Матеріал для уроків читання під час вивчення творчості Дмитра Білоуса

 

Білоус

Дмитро Григорович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(1920-2004)

 

Життєвий шлях Дмитра Григоровича Білоуса розпочався 24 квітня 1920 року в селі Курмани на Сумщині в багатодітній селянській родині. Крім Дмитра, у сім'ї були Наталка, Василь, Олекса, Катря, Павло, Маруся, Сашко, Христина, Надія, Микола. «Трудове виховання — на вигоні пастухування», «Справлялися добре з харчами, — не їли лиш хвостиків з груш», «Ходив я в сестринських чоботях з дірками замість підошов», — згадував поет згодом, осмислюючи своє дитинство.

Хранителькою сімейного затишку була мати, скромна трудівниця. У поета довго зберігалися квитки, вручені його мамі разом з орденом «Материнська слава» на безкоштовний проїзд залізницею. Один раз скористалася, більше не встигла... Батько Григорій Миколайович — був сільським мудрецем, порадником і заступником односельців. Його навіть обрали народним суддею.

У сім'ї шанували слово, любили самодіяльний театр. Батько сам писав п'єси, старший брат Олекса пробував свої сили в поезії, друкувався у 20-ті роки, належав до активу літературних організацій «Молодняк» і «Плуг». Він також викладав історію в Харківській трудовій комуні А. С. Макаренка. Коли малий Дмитро, перехворівши висипним тифом, був на грані смерті, видатний педагог запропонував забрати кволого хлопчика в комунарівський гурт. Так майбутній письменник вирушив у люди. А на людей йому просто щастило. У харківській середній школі літературу викладав брат Тичини Євген Григоро-вич. Дмитро потоваришував із його сином Владиславом і не раз бував у них удома. Саме тоді у Д. Білоуса зародився великий інтерес до мови. Через усе місто їздив він на заняття гуртка художнього слова при театрі робітничої молоді. Потім в університеті вчився разом з Олесем Гончаром, Григорієм Тютюнником.

У той же харківський період у літературному об'єднанні він познайомився з Олександром Підсухою і Валентиною Ткаченко. У спілкуванні Дмитро Білоус був надзвичайно тактовний, ненав'язливий і водночас дуже вимогливий до того, про що йдеться. Не любив пліток, нашептів, обминав їх, немов брудні калюжі.

... Війна безжально зруйнувала всі плани, сподівання, надії. Добровольцем у складі студентського батальйону іде Д. Білоус на фронт. Потім виснажливі бої під Києвом, важке поранення, госпіталь у Красноярську. Згодом у рік 40-річчя Перемоги Олесь Терентійович Гончар згадуватиме про побратимів-студбатівців: «Серед небагатьох, котрі лишилися живими, наших студ-батівців — Дмитро Білоус, поет і перекладач, з яким ми взимку 1942 року, виявляється, лежали в одному евакогоспіталі, в Красноярську, в приміщенні школи на березі Єнісею, хоч лише згодом дізналися, що під спільним дахом пули наші госпітальні палати».

Після одужання Д. Білоус працює на радіостанції «Радянська Україна», що вела передачі для партизанів. У щоденному спілкуванні з Петром Панчем, Олександром Копиленком, Ярославом Галаном формувалась його творча індивідуальність як поета-сатирика. Неоціненними уроками були тодішні зустрічі з Остапом Вишнею, який з симпатією і прихильністю ставився до Білоуса. Згодом, на початку 1950-х, Вишня захистив свого молодшого побратима від необґрунтованих нападок критики.

Отже, перший творчий гарт Дмитро Білоус здобував у роки війни. У мирний час його обдаровання стрімко розвивалося. Привернули увагу й читачів, і професійної критики збірки гумору й сатири «Осколочним!» (до речі, редагував її Андрій Малишко), «Веселі обличчя», «Зигзаг», «Колос і кукіль», «Сатиричне і ліричне», «Критичний момент», «Тарасові жарти», «Хто на черзі», «Альфи — не омеги», «Хліб-сіль їж, а правду ріж». Прикметною рисою Білоуса-сатирика є висока культура віршування, невтомне дбання про форму — ритм, римування, звукопис.

Уже в зрілому творчому і життєвому віці письменник починає писати для дітей і досягає неабияких успіхів. Його книжечки «Пташині голоси», «Упертий Гриць», «Про чотириногих, рогатих і безрогих», «Лікарня в зоопарку», «Турботливі друзі», «Сад на Лисій горі», «Веселий Кут», «Гриць Гачок» залюбки читала і читає наша дітвора. Бо в них є конкретні життєві ситуації — цікаві, повчальні, кумедні.

Письменник любить деталі, любить точні знання. Юний читач завжди дізнається з його віршованих новел про щось нове, невідоме. Достовірність, точність є необхідними у книжках для дорослих, а для дітей — тим паче. Тому так скрупульозно Д. Білоус виважував кожну деталь, кожне судження. За зовнішньою легкістю і простотою його дитячих віршів криється велика робота. Скажімо, готуючи книжку «Пташині голоси», письменник провів цілу дослідницьку роботу — як безпосередньо в лісі, на природі, так і зі спеціальною літературою. Збіркою зацікавилися навіть фахівці-орнітологи. Її перекладено білоруською та болгарською мовами. А вершиною дитячої поезії Д. Білоуса стала збірка «Диво калинове», удостоєна Національної премії імені Т. Г. Шевченка, та її своєрідне продовження — збірка «Чари барвінкові».

Ще одна дуже яскрава грань таланту Д. Білоуса — перекладацтво. Він переклав збірки поезій Івана Базова, Георгія Джагарова, Дмитра Методієва, Ангела Тодорова, Ніно Ніколова... Крім того, чимало перекладено прозових і драматичних творів, книжок для дітей, фольклорних видань. А вершина, безперечно, — двотомна антологія болгарської поезії, понад половину творів з якої Д. Білоус переклав особисто. Видання було відзначене в Болгарії золотою медаллю як найкраща антологія болгарської літератури, видана за кордоном. Уряд Болгарії нагородив поета орденом Кирила і Мефодія І ступеня, а в Україні він удостоєний за цю працю премії імені Максима Рильського.

Перекладацькі обрії поета, звісно, не обмежувалися Болгарією. Є в нього переклад драми Шекспіра «Міра за міру», є чудові переспіви з російської, білоруської, литовської, вірменської, азербайджанської, польської.

Д. Білоус вів багаторічну і невтомну роботу з виховання літературної зміни. Досить сказати, що поет 11 років керував літстудією видавництва «Молодь». Він щедро і по-батьківськи ділився своїм досвідом, прагне підтримати щонайменший проблиск нової індивідуальності, роздмухати бодай маленьку іскорку поезії. Багатьох він увів у світ красного письменства, підтримав словом, порадою, співчуттям.

В одному з інтерв'ю Дмитро Григорович сказав: «Не хочу здаватися ні кращим, ні гіршим. Хочу бути самим собою. А ще ніколи не боявся чорнової роботи». Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка, літературних премій імені Лесі Українки та Максима Рильського, автор талановитих книг для дорослих і малечі, перекладач — Білоус завжди залишався надзвичайно скромною і делікатною людиною. Він ніколи не шкодував себе для людей і добрих справ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вибрані   твори

 

ЧАРИ БАРВІНКОВІ

У мови – чари барвінкові, 
аж сяють барви веселкові – 
разки, вінки словосполучень, 
прислів’їв, висловів і фраз – 
і знаєш їх, вживав не раз, 
але береш, як вічний учень, 
і слухаєш рядки пісенні, 
а бачиш все, немов на сцені:

«Несе Галя воду, 
коромисло гнеться. 
За нею Іванко, 
як барвінок в’ється». 
У мови – чари барвінкові: 
печаль і радість в ріднім слові. 
Із ним і в пеклі ти і в раї. 
І просто серце завмирає.

НАД РІКОЮ

Шелюгами, осокою
Льоня йшов із вудкою.
Птах майнув понад рікою,
Впав на воду грудкою.

Враз пірнув і знявсь хутенько,
Блиснувши  рибинкою.
Ну й пташина: коротенька,
З голубою спинкою.

«Дай же тут і я закину»,—
Став хлопчина з вудкою.
А пташок із'їв рибину
Й знов на воду грудкою.

Льоні  ловиться  погано,—
Ну хоч раз би клюнуло.
А воно уже й не рано,
Та таке насунуло!

Глянув хлопчик: це на зливу.
Висне хмари кудли ще.
Раптом птах той — що за диво?
Льоні сів на вудлище.
 

Рибку в дзьобику тримає,—
Хоч дістань долонею.
«Ну, хто більше з нас піймає?» —
Мов дражнився з Льонею.

Аж сяйнули барви в перах,
Як злетів на гілочку,
І — подавсь на другий берег
До пташат у нірочку...

Птах рибалить і хлопчина —
Ну й завзята парочка!
Як же зветься ця пташина?
— Голуба рибалочка!..

 

 

ПЕРЕПЕЛ

Волотками, волотками
Задзвеніло жовте просо.
Небо хмарками заткане,
Дрібен дощик сіє косо.

Вітерець кленка торкає,
Пахне матірна і  плоскінь

Тільки  перепел гукає:
— Падь-падьом! — аж в серці лоскіт.

— Де ж ти звив собі гніздечко —
На кленочку чи в муравці?
А гніздечко недалечко
Я  схо-вав, схо-вав у травці!..

І спада роса краплисто,
Й без смичка, без каніфолі —
— Падь-падьом! — луна сріблисто,

Що аж виляски на полі!
 

 

СНІГУРІ

В лісі, в скверах, на алейках
Птиці в чорних тюбетейках.
Прилетіли снігурі!
Це зима на порі...
Ой, які вони цікаві:
По-смішному величаві.
Кажуть, якщо їх нема,
То не скоро ще зима...
Сірі та червоногруді
— Дю-дю-дю,— гукають,— дю-ді…
А самі аж із тайги
Принесли до нас сніги...
От за це ми їх із вами

Й називаєм снігурами.
 

ПРО ГОРОБЧИКА-МОЛОДЧИКА

І
Тьотя Мотя часто гудила,
Проганяла горобця:
— Ба! На голову опудала

Сів, наївшися просця.
Ну вже й капосная птиця,
Хоч би хто тебе провчив...—
Та не з тих він, щоб журиться
Чи вичікувать харчів.
— Чів-чів-чів! — неначе бавиться.

Чим ви хочете провчить?..
Ціле літо марно палиця
З рук опудала стирчить.

ІІ
А зав'юга на порозі,
Холоди пішли страшні,—
Горобчина у тривозі:
Ні зерна, ні комашні.
Скільки градуси не міряй —
Лід, звичайно, не черінь...
Ну, то що ж? Летіть у вирій?
А навіщо? Цінь-цвірінь!..
— Ти, горобчику, в турботі? —

Посипають крихітки
Тьотя Мотя й донька тьоті, —
Їж, горобчику меткий.
Хоч і є часом причина
Нам кричать тобі «а киш!»—
Все ж великий молодчина,
Що від нас ти не летиш!..
 

НЕ РОЗГУБИВСЯ

Раз пішов я в бір сосновий:
Між гілок
Бачу — скік жовтоголовий
Корольок!
Чи то звик зелено-сірий
До сосни,
Що летіть не хоче в ірій
Восени?
Ось він сів біля доріжки
Та й сидить.
Я ж підкрався, наче кішка,
Шапку — кидь!
І — спіймав. Заніс до хати,
Дав кори
(Буде в чому пошукати
Мошкари!)
По корі пташа скакає —
Що в ній є?—
Обшукає — обшукає,
Поклює...
Ось весна бурульки віша
З крапельок.
В мене в хаті пожвавішав
Корольок!
Пострибав біля одвірка,
На вікні,
Від прогонича там дірка
У стіні.
Потім свиснув потихеньку,
Миттю — пурх
І в ту дірочку маленьку
Раптом — шурх!
Отакий! В шибки не бився,
Тихий був.
А тепер не розгубився
І — майнув!
Раді-раді птичі зграї,
Вся рідня,
За найменше в нашім краї
Пташеня.

 

Зарубай на носі

Гриць катався на льоду,

не спитавшись мами,

та й потрапив у біду:

шурхнув з ковзанами.

Мамин гнів хлоп'я мале

пам'ятає й досі:

«Бить не битиму, але

зарубай на носі!»

Дивно це було сприймать

хлопцеві малому:

«Як? На носі зарубать?

Ще й собі самому?»

Може, нині смішно вам

в теплім дружнім колі

Гриць тепер сміється й сам, -

Гриць давно вже в школі

В літгурток він став ходить

і знайшов розгадку:

ніс походить від носить

в даному випадку!

Бо носили в правіки

за собою всюди

палички і дощечки

неписьменні люди.

І як ми в записники

все заносим з вами,

так вони - на дощечки,

звані в них носами .

Отже вираз виник там,

а зберігся й досі

Це, читачу, й ти затям,

зарубай на носі!

 

Грицева мрія

— Чи є в світі птиця краща,
ніж папуга говоряща?

— Ну, звичайно, що немає,—
Гриць Зубряк відповідає.—

Що той голуб, що та галка?
Какаду — жива шпаргалка!

Хто що скаже, прочитає —
Все вона запам’ятає.

У кишеню чи під полу
ти береш папугу в школу.

Коло дошки стане туго —
«Виручай, — шепнеш, — папуго!»

І зубрійка ця відома
скаже все, що чула вдома.

Розвести б папуг-зубрійок —
не було б на світі двійок…

Це вам зовсім не дурниця:
тая птиця — мрія Гриця!

Та домріявсь він до того,
що в щоденнику у нього —

варто тільки подивиться —
отакенна одиниця!

 

 

Перевіримо знання

 

Вікторина «Пізнавальні факти з життя і творчості поета»

 

1.    Коли і де народився Дмитро Білоус?

Відповідь: Дмитро Григорович Білоус народився 24 квітня 1920 р. в с. Курманах, на межі Полтавщини і Слобожанщини, тепер це Сумська область.

2.   Що пише поет про свою родину?

Відповідь: "Сімеєчка в мого батька була, як у того Омелечка, - пише поет, - про якого в пісні співається: тільки він та вона, та старий та стара, та дві Христі в намисті, да дві ляльки в колисці", коли старші вже парубкували і дівували...

Батько наш закінчив лише три класи церковно-парафіяльної школи, але здобув юридичну освіту самотужки. Був волосним писарем, народним суддею, бухгалтером Державного банку. Багато читав, співав у церковному хорі. Писав п'єси, оповідання, сто разів зіграв роль виборного в "Наталці Полтавці" на сільській сцені...

Старший брат Олекса кінчив інститут народної освіти в Харкові. Був членом письменницької організації "Плуг". Друкувався в газетах і журналах. Коли я, тринадцятилітній хлопчак після виснаження голодом 33-го захворів ще й на тиф, то в маренні повторював рядки його вірша: "В трамвай забігло сонце, сипнуло жменю ласки". Не знав тоді, що наступної весни й мені сонце "сипне жменю ласки": Олекса працював викладачем у Харківській дитячій трудовій комуні, душею якої був Антон Семенович Макаренко, і, домовившись із ним, влаштував мене в цій комуні. Тут разом з колишніми безпритульними я вчився і працював на заводі...

3.   Де і з ким навчався майбутній поет?

Відповідь: з 1938 по 1941 р. Дмитро Білоус навчається в Харківському університеті. Його одногрупниками були геніальні наші прозаїки Олесь Гончар та Григорій Тютюнник.

4.   Де воював Д. Білоус у роки Великої Вітчизняної війни?

Відповідь: коли почалася війна, Дмитро Григорович був у складі студентського батальйону на Південно-Західному фронті. Після тяжкого поранення працював на радіостанції, яка вела мовлення для партизанів України. Перед мікрофоном часто виступали Павло Тичина, Максим Рильський, Володимир Сосюра, Андрій Малишко. Після десятирічного заслання уславлену "Зенітку" приніс Остап Вишня. Петро Панч і Остап Вишня були літературними вчителями поета. Саме вони радили молодому сатирику по кілька разів переробляти твори, і це привчило Дмитра Білоуса до пошуків влучного слова.

5.   Що таке епіграма? Де друкувалися політичні епіграми Д. Білоуса?

Відповідь: політичні епіграми друкувалися тоді і в журналі "Перець". З малюнками художників В. Литвиненка та К. Агніна окремі з них закидалися як листівки з літаків у тил ворога.

6.   Де працював Д. Білоус після закінчення Київського державного університету ім. Т. Шевченка?

Відповідь: по війні Дмитро Білоус поновив навчання в Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка, після закінчення якого молодому поетові довелося працювати в різних журналах, таких, як "Перець", "Вітчизна", "Дніпро".

Іще судилося Дмитрові Білоусу попрацювати на літературно-педагогічній ниві – керувати поетичною студією при видавництві "Молодь", серйозно поглиблювати свої знання з теорії літератури.

7.    Які книжки про українську мову, про нашу рідну калинову і барвінкову написав Д. Білоус?

Відповідь: у поета виникла думка написати книжку віршів про українську мову в сузір'ї інших мов. Більше двох років Д. Білоус вів мовні передачі по радіо "Слово про слово". Пізніше почав писати вірші про мову. Так підійшов поет до своїх двох книжок, які називають у його творчості головними. Це книжки про нашу рідну калинову і барвінкову мову.

Щоб написати такі поетичні книжки, як "Диво калинове" і "Чари барвінкові", автор повинен глибоко знати характер свого народу, його історію, культуру, побут, мову, педагогіку, тобто в одній особі треба бути і поетом, і вченим-мовознавцем, народознавцем, фольклористом, істориком, філософом, педагогом.

8.   Як пояснює назву своїх двох книжок Дмитро Білоус?

Відповідь: назви своїх двох книжок автор так пояснює: "Диво калинове". Чому диво? Тому, що наша мова дивовижно багата, легка, красива, співуча. "Чари барвінкові". Чому чари? Тому, що наша мова чарує кожного, кому не чуже відчуття краси й гармонії.

Хай же калина й барвінок квітнуть і в твоїй душі, дорогий читачу!".

9.   З яких поезій Д. Білоуса ці рядки:

Над назвою задумавсь я,

ще в юності почутою:

звідкіль таке Дніпра ім'я?

Відповідь: "Звертання".

Слово погідне, слово наше рідне,

любим тебе ми, будем вік любить,

обрій відкрився, всім світам ти видне,

видне як сонце, як ясна блакить;

о рідне слово, хай тобі щастить!

Відповідь: "Слово наше рідне".

З калиною твій переплівся шлях,

з калиною твій цвіт блакитний виник:

немов калина – дівчина в піснях,

і хлопець у піснях – немов барвінок.

Відповід: "Барвінковий цвіт".

10. Назвіть твори Д. Білоуса.

Відповідь:  "Вічно жива", "Диво калинове", "Чари барвінкові".  Д. Білоус – укладач антології болгарської поезії українською мовою.

11. Назвіть нагороди Д. Білоуса.

Відповідь:

• Лауреат Державної премії України ім. Тараса Шевченка (1990).
• Лауреат премії ім. Олександра Копиленка (1989).
• Лауреат ім. Лесі Українки (1997).
• Лауреат премії імені Олени Пчілки (2001).
• Орден Дружби народів (1980).
• Орден Князя Ярослава Мудрого п'ятого ступеня (2001).
• Орден "За мужність" третього ступеня (2002).
• Болгарські ордени Кирила та Мефодія першого ступеня (1966), орден "Мадарський вершник" (1995).

 
Додаток

Конспект уроку

Тема: Дмитро білоус. У назвах міст і сіл слова…

Мета: вдосконалювати навички свідомого виразного читання; розширити знання дітей про творчість Дмитра Білоуса; розвивати зв’язне мовлення, образне мислення; розширювати уявлення учнів про історію свого краю, походження назв міст, річок; виховувати любов до рідної землі. 

Обладнання: портрет письменника, картки з завданнями. 

 

Хід уроку

 

І. Організаційний момент 

Знайомство 

- Мене звуть….( Ольга Олександрівна) 

- Я живу в (чудовому селищі Черкаське) 

 

ІІ. Мовленєва розминка 

1. Вправи для рухливості губ 

- «Смайлик» («Усмішка-трубочка») — посміхнутися, старанно розтягуючи губи, а згодом витягнути їх уперед трубочкою. 

 

2. Робота над скоромовкою 

Летів горобчик - сів на стовпчик, прибіг хлопчик – утік горобчик. 

Брів борсук до брата муки собі набрати. 

Хитру сороку спіймати морока, на сорок сорок – сорок морок. 

 

3. Гра «Збери прислів’я» 

Читання – ось краще навчання. 

Хто багато читає, той багато знає. 

Книга – ключ до знань. 

 

ІІІ. Актуалізація опорних знань. Перевірка домашнього завдання.

Гра «Розкажи ведмедику» 

- Скажіть, будь ласка, чи у давню –давнину , за княжих часів люди читали книжки? 

- А як і на чому вони створювалися? 

- А хто такий Літописець Нестор? 

- А ви любите читати? 

 

IV. Мотивацівя навчальної діяльності. Повідомлення теми і мети уроку.

— Сьогодні ми познайомимось з українським письменником, який дуже любив свій рідний край, свою Батьківщину , писав загадки, вірші про мову, досліджував походження слів та назв міст і сіл України. Це Дмитро Григорович Білоус. 

 

V. Сприймання і усвідомлення нового матеріалу.

1. Біографія Д. Білоуса 

— Дмитро Григорович Білоус народився в селі Курманах, що на Сумщині. Сім’я була велика — одинадцятеро дітей. Дмитро був десятою дитиною в родині. Жила сім’я Білоусів тяжко, але дружно. Цінували тут працю й любили жарт. Стежина від батьківського порогу простяглась нелегким життєвим шляхом. Довелося ма лому Дмитрові ходити з полотняною торбою до школи, пережити страшний голод 1932—1933 років, але потяг до знань, любов до книжок привели його на мовно-літературний факультет Харківського університету. Нявчання у Харківському університеті перервала війна. І пішов Дмитро добровольцем на фронт. Воював, був тяжко поранений. А восени 1944 року Д. Білоус продовжив навчання у Київському університеті. 

Дмитро Білоус — автор багатьох книжок для дітей і про дітей: «Пташині голоси», «Упертий Гриць», «В класі і в лісі» та ін.  Найбільшу, мабуть, славу принесла йому збірка «Диво калинове». 

Все життя Дмитро Білоус мріяв про те, щоб привернути увагу дітей до краси нашої рідної солов’їної мови. Він допомагав краще її вивчати.) 

 

2. Словникова робота 

ЦУРА́ТИСЯ - Триматися осторонь, уникати кого-, чого-небудь, не виявляти інтересу до чого-небудь, зневажати 

— До слів лівого стовпчика доберіть слова-синоніми з правого стовпчика. (на дошці) 

Предки гукає 

Цуратися казкове 

кличе пращури 

таємниче зневажати 

3. Виразне читання вчителем вірша Дмитра Білоуса «У назвах міст і сіл слова...» 

-Послухайте, будь ласка, вірш і скажіть з якою інтонацією його треба читати?  (Спочатку – загадкова, таємнича, а потім спонукальна інтонація. Настрій бадьорий, закликає до вивчення історії свого народу) 

У назвах міст і сіл слова, 

в яких щось рідне, таємниче; 

і голос предків ожива 

й сьогодні в рідний край нас кличе. 

Читай і думай, друже мій, 

і не цурайся свого роду. 

Земля — це книга, у якій 

історія твого народу. 

 

4. Бесіда з учнями про рідне місто.

 

5. Гра «Добери риму» 

Слова — ... (ожива) 

Таємниче — ... (кличе) 

Мій — ... (у якій) 

Роду — ... (народу) 

 

6. Руханка з метою обєднання в пари «Плече до плеча» 

 

7. Робота в утворених парах над загадками Д. Білоуса (5 хв) 

 

1) Дивляться сестрички 

так, немов живії: 

жовті в них очички, 

білі у них вії. 

Хто вони?  (Ромашки) 

2) Хоч не слон я і не робот, 

а жирафа металева, 

вантажі беру у хобот – 

цеглу, рейки і дерева… 

Хто я?  (Підйомний кран) 

3) Біжить без ніг в ярки, в рови, 

без рук, а має рукави. 

Я відгадав уже, а ви? 

Що це таке? (Річка) 

4) Я ані скрипка, ані бас, 

сама із деревини, 

та звеселю й спечалю вас, 

коли мій спів полине. 

З моїх складів неважко скласти 

словечка сопка й спілка. 

Отож назвіть мене, будь ласка. 

Зовуся я (Сопілка) 

 

5) У всіх він є, ось подивись- 

старе, мале чи юне. 

Та кепсько, коли хтось кудись 

його без діла суне. 

Що це таке? (Ніс) 

6) Усі ми рівні перед ним – 

і світлі, й темні, й русі 

Коли й на місці на однім, 

то все одно ми в русі 

А він спішить, а він летить, 

бо вічності він служить. 

Якщо проґавити хоч мить, 

то вже не надолужить. 

Хто він?  (Час) 

 

7) Додумайсь, хто вона, й простеж 

у неї особливість є: 

що більше з неї ти береш, 

то більшою вона стає. 

А підказати можу я: 

шукай слівце на букву я. 

То хто ж вона? (Яма) 

 

8)  В землю закидалося, 

під сонцем гойдалося, 

в печі гартувалося, 

запашним виймалося, 

нам з вами дісталося. 

Що це таке?  (Хліб) 

 

VI. Підсумок уроку 

— Що нового ви дізналися на сьогоднішньому уроці? 

— З яким настроєм завершуєте сьогоднішній урок? 

 

VII. Домашнє завдання 

Підготувати повідомлення про походження назви села або про його видатні місця.