помандрую.

Ведучий. Та найбільше Іван Якович присвятив віршів своїй дружині – Ользі Хоружинській.

 

До вашої уваги спогади онука Івана Франка—Роланда. Увага на екран!

 

(відео)

 

Ведучий. Вірші Івана Яковича торкають струни душі, деякі покладено на музику. А пісню на слова Франка «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» вважають народною. І навіть сучасні виконавці, беручи участь у проекті «Голос країни» виконують цю чудову пісню і, звичайно, перемагають.

 

(Пісня у виконанні Миколи Бобрика)

 

Ведучий:      Сторінка 3. Історія кохання Лесі Українки

Ведучий.   Інтимна поезія Лесі складає цілий цикл. З яких же сердечних

імпульсів народжувалися Лесині поетичні одкровення ?

Ведучий.  Адресат цілої низки віршів Л. Українки – Сергій Мержинський – її сильне, велике кохання, безжально обірване смертю коханого.

  Біль пережитої драми вилився у Лесину найпечальнішу поезію.

                 (учень розповіає вірш)

 

Уста говорять: «він навіки згинув!»

А серце каже: «ні, він не покинув!»

Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?

Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча,

Тут в глибині і б’ється враз зі мною:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Так завжди, чи в піснях забути хочу муку,

Чи хто мені стискає дружньо руку,

Чи любая розмова з ким ведеться,

Чи поцілунок на устах озветься,

Струна бринить лагідною луною:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Чи я спущусь в безодні мрій таємні,

Де постаті леліють ясні й темні,

Незнані й знані, і наводять чари,

І душу опановують примари,

А голос твій бринить, співа з журбою:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Чи сон мені склепить помалу вії,

Покриє очі втомлені від мрії,

Та крізь важкі, ворожії сновиддя

Я чую голос любого привиддя,

Бринить тужливо з дивною журбою:

«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

І кожний раз, як стане він бриніти,

Тремтять в моєму серці тії квіти,

Що ти не міг їх за життя зірвати,

Що ти не хтів їх у труну сховати,

Тремтять і промовляють враз зо мною:

«Тебе нема, але я все з тобою!»

Ведучий. 25 лютого виповниться 147 років з Дня народження Лесі Українки. Канал 1+1 підготував проект «Три нещасливі історії кохання Лесі Українки». Увага на екран!

(відео)

Ведучий.     Сторінка 4.  Історія кохання Володимира Сосюри

Ведучий.  В. Сосюра  у своїй творчості ні на кого не схожий. Такі його поезії,

як «Так ніхто не кохав»,« Білі акації будуть цвісти»,« Коли потяг у даль загуркоче», «Васильки “та інші давно увійшли у класичний фонд інтимної лірики.

Ведучий. Вірш « Так ніхто не кохав» В. Сосюра присвятив своїй коханій – Вірі Берзіній. Поет настільки романтизує своє почуття, що воно за своєю глибиною і щирістю видається йому незвичайним, єдиним за всю історію людства. Мабуть у цьому немає нічого дивного, - адже кожний закоханий вважає, що так, як кохає він, ще не кохав ніхто й ніколи в світі

 

(учень розповіає вірш)

 

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання..

 

Дише тихо і легко в синяву вона,

простягає до зір свої руки...

В день такий на землі розцвітає весна

і тремтить од солодкої муки...

 

В'яне серце моє од щасливих очей,

що горять в тумані наді мною...

Розливається кров і по жилах тече,

ніби пахне вона лободою...

 

Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..

Де ви бачили більше кохання?..

Я для неї зірву Оріон золотий,

я — поет робітничої рані...

 

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання..

 

Дише тихо і легко в синяву вона,

простягає до зір свої руки...

В день такий на землі розцвітає весна

і тремтить од солодкої муки...

 

Ведучий.  «Сонечко, моє заповітне, світло моє, радосте моя...Мені нескінченно дорога кожна твоя клітина, все, з чого ти живеш в мені. Моє серце б'ється тільки для тебе. Іншої радості мені немає, як дарувати радість тобі, бачити, як щасливо сяють сині озера твоїх очей. 

Душа моя рідна, навіки любима! Без тебе" мої думки, як голі дерева, як торішнє листя під снігом. Для мене всі пісні інших поетів про любов звучать, як пісні про тебе, і з ними зливаються мої пісні, які живуть лише тобою...»

Ведучий. Ці рядки писав не юнак, їх написав відомий український поет 

В. Сосюра своїй дружині Марії на 33-му році спільного життя. Володимиру Миколайовичу виповнилось 66, а Марії Гаврилівні — 54.

Відео «Невигадані історії кохання» Сосюра.

Ведучий.     Сторінка 5.  Історія кохання Ліни Костенко

 

Ведучий.  "Жодній людині не дано зрозуміти, яке воно - справжнє кохання, допоки вона не проживе у шлюбі 25 років". Це якось сказала Ліна Костенко, найвідоміша та найзагадковіша сучасна українська поетеса. 

А кого кохала поетеса? Увага на екран!

 

(відео)

 

(учень розповіає вірш)

 

Спини мене, отямся і отям,

Така любов буває раз в ніколи.

Вона ж промчить над зламаним життям,

За нею будуть бігти видноколи.

Вона ж порве нам спокій до струни,

Вона ж слова поспалює вустами.

Спини мене, спини і схамени,

Ще поки можу думати востаннє.

Ще поки можу, але вже не можу,

Настала черга й на мою зорю.

Чи біля тебе душу відморожу,

Чи біля тебе полум'ям згорю.

 

Очима ти сказав мені: люблю!

Душа складає свій тяжкий екзамен.

Мов тихий дзвін гірського кришталю,

Несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон.

Гукала тиша рупором вокзальним.

Багато слів написано пером,

Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.

Не раз хитнула доля терезами.

Слова, як сонце, сходили в мені,

Несказане лишилось несказанним.

 

Ведучий. Ось такі історії кохання та поезії відомих людей різних епох. Напевно, всі вони мріяли про лебедину вірність у коханні, і кожен заспівав свою лебедину пісню.

 

Два лебеді кружляють на воді, а учнів 9-Б класу закружляє легкокрилий вальс.

(вальс)

 

Ведучий. Дякуємо за увагу, кохайте та будьте коханими!

1

 

docx
Додано
22 січня
Переглядів
184
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку