Лялькова онлайн вистава "Зайчикова хатка".

                                Марганецький   ліцей №3 

 

 

 

 

«ЗАЙЧИКОВА ХАТКА»

                           ЛЯЛЬКОВА  ОНЛАЙН - ВИСТАВА

                          ТЕАТРАЛЬНОЇ СТУДІЇ «СВІТЛЯЧОК»

            ДЛЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

                                       початкових класів

 

 

                                                                                     Асистент вчителя

                                                                                     Ольга Букова

 

 

                                            м. Марганець

Мета: вчити дітей уважно переглядати дійство,  розуміти моральний зміст казки та об’єктивно оцінювати свої  та чужі вчинки; додержуватись театральних правил  під час перегляду. Розвивати  увагу,  мислення, зв’язне мовлення, естетичний смак. Виховувати  товариськість, дружбу, взаємодопомогу.

Обладнання: технічні засоби, ноутбук, театральні ляльки, ширма, декорації до казки.

Підготовча робота: підготовча робота з постановки вистави (механічне переміщення героїв казки та декорацій), ляльок, театрального фону, заставок, задньої ширми , підбір музики та шумових ефектів.

Показ вистави.

Казкарка: Добрий день, наші любі діти! Театральна студія  «Світлячок» запрошує вас на перегляд ляльково – театральної  вистави «Зайчикова хатка». Але перед  переглядом казки ми згадаємо з вами  онлайн театральні правила нашої студії. А це?

    ( Діти по черзі включають мікрофони  і розказують правила.)

• тихо поводимося біля екранів монітора;
• мікрофони під час  перегляду театрально – лялькової вистави виключаємо;
• артистам не заважаємо та активну участь приймаємо.

 

Казкарка: Молодці! Правила запам’ятали всі! Тож вмощуйтесь зручненько, дивіться уважненько!

     ( Під тиху мелодію казкарка починаю  розповідати казку. На екрані з’являється нова та стара хата, зайчик і лисичка.)

                     Оселились біля річки

                     Сірий зайчик та лисичка.

(На першому плані  залишається хатка лисички, заєць зі своєю хаткою  - на  другому плані.)

                        Та не хоче лиска жити

                         В старій хатці  отакій.

                         Заздрість душу роздирає,

                         Лиска спокою не знає!

                                        

 

                        (Лисиця бігає перед хатою.)

                         Почала лиса зітхати.

Лиса:              Як я житиму без хати?

                         Зараз зайця прожену

                         Й влізу в хатку я нову!

   (Лиска  біжить до хатки зайчика, хатка зайчика стає на першому плані. Стукає в двері.)

Лиса:               Добрий день, о гов, сусіде!

                         Пусти, зайцю, мене  на гостину!

                         Принесла я капустину,

                         Вже стою  я біля тину.

                         Та пускай хутчіш в хатину!

Заєць:             Добре, добре , та заходь.

                         В хатку нову ти проходь!

Казкарка: Зайшла  лиса  до зайця в хату, почаювала, роздивилася, а потім і каже йому.

Лиса:             Ой, яка в тебе  хатка гарна та нова,

                       А я лиска молода, залишусь в ній жити я!

                       А ти невдаха  - геть іди!

                       Хворостину  ось візьму

                       І тебе від хати віджену!

     ( Зайчик іде з хати, зникає  з першого плану)

Казкарка:    І лисиця, діти, та хвостата

                       Влізла в зайчикову хату.

                       І в хатиночці новій

                       Оселилась, як в своїй.

         (Звучить музика, лиса біля хати співає.)

Лиса:           Я лисиця, хитра, гарна

                      Обдурила зайця враз.

                      Бо така я вся моторна,

                      Боягуз утік відраз!

(На перший план виїжджає ліс, а хатка  з лисицею зникає.)

Казкарка:  Де вже зайчику малому суперечить хижаку!

                     Довелось тікати з дому бідолашному йому!

                     Пострибав по лісі  зайчик,

                     Сірий зайчик – побігайчик,

                    Сльози річкою ллючи.

Зайчик:     Страшно в лісі, ой, ой, ой!

     ( Заєць плаче. Звучить музика. Йде вовк, підвиває.)

Казкарка:  Раптом вовк іде до нього та й питає.

Вовк:         Що таке? Мабуть, в зайчика малого лихо  трапилось тяжке?

Зайчик:     Ой, мене прогнала з хати люта злодійка хвостата!

                   Ой, куди тепер піду?

                   Де я захисток  знайду?...

Вовк:        Годі, плакати тобі.

                   Витри слізоньки свої.

                  Знаю я цю розбишаку,

                  Зараз вижену її ,а ти дорогу покажи!

(Заєць показує дорогу вовку, ліс йде на другий  план, виїжджає хатка, заєць ховається за хатку.)

Казкарка: Підійшли  вони до хатки,

                    Вовк гарчить: -

Вовк:         Ану, хвостата!

                   Забирайся звідсіля ти, геть негідниця така!

                  (Вовк грізно виє.)

Казкарка: А лисиця почула грізне виття та й відмовля:

Лиса:         От як скочу, як підскочу – вовче,

                   Полетить від тебе клоччя,

                   На шматочки роздеру

                   Ще й на порох розітру!

                   Геть, звідсіля, вовчисько!

Казкарка: Вовк злякався  - та й тікати! Зайчик плаче та кричить.

Зайчик:     Вовче, вовче, ти куди?

                   Не лишай мене в біді!

Казкарка: Але, діти, вовк не чув зайчика від  переляку,  та й не зміг допомогти йому в біді.

 ( Звучить тиха музика. Хатка зайця з лисицею на другому плані. а на першому з’являється ліс.)

                 А що наш зайчик?

                 А зайча пішло собі

                 Сльози річкою ллючи.

                 Він по лісу все  блукав,

                 До ведмедя дострибав.

                 Враз ведмідь до нього йде  та й питає:

Ведмідь: Що таке?

                 Мабуть, в зайчика малого лихо трапилось тяжке?

Зайчик:  Ой, мене прогнала з хати

                Люта  злодійка  хвостата!

                Ой, куди ж тепер піду?...

                Де я захисток знайду?...

Ведмідь: Годі, плакати тобі.

                Знаю я цю розбишаку,

                Зараз вижену її, а ти дорогу покажи!

Заєць:    Ходім, ходім, покажу.

( Ліс стає на другому плані, на першому – хатка, заєць ховається біля хатки боїться лисиці.)

Казкарка: Підійшли вони до хати і ведмідь почав волати:

Ведмідь:    Геть! Хвостата ти злодюга!

                    Забирайся звідсіля! Зайцю спокою нема!

                      (Ведмідь  грюкає в двері.)

Казкарка:  А лисиця як почула, та й відмовляє:

Лиса:          От як скочу, як підскочу

                    Полетить із тебе, вайлун, клоччя!

                    На шматочки роздеру

                    Ще й на порох розітру!

Казкарка: Як почув ведмідь цю мову

                   Спохватився у дорогу.

                   Та й до лісу він побіг

                   Враз сховався у кущі.

Зайчик:    Ой, ведмедику, ведмедику, ти куди?

                   Ти ж мені допоможи!

Ведмідь:    Вибач, зайчику, не можу.

                   Я додому побіжу і тобі не поможу.

                           ( Зайчик  плаче.)

Казкарка: І побрів  наш зайчик знову,

                   Сльози річкою ллючи.

  (Ліс двигається , біжить собака, гавкає, підбігає до зайця)

                    Стріла зайчика собака,

                    Розпитала, що  та як.

Собака:     Годі, годі плакати,

                   Не боюсь я розбишак!

                   А твою  лисицю люту

                   Вижену нараз отак!

