Матеріал для проведення свята «День української писемності»

(О. Слободенко «Мови чарівний голос»)

- Ще одним святом поповнився наш календар. 6 листопада 1997 року було підписано Указ Президента України, в якому говориться: « Установити в Україні День Української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця.

Учень:

Знайте всі, мої шановні,

Не забудьте це, бува:

У людей є звуки мовні,

Що складаються в слова.

Учениця:

Звуки, зібрані у слово,

Ще в далеку давнину

Утворили рідну мову,

Українську, чарівну.

Учень:

А, щоб ми все розуміли,

Щоб могли багато знать,

Звуки – букви нам створили,

Щоб писати і читать.

- Діти, вам напевно цікаво знати хто ж створив для вас українську абетку? От про це і поговоримо ми на сьогоднішньому святі.

Учень:

Давним давно

Крізь млу віків,

Де відблиски багряні,

Жили народи на землі,

Що звалися слов’яни.

- Жили вони на території сучасної України, Білорусі, Росії. Були вони сильними, працелюбними, миролюбними людьми. Хліб сіяли, полювали, рідну землю захищали.

    Слов’яни мали свою країну – Київську Русь, зі столицею Києвом. Майже у той самий час виникли перші школи, але навчалися в них грецькою або латинською мовою з тієї простої причини що тоді не було писемної слов’янської мови, не мали слов’яни своєї писемності, отже користувалися запозиченою.

     На той час вчилися в одній із таких шкіл брати Кирило та Мефодій. Може, хтось чув про них? (Слайд)

- Кирило та Мефодій стали творцями слов’янської азбуки своєї, власної.

      …Замислилися Кирило та Мефодій: «Чому така могутня держава не має? Чим гірші ми за греків? І як можна висловити свої думки і почуття чужими словами?» І створили власну азбуку.

(Слайд про слов’янську азбуку)

І назвали азбуку Кирилицею.

- Діти, а чому алфавіт назвали Кирилицею? (Тому що її створив Кирило)

      Так, добре. А чому ми не користуємося кирилицею зараз?

- Користуватися кирилицею нелегко. Було багато плутанини,  аз, буки, веді, добро, глаголь, земля…

(Слайд)

Назви букв заплутували учнів, вчитися було важко, нецікаво.

На базі слов’янської азбуки виникла абетка, що значно полегшила навчання.

Нею ми користуємося й зараз. Але не всі літери із кирилиці перейшли в український алфавіт. Наприклад, немає омеги, ксі, псі, іжиці, так як ці літери не відповідали звуковому складові української мови. Літери земля і зело передавали один звук , хоч різнилися написанням. Тому залишилася тільки одна літера зе. Зайвими в українській мові виявилися літери Ъ (йор) і Ы (єри). В російській мові, до речі, ці літери існують. Також в український алфавіт уведено кілька додаткових літер – Й, Ї, Г, Е.

- Діти, літери Ї немає в жодній звуко-буквеній системі світу. От бачите, яка унікальна літера є в нашій абетці. І, мабуть, не даремно, ця літера присутня в назві нашої держави – Україна.

- Сучасний український алфавіт складається з 33 букв, кожна з яких має своє місце, свою форму, тобто буває великою і малою, писаною та друкованою, та має свою назву.

- Діти, а хто з вас може розказати український алфавіт?

- Але вам напевно цікаво знати чи мали наші предки якісь писемні знаки до того, як була створена слов’янська писемність Кирилом та Мефодієм?

- Спочатку люди не володіли ніякою писемністю.

Тому було досить важко передавати інформацію на великі відстані. Відома легенда про персидського царя Дарія свідчить, що одного разу він отримав послання від скіфів. Послання складалося з 4 предметів: птаха, миші, жаби і стріл. Гонець, що доставив послання, повідомив, що більш нічого казати йому не веліли, і з тим розпрощався з царем. Постало питання: як же розуміти це послання скіфів? Цар вирішив, що скіфи віддають себе в його владу і на знак покірності принесли йому землю, воду і небо, бо миша означає землю, жаба – воду, птах – небо, а стріли означають, що скіфи відмовляються від опору.

Проте, один з мудреців заперечив царю. Він розтлумачив послання інакше: «Якщо ви, перси, як птахи, не відлетите в небо, або, як миші, не зариєтеся в землю, або, як жаби, не пострибаєте в болото, то не повернетеся назад, бо будете уражені цими стрілами.» І цей мудрець виявився прав.

Нам ця легенда розкриває той факт, що спочатку люди намагалися передавати інформацію за допомогою різних предметів.

     Наприклад, щоб запам’ятати місце перебування, напрям руху мисливців використовували зламані гілки дерева; укладені в певному порядку стріли, камінці.

                                            ( Слайд № 3 )

      Це були перші спроби людини передати повідомлення за допомогою знаків.

      Ці знаки це лише перші кроки до письма.

      Часто самі речі не означали нічого, а використовувалися як умовні знаки.

Залишки таких примітивних форм передачі інформації існують і в наш час. Скажімо, звичай вітати гостей хлібом і сіллю, що символізує гостинність та добре ставлення. Також відомий здавна український звичай, коли дівчина підносить парубку гарбуза, на знак незгоди вийти за нього заміж. Дівчина парубкові нічого не каже, але побачивши гарбуза, він все розуміє.

- Коли людина в чорному одязі, то ми розуміємо що в неї траур (горе). В білий одяг одягається наречена в день шлюбу. Обручка на пальці повідомляє про те, що людина одружена.

Звичайно, предметне письмо не було найзручнішим засобом передачі інформації і з часом люди придумали вузликове письмо:

      на паличку нав’язували різнокольорові шнурки з вузликами. Слов’яни вважали надійним це письмо.

                                                ( Слайд № 4 )

Яку ж інформацію могли передати вузлики? Наприклад: кількість людей, кількість виловленої риби, скільки було впольовано звірів. Також зображували за допомогою ниток, зв’язаних у вузлики і більш складніші поняття, наприклад, родинне дерево. Дві нитки зв’язували одну до одної, це символізувало діда й бабу, від дідової нитки нав’язували ще ниток – то були предки по дідовій лінії, відповідно прив’язані вузликами нитки з іншого боку, символізували родичів по бабиній лінії. Якщо хтось з рідні помирав, то та нитка була чорного кольору. На кожній нитці було по кілька вузликів. По вузликах визначали кількість прожитих років.

Але скоро вузликове письмо почало занепадати і йому на зміну прийшло малюнкове письмо або його ще називали піктографією.

                                                ( Слайд № 5 )

Це складний малюнок чи серія малюнків, що не ілюструють розповідь, а самі є розповіддю про певну подію. В малюнках закладений певний зміст.

Наприклад, два дерева, намальовані поруч, означають гай, три – ліс, собака і рот – гавкати, рот і дитина – кричати.

Піктографія ( тобто малюнкове письмо ) – це перша форма спілкування за допомогою накреслених знаків. Але це ж не писемність, тому що, ці малюнки, звуків не передають.

Писати малюнками було не дуже зручно. По-перше, це треба було мати хист до малювання. Як ви знаєте із власного досвіду, не кожна людина вміє гарно малювати. А ще таке письмо забирало багато часу.

До того ж не завжди вірно люди могли прочитати малюнок. З цього приводу я хочу вам розповісти одну легенду.

Жило на землі  плем’я розумних людей. Вміли вони полювати, готувати їжу на вогнищі. А всі ці знання зберігали в пам’яті, діти вчилися у батьків, спостерігаючи за ними. І жила в цьому племені сім’я: мама, тато і донька Ая. Одного разу пішли тато з Аєю до лісу і вистежили здоровенного ведмедя. Тато хотів вполювати звіра та списа забув у дома. Взяв він тоді шматок кори і намалював листа дружині (писати тоді вміли тільки так). Мама прочитала листа і закричала. Збіглися всі родичі племені. А жінка їм пояснила, що її чоловіка хоче ведмідь з’їсти і показала кожному листа. Всі схопили зброю і кинулися на допомогу. А мисливець, побачивши озброєних родичів, подумав, що його хочуть вбити і почав тікати. Бігав доки не потрапив по дорозі на старця – мудреця. Почав просити у нього захисту. Коли все з’ясувалося, то люди племені іще довго сміялися. Та старійшини задумались, щоб не було плутанини, вирішили придумати інше письмо, щоб легше було тлумачити написане. І придумали літери. 

( Звертаю увагу на слайд № 5 )

Як ви думаєте, що означає ось ця піктографія? Це мабуть повідомлення про бойовий похід, сутички, полювання.

В малюнкового письма був ще один недолік: ним не можна було передати ті поняття, які не можливо намалювати: бадьорість, хоробрість, пильність.

– Але піктографія або малюнкове виявилася невмирущою формою спілкування. Це зручний засіб взаєморозуміння між людьми, які користуються різними мовами. Піктографічні знаки широко використовуються в місцях, де можуть перебувати іноземці. Наприклад, в аеропортах, морських портах, залізничних вокзалах. Наприклад, зображена телефонна трубка інформує про що? (що поряд є телефон); якщо кавова чашка – шукайте кав’ярню, якщо виделка й ніж – десь не далеко є ресторан.

- А ще де широко використовується малюнкове письмо? ( в дорожніх знаках)

                                             ( Слайд № 6 )

- Але минали віки, малюнки – значки спрощувалися в зображенні, виникала необхідність передати на письмі складніший за змістом і більший за обсягом текст. На зміну малюнковому письму приходять ієрогліфи. Ієрогліфами користуються китайці і до наших днів. Ієрогліфи теж не цілком зручні. Потрібно було вчитися, щоб набути вмінь писати значками. Для читання, ієрогліфи були дуже важкими. Наприклад, слово вода писар малював у вигляді трьох хвилястих ліній. У ієрогліфів був суттєвий недолік – вони нічого не мали спільного з вимовою слова.

  А на чому ж писали наші пращури?

                                             (Слайд № 7 )

Перед вами одна з найдревніших книг – глиняна, її вік близько 5 тис. років.

Чому ж глину вибрали матеріалом, на якому можна було писати?

- На відміну від каміння, чи дорогого папірусу глини було вдосталь. Готували її для виготовлення табличок для писання за особливою технологією. Її очищували, термічно обробляли (тобто обробляли під дією високої температури), замішували. Таблички з глини були стандартних розмірів. Вони прямокутні були і не довші ніж 10 см.. Писали на ще вологих табличках спеціальними паличками, які виготовляли з дерева або очерету. Інколи траплялося, що розмір табличок не дозволяв вмістити всю інформацію, тоді текст розміщували на кількох ( а то й десятках ) дощечках. І це вже утворювалася багатосторінкова книга.

Після того як текст був написаним, таблички висушували на сонці, а якщо інформація була дуже важливою, то ті таблички обпікали в печі. Від цього глина ставала міцнішою.

Вчилися писати на глиняних табличках в школах, які називалися «будинками глиняних табличок». Вчитися там діти починали з 5-7 років, учнями були, переважно хлопчики. Спочатку хлопчиків вчили виготовляти глиняні таблички, а потім вже писати. Сторінка ділилася на дві частини, з одного боку були зразки правопису, нанесені «батьком будинку глиняних табличок» ( учителем ), а з іншого – вправи учнів. Зберігали глиняні дощечки в корзинах та ящиках, просмолених від вологи.

Іншим матеріалом для письма слугував камінь, на якому висікали закони і вказівки царів.

                                                (Слайд № 8)

Але камінь був гарним будівельним матеріалом, а для письма він не придатний.

Також наші предки писали на бересті(корі берези). Писали гостро відточеним металевим або кістяним стрижнем.

                (слайд 9)

Берест був жовтувато – білого або червонуватого кольору. Його заготовляли з молодих дерев і дерев після рубки. Верхній білий пласт кори надрізали, а нижній використовували. Кора була матеріалом недорогим і зручним, але нажаль не дуже міцною і довговічною.

     Більш зручним матеріалом для письма була шкіра. Спеціально вироблену шкіру називали пергаментом.

                                 ( Слайд № 11, 12 )

Для виготовлення пергаменту брали, в основному, шкіру з телят і ягнят. Виготовляли цей матеріал ченці в монастирях.

Пергамент був білим, тонким, рівним.

Але технологія виготовлення матеріалу для писання була трудомісткою. Спочатку шкіру поміщували на кілька днів у чан з вапном, потім відчищали від шерсті та залишків м’яса, знову замочували у вапні, потім натягували на спеціальну рамку і знову знімали залишки шерсті. Потім втирали в шкіру крейду, і в результаті отримували гладенький аркуш, на якому можна було писати з обох боків.

Також ці аркуші рівненько обрізали, надаючи їм форми. Їх вже можна було і згинати. А щоб вони не забруднювалися їм придумали палітурку  ( прикривали дощечками відповідного розміру знизу і зверху ). В давнину був вислів: «Прочитати книгу від дошки до дошки».

     На початку уроку я говорила, що день української писемності ми відзначаємо в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця. Хто ж такий Нестор Літописець? Це 17 річний юнак – який прийшов до Києво-Печерської Лаври і назавжди залишився там, щоб стати не тільки монахом, а й батьком української історії. Нестор був надзвичайно освіченою людиною. Він вів літопис, тобто записував усі події що відбувалися. Праця його дістала назву «Повість временних літ». Про що ж ця повість? Я вам пропоную переглянути відеоролик.

               (Відеоролик «Повість временних літ»)

- Жодній мові світу не було так тяжко, як українській. Нашу мову принижували, не давали їй розвиватися, неодноразово забороняли, знищували букварі, щоб українські діти не могли вивчати рідну мову. Протягом багатьох років українська мова, пісні, книги були заборонені. А робилося це ось з якою митою: якщо знищити мову, зникне і сам український народ, не існуватиме України як держави. Ми з вами одержали у спадок багату, розвинену, мелодійну мову. З давнім періодом нашої мови тісно пов’язана усна народна творчість. На уроках літератури ми з вами читали багато казок, загадок, пісень, прислів’їв, легенд.

- І зараз настав час заглянути до глибокої криниці народної мудрості. Пропоную вам пограти у гру «Закінчіть прислів’я»

- Я буду зачитувати вам першу частину  прислів’я, а ви повинні закінчити.

- Спочатку подумай, а потім…(скажи).

- Не хочеш почути поганих слів, не …(говори їх сам).

- Гостре словечко…(ранить сердечко).

- Слово – не горобець, вилетить - …(не зловиш).

- Птицю пізнають по пір’ю, а людину…(по мові).

- Слово до слова - …(зложиться мова).

- І від солодких слів буває…(гірко).

- Діти, а хто з вас може назвати  може назвати прислів’я або приказку? (Діти називають)

- А казки ви любите слухати? Тож зараз я оголошую казкову вікторину.

        (Зачитую питання по казках)

- Де дід з бабою знайшли кривеньку качечку? (у лісі)

- Як звали півника в українській народній казці «Колосок»?(Голосисте Горличко)

- В чий будиночок забралась коза-дереза? (Зайчика)

- Хто вкрав Івасика-Телесика? (Змія)

- На кого перетворилося гидке каченя? (На лебедя)

- Курка,яка несе золоті яйця. (Курочка Ряба)

- Кому з героїв української народної казки у скрутну хвилину допомогло гусенятко? (Івасику-Телесику)

- З чого зроблений Буратіно? (З поліна)

- Як звали мишенят в українській народній казці «Колосок»? (Круть і Верть)

- Назвіть улюблене взуття діда з казки «Коза-дереза»? (Червоні чоботи)

- Чим пригощала лисиця журавля? (Молочною кашею)

- Хто прогнав Козу-Дерезу з зайчикової хатки? (Рак)

- Замісила баба тісто та спекла…(Колобка)

- Яку домашню тварину дід зробив із соломи? (Бичка)

- Що в українській народній казці не вдалося розбити ні дідові, ні бабі? (Яйце)

-  Молодці, добре знаєте казки. А загадки ви любите розгадувати?

( Загадую загадки)

- Отже, ми з вами переконалися, який дар одержали у спадок. Однак наша мова, легко, без зусиль, сама до рук не дається. Мови потрібно вчитися. Наполегливо, щоденно, з радістю.

- Діти,а що вам необхідно робити, щоб добре знати рідну мову?

(Сумлінно та старанно вчитися на уроках української мови; багато читати, переказувати прочитане; часто відвідувати бібліотеку).

- А що ми можемо і маємо робити для того, щоб наша мова була милозвучною? (не вживати грубих, лайливих слів; не вживати російських слів…)

 В народу немає більшого скарбу, ніж його мова…

Слова – це крила ластівки, вона їх не відчуває, але без них не може злетіти. Тож маємо зробити все для того, щоб не згорнулись крила, щоб не обірвалася золота нитка, яка веде з давнини до наших днів. 

І ось на цій ноті я хочу закінчити наш урок.

 А за активність і уважність на уроці ви отримаєте гарні оцінки.