18 травня о 18:00Вебінар: Інтерактивний урок математики: алгоритми та приклади створення дидактичних матеріалів

Літературно-музичне свято «У мові — вся доля народу»

Про матеріал

Мета: актуалізувати знання школярів про мову як джерело духовного зростання нації; розвивати культуру мовлення, чуття слова, навички сценічного мистецтва, виразного читання поезій; виховувати пошану до рідної мови, ціннісне ставлення до її мистецьких надбань.

Перегляд файлу

Міністерство освіти і  науки України

Міловська  гімназія

Міловської районної  ради Луганської області

 

 

 

         Літературно-музичне свято

     «У мові — вся доля народу»

 

   

 

                                              З досвіду  роботи

                                                                                                           учителя  української

                                                                                                           мови і  літератури

                                                                                                           Літвінової Л.М.

 

Свято «У мові — вся доля народу»

Мета: актуалізувати знання школярів про мову як джерело духовного зростання нації; розвивати культуру мовлення, чуття слова, навички сценічного мистецтва, виразного читання поезій; виховувати пошану до рідної мови, ціннісне ставлення до її мистецьких надбань.

 

                                               Хід  заходу

Учитель. Шановні діти, учителі, гості! запрошуємо вас до нашої господи на хліб, сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на свято наше — торжество рідної мови.

 

Ведучий. Щасливі ми, що народилися й живемо в та­кій чудовій, багатій, мальовничій землі — у нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки — тут коріння роду україн­ського, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося до сліз, зачувши рідне слово.

1-й учень

Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих, рідна мова,

Життя духовного основа.

2-й учень

О мово рідна! Золота колиско,

 В яких світах би не бувала я,

— З тобою серцем і по-українськи

Я вимовляю мамине ім'я.

3-й учень

Всі народи мають мову,

всі пісень співають,

Бо хто має слово рідне,

Той багатий, а не бідний.

4-й учень

Буква до букви —

 І виникло слово,

 Слово до слова —

І виникла мова.

5-й учень

Від рідного слова ти сил набирайся,

ніколи й ніде ти його не цурайся.

Із нього черпай любов, наче воду,

До рідного народу.

                               

Ведуча. Мово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, любистку, м'яти, Євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі та місяця  народжена.

    Мово! Мудра Берегине, що не давала погасну­ти земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого Духа. Мово, що стояла на чатах коло вівтаря на­ціонального Храму і не впускала туди злого Духа скверноти, ганьби. І множила край веселий талан­тами, невмирущим вогнем пісень, і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним.

Стражденнице, великомученице. Матір Божа наша, в Сибір і на Колиму погнана, в соловецьких ямах згноєна, за моря й океани розвіяна, голодо­мором викошена, лютим чоботом розтоптана, сто­надцять раз розстріляна, чорнобильською смолою засіяна.

Мово наша, убога прочанко з простягненою рукою!

Осквернена й знеславлена своїми дітьми. Прости їх, рідна! Прости гріхи їхні вільні і не­вільні, прости той чорнобильський плід і те дике зілля, що густо вродило на нашому трагічному лану...

Прости їх, змалілих, здрібнілих нащадків ко­зацького роду, які повірили лукавим корчмарям і ненажерливим косарям, що ти не давня, що ти не мудра, не велична, не велика, не прекрасна, не свята, не вічна єси.

Перероджений плід із дерева нашого роду впа­де в чорнобильську землю значно раніше, ніж ти...

Стаю перед тобою на коліна і з а всіх благаю: прости нас, грішних, і не ховайся за чорнобильську межу, а повернися до нашої хати, звідки тебе ви­гнано, вернися до нашого краю.

                    Звучить пісня «Моя  Україна»

                                

6-й учень

Рідна мова, якою мати розмовля

"І гомонить в степу земля.

Такою мислю я, спілкуюсь,

Вона і вчить, і окриля.

7-й  учень

Я нею мрію, нею сплю,

 Вона чистіша від вогню.

Серед усіх народів світу

Звеличує мою рідню.

8-й  учень

Мово рідна, слово рідне,

Хто вас забуває, той у

Не серденько, а лиш камінь має.

Інсценування уривку з п'єси М. Старицького «За двома зайцями»

                

Ведучий. Українська мова — милозвучна, барвиста. І часом ми потрапляємо в кумедні ситуації, коли використовуємо у своєму мовленні кальки з різних мов  слова, лексичне значення яких  не  знаємо.

Вашій увазі — сценка зі славетної п'єси М. Старицьк» го «За двома зайцями». 

                  Фонограма української народної пісні.

 

Проня одчаєм). Господи, чи все ж у мене на свої їм місці? Чи по-модньому? Ой, мамо моя, брансолета  забула надіти! {Біжить до шухляди й надіває). Чи шали чи мантилю? Не знаю. Що мені більш до лиця? Або, може, й те, й друге? Так! Нехай бачить! А книжки  й нема. Коли треба, то як на злість! І певно знов занесла  ота каторжна Химка до кухні, щоб пироги на листка] складати! Ось, слава Богу. Знайшла якусь... Все одна Ой, Господи, як у мене тіпається серце.             

 

(Задумується, позираючи в дзеркало) Як би його прийняти?... Чи ходячи, чи сидячи... Чи стоячи? Ні, кра­ще лежачи, як наша мадам в пансіоні приймала свого лютезного. (Бере книжку й лягає на диван.) Ей, Химко!

Химка. Га!

Проня. Не гавкай. Зови панича!

Химка. Паничу! Бариня лягли і просять.

Голохвастов (входить томно; у  шляпі, у рукавич­ках і при палиці; тре часто руку об руку). Честь імєю, за великоє щастя, одрикамендуватись у собственнім вашім дому! Нікаго нєту! Ні, Проня Прокоповна тут!

(Кашляє.) Мой найнижчий поклон тому, хто в цьому дому, а перед усього вам, Проню Прокопівно! (Про себе.) Що вона, чи спить часом? (Одкашлює дужче.) Горю. Палаю од щастя і такого разного, милая мамзеля, што виджу вас на собственнім полу..

Проня (скинувши очі). Ах, це ви? Бонджур! А я так зачиталась!

Мерсі, што прийшли...

Голохвастов (витягує папіроску). Звольте! Закуріть!

 

Проня закурює, Голохвастов курить і озирається.

Проня. Ваша папіроска шкварчить...

Голохвастов. Ето в грудє моєй-с!

 Проня. Ах, што ви?!

Голохвастов. То єсть тут у нутрє у меня такая стрємітєльность до вас, Проню Прокоповно, што хоч крізь огонь готов пройтись!

Проня (набік). Починається, починається! (До Голохвастова.) Ах, ето ваши   кавалерські надсмєшки!.. Может по кому другому, у вас столько баришень...

Голохвастов. Ето ви пущаєте критику; я своєї душі, Проню Прокопівно, не покину лиш би где. Развє хіба там, где ваша душа,— і більше в нікотрому мєстє.

Проня. А ви знаєте уже, яка моя душа?

Голохвастов. Ах. Пронічка, не рвіть мене как паклю. Потому відітє, какой я погібший єсть чєловєк.

Проня. Чого ж погібший?

Голохвастов. Потому здасть у мене (показує на серце) такоє смертельноє воспалєніє завелось, што аж шипить!

Проня. Когда б заглянуть можна було вам у серце.

Голохвастов. То ви би там увідєлі, што золотими слов'янськими буквами написано: Проня Прокоповна Сєркова. Ах, но ежелі б золотой ключ од вашого серця та лежав у мосй душі у кармані, вот би я бив щасливий! Я би кожну минуту одмикав ваше серце і смотрел би: не мився б, не помадився б, не пив, даже не курив би по три дні, та всьо смотрел би!

Проня. Ах, когда б ж тому була правда!? (Набік.) Чого ж він навколішки не стає?

Голохвастов. Да пущай мене алад'ябль скорчить, когда, значить, брешу! (Набік.) Ну. Сміливіше! (Стає навколішки.) В груді моєй Визувій так і клекоче! Рішай­те судьбу мою нещасную, прошу у вас руку й серце!

Проня. Ой, мамочко. Я так стривожена!.. Так усе це неспедьовано. . я... я.., вас, ви знаєте... чи ви мене не обманюєте, чи любите? Я ще молода... не знаюсь у цім ділі...

Голохвастов. Ви не вєрітє? Так знайте ж, що я решитєльно нікого так не любив, не люблю і не любити­му, окромя вас!  Без вас мінє не жити на свєті. Да єслі б я любив так Братську ікону, то міня б янголи взяли живим на небо!

Проня. Так дуже любите? (Дає руку і той цілує її.) Я согласна бути вашою половиною. От только спросить благословення... Папонько! Мамонько!

                          

Закривається завіса, лунає українська мелодія.

 

9-й  учень

О місячне сяйво і спів солов'я,

Півонії, мальви, жоржини!

Моря брилі антів, це — мова моя,

Це — мова моєї Вкраїни.

10-й  учень

Яка у ній сила і кличе, й сія,

 Яка в ній мелодія лине

В натхнення хвилини! О мово моя,

Душа голосна України!

11-й учень

Мов райдуги — арки над морем колон,

Що в небо музикою лине,

Де славить життя золоте жайворон...

 Це — мова моєї Вкраїни.

12-й  учень

Це — матері слова. Я звуки твої

Люблю, наче очі дитини...

О мова вкраїнська! Хто любить її,

Той любить мою Україну.

►► Сцена з твору І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я»

Лаврін. Карпе! А кого ти будеш сватать?

Карпо. Посватаю кого трапиться.

Лаврін. Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі Семигори.

Карпо. То сватай, як тобі треба.

Лаврін. Якби на мене, то я б сватав Палажку. В Па­лажки брови, як шнурочки, моргне, ніби вогнем сипне.

Карпо. Коли в Палажки Очі витрішкуваті як у жаби, а стан кривий, як у баби.

Лаврін. То сватай Хіврю. Вона доладна, як писанка.

Карпо. І вже доладна! Ходить так легенько, наче в сту­пі горох товче, а як говорить, то носом свистить.

Лаврін. То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Гово­рить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.

Карпо. Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем.

Лаврін. То бери Химку. Ця як брикне, то й пере­кинешся.

Карпо. Коли в Химки очі, як у сови, а своїм кирпа­тим носом вона чує, як у небі млинці печуть.

Лаврін. Сватай Олену Головків ну. Олена кругла, як цибулька, в неї щоки, мов яблука, зуби, як біла ріпа.

Карпо. Гарна, мордою хоч пацюки бий; сама товста, як бодня.

Лаврін. Але ж ти й вередливий. То сватай Хотину Корчаківну.

Карпо. Чи ти здурів? Хотина як вигляне у вікно, то на вікно три дні собаки брешуть.

Лаврін. Ну то бери Ганну.

Карпо. Авжеж! Оце взяв би той кадівб, що бублика з'їси, поки кругом обійдеш, а як іде...

Лаврін. Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, тиху, як тихе літо.

Карпо. Мені аби була робоча та проворна, та щоб була трохи красива, як мухи в спасівку.

Лаврін. То бери Мотрю, Довбишеву дочку. Мотря й гарна й трохи бриклива, і в неї серце з перцем.

                          

Ведуча. Україна!.. Золота сторона. Земля, рясно уквітчана, зеленню закосичена.

Ведучий. Україна!.. Країна смутку і краси, радості і печалі!

Ведуча. Україна!.. Розкішний вінок із рути і барвінку, над яким сяють яскраві зорі.

Ведучий. Скільки ніжних, поетичних слів люди при­думали, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народилися і живуть.

13-й учень

Україно! Ти для мене — диво!

 І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо, горда і вродлива,

 З тебе дивуватися повік.

14-й учень

Ради тебе перли в душі сію,

Ради тебе мислю і творю,

 Хай мовчать Америки й Росії,

 Коли я з тобою говорю.

15-й учень

Україно! Ти — моя молитва,

Ти моя розлука вікова,

Гримотить над світом люта битва

 За твоє життя, твої права.

16-й учень

Всі ми — діти українські, вкраїнського роду.

Українці — то є назва славного народу.

Україна — то край славний аж по Чорне море,

Україна — то лан пшеничний, і степи, і гори.

Звучить пісня «Україна»

Ведуча. Слово рідне ввібрало в себе віковічний плин Дніпра, шурхіт колосся, шепіт діброви, спів соловейка, пісню трударя на важкій ниві.

Ведучий. Ввібрало це слово вільнолюбний поклик ко­зака, який боронив рідну землю від ворожих зайд, і дзенькіт його шаблі, закличний погук Богдана Хмельницького та передсмертний стогін Івана Ґонти.

Ведуча. До появи славнозвісної «Енеїди» І. Котляревського часто можна було чути, що, мов^й, українська мова придатна лише для хатнього вжитку, Котляревський перший проклав глибоку борозну а цілині нової української національної культури

як письменник і драматург, як творець своєрідної енциклопедії українського побуту тих часів.

 

►► Сценка з твору «Сватання на Гончарівці»

 Стецько. Та й патлата (сміється). А що у вас варили?

Уляна. Нічого.

Стецько. Ну! Ну! А тепер що?

Уляна. Що?

Стецько. Що?

Уляна. Що?

Стецько. Що?

Уляна Що? Нічого.

Стецько. Брешеш, як нічого! Батько казав, розпитай її обо всім. А чорт її зна, об чім її розпитовати! Я усе позабував.

Уляна. Так піди до батька та і розпитай, коли по­забував.

Стецько. Так він казав, не іди від неї, поки обо всім не домовишся.

Уляна. Ні об чім нам домовлятися.

Стецько. Як ні об чім, коли ти вже за мене підеш?

Уляна. Ні голубчику, сього ніколи не буде.

Стецько. А чом не буде?

Уляна. Тим, що я за тебе не піду.

Стецько. А чом не підеш?

Уляна. Тим що не хочу.

Стецько. Та чому не хочеш?

Уляна. А не хочу — тим , що не хочу.

Стецько. Ну, а тепер твоя правда. А батько казав, що ти підеш

Уляна. Не піду.

Стецько. Ну, а батько казав, не потурай, поженихайся та пісеньки заспівай, то вона і піде. От я і заспіваю:

На курочці пір'ячко рябоє

Любимося, серденько, обоє

 Диб, диб на село

Кив, морг на нього

Я не дівка його

Не піду я за нього

А що, чи хороша моя пісенька?

Уляна. Така точнісінько як ти, що нічого і не второ­паєш. Ось слухай, яку я тобі заспіваю.

В мене думка не така,

Щоб ішла я за Стецька

Стецько стидкий, Стецько бридкий

Цур тобі, не в'яжися!

Пек тобі, відчепися! Божевільний.

 А що, Стецю, чи хороша моя пісенька?

Стецько. Погана! Який тебе нечистий такої навчив? Зачим ти її співаєш? Га?

Уляна. Та я тобі і співаю, і кажу, що не люблю тебе і не піду за тебе.

Стецько. Так себто батько збрехав? Ну-ну! Ось тільки скажи йому, що він бреше, то так по пиці ляпанця і дасть. (Тяжко дихнув.) Я вже пробував.

Уляна. Так що ж? То батько твій, а то я тобі кажу, що не хочу.

Стецько. Не треба мені твого хотіння, підеш і без нього. Батько ще казав, щоб ти не дрочилась.

Уляна. А чого мені дрочитись? Я не скотина, нехай Бог милує. А щоб я пішла за тебе, то навряд.

Стецько. Ей! Чи ІІрісько, чи Домахо, чи як тебе. По­слухай та іди. Ось коли б ти вже була моя жінка та сказала, що не хочеш за мене, так я б тобі пику побив, як мені батько часом б'є, а то ще тепер не можна.

Батько казав, що після весілля можна жінку бити скільки хоч, а тепер не можна. Дарма! Я під­ожду. А поки що ласкою просю: піди за мене.

                          

 

Ведучий. У ті часи, коли царські посіпаки різними указами, інструкціями забороняли українські книж­ки й часописи, не дозволяли ставити в театрі укра­їнські п'єси, сіяли зневагу до народних пісень і тан­ців, творчість письменників, митців будила в сер­цях людей гордість за неоціненні скарби, створені народом протягом довгих століть.

 

►► Сценка з твору І. Нечуя-Левицького «Баба Параска та баба Палажка»

 

Параска. Ой, люди добрі, що мені на світі божому робити? Не можна, не можна за лихими сусідами на селі вдержатись. Хоч зараз спродуйся, пакуй­ся — та й вибирайся на кубанські степи! Дав же мені господи сусідочку — нічого сказати! Але ніхто мені так не допік аж до живих печінок, як капосна баба Палажка. Та що ж і говорити, хіба ви її не знаєте?

Палажка. Люди добрі, що мені на світі божому ро­бити! Не можу через капосну бабу Параску на світі божому жити! Що вона на мене тільки не пона­бріхувала! Що я й така-сяка, й носата, й ротата, ще й до того лиса.

Параска. Свята вона та божа! До церкви ходить, богу молиться, ще й других навчає. Прийде до церкви, простелить хусточку та й б'є поклони, певне, щоб не замазать лоба.

Палажка. Боже мій, тільки до тебе здіймаю руки. Я собі молюся, капосна Параска каже, що я по селу чари роблю.

Параска. А хіба це не кумедія? Раз мій рябий під­свинок заліз до неї в город, мене тоді на біду вдома не було. Приходжу я додому, мій підсвинок висить на тину за задні ноги та ратицями дереться об хво­рост. Я до нього, А Палажка як вискочить.

Палажка. Бодай твоє порося вовки з'їли, бодай ти вечора не діждала, як твій підсвинок поїв мою ци­булю.

Параска. А бий тебе сила божа, одколи живу на світі, не бачила, щоб свині цибулю їли.

Палажка. Ой люта я, люта, не підступай, бо голову кочергою провалю!

Параска. Ах ти!

                       

17-й учень

Її, незміряно багату,

 Дзвінку, і ніжну, і завзяту,

Як день сьогоднішній, чудовий, —

Люблю, люблю вкраїнську мову.

 

18-й учень

Як парость виноградної краси, плекайте мову.

Пильно й ненастанно політь бур'ян.

Чистіша від сльози вона хай буде.

Вірно і слухняно нехай вона щоразу служить вам,

Хоч і живе своїм живим життям.

19-й учень

Любіть свою мову й ніколи

 Її не забудьте в житті.

Вона, як зоря пурпурова,

Що сяє з небесних висот,

І там, де звучить рідна мова,

Живе український народ.

20-й учень

Спитай себе, дитино, хто ти є,

 І в серці обізветься рідна мова;

І в голосі яснім ім'я твоє

Просяє наче зірка світанкова.

21-й учень

З родинного гнізда, немов пташа,

Ти полетиш, де світу далина.

Та в рідній мові буде вся душа

22-й учень

І вся твоя дорога, вся Вітчизна.

У просторах, яким немає меж,

Не згубишся, як на вітрах полова,

 Моря перелетиш і не впадеш,

Допоки буде в серці рідна мова.

Учитель

Тож хай і надалі мужає

Наша прекрасна мова

Серед прекрасних братніх мов,

Живе народу вільне слово,

Цвіте над нами веселково,

Як мир, як щастя, як любов.

                              

Звучить пісня «Мова колискова».

doc
До підручника
Українська література 10 клас (Міщенко О.І.)
Додано
13 березня 2018
Переглядів
501
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку