Матеріал для уроків "Г.Белль "Подорожній, коли ти прицйдеш у Спа..."

 

 

 

 

Оповідання Генріха Белля  «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…»

 в шкільному вивченні (методичний посібник для вчителів та учнів)

 

                                                                   

 

 

 

                                                                                Роботу підготовлено

                                                                                ученицею 10-А класу

                                                                                Залозною Наталією

                                                                                Науковий керівник курсового

                                                                                Проекту Журавель Г.П.

                                                                                До захисту  допущено______

                                                                                _____________________

                                                                               Оцінка курсового проекту

                                                                                ___________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                          ЗМІСТ                                                                                                                        Стор.

        Реферат……………………………………………………………………………………………………………4                                             

         Вступ………………………………………………………………………………………………………………7

    I. Зображення Другої світової війни очима німецького письменника………………………………….7

          1.1.Біографія Нобелівського лауреата 1979 року Генріха Белля…………………………………8

          1.2.Творчий спадок письменника………………………………………………………………...9

     II Компаративний аналіз оповідання Г.Белля «Подорожній,коли ти прийдеш у Спа...»……………10

            2.1.Бесіда за змістом твору…………………………………………………………………....10

            2.2.Контраст шкільної ілюзії та воєнної дійсності в оповіданні…………………………….12

            2.3.Символічна колористика………………………………………………………………...15

            2.4.Значення архітектурних деталей приміщення………………………………………….15

            2.5.Наскрізні  мотиви  оповідання:…………………………………………………………..15

• «мертви – решта»;……………………………………………………...................................................16
• «мертвий будинок» - гімназія;……………………………………………………………....…17
• «незакінчений  рядок на дошці» - знищена війною рука,що його писала;…………………..18
• «подвійне пізнавання» - рідної гімназії  і правди;……………………………………………..18
• паралель з «Апокаліпсисом»…………………………………………………………………..19

          2.6.Мотиви ідейного змісту твору:……………………………………………………...……..15

• мотив втраченого майбутнього;……………………………………………………..……20
• мотив надії;…………………………………………………………………………..……..21
• мотив засудження фашизму…………………………………………………………...…...22

           2.7.Роль деталей і символів:……………………………………………...…………………....24

• Медея…………………………………………………………………………………………...25
• Хлопчик, що виймає терня……………………………………………………………………25
• Грецький гопліт………………………………………………………………………………..26
• Портрет великого корфюрста………………………………………………………………...26
• Портрет старого Фріца………………………………………………………………………...26
• Портрет Гітлера………………………………………………………………………….............26
• Портрети «взірцевих арійців»……………………………………………………………….....27
• Троє погрудь – Цезаря, Цицеронаі Марка Аврелія…………………………………………...27
• Гермесова колона……………………………………………………………………………....29
• Мармиза Зевса…………………………………………………………………………………29
• Макет Парфенону……………………………………………………………………………...29
• Портрет Ніцше………………………………………………………………………………....30
• Краєвид Того…………………………………………………………………………………...30
• Слід  від хреста…………………………………………………………………………………31
• «Перевита камінним  лавровим  вінком таблиця з іменами полеглих, з великим золотим. .Залізним хрестом  угорі». ……………………………………………………………………...31

2.8. Критика………...………………………………………………………………………………34

Висновки…………………………………………………………………………………………...35

Література………………………………………………………………………………………….36

Додаток . Осуд антигуманної сутності війни (бесіда з учнями)   ………………………….37

Рекомендації до прочитання оповідання «Подорожній, коли  ти прийдеш у   Спа…» ……….....44         

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

Мета роботи

• Створити  методичний посібник для учнів до вивчення  творів Генріха Белля
• Поглибити викладання теми додатковими матеріалами з  біографії письменника, ілюстраціями до оповідання
• Розробити комп`ютерну презентацію теми за допомогою філологічного аналізу  художнього тексту

 Виховна  мета  роботи

• Формувати уявлення учнів про такі загальнолюдські цінності, як патріотизм, краса, справедливість, відповідальність за долю країни
• Виховати неприйняття всіх проявів мілітаризму

Об`єкт дослідження –  творчість та  життя видатного німецького письменника Генріха Белля.

Суб`єкт дослідження–філософське оповідання Генріха Белля«Подорожній,коли ти прийдеш у  Спа…»                                                     

Генріх Белль (1917—1985 рр.) — один із найвідоміших письменників повоєнної  Німеччини. У нього є багато неймовірних творів. Але я хотіла б зупинитися на філософському творі «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…» Ця фраза своїм кор­інням сягає глибокої давнини — це початок давнь­огрецького двовірша-епітафії про битву у Фермопільській ущелині, де, захищаючи батьківщину, загинули воїни царя Леоніда: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту, повідай там, що ми всі полягли тут, бо так велів закон». Твір написаний в жанрі оповідання, в якому йдеться про конкретний епізод із життя головного героя. Перед нами розгортається внутрішній монолог героя, імені якого автор не нази­ває, щоб підкреслити типовість його і подій, з ним пов'язаних.

Незавершений заголовок оповiдання - натяк на незавершенiсть буття людини на вiйнi. За сюжетом учорашнiй школяр опиняється в госпiталi, випадково розташованому в гiмназiї, де вiн навчався. Пройшло лише три мiсяцi, але вiн довго не може впiзнати мiсце, де проведено багато рокiв, лише незакiнчений напис на дошцi переконує його, що це саме та гiмназiя: надто багато змiнилося за цей короткий термiн в його свiтосприйняттi. "Он вiн, ще й досi там, той вислiв, який нам звелiли тодi написати, в тiм безнадiйнiм життi, яке скiнчилось всього три мiсяцi тому".

Неймовірно важливу роль у ціому оповіданні відіграють деталі та символи.
    На перший погляд, нічого незвичного: «Старомодні гачки для одягу,... двері з емальованими табличками, на яких стояло: 6-А й 6-Б, між тими дверима висіла... Фейєрбахова «Медея»... «Хлопчик, що виймає тер­ня» — фото в брунатній рамі; колона і вузький фріз Парфенону... із жовтавого гіпсу макет... грецький гопліт; портрет Старого Фріца; ...взірці арійської породи; троє погрудь -Цезар, Цицерон і Марк Аврелій, рядочком, один біля одного, — чудові копії, всі жовті...; Гермесова колона, ...мармиза Зевса.

Спробуємо розшифрувати ці деталі.

 «Медея» — героїня давньогрецької міфології, яку вважають символом помсти.

 Образ Медеї згадано недарма. Гітлер втлумачував, що німецький народ має помститися за поразку у Першій світовій війні переможцям: Англії, Франції, Росії; зміцнити, підняти авторитет нації, розчавлений виплатою репарацій (у 1921 р. Антанта оголосила Німеччині суму в 132 млрд золотих ма­рок, а в 1923 р. за несплату репарацій Франція ві­дібрала м.Рур). Картина символізує ідею тотальної помсти.

«Хлопчик, що виймає тер­ня» — бронзова статуя V ст. до н. е. За  леген­дою, присвя­чена спартан­ському хлопчи­ку, який  виграв змагання з бігу, незважаючи на гостре  терня з аканти у нозі.

 Юнаків вихо­вували за спар­танськими зви­чаями. У Спарті з семирічного віку хлопчаків забирали  від батьків, виховували усіх разом, дотримуючись суворої дисципліни.

Гермесова колона — бог-покровитель шкіл і палестр (гім­назій для хлопчиків у Давній Греції).

Краєвид Того 

 Цей краєвид мав би спонукати до віднов­лення втрачених позицій. Того — це доказ міці, пра­ва на поневолення народів. Імперські ідеї мали стати сутністю мислення кожного німця.

 Макет Парфенону.

 У гітлерівський гімназії не було нічого ви­падкового. Всі елементи культури підкреслювали то­тожність з гармонійною, осяяною славою античністю, водночас спотворивши спартанську патріотичну сис­тему виховання, додавши до неї відкриту теорію расизму та шовінізму, просякнуту зневагою до людей, культ грубої сили, грабіжництва і поневолення інших народів.

Образ Зевса-верховенця — образ самого фюрера. Образ Парфенону — образ III Рейху, непереможної, агресивної фашистської Німеччини.

«Перевита камінним лавровим вінком таблиця з іменами полеглих, з великим золотим Залізним хрестом угорі».

   Золотий хрест — нагорода за мужність, хоробрість у Німеччині.

Лавровий вінок — нагорода переможцям у Стародавньому Римі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

1. Зображення Другої світової війни очима німецького письменника

   Генріх Белль (1917—1985 рр.) — один із найвідоміших письменників повоєнної  Німеччини. Йому довело­ся жити в складний період історії його країни, коли жорстокі війни визначали буття цілих поколінь німців. Трагедія нації не обминула письменника і його родину; батько Генріха Белля солдатом пройшов Першу світову війну. Сам Генріх шість років воював на фронтах Дру­гої світової війни. Трагічні фронтові події, їх жор­стокість визначили сенс життя і творчості письменни­ка. До останньої своєї хвилини Г.Белль виступав про­ти війни як людина, німець і письменник, додаючи власний голос до протестів таких письменників, як Р.Роллан, С.Цвейг, ЕХемінґвей, В.Биков, Б.Васильєв та ін. Белль заявив, що «немає нічого безглуздішого, такого, що більше сприяло б дубоголовості, ніж солдатчина». Війна стала для письменника «жахливою машиною кри­вавого отуплення».

    Під час Другої світової війни, потрапивши на най­страшніший із фронтів (Східний) влітку 1943 року, Г.Белль опинився на території України. Назавжди в його пам'яті залишилися назви міст і сіл цього краю: Галичи­на, Волинь, Запоріжжя, Львів, Черкаси, Одеса, Севас­тополь, Херсон, Коломия, Стрий, Калинівка та багато інших. Вони стали символом німецьких поразок та чис­ленних смертей. Так, саме на Східному фронті загинули батьки маленьких героїв з роману «Дім без господаря» (батько Г.Белля згорів у танку десь між Запоріжжям і Дніпропетровськом, а тато героя роману (Мяртіна Баха) загинув під Калинівкою). У Галичині, поблизу Стрия, гине Андреас, головний герой повісті «Поїзд точно за розкладом».

Війна знаходить свої жертви скрізь, вона не виби­рає, вбиваючи без розбору, робить жорстоких і грубих людей ще жорстокішими, а слабких і добрих — безза­хисними, вона дає змогу пристосуванцям обрати свої­ми жертвами чесних і гуманних, вона знищує Людину різними способами, і тому їй немає місця на землі.

Непокоєння Г.Белля за людей, понівечених війною, відчувається в невеличкому оповіданні «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...». Твір написаний в жанрі оповідання, в якому йдеться про конкретний епізод із життя головного героя. Перед нами розгортається внутрішній монолог героя, імені якого автор не нази­ває, щоб підкреслити типовість його і подій, з ним пов'язаних.

 

1.1 Біографія  Нобелівського лауреата 1979 року Генріха Белля

 Генріх Теодор Белль, німецький прозаїк і новеліст, народився 21 грудня 1917 р. в Кельні, одному ізнайбільших міст Рейнської долини, у багатодітній родині червонодеревця Віктора Белля й Марі (Германнс) Белль. Предки Белля втекли з Англії при Генріху XIII: як і всі ревні католики, вони піддавалися гонінням з боку англіканської церкви.

Після закінчення середньої школи в Кельні Белль, що писав вірші й оповідання з раннього дитинства, виявився одним з небагатьох учнів у класі, які не вступили в Гітлерюґенд. Проте через рік після закінчення школи юнак був притягнутий до примусових трудових робіт, а в 1939 р. покликаний на військову службу. Служив Белль капралом на Східному й Західному фронтах, кілька разів був поранений і зрештою в 1945 р. потрапив у полон до американців, після чого просидів кілька місяців у таборі для військовополонених на півдні Франції.

Після повернення у своє рідне місто Белль недовгий час навчався в Кельнському університеті, потім працював у майстерні батька, у міському бюро демографічної статистики й при цьому не переставав писати.

Нобелівську премію Белль отримав у 1972 році «за творчість, у якій сполучається широке охоплення дійсності з високим мистецтвом створення характерів і яке стало вагомим внеском у відродження німецької літератури».

На той час, коли Белль одержав Нобелівську премію, його книги стали широко відомі не тільки в Західній, але й у Східній Німеччині, навіть у Радянському Союзі, де було розпродано кілька мільйонів екземплярів його творів. Разом з тим Белль зіграв помітну роль у діяльності Пен-клубу, міжнародної письменницької організації, за допомогою якої він надавав підтримку письменникам, що піддавалися утискам у країнах комуністичного режиму. Після того як Олександр Солженіцин в 1974 р. був висланий з Радянського Союзу, він до від'їзду в Париж жив у Белля.У 1942 році Белль одружився з Анною Марі Чех, яка народила йому двох синів. Разом із дружиною Белль перекладав на німецьку мову таких американських письменників, як Бернард Маламуд і Селінджер.Помер Белль у віці 67 років, перебуваючи під Бонном, у гостях в одного зі своїх синів 16 липня 1985 р

1.2 Творчий спадок письменника

Романи

• Де ти був, Адаме? (Wo warst du, Adam?, 1951)
• І не промовив жодного слова… (Und sagte kein einziges Wort, 1953)
• Більярд о пів на десяту (Billard um halbzehn, 1959)
• Груповий портрет з дамою (Gruppenbild mit Dame, 1971)
• Дбайлива облога (Fürsorgliche Belagerung, 1979)
• Солдатська спадщина (Das Vermächtnis, 1985)

Повісті

• Поїзд точно за розкладом (Der Zug war pünktlich, 1949)
• Хліб ранніх років (Das Brot der frühen Jahre, 1955)
• Очима клоуна (Ansichten eines Clowns, 1963)
• Втрачена честь Катаріни Блум (Die verlorene Ehre der Katharina Blum, 1974)
• Що станеться із хлопчиком, або Яка-небудь справа по книжковій частині (Was soll aus dem Jungen bloss werden? oder: Irgend was mit Büchern, 1981)

Оповідання

• Мандрівник, коли ти прийдеш у Спа… (Wanderer, kommst du nach Spa, 1950)
• Самовільна відлучка (Entfernung von der Truppe, 1964)
• Кінець одного відрядження (Das Ende einer Dienstfahrt, 196

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Компаративний аналіз оповідання Генріха Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…»

 

2.1 Бесіда за змістом твору

— Як ви розумієте назву твору? Скільки разів ці слова повторюються в тексті? (Ця фраза своїм кор­інням сягає глибокої давнини — це початок давнь­огрецького двовірша-епітафії про битву у Фермопільській ущелині, де, захищаючи батьківщину, загинули воїни царя Леоніда: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту, повідай там, що ми всі полягли тут, бо так велів закон».

Його автором був Симонід Кеоський. У Німеччині вірш відомий у перекладі Фрідріха Шиллера.)

•     Що ви знаєте про спартанське виховання? (Спар­танське виховання це насамперед надзвичайно високий рівень патріотичного, духовного й фізичного гарту юних жителів Спарти. Про мужність, волю та витримку, що гартувалися в спартанських школах, і досі живуть ле­генди. Воїн-патріот, здатний щомиті стати на захист вітчизни, — ось хто був ідеалом спартанців. Спартанці, які полягли під Фермопілами, гинули не марно: їхня смерть стала прекрасною легендою, символом патріо­тичного служіння Вітчизні.)
•     Що ж хотів сказати письменник заголовком опові­дання? (Лицемірна німецька імперія, пускаючи пил в очі молоді, ототожнювала себе з гармонійною, осяяною славою античністю, але додала до неї відкриту теорію расизму, зневагу до людей, культ грубої сили та грабіж­ництва.)
•     Хто ж такий юний герой, де він вчився, чи довго перебував на фронті?
•     На що перетворився дім знань?
•     Як герой «впізнає» істинну суть речей?
•     Які гімназії були у Барндорері? Чи вони відрізнялись? («Гімназія Фрідріха Великого, гімназія Альберта і може, краще було б цього не казати, але остання, третя, звала­ся гімназія Адольфа Гітлера».)
•     Що пригадує юнак з того безнадійного життя, яке скінчилося «лишень три місяці» тому? (З болем — урок малювання, приємні спогади про шкільного сторожа Білгелера.)
•     Яким бачить себе головний герой?
•     Прочитайте рядки, в яких момент впізнавання в оповіданні збігається з моментом усвідомлення того, що з героєм сталося.
•     Чому фраза обривається? У чому суть підтексту? Чи є в творі ще одна обірвана фраза? (Фраза не відпові­дає тій жахливій загарбницькій війні, що її вела фашис­тська Німеччина. Солдат розуміє, що в шкільному ка­лендарі проти його прізвища буде написано: «Пішов зі школи ца фронт і поліг за...» Але він не знав за що (та й чи була у героя його Спарта?). Проте вже напевно знав, що не за те, про що йому тлумачиш протягом останніх років.)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2 Контраст шкiльної iлюзiї та воєнної дiйсностi (за оповiданням Генрiха Белля "Подорожнiй, коли ти прийдеш у Спа...")
 

 

Жодна вiйна в iсторiї людства не зачiпала стiлькох людей, не зламувала стiлькох долей, як Друга свiтова. На її рахунку мiльйони загиблих, мiльйони сирiт, бездомних, зневiрених... I мiльйони ж людей вона змусила переглянути свої iдеали.
Останнє особливо стосується тих, хто воював на боцi нацiонально-соцiалiстичної Нiмеччини. Серед них був i нiмецький письменник Генрiх Белль, що у своїх творах передав особистi враження.               Бiльшiсть його творiв побудованi саме як уривки бiографiй героїв, що, взятi разом, створюють розгорнуту розповiдь про страшну долю його поколiння. Зазвичай це оповiдання невеликi за обсягом, викладенi стилiстично просто, майже документально. Хоча Белль писав i романи, популярнiсть йому принесли саме твори малого жанру. Сюжетно вони рiзнi, хронологiчно оповiдання охоплюють i моменти з передiсторiї вiйни, вiйну, повоєннi часи, але навiть там, де подiї вiдбуваються "до" або "пiсля", вiйна лишається провiдною тематикою. На думку Белля, вона безглузда, майже абсурдна. Це добре видно в одному з найкращих його оповiдань: "Подорожнiй, коли ти прийдеш у Спа..." Незавершений заголовок оповiдання - натяк на незавершенiсть буття людини на вiйнi. За сюжетом учорашнiй школяр опиняється в госпiталi, випадково розташованому в гiмназiї, де вiн навчався. Пройшло лише три мiсяцi, але вiн довго не може впiзнати мiсце, де проведено багато рокiв, лише незакiнчений напис на дошцi переконує його, що це саме та гiмназiя: надто багато змiнилося за цей короткий термiн в його свiтосприй няттi. "Он вiн, ще й досi там, той вислiв, який нам звелiли тодi написати, в тiм безнадiйнiм життi, яке скiнчилось всього три мiсяцi тому". Життя героя оповiдання нiби розпалося на нерiвнi частини: на далекi, сповненi мрiй часи, коли вiйна здавалася йому романтичною, i на жорстоку дiйснiсть, у якiй вiн залишився калiкою, без майбутнього, розчарованою людиною, що не розумiє що i чому з нею вiдбувається. Вiн пригадує колишнi думки: "Як на мене, в гарматах є щось шляхетне, навiть коли вони стрiляють. Така врочиста луна, достоту як у тiй вiйнi, про яку пишуть у книжках з малюнками...". Але це - все що залишилося вiд старих мрiй. Вiн ще пам'ятає про бажання бути героєм, але вже нiби дивується йому. "В шкiльному календарi, - думає вiн, - проти мого прiзвища буде написано: "Пiшов зi школи на фронт i полiг за..." i зупиняє сам себе, зрозумiвши, що не знає "за що". I почесний напис на дошцi, оздобленiй золотим залiзним хрестом та уквiтчанiй лаврами, вже зовсiм його не приваблює: "Адже й на дошцi полеглих не було нiчого особливого, нiчого прикметного, вона була така сама, як скрiзь..." Отже, навiть єдина мрiя, що була здатною втiлитися у життя - мрiя про героїчну загибель - втрачає для нього сенс. В оповiданнi немає жодного рядка, що свiдчив би про наявнiсть у цього молодика якихось iдеалiв. Годi й казати, вiн що тим бiльше не розумiв злочинностi цiєї вiйни. Навiть з пропагандистських гасел вiн не запам'ятав нiчого, крiм абстрактних уявлень про романтичнiсть i героїчнiсть вiйни, спростованих одначе жорсткою реальнiстю. Вiн втрачає все, до того ж даремно.Перед молодиком могли розкритися будь-якi життєвi шляхи, як у кожного на початку самостiйного життя. Вiйна перекреслила цi можливостi, так само, як i наївнi мрiї. "Все тут було таке далеке менi та байдуже, неначе мене принесли до якогось музею мiста мертвих, у свiт, глибоко чужий для мене i нецiкавий". Йому вже не цiкаве минуле, а дiйснiсть зводиться до чекання вироку лiкарiв, який остаточно позбавить його сподiвань на краще: пiсля операцiї вiн залишається без обох рук i правої ноги. I тiло, i душу, i долю вiйна калiчить, перетворюючи на жахливий обрубок... Але його трагедiя, його спустошенiсть - це спустошенiсть цiлого поколiння тих, хто, залишившись живими, заздрять мертвим. "Я був один iз решти, був живий, живi, напевне, й становили "решту", - пiдкреслює письменник словами героя оповiдання. В оповiданнi згадується назва мiста, прiзвище сторожа з гiмназiї, що став пожежником, але нiде не можна знайти iм'я цього нещасного хлопця. I не випадково вiн лишається безiменним: його анонiмнiсть - зайвий натяк на те, що його доля - це доля будь-якої "маленької людини" тих часiв. До подiбної ситуацiї мiг потрапити будь-хто, схожих вiдчуттiв зазнавали мiльйони таких само молодих ошуканих хлопцiв з таким саме незавершеним життям. Ця спустошенiсть i безнадiйнiсть чи не страшнiшi за зовнiшнi прояви жахiв вiйни: кров, смерть, вбивства. Гiркий смуток, душевний бiль вiдчути легко. I забувається навiть, що герой оповiдання був мимовiльним учасником великого злочину проти людства - вiн сприймається, як ще одна жертва. Але схожими вiдчуттями сповненi твори й деяких iнших письменникiв, присвяченi вiйнi, не обов'язково саме Другiй свiтовiй: достатньо згадати про "втрачену генерацiю", до якої належали герої Ремарка, або героїв вже не нiмецького - американського письменника Хемiнгуея. Вiйна - трагедiя навiть для переможцiв, навiть, коли вона є справедливою.
Змальовуючи емоцiйний стан героя (знайомий самому письменниковi), Белль агiтує проти вiйни та воєнщини не менш переконливо, нiж тi митцi, що зосереджують увагу на зовнiшнiх сюжетних подiях, або закликають вiдкритим текстом. Проти будь-якої вiйни. Проти вiйни взагалi.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3 СИМВОЛІЧНА КОЛОРИСТИКА

 

Слід звернути увагу на те, що світ за межами гімназії і в самій гімназії має різні кольори. За стіна­ми він червоно-чорний. Можливо це є символічним, адже відповідає нацистській символіці, що містить перважно ці тони (з вкраплення­ми білого). «Все небо було червоне, й по ньому врочисто пливли чорні, густі хмари диму». У гімназії ж, не зважаючи на те, що вона зараз пе­ретворилась на шпиталь, не зважа­ючи на те, що тут повно портретів німецьких правителів, переважно диктаторів, від Фрідріха Великого до Гітлера, та бюстів римських ім­ператорів, діяльність яких була зо­всім не гуманною, — не зважаючи на весь цей дух тиранії, тут все ж є місце різнобарв'ю: «зелені стіни», «чорні гачки», «рожеве, з червоняс­тим полиском фото в брунатній рамі», «макет Парфенону із жовто­го гіпсу», «портрет Старого Фріца в небесно-блакитній уніформі» тощо. Тут ми знайдемо всі кольори весел­ки, і це, напевне, не дивно для світу дитини. Вчувається думка автора, який хоче підкреслити піднесеність світу дитини над трагічними обста­винами, тоталітарною ідеологією, іншими складнощами недосконалої дійсності. Світ дитини — кольоро­вий, він майорить всіми відтінками веселки, навіть в умовах війни. Ось така життєствердна позиція автора.

2.4 Значення архітектурних деталей приміщення

— Якого символічного значення набувають архітектурні деталі приміщення?

Сходи, коридори — це шлях «пізнання; причому з кожним витком герой наближається до трагічної розв'яз­ки, до усвідомлення своєї приреченості.

— Що є кульмінацією цього підйому?Де саме просинається пам'ять героя, де він подумки повернувся до дитинства?

Це зал малювання. Він викликає і негативні спогади («ненавидів ці уроки понад усе»), і «позитивні» (збігав до комірки Біргелера, в якій «пахло теплим молоком, пилом і дешевим... тютюном», у якій він намагався ста­ти дорослим (таємно палив) і залишався дитиною (пив тепле молоко),

2.5 Наскрізні мотиви оповідання

 Чим більший художник, тим тонше співвідносяться його морально-естетична позиція і засоби втілення її в художньому творі, тим непомітніші «шви» між формою і змістом цього твору, єдність яких і обумовлює вірогідність і переконливість впливу на внутрішній світ читача художньої дійсності.

Невелике за обсягом оповідання Белля, у якому не­має нічого зайвого, справедливо відносять до шедеврів саме тому, що в ньому є досконала гармонія форми і змісту, що взаємозбагачують один одного. Тому, при розгляді вчителем чи викладачем оповідання Белля, од­ним з найважливіших завдань є виявлення морально-естетичної позиції письменника з урахуванням єдності формальних і змістових аспектів твору. При цьому в процесі аналізу прилучення до світу, створеному в творі Белля, має відбуватися шляхом збагнення своєрідності дійсності, побаченої (і тільки потім утіленої) «очима Белля». Для цього необхідно визначити основні мотиви твору, зрозуміти, чому для їхнього розкриття викорис­тано відповідні образотворчі засоби. Особливе значення в цьому випадку мають наскрізні мотиви, що пронизу­ють його художню тканину і є сюжетотвірними. Такий підхід у сполренні з аналізом образу головного героя оповідання може забезпечити цілісне збагнення даного твору.

Зупинимося на одному з наскрізних мотивів опові­дання Белля «Подорожній...», який, як уявляється, для розуміння морально-естетичної позиції письменника є ключовим.

Умовно, виходячи з тексту оповідання, назву цього мотиву можна сформулювати як «мертві - решта». При­чому Белль визначає його саме так: «мертві — решта», а не «мертві - живі», як можна було б припустити, логі­чно розвиваючи першу частину цієї формули. Причина, ймовірно, у тім, що абстрактні поняття життя і смерті Белль конкретизує стосовно до міста, будинку і люди­ни, основним художнім образом оповідання, і ця конк­ретизація вимагає саме такого («мертві — решта») фор­мулювання для позначення його провідного мотиву.

Насамперед, необхідно відзначити, що опозиція «мертві — решта» — це протиставлення взаємовиключних понять. Разом з тим, ці поняття не можуть існувати одне без одного, адже тільки в зіставленні зі своїм кон­текстним антиподом кожне з них набуває свого справж­нього значення. Таким чином, уже на самому початку твору, коли невидимий оповідачеві «хтось» розділяє знову прибулих на «мерців» і «решту», ця опозиція знаходить своє втілення. Це протиставлення ґрунтується на пору­шенні традиційної логіки побудови опозиції: адже з по­гляду формальної логіки вона має бути іншою «мертві—живі». Як стане ясно з подальшого розгляду тексту, авторська трансформація формально-логічної опозиції не випадкова і пов'язана з трагедією героя.

На початку оповідання герой усвідомлює, що «я ще не був мерцем, я належав до інших». Тут варто звернути увагу на два моменти. По-перше, «ще», тобто можливість смерті герой відчуває як цілком реальний результат, можливість переходу героя зі світу «решти» у світ «мерців» сприймається як конкретність. По-друге, приналежність до «решти» - це аж ніяк не приналежність до світу жи­вих, оскільки в кошмарі палаючого міста саме поняття «життя», схоже, зникає. У всякому разі, самим героєм як реальність воно не сприймається. У тому стані, у якому знаходиться герой, синонімом поняття «життя» цілком може виступати «біль», оскільки саме фізичні страждан­ня, від яких герой кричить «з насолодою» (адже на якусь мить лемент послаблює біль), і відрізняють «мерців» від «решти» — адже «мертвим не боляче»...

Далі по ходу оповідання першу частину опозиції «мертві — решта» розкрито за допомогою нових образів—«мертвого міста» (але ж це місто — рідне для героя оповідання) і «мертвого будинку» (відповідно, мова йде про рідну гімназію героя, яку він залишив три місяці тому і в якій учився протягом восьми років, тобто вели­ку частину свого свідомого життя).

Місто горить, і можна, ймовірно, говорити про те, що місто вмирає, і незабаром на його місці залишиться попелище, іншими словами — місто це вже «мертве». Тому епітет «мертвий» стосовно характеристики міста набуває узагальнено-ірреального значення: умираюче місто стає узагальненим образом знищення життя війною. Той факт, що це агонізуюче місто - рідне для героя оповідання, який, належав до «решти», повідомляє особливу трагічність образу «мертвого міста». Адже в безжалісному вогні гинуть не просто стіни, будинки і вулиці, у ньому зникає саме життя героя, його минуле, у чомусь — він сам...

Не менш трагічний образ «мертвого будинку» -гімназії, перетвореної війною на госпіталь.

Упізнання героєм своєї рідної гімназії - це спроба «оживити» «мертвий будинок». Це упізнання нагадує гру із самим собою, тільки перемога в ній не приносить ге­рою радості. Більше того, його ніби страшить ця гра, він боїться цього упізнання, висуваючи все нові й нові умови, виконання кожної з яких зовні має запевнити його в тому, що він справді опинився в рідній гімназії, а насправді віддаляє момент остаточного упізнання. «Серце в мені не озивалося», - відзначає герой, а тут йдеться про те, що накопичення пізнаваних реальних деталей робить ще більш нереальною саму ситуацію, у якій опи­нився герой, сповитий по руках і ногах, яких у нього вже немає, однак відчуття болю залишається. Останнім доказом, кульмінацією упізнавання рідної гімназії стає побачена героєм у малювальному залі звичайна класна дошка, на якій був написаний «той вислів, який нам звеліли тоді написати, в тім безнадійному житті, яке скінчилося всього три місяці тому: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...». Цей незакінчений (і, як з'ясуєть­ся пізніше, незакінчений назавжди) рядок і став останнім доказом того, що «мертвий будинок», у якому опинився герой, — це його рідна гімназія, тому що «...навряд щоб по інших школах писали на дошках моєю рукою». Нео­боротність упізнаного викликає жах у душі героя, тому що всі його попередні спроби сховатися від правди вия­вилися безглузді: «ідентичність власного письма я вже ніяк не міг узяти під сумнів». Тут ми маємо справу з грою слів і грою змістів: тривіальний вираз «моя рука» щодо почерку людини має в цьому випадку глибоко тра­гічне звучання, оскільки мова йде про «руку», оригі­нальність якої у визначенні почерку незаперечна, але якої - як частини тіла — у героя вже немає, тому і не­дописаній цій фразі призначено залишитися незакінче-ною назавжди — знищена війною рука її вже ніколи не зможе закінчити...

Таким чином, і «мертве місто», і «мертвий будинок» мертві насамперед тому, що в них немає і не може бути справжнього життя, тобто те життя, що робило їх живи­ми раніше, вже зруйноване, чи перебуває в стадії незво-ротного руйнування, коли питання остаточної смерті — це справа часу.

«Мертвим» протипоставлена «решта». У першу чергу - це герой оповідання, від імені якого ведеться роз­повідь. Герой поранений, як ми можемо догадатися вже на початку оповідання, серйозно, але не мертвий. Тра­диційно на війні поранення — порівняно зі смертю — вважалося вдачею, адже саме жита збережене. Однак Белль проводить свого героя страшною дорогою пізна­вання повної правди про те, що значить його поранен­ня, і правда ця виявляється воістину жахливою.

Як ми довідаємося у фіналі оповідання, жорстоке по­ранення перетворило героя в безпомічного каліку: у нього немає обох рук і правої ноги. У цьому випадку трагізм збільшується тим, що оповідач — юнак, майже хлоп­чик, який усього лише три місяці тому був одним з багатьох учнів тієї самої гімназії, що перетворена зараз у «мертвий будинок» - госпіталь. «Подвійне пізнавання» -              рідної гімназії і правди про своє поранення - не тільки не вносить заспокоєння в душу героя, навпаки, саме це пізнавання остаточно розкриває перед ним весь жах його нинішнього становища, усю його безнадійність.

Герой, однак, як уже відзначалося, не «мертвий». Фізично він живий, і, з огляду на вік героя, його існу­вання може протривати ще дуже довго. Питання тільки в тому, яким воно може бути, це життя? Життя людини, перетвореної війною в обрубок, на який «з жахом» див­ляться люди, начебто б уже звиклі до страждань і кош­марів війни. Що може принести воно, це жита, тому, кому пощастило (чи доречно тут це слово?) вціліти у вогні боїв?

Розкриття героєм остаточної правди про те, на що він перетворився в результаті поранення, настільки ж остаточно роз'яснює, яке значення вкладає Белль у по­няття «решта», опозиційне поняттю «мертві». «Решта» —це ті, хто вижив. Як вижив і яким вижив — це в кож­ного своє: від того, на що перетворено героя оповідан­ня, до, цілком можливо, абсолютної відсутності слідів війни у фізичному вигляді людини, адже були ж і такі, хто пройшов війну від першого до останнього дня без єдиної подряпини. Але, за Беллем, жах війни саме в тому і полягає, що вона не може пройти безслідно для люди­ни, навіть якщо і не залишила слідів на її тілі. «Не­визнання» рідного «мертвого міста» і рідного «мертвого будинку» — це теж слід війни, і він не менш страшний, чим рани. Не менш страшний для душі. От чому ті, хто пройшов війну, — це, за Беллем, не в повному сенсі живі люди, а просто «решта», якщо можна так вислови­тися, «немертві».

Тут слід звернутися до зовсім чітко проведеної пись­менником паралелі з «Апокаліпсисом»: «У ті дні люди будуть шукати смерті, але не знайдуть її; побажають умерти, але смерть утече від них». Як відомо, для по­казу того, що принесуть людям «останні часи», вико­ристано саме таку їхню характеристику — час, що на­стане, буде настільки страшним, що «живі будуть зазд­рити мертвим», тому що саме життя буде страшніше за смерть. Фінал оповідання Белля переконує нас у тому, що для героя твору це біблійне пророцтво стало тим, що відтепер визначає його ставлення до життя, тому що його власне становище справді таке, що смерть могла б стати бажаним порятунком від усіх тих мук, що на нього очікують. От і виходить, що збереження життя в плані фізичному виявилося страшним випро-бовранням для душі людської, душі незміцнілої, та­кої, що ще не пізнала саме себе в цьому світі, але вже приреченої на трагізм існування.

Фінал оповідання ще раз пояснює нам, чому фор­мально логічну опозицію «мертві — живі» Белль на са­мому початку твору трансформує по-своєму: «мертві — решта». На думку письменника, в умовах війни зали­шитися по-справжньому живою людиною не вдається нікому. Але якщо з «мертвими» усе ясно - на них очі­кує «пам'ятник загиблому воїну» із залізним хрестом і написом, то як бути з тими, хто і вмерти не вмер, і жи­вим бути не може, а просто «решта»?..

Що очікує на тих, хто вже ніколи не зможе дописати на шкільній дошці начебто звичайну (але, що має в ху­дожній тканині твору найглибший зміст) фразу з древ­ньої історії, із тих часів, коли не було війни: «Подо­рожній, коли прийдеш у Спа...»?

2.6 МОТИВ СМЕРТІ

Оповідання починається з не­двозначної і страшної фрази: «Мер­ців сіоди, є там мерці?». Слово «мерці» повторюється тричі вже на самому початку тексту, тим самим підсилюючи і утверджуючи панівну атмосферу твору — смерть. Далі ми бачимо одного з солдатів, який щой­но спілкувався з оповідачем, а по­тім помер; приміщення, де опи­нився головний герой і в якому він не хоче впізнавати гімназію, в якій вчився 8 років, асоціюється у нього з «містом мертвих»; сам оповідач, угледівши табличку з іменами по­леглих (мабуть, колишніх учнів гім­назії) не сумнівається в тому, що і його ім'я буде на тій табличці, при­крашеній лавровим вінком.

Всі ці деталі дають зрозуміти читачеві, що надії вижити у тих, хто тут перебуває, немає. Своєрід­ним символом-підтвердженням цієї думки є слова одного з поранених: «Нічого галасувати, в них нема води, ти ж бачиш». Людині, яка трохи знається на медицині, відомо, що перед смертю приречений відчу­ває жагучу спрагу — це симптом агонії і близького кінця. В такому стані хворому багато пити не мож­на, води йому не дають. Крім цьо­го, згадаймо, що вода — це символ життя. Якого тут нема. Немає води, немає життя, нічого галасувати...

МОТИВ ВТРАЧЕНОГО МАЙБУТНЬОГО

Цей мотив відчувається вже в назві — вона обірвана на півсло­ві. Далі ми дізнаємося, що саме такий вислів — «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...» — написав сам герой оповідання, причому різни­ми шрифтами — сім разів. Таким чином, це символізує обірваність життя не тільки самого оповіда­ча (недарма, упізнавши напис, він згадує те «безнадійне життя, яке скінчилося всього три місяці тому»), а й багатьох його однолітків — різ­ні шрифти символізують різні долі. Зрозуміло також, що у підлітка, який втратив обидві руки і ногу, і не може бути радісного майбутньо­го. До того ж він зовсім не розуміє, заради чого, заради якої такої мети його так скалічено. Уявляючи своє прізвище на дошці полеглих, він намагається придумати можливий підпис під нею: «Пішов зі школи на фронт і поліг за...». Як бачимо, і ця фраза не може бути закінченою, бо, по-перше, він не розуміє, «за що», а по-друге, ця фраза так само обірвана, як і «Подо­рожній, коли ти прийдеш у Спа...» — обірвана, як саме життя; не має продовження, як і майбутнє героя та інших його однолітків, чиї імена вже є, або згодом з'являться на жалобній дошці. Важливим у реалізації мотиву втраченого майбутнього нам здається й мірку­вання про те, що світ школи, який зазвичай викликає у людини приємні спогади і теплі відчуття, для нашого героя тепер чужий і байдужий: «Все тут було таке да­леке мені та байдуже, неначе мене принесли до якогось музею міста мертвих, у світ, глибоко чужий для мене й нецікавий, який чомусь пізнавали мої очі, але самі тільки очі...». Війна встигла за три місяці переродити, скалічи­ти, спустошити його настільки, що жодної емоції — ні приємної, ні поганої — рідні стіни у нього не виклика­ють: повне стирання емоційного світу. Він намагається переконати себе в тому, що це не його школа. Чому? Бо 8 років, проведених тут, були, напевне, щасливими. Але цей світ зруйновано назавжди. І йому боляче по­вертатися туди, де йому було добре, адже тут вже — «місто мертвих», цвинтар його майбутнього. Тільки найсміливіші і найсильніші можуть повертатися туди, де колись були щасливі, коли це щастя вже минуло.

Нам здається, що постійне згадування, напружені міркування щодо того, чи це є справді гімназія, в якій вчився герой, теж своєрідно ілюструють мотив пере-рваності долі, втраченого майбутнього — думки опо­відача весь час перериваються, він час від часу відволі­кається, а потім знову повертається до них. І до кінця оповідання читач боїться, що поранений герой так і не зможе знайти відповіді — не встигне, помре. Автор не називає нам його імені, тим самим підкреслюючи, що йдеться не про поодинокий випадок, не про окрему людину, якийсь трагічний виняток — йдеться про ціле покоління, у якого війна відібрала майбутнє.

МОТИВ НАДІЇ

Він є навіть у цьому жорсткому тексті. По-перше, це хрест, який колись висів над дверима у залі малю­вання (гімназія колись звалася школою святого Хоми). Герой згадує, що коли гімназія стала нацистською, хрест постійно намагалися зафарбувати, але він весь час проступав крізь фарбу: «свіжий темно-жовтий слід від нього, такий виразний, що його було, мабуть, ще кра­ще видно, ніж сам той старий, маленький, благенький хрест, який вони зняли». Хрест — традиційний символ віри. І те, що його зараз краще видно, ніж колись, свідчить про те, що потреба у вірі і моральних законах, які вона проголошує, зараз ще відчутніша і гостріша.

По-друге, ми не стаємо свідками смерті героя. Тому у нас залишається крихітна надія на те, що він виживе. Ось і лікар довго-довго дивиться на нього (певне, мір­куючи, чи є сенс боротися за це життя) і зрештою на­смілюється оперувати. Останнє слово, сказане героєм у цьому оповіданні, звучить як зойк і проймає до сліз: упізнавши у помічникові ліїсаря, у людині у формі пожежника — сторожа Біргелера, в кімнаті якого він колись на перервах пив молоко і курив похапцем ци­гарки, — дитина, що хоче скидатися на дорослого, він тихо сказав: «Молока...» У цей момент герой згадав про своє єство — він ще, по суті, дитина, яку війна жахливо скалічила. Але вона жива!

МОТИВ ЗАСУДЖЕННЯ ФАШИЗМУ

Цей мотив пронизує весь художній простір опо­відання. Але явний вирок нацизму вчувається і в дум­ках героя: «Тепер я чув, як десь били важкі гармати... Гармати били впевнено і розмірено, і я думав: любі гар­мати! Я знаю, що це підло, але я так думав...». Били ворожі гармати. Герой з радістю прислухається до того, як руйнується його рідний Бендорф. Зрозуміти це, як не дивно, можна: він очікує на кінець війни, загибель системи — нехай загине місто, нехай на всіх них чекає смерть, нехай вони програють цю кляту війну, але на­решті припиниться цей жах. І вдруге герой демонструє своє неприйняття нацизму вже зовсім на підсвідомо­му, а значить однозначно правдивому і непідробному рівні — згадуючи, скільки в Бендорфі гімназій, він ду­має: «В Бендорфі три класичні гімназії: гімназія Фрідрі-ха Великого, гімназія Альберта і — може, краще було б цього й не казати, — але остання, третя, звалася гімназія Адольфа Лтлера». Чому краще було б не каза­ти? Бо героєві зрозуміло, що ім'ям расового фанатика з манією володаря світу не можна назвати заклад, де росте молодь, формується майбутнє нації. Адже саме це ім'я перекреслює будь-яке майбутнє. Дитинство і нацизм — речі несумісні. На історичному рівні ця ак­сіома знаходить своє підтвердження в абсурдній орга­нізації гітлерюгенд, в якій дітей вчили забути про те, що вони діти, а

нав'язували безжальну поведінку слуг Третього Рейху.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.7 Роль деталей і символів

у розкритті ідеї творуГ.Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...», 11 клас

Одне з головних завдань учителя-філолога — ви­ховувати уважного, вдумливого читача, використовуючи різні методи, види і прийоми роботи. Вдале і вміле їх поєднання сприяє підвищенню зацікавленості учнів. Під час опрацювання будь-якого тексту надзвичайно важливо звертати увагу на художні деталі, які завжди несуть глибоке смислове навантаження.

Новелу Г.Белля можна порівняти з оповіданнями АЧехова, в яких художні смисли переміщені в під­текст. Автори розмовляють з читачем натяками й сим­волічними деталями, що, безумовно, розвиває у читача вміння мислити самостійно, формувати культуру влас­них думок і почуттів. Такі твори не дають готових від­повідей, а спонукають особистість до духовної та ін­телектуальної незалежності.

М.Зощенко заражував: «Від деталі залежить ба­гато, якщо не все». Отже, звернімося до тексту но­вели Г.Белля та оглянемо твори мистецтва в шко-лі-гімназії, на яких герой твору зупинявся подумки п'ять (!) разів.

   На перший погляд, нічого незвичного: «Старомодні гачки для одягу,... двері з емальованими табличками, на яких стояло: 6-А й 6-Б, між тими дверима висіла... Фейєрбахова «Медея»... «Хлопчик, що виймає тер­ня» — фото в брунатній рамі; колона і вузький фріз Парфенону... із жовтавого гіпсу макет... грецький гопліт, до п'ят озброєний, строкатий і грізний, схожий на розлю­ченого півня. ...На сходовій клітці, на стіні, пофарбова­ній у жовтий колір, пишалися всі вони, один за одним — від великого курфюрста до Гітлера,... портрет Старого Фріца; ...взірці арійської породи: нордичний капітан, ... жіноча модель...; таблиця з іменами полеглих з ве­ликим золотим Залізним хрестом угорі; троє погрудь -Цезар, Цицерон і Марк Аврелій, рядочком, один біля одного, — чудові копії, всі жовті...; Гермесова колона, ...мармиза Зевса, ...у золотій рамі вуса і кінчик носа Ніцше — другу половину портрета було заліплено па­пером із написом «Легкахірургія»; ...краєвид Того, ве­ликий і яскравий..., на першому плані картини... в'яз­ка бананів; слід від хреста, який «...вони потім зняли, але на тому місці на стіні лишився свіжий темно-жов­тий слід від нього... і, як приглянутися пильніше, мож­на було розгледіти нерівний слід на правому кінці по­перечки, там, де роками висіла букова галузка...»

Спробуємо розшифрувати ці деталі.

1. «Медея» — героїня давньогрецької міфології, яку вважають символом помсти. Дочка царя Колхіди Еета була наділена даром чаклунства. Закохавшись у Ясона, допомогла аргонавтам здобути золоте руно. Медея втікла разом із коханим, а щоб затримати сво­го батька, який їх переслідував, вбила рідного бра­та й розкидала шматки його тіла. З часом Ясон за­кохався у Креусу, дочку коринфського царя Креонта, й вирішив одружитися з нею. З помсти Медея вби­ла суперницю, її батька Креонта, а також своїх ді­тей від Ясона.

Висновок. Образ Медеї згадано недарма. Гітлер втлумачував, що німецький народ має помститися за поразку у Першій світовій війні переможцям: Англії, Франції, Росії; зміцнити, підняти авторитет нації, розчавлений виплатою репарацій (у 1921 р. Антанта оголосила Німеччині суму в 132 млрд золотих ма­рок, а в 1923 р. за несплату репарацій Франція ві­дібрала м.Рур). Картина символізує ідею тотальної помсти.

 

 

 

2. «Хлопчик, що виймає тер­ня» — бронзова статуя V ст. до н. е. За  леген­дою, присвя­чена спартан­ському хлопчи­ку, який виграв змагання з бігу, незважаючи на гостре терня з аканти у нозі.

Висновок. Юнаків вихо­вували за спар­танськими зви­чаями. У Спаріі з семирічного віку хлопчаків забирали  від батьків, виховували усіх разом, дотримуючись суворої дисципліни. Особливу увагу звертали на слухняність, хоробрість, витривалість та фізичну підготовку. Ці принципи були запозичені й для виховання майбутніх «володарів світу». Для німецьких юнаків влаштовували табори, у яких їх навчали орієнтуватись на місцевості по карті, виконувати накази командирів, маскуватись, розпалювати багаття, виконувати фізичні вправи. Це мало знадобитися їм на війні, про яку діти співали, йдучи маршем, а відтак і мріяли.

3. Грецький гопліт — представник  важкоозброєної піхоти — головної сили афінського війська. До цього

війська  входили люди середнього достатку, які могли купити собі обладунок.

Висновок. Економічні успіхи 30-х років дали змо­гу Німеччині створити потужні збройні сили. Була відновлена загальна військова повинність, кількість дивізій     збільшилась до 51 у 1935 р. (у 1931 р. було 10). Студенти і школярі мали вступати до молодіжної фа­шистської організації «Гітлер-югенд», яка виховувала у молодих німців патріотизм, військову дисципліну, безмежну відданість фюрерові. Гітлер неодноразово зазначав: «У житті кожного покоління має бути хоча б одна  війна».

Образ гопліта відповідав ідеям фашизму.

 

4. Портрет великого курфюрста.

Курфюрсти —кня­зі, за якими було за­кріплено право ви­бирати імператора зі свого середовища. Фрідріх Вільгельм Бранденбурзький (1620-1688). заклав основи  пруського аб­солютизму  бранден-бурзько-                                                 пруської мо­гутності.

                     Організатор постійної потужної армії.

 

5. Портрет Старого Фріца.

Старий Фріц — пруський кайзер Фрідріх II (1712—1786) на прізвисько Великий. Досяг найвищого абсолютизму, використовував наймоіутнішу найману армію для численних загарбницьких війн.

 

 

6. Портрет Гітлера.

Адольф Гітлер (1889—1945). Голова фашистської Націонал-соціалістичної партії з 1921 р. З 1934 р. об'єднав посаду канцлера та президента Німеччини. Йому було присвоєно пожиттєве почесне звання «фюрер» (лі­дер). Ставши повним диктатором, Гітлер проголосив на­родження III Рейху, що став наступником Священної Римської імперії та Німецької імперії 1871—1918 рр. У 1935 р. була створена потужна армія, відновлена за­гальна військова повинність. Політика була спрямована на реалізацію головної мети — підготовку до нової сві­тової війни, у ході якої Німеччина не тільки здійснила б реванш, але й встановила б світове панування.

Висновок. Дітей виховували на імперській історії Стародавнюю Риму, Німеччини, провідною ідеєю якої був нацизм — різновид політичної ідеології, за якою у Німеччині було проголошено право істинних арій­ців на всесвітнє панування. Послідовником правління Курфюрста та Старого Фріца виголосив себе Гітлер.

7. Портрети «взірцевих арійців».

У гітлерівській Німеччині процвітав шовінізм — агресивна форма націоналізму, що сповідує винят­ковість, протиставлення інтересів однієї нації іншим. Почерцнувши ці ідеї з різних расових теорій, гітлерівці оголосили одні народи вищою расою, інші — ниж­чою. Німці нібито належать до вищої, творчої раси — арійської, тоб^о благородної, євреї (на противагу бі­блійному твердженню, у якому Бог визнає їх Своїми дітьми, благословенними між усіма іншими) та сло­в'яни — до нижчої і є, за концепцією нацистських ідеологів, покидьками історії. Расизм доповнювався соціал-дарвінізмом, за яким вчення Дарвіна про за­кони природи переносилось на розвиток людського су­спільства. У 1935 р. ухвалили Нюрнберзькі закони, за якими німці не мали права брати шлюб з неарійцями під загрозою ув'язнення.Висновок. Дітям нав'язували думку особливості та винятковості німецької нації.

8. Троє погрудь — Цезаря, Цицерона і Марка Аврелія.

Гай Юлій Цезар (100 р. до н.е. — 44 р. до н.е.) — рим­ський полководець. Майже все життя провів у військо­вих походах. Нерідко спав на простому похідному ліж­ку, загорнувшись у солдатський плащ. Підкорив Галлію (Францію), Єгипет, Понтійське царство, Іспанію. Після кожної перемоги влаштовував найрізноманітніші ви­довища: і битву гладіаторів, і театральні вистави, і пе­регони в цирку, і змагання атлетів, і морські бої.

Марк Тулій Цицерон (106—43 рр.) — римський ад­вокат, який славився своїми сміливими судовими про­мовами. Нерідко виступав проти людей, які мали під­тримку імператора. У 75 р. Цицерон займав високу посаду в Сицилії і здобр популярність завдяки де­мократичним промовам та різним обіцянкам, які да­вав народові.

Марк Аврелій (161—180 рр.) — римський імператор. Жив скромно, прагнув до пунктуального виконання своїх обов'язків. Сенаторська традиція виголосила його «найкращим імператором». У Римі він влаштовував ви­довища для плебсу, розподіляв хліб, роздавав гроші. Римська армія була цілком боєздатною, а сам Марк Аврелій — неабияким полководцем. Його армія за­йняла Вірменію, а потім Месопотамію. В руках рим­лян опинишся Селевкія і Ктесіфон. Римські війська перейшли навіть Тигр і вдерлися в межі Мідії.

Висновок. У дитинстві Гітлер був здібним учнем, ба­гато читав, виявляв особливий інтерес до німецької іс­торії та міфології. Значний вплив на формування сві­тогляду юнака мав вчитель історії Л.Петч.

Очевидно, ставши керманичем Німеччини, Гітлер копіював видатних римлян, які були для нього взір­цями.

Про це свідчать такі факти.

З початком Першої світової війни, у 1914 р., Гітлер добровільно пішов на фронт, хоча за станом здоров'я міг уникнути мобілізації. За всіма свідченнями, він був сміливим солдатом: у грудні 1914 р. нагороджений Залізним хрестом другого рівня; у серпні 1918 р. — Залізним хрестом першого рівня; дослужився до зван­ня єфрейтора.

Після війни Гітлер вступив до партії, багато виступав перед публікою, ретельно готував промови, які вводили слухачів у стан екстазу. Як і Цицерон та Цезар, обі­цяв майже цілковиту ліквідацію безробіття, стабільні заробітки, соціальні гарантії: дешевий відпочинок, ту­ризм, відвідини театрів, концертів тощо. Престижу вла­ди сприяли також проведені влітку 1936 р. в Берліні Олімпійські ігри.

       9. Гермесова колона (інакше — герма) — символ       бога

Гермеса у вигляді стовпового стержня з витонченої робо­ти головою. На та­ких колонах, вста­новлених на шляхах з Афін, було вка­зано відстані.

Гермес — ба­гатозначний бог. Син Зевса й Майї. Покровитель подо­рожуючих (завдяки гермам), бог ско­тарства, торгівлі, сну (у руці мав жезл для того, щоб при­сипляти). Хитрий бог шахраїв та кра­діїв знаходив ви­хід з будь-якої си­туації; також — бог красномовства та мислення, тобто — бог-покровитель шкіл і палестр (гім­назій для хлопчиків у Давній Греції).

10. «Мармиза Зевса».

Зевс — головний бог у давньогрецькій міфології: кинув у Тартар свого батька титана Кроноса, став во­лодарем людей і світу.

11. Макет Парфенону.

Парфенон — храм Афіни на Акрополі в Афінах. Афіна — богиня війни й перемоги, а також богиня мудрості.

Висновок. У гітлерівський гімназії не було нічого ви­падкового. Всі елементи культури підкреслювали то­тожність з гармонійною, осяяною славою античністю, водночас спотворивши спартанську патріотичну сис­тему виховання, додавши до неї відкриту теорію расизму та шовінізму, просякнуту зневагою до людей, культ грубої сили, грабіжництва і поневолення інших народів.

Образ Зевса-верховенця — образ самого фюрера. Образ Парфенону — образ III Рейху, непереможної, агресивної фашистської Німеччини.

12. Портрет Ніцше.

Фрідріх Нщше (1844—1900) — німецький філософ XIX ст., передбачив популярність своїх ідей. Він пи­сав у листі, датованому 1887 р.: «У надзвичайнії! дивовижності та ризикованості моїх думок полягає при­чина того, що лише з часом — і, напевне, не раніше 1901 року — мої думки взагалі будуть почуті». Згідно з наведеним пророцтвом, його ідеї про «надлюдину» буж використані ідеологами німецького нацизму. Ніцше наділив цього індивіда зневажливою жорстокістю до «слабких», байдужістю до тих, хто страждає. Ця «над­людина» спроможна сягнути вершини досконалості й сили, вона зухвало підносилась не лише над світом, а й над моральними та релігійними нормами.

Висновок. Концепція, безумовно, містила антигуманний заряд, але філософ не міг собі уявити, як її спо­творить гітлерівський режим. Саме таких «надлюдей» виховувала з молоді фашистська Німеччина. -

13. Краєвид Того.

Того — держава в Західній Африці. Наприкінці XIX ст. — поч. XX ст. територія Того разом із частиною території сучасної Гани стала колонією Німеччини. Після Першої світової війни Англія та Франція отри­мали мандат на управління країною.

Висновок. Цей краєвид мав би спонукати до віднов­лення втрачених позицій. Того — це доказ міці, пра­ва на поневолення народів. Імперські ідеї мали стати сутністю мислення кожного німця.

 

14. Слід від хреста.

З приходом фашистів до влади закрили більшість римо-католицьких шкіл, діти вчились у державних, у яких виховували дух арійства. У 1935 р. нацисти ре­організували протестантську церкву, примушували вір­них проводити пронацистські церемонії під час ре­лігійних служб. Нацисти спиралася на ідеї Ніцше, які із захопленням сприймали юні солдати вермахту: «Бога немає, він помер», або «Християнство сприяє по­гіршенню людської природи і зрештою спричиняє де­градацію європейської цивілізації», або «Я ненавиджу християнство... як не знищене та ганебне тавро на всьому людстві».

Зрозуміло, що Бог не потрібен для виховання жор­стокості, агресії, бажання помсти.

15. «Перевита камінним  лавровим  вінком таблиця з іменами полеглих, з великим золотим. .Залізним хрестом  угорі»

Золотий хрест — нагорода за мужність, хоробрість у Німеччині.

Лавровий вінок — нагорода переможцям у Стародавньому Римі.

Герой згадує, якщо це його гімназія, то й його ім'я стоятиме там, укарбоване в камінь. Він упевнений, що буде багато імен «на тій таблиці полеглих, яку мабуть тут приб'ють згодом, оздобивши її ще більшим золотим Залізним хрестом і вквітчають ще більшим лавровим вінком...» Та ось тільки він не вирішив, який надпис продовжить фразу: «Пішов зі школи на фронт і поліг за... та я ще не знав за що». А, може, вже не знав, бо зневірився, почав розуміти безглуздість того, що від­бувається?!

Йому, цьому маленькому солдатові, значно важче, ніж тим трьомстам античним героям на чолі з царем Леонідом, що загинули під Фермопілами, захищаючи батьківщину від персів у далекому 480 р. до н.е. Вони знали, за що гинуть, і могли завершити своє діяння, і слова, що оповіїцають про це, теж завершені.

Висновок. У німецькій гімназії за часів Гітлера все мало форму цілеспрямованої відкритої або прихованої пропаганди: і слова, і предмети, що оточували учнів.

Це вкорочене псевдоантичне «виховання» породило «такий куценький, білий, ...неначе химерний, тендітний кокон», із якого, за законами природи, мав би вилетіти прекрасний метелик, а з'явився обрубок, каліка, майже потвора без обох рук, правої ноги та майбутнього...

                                                       * * *

Що робити, коли ти не хочеш війни, Коли ти молодий, і безгрішна душа, Коли грізний тиран грає в ігри брудні, Ну а ти в його грі лиш звичайний пішак?

Що робити, коли ти вже ворогом став, І у тебе самого вже є вороги, Що робити, коли ти, знесилений, впав, Бо так довго ішов крізь вогонь і сніги?

Що робити, коли ти не хочеш убить, А лиш руку подати людині в біді, Коли кулі швидкі за одну якусь мить Три кінцівки одразу одірвуть тобі?

Що робити, коли ти на ношах лежиш, І у тілі скаліченім є ще душа, Коли напис читаєш на дошці й мовчиш: «Подорожній, коли ти прийдеш у Ст...»

                       * * *                                                        Дмитро Леонов, 11-В кл

Позаду ще один день війни,

Попереду — перемога.

Спи, солдате, хай сняться сни,

В яких немає тривоги.

Спи та пригадуй друзів своїх,

Яких щоденно втрачаєш.

Сон — це остання із втіх,

Інших ти вже не маєш.

Важкою ціною здобув ти цей сон,

Бо бив ворогів нещадно.

А пам 'ятаєш, сідав у вагон,

У формі своїй парадній.

Потяг той відправлявся на фронт,

Туди, де гримлять гармати,

І залишався позаду перон,

Та мати, що йшла проводжати...

А зараз навколо лиш темний шпиталь,

На диво знайома школа.

її ти пригадуєш — в серці жаль

Ж жага молока простого.

Олександр Горчинський, 11-В кл.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.8 Критика

У своїх романах, оповіданнях, п'єсах і есе, що склали майже сорок томів, Белль зобразив, часом у сатиричній формі, Німеччину під час другої світової війни й у післявоєнний період. Як писав англійський критик і літературознавець В. Е. Юілл, «Белль завжди був письменником великого масштабу, стурбованим долею як цілого покоління німців, так і окремої особистості, змушеної жити в колосальних сучасних міських мурашниках». Втім, далеко не все критики високо оцінювали талант Белля. «Найчастіше доводиться чути обвинувачення в тому, що в його творах переважають сентименталізм та ідеалізм, що він не завжди в стані адекватно виразити свої наміри», — писав американський літературознавець Роберт К. Конард.

Нападки Белля на практицизм сучасного суспільства вважаються американському критикові Пітеру Демецу занадто наївними. «За моральним імперативом Белля, — пише Демец, у дійсності ховається глибока відраза до повсякденних, непомітних, прагматичних учинків. Усе або нічого». На думку американського вченого Теодора Ціолковського, «Белль є одним з небагатьох післявоєнних німецьких письменників, які створили те, що найімовірніше назвати… уніфікованим, вигаданим світом, що харчується постійною моральною проповіддю». Порівнюючи Кельн Белля з Йокнапатофою Вільяма Фолкнера, Ціолковський також зауважує: «Белль не тільки наніс на літературну карту Німеччини ще одну область, яку слід визнати його винятковою власністю, але й створив собі репутацію провідного побутописця Німеччини середини нашого століття».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновоки

 

 

Маленьке оповідання Г.Белля пронизане величезним антивоєнним пафосом, до того ж йдеться не тільки про заперечення фашизму, а й будь-якої війни. Белль був мужньою людиною не тільки тому, що пройшов страш­ними шляхами тієї війни від початку до кінця, а й тому, що творами і своїм буттям довів, що будь-який фашизм і тоталітаризм, особливо у німецькому варіанті, не ма­ють права на існування.

Три місяці реальної війни невпізнанно змінили 8 років «класичної» підготовки до неї. Причому не лише героя твору. Хлопця зумисне позбавлено індивідуальних рис – його доля досить типова. І ця схожість з іншими віддаляє його від реальності, тому він так наполеглево шукає сліди своєї індивідуальності.

Крнцепція автора стає зрозумілою саме в кінці твору: фраза, не дописана героєм, стосується справжніх героїв, смерть яких стала символом сміливого служіння вітчизні. А юні німецькі хлопчики так і не стали героями, тому що смерть, позбавлена високого сенсу, страшна і безглузда.

Генріх Белль з болем говорить про долю не окремої людини, а «поваленого» покоління, обдуреного лицемірною системою виховання.

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

 

• Борецький Л. М. Україна в житті та творчості Генріха Белля // Всесв. Л-ра в серед. Навч. Закл. України. – 2000. - №4. – С. 52-53.
• Затонський Д. Генріх Белль – людина і письменник // Вікно в світ. – 1999. - №2. – С. 110-132.
• Белль Г. Твори: В 2-х т.: Пер. З нім. / Передм. Д. Затонського. – К.: Дніпро. – 1989.
• Белль г. Собр. Соч.: В 5 т.: Пер. С нем. Редкол.: А.В. Карельський и др. – М.: Худ. Лит., 1989.
•  Heinrich Boll. Mein trauriges Gesicht. – M.: Verlag Progress., 1968.
• Логвин Г.П. Епідемія жорстокості: Матеріали до вивч. роману Г.Белля "Де ти був, Адаме?". 11 кл. // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 1998.- 1. - С.35-38.
• Конєва Т.М. "Для чого прийшли ми у світ цей?": Матеріали до вивч. творчої спадщини Г.Белля. 11 кл. // Зарубіжна література в навчальних закладах. - 1998.- 3.
• Горідько Ю.Л. Шукаймо смисл ключової фрази твору: Проблем. урок за оповіданням "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." (з елементами філолог. аналізу) // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 1998.- 5. - С.13-15.
• Гладышев Владимир. "В те дни люди будут искать смерти...": Нравственно-эстетическая позиция писателя в рассказе Г.Белля "Путник, придешь когда в Спа..." // Вікно в світ. - 1999.- 3. - С.201-205.
• Ромащенко Л.І. Пафос заперечення війни: Матеріали до уроку за повістю "Альпійська балада" В.Бикова і оповіданням "Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..." Г.Белля // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 1999.- 4.
• Затонський Дмитро. Окрема і самостійна людяність // Зарубіжна література. - 2000.- 17(177), трав.

 

 

Додатки

Осуд антигуманної сутності війни

(бесіда з учнями)

1. Аналіз назви твору.

Це початок давньогрецького вірша-епітафії про бит­ву у Фермопільській ущелині 480 р. до Р.Х., де, захища­ючи батьківщину, загинуло 300 воїнів царя Леоніда. Автор цього вірша - поет Симонід Кеоський. У Німеч­чині вірш відомий у перекладі Ф.Шиллера.

- Що означає поняття «спартанське виховання»? Головне завдання Німеччини — підготовка юнаків до

воєн. Лицемірна німецька імперія ототожнювала себе з гармонійною, осяяною славою античністю.

Спартанське виховання було взірцем («класична» гімназія). Недарма вчитель малювання вчив учнів писа­ти саме цей вислів, славнозвісний вірш, намагаючись виховувати в юнаках дух патріотизму.

— Чому?

Спартанці йшли на смерть і гинули не марно. їхній подвиг став прекрасною легендою, символом патріотич­ного служіння вітчизні. Вони чесно завершили свої діян­ня, і слова, що оповідають про це, теж завершені «По­дорожній, коли ти прийдеш у Спарту, повідай там, що ми всі полягли тут, бо так нам звелів закон».

Яку аналогію проводить автор між школою спар­танського виховання (античною) і класичною гімназією фашистської Німеччини?

Ідеал	Реальність
Медея — « З поглядом у далечінь...»	Жіноча модель — «сухорлява і кістлява»
Хлопчик... — «прегарне» (зображення)	Нордичний капітал — «з орлиним поглядом і дурним ротом»
Парфенон — «справжній, мистецьки зроблений макет»	«Дурносміх» 3 носом-цибулею «вуса і кінчик носа», Ніцше
Цезарь, Цицерон, М.Аврелій — «поважні»	«Всі вони»

 

(Це було домашнім завданням до уроку: підібрати цитати і проаналізувати епітети щодо античних зразків і реальності.)

Німецька ідеологія додала до античних ідеалів відкри­ту теорію расизму (краєвид Того), культ грубої сили і грабіжництва, поневолення народів.

Ми бачимо, що фашистська ідеологія, школа нама­галися виховрати юнаків на високих ідеалах античності, але підміняли загальнолюдські цінності, поняття висо­кої краси фальшивими.

- Які підміни приніс з собою у школу новий режим? Зміна назви:

Школа св.Хоми        Гімназія Фрідріха Великого Зняли старий хрест    Поставили великий золотий залізний хрест

— Які думки викликають у героя і читача ці два хрес­ти? Які асоціації виникли у вас?

Юні німецькі хлопчики так і не стали героями, на роль яких їх так натхненно готували. Смерть, позбавле­на високого сенсу, страшна і жалюгідна.

•     Що ми дізнаємося про героя?
•     Чому автор не називає імені героя?

Г.Белль ніби підкреслює, що доля героя типова. Та­ких, як він, було багато, саме вони, члени «гітлерюн-генд» були «гвинтиками» механізму війни.

Війна — це величезна машина, під колесами якої ги­нули не лише «маленькі люди», яких кинули у цю м'я­сорубку, а цілі народи, ідеали, віра.

— Кілька разів у тексті згадується машина. Яке смис­лове навантаження несе це слово у контексті твору?

«Машина зупинилася, але мотор ще гурчав» — війна закінчується, але вже в Німеччині йдуть кровопролитні бої. Що це — безглуздя переможених?

«У машині мені було дуже кепсько... Машина то здіймалася, то опускалася, немов корабель на морських хвилях». — Людина на війні.

І ця машина-війна привозить героя додому через три місяці, які він так і не зміг усвідомити.

Він у цьому світі подорожній. Простежимо той шлях, який він пройшов після поранення, шлях пізнання світу і себе, «пізнання» істинної суті речей.

— Проаналізуйте початок оповідання, знайдіть слова, які несуть особливе смислове навантаження і дзеркально відображуються у кінці твору.

«Затемнення» — «ввірвалося світло» (бін. опозиція), «лампочка розбита вщент» — гнітюча картина зруйно­ваного світу.

«Вікна затемнені» — «яскраве світло», «ясне скло лам­почки» — жахливе відображення обрубка тіла, зруйно­ване життя людини.

«Впізнавання» при ясному світлі.

«Мерці» — «решта» (бін. опозиція) — «місто мерт­вих», «мертвий дім».

Затемнені вікна — маскування. Німецька ідеологія маскувалася красивими гаслами.

Тому іншого значення набуває фраза: «Поможе тут затемнення, коли все місто горить огнем!»

Герой неодноразово бачить спалахи вогню через вікна.

— Які кольори допомагають автору зобразити прірву між минулим і теперішнім?

Зелений (мрія), рожевий (ілюзія), жовтий (пересто­рога) — колір пофарбованих стін гімназії; чорний і чер­воний (трагедія, невідповідність ідеалам і реальності; порівн. «Червоне і чорне» Стендаля).

дитина «молока!» Це немов Поривання у дитинство (назад!), пошук минулого в момент втрати майбутньо го. Цеблагання порятунку, якого немає і не може бути Це прозріння, що все минуле життя — обман («поставили хрест»)	«кокон» Стан «лялечки», якій доведеться все починати спочатку, «нести свій хрест»			«маленька людина», яку несуть на своїх хвилях час та обставини, яка сама в цьому світі не здатна нічого зробити і змушена тільки підкорятися
якого немає і

Герой — ще «решта» і справжнє життя йому дово­диться пізнавати спочатку.

Починається його шлях «нагору» — шлях «пізнаван­ня істинної суті речей і своєї долі — своя Голгофа».

— Які метафори підбирає автор для образів гімназії і зали малювання?

«Мертвий дім» => дім знань; «місто мертвих».

Отже, зал малювання асоціюється у героя із жахом від уроків малювання, і цей жах посилюється новим призначенням цього приміщення — це місце, де відділя­ють мертвих від живих.

— Як змінюється стан героя, його думки і почуття під час «пізнавання»?

 (Це було домашнім завданням до уроку: виписати слова, які є ключовими в розумінні еволюції героя.)

Примарилось; чого не привидиться; здається; не хотів більше нічого бачити; закричав (коли кричиш, легшає); серце в мене не озивалося; світ, глибоко чужий мені і нецікавий; раптом... озвалось моє серце...; закричав; тихо сказав.

Крізь сприйняття героя, його думки ми відчуваємо абсурдність і нашу брехливість усього, що є в гімназії, героєві тут все чуже, хоча і знайоме.

 - Коли герой «пізнає» істинну суть речей і усвідомлює свою долю?

Що є кульмінацією оповідання?

Напис на дошці: він бачить фразу «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...», написану 7 разів, причому пер­ший напис - «моє письмо».

«Побачити своє письмо - гірше, ніж побачити себе самого в дзеркалі, - куди більше ймовірності». Він ба­чить своє письмо і розуміє, що він саме у своїй школі, а потім він упізнає в пожежнику шкільного сторожа Бірге-лера, і це все стає безсумнівним підтвердженням того, що все, що з ним відбувається - реальне.

 І ця дійсність - жахлива, бо не тільки напис влас­ною рукою є «ймовірністю», а й власне відображення в дзеркалі.

- У чому смисл незавершеного, «відкритого» фіналу? Невідомо, виживе чи помре герой, однак ми твердо переконані, що машина війни скалічила його фізично і він не знає заради чого. Автор показує долю «страчено­го покоління», для якого немає майбутнього.

• У чому полягає ідея оповідання?

• Чому фраза, винесена у заголовок, обривається на півслові?

Це оповідання - утвердження ненависті до війни. Автор засуджує шкідливість і нелюдяність мілітаристсь­кого виховання у фашистській Німеччині, яке калічить юнацькі душі; безглуздість приреченості на страждання невинних людей. Автор доводить, що люди - жертви гітлерівської політики й ідеології. Образ героя — це сим­вол розплати невинних за націоналістичні ідеї.

Юні німецькі хлопчики так і не стали героями. Оці високі зразки античності, ідеали краси, сили, доблесті, слави, серед яких вони виховувались, виявилися фаль­шивим прикриттям жорстокості і безглуздя. Оці обіцянки красивого і величного майбутнього обернулися крахом — «ні за що».

Спартанці, виконуючи свій обов'язок, справді стали героями, «бо так нам звелів закон».

Смерть, позбавлена високого сенсу. Страшна і жа­люгідна: «...і поліг за... та я ще не знав за що».

Сім разів написана фраза має продовження - «ні за що». Герой оповідання — жертва, бо жодного злочину він не скоїв.

- У чому полягає особливість сюжету оповідання? Він розгортається в єдиному руслі, підпорядкований

ідеї твору.

- Доведіть, що система образів тексту також підкрес­лює ідею.

Образів в оповіданні небагато. Це старий пожежник («утоплене, старе, оголене обличчя», «всміхався втомле­но і скорботно»), лікар («кліпаючи очима, мовчки ди­вився», «великі сірі очі з ледь тремтливими зіницями»), санітари («з байдужим утомленим виглядом»), сусід-по-ранений, який помер під час операції, та шофер, що «вилаявся».

Усі вони — також жертви війни. Автор зображує їх за допомогою деталей, які підкреслюють ідею - вони ма­ріонетки, які є безпомічними «гвинтиками» в машині війни.

- Розглянемо поетику Г.Белля. У чому полягає особ­ливість стилю письменника?

В оповіданні немає розмитих всеохоплюючих описів персонажів, але багато деталей. За одним влучно дібра­ним словом криється вся суть зображуваного. У творі є чимало епітетів, метафор і метонімій, порівнянь, за до­помогою яких автор відтворює дійсність і тим самим впливає на серце і розум читача: Г.Белль свідомо уни­кає розгорнутих описів боїв, батальних сцен, тому що категорично не приймає ідеалів вермахтівського героїз­му і не бачить його втілення у війні. Він змальовує стра­хітливі наслідки війни і покалічені тіла, спустошене людське життя.

 

 

 

 

 

•  

 

 

 

 

 

Пішов зі школи на фронт

Рекомендації до прочитання оповідання «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…» Г.Белля

Німецька література про війну прийшла до нас зовсім нещодавно. Тривалий час нам здавалося недоречним, навіть нечемним, або цинічним знайомитися з думками і почуттями тих, кого ми продовжували вважати ворога­ми. Чи може бути цікавою думка солдата, що належав до нацистського табору, вкритого прокльонами мешканців всієї Європи? Сьогодні вона нам цікава. Особливо нам, адже саме наш народ прийняв на себе основний удар на­цистських переконань. Потрібні були роки, щоб вибачи­ти німецький народ і нарешті перестати ототожнювати з фашизмом всю націю, бути спроможним вислухати про­тилежну сторону. І побачити, що на цьому, протилежно­му боці теж були люди — вони теж помирали, втрачали близьких, відчували біль і розпач. З того боку теж були діти (вони скрізь однакові), які страждали найбільше. Нам стало зрозумілим те, що війна, як життя і смерть (а саме цими категоріями вона оперує), — це універсаль­не поняття, у світлі якого всі люди однакові: вони відчу­вають одне й те саме, бачать і чують, бояться однаково, платять одну ціну за життя і перемогу, втрачають одне й те ж і прагнуть того самого. Власне, у війни не лише «не жіноче обличчя», як сказав поет, воно ще й не має національних, расових ознак. Війна є наднаціональною і для кожного визначається однаковим — сумом, болем, горем, втратою найдорожчого...

В оповіданні Г.Белля «Подорожній, коли ти при­йдеш у Спа...» розповідь ведеться від імені юнака — німецького вояка, скаліченого війною, який лише три місяці і встиг побути солдатом. Із вуст цього хлопця ми чуємо вирок війні, нацизму, Гітлеру, системі. І це най­важливіший і найцікавіший для нас, нащадків радян­ських воїнів, момент. Те, що ми засуджуємо нацизм — зрозуміло і логічно. Але те, що війну таврує солдат за­гарбницької армії, підсилює ганебність, жорстокість і абсурдність тієї війни. Голос цього солдата злива­ється з багатомільйонним хором, що однозначно тав­рує фашизм. У цей хор мають влитися голоси і наших учнів. Вони, на щастя, війни не бачили. Але повинні про неї знати. Щоб її жахи ніко­ли не повторилися. Неприйняття будь-якого насилля має увійти в систему їхніх цінностей як найго­ловніша категорія, яка назавжди залишиться незмінною і ніколи не буде переглянутою, не зважа­ючи на будь-які протистояння чи національно-політичні потреби.

Аналізуючи цей твір, слід звернути увагу на його ключові мотиви та сим­воли і будувати діалог з учнями, опи­раючись на їхню смислову розшифровку. Пропонуємо своє бачення.