Літературно-музична композиція "Та доля Україною була"

Про матеріал
Літературно-музична композиція присвячена вшануванню життя і творчості Великого Кобзаря.
Перегляд файлу

Та доля Україною була

(літературно – музична композиція)

Обладнання: портрет Тараса Шевченка, виставка його малюнків, ілюстрацій до творів поета, аудіо записи пісень «Садок вишневий коло хати», «По діброві вітер віє», «Так, має Україна силу», електронні презентації «Шевченко - художник», «Малярство Шевченка», фрагменти фільмів про Шевченка.

Слайд№1

Вчитель.  В українців шана до найбільшого свого поета – виняткова, особлива. Хто такий для нас Тарас Шевченко? І світоч, і пророк наш, духовний батько, мудрий порадник, просто найближча людина… Український народ звик звірятися за Шевченковою творчістю у своїх почуттях, поглядах на життя, на історичні події. Його слово не має ані крихти фальшу, все тут істина. І світло Кобзаревої істини непорушне.

  Це він для нас, отих рабів німих, братів незрячих, освятив у велику європейську  націю. Не забуваймо, сучасники, що славетний Шевченко перший підняв полум’яний голос на захист нашого народу, нашої мови, історії.

  Україна була згустком болю поета, його мукою й змістом життя. Заради неї  ніс свій хрест на життєву Голгофу страждань. Це була жертва сина заради спасіння матері України.

Інсценізація 1.

  Слайд №2.   Звучить мелодія пісні "По діброві вітер віє". На сцені, під тополею, сидять два хлопчики-пастушки.

Хлопчик: Тарасе, сонце заходить! Женімо отару в село!

Тарас: Я заночую тут. Мене й так ніхто не чекає. Мачуха ненавидить, щовечора битий...

Хлопчик: А вівці?

Тарас: Жени й моїх овець, а у селі вони й самі дорогу до двору знайдуть.

Хлопчик: А вечеряти? Ти ж голодний...

Тарас: Вечеря! Була вечеря, коли мати жила. Тепер мене годують штовханцями... А тоді, тоді кожен вечір був святом! А ще як навесні вишні зацвітуть, як сядемо вечеряти надворі, як соловейко защебече-защебече! Катерина вечерю подає, а мама на нас дивиться і посміхається...

Садок вишневий коло хати.

 Хрущі над вишнями гудуть.

Плугатарі з плугами йдуть.

Співають ідучи дівчата.

А матері вечерять ждуть...

(Замовкає, а через хвилину продовжує):

А спали ми під відкритим небом, на подвір'ї, а над ними роїлися зорі, і тато казав, що десь там сяє і моя зірка... (Плаче).

 

Хлопчик: Не плач, Тарасе. Послухай, я тобі велику таємницю відкрию, тільки нікому не розказуй, бо біда тобі ж самому буде!

 

Тарас: Ну, яка в тебе може бути таємниця?

 

Хлопчик: У мене сестричка народилася, то я вночі підслухав, як баба-повитуха пророчила матері про долю малої. Вона, знаєш, перш, ніж увійти до хати, де має дитина народитися, у вікно дивиться і в ньому бачить тієї дитини долю.

 

Тарас: Нема в мене долі. А про твою сестричку мені й не цікаво слухати. Яка тут може бути таємниця?

 

Хлопчик: Є, є таємниця! Баба й про твою долю матері розповіла. Каже, що як глянула колись у ваше вікно, мало не зомліла. Сидить, каже, кругом стола повно панів, а між панством - мужик стоїть, вичитує щось із паперів. А вони на нього кулаками махають, а підійти бояться. Коли це, де не візьмись, щось таке, як цар у короні, та як не схопляться з тим мужиком за барки: той за груди, а той за шию.

 

Тарас: А далі що?

 

Хлопчик: А далі баба розповідати побоялася. Казала, що ти неабияка дитина. Казала, що уже народився такий, що волю в панів одніме... Казала, що. може, це якраз ти...

 

Тарас: Волю? В царя відібрати, а людям дати?! Ех, якби я мав таку силу! Моя мама від тяжкої панщини померла, батька по місяцеві дома нема, бо все його кудись пан посилає, все кудись відправляє... А в хаті злидні несказанні...

 

Хлопчик: Женімо, Тарасе, отару! Поночіє...

 

Тарас: Не пожену. Заночую отут під зорями в полі. Може, хоч мама присниться або козаки. Козаки мені часто сняться, особливо один, старезний і сивоусий.

 

Хлопчик: Тоді добраніч, Тарасику! Я тобі вранці хліба принесу!

(Тарас вкладається під тополею, вкривається свиткою, засинає. З глибини сцени виринає старезний запорожець. У руках у нього дві великі книги. Запорожець сідає коло Тараса, гладить його по голові і сам до себе промовляє):

Було колись - в Україні

Ревіли гармати:

Було колись - запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю:

Минулося - осталися

Могили на полі.

(Тарас прокидається, здивовано дивиться на козака, котрий наче не помічає хлопчикового здивування і продовжує):

Не вернуться сподівані.                   Смійся, лютий враже!

Не вернеться воля.                         Та не дуже, бо все гине, -

Не вернуться запорожці.                 Слава не поляже.

Не встануть гетьмани.                     Не поляже, а розкаже.

Не покриють Україну                     Що діялось в світі.

Червоні жупани!                            Чия правда, чия кривда

Обідрана, сиротою                         І чиї ми діти.

Понад Дніпром плаче:                    Наша пісня, наша дума

Тяжко-важко сиротині.                    Не вмре, не загине...

А ніхто не бачить...                        От де, люди, наша слава,

Тільки ворог, що сміється...             Слава України!

(Пригортає Тараса і наче показує хлопчика глядачам, продовжуючи):

Без золота, без каменю. Без хитрої мови. А голосна та правдива. Як Господа слово...

Тарас: Ви знову прийшли? Ви мені принесли ці грубезні книги?

 

Козак: Коли б волею якоїсь казкової сили наш народ постав перед необхідністю з-поміж уcix людських книг вибрати дві, то мав би узяти Біблію та "Кобзар". Без першої він був би неповноцінний морально, без другої - немислимий і недолугий як народ, "Кобзар" - це Євангеліє від Тараса.

 

Тарас: Від Тараса? Але мій дідусь ніколи не читав Євангелія від Тараса. Читав від Івана, Луки, Матвія, Марка...

 

Козак: Євангеліє від Тараса напишеш ти!

 

Тарас: Я? Але ж яне апостол! Я - кріпак. Я - сирота, козаче, і в мене нема нікого-нікого, хто б вивів мене в люди...

 

Козак: Нікого? В тебе є Україна. У тебе є Бог. У тебе є народ. Це багато, хлопчику, дуже багато. Україна стане твоєю Голгофою, воля - твоїм хрестом. Ти будеш розіп'ятий за свою Вітчизну і воскреснеш через неї... Сила твого слова, Тарасику, буде божественною. Цим словом ти врятуєш народ від німоти. Кожне твоє слово підтримуватиме волю, наше національне небо.

(Разом з Тарасом козак виходить.

 

Слайд №3.

 (Звучить пісня "Реве та стогне Дніпр широкий"). Появляються ведучі, бажано хлопець і дівчина).

 

Ведучий: Цілий світ задивлений на Канів.

Дивне місто - що не говори.

Скільки чути - шириться осанна

З висоти Чернечої гори.

День у день - хурделиця чи спека –

З різних сіл, з містечок і країн

Йдуть до неї люди, наче в Мекку,

Йдуть з усього світу на поклін.

Йдуть, хоч стежка стелеться терново.

Йдуть і йдуть - без ліку і числа,

Щоб вогнем Тарасового слова

Очищати душі і тіла.

Ведуча: Земле Шевченкова, земле Франкова.

Ниво, засіяна щастям-добром.

Вічна твоя соловейкова мова,

Вічна розмова Дністра із Дніпром.

 

Ведучий: Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті засяє веселка,

Повні сил і живої снаги.

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

Відео 1. (Від народження до Петербурга).

  Слайд№4.        

Інсценізація 2

На екрані – Літній сад у Петербурзі, на сцені  - мольберт, біля якого хлопець Тарас молиться.

Тарас. Господи! Не карай мене Петербургом. Вірю: з Тобою мені ніде зле не буде. Але так тяжко на серці. І цього разу не побачу невже, як цвіте барвінок на могилі в матері й тата? Хоч би листочок із собою взяти, хоч квіточку. І помолитися в дідовій хаті Пречистій. Вона в сорочці вишитій. І час від часу плаче. Мабуть, безталанна бачить. А що Петербург не обійдеться без мене? Господи! Не карай мене Петербургом! А втім, нехай воля Твоя буде!

      Підходить до мольберта і захоплено малює. До нього підходить Іван  Сошенко, спостерігає. Тарас, побачивши, злякався.

Сошенко. Що ти тут робиш?

Шевченко. Я нічого тут не роблю. Іду на роботу, а по дорозі сюди зайшов(мовчить). Я малював.

Тарас виймає свої малюнки, подає їх Сошенкові. Він разом із Тарасом із трепетом їх розглядають.

Сошенко. Ти часто ходиш сюди малювати?

Шевченко.  Щонеділі, а якщо близько десь працюємо, той у будні заходжу.

Сошенко. А де ти вчишся малярського ремесла?

Шевченко. У кімнатного живописця Ширяєва (бере пензлі й виходить).

Сошенко (розмірковує до Є. Гребінки). Я добре пам’ятаю той час. Разом зі мною малював брат дружини Ширяєва. Саме від нього я довідався, що в художника служить мій земляк. Я попросив, щоб спрямував юнака до мене. Довідавшись про моє бажання, Тарас наступного дня, у неділю, відшукав моє помешкання в четвертій лінії Васильєвського острова і з’явився в такому вигляді: на ньому засмальцьований шовковий халат, сорочка і штани з товстого селянського полотна були замазані фарбою, босий, розхристаний, без шапки. Він виглядав похмурим і сором’язливим водночас. Мене до глибини душі вразила його розповідь. Я дуже хотів допомогти землякові. Але що я міг?

Євген Гребінка. Іване Максимовичу,я одразу зрозумів, що ми маємо певну місію в долі цього юнака. Не один раз обговорювали, що можемо зробити. Одне я зрозумів точно: цю допитливість, жагу до знань треба втамувати, тому я почав запрошувати Шевченка до себе, давав читати книги, увів у коло своїх друзів, зокрема Григоровича, Максимовича, Венеціанова, Жуковського, Брюллова.

Відео 2 (Викуп Тараса, вихід у світ «Кобзаря», подорожі на Україну).

Слайд№5

Учень. «Заповіт»

Ведучий. Спливав сьомий рік, як Тарас Шевченко жив вільною людиною . Як художник, він нагороджений двома срібними медалями Академії мистецтв. Тарас Шевченко зумів піднятися від раба-кріпака до академіка гравюри Петербурзької академії мистецтв.

Ведуча.  Його мистецька спадщина як художника вражає! Вона  налічує 835 творів: живописних полотен, рисунків, офортів та ескізів. Із них 270 не знайдено. Шевченко був першокласним акварелістом – відомо його 210 акварелей-пейзажів, які за рівнем досконалості  стоять у ряду світових здобутків художньої культури; він також був блискучим портретистом-психологом, про це свідчать написані ним 150 портретів.Переважну більшість своїх творів Шевченко намалював не в Україні, але маючи з дитинства феноменальну пам’ять, зумів і на чужині виразити, відтворити духовний стан свого народу на важкому драматичному етапі української історії.

Відео 3. «Малярство Кобзаря».

Відео 4. (Братство, арешт, перебування в казематі)

Ведучий. "Трибунал на чолі самого сатани не міг би виголосити такого холодного нелюдського вироку... Август-язичник, висилаючи Назона до диких гетів, не забороняв йому писати й малювати. А християнин Микола заборонив мені і те, і друге. Обидва кати."

У Петербурзі, чекаючи вироку, у Петропавловській фортеці, в казематі II відділу, написав поет 14 поезій, які потім оформить у цикл "У казематі". Деякі з них покладені на музику.

 

Слайд №6.    Звучить пісня "Садок вишневий коло хати..."

Відео 5. (На засланні, звільнення)

Ведучий. Позаду все – і муштра. І капрали,

                 Казарми й муки, з ранку до смерку…

                  Лиш на обличчі зморшки вкарбували

                 Усе, що звідав на своїм віку.

Ведуча.    Та ще в очах зірниць казахських спалах,

                  Убогі юрти… Каспій… Комиші…

                  Баркаси довгождані на причалах…

                   Та біль. Та гнів. Та пісня для душі.

Слайд №7.   Українська народна пісня «Вітер з гаєм розмовляє».

Слайд №8.

Ведучий. Останні петербурзькі роки принесли Шевченкові визнання і славу, однак не додали здоров’я чи душевного спокою. Гниле повітря петербурзького болота точило зруйноване засланням та іншими життєвими  незгодами здоров’я. Та чи не найвідчутніше дошкуляла самотність.

Ведуча. Вийшовши на волю, Тарас мріяв оселитися в рідній Україні, одружитися, обов’язково з бідною дівчиною, створити з нею сімейний затишок, виховувати дітей.

Ведучий. На жаль, не судилося поетові зазнати особистого щастя…

Ведуча. Кожна людина, рано чи пізно, замислюється над тим, чого варте її життя.

                        Один у другого питаєм,

                          Нащо нас мати привела?

                         Чи для добра? Чи то для зла?

                         Нащо живем? Чого бажаєм?

                         І, не дознавшись, умираєм,

                         А покидаємо діла…

Ведучий. Найбільшим і найголовнішим «ділом» Шевченка було його Слово, яке він поставив на сторожі поневоленого народу. Не принесло воно йому багатства й розкоші, зате вкрило вічною славою як могутнього захисника правди і справедливості.

Тарас. Нема за душею нічого.

             Тільки любов.

             Я пройшов

            Так багато верств.  

             Аби ви були вільні, мої рідні.

            Все  життя

           Малював, і писав, і співав.

           Та й збирав

           На відкуп не тобі,

           Родино.

           Хай звільнив без ґрунтів,

          Але вам заповів

           Найдорожче –

          Оцю Україну,

          Саме цю

         Від крила до крила

         Сторону

         І Буквар,

        Щоб її

        Без помилок скласти.

        І якщо хтось їй

       Пір’ячко

       Навіть втяв,

       Має тяжко впасти…

       Не втинаймо ж себе із Польоту цього,

       Не кидаймо з Народу себе, як пір’їну,

       А несімо в серцях Каяття і Любов

       І окрилену Променем Сонця Вкраїну.

Вчитель. Якщо хочемо, щоб нас вважали людьми, щоб не соромно було перед Шевченковою пам’яттю, ми повинні так, як він, любити свій народ, свою Батьківщину, знати свою історію, шанувати своїх героїв, щодня і щомиті бути готовими до боротьби за себе, за своє майбутнє, за справедливість, за честь України.  Бо доля нашої країни залежить від кожного з нас.

Слайд №9.        Звучить пісня «Україна – це ми».

 

1

 

docx
Додано
29 липня
Переглядів
82
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку