"Математичні розрахункі в юриспруденції"

Про матеріал
Наукова робота. Розділ: математика. Тема роботи: "Математичні розрахункі в юриспруденції"
Перегляд файлу

1

 

Міністерство освіти і науки України

Донецька обласна державна адміністрація

                                               Департамент освіти і науки

Донецьке територіальне відділення МАН України

 

 

Відділення: математика

 

 

 

МАТЕМАТИЧНІ РОЗРАХУНКИ В ЮРИСПРУДЕНЦІЇ

 

 

 

Роботу виконала:

Султан Світлана Леонідівна,

Учениця 9-В класу

Маріупольського навчально – виховного комплексу

"Ліцей - школа №14" 

 

 

 

Керівник:

Костенко Тетяна Олександрівна, вчитель математики,

1 категорії

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Маріуполь  2019 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………….…… 3

РОЗДІЛ 1 МАТЕМАТИКА І ПРАВО

  1.     Важливість математики в юриспруденції…………………….….. .5
  2.     Розділи математики, які часто використовуються

в юриспруденції…………………………………………………...….….. 8

РОЗДІЛ 2  МАТЕМАТИЧНІ РОЗРАХУНКИ

  1.   Поділ майна у шлюбі………….………………………………........11
  2.   Спадок……………………………………………………………..…13
  3.   Аліменти в сімейному праві ……………………………….....…...16

ВИСНОВКИ…………………………...……………………………….…19

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ІНТЕРНЕТ РЕСУРСИ.....21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

У наш час, в умовах ускладнення суспільних відносин, що охороняються кримінальним правом, дуже переконливим виявляється застосування математичних методів.

Це пов’язано з тим, що на сучасному етапі розвитку суспільства збільшується обсяг нормативно-правової, кримінологічної, кримінально-статистичної та іншої інформації, особливої актуальності набуває аналіз математичних засобів та методів дослідження у пізнанні кримінально-правових категорій і понять. Математичні засоби дослідження в кримінальному праві – це лише один з багатьох способів пізнання глибини досліджуваного предмета. Однак він є одним з найефективніших.

Нині рідкісною є галузь наукового знання, де тією чи іншою мірою не використовували б математику. І що далі, то глибше й ширше вона проникає в усі природні та суспільні науки, в усі системи наукових знань. Завдяки цьому здійснюються глибокі перетворення в суспільному житті.

Все це зумовлює використання математичних методів і в пізнанні інституту покарання неповнолітніх, функціонування та розвиток якого відображає рух у правовій реальності законодавця, суду, неповнолітньої особи, якій призначено покарання тощо.

 У повсякденному житті, ми часто зустрічаймося з різними математичними розрахунками. Люди часто оформлюють субсидії, пенсії, залишають спадщину. Самим актуальним питанням на сьогодні  є поділ спільно нажитого майна в ході розлучень, які, згідно статистиці, набирають обертів.

Мета: довести на прикладі розрахунків, що юриспруденція без математики існувати не може.

В роботі об'єктом є юриспруденція, а суб'єктом математичні розрахунки.

 

 

Завдання:

  1. Знайти та опрацювати матеріал з обраної теми
  2. Простежити важливість математики в юриспруденції
  3. Виявити які розрахунки використовуються при отриманні спадщини, при розділу майна  під час розлучень, нарахування аліментів.
  4. Зробити висновок до роботи

 

Гіпотеза: юриспруденція без математики існувати не може.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ I

МАТЕМАТИКА І ПРАВО

 1.1 Важливість математики в юриспруденції.

В юриспруденції, як і в математиці, застосовуються одні і ті ж методи міркувань, мета яких – виявити  істину. Будь-правознавець, як і математик, повинен вміти міркувати логічно, вміти застосовувати на практиці загальні, загальнонаукові і конкретно-наукові методи.

Загальні - це вищий (філософський) рівень, до якого відносяться діалектичні і логічні методи, що використовуються не тільки в науковому пізнанні, але и у практичній діяльності.

  • Діалектика як загальна методологія дає знання найбільш загальних законів розвитку природи, суспільства і мислення, дозволяє охопити світ у його цілісності, визначити місце досліджуваної проблеми серед безлічі інших, її зв'язку з ними і т.д.
  • Аналіз – це   уявне розчленовування цілісного предмета на складові частини (сторони, ознаки, властивості або відношення) з метою його вивчення.
  • Синтез – це  поєднання раніше виділених частин (сторін, ознак, властивостей або відношень) предмета в єдине ціле.

Загальнонаукові поділяються на методи емпіричних та теоретичних досліджень.

Під конкретно-науковими методами розуміється сукупність принципів, прийомів, правил, способів і засобів дослідження конкретних об'єктів (явищ, предметів, фактів).

Сьогодні активно використовуються теорія ймовірностей, математична статистика, теорія інформації, математична логіка, теорія графів, теорія ігор, лінійне і динамічне програмування та інші розділи сучасної математичної науки.

Математичні методи. Оскільки багатьом правовим і державним явищам властиві імовірно-статистичні закономірності, для їх дослідження можуть використовуватися математичні методи, зокрема, математична статистика, теорія множин, теорія ігор, розпізнавання образів, факторний аналіз і деякі інші. Такі галузі права як трудове, адміністративне, кримінальне право й інші пов'язані з виявленням міри суспільних відносин, що регулюються ними, тому що право регулює дані відносини шляхом встановлення деякого кількісного еталона або масштабу, а їх кількісні характеристики дозволяють використовувати для аналізу й узагальнення математичні методи.

Актуальними завданнями використання математичних методів є розробка теоретичних принципів проектування автоматизованих систем обліку, аналізу і пошуку статистичної правової інформації, а також створення організаційно-технічних передумов впровадження таких систем у практику.

Застосування математичних методів розширює можливості кожного фахівця.

Статистичні методи. Кількісна сторона державно-правових явищ є предметом наукового вивчення за допомогою методів статистики. Зокрема, кримінологічна статистика досліджує різноманітні кількісні сторони правопорушень - кримінальну, цивільну, адміністративну, їх структуру і динаміку, їх причини та умови, ефективність заходів боротьби з ними.

Одним із методів статистики є метод масових спостережень, що спирається на використання закону великих чисел, під останнім розуміється загальний принцип, під впливом якого сукупна дія великої кількості випадкових фактів призводить до результату, що майже не залежить від випадку. Це дає можливість виявити закономірність там, де почуттєво можна спостерігати лише поверхню явищ, хаос випадків.

Метод угруповання дозволяє сукупність фактів, що досліджуються, розподілити на окремі якісно однорідні види (наприклад, на види злочинів відповідно до Особливої частини Кримінального кодексу). Угруповання звичайно підрозділяються на три види:

  • типологічні, що розчленовують різнотипну масу явищ на якісно однорідні категорії або типи (наприклад, розбивка розкрадань по окремих галузях народного господарства);
  • варіаційні, що характеризують структуру сукупності за будь-яким кількісною ознакою (наприклад, вікова структура засуджених);
  • аналітичні, за допомогою яких встановлюються взаємозалежності явищ (наприклад, залежність між злочинністю і певними соціальними умовами).

Метод узагальнюючих показників спрямований на перетворення абсолютних величин на так звані узагальнюючі показники - середні і відносні величини, що характеризують одним числом типові, поширені сторони досліджуваних явищ, відволікаючись від приватного, індивідуального і випадкового, а це дає можливість встановити і зміряти закономірності різноманітних масових процесів.

В юридичній практиці важливу роль відіграє статистика, вміння правильно обробити інформацію, зробити достовірний висновок або прогноз на підставі наявного статистичного матеріалу. Цінність фахівця істотно зростає, якщо він вміє робити все це.

На жаль, про аргументи на користь широкого застосування математичних засобів і методів і про тісний взаємозв'язок кількісного аналізу з якісним в юридичних науках часом забувають.

Математичне знання-необхідна складова загальнокультурної концепції правознавців. Цінність цієї складової у виробленні схильності, здатності до математичного обґрунтування, підтвердження, перевірку інтуїтивно вловлюється юристом пропорції справедливості, рівноваги, гармонії соціальних відносин. Іншими словами, математика необхідна для вироблення дисциплінованого, строго послідовного, обґрунтованого, об'єктивного мислення юриста.

Розуміння основ теорії математики дає  позитивний ефект для формування раціональної складової юридичного мислення.

Юристи мають справу в своєму професійному мисленні з пошуком істини не тієї, яка є, а тієї, яка повинна бути. У цій особливості світу юридичних істин, світу пошуку справедливості, як рівноваги соціальних відносин, математика допомагає виробити інтелектуальні здібності.

Таким чином, юристові необхідно знати математику, вивчати її, постійно вдаючись до математичних понять і операцій, розвиваючи своє логічне мислення.

1.2 Розділи математики, які часто використовуються в юриспруденції.

Математика охоплює всю зростаючу різноманітність і глибину предметів, які розвивалися за всю історію, а її складність потребує цілої системи аби організувати багато предметів в більш загальні області математики. Кількість різних схем класифікації постійно збільшується, і хоча вони мають дещо спільне, вони різні, частково через різні задачі яким вони слугують.

Крім того, оскільки математика продовжує розвиватися, ці схеми класифікації також мають змінюватися для того, щоб брати до уваги новостворені області або відкриті нові зв'язки між різними областями.

Математичні розділи часто використовуються в юриспруденції, оскільки багатьом правовим і державним явищам властиві імовірно-статистичні закономірності, для їх дослідження можуть використовуватися математичні методи, зокрема, математична статистика, метод угруповання та метод узагальнюючих показників, теорія ігор, розпізнавання образів, факторний аналіз і деякі інші.

Математична статистика вивчає природу процесів і подій, що значною мірою є характерною соціальної, політичної, правової та інших сфер життя та діяльності.

Теоретичною базою математичної статистики служить теорія ймовірностей. В структурі математичної статистики традиційно виділяють два основні розділи: описова статистика і статистичні висновки.

Описова статистика дає можливість отримати нову інформацію, швидше зрозуміти і всебічно оцінити її, тобто виконує наукову функцію опису об'єктів дослідження, чим і виправдовує свою назву.

Методи описової статистики покликані перетворити сукупність окремих е даних на систему форм і чисел: показники тенденцій, варіативності, зв'язку.

Статистичні висновки надають можливість:

  • оцінити точність, надійність і ефективність вибіркових статистик, виявити похибки, які виникають у процесі статистичних досліджень (статистичне оцінювання);
  • узагальнити параметри, отримані на підставі вибіркових статистик (перевірка статистичних гіпотез).

Кількісна сторона державно-правових явищ є предметом наукового вивчення за допомогою методів статистики. Зокрема, кримінологічна статистика досліджує різноманітні кількісні сторони правопорушень - кримінальну, цивільну, адміністративну, їх структуру і динаміку, їх причини та умови, ефективність заходів боротьби з ними.

Одним із методів статистики є метод масових спостережень, що спирається на використання закону великих чисел, під останнім розуміється загальний принцип, під впливом якого сукупна дія великої кількості випадкових фактів призводить до результату, що майже не залежить від випадку. Це дає можливість виявити закономірність там, де почуттєво можна спостерігати лише поверхню явищ, хаос випадків.

Метод угруповання дозволяє сукупність фактів, що досліджуються, розподілити на окремі якісно однорідні види (наприклад, на види злочинів відповідно до Особливої частини Кримінального кодексу). Угруповання звичайно підрозділяються на три види:

  • типологічні, що розчленовують різнотипну масу явищ на якісно однорідні категорії або типи (наприклад, розбивка розкрадань по окремих галузях народного господарства);
  • варіаційні, що характеризують структуру сукупності за будь-яким кількісною ознакою (наприклад, вікова структура засуджених);
  •  аналітичні, за допомогою яких встановлюються взаємозалежності явищ (наприклад, залежність між злочинністю і певними соціальними умовами).

Метод узагальнюючих показників спрямований на перетворення абсолютних величин на так звані узагальнюючі показники - середні і відносні величини, що характеризують одним числом типові, поширені сторони досліджуваних явищ, відволікаючись від приватного, індивідуального і випадкового, а це дає можливість встановити і зміряти закономірності різноманітних масових процесів.

Такі галузі права як трудове, адміністративне, кримінальне право й інші пов'язані з виявленням міри суспільних відносин, що регулюються ними, тому що право регулює дані відносини шляхом встановлення деякого кількісного еталона або масштабу, а їх кількісні характеристики дозволяють використовувати для аналізу й узагальнення математичні методи.          

Актуальними завданнями використання математичних методів є розробка теоретичних принципів проектування автоматизованих систем обліку, аналізу і пошуку статистичної правової інформації, а також створення організаційно-технічних передумов впровадження таких систем у практику.

РОЗДІЛ 2.

МАТЕМАТИЧНІ РОЗРАХУНКИ

 

2.1 Поділ майна у шлюбі

Як правило, відразу після або під час процедури розлучення, перед подружжям гостро постає питання розділу майна подружжя. Хоча поділ майна подружжя можна провести і набагато пізніше після розлучення, і задовго до розірвання шлюбу. Термін давності по розділу майна не поширюється на період шлюбу, а після розірвання шлюбу становить 3 роки, але момент відліку строку давності не збігається з моментом розлучення, а починається лише тоді, коли особа довідалася або могла довідатися про порушене право. Чи потрібно поспішати ділити майно одночасно з розірванням шлюбу? У деяких випадках так, у деяких - ні. І відповіді на ці питання залежать і від виду майна і від терміну давності, момент закінчення якого починається з моменту, коли особа дізналася про порушене право.

Що ж це за момент такий - «коли особа дізналася про порушене право»? Стосовно поділу нерухомості цей момент може ніколи не настати, тому що майно, що перебуває у спільній сумісній власності, один з подружжя не зможе продати без згоди іншого, отже, право власності на нерухомість навіть і без поділу не буде порушено. Складність продажу пов'язана з державним контролем за процедурою здійснення угоди, в даному випадку контролем нотаріусів, які при укладанні угоди не тільки засвідчують волю і згоду сторін, а й виступають спеціальними суб'єктами реєстрації права власності на майно. При посвідченні угоди нотаріус в обов'язковому порядку встановлює статус майна - чи є воно особистим майном дружини або спільним майном подружжя? Те, що придбане майно є спільною сумісною власністю, легко перевіряється шляхом звіряння дати укладення шлюбу і дати придбання майна. Тому якщо з документів випливає, що майно придбано в період шлюбу за спільною домовленістю, воно є спільною сумісною власністю і нотаріус не засвідчить угоду без згоди другого чоловіка (колишнього чоловіка), завіреного нотаріально. Тому початок строку давності в таких випадках не настає, і колишнє подружжя можуть зайнятися поділом спільно нажитого нерухомого майна та через 10 років після розірвання шлюбу.

Складніше з цінним рухомим майном, наприклад, автомобілем. Чинне законодавство допускає продаж автомобіля як за нотаріально засвідченим договором, так і на товарній біржі. І якщо в першому випадку той з подружжя, який вирішив продати автомобіль, зіткнеться з описаною вище процедурою продажу нерухомості і не зможе продати машину без згоди колишнього чоловіка, то в другому все зовсім не так. Біржі перевіряють лише приналежність машини - відповідність технічного паспорта особі-продавцю, але не зіставляють дату придбання автомобіля з датою укладення шлюбу. Тому той з подружжя, на кого оформлений автомобіль, може продати його без згоди другого з подружжя. У другого з подружжя при цьому термін давності по розділу майна почне текти з моменту, коли він дізнається (або міг би дізнатися) про продаж автомобіля. І хоча в цьому випадку у нього є встановлений законом спосіб захисту права - визнати договір купівлі-продажу автомобіля недійсним або вимагати з другого чоловіка компенсацію половини його вартості, до такого краще не доводити, тому що обидві ці процедури, як правило, непрості і тільки досвідчений юрист (адвокат) з поділу майна, зуміє визначити, який спосіб захисту права найбільш виграшний і менш витратний.

Ще більш складно провести поділ рухомого майна, яке не вимагає певної процедури відчуження, наприклад, меблі, техніка та інше. У цьому випадку іноді навіть відразу в процесі розлучення складно довести, яке саме майно слід ділити, визначити його вартість і отримати (вилучити) фактично, якщо другий чоловік утримує його, не допускає скласти опис і взагалі заперечує його наявність.

У таких випадках затягувати не потрібно і часто чоловік чи дружина ще до розлучення збирають докази наявності майна і його вартості.

Саме тому, що ситуацій з поділу майна може бути безліч і дозвіл кожної з них вимагає індивідуального підходу, необхідно попередньо отримати консультацію у юриста (адвоката) з приводу оптимального порядку дій. Адвокат проаналізує, яке майно відноситься до спільної сумісної власності, яка процедура поділу майна в тому чи іншому випадку, які ризики одного з подружжя не одержати потрібного результату в разі відстрочення поділу майна після розірвання шлюбу. Не завжди слід подавати позов про поділ майна подружжя під час розірвання шлюбу, тому що це ускладнює розлучення загалом - то незв'язані один з одним процедури, але це і не означає, що так не слід робити ніколи. Іноді доцільніше і правильніше провести розлучення і поділ майна одночасно.

Згідно сімейному законодавству поділ майна проводиться в натурі - тобто, якщо є кілька цінних речей, то за кожним з подружжя закон передбачає визнання права власності на окремі речі, а не на кожну з речей за обома. Але тут є певні складнощі, які не дозволяють провести такий поділ у всіх випадках. По-перше, вартість поділених речей повинна бути рівна - тобто і одному і другому з подружжя після поділу має належати майно однакової вартості. Якщо вартість не однакова і один з подружжя, якому дістається менше в грошовому еквіваленті, згоден на компенсацію - ситуація вирішується. Друга особа з подружжя може виплатити йому/їй його частку і поділ відбудеться. Якщо ж чоловік/дружина не згоден(дна) - поділу в натурі не вийде. І не вийде поділ в натурі також у тих випадках, коли подружжя ділять неподільне майно - наприклад, трикімнатну квартиру. У цьому випадку суд визначить ідеальні частки обох на квартиру, а далі колишнє подружжя вирішуватимуть питання користування і розпорядження квартирою як співвласники часток, з урахуванням всіх вимог закону.

Наприклад, трикімнатна квартира придбана в шлюбі за договором купівлі-продажу і оформлена на чоловіка - Н. Дружина Б. бажає провести поділ майна. Для цього вона звертається до суду з позовною заявою і визначає ідеальні частки - суд визнає за нею і за чоловіком право власності на 1/2 частки квартири. Далі - потрібно зареєструвати рішення суду (воно буде правовстановлюючим документом) і можна розпоряджатися часткою на свій розсуд. Але продати частку дуже складно, як правило, потрібно дуже знизити ціну. Тому подружжю бажано прийти до згоди і визначити - один з них купить частку іншого, або вони разом продадуть квартиру за ринковою ціною, поділивши гроші. Але якщо досягнуто взаєморозуміння про долю квартири, то майно можна і не ділити, а продати квартиру відразу і поділити гроші. Хоча це рідкість - емоції часто заважають подружжю міркувати розсудливо і вони ділять квартиру в суді.

Основний законодавчий регулятор розділу майна подружжя - ст. 71 Сімейного кодексу України.

Жінка та чоловік одружуються. Утворюють сімейне гніздечко. Народжують та виховують дітей. Купуючи квартири, будинки, земельні ділянки, автомобілі тощо.

Якщо шлюбного договору (контракту) між подружжям підписано не було, то розподіл майна здійснюється за рахунок компромісів і уступок один до одного або через суд.

Не рідкою є ситуація, коли майно або його більша частина була придбана за рахунок майна набутого нею, ним до шлюбу, за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто, на підставі договору дарування або в порядку спадкування. Таке майно – є приватною особистою власністю , права на яке потрібно доводити в судовому порядку (ст. 57 СК України).

Наприклад : заміський будинок, який був придбаний під час шлюбу підлягає поділу по 1/2 частині між подружжям, так-як є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 70 СК України). Але при з’ясуванні обставин в суді було встановлено, що більша частина грошових коштів, які були переведені на рахунок продавця, були отримані за рахунок продажу квартири дружини яка була отримана нею у спадщину.

Тому, якщо в суді буде доведено, що майно або його частина, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, було придбано за рахунок майна набутого до шлюбу, за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто, на підставі договору дарування або в порядку спадкування, таке майно визнається особистою приватною власністю або його пропорційної частини.

При обчисленні обов'язкової частки слід:

  • встановити коло всіх спадкоємців;
  • визначити вартість спадкової маси (у тому числі предметів домашньої обстановки і вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця).

(Додаток А)

2.2  Спадок

Відповідно до ст. 1245 ЦК України, частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.

Спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.

Методика визначення частки спадкового майна, яка належатиме кожному спадкоємцю.

(Додаток Б)

Свідоцтво про право на спадщину являє собою окремий документ, що

видається на ім’я всіх спадкоємців або, за їхнім бажанням, кожному окремо. В останньому випадку, в кожному свідоцтві зазначається все спадкове майно, перелічуються всі спадкоємці та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видано свідоцтво про право на спадщину.

Особиста явка спадкоємця за одержанням свідоцтва не є обов’язковою. Його може одержати уповноважений представник за довіреністю, якою надані такі повноваження. При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов’язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців вимагають документи, які підтверджують вказані факти.

Якщо спадкоємців декілька, то кожному із них видається окреме свідоцтво про право на спадщину із зазначенням його частки. Свідоцтво про

право на спадщину оформляється в двох примірниках, один з яких залишається в матеріалах спадкової справи. Нотаріус у випадку видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок, квартиру та інше нерухоме майно вносить відомості про перехід права власності на ім’я спадкоємця до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, установленому законодавством у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Визначивши розмір обов’язкової частки, нотаріус видає спадкоємцю, який має право на обов’язкову частку у спадщині, свідоцтво про право на спадщину за законом, а спадкоємцеві за заповітом – свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Додатково необхідно зазначити, що відповідно до гл. 16 р. І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі – Порядок), затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, нотаріуси справляють державне мито у розмірах, встановлених

законодавством. За надання державними нотаріусами додаткових послуг правового характеру, які не пов’язані із вчинюваними нотаріальними діями, а також послуг технічного характеру справляється окрема плата. Перелік таких послуг та розмір плати за них установлюються головними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі. Приватні нотаріуси за вчинення нотаріальних дій справляють плату, розмір якої визначається за домовленістю  між приватним нотаріусом та фізичною або юридичною особою, але не меншу від розміру ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії. Відповідно до ст.ст. 1296-1298 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Оформлення спадщини ніяким строком не обмежене. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. Пунктом 4 гл. 10 р. ІІ Порядку передбачено, що при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус перевіряє наявність підстав для закликання до спадкування за законом осіб, які подали заяви про видачу свідоцтва. Доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодавцем є: свідоцтва органів державної реєстрації актів цивільного стану, повний витяг з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису, копії актових записів, копії рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин. Факт перебування на утриманні підтверджується рішенням суду, що набрало законної сили, про встановлення факту перебування непрацездатної чи неповнолітньої особи на утриманні. Непрацездатність утриманця за віком може бути підтверджена паспортом, свідоцтвом про народження; непрацездатність за станом здоров’я – за пенсійним посвідченням або довідкою, виданою відповідним органом медико-соціальної експертизи. Факт проживання спадкоємців однією сім’єю зі спадкодавцем підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили.

Якщо один або кілька спадкоємців за законом позбавлені можливості подати документи, що підтверджують наявність підстав для закликання їх до

спадкування за законом, вони можуть бути за письмовою згодою всіх інших

спадкоємців, які прийняли спадщину і подали докази родинних, шлюбних чи

інших відносин зі спадкодавцем, включені до свідоцтва про право на спадщину. Частки у спадщині кожного із спадкоємців є рівними. Спадкоємці

можуть за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, або за нотаріально посвідченим договором, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, змінити розмір частки у спадщині когось із них. Свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою статті 1270, статтею 1276 Цивільного кодексу України, – не раніше зазначених у цих статтях строків. Необхідно зазначити, що для спадкоємця, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, заява про видачу свідоцтва про право на спадщину є первинним документом, на підставі якого заводиться спадкова справа. Видача свідоцтва про право на спадщину може бути відкладена у разі: витребування нотаріусом відомостей або документів від фізичних або юридичних осіб, при цьому строк, на який може бути відкладено видачу свідоцтва про право на спадщину, не може перевищувати одного місяця; необхідності отримання нотаріусом від заінтересованих осіб згоди на подачу спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, заяви про прийняття спадщини згідно з вимогами частини другої статті 1272 Цивільного кодексу України. За обґрунтованою письмовою заявою заінтересованої особи, яка звернулась до суду, та на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження позовної заяви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. У разі наявності заборони нотаріус письмово повідомляє кредитора про те, що спадкоємцям боржника видано свідоцтво про право на спадщину. Якщо на спадкове майно накладено арешт судовим чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту. Додатково слід зазначити, що видача свідоцтва про право на спадщини на земельну ділянку нотаріусом проводиться на підставі документів, оформлених відповідно до статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та витягу з Державного земельного кадастру. Отже, свідоцтво про право на спадщину – це процесуальний нотаріальний акт, який посвідчує перехід права власності на майно спадкодавця до спадкоємців. Видача свідоцтва про право на спадщину містить у собі декілька етапів: відкриття спадщини та заведення спадкової справи, визначення кола спадкоємців, кредиторів, визначення спадкового майна та виділ його частки, яка належить спадкоємцям при спадкуванні з урахуванням заповіту, звернення другого з подружжя про виділ частки у спільному майні подружжя та осіб, що мають право на обов’язкову частку у спадщині, сплата державного мита та видача свідоцтва про право на спадщину. Для видачі свідоцтва нотаріусу має бути подано певний перелік документів. І нарешті, лише після проходження всіх цих етапів, нотаріусом видається свідоцтво про право на спадщину.

Вступ у спадщину: терміни встановлені законом

Є вагомі причини, чому не варто відкладати процедуру вступу в спадщину «в довгий ящик». Необхідно подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу протягом 6 місяців після смерті спадкодавця, всі необхідні документи можна збирати і після закінчення цього терміну.

Спадкові спори між спадкоємцями різних черг. Як оскаржити заповіт на спадщину?

Спадкові спори між спадкоємцями різних черг виникають часто. У нашій країні дуже сильні родинні зв'язки: нерідко в одній квартирі проживають кілька поколінь однієї родини. Тому немає нічого дивного в тому, що на одній житлоплощі протягом багатьох років спільно проживали заповідач і спадкоємець другої / третьої / четвертої черги. І ось після смерті заповідача з'являються спадкоємці першої черги і претендують на спадщину. Що робити в таких випадках, ущемлені права спадкоємців другої черги, які прийняли спадщину фактично, чи можна оскаржити вступ у спадщину?

Черговість спадкування: хто за ким?

Для початку давайте згадаємо, що являє собою черговість спадкування. При спадкуванні за законом спадкова маса переходить до спадкоємців першої черги, якими є найближчі родичі заповідача (чоловік / дружина, діти, батьки). Якщо ж такі відсутні, право спадкоємства переходить до другої черги. До спадкоємців другої черги відносяться повнорідні та неповнорідні брати і сестри заповідача, а також його бабусі і дідусі з обох сторін.

Всього існує вісім черг спадкування. Спадщина апріорі дістається спадкоємцям першої черги, якщо їх немає - другий, якщо немає і таких - третій і так до останньої, восьмої черги.(Додаток Г)

А тепер уявіть собі ситуацію, що заповідач проживав разом із спадкоємцем другої черги, і той вважає, що має право на нерухомість, як і спадкоємець першої черги, яка проживає в іншій квартирі. На чиєму ж боці в даному випадку виступає закон?

Фактичне прийняття спадщини спадкоємцем другої черги

Для того щоб повністю прояснити ситуацію, розглянемо її на конкретному прикладі. В одній квартирі довгий час проживали заповідач (жінка, мати двох повнолітніх дітей, які з нею не жили) і спадкоємець другої черги (сестра). Після смерті спадкодавця спадкоємець другої черги залишився проживати в квартирі, оплачувати комунальні рахунки, проводити поточний ремонт - тобто прийняв спадщину фактично. Кому ж у цьому випадку повинна дістатися квартира: дітям жінки, давно живуть далеко від неї, або рідної сестри, яку фактично можна вважати самим близьким заповідачеві людиною?

Відповідь на це питання проста: згідно із законодавством України, пріоритетним правом успадкування володіють спадкоємці першої черги в тих випадках, якщо спадкодавець не залишив заповіту. Ніякі фактори: спільне проживання, прописка в  квартирі, фактичне прийняття спадщини - не вплинуть на перерозподіл спадкової маси на користь спадкоємця другої черги в обхід першою. Спадкоємці першої черги можуть абсолютно спокійно звертатися до нотаріуса, який відкриє спадкову справу, і протягом шести місяців квартира перейде у їхню власність. Виникає ще одне питання: що ж робити сестрі померлої жінки?

Як оскаржити заповіт на спадщину спадкоємцю другої черги?

Відповідь на запитання: «Чи можна оскаржити вступ у спадщину спадкоємців першої черги»? теж, в принципі, очевидна: не можна. Звичайно, можна спробувати найняти адвоката, подати позов до суду, але всі ці зусилля розіб'ються про «наріжний камінь», а саме про законодавство України. Як би далеко не жили спадкоємці першої черги, якими б «натягнутими» або холодними не були при них відносини із спадкодавцем, вони все одно залишаються законними правовласниками спадщини. Теоретично спадкоємець другої черги, фактично прийняв спадщину, може домогтися в суді наступних результатів:

Отримати компенсацію за проведений у квартирі ремонт та оплату боргів за комунальними рахунками;

Придбати законне право спадкування в результаті визнання спадкоємців першої черги негідними.

Але на практиці це малоймовірно, особливо останній варіант.

Якщо потенційний заповідач хоче, щоб його майно дісталося не спадкоємцям першої черги, а комусь іншому, йому слід подбати про це заздалегідь і скласти заповіт.

2.3 Аліменти в сімейному праві

Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій або натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі. У разі виїзду одного з батьків за кордон на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти стягуються в порядку,

встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо місце проживання батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога. При визначенні розміру аліментів суд враховує: - стан здоров'я та

матеріальне становище дитини та платника аліментів; - наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина. Батьки зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). [6,с 35].

Що стосується навмисної несплати аліментів, ця проблема дещо складніша. Як свідчить статистика, серед невиконаних судових рішень 90% складають ті, що стосуються аліментів. Є багато чинників, що призводять до цього [7, с.14].

Аліменти є власністю самої дитини, а не батьків. Останні тільки отримують і використовують їх від імені дітей.

 Той з батьків, який проживає з дитиною наділяється правом самостійно ставити перед судовими органами питання про вибір форми стягнення аліментів: у твердій грошовій сумі або у розмірі від конкретної частки від доходу другого з подружжя. До цього вибір форми стягнення аліментів здійснювався виключно за судовим рішенням.

З урахуванням останніх змін мінімальний розмір аліментів збільшено. Тепер суд не може визначити на дитину розмір аліментів менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку (до цього було 30%).

Основні зміни, прийняті в 2018 році, полягають в наступному:

аліменти відтепер є власністю дитини. Це значить, що отримувач має право на отримання та розпорядження ними лише в інтересах та від імені дитини. По досягненню 14 років дитина має право самостійно розпоряджатися аліментами; отримувач аліментів, з яким проживає дитина, має право самостійно обрати спосіб їх стягнення (раніше це було за рішенням суду): фіксована грошова сума чи певний відсоток від доходу платника аліментів; при визначенні суми аліментів враховується стан здоров’я дитини, матеріальне положення платника аліментів та його стан здоров’я, наявність у платника аліментів додаткових виплат (аліментів, утримання членів сім’ї), матеріальне положення того, з ким проживає дитина; на суму аліментів може вплинути доведене існування у платника рухомого та нерухомого майна, вартісні покупки платника (більше 10-кратного розміру прожиткового мінімуму), якщо вони не відповідають офіційним доходам та платником аліментів не вказано джерело походження коштів за такі покупки; дитина має право на виділ частки майна у натурі у спільній частковій власності батьків або отримання грошової компенсації. Встановлені окремі правила щодо виїзду дитини закордон з батьками.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

На сучасному етапі розвитку юридичної науки збільшується об'єм нормативно-правовою, кримінологією, кримінально-статистичною і іншій інформації, особливої актуальності набуває аналіз математичних засобів і методів дослідження всіляких правових явищ і процесів. Математика все більшою мірою стає необхідним атрибутом юридичної науки. Це пояснюється рядом істотних причин.

По-перше, органічною єдністю природи і суспільства. Суспільство складається зі значного числа економічних, соціальних, правових і інших систем. Функціонування і розвиток останніх(включаючи і об'єкти державно-правової реальності) є природно-історичним і управлінсько-інформаційним процесом, який повинен вивчатися з математичною точністю.

По-друге, правові системи, явища і процеси(передусім механізми правотворчості, правового регулювання, законності, боротьби із злочинністю) володіють і кількісною мірою (кількістю норм, зв'язків, інтенсивністю потоків інформації, мірою розвитку, цілеспрямованості.

По-третє, в юридичних науках у зв'язку з правовою інформатизацією суспільства, створенням інформаційних комплексів і систем в області права і рішенням на комп'ютерах юридичних завдань виникало значне число проблем, пов'язаних з оптимізацією функціонування правових систем, юридичних органів і процесів. Ці проблеми не можуть бути вирішені без залучення різноманітних математичних методів, оскільки суть оптимізації в цьому випадку полягає в розробці формалізованих способів досягнення цілей функціонування систем з найменшими витратами матеріальних засобів, часу в рішенні інформаційних, логічних і математичних завдань.

По-четверте, математика як наука має змістовний понятійний апарат, за допомогою якого представляється можливим відбити в абстрактному виді структуру окремих правових систем, їх мети, функції, що відбуваються в них процеси збору, обробки і використання інформації.

По-п'яте, в юридичній науці, особливо в таких її областях, як державне управління, правове регулювання підприємницької діяльності, кримінологія, криміналістика і правова інформатика, доводиться часто мати справу з кількісними параметрами. Останні торкаються об'єму інформації, що поступає в державні органи, кількісних оцінок правового регулювання, якості і об'єму промислової продукції, стану і рівня злочинності, криміналістичних показників .

Математика є експериментальною наукою - частиною теоретичної фізики і членом сімейства природних наук. Основні принципи побудови і викладання усіх цих наук застосовні і до математики.

Уміння складати адекватні математичні моделі реальних ситуацій повинне складати невід'ємну частину математичної освіти. Успіх приносить не стільки застосування готових рецептів(жорстких моделей), скільки математичний підхід до явищ реального світу. При усьому величезному соціальному значенні обчислень, сила математики не в них, і викладання математики не повинне зводитися до обчислювальних рецептам .

Провідна роль в юридичних науках належить якісному аналізу. Використання тут математичних засобів і методів орієнтоване нині, по суті, на рішення приватних практичних проблем і завдань. Математичні засоби і методи дослідження правових систем обмежуються тільки виміром однорідних зв'язків цих систем; їм недоступні загальні зв'язки правової системи суспільства в цілому в силу їх універсальності.

Отже, ми можемо помітити що юриспруденція без математики існувати не може, тому що без математичних розрахунків неможливо буде дати правильно сформульовану та логічну відповідь .

В роботі були зазначенні математичні формули за якими можна також переконатися що юриспруденція без математики існувати не може!

                   СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

  1. Ильин И. Математика в жизни юриста // Молодой ученый. — 2016. — №17.1. — С. 89-91.
  2. Интернет-журнал «Науковедение» ISSN 2223-5167 http://naukovedenie.ru/,Том 7, №5 (2015).
  3. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія:Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.
  4. Руденко В. М. Математична статистика. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури,. 2012. – 304
  5. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Г96. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності): Навч. посіб. — К.: Знання, 2005. — 655 с. — (Вища освіта XXI століття).
  6. Дзера О.В. Сімейне право України: навч. посіб. / О.В. Дзера. — К. : Вентурі, 2007. — 272 с.

      7. Козлов С. Аліменти по-новому: майнові відносини батьків та дітей/ С.Козлов// Юридична

газета, 2005. - №6.– С.14

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

  1.                   https://www.just.gov.ua
  2.                   http://mego.info
  3.                   http://blog.liga.net
  4.                   http://te.pl.ua
  5.                   https://studwood.ru/602236/pravo/rol_matematiki_yurisprudentsii
  6.                   http://www.pravoonline.org.ua/site/kbase/c/31/category/simeyni-   vidnosini/t/110/title/poryadok-podilu-mayna-podruzhzhya-stroki-davnosti-pri-podili

 

 

ДОДАТКИ

Додаток А.

Пропорційну частку можливо вирахувати за таким прикладом:

Наприклад, 780 100,00 грн. - оціночна вартість майна подружжя, на день подачі позовної заяви; 469 176,87 грн. – грошові кошти, які були отримані від продажу особистої приватної власності та вкладені.

Отже: 780 100,00 грн. - 100%

469 176,87 грн. - Х%, а далі вираховуємо за допомогою математичних виразів:

Х = 469 176,87 × 100% /780100,00

Х = 60,14%

60,14% ,  які належать на праві приватної особистої власності дружини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Б-1

Порядок розрахунку обов'язкової частки:  Гр. «А» заповів належний йому легковий автомобіль вартістю 4000 грн. гр. «П». Після його смерті залишився житловий будинок вартістю 12000 грн. який не був зазначений у заповіті. Спадкоємцем на обов'язкову частку у спадщині є дружина померлого «К».

Чи буде вона мати право на обов'язкову частку у спадщині на автомобіль?

Вартість спадкового майна становить: 4000+12000=16000 грн.

Обов'язкова частка становить: 16000:2=8000 грн.

Так як вартість будинку становить 12000 грн. а розмір обов'язкової частки становить-8000 грн., то дружина померлого, право на обов'язкову частку у легковому автомобілі не матиме.

Додаток Б-2

Гр. «Г» заповів житловий будинок племінниці «О» вартістю 10000 грн. Незаповіданим залишився легковий автомобіль вартістю 4000 грн. Спадкоємцем на обов'язкову частку є батько «Р», пенсійного віку.

Чи буде «Р» мати право на обов'язкову частку у спадщині на житловий будинок і в якому розмірі?

Вартість спадкового майна становить: 10000+4000= 14000 грн.

Обов'язкова доля становить: 14000:2=7000 грн.

7000-4000=3000 грн. не вистачає для розміру обов'язкової частки.

Тоді, 10000 це 100%

3000 це х%,

Х=30%, що становить 3/10 ч.

Таким чином, на 7/10 ч. житлового будинку одержить свідоцтво про право на спадщину спадкоємець за заповітом, на 3/10 ч .- отримає свідоцтво про право на обов'язкову частку у спадщині «Р».

 

Додаток В.

31 серпня 2017 року прийшла постанова виконавця по утриманню «дитячих» аліментів щомісяця в розмірі 1/4 від доходу працівника і суми заборгованості - 2210,11 грн.

     Утримання із зарплати повинні складати 50% до погашення загальної суми боргу.

     Нарахована загальна сума зарплати за серпень - 3704,46 грн.

ПДФО і ЗС - 722,37 грн.

       Як правильно розрахувати аліменти і врахувати при цьому суму заборгованості?

      Оскільки у працівника є заборгованість за минулі періоди, роботодавцю щомісячно потрібно гасити її, здійснюючи відрахування із зарплати. Крім заборгованості за минулі періоди судом призначено виплату аліментів у розмірі 1/4 частки всього доходу працівника. Їх теж потрібно утримувати щомісяця.

      Це означає, що на перших порах (перший місяць або кілька місяців) з зарплати працівника потрібно утримувати аліменти за поточний місяць (1/4 або 25%) + заборгованість за минулі періоди.

        Як зазначено в постанові виконавця, утримання із зарплати повинні складати 50% до погашення загальної суми боргу. У той же час відповідно до ст. 128 КЗпП загальна сума утримань і так не повинна перевищувати 50% доходів працівника. Значить, на утримання заборгованості залишається ще 25% (50 - 25) заробітку працівника. І так до повного погашення боргу. Після його погашення роботодавець буде утримувати тільки аліменти в розмірі 1/4 (25%), як це зазначено у виконавчому листі. Тепер здійснимо розрахунок.

Аліменти «беруться» з «чистої» зарплати після утримання податків.

Знайдемо «чисту» суму доходу працівника за серпень:

3704,46 зарплата - 722,37ндфл + ВД = 2982,09 (грн.).

Розрахуємо суму аліментів за серпень:

25% х 2982,09 = 745,52 (грн.).

    На погашення боргу піде ще 25% (50 - 25) «чистою» зарплати - це ще 745,52 грн.

     Тобто за серпень роботодавець повинен утримати з «чистої» зарплати працівника 1491,04 грн. (745,52 + 745,52).

       Залишок боргу: 2210,11 - 745,52 = 1464,59 (грн.).

       У наступних місяцях роботодавцю точно так же потрібно утримувати 50% (25 + 25) - і так до повного погашення боргу. Природно, в останньому місяці погашення суми боргу ця величина може бути менше. 25% від доходу - це максимальна величина, яку ви можете утримувати в рахунок погашення боргу, а не фіксована.

     Наприклад, припустимо, що в наступних місяцях - вересні і жовтні - дохід працівника буде таким же.

       Тоді за вересень з «чистої» зарплати працівника буде утримано 1491,04 грн. (745,52аліменти + 745,52 борг).

Залишок боргу: 1464,59 - 745,52 = 719,07 (грн.).

      В такому випадку в жовтні сума утримань становитиме (25% аліментів + ​​залишок боргу):

745,52 + 719,07 = 1464,59 (грн.).

 

 

 

 

 

 

 

doc
Додано
8 травня 2019
Переглядів
1280
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку