Логопедична консультація для батьків Причини виникнення мовленнєвих порушень

Логопедична консультація для батьків

Причини виникнення мовленнєвих порушень

Мовлення є засобом і формою спілкування, а також знаряддям мислення і засобом організації та регулювання психічних процесів людини

Л.Виготський писав, що мовлення стає універсальним засобом впливу на світ. А  сучасна психологія розглядає мовлення як засіб спілкування, тобто як складну та специфічно організовану форму свідомої діяльності, у якій беруть участь два суб’єкти – той, хто формує висловлювання, і той, хто його сприймає

 Дитина засвоює усне мовлення лише шляхом наслідування. Від батьків вимагається дотримуватися певних правил

Правила мовленнєвої поведінки :

 1. мовлення дорослих повинно бути чітким, плавним, емоційно виразним, помірним за темпом;

2. не можна собі дозволяти говорити з дітьми їх лепетною мовою або навмисно спотворювати власну вимову;

3.мовлення оточуючих дитину дорослих не повинно перевантажуватись словами, які важко вимовити;

4. не потрібно оперувати незрозумілими словами і складними лексико-граматичними зворотами, фрази за конструкцією повинні бути простими;

5. при спілкуванні з дитиною слід ставити лише конкретні запитання, не квапити її з відповіддю;

6. дитину не можна карати за помилки у мовленні.

З дитиною не рекомендується розмовляти дуже гучно. Якщо кричить або підвищує голос дитина, не треба намагатися перекричати її. Краще буде, коли навпаки дорослий почне говорити тихим голосом або пошепки. Для дитини це буде грою, а батьки збережуть собі нерви.

Повсякчас потрібно використовувати природний інтерес дитини до того, що їй говорять.

Прекрасний засіб розвитку мовлення – читання книг дитині. При цьому слід пам’ятати, що книги повинні добиратись відповідно вікові дитини і бути доступними її розумінню. Не рекомендується обмежувати роботу з книгою тільки пасивним слуханням того, що читають. Час від часу корисно зупинятися на обговоренні прочитаного.

Виділяють категорію особливо чутливих, вразливих дітей у яких можуть виникати мовні порушення.

У дошкільників, передусім у дітей з тривожними рисами характеру, легко виникають страхи. Ці страхи можуть виникнути в результаті залякування (поганим дядьком, Бабаєм, обіцянкою, що залишать дитину одну, не будуть любити…) або після читання книжок чи телепередач. Часто діти бояться залишитися у темряві на самоті, пройти по темному коридору, бояться пилососа, собак тощо.

Не слід “привчати” дітей бути хоробрими, наполягати на тому, щоб дитина обов’язково була перед засипанням у темряві (можна ввімкнути нічник, посидіти з нею разом до засинання). При розумному підході батьків страхи проходять. А діти їх не зафіксовують. Але якщо ці страхи не проходять тривалий час, слід звернуться до психолога, психоневролога.

Для частини батьків актуальною стає проблема “мокрої постелі”. Якщо ця проблема не вирішується до 2-3 років, то аж ніяк не можна вирішувати її радикально за допомогою криків, докорів: “Як тобі не соромно! Ти вже такий дорослий!” Таким приниженням ви “прив’яжете” свідомість дитини до вживання їжі, сну і відправленню природних потреб. Таким ставленням ви примусите дитину відчути сильне почуття неповноцінності, відчаю і несправедливості, які можуть перейти на інші навички і зберігатися довгі роки. Ваша суворість може викликати у дитини страх перед виконанням природних потреб і на все життя створити постійно діюче джерело напруги.

Дослідження свідчать, що приблизно кожна десята шестирічна дитина страждає на нічний енурез (хлопчики у 1,5 рази частіше, ніж дівчата). Тому, по - перше, після 4 років треба звертатися до спеціаліста – лікаря-психоневролога; а по - друге, стосовно до цієї проблеми при дітях треба ставитися байдуже, гасити своє роздратування і неспокій. Слід поступово привчати дітей до відправлення своїх потреб завчасно перед виходом із домівки і перед сном. Закріплюйте у свідомості дитини щонайменший успіх. Підтримуйте її віру у власні можливості вирішувати свої проблеми самостійно.

Простудні захворювання призводять до виникнення мовленнєвих вад, оскільки артикуляційний апарат під час і після хвороби ослаблений, губи малорухливі, м’яке піднебіння в’яле і, як наслідок, з’являється нечітка дикція, відсутність або заміна звуків іншими, гаркава вимова звука [р]. Якщо дитина часто хворіє (ніс забитий, з’явилися аденоїди), то переважно дихає ротом. Це призводить до формування неправильного прикусу, що може викликати дефектну звуковимову. Захворювання вуха (запалення) призводять до зниження слуху дитини, це теж негативно впливає на мовлення.

Не є позитивним випадки раннього мовленнєвого розвитку.

Дитину з раннім мовленнєвим розвитком небезпечно “перевантажувати” мовленнєвим спілкуванням: вводити нові слова і мовленнєві звороти в побутове мовлення, заохочувати мовленнєву активність, демонструвати “мовленнєві успіхи” дитини оточуючим тощо.

Навпаки, необхідно максимально зменшити канали інформації, яка надходить. Вибір книг повинен бути обмежений і суворо відповідати вікові дитини. Таким дітям заборонені масові видовища, які можуть спричинити психічне перевантаження. Такі заходи називаються охоронним мовленнєвим режимом.

Зразки мовлення дорослих відіграють особливо важливу роль в організації мовленнєво-рухових автоматизмів у дітей з раннім мовленнєвим розвитком. Мовлення дорослих повинно бути спокійним, неспішним, з чіткою вимовою слів і речень. Для таких дітей корисні ігри з ритмічними рухами, ритмічними промовлянням окремих слів і коротких фраз. Дуже важливо звернути увагу на процес становлення мовленнєвого дихання.

У дітей із сімейною ліворукістю необхідно своєчасно виявити симптоми порушення нормальних відносин між півкулями головного мозку. У дошкільному віці у частини дітей домінантність однієї з рук встановлюється не одразу. Діти можуть однаково вільно використовувати то праву, то ліву руку у своїх діях. У таких випадках радять більше активізувати роботу правої руки

Ліворукі діти емоційно неспокійні, тривожні, мають низький рівень адаптаційних можливостей ЦНС. Тому для них особливо важливі спокійні стосунки між членами сім’ї, їм важко дається зміна умов життя, наприклад, перехід у д/с без періоду адаптації .

Якщо у дитини в сім’ї є хтось з мовленнєвою патологією, то слід обмежувати спілкування з цією людиною.

Проблема двомовності (білінгвізму або полілінгвізму) у сім’ї, де виховується дитина. Нервова система дітей у період розвитку мовлення відчуває значне напруження. Це напруження збільшується у випадку, коли формуються одночасно дві мовні системи. В такій ситуації можливе виникнення мовленнєвої патології. Це може бути, наприклад, заїкання. А в іншому випадку, затримка розвитку кожної з мовних систем, якими дитина оволодіває одночасно (невідповідний віку словниковий запас, затримка у формуванні граматичних структур, використання різних мов при побудові однієї фрази тощо).

Спеціалісти радять спочатку сформувати лексико-граматичну базу однієї мовної системи дитини. Це відбувається у нормі до 4 років. А потім оволодіння іншою мовною системою не призводить до відхилень у мовленнєвому розвитку і мовленнєвої патології.

Міжособистісні стосунки у сім’ї негативно впливають на нервово-психічне, емоційне самопочуття дитини, мовленнєвий розвиок.

 1.характерологічні особливості матері, а саме тривожність, інфантильність, імпульсивність, агресивність, емоційна холодність;

2.Неприйняття з боку батька (матері);

3. Неповна сім’я;

4.Конфліктність у відносинах в сім’ї, зміна в структурі сім’ї (смерть, хвороба близьких, розлучення тощо);

5.Виховання у двох домівках;

6.Раптова зміна життєвого стереотипу й типу виховання;

7.Неадекватний тип виховання (“кумир”, гіперопіка, гіпоопіка, невідповідність у виховних позиціях батьків).

З часом коло психотравмуючих ситуацій значно зростає за рахунок впливу зовнішнього середовища. Це конфліктні стосунки з однолітками і дорослими, непомірні покарання, залякування, відчуття ситуації переляку (несподівана поява страшної тварини, перегляд “страшного” фільму, “страшна казка”), народження другої дитини при відсутності готовності зайняти позицію старшої тощо.

Ставлення батьків до дефекту дитини природно відбивається на ставленні дитини до свого мовлення, тому що батьки є авторитетом. Для того, щоб установки батьків були адекватними, необхідно вести просвітницьку роботу з ними.

Батьки— це найближче оточення дитини. Вони теж повинні брати участь у корекційній роботі. Для пропаганди логопедичних знань серед батьків учитель-логопед розробляє папки з інформацією про способи подолання й попередження вад мовлення на кожну вікову групу. Для розвитку фонематичних процесів підбирає вправи-ігри, у які батьки можуть пограти з дітьми по дорозі додому чи в садок. 

Отже, якщо ми будемо співпрацювати й надалі, то неодмінно отримаємо позитивний результат. Адже виправити дефекти мовлення дітей можна лише спільними зусиллями логопеда, педагогів і батьків.