Марко Вовчок. Життя і творча діяльність. Марко Вовчок як перекладач. «Народні оповідання»; продовження теми народного життя в повісті «Інститутка».

Марко Вовчок. Життя і творча діяльність.

Недавно я поза Уралом. Блукав і Господа благав,Щоб наша правда не пропала,Щоб наше слово не вмирало;І виблагав. Господь послав. Тебе нам, кроткого пророкаІ обличителя жестоких. Людей неситих. Світе мій!Моя ти зоренько святая!Моя ти сило молодая!Світи на мене, і огрій,І оживи моє побите. Убоге серце, неукрите,Голоднеє. І оживу,І думу вольную на волюІз домовини воззову.І думу вольнуюю… О доле!Прориє наш! Моя ти доне!Твоєю думу назову.

сучасники про Марко Вовчок

Марія Вілінська народилася 10 грудня 1833 року в сім’ї збіднілих дворян Вілінських, дитинство провела в маєтку діда в селі Єкатеринінському. Коли Марії було 7 років, помер батько, відставний полковник. Не пройшло і двох років після його смерті, як матір, яка залишилася з трьома дітьми, вдруге вийшла заміж і стала іменуватися в офіційних документах «московською міщанкою Дмитрієвою».

Харків. У 12 років Марія остаточно втратила рідний дім. Зібравши останні гроші, мати відвезла її до Харкова і віддала в приватний пансіон. Як не важко було звикати до пансіонних порядків – все ж таки Маші Вілінській було легше, ніж іншим. Її блискучі здібності до мов і гостра пам’ять позбавляли від безглуздого зубріння.

«Висока, статна, з прекрасною каштановою косою і ще прекраснішими сірими очима незвичайної глибини, вона відразу виділилася серед міських дівчат і, незважаючи на те, що у неї не було ніякого приданого і вона жила в будинку свого дядька як «бідна родичка», у неї не було недоліку в женихах».

Кохання. На початку 1850 року у 16-річному віці Марія відповіла рішучою відмовою багатому орловському жениху і оголосила про свої заручини з Опанасом Васильовичем Марковичем, який був старшим за нею майже на 12 років. Опанас Маркович захопив Марію Вілінську етнографією, залучив до української культури. Але найбільша його заслуга в тому, що він підтримав і заохотив перші літературні спроби талановитої російської жінки.

ПодорожіМарковичі роз’їжджали українськими містами і селами, записували пісні і прислів’я. І всюди вони бачили безсоромне панство і безмежне горе кріпаків. За час цієї першої мандрівки Україною Марія Олександрівна полюбила на все життя українську природу, познайомилася з народним побутом, відчула красу української народної поезії, запам’ятала багато пісень, ще більше захопилася етнографічними інтересами чоловіка, які тепер стали по-справжньому і її власними.

Початок творчостіУ серпні 1855 року Опанас Васильович отримав призначення на посаду «молодшого вчителя географії в Немирівську гімназію». Сім’я переїхала до Немирова. Саме тут і розпочався початок її літературної діяльності. Протягом двох наступних років вона написала одинадцять оповідань із життя українського селянства і за порадою чоловіка надіслала їх у Петербург Пантелеймонові Кулішеві. Він опублікував їх окремою книгою «Народні оповідання Марка Вовчка» 1857 року.

Походження псевдоніма

Відносини з Шевченком. Шевченко був зачарований її оповіданнями, в яких бачив непідроблену народність, і не переставав захоплюватися її мовою.Із Петербурга вона отримувала листи від своїх шанувальників із запрошеннями переїхати до Петербурга. Найбільший поціновувач її таланту Тарас Шевченко влаштував складщину і надіслав їй «від усієї громади» дорогий подарунок – золотий браслет. Та найдорожчим дарунком для неї став вірш «Сон», який великий поет написав під враженням «Народних оповідань» і присвятив їй – своїй названій доньці.

Петербурзький період «Пані Маркович вельми чудова, оригінальна і самородна натура (їй років 25); днями мені прочитали її досить велику повість під назвою «Інститутка», від якої я прийшов у повний захват: такої свіжості і сили ще, здається, не було! І все це росте саме із землі, як дерево!»

ІПерший успіх і популярність молодої письменниці були надзвичайними, а потім з огляду на багато причин обстановка різко змінилася: їй доводилося співпрацювати в другорядних газетах і журналах, братися за випадкові літературні замовлення, друкуватися анонімно і під іншими псевдонімами, роками проживати за кордоном, на багато місяців відриватися від оригінальної творчості заради перекладацької роботи.

Смерть У кінці свого життєвого шляху Марко Вовчок записала у щоденнику: «Я прожила весь свій вік, йдучи по одній дорозі і не звертаючи убік. У мене могли бути помилки і слабкості, як у більшості людей, але в головному я ніколи не заплямувала себе відступництвом». Вона завжди залишалася тим «кротким пророком», про якого з такою любов’ю сказав великий Кобзар у проникливій елегії «Марку Вовчку. На пам’ять. 24 січня 1859 року».

Домашня робота Прочитати повість «Інститутка»