Держава і право, як закономірний процес розвитку цивілізації

Держава і право, як закономірний процес розвитку цивілізації

Цивілізація (від лат. civilis - громадський, державний, гідний, вихований) характеризує сукупність матеріальних і духовних досяг­нень суспільства у процесі його історичного розвитку. Французькі філософи-просвітителі 18 ст. називали цивілізованим суспільством, засноване на засадах розуму і справедливості. Атрибутами цивілізації є держава і право, що виникли у процесі еволюції суспільства.

Під суспільством розуміють сукупність форм спільної діяль­ності людей, які склалися у процесі історичного розвитку людства. Передумовою суспільства є людина. Між людьми в процесі їх життєдіяльності виникають різноманітні зв'язки і відносини. На певному етапі люди усвідомлюють, що в них є спільні потреби та інтереси і що для їх задоволення необхідні спільні зусилля, а також що зв'язок між ними мусить мати постійний характер.

За допомогою державно-правових інститутів може забезпечуватись панування одного класу над іншим, але може такою здійснюватися захист суспільства і кожної особистості від зловживань з боку сильнішого, гарантуватися життя на основі прав людини.

Держава і право можуть бути ефективною протидією сваволі, анархії і безладдю, сприяти розвиткові господарства і культури. Право може втілювати вищу доцільність щодо меж поведінки людей. Ана́рхія (з дав.-гр. ἀναρχία — відсутність влади). Термін «анархія» зазвичай використовується для позначення понять «не мати ніякого уряду» або «бути без уряду»

Держава і право породжуються суспільством і відбивають його недоліки й суперечності. На державу і право впливають різного роду соціальні і етнічні конфлікти, різні ідеології, природні умови та окремі особистості. Держава і право не можуть бути предметом ідеалізації, їх роль у суспільстві за різних часів на різних континентах далеко не однакова.

У загальному розумінні влада- це відносини залежності між людьми, в яких одні можуть здійснювати свою волю, нав'язуючи її іншим. Тому влада є цілеспрямованим впливом тих, хто має владу (суб'єкт влади), на тих, на кого ця влада спрямована (об'єкт влади).

Владні відносини виявляються лише в тому разі, якщо суб'єкт і об'єкт перебувають у відносинах панування і підкорення. Оскