Матеріал до теми: "Презумпція невинуватості"

ПРИНЦИП ПРЕЗУМПЦІЇ НЕВИНУВАТОСТІ

 Принцип презумпції невинуватості є галузевим принципом кримінального судочинства та гарантією кримінального процесу, що запобігає несправедливому покаранню особи без доведеності у встановленому порядку її вини у вчиненні кримінально караного діяння. Окремі ас­пекти принципу презумпції невинуватості висвітлю­вались у працях  В. Крижанівського, Б. Яворського, В. Нор, Г. Юдківської, Т. Бабчинської, О. Коваля.

 Варто зазначити, що нормативний зміст принципу презумпції невинуватості визначається, по-перше, положеннями ст.62 Конституції України, відповідно до яких: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду» [2]. По-друге, принцип невинуватості закріплено в низці міжнародно-правових актів, зокрема, ч.1 ст.11 Загальної декларації прав людини проголошує: «Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатись невинною доти, доки її винність не буде встановлена у законному порядку шляхом гласного судового розгляду, під час якого їй забезпечуються усі можливості для захисту» [1] та ч.2 ст.6 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини встановлює: «Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». [3].

 У чинному Кримінально-процесуальному кодексі України (далі – КПК)  принцип презумпції невинуватості закріплено у ч.1 ст.17, згідно з якою ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону.

 Презумпцією невинуватості необхідно керуватися у процесуальних діях під час досудового розслідування та судового процесу, тобто упродовж усього кримінального провадження. Принцип презумпції невинуватості розповсюджується на всіх без винятку осіб. Особливо він має функціонувати та виконуватися слідчим, прокурором, суддею та іншими державними органами загалом. Даний принцип є правилом їхньої поведінки, згідно з яким забороняється поводитись з обвинуваченим як із злочинцем до моменту, поки не набере законної сили обвинувальний вирок суду. Отже, обов’язок державної влади та правоохоронних органів полягає в тому, щоб утримуватися від передбачуваності (предопределенности) результату судового процесу.

 Проте, на жаль, не завжди на практиці здійснюється дотримання цього принципу в усій його сутності. Так, наприклад, спірними та провокативними іноді бувають дії ЗМІ, окремих журналістів, які попри існуючу професійну етику не дотримуються її у репортажах й, не завжди володіючи повною інформацією та доказовою базою, ще на ранніх стадіях кримінального процесу інкримінують тій чи іншій особі правопорушення, яке, можливо, вона не скоювала. Безумовно, це робиться задля пошуку сенсації й може бути, що не отримає подальшого підтвердження та розвитку, але набагато рідше можна побачити спростування раніше висунутих звинувачень чи вибачень, чи не так? Чи, наприклад, не завжди чемне та обережне збирання доказів під час досудового слідства, що може привести до погіршення репутації підозрюваного.

 Ще одним моментом з приводу якого можна дискутувати та сперечатися – це спосіб затримання/тримання підозрюваної особи та обранні щодо неї запобіжних заходів. Чи не є порушенням загальних прав та свобод людини й, зокрема, принципу презумпції невинуватості публічне затримання особи, виведення її у наручниках та тримання у залі судового засідання під час судового слухання за гратами? Цей момент прописаний у ч.5 ст.17 КПК: «Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою» [4]. Звісно, мова не йде про затримання особливо небезпечних злочинців, що вчинили карне діяння повторно/ їх вина була доведена раніше тощо, але… Безумовно, вирішення колізій та суперечностей з питань сутності та впровадження в життя принципу презумпції невинуватості варто залишити фахівцям з проблематики, а державі в свою чергу – сприяти, втілювати, вдосконалювати теорію в практику.

 Отже, принцип презумпції невинуватості, що закріплений як в чинному  законодавстві України, так і в міжнародних нормативно-правових актах, є важливою гарантією встановлення об’єктивної істини у кримінальних справах та, відповідно, забезпечення конституційних прав та свобод людини.

Використані джерела:

1. Загальна декларація прав людини. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_015.
2. Конституція України. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.
3. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_004.
4. Кримінальний процесуальний кодекс України. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17.