Щасливе прийдешнє українському народові пророкували письменники і поети. В їхніх творах – щирі побажання Україні. Дзвенять вони багатьма мовами світу і линуть над землею, немов білі лелеки, що несуть на своїх крилах мир і дружбу.
ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ
«Україна У ТВОРЧОСТІ ЗАРУБІЖНИХ ПИСЬМЕННИКІВ»(для учнів 7-го класу)
Обладнання: тематична підбірка репродукцій «Краса України пензлем Архипа Куїнджі»:
«Місячна ніч на Дніпрі»;
«Вечір на Україні»;
«Чумацький тракт»;
«Дніпро вранці»;
«Гірський схил. Крим» і т.і.;
учнівські ілюстрації до вивчених творів;
портрети письменників: Т.Г.Шевченка,Р.М.Рільке,А.Міцкевича,В.Г.Короленка, М.О.Некрасова;
пісенний відеоряд:
укр. нар. «Ой, на горі та й женці жнуть…»,
« Ми українці» (Н. Бучинська);
«Заспіваймо пісню про Україну» (О.Пономарьов);
«Козацька похідна»;
«Буде мир над Україною і будемо ми»(Н.Валевська);
«Золото Карпат»(Попович); «Рідна мати моя Україна, батько рідний …»
О.Пономарьов «Заспіваймо пісню про Україну»
Шановні друзі, цей захід ми присвятили найпрекраснішому –нашій ненці Україні.
(на фоні «Україна—це я»)
Україна знана і визнана. ЇЇ славили і славлять наші письменники. Воно надихала видатних людей Англії і Німеччини, Польщі і Росії, Чехії і Словаччини.
Українське слово. Ти частка тих, що вже давно померли. Їх кров живуча, їх жага нетлінна. Це слово безсмертне і величне , як Говерла, багате і дзвінке. Як Україна. Беру тебе як скарб, в пісенній вроді із джерел, що не міліють у народі.
(на екрані «Місячна ніч на Дніпрі»)
А яка прекрасна українська природа! Вона зачаровує, нею захоплюєшся. І де б ти не був, запам’ятаєш її назавжди. А зараз послухайте, як пише про свою рідну Україну Микола Васильович Гоголь:
(«Чи знаєте ви українську ніч?» .Травнева ніч , або утоплена) "Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі. Вдивіться у неї: з середини неба дивиться місяць. Безмежний небесний намет напнувся, розгорнувся ще неосяжніше. Горить і дихає він. Земля вся в срібному сяйві; і чудове повітря, прохолодно-задушливе, і повне ласкавості, і рухає океан пахощів. Божественна ніч! Чарівна ніч! Непорушно, натхненно стали ліси, повні темряви, і величну тінь кинули від себе. Тихі й спокійні ці ставки; холод і пітьма їхніх вод оточені темно-зеленими стінами садів. Незаймані зарості черемхи й черешень боязко простягли своє коріння до студених вод і зрідка лопотять листом, немов сердячись і гніваючись, коли прекрасний бурлака — нічний вітер, підкравшись умить, цілує їх. Усе кругом спить.
А вгорі все дихає; все дивне, все урочисте. А на серці й бентежно, і дивно, і зграї срібних привидів улад виникають в її глибині. Божественна ніч! Чарівна ніч! І раптом усе ожило: і ліси, і стави, і степи. Сиплеться величний грім українського солов'я, і здається, що й місяць заслухався його посеред неба…
Мов зачароване, дрімає на горі село. Ще дужче, ще краще виблискують проти місяця купи хат, ще сліпучіше виринають із пітьми низенькі їхні стіни. Пісні замовкли. Все тихо. Потомлені люди сплять. Де-не-де тільки світяться маленькі вікна та коло деяких хат пізно вечеряє запізніла сім'я."
Україна…В одному вже тільки слові і для нашого вуха і для вуха чужих бринить ціла музика краси і смутку. Це країна ,де найбільше люблять волю, країна гарячої любові до народу , країна довгої вікової , героїчної боротьби за волю.
(на екрані портрет Р.М.Рільке)
Рільке—відомий австрійський поет і письменник. «Він був чи не першим із великих західноєвропейських поетів, що виявив активний інтерес до давньоруського й російського мистецтва, природи, людей і народної творчості Росії та України, посилено вивчав їх, прагнув пропагувати в Німеччині».
Рільке приїздив в Україну 1900 року. Він відвідав Київ, Кременчуг , Полтаву ,Харків. Враження від цих подорожей відповідали внутрішньому стану письменника того часу, вдало наклалися на його на його духовні проблеми.
Особливий інтерес виник у Рільке до Київської Русі та козацької минувщини, про що свідчать і його твори: дві новели з «Історії про Господа Бога» написані на тему країни.
Самі «Історії…» нагадують казки, притчі. Цикл складається з 13 легенд, пов’язаними між собою образами оповідача і слухача. Призначені твори «дорослим для дітей». Автор вважав, що вдячними слухачами можуть бути діти або люди, наділені щирим серцем дитини.
Інтерес Рільке до України не випадковий. Він був на завзятим мандрівником. Бував на Близькому Сході, в Африці. На Україні поета захоплювали безкрайні степові простори, чепурні села, моральне здоров’я людей, своєрідне незвичне для європейця українське буття. Щиро захоплювався самобутнім українським фольклором. Перекладав німецькою «Слово о полку Ігоревім». У «Пісні про Правду» автор підкреслює, що народна українська пісня посідає величне місце в духовному житті народу, в його боротьбі за свободу, а Кобзаря прирівнює до Бога.
Сучасні чоловіки гідно несуть славні традиції запорізьких козаків (пісня «Козацька похідна»).
Україна—тихі води і ясні зорі, зелені сади і біленькі хати, лани золотої пшениці і медовії ріки.
Україна—розкішний вінок із рути та барвінку.
(танок у виконанні дівчаток «Василина»)
(слайд-- портрет Т.Г. Шевченка)
Одна з наймогутніших сторінок поеми жалю і смутку належить великому борцеві за волю свого краю, свого люду, за безмежну широку волю на всьому світі-- Т.Г. Шевченку. Йому присвячували і присвячують вірші не тільки на Україні. Його знали і знають в усьому світі. Він був кріпаком, а став велетнем у царстві світової людської культури.
Поезія Некрасова « На смерть Шевченка»
Ні, не сумуйте, скажу я по щирості!
Випадок трапився трохи не бажаний.
Гине дочасно від божої милості
Краю російського син її вражений.
З часу дораннього молодість трудная,
Пристрастів повна, надій і захоплення...
Смілі промови, борня безрозсудная,
Довгі по тому часи поневолення...
Все йому знане: тюрма петербурзькая,
Допит, заслання, жандармів люб'язності,
Сині, безкраї степи оренбурзькії,
Ґрати залізні... У скруті, в незнаності,
Вічно образи холодні приймаючи,
Жив він солдатом - з солдатьми нужденними,
Міг і загинуть від лиха щоденного,
Певне, що й жив лиш того дожидаючи.
Та, не зменшаючи гніту знедолення,
Оберегло у часи поневолення
Руських людей провидіння грайливеє, -
Зникла пора його зла, нещасливая,
Все, що від юності ранньої марилось,
Серцю жадане, немов засміялося...
Бог же позаздрив йому.
І життя обірвалося. (бандура грає до цього місця)
(слайд портрет А.Міцкевича)
Вона у зірках і у вербах вона.
І в кожному серця ударі.
Не можна любити народів других,
Коли ти не любиш Вкраїну…
Наша Україна справляє незабутнє враження, вона як небо , як даль солов’їна, як ясне сонце. Хто побував на Україні, то вже не зміг її забути. Як не забув її і польський поет Адам Міцкевич.
ГРОБНИЦЯ ПОТОЦЬКОЇ
Зів'яла ти в краю, заквітчанім весною,
Трояндо молода, бо линули в імлі
Від тебе юні дні, злотисті мотилі,
I спогадів черву лишали за собою.
Чому так світяться громадою ясною
Зірки, до польської обернені землі?
Чи то не погляд твій, в печалі, у жалі,
Сліди повипікав огненною сльозою?
О полько! Як і ти, я вмру на чужині.
Хай приязна рука мене хоч поховає!
Тут мандрівці ведуть розмови негучні,
І вчую я слова, що чув у ріднім краї,
Поет, складаючи тобі на честь пісні,
Побачить гроб і мій - для мене заспіває.
Ведучий третій.
Максим Рильський писав про цей сонет: «..."Могила Потоцької", в якій поет зв'язує думки про долю легендарної польки — долю, яка надихнула й Пушкіна ("Бахчисарайський фонтан"), — з думками про свою долю — це пристрасний вияв туги за рідною землею, рідною мовою, рідною піснею...
Тільки уява геніального поета могла створити такий образ: зорі, що палають на південному небі, — це сліди, випалені поглядом його землячки, які ведуть до вітчизни, куди їй не було вороття... як не судилося було повернутися на батьківщину й поетові».
У повісті «Сліпий музикант» Володимир Галактіонович Короленко з великим задоволенням описує український національний інструмент—сопілку, яка є невід’ємною складовою духовного життя народу.
************** Петрик сидів як зачарований та слухав.Він ніколи не переривав музиканта, і тільки коли той сам зупинявся та минало дві-три хвилини у мовчанні, німе очарування змінялося в хлопчика якоюсь дивною жадібністю. Він тягся за дудкою, брав її тремтячими руками й прикладав до губ. оскільки при цьому в грудях хлопчика перехоплювало подих, то перші звуки виходили в нього якісь тремтливі та тихі. Але потім він потроху почав оволодівати нехитрим інструментом. Йохим розташовував його пальці по отворах, і хоча малесенька ручка ледь могла охопити ці отвори, та все ж він скоро призвичаївся до звуків гами. При цьому кожна нота для нього мов би свою особливу фізіономію, свій індивідуальний характер; він знав уже, в якому отворі живе кожен із цих тонів, звідки його треба випустити, і інколи, коли Йохим тихо перебирав пальцями якийсь нескладний наспів, пальці хлопчика теж починали рухатися. Він із повною ясністю уявляв собі послідовні тони розташованими по їх звичним місцям. (Ілюстрації до твору)
З Україною пов’язані імена О.Пушкіна, А.Ахматової, М.Гумільова, Б.Пастернака,М.Булгакова,О.Гріна,А.Азімова та багатьох інших геніїв світового письменництва.
Щасливе прийдешнє українському народові пророкували і інші письменники і поети. В їхніх творах – щирі побажання Україні. Дзвенять вони багатьма мовами світу і линуть над землею, немов білі лелеки, що несуть на своїх крилах мир і дружбу.
Виходять п’ять читців.
Чит 1. Твій характер і поступ –билинний,
Голос твій—ніби спів солов’я.
Україно моя, Україно,
Найщиріша ти пісне моя.
Чит 2. Любий простір мені тополиний
І дзеркальна Дніпра течія.
Україно моя, Україно,
Непогасна ти мріє моя.
Чит 3. Славлю я твій політ соколиний,
І синів , що упали в боях.
Україно , моя Україно,
Легендарна ти славо моя.
Чит 4. Дніпро у хмаринах чаїних,
До київських гір поспіша.
Безсмертна живи, Україно,
Як пісня , як серце й душа!
(вірші чит. на фоні пісні «Рідна мати моя Україна, батько рідний…»)