Літературно-музична композиція «Зорій довіку поміж нас» (присвячена 146-ій річниці від дня народження Лесі Українки)

 

Літературно-музична  композиція

«Зорій  довіку поміж  нас»

 

(присвячена 146-ій  річниці від

 дня  народження Лесі Українки)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мета: 

• збагатити  знання  учнів про  життєвий і  творчий  шлях Лесі  

Українки;

• виховувати інтерес до  особистості письменниці, почуття патріотизму та  любові до художнього слова; вміння співчувати, співпереживати.

 

У залі святково прибрана сцена. Портрет Лесі Українки, виставка книг та ілюстрацій до творів поетеси.

 

Епіграф:  "Її мужність, пристрасність борця, її стійкість, її
                   непохитність у біді - властивості, які вирізняють                       

                   не лише  поезію, а й життя великої Лесі Українки". 

 М.Бажан

Ведучий 1. Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого і чуйного, сильного і ласкавого, доброго і мужнього слова. Поезія - це вогник, який запалював душу людини, який схожий на полум'я свічки.

(Запалює свічку і ставить на підставку).

Ведучий 2. Хай палає свіча, хай палає,

Поєднає нас вона в цей час.

Хай сьогодні спогади лунають,

Пісня й слово хай єднають нас.

Ведучий 1. На сьогоднішню поетичну свічку зібралися шанувальники поезії Лесі Українки. І поговоримо ми про її лірику.

(Звучить музика. На фоні її іде розповідь).

 Ведучий 2. За вікном зима. Ось в таку пору, 25 лютого народилася Лариса Петрівна Косач. Лариса жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками шкільними коридорами.

Ведучий1. Вчителями її  була мати, письменниця Олена Пчілка, і батько, юрист Петро Антонович, книги і життя. В сім'ї панувало художнє слово. Перекладали, писали твори, переказували історії, записували пісні, звичаї, декламували, дуже часто читали вголос.

Ведучий 2. В 4 роки Леся читала. Її улюблені твори - "Кобзар" Тараса Шевченка, твори Жуля Берна, Даніеля Дефо.

Жила сім'я Косачів на Волині. Дівчинку вражала бідність селян. Леся була милосердна до всього. Чужий біль сприймала як власний. Дев'ять років було дівчинці, коли, несподівано для неї, за революційну діяльність заарештували її тітку Олену Антонівну Косач. Так у 1880 році з'явився перший вірш "Надія", присвячений їй.

Учениця декламує вірш "Надія":

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянуть іще раз на рідну країну,

Поглянуть іще раз на синій Дніпро, -

Там жити чи вмерти, мені все одно,

Поглянуть іще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки...

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

Голос по мікрофону: Мати навчала дітей. А їх у сім'ї ,крім Лесі, було п'ятеро, шанувати рідну мову, пісню.

(Виходять дівчинка і мати).

Дівчинка. Мамо, звідки беруться пісні?

Мати. Як звідки ?Люди складають.

Дівчинка. Люди? А я теж хочу скласти.

Мати. Виростеш, то, може, й складеш.

Дівчинка. Ні, я тепер хочу.

(Дівчинка співає пісню "Колискова". Вибігають діти).

Хлопчик. Ти це куди, Лесю, йдеш?

Леся. До лісу.

Хлопчик. До лісу? А хіба ти лісовика чи русалочки не боїшся?

Леся.  А чого мені боятися? От я читала в  книжечці про русалочку, то вона зовсім не страшна.

Хлопчик. То і ми з тобою підем, калини нарвемо.

(Діти танцюють хоровод " Ой є в лісі калина")

Ведучий 3. Надзвичайно обдарована від природи Леся вся була складена  із суцільних захоплень. І це чудово. Чудово тому, що всі її захоплення чисті, світлі й благородні, одне слово, високі.

Ведучий 4. Леся була музично обдарованою дитиною, це помітив Микола Лисенко, з сім’єю якого дружили Косачі. Леся швидко сприймала народні пісні, співала.

(Пісня "Тихо над річкою").

Голос по мікрофону. Важко лежати хворій. Що ж воно буде? Ні вишивати, ні писати, ні грати.

У кімнаті було тихо. Леся насилу дісталася фортепіано. Легенько торкнула кілька клавіш, тільки хотіла зіграти, як шпигнуло в ліву долоню, пронизало все тіло.

(Тихо лине музика Бетховена. Учениця біля фортепіано грає роль Лесі Українки, читає вірш).

Леся. Мій давній друже! Мушу я з тобою

Розстатися надовго...Жаль мені!

З тобою звикла я ділитися журбою,

Сповідувать думки веселі і сумні.

То ж при тобі, мій друже давній, вірний,

Пройшло життя дитячеє моє.

Як сяду при тобі я в час вечірній, 

Багато спогадів тоді встає!

Коли я смуток свій на струни клала,

З'явилася ціла зграя красних мрій.

Веселкою моя надія грала,

Далеко линув думок легкий рій.

Розстанемось недовго ми з тобою!

Зостанешся ти в самотій німій,

А я не матиму де дітися з журбою ...

Прощай же, давній друже, любий мій!

Голос по мікрофону. "Україна, на наш погляд, нині не має поета, щоб  міг силою і різносторонністю свого таланту зрівнятись з Лесею Українкою".                    

                                                         І.Я.Франко

Ведучий 3. І як же треба було долі жорстоко познущатися з Лесі, щоб приректи її на тридцятилітню війну із страшною хворобою - туберкульозом, який вразив її на порі її одинадцятої весни, і, поступово руйнуючи організм, спричинив до тяжких операцій і нелюдських страждань.

Ведучий 4. Героїзм, з яким поетеса переборювала свої муки, непримиренність до угодства й компромісів робили Лесю Українку наймужнішою серед тогочасних поетів.

Учень читає вірш "Мій шлях"

На шлях я вийшла ранньою весною

І тихий спів несмілий заспівала,

І хто стрічався на шляху зі мною,

Того я щирим серденьком  вітала.

Самій недовго збитися з путі,

Та трудно з неї збитися в гурті.

Коли я погляд свій  на небо звожу, 

Нових зірок на йому не шукаю.

Я там братерство, рівність, волю гожу

Крізь чорні хмари вгледіти бажаю, -

Тих три величні золотії зорі,

Що людям сяють безліч літ вгорі...

Чи тільки терени на шляху знайду?

Чи стріну, може, де і квіт барвистий"

Чи до мети я певної дійду?

Чи без пори скінчу свій шлях тернистий?

Бажаю так скінчитися свій шлях.

Як починала, - з співом на устах!

(Пісня "Лесі Українці").

 Ведучий 4. Будити народ до великих героїчних подвигів, світити йому серед темряви, вселяти віру в перемогу - ось у чому вбачала Леся Українка завдання поета і літератури. Такою її називає світ.

Ведучий 3. І забуваємо при цьому, що була вона щедрою душею, красивою, ніжною жінкою, яка прагнула кохати і вміла дарувати щастя і любов.

Ведучий 4. Хто має силу ходити по гострім камінні, - пише поетеса, - той завжди перейде по ньому до чогось високого, до вищого, ніж звичайно можна дійти рівними та гладкими стежками.

Ведучий 3. В особистому житті Лесі Українки було багато страждань. Познайомилася з Сергієм Мержинським у липні 1897 року в Криму, Куди приїхав великий естет на лікування, їх поєднала чуйність до всього прекрасного, гармонія і краса душ, спільна праця, мрії.

(Учениця на фоні мелодії читає лист "Чому твої

листи пахнуть зів'ялими трояндами").

Вед.1. Останні роки короткого життя Сергія Мержинського були осяяні світлом прекрасної дружби і ніжної турботи друга-поетеси Лесі Українки.

Ведучий 2. Жорстока доля рано забрала кохану людину. Муки і страждання супроводжували це справжнє чисте кохання.

(Звучить запис пісні "Не питай, чом заплакані очі".)

Учениця читає вірш.

Уста говорять: "Він навіки згинув!"

А серце каже: "Ні, він не покинув!"

Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?

Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча,

Тут, в глибині, і б'ється враз за мною:

" Я тут, я завжди тут, я вся з тобою!"

Так, завжди, чи в піснях забутих хочу муку,

Чи хто мені отискає дружньо руку,

Чи любая розмова з ким ведеться,

Чи поцілунок на устах озветься,

Струна бринить лагідною луною:

"Я тут, я завжди тут, я вся з тобою!"

І кожний раз, як стане він бриніти,

Тремтять в моєму серці тії квіти,

Що ти не міг їх за життя зірвати,

Що ти хотів їх у труну сховати,

Тремтять і промовляють враз зо мною:

"Тебе нема, але я вся з тобою!"

( Виходить учениця в ролі Лесі Українки). Лунає мелодія.

Леся. Говорить моє серце. Чуєте, люди? Його запалила іскра палкої до вас любові. Ви навчили мене ніжності і жорстокості, пісням своїм і плачам, добру навчили і злу, радощам і стражданням. Спасибі вам, люди! Я не гніваюсь за свої муки, не нарікаю на долю. Вони дали мені сил прометеєвих, терпіння народного. Я ними житиму, я маю в серці те, що не вмирає. Я йду до вас, люди!     

(Іде в зал).

Голос по мікрофону. Хіба жила на світі така жінка, в серці якої поєдналися б така мужність, така геніальність, такий вогонь і розум, така пристрасна любов і відданість народові та Батьківщині. Така любов, що лягла в основу її драматичної поеми "Бояриня".

(Уривок з "Боярині").

Ведучий 1. Будуть відходити віки, будуть приходити віки пилком чи кушпелою розвіється скороминуще... а вічне увійде у вічність, не так у бронзу чи мармур, як в очі людські. В надії людей, бо допоки живе надія - живий і народ.

Ведучий 2. Спраглими устами припадаймо до животворчих криниць своєї  історії, джерел  рідної  мови, піднімаймось з колін малоросійщини, щоб  справді бути рівними серед рівних  і  вільними серед  вільних у  колі народів Європи, до  чого і  закликала нас  Леся  Українка. Щоб перейти у  майбутнє  справжніми українцями, ми повинні збудувати духовний  храм.

 

(пісня "До тебе, Україно!")