                   Тож пішли і дорогу покажи.

Заєць:        Зараз, зараз покажу.

Казкарка: Підійшли вони до хати і собака загарчала:

Собака:     Геть, хвостата!

                   Забирайся звідсіля!

                   Так не можна так робити,

                   Зайця вигнати , побити,

                   В рідну хату не пустити!

Казкарка: А лисиця відмовля:

Лиса:         Що ти голову морочиш

                   От як скочу, як підскочу –

                   Полетить  від тебе собаче клоччя,

                   На шматочки роздеру

                   Ще й на порох розітру!

       (Собака починає гавкати, метатися, а згодом біжить до лісу.)

Казкарка:  Утекла вона  відразу,

                    Як почула  мову цю.

                     Бігла так, немов від сказу.

                    Дуже жаль , собаку цю!

                    Знову зайчик залишився

                    В цьому лісі, сам на сам.

        ( Заєць йде лісом , плаче. Звучить сумна музика.)

                   Знов побрів він, від образи,

                   Сльози річкою ллючи.

        (Звучить музика. Йде півник, голосно  кричить  «Ку-ку-рі-ку».)

                    Враз іде назустріч півник.

                    Гострі шпори на ногах,

                    І коса в його руках.

                    А в очах сміливий  блиск

                    Він приймає  справжній риск.

Півник:     Що з тобою? Дуже дивно

                   Зайця бачити в сльозах!

Заєць:       Ой. мене прогнала з хати

                  Люта  злодійка хвостата!

                  Ой, куди ж тепер піду?...

                   Де я захисток знайду?...

Півник:    Що ж, провчу я розбишаку!-

Заєць:       Де вже, півничку -  тобі?

                  Вовк, ведмедик і собака

                  Відступились в боротьбі!

Півник:   Ну, за мене не страшися!

                  Сам побачиш, от ходім!

 (Декорації лісу змінюються на декорації хатки.)

Казкарка: Вийшли друзі на узлісся,

                   Де стояв  зайчатин дім.

                   Півник крилами ударив,

                   Гострі  шпори нагострив

                   І косою загримів, прокричав:

Півник:     Ку – ку – рі – ку!

                   Годі спать, на чужім  пуховику!

Казкарка: Вмить лиса продерла очі,

                   Та й говорить:

Лиса:        Хто  там голову морочить,

                  Хто там ходить по двору?

                  От як скочу, як підскочу –

                  На  шматочки, тебе півень, роздеру!

Казкарка: Не злякався півник смілий

                   Та на  ганок як стрибне.

Півник:    Забирайся, поки ціла!

                   Не дратуй, гляди, мене!

Казкарка:  Відкида лиса запори,

                    Бачить: півник – молодець,

                    Гострий дзьоб, сталеві шпори

                    Ще  й червоний гребінець.

                    Тут лиса аж закрутилась:

Лиса:          Голосно кричить вона:

                     «Я хороша! Я не зла!

                    З зайцем  не сварилась,

                    По – сусідськи з ним жила!»

Казкарка:  А що півень?

                    Діти, наш півень на вікно стрибнув,

                    І лисицю хитру дзьобом довбонув!

                    Лисиця мерщій на ганок,

                    Та по східцях, та у ліс!

                    І зайшов в будинок зайчик

                    Знов веселий, як колись.

           (Півень та Зайчик залишаються біля хатинки .)

Заєць:        Якщо друг тебе  почує,

                    Твоє серце не сумує.

                    Горе  зменшиться у двічі

                    Радість загляне у вічі.

Півень:      Дружба все перемагає,

                    Злість, незгоду і біду!

                    Сильний в горі  виручає!

                    Словом, ділом – все  к добру!

Казкарка: А зайчик з півником після такої пригоди  стали справжніми друзями!   Тож давайте разом з ними  заспіваємо пісню про дружбу! 

                    (Звучить  пісня про дружбу.)