Літературно-музична вітальня "І не згасне свіча кохання..."

 

 

ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА ВІТАЛЬНЯ

        «І не згасне свіча кохання...»

 

 

 

 

 

Мета:  ознайомити учнів з історіями кохання видатних особистостей

та інтимною лірикою поетів «срібної доби»; розвивати вміння

 цінувати людські почуття;  долучати учнів до скарбниці світової літератури; продемонструвати синтез і гармонійну єдність

 художнього слова й  музики; виховувати естетичні смаки та

 культуру почуттів.  

 

 

 

 

 

 

Хід заходу

Учень 1

«Я тебя  люблю» 

Учень 2

«Ті  амо»

 Учень 3

«I  love you»

Учень 4

 «Же тем»

 Учень 5

«Іх  лібе  діх»

Учень 6

 « Во ай ні» 

 Учень 7

« Я тебе кохаю» 

Ведуча 1

Ці слова звучать усіма мовами світу сотні, тисячі літ, розфарбовуючи життя яскравими барвами, освітлюючи його загадковим сяйвом та серпанком мрій. Вони линуть із вуст закоханих у Києві та Парижі, Амстердамі та Римі тихими вечорами та росяними ранками, під гарячими

променями полудневого сонця чи в місячну зоряну ніч. Різні віки, різні мови... Усе різне, усі різні.  Єдине — кохання.

Ведучий  2

І  якою б мовою не звучали ці слова, вони – прекрасні, чарівні і незабутні.

 Ведучий 3

Все прекрасне на Землі створене з любові до коханих. Споруджені  палаци, написані поеми, складені музичні шедеври.  Cпробуймо розгадати посмішку Мони Лізи, помилуймося довершеною постаттю Венери Мілоської, вслухаймося у романтичні акорди сонати Бетховена чи у весільний  вальс Шопена...

 

Ведуча 4

Кохання здатне творити чудеса і спопеляти душу. Романтичне і водночас болісне. Часто це почуття спонукає до вчинків, на які наважуєшся лише кохаючи. Величний Тадж-Махал – свідчення любові індійського імператора до своєї дружини. Ця споруда 17 століття і  досі нагадує людям про найромантичнішу історію кохання.

Ведуча  1

Тема любові пронизує сторінки грубезних романів, оспівана в піснях і романсах. Як же любили, переживали палкі, а часом трагічні миті кохання світові митці? 

Ведуча  4

Хто давав їм натхнення для творчості, хто був для них Музою, а часом доводив  до відчаю та страждань від нерозділеного кохання, — цю таємницю закоханих сердець ми й спробуємо розгадати.

Сторінка 1

 А до зустрічі з нею була зима…..

Ведучий 2

Борис Пастернак – російський письменник, поет срібної доби, яскрава зірка на небосхилі 20 століття.

Ведуча  1

Зима 1946 р. стала знаменною в  його долі.  Пастернак зустрічає свою Музу, Ольгу Івинську, яка стрімко та раптово увірвалася у його життя, щоб залишитися у ньому до останніх днів. Саме їй він завдячує отримання Нобелівської премії за роман «Доктор Живаго».

Ведуча 4

Йому - 56, їй – 34.  Вона редактор журналу  «Новий світ», він – відомий  на весь світ поет.

Ведуча  1

Таємні прогулянки московськими вулицями, душевні розмови, закохані погляди  та почуття безмежного щастя. На своїй збірці поезій  1947 року Пастернак залишив надпис:

Ведучий 3

«Жизнь моя. Ангел мой, я крепко люблю тебя. 4 апр. 1947 г.»

Ведучий 2

Восени 1949 року Ольгу несподівано арештували за її стосунки з Пастернаком, якого  абсурдно звинувачували у співпраці з іноземними розвідками. На допитах слідчих цікавило одне: чим пояснювався зв`язок Івинської з Пастернаком. Ольга відповідала:

Ведуча  1

«Коханням….. Я просто кохаю цього чоловіка».

Ведуча 2

Ольгу відіслали до  Пітьми, де вона провела три з половиною роки. І тільки листи від Пастернака, за її словами, допомогли їй вижити  серед принижень та нестерпної сорокаградусної спеки. Страждав і Пастернак, бо нічим не міг допомогти коханій. Він докоряв собі та захоплювався мужністю Ольги.

Звучить звукозапис

«Олюша, так грустно почему-то в минуту пробуждения, по утрам! Как тяжело осознавать то, что я в полном неведении о том, где ты и что с тобою…»

 «Золотая  моя девочка… Я связан с тобою жизнью, солнышком, светящим в окно, чувством сожаления и грусти, сознанием своей вины… И чем больше  я люблю тебя, тем чувствую себя виноватее и печальнее. Я тебя обнимаю страшно крепко, и почти падаю от нежности, и почти плачу».

 «Родная Олюша моя…Радость моя, какое невероятное счастье, что ты есть на свете, что ты мне позволяешь изливать тебе всё, что накопилось и собралось у меня в мыслях и душе…»

Ведучий 3

Ольга  Івінська стала останньою любов'ю поета, останні 14 років життя Пастернака вона була його мукою і пристрастю.

Ведуча 1

Великий поет, захоплений в полон юнацьким коханням на схилі літ,  та жінка, що виявила неймовірну мужність та вірность своєму кумиру.

Так народжується поезія «Зимова ніч», що стала справжнім гімном кохання.

Лютувала зима, мело, мело по всій землі. А на столі горіла свічка – символ тепла, домашнього затишку та любові. Тепер їхні стосунки лише частина історії, але свіча, запалена силою кохання поета, горить всупереч всім лютневим заметілям.

Звучить пісня « Свічка горіла…»

Сторінка 2

Романтичні квіти для Сапфо

Ведуча 4

Срібний вік російської поезії подарував cвітові багато талантів, і серед них є два імені, чиї долі тісно переплелися: Анни  Ахматової та  Миколи  Гумільова. Союз двох поетів був яскравим і суперечливим.

Ведучий 2

 Вони познайомилися ще в юності: Гумільову було 17, Ганні Горенко (справжнє прізвище поетеси) - 14. Молодий чоловік, наділений багатим внутрішнім світом, не міг не звернути уваги на дівчину, яка, здавалося, була оповита якоюсь таємницею, як ми тепер розуміємо, таланту!

Ведуча 2

Але вже тоді він усвідомив, що вона стане його музою, його загадковою чорноокою русалкою, заради якої він буде жити, писати вірші і здійснювати подвиги. Він закидав її квітами і поезіями, затято домагався її кохання, незважаючи на численні відмови.

Ведуча 4

Одного разу, в день її народження, навіть  подарував Анні квіти, зірвані під вікнами імператорського палацу, за що міг поквитатися життям. Через 7 років молоді люди повінчалися.

Ведуча 1

Коли Гумільов представив друзям свою юну дружину, вони були зачаровані її чарівністю, коли ж вона почала читати свої вірші, були вражені: її поетичний дар анітрохи не поступався вже визнаному таланту її чоловіка! Ахматову нарекли російською Сапфо на честь грецької поетеси кохання за те, що подарувала світові поезію жіночої душі – гордівливої, ніжної, пристрасної.

 

Ведучий 3

Творчі люди - натури багатогранні і складні, їх життя рідко укладається в прийняті «рамки», бо на першому плані  завжди мистецтво.

Ведуча 1

 Були у цьому шлюбі і хвилини щастя, і зради, і болісні розлуки. Свіча їхнього кохання то розгоралася неймовірно яскравим полум`ям, то плакала восковими слізьми. Проте світ і досі захоплюється поетичними рядками, які закохана пара присвячувала один одному.

Відеокліп «Песня последней встречи»

Сторінка 3

Кохання  хулігана

Ведуча 4

Липень 1921 року. Художник Якулов влаштовує у своїй студії  знатний прийом. Серед гостей і Сергій Есенін, відомий на той час російський поет зі скандальною славою.

Ведуча 1

Він підходить до натовпу, який  захоплено щось споглядає. Лине музика. Танцює незнайомка. Її гнучкий стан, плавні рухи зачаровують.  Єенін вигукує:

Учень 1.

 «Богиня! Просто богиня!»

Учень 2.

I don`t understand you.

Учень 1.

Я не знаю англійської, не знаю французької, але жадаю знайомства з тобою, моя богине!

(Єсенін падає на коліна перед Дункан)

Учень 2.

Angel! Оh, chort!

Ведучий  2

Так розпочалося кохання геніального поета Єсеніна та талановитої танцівниці Айседори Дункан .

Ведуча 1

До зустрічі з Айседорою Єсенін не поклонявся так жодній жінці, жодна жінка не викликала у нього такого бурхливого моря почуттів, які вилилися несподівано навіть для нього самого у цілу поетичну збірку під назвою «Любов хулігана».

 Ведучий 3

Він клявся і обіцяв цій жінці те, що ніколи і нікому не обіцяв:

                                     Поезія «Заметался пожар голубой…»

Ведуча 4

Єсеніну було 26, Айседорі – 44.  Їхнє кохання називали часом дивним та незрозумілим.  Однак всі рідні та знайомі були впевнені в тому, що Єсенін та Дункан шалено кохали один одного.

Ведучий 2

Вона танцювала, як богиня, а він, натхненний пристрасними почуттями, писав душею. Шкода, що  доля приготувала їм випробування, які стали для них занадто важкими  і вони передчасно згасли, як дві зірки в ранковому небі.

Ведуча 1

За вікном зоряна ніч. У темній кімнаті горить свіча…. Сергій Єсенін, схилившись над столом, викладає у рядки  біль, радість і розпач своєї душі. Мине не одне століття… А  поезія Єсеніна  і досі живе, вона як і кохання,  поза часом, поза модою, вона до цих пір бентежить серця сучасників.

Звучить пісня «Пускай ты випита другим»

Сторінка 4

Муза на ім'я Любов

 

 

 

Ведучий 3

«У моєму житті було, є і буде  всього  дві жінки: Люба та «всі інші» - так підсумував свою коротку, але таку талановиту та творчу долю великий поет  « усієї Русі» Олександр Блок.

Ведуча 1

Олександр та Любов, донька відомого  вченого Дмитра Менделеєва, знали один одного ще з дитинства. Зустрівшись уже в юні роки, вони відчули яскравий спалах почуттів.  Саме їй, Любові Менделеєвій, він зобов’язаний своїм літературним успіхом, адже почуття до цієї жінки змусили поета шукати розраду в віршах, які згодом і принесли йому славу та вилилися у збірку «Вірші про Прекрасну Даму».   

Ведуча 4

Лірична поезія зачарувала сучасників чистотою поетичного звучання і силою любовного почуття, що, сягаючи космічних сфер, нагадувало легендарне кохання Данте до Беатріче. 

Ведучий 3

«Теперь я точно знаю, что будет счастье, бесконечное, на всю жизнь», – із захопленням та впевненістю писала Люба  Олександру напередодні весілля. Проте поет був далекий від реальності. Йому не була потрібна земна дружина, він шукав Музу для своєї творчості.

Ведучий 2

 І саме загадкова Любов Менделеєва стала для нього Мадонною, Прекрасною дамою, яку варто обожнювати та оспівувати.

Звучить звукозапис

Странно: мы шли одинокой тропою,

В зелени леса терялись следы,

Шли, освещенные полной луною,

В час, порождающий страсти мечты.

Стана ее не коснулся рукою,

Губок ее поцелуем не сжег...

Всё в ней сияло такой чистотою,

Взор же был темен и дивно глубок.

 

 

 

Ведуча 1

Однак шлюбна ідилія тривала недовго.  Любов втомилася бути просто Музою, вона мріяла про земні, реальні  почуття, які знайшла в обіймах іншого чоловіка. Здається, свічка кохання згасла…. О, ні! Вона розгорілася з новою силою у розбитому серці поета.

Ведуча 4

Гіркота розчарування у шлюбі, духовна спустошеність, втрата образу  Прекрасної Дами надихнули Блока на  трагічні рядки кохання.

Поезія «О доблестях, о подвигах, о славе….»

Сторінка 5

Сумна мелодія кохання

Ведуча 1

Чи  міг хтось уявити, що  Фредерік Шопен та  Амандіна Аврора Дюпен  покохають один одного?! Надто різними вони були. Витончений хворобливий юнак із рицарськими манерами, що став мрією сотні парижанок, та  рішуча жінка у чоловічому одязі, геть позбавлена жіночого кокетства.

Ведуча 4

Проте їх роман тривав десять років і надихнув на створення незабутніх шедеврів: він складав і майстерно виконував музику, вона – писала книги під чоловічим псевдонімом Жорж Санд.

Ведучий 2

До зустрічі із Жорж  Санд  музи Шопена блискавично змінювали одна одну, але жодна не затримувалася надовго.

Ведучий 3

Зима, яку Амандіна та Фредерік  провели удвох на Майорці у монастирі Вальдемоза, не тільки зміцнила їх почуття, але й надихнула на творчі пошуки та шедеври.

Ведуча 1

Саме тут народився шопенівський цикл із 24 прелюдій, що відображають різні настрої та душевні поривання, але пронизані одним пристрасним бажанням жити та кохати. Шопен та Жорж Санд наче доповнювали та надихали  один одного.

Ведуча 4

Вона, наділена від природи музичними здібностями, тонко відчувала  і розуміла музику маестро, захоплювалася його талантом. Нерідко її розповіді, фантазії та мрії ставали джерелом для його нот. 

Ведуча 1

У той  же час Шопен майже не цікавився творчістю своєї обраниці. Образа, гордість, непорозуміння стали причиною для розлучення. Втративши Музу, Шопен прийшов у відчай. Йому  наче забракло повітря. Він уже не міг писати музику, а лише виконував її.

Ведучий 2

Коли  Фредерік тяжко  захворів, Жорж Санд, щойно дізнавшись, кинулася до  коханого, проте його друзі стали на заваді, побоюючись, що надмірні хвилювання погіршать стан хворого.

Ведуча 4

За декілька днів до смерті Шопен промовив до свого друга:

Ведучий 3

 «Вона ж обіцяла, що не дасть мені померти самому, що я помру у її обіймах.»

Ведуча 1

Так сумно і трагічно  закінчилася ця історія кохання. Але вона подарувала нам вічні шедеври, що і нині бентежать душу. Слухаючи музику Шопена, ми відчуваємо  ніжний подих  кохання. Воно – живе, воно – вічне, воно – палке, як полум`я тисячі свічок, запалених закоханими серцями.

Ведуча  4

Кохання водило пензлем Рафаеля, коли він створював свою «Сікстинську мадонну».

Ведуча 1

Кохання виливалося у невмирущі рядки Ліни Костенко, Марини Цвєтаєвої, Роберта Бернса, Дмитра Павличка. 

Ведучий 2

Саме кохання надихнуло Родена на створення скульптури «Вічна весна».

Ведуча 4

 У кожного своя історія кохання…. Часом трагічна, нерозділена, всепоглинаюча. А частіше зворушлива, ніжна, здатна надихати, окриляти, підносити.

Ведуча 1

Згаси мій зір - я все ж тебе знайду, замкни мій слух - я все ж тебе почую, я і без ніг до тебе домандрую, без уст тобі обітницю складу. – так писав австрійський поет Райнер Марія Рільке своїй коханій Лу Андреас-Саломе, завдяки якій поет  подарував світові свої душевні ліричні сповіді.

Ведуча 4

То ж нехай ніколи у ваших душах не згасне свіча кохання. Хай пломеніє вона взаємністю, щирістю та ніжністю. Тільки воно здатне дивувати  світ новими, неперевершеними шедеврами.  

Ведучий 2

Хай Бог кохання береже на небесах,

Воно найбільше щастя у житті.

Ведуча 1

Хай б’ються в унісон закохані серця,

Гори, свіча, кохання і надії.