МАН "Християнство в житті сучасної молоді"

Про матеріал

До вашого огляду презентую науково-дослідницьку роботу з секції Теологія, релігієзнавство та історія релігії

Перегляд файлу

1

 

 


 


Зміст

Вступ            4 

Розділ 1 Християнство в житті українців                                   7 

  1. Становлення християнства                                                           7
  2.  Розвиток християнства у козацький період                               9
  3. Церква у добу СРСР        12

Розділ 2 Сучасна молодь та релігія                         18 

 2.1 Храм  - душевний спокій людини                           18               2.2 Духовне виховання у недільних школах                                                      20                            2.3 Духовне  виховання у загальноосвітніх закладах                                          23

Висновки                            25 

Список використаних джерел

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Християнство протягом тисячоліть іде пліч-о-пліч з українським народом. Із впровадженням християнства наш народ розпочав шлях просвітлення. Саме в храмах  та соборах організовували діяльність перших шкіл. Завдяки впровадженню нової релігії у 988 р. в ужиток увійшло письмо, базоване на абетці, створеній ченцями Кирилом та Мефодієм. З часом роль церкви в суспільстві тільки  зростала: за відсутності власної держави храм слугував для українців єдиним інститутом  вираження їхньої самобутності, шансом для розвитку молоді. Зараз в учнів спостерігаються прояви індивідуалізму, агресивності, тенденція досягнення особистого успіху будь-якими засобами, а культурні та моральні якості посідають найнижчі місця в ієрархії цінностей. Християнські цінності – це засади, які врятують українську націю. Саме ці аспекти характеризують актуальність обраної теми.

Гортаючи сторінки історії нашої держави, ми бачимо великих князів, які прославляли та поширювали християнство, далі йдуть хоробрі козаки, які мужньо віддавали свої життя задля існування православ`я в рідній Україні. У добу революцій та СРСР  в історії були віруючі, які відстоювали  свою релігійну спадщину. Вони боролися за відібрані церковні приміщення, таємно хрестили дітей, причащались та читали молитви.

Як ми бачимо, українці завжди берегли традиції своєї культури, головною віхою в якій завжди залишалося православ`я. Сьогодні, на жаль, суспільство має зовсім інші пріоритети, нехтує культурою та традиціями свого народу. Саме тому ми вирішили з`ясувати, які духовні цінності є в житті сучасної молоді.

Об’єкт дослідження –  духовне виховання сучасної молоді.

Предмет дослідження – роль християнства в житті сучасної молоді.

         Метою цієї роботи є вплив християнства на духовний світ людини. У ході розробки над темою були поставленні наступні задачі:

  • огляд розвитку християнства на теренах  України;
  • аналіз досліджень, присвячених аналізу відносин між суспільством  та християнством  у різні часи;
  • визначення місця духовних цінностей у житті сучасної людини.
  • аналіз впливу курсу «Основи християнської етики» на духовний світ учнів Дружківської гімназії «Інтелект»

Для опрацювання обраної теми були проаналізовані такі документи: «Об’ява про голодування віруючих №506 від 23.12.1987 р.», «Постанова виконкому міської ради народних депутатів про передачу церковної будівлі віруючим від 23.12.1987 р.», які зберігаються в архіві Свято-Миколаївського собору, вул. Соборна, 35 м. Дружківки.

Особливий внесок у дослідження наукової роботи мало значення інтерв’ю з директором недільної школи «Віфлеємська зірка» Терещенко Катериною Володимирівною, яка ознайомила зі структурою виховання недільних шкіл та історією Свято-Миколаївського храму.

Аналіз досліджень, присвячених аналізу відносин між суспільством  та християнством  у різні часи є у роботах таких  дослідників: В. В. Качура, Ю. А. Пивовар, М. Т. Янка, Л. Коваленко, А. Мельничука, І. О. Кульчинської.

         У роботі застосовуються такі методи: систематизація та класифікація, культурно-історичний аспект, анкетування учнів Дружківської гімназії «Інтелект» (щодо особистого культурного зростання під час вивчення в школі дисципліни – Основи християнської етики та християнських течій віросповідання ).

        Наукова новизна полягає в тому, що був проведений аналіз впливу уроків християнської етики в Дружківській гімназії «Інтелект» на духовне виховання учнів.

       Практичне значення роботи полягає в тому, що результати моніторингу духовного виховання учнів Дружківської гімназії "Інтелект" можна використати на батьківських зборах, МО учителів християнської етики та на педагогічних радах.

      Структура досліджень відображає логіку розглядання матеріалу й упорядковується загальним принципом  і змістом. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновку, списку використаних джерел, додатків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1

Християнство в житті українців

  1.        Становлення християнства

Найдавніші писемні джерела нам повідомляють, що християнство зародилося ще задовго до хрещення Русі. Близько 860 р. Аскольд і Дір мали охреститися, проте тоді суспільство ще не було готове відмовитися від тогочасних ідеалів їхньої віри – язичництва. Упровадження християнства було досить довгим процесом. Охрестила себе й княгиня Ольга, що стало приводом для насмішок з боку її сина Святослава. Саме такі поодинокі хрещення стали поштовхом для хрещення всього народу. Вирішальна роль належить Володимиру Великому, який у 988 р. охрестив Русь та наказав одразу ж скидати ідолів, рубати й палити їх [1,17].

Прийняття християнства було важким кроком для суспільства. Багато хто не зміг одразу відмовитися від уже звичної релігії, а деякі зовсім нехтували новими правилами, утікаючи до лісу, де продовжували вклонятися язичницьким богам. Узагалі хрещення в регіонах Київської Русі тривало упродовж кількох століть, оскільки народ уперто не бажав розлучатись зі своєю вірою. Сільське населення сприйняло християнські догмати лише в ХІІ-ХІІІ ст. Але той факт, що в язичництві та християнстві перехрещувались за сутністю символи, наприклад: добрі і злі духи в язичництві – ангели і чорти в християнстві, пантеон богів – єдиний Бог, обряди – молитви та ін. – полегшив перехід від однієї релігії до іншої [1, 20].

Запровадження християнства як державної релігії відіграло значну роль у розвитку освіти, мистецтва, літератури й науки. Змінився світогляд руського народу. Осередками культури ставали церкви та монастирі. Україна процвітала: велося літописання, створювали ікони, відкривалися школи, бібліотеки, було запроваджено грошову систему. Але поряд з позитивними наслідками, нова релігія виправдовувала соціальну нерівність, бо церква, яка ставала найбільшим землевласником, надавала ідеологічну підтримку державі, стабілізуючи становище влади.

Тож бачимо, християнство дало змогу суспільству розвиватися. Церква стала опікуватися сімейними справами, упроваджувала в родинне життя християнські норми моралі та етики, карала антирелігійні провини. Усе це дозволило Русі увійти рівною в коло європейських держав.

У 1054 році на Нікейському Соборі відбувся поділ християнства на православ 'я та католицизм. Поділ 1054 р. підсумував попередні протиріччя, які за своїм значенням не були варті цієї трагічної дії. Події того року розгорталися так: Патріарх Константинопольський Михайло Керулларій (1043—1059) засудив церкву на Заході за використання прісного хліба у євхаристії. Прісний хліб (опрісноки) було введено до церковної практики у IX ст. Папа римський Лев IX (1002—1054), у свою чергу, послав кардинала Гумберта, канцлера Римської церкви Фрідріха та архієпископа Петра з Амальфії як легатів (послів) до Візантії, щоб розв'язати суперечку. Протиріччя у поглядах все більше загострювались у міру того, як тривало обговорення. 15 липня 1054 р. римські легати поклали на алтар кафедрального собору Святої Софії у Константинополі буллу про відлучення від церкви патріарха і його послідовників. Патріарх Михайло Керулларій не бажав залишатись у боргу і 20 липня скликав собор своєї партії, на якому наклав анафему на папу римського і його ієрархію (духовенство). Так поділ християнства порушив єдність церкви. З того часу Римська католицька і православна церкви йдуть своїми шляхами [17, 50].

На початку XII ст. Київська Русь вступає у новий період свого розвитку – період роздробленості. Міжусобна боротьба київських князів остаточно зруйнувала міцність великої держави. На території сучасної західної України розпочинається формування Галичини та Волині у єдину державу. Головним ворогом християнства стає монголо-татарська навала. У 1241 р. монголи пройшли Галичиною та Волинню, хоч і завдали тут таких нищівних руйнувань, як в інших в інших руських князівствах. Щоб захистити свою рідну землю Данило Галицький встановив дружні стосунки с Польщею та Угорщиною і звернувся до папи Інокентія ІVз проханням зібрати хрестовий похід проти монголо-татар. За це Данило погоджувався на перехід своїх володінь під церковну юрисдикцію Риму. Так він вперше поставив питання, що згодом стане важливою й постійною темою галицької історії, а саме – питання про відносини між західними українцями та римською церквою. Щоб заохотити галицького князя папа послав йому королівську корону, й у 1253 році в Дорогочині на Бузі посланець папи коронував Данила, як короля.

Згодом Галицька, Волинська та Київська єпископії цілковито перейшли під владу вибраного у державі й утвердженого в Константинополі митрополита. Хоча влада духовних феодалів під час централізації держави була підірвана, однак в подальшому ми бачимо, що вона знову набирає сили і відіграє в державі велику як духовну, так і політичну роль. За обставин зміцніння політичної сили галицьке єпископство переростає в митрополію  [16, 41].

Підбиваючи підсумки ми можемо сказати, що християнство остаточно поділилося на різні зони впливу. Католицька церква за таких умов стає важливим політичним знаряддям. З одного боку, вище  духовенство зав’язало тісні стосунки з римською курією, яка від імені Західної Європи шукала політичного й релігійного порозуміння через татарську загрозу, а з іншого  боку  населення України залишилось вірними православ’ю.

1.2  Розвиток християнства у козацький період

Глибока релігійність, захист православної віри – характерні ознаки й для наших предків козаків. Достатньо навіть того, що вступ до запорізького товариства починався з питання «У Бога віруєш?» Саме в цих людей матеріальні інтереси відсувалися на другий план поряд з корисливим індивідуалізмом. Православ’я вплинуло на формування так званих «романтичних лицарів» - чесних, хоробрих, з високою християнською мораллю. Одне те, що в межах вольностей Запорізького війська існувало понад 60 православних церков,  дає зрозуміти культ релігійного віросповідання [16,70].

Одним з найголовніших призначень козака був захист Батьківщини та релігії. Кожен козак, умираючи, заповідав церкві ікону, медаль та злиток золота чи срібла. Недарма козацтво прославляли в мистецтві як лицарів і протекторів православної церкви.

Постійне стресове становище, втрата побратимів після боїв, ризик втрати власного життя – за цих умов урівноважити та заспокоїти себе допомагала козакам лише  молитва та церковне приміщення. Також козаки вважали, що Бог допомагає їм перемагати над ворогом, сприяє сімейному добробуту, щастю та здоров`ю. Отже, тісний зв`язок між церквою та нашими предками дає змогу зовсім обґрунтовано вважати християнство невід`ємною частиною козаків.  

У 1569 році була підписана угода ( Люблінська унія) про об’єднання Польщі і Великого князівства Литовського в одну державу – Річ Посполиту. Раніше захоплені Литвою і Польщею, українські та білоруські території також увійшли до складу цієї держави. Унія спричинила широкий наступ католицизму на православ`я. Особливо складні часи на українського православ`я настають з 1596 року, коли була створена греко-католицька (уніатська) церква. Угода про утворення нової церкви в Україні була підписана в Бресті (Берестейська унія). За цією угодою українське православ`я вступило в союз із католицькою церквою. Чому з`явився такий союз? Річ у тім, що Папа Римський, користуючись польською окупацією, прагнув поширити свій вплив на Україну. Берестейська унія була покликана виконати цю місію [2, 94]. Коли ж більшість ієрархів православної церкви в Білорусії та Україні перейшла в уніатство, польський уряд офіційно визнав Берестейську унію, а православну церкву на українських та білоруських землях оголосив поза законом. Але не все єпископи погодились з унією, розпочали боротьбу за відновлення православ`я. У 1620 р. єрусалимський патріархат за допомогою братств і запорізьких козаків відновив Київську православну митрополію з підпорядкуванням Константинопольському патріархові. Особливу роль у відродженні православ`я в Україні відіграв митрополит Петро Могила (1632-1647рр). Він домігся у польського короля Владислава ІV повернення православній церкві ряду храмів і монастирів [2, 106].

Релігійна боротьба і протистояння вилилися в козацькі бунти і повстання на чолі з Тарасом Трясилом – 1630 р., козацькі повстання 1637-1638 рр., справжню визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького, що завершилася відомою подією – Переяславською Радою. У 1654 р. відбулося возз`єднання України з Росією, але українська церква вже тоді відрізнялась читанням проповідей, написанням церковної літератури, яка здійснювалась українською мовою [2, 116].

У 1689 р. Київська митрополія перейшла з під юрисдикції Константинопольського патріарха до Патріархата Московського. Що стосується уніатів, то значна частина їх повернулася у православ`я. Унія існувала тільки на тих українських землях, що потрапили до складу Австро-Угорщини [3, 20].

Чималу роль у долі української церкви відіграли реформи Никона (1652-1658). З одного боку, ці важливі реформи сприяли історичному возз`єднанню Київської митрополії з Московським патріархатом, а з іншого - викликали рух за збереження старих обрядів, що і призвело, зрештою до церковного розколу. Спроба поставити патріаршество вище за самодержавство спричинила конфлікт між Никоном і царем, том на церковному соборі в 1667 рокі його було засуджено і позбавлено сану [12, 15].

Підбиваючи підсумки, ми можемо стверджувати, що становлення церковної організації в Запорізькій Січі відбувалося за умов дії різних, нерідко протилежних чинників. Поряд зі зростанням значення козацтва релігійне життя наповнилося новою енергією. Київ знову став центром православ’я.  Були умови для збереження й розвитку особливостей, традицій київської гілки православ'я.

1.3 Церква в добу СРСР

В епоху новітньої історії православне життя знову намагалися знищити. Початок ХХ століття приніс нові хвилі релігійного занепаду. У колишньому Радянському Союзі процес секуляризації здійснювався штучно. У часописі «Науковий атеїзм» постійно вміщувалися «офіційні» дані про падіння релігійності в СРСР. Якщо в Росії, за переписом 1897 р., віруючих було 99,97%, то в 1929 р. їх стало 87%. У 1937р. 2/3 сільського і 1/3 міського населення були віруючими. У 70-ті роки віруючих було приблизно 20% населення. Масовий відхід від культу в нашому суспільстві мав місце у 20-30-х роках ХХ ст. – у межах «культурної революції», що супроводжувалася інтенсивним гонінням на духівництво, закриттям і навіть знищенням храмів та іншими утисками, що здійснювалися під політичним гаслом: «Боротьба з релігією - це боротьба за соціалізм»[2,120]. Тимчасовий уряд почав жорстко тиснути на церкву. У ці буремні роки озброєні люди вривались у храми й руйнували святині, знущалися над священиками та мирянами. У відповідь віруючі люди тільки молилися з ночі до ранку, прохаючи Бога пом’якшити серця нової влади. Ішли дні, місяці, але антихристиянська пропаганда лише ставала агресивнішою. У 1921 році В. Ленін видав циркуляр «Про конфіскацію церковного майна». Комсомольці вже почали законно грабувати та оскверняти храми [17, 30].

Як ми бачимо, людство в цей час допустило багато помилок. І, на нашу думку, саме це пригорнуло на наші землі ще більше лихо – ІІ Світову війну. Віруючі тепер повинні були захищати святині не тільки від уряду, але й від фашистів. Митрополит Сергій в буремні роки війни висловлював уряду позицію,  що церква повинна бути з народом, без молитви та Божої допомоги не перемогти німецьких окупантів. Й. Сталін вирішив визволити з в’язниці священиків та діяти з віруючими разом. Яскраво можна побачити силу молитви під час оборони Ленінграда. У 1942 році у ході визволення міста в небо запустили літак з іконою Казанської Пресвятої Богородиці, масово йшли  ходи з молебнем [17,40]. І саме це допомогло дати першу відсіч ворогу. Ішов час, наш народ звільнився від окупації фашистів. Храми почали відновлюватись. На початок січня 1947 року нараховувалось 8815 православних парафій в Україні. Після смерті Й. Сталіна М. Хрущов почав знищувати віросповідання, почалось закриття храмів, поширення атеїзму, проведення антирелігійних кампаній [17,51]. Влада вважала, що саме відмова від Бога зробить людину здатною до здорового мислення.

Пропонуємо розглянути долю церкви саме в цей період на прикладі Дружківського Свято-Миколаївського храму, який є одним з найстаріших в єпархії. Більше ста років тому на численні прохання керівництва й жителів робітничого селища при станції Дружківка Курсько-Харківсько-Азовської залізниці французи почали будівництво цього храму на кошти Франко-Бельгійського акціонерного товариства. Тоді це товариство було власником Дружківського машинобудівного заводу. Посильний внесок у будівництво собору здійснювали жителі робочого селища та працівники сталеливарного заводу. Спроектований і виготовлений храм був у Франції, а потім частинами доставлений в місто.

На жаль, історія храму не така радісна. Події бурхливого ХХ століття наклали свій відбиток на вигляд храму. У 1923 році зусиллями міських активістів всесоюзного антирелігійного товариства разом з керівництвом міста церкву закрили.

За радянських часів будівля храму використовувалася для розміщення клубу, складських приміщень, магазину, історико-краєзнавчого і художнього музеїв. У стінах храму ставили театральні та циркові вистави, концерти, кіно, зберігали у вигляді експонатів прострелені каски, гвинтівки й прапори, завозили й розвантажували всілякі матеріали, при цьому трактори й машини заїжджали прямо до будинку на мозаїчну підлогу [4].

 Непоправної шкоди було завдано внутрішньому оздобленню храму, знищено первинний розпис, вивезено начиння в невідомому напрямку, знищено позолочені хрести. Почалась війна. У роки окупації в храмі знову проводилися богослужіння, але війна не обійшла стороною пам'ятник архітектури.

У 50-60-ті роки ХХ ст. усі церкви, молитовні будинки та культурне майно ставали державною всенародною власністю. Через місцеві органи влади держава передавала всі церковні будівлі під безкоштовне використання віруючим. Ці факти прописувались у договорі. Знову церкву відкрили німецько-фашистські загарбники. Так наша церква існувала до 1963 року. Тільки за десятиліття перед цим через її вівтар пройшла ціла плеяда пройдисвітів, що іменували себе "святими отцями". Саме через таке недбале ставлення договір про передачу в безкоштовне  користування будівлі церкви був розірваний -  і її було закрито [10].  

        Але не всі були згодні з постановами влади, бо звичайне населення вважало, що не причетне до недбалого ставлення до церкви. Люди заради храму були готові на самопожертву. Так, 10 травня 1988 р. біля будівлі вирували пристрасті: віруючі вимагали передачі будинку для молитовних зібрань. Вони звернулися із заявою до міської Ради народних депутатів , у ній розповіли, що деякі члени – засновники спільноти та православні християни вирішили з 16 травня по 29 травня оголосити голодування – усього 9 осіб. Це сміливий крок з метою отримати приміщення, яке протягом декількох років використовували для культурного виховання підлітків.

       На цю демонстрацію їх підштовхнула протидія представників міської влади щодо виконання законодавства про культури в УСРР, що виражалася у відмові передавати православній спільноті молитовного приміщення (церкви): «…нам много пытались внушить, что музей нужен для воспитания молодежи. Мы тоже не против. Но ведь для молодежи в нашем городе два кинотеатра, три дома культуры, стадион, спортдворец, парк культуры, танцплощадки, и все это прекрасно! Мы же народ, прошедший свой боевой и трудовой путь, выходит, не имеем, по-Вашему, право на одно единственное здание (церкви), которое своими руками, на свои средства в свое время построили наши прадеды.» Голодування оголосили такі мешканці:
Бабик Володимир Васильович, Гончаров Олексій Сергійович, Акулов, Володимир Михайлович, Горбачова Віра Матвіївна,Теплова Ганна Іларіонівна, Желнаркевич Марія Семенівна, Однов’юнова Прасков’я Кіндратівна, Шлома Надія Микитівна, Васильченко Марія Василівна [10].

          Саме ці мітинги, страйки підштовхнули владу передати храм  віруючим. З метою посилення контролю за наглядом законодавства про релігійні культури було вирішено погодитися з рішенням виконкому міської Ради народних депутатів - задовольнити прохання віруючих російської  православної церкви м. Дружківки про передачу їм в безкоштовне використання культурної будівлі по вулиці Соборна (Леніна) 35 [13].

         І лише в 1988 році храм віддали віруючим. З відродженням Іоанівську церкву стали називати Свято-Миколаївським собором. За довгі роки використання будівлі храму не за прямим призначенням було завдано значної шкоди його зовнішньому вигляду. У даний час у Свято-Миколаївському храмі йде реконструкція. Починаючи з 2007 року за рахунок бюджетної програми "Паспортація, інвенарізація і реєстрація пам'яток архітектури" і засобів міських підприємств і організацій, жителів міста, було зібрано 2 млн. грн. на розробку проектно-кошторисної документації, проведення першочергових робіт з реставрації пам'ятника архітектури.

Куполи набули свого первозданного вигляду, були виготовлені дерев'яні різьблені кіоти, оновлений іконостас. Перед церквою зроблено Ґанок з граніту. Поруч з храмом побудували приміщення, переобладнане для недільної школи. За інформацією Благочинного Дружківського округу, настоятеля Свято-Миколаївського і Святого мученика Іоанна Воїна храмів протоієрея Миколи Мельничука, за рахунок пожертвувань жителів і підприємств міста придбано 35 тон вогнетривкої цегли на замощення прилеглої території церкви, гранітні плити для влаштування входу до церкви. Крім того були закуплені мідні листи  для покриття куполів, виготовлені металоконструкції й виконані роботи щодо покриття куполів мідними листами  [4].

Сьогодні в м. Дружківка функціонують ще християнські релігійні заклади:

-Зал Царства Свідків Єгови (с. Торецьке)       

 -Церква євангельських християн баптистів (Плеханова 31)                           -Церква Світло Євангелія (колишній кінотеатр Франка)              

 -Церква євангельських християн баптистів «Добра Звістка»                                 -Свято-Миколаївська церква (Гаврилівка)                                                               -Свято-Варваринська церква (с. Райське)                                                                 -Свято-Вознесенська церква (с. Яковлівка)                                                                     -Дмитра Донського храм ( мікрорайон № 9)                       

 - протестантська Церква Переможців (мікрорайон №7)                                                                                      -Свято -Михайлівський храм (смт. Ол.-Дружківка)                                                - Свято-Олександра Невський  храм (с. Горняк)

- Свято-Сергіївський храм ( с.Артемівка)                                                                - Храм Іонна Благослова ( с. Жовтневе)                       

Україна сьогодні переживає етап свого духовного відродження. Йде процес пошуку тих духовних орієнтирів, які б допомогли зняти соціально-психологічну напругу в суспільстві, забезпечити соціальну гармонію. Одним із таких засобів духовного відродження є релігія. Політика держави спрямовується на відновлення впливу релігійних традицій у суспільстві. Чималу активність виявляє і церква – енергійно впроваджує свою ідеологію, догматику, обрядовість, свята, ритуали водохрещення, освячення, благословення  [5, 80].

        Тож бачимо, що християнський дух українського народу здатний пройти  усі негаразди, утиски та нітрохи не зламатися. Адже саме віра в Бога, віра в краще майбутнє є поштовхом для суспільства відстоювати свої інтереси, боротися за свої ідеали. Християнство – це віра у світле життя нашої держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2

Сучасна молодь та релігія

2.1 Храм  - душевний спокій людини 

Наша душа, як і тіло, потребує догляду. Ліки для душі не матеріальні, їх ми можемо знайти лише в храмі. Сповідь, причастя та молитва – це те, що сприяє зміцненню духу, поліпшенню морального стану людини. У наш час молодь - це перспектива для добробуту та розквіту країни.  Українців завжди  вважали сильними духом. І це правильно, адже якщо людина працює над своїм внутрішнім світом, вона стає непереможною. Яскравим прикладом є козаки, котрі вважали православну віру своєю ненькою.

Невід`ємною частиною християнства є молитва до Бога. “Молитва за своєю природою — це спілкування та єднання людини з Богом, а за своєю дією вона підтримує світ і поєднує його з Богом”. Про потребу і значення молитви ми можемо знайти у Святому Письмі: “І ви взиватимете до Мене, і підете, і будете молитися Мені, а Я почую вас” – говорить Господь устами пророка Єремії [11, 37].

Люди вірили,  що звертання до Бога допоможе їм здолати всі негаразди на своєму шляху. Християни не лише прославляли Бога та дякували йому, а ще й просили допомоги. На диво, більшість прохань (саме моральних: добробут, здоров’я, любов) справді здійснювались, що ще більше закликало християнський народ до молитви, сповіді, причастя.

Останнім часом я стала помічати в собі дуже багато негативних емоцій: злість, гнів, роздратування – усе це зумовлено хвилюванням перед написанням зовнішнього незалежного оцінювання. Я почуваю в собі безсилля та спустошеність. Думки про майбутнє доросле життя ще більше зміцнюють невпевненість, страх за свою долю. Пишучи цю роботу, шукаючи потрібну інформацію, я побачила, що християнство насправді допомагає людям позбутися негативних емоцій, знайти гармонію. Саме тому я вирішила змінити свій ритм життя і почати піклуватись про свій духовний стан. Протягом місяця я вирішила щонеділі відвідувати храм.

Чесно кажучи, спочатку було дуже ніяково. Переживання та невпевненість переповнювали мене. Я знайшла в собі сили, поривання до змін, та все ж таки вирішила ризикнути. Для цього спочатку зробила моніторинг власного самопочуття. У першій ланці я зазначила почуття, які переживаю кожен день, та оцінила їх за 10 бальною шкалою. Показники мене розчарували : негативні почуття брали верх над позитивними. Так я переконалася, що мені потрібно попрацювати над власним духовним світом (Додаток Б).

Прийшовши до храму, я все одно відчувала напругу й тривогу. Першу свою суботню вечірню службу я ледь вистояла. Одразу ж обрала собі постійне місце зліва, де протягом місяця слухала службу. Відверто кажучи, спочатку мені було не затишно, хотілося скоріше додому. Перший тиждень я не відчувала  нічого, лише усвідомлення нейтральної думки, що я маю тут знаходитися. Недостатня відкритість завадила мені сповідатись у першу неділю, але ж я прийшла сюди змінюватись, виправлятися, тому я наважилась на сповідь, для якої було необхідно об`єктивно переглянути своє життя, зважити кожний вчинок, свій настрій, зрозуміти, що таке гріх, та детально проаналізувати, у чому я винна перед Богом. Це було досить складно, бо зізнатися самій собі в своїй провині – значний крок для кожної людини. Батюшка сказав мені, що для отримання прощення, мені слід примиритися зі своїми ближніми та щиро покаятися у  своїх гріхах. Я страшенно нервувала, але після сповіді відчула таке полегшення, ніби камінь з грудей. Після цього мені стало в храмі затишно. Здавалося, що кожна людина, яка знаходиться у церкві, рідна для мене. Було відчуття, що всі Святі дивляться на мене через ікони.  Я справді стала помічати в собі позитивні зміни. Моє спілкування з ближніми не було вже таким «холодним», від агресії та гніву не залишилось нічого. Проблеми більше не здавалися масштабною катастрофою, а лише дрібницею, яка принесе мені досвід та нові сили. Зараз мене сповнює душевний спокій, упевненість у собі. Прокинулось поривання до добрих справ та спілкування з кращими людьми. І ось настав час дослідити своє самопочуття : високі оцінки були лише в позитивних рисах характеру, від почуття роздратованості та невпевненості майже не залишилось і сліду (Додаток Б).

Тож я дійшла  висновку, що люди, які не відвідують храм, дуже багато втрачають, адже «духовна їжа» необхідна душі людській. Звичайно, налаштовувати себе на забезпечене щастя не варто, бо життя сповнене труднощів, але допомагає нам долати їх саме Господь Бог. Я вважаю, що храм ніби інститут віри та благочестя, де нас навчають наповнювати свою внутрішню оболонку добрими вчинками.  

2.2. Духовне виховання у недільних школах 

  Зараз християнські цінності є джерелом для формування всебічно розвинутої людини. На думку І. Огнієнко, саме вони об`єднують людей, будують життєво важливі орієнтири, посідають важливе місце в культурі, національних традиціях та акумулюються в релігії, яка сприяє збереженню загальної моральності людства [7,20].

Основним центром прищеплення християнських цінностей є сім`я, школа та церква. Саме в них формується християнський світогляд дитини. Сьогодні церква стає осередком, де дитина закладає в собі духовно-моральну свідомість індивіда. Дослідники зазначають, що шкільний вік є класичним часом оформлення моральних ідей і правил. Дитина з цікавістю наповнює свою думку християнськими правилами та законами. Релігійна свідомість починає зростати і стає головним  джерелом  морального життя [8].

Великими навчальними осередками, які втілюють потребу інкультарації , стають недільні школи при церквах. А діти, які їх відвідують, стають живими носіями християнських цінностей, виконуючи Христове послання: « Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи» [11,3].

Сучасна недільна школа – це спільнота дітей, батьків, учителів та церкви. Саме в цьому місці співпрацюють усі ці три сторони. Дітей тут не вчать, їх виховують, занурюючи у світ, повний радості. Як і в загальноосвітній школі,  дітей поділяють за віковими категоріями. Завдання недільної школи – допомагати  виховувати майбутнє покоління на основі християнських цінностей. Дітям розповідають у доступній формі основи біблійних сюжетів, оскільки єдиним підручником у недільній школі є Біблія. Цілі недільної школи:

  • доступно розповісти дітям про Бога та Іісуса;
  • прищепити почуття любові, взаємодопомоги, поваги до батьків та товаришів;
  • навчити розрізняти добро і зло;
  • навчити через молитву переборювати труднощі, які трапляються на життєвому шляху.

          Дітям розповідають про церковні свята, православні звичаї, основи богослужіння. Щонеділі в стінах храмів лунають дитячі голоси. Учителі недільних шкіл не тільки займаються, а й відпочивають разом з дітьми. Організовуються дитячі забави, літні православні табори, з якими учні їздять на екскурсії у святині рідного краю. Щоб прослідкувати, як проходять заняття, ми звернулися за допомогою до директора недільної школи «Віфлеємська зірка»  у Свято-Миколаївському храмі Терещенко Катерини Володимирівни. Вона нам розповіла, що відвідуючи заклад, діти починають замислюватись над своїми вчинками, намагаються стати краще, беручи приклад з учнів Спасителя. Катерина Володимирівна зазначила, що молодь не тільки вивчає Божий закон, але й розвиває свої творчі здібності. Діти вчать псалми, які  співають на церковні свята, роблять театральні постановки на біблійні історії  [4].

У м. Дружківці також діють зараз 5 недільних шкіл,  які співпрацюють одна з одною:

  • Свято-Миколаївський храм  «Віфлеємська зірка»  
  • Храм Іонна Воїна "Гірчичне насіння"
  • Свято-Михайлівський храм "Росток"
  • Храм Дмитра Донського "Виноградна лоза"
  • Храм Свято-Олександра Невського "Ноїв ковчег"

Недільні школи Дружківського округу організовують різні захопливі ігри, наприклад, квест- гру «Паломник», де діти вчились командній роботі.

Отже, підбиваючи підсумки, можна зазначити, що недільні школи зближують молодь з Богом. За допомогою Святого Письма та молитви серця дітей сповнюються добротою, любов`ю та повагою до ближніх. Діяльність недільної школи сприяє зміцненню сімейних зв’язків, формуванню моральних норм дитини в подальшому дорослому житті. А
нетрадиційні форми викладання викликають інтерес дітей та прагнення вдосконалювати самих себе.

2.3 Духовне виховання в  загальноосвітніх закладах

Релігійне виховання – найбільш актуальне та дискусійне питання в житті нашої держави. Уперше Міністерство освіти і науки України 01.09.2005р. дало дозвіл на викладання факультативного курсу «Християнська етика»[6].

Зараз в учнів спостерігаються прояви індивідуалізму, агресивності, тенденція досягнення особистого успіху будь-якими засобами, а культурні та моральні якості посідають найнижчі місця в ієрархії цінностей.

Ряд українських учених вважає , що християнські цінності – це засади, які врятують українську націю. Віра ґрунтується на вірі в Бога, як приклад добра і любові.

Сьогодні в нашої молоді є всі шанси наповнити душу добротою та любов`ю. Тепер у загальноосвітніх школах уведено як складову шкільної програми предмет «Основи християнської етики». Усього курси духовно-морального спрямування викладаються в 11 ЗНЗ міста, що складає 85 % від загальної кількості ЗНЗ. Викладанням курсів духовно-морального спрямування охоплено 784 учнів ЗНЗ міста. Одним з таких закладів є Дружківська гімназія «Інтелект» (Додаток А).

Ми вирішили прослідкувати, які течії християнства більш симпатизують учням Дружківської гімназії «Інтелект» (Додаток Д). Результати були наступні: утримались від відповіді – 38%, католики – 12%, православні – 33%, баптисти – 17% ( Додаток Ж). Всі учні мають змогу  дізнаватись про християнство відвідуючи уроки християнської етики. Цей курс допомагає дітям більш детально розглянути сторінки Старого та Нового Заповітів та виховує у серцях дітей на основі біблійних притч доброзичливість та взаєморозуміння. Тому ми вирішили вивчити ефективність викладання християнської  етики в гімназії. Для цього ми звернулись за допомогою до учителів християнської етики Дружківської гімназії «Інтелект». Ми склали анкету, де учителі повинні були зазначити моніторинг духовного виховання учнів. У опитуванні брали участь такі вчителі : Лугова В. М., Супрунюк О. Б., Єрмощенкова В. Е (Додаток З). Проаналізувавши відповіді учителів ми зробили висновок, що в учнів 5-9 класів починають формуватися загальнолюдські моральні цінності, адже християнська етика несе і втілює собою те найблагородніше, що має бути властиве душі, серцю, думкам кожної дитини та допомагає стати справжньою порядною людиною.

 Наступним кроком  було опитування класних керівників 5-9 класів, аби дізнатись, які позитивні зміни помітили вони у поведінці своїх учнів у процесі вивчення християнської етики (Додаток Д). За результатами анкетування лише  у 10%  ще не помітно позитивних змін у поведінці, у 36% зменшилась агресія, а 54% - стали більш доброзичливі один до одного (Додаток В).

Метою вивчення християнства в школі є саме сприяння формуванню цілісної, духовно зрілої особистості – громадянина України шляхом пізнання й засвоєння учнівською молоддю багатовікових надбань національної та світової духовної культури ( бо брак духовності й моральності в суспільстві є однією з найактуальніших проблем). А також упровадження християнської моралі, яка є дієвим фактором військово-патріотичного виховання молоді, що дуже необхідно сьогодні.

Таким чином на основі проведеного дослідження ми можемо стверджувати, що більшість учнів розуміє сутність християнства, відчуває його позитивний вплив на розвиток власної особистості. Прищеплюючи молоді християнські цінності, маємо можливість урятували суспільство від духовної та фізичної деградації і саме цим забезпечити щасливе майбутнє України, тому що викладання християнської етики сприяє виховання духовної особистості, патріота, справжньої людини.

Сьогодні школа є осередком духовно-морального виховання молодого покоління. На нашу думку, християнська етика повинна вивчатися впродовж усіх 11 років перебування учнів у школі та в подальшому у вищих навчальних закладах, а не лише в молодшій та середній школі, адже  виховувати себе ніколи не пізно.

 Отже, підбиваючи підсумки, констатуємо, що християнство посідає не останню ланку в житті сучасної молоді. Навіть якщо ритм життя не дає змогу щонеділі приходити до церкви, то ми бачимо, що більшість молоді цінує національну культуру та вважає за потрібне брати учать у головних релігійних святах свого народу.

 

 

Висновок

Визначивши роль християнства в житті людини, я зробила особистий висновок: усі негаразди, перешкоди, власні переживання допоможе подолати саме віра. Я вважаю, що релігія – це своєрідний регулятор нашого життя. Вона визначає основні норми і цінності, не лише щодо культових дій, а й  щодо родинно-побутових, соціально-побутових відносин, патріотичного виховання, системи традицій та звичок. Також релігія виконує функцію збереження культурної спадщини, доносячи до нашого часу всі пам`ятки минулого. В усі тяжкі роки саме вона згуртовувала людство, надихаючи на боротьбу за свої ідеали. Християнство завжди йшло пліч-о-пліч з українським народом: і за часів Володимира Великого, і Петра Могили, і Богдана Хмельницького, і зараз.  Україна в добу радянізації була позбавлена можливості повноцінного користування релігійними закладами, проте, здобувши незалежність, українська держава засудила певні тоталітарні дії радянської влади й стала на шлях цивілізованих взаємин між християнством і державою. 

Запровадження традицій, звичок, етнічна самосвідомість – заслуги саме християнства. Й освіта пішла від нього: аби стати на рівних з державами, Київська Русь на чолі зі своїми правителями активно поширювала навчання, відкриваючи школи при церквах, храмах, соборах. Таким чином християнство з моменту свого виникнення було й залишається важливим елементом духовної культури суспільства. Сьогодні християнство - невід`ємна частина суспільства. Його сповідують не лише українці, а й представники інших національностей нашої держави.

У роботі було доведено, що християнство впливає на душевний спокій, упевненість. Після відвідування храму я на власному прикладі переконалась в тому, що люди, які не приходять до храму дуже багато втрачають, адже «духовна їжа» необхідна душі людській. Звичайно, налаштовувати себе на забезпечене щастя не варто, бо життя сповнене труднощів, але допомагає нам долати їх саме Господь Бог. Я вважаю, що храм – це інститут віри та благочестя, де нас навчають наповнювати свою внутрішню оболонку добрими вчинками.  

Сьогодні виховання у загальноосвітніх школах християнських норм  зумовлене свідомим процесом формування гармонійної особистості, що включає в себе цілеспрямованість, гуманність, гідність, дисциплінованість. На основі проведених досліджень, ми зробили висновок, що учні Дружківської гімназії  Інтелект» сповідують різні течії  християнства. Впровадження основ християнської етики у варіативну складову шкільної програми об’єднує учнів в єдине ціле, надає можливість набувати позитивних особистісних змін. Проаналізувавши відповіді учителів ми зробили висновок, що в учнів 5-9 класів починають формуватися загальнолюдські моральні цінності, адже християнська етика несе і втілює собою те найблагородніше, що має бути властиве душі, серцю, думкам   кожної  дитини  та допомагає стати справжньою порядною людиною . Таким чином на основі проведеного дослідження ми можемо стверджувати, що більшість учнів розуміє сутність християнства, відчуває його позитивний вплив на розвиток власної особистості. На нашу думку, християнська етика повинна вивчатися впродовж усіх 11 років перебування учнів у школі та в подальшому у вищих навчальних закладах, а не лише в молодшій та середній школі, адже  виховувати себе ніколи не пізно. Прищеплюючи молоді християнські цінності, маємо можливість урятували суспільство від духовної та фізичної деградації і саме цим забезпечити щасливе майбутнє України, тому що викладання християнської етики сприяє виховання духовної особистості, патріота, справжньої людини.

 Узагальнюючи, можемо сказати, що з філософської точки зору християнство - це можливість для людини проявити свою незалежність, своє внутрішнє "Я". І, незважаючи на всі соціальні конфлікти сьогодення, християнство продовжує успішно виконувати роль соціального інституту, складаючи міцний каркас для подальшого розвитку української держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

docx
Додано
17 липня 2018
Переглядів
302
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку