Літературно-музична композиція: «Жінка… Поезія…Кохання...»

 

Літературно-музична композиція:

«Жінка… Поезія…Кохання...»

 

                                               Кохання, як вода – плавке та бистре,

                                               рве, грає, пестить, затягає й топить

                                                                                            Леся Українка

Вед 1. Кохання – це рушій життя на землі, це напруження всіх сил, людських і нелюдських, подолання всіх перешкод. Не існує людини, яка б не мріяла про кохання. Так було в усі часи, в усіх країнах. Було, є і буде. Свідченням того, що кохання завжди заполоняло душу людини, є велика кількість художніх творів, які дійшли до нас крізь століття. Про любов написано багато, про неї складають романи, поеми, вірші… Петрарка, Шекспір, Байрон, Лермонтов, Пушкін, Анна Ахматова, Ліна Костенко… Імен поетів, які писали і пишуть на цю тему, дуже багато.

 

Вед 2. У кожному творі постає перед нами людина із своїми радощами, сумом, нескореністю, болем, щастям… Та чи все сказано? Звичайно, ні. У кожної людини своє життя, свій світ зі своїм неповторним коханням.

         Ми пропонуємо вам погортати сторінки світової лірики. Історії, що постануть перед нами, допоможуть зрозуміти життєдайну силу найвищого почуття. І говоритимуть нам про кохання жінки – поети.

 

Вед 1. Перші зразки любовної лірики дійшла до нас із часів античності. Найвідомішою поетесою, яка оспівувала кохання, була Сапфо.

                  «Жереб мені випав такий: серцем палким любити…» - ці рядки поетеси найкраще характеризують її поезію, адже провідна тема лірики Сапфо – кохання. Вона оспівувала це почуття в усіх його проявах: щастя, радість, страждання, пристрасть.

 (Дівчина у античному одязі виконує вірш Сапфо)

 

 

Вед 2. За античності високо цінували кохання. Будучи не в змозі пояснити несподіванки цього почуття, створювали міф про Амура, хлопчика-пустуна із крилами. Розважаючись, він стріляв із зав’язаними очима з лука. Серце, в котре влучала стріла Амура, запалювалася жагучим коханням. Відтоді людині не було спокою, адже почуття, послане Амуром, було сліпим.

 

Вед 2. І справді, закохані заново відкривають для себе красу та неповторність навколишнього світу, а своїх обранців ідеалізують. Той, хто кохає, бачить у коханому те, чого не бачать інші, «не засліплені любов’ю», люди.

 

Вед 1. Легендами оповите ім’я складальниці українських пісень Марусі Чурай. Достовірні дані про дівчину з Полтави не збереглися, бо все знищила пожежа в 1658 р. А пам’ять про неї збереглася у піснях та переказах, «Моя любов торкалася неба, а Гриць ходив ногами по землі…» - це про коханого, який зрадив її, одружившись з багатою дівчиною. Не змогла романтична натура вибачити хлопця , і отруїла його. Чураївна довго після цього не прожила, померла в каятті.

                 (Учениця в українському вбранні читає вірш Марусі Чурай)

Вед 2. У житті Лесі Українки – відомої української поетеси, теж були чоловіки. Перший – Сергій Мержинський – бідний революціонер. Але батьки відмовили йому. Леся страждала, писала вірші, листи, благала батьків, але ті були непохитні.

       Невдовзі хлопець помирає від сухот. Леся страждала 6 років. Та доля знову посміхнулася їй. Його звали Климент Квітка. Учений, музикознавець знайшов споріднену душу в Ларисі Петрівні. Почуття було чисте, спокійне. Вони стали один для одного надійною гаванню…

Вед 1. Де і як зароджується кохання? Що про це нам каже Леся Українка у поемі «Лісова    

пісня»       (Під музичний супровід інсценізується фрагмент «Лісової пісні»)                                                

Мавка: Ох, як я довго спала!

А хто мене збудив?

Лісовик: Либонь, весна.

( Лукаш підходить до берези і хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік, Мавка кидається і хапає його за руку ).

Мавка:  Не руш! не руш! не ріж! не убивай!

Лукаш:  Та що ти дівчино? Чи я розбійник.

              Я тільки хотів собі вточити соку з берези.

Мавка:  Не точи! Се кров її. Не пий же крові з сестроньки моєї!

Лукаш:  Березу ти сестрою називаєш ?

               Хто ж ти така ?

Мавка:   Я- Мавка лісова.

Лукаш:  А хто ж твій рід ?Чи ти його зовсім не маєш ?

Мавка:  Маю. Є Лісовик, я зву його «дідусю», а він мене – «дитинко» або «доню».        

              Мені здається часом, що верба, ота стара, сухенька, то – матуся. Вона мене на      зиму прийняла.

Лукаш: А що ти там робила цілу зиму?

Мавка:  Нічого. Спала.

Лукаш: А ти гарна! «Ой, хтось мене кличе. Чекай, постій, я зараз повернусь!(йде зі сцени)

Мавка.  (сама):Ой «Зірка в серце впала!

              Як боляче! (затуляє руками обличчя)

Русалка: Ти плачеш Мавко?                             

Мавка: Ти хіба ніколи не плакала, Русалонько?

Русалка: О, як я заплачу на малу хвилинку, то мусить хтось сміятися до смерті!

Мавка: Русалко! Ти ніколи не кохала…

Русалка: Я не кохала? Ні, то ти забула, яке повинно бути кохання справжнє! Кохання – як вода, - плавке та бистре, рве, грає, пестить, затягає й топить. Де пал – воно кипить; а стріне холод – стає мов камінь. От моє кохання! А яке твоє?

Мавка:  Кохання – це музика, що солодко грає, глибоко крає, розтинає білі груди, серденько виймає!

Нявка: Ой, яка чарівна мелодія звучить!

            Ходім, подивимось…(вибігають)

                І далі до слів Мавки «Так… він уже прилинув».

 

 Вед 2. Мандруючи країною любові, згадуємо і «зоряну пару»: Анну Ахматову і Миколу Гумільова. Їхнє кохання було сповнене вогню, тепла, довіри і водночас непорозумінь, холоду, образ.

                (Звучить вірш «Ты письмо мое, милый, не комкай» с. 64)

 

Вед 1. Кохання у Ахматової майже ніколи не перебуває у спокої. Почуття отримує додаткову гостроту і невизначеність, проявляючись в пікових проявах – злет і падіння, першої зустрічі і остаточного розриву, смертельної небезпеки і смертельної туги.

                Висока емоційність при незвичайній невгамовності роблять любовну лірику Ахматової однією із вершинних у російській поезії. Почуття кохання у Ахматової завжди особисте.

 

Вед 2. Та найголовніше у її поезії, мабуть, можна визначити її ж фразою: «Я научила женщин говорить…»

                 (Учениця читає вірш «21. Ночь. Понедельник» с. 112)

Вед 1 Відома російська поетеса Марина Цвєтаєва у     років у Криму знайомиться із Сергієм Ефроном, який пізніше став її чоловіком. Саме йому, коханому, чоловіку, другу, буде присвячено найкращі вірші.

                 (Вірш)

 

Вед 2. Любов цвєтаєвської ліричної героїні – почуття майже всесвітнє, співставне зі стихійним катаклізмом. Поетеса ніби говорить від імені всіх жінок світу, це стогне і плаче вічно страждаюча жінка.

                (Звучить романс)

 

Вед 1. Майже всі поети пишуть про кохання – надто вже значуще місце воно посідає у спектрі людських почуттів. Любов підносить, ошляхетнює людину навіть тоді, коли несе страждання. І це почуття прагне висловлення. Ось чому дуже часто дає поштовх до творчості, до самовираження.

 

Вед 2. Цікава і сумна історія кохання Ліни Костенко і Єжи Пахльовського. Вони зустрілися в Літературному інституті ім. М. Горького в Москві. Як звук, як мелодія, як пісня народилося їхнє кохання. Були дивовижні зустрічі під зорями, сповнені пахощами квітучих садів, були мрії, сподівання… І радість від народження донечки – Оксани.

 

Вед.1.Кажуть, що десь там, у недосяжній для земної істоти небесній височині, є книга людських доль. Та в ній, мабуть , не було поруч імен Ліни і Єжи, тому і змушені були вони розлучитися. Люблячі серця залишилися кожен зі своєю батьківщиною. Єжи –з рідною Польщею, а Ліна не уявляла себе без матінки  України.

               Глибоке почуття, яке народжується і бере в полон ліричну героїню, відчувається у кожному рядку вірша Ліни Костенко.

          ( Вірш Ліни Костенко

 

Вед.2.Та як би там не було, але любов не помирає, не розвіюється попелом. Вона живе скрипкою, словом, подихом вітру.

         ( Вірш Л. Костенко «Моя  любов! Я перед тобою…»

 

Вед.1.Кохання і любов категорії вічні. Попри всі біди, злигодні, попри всі катаклізми, у світі владарює чистота, честь, гідність, любов. На цій ноті ми закінчуємо сьогоднішню зустріч любителів поезії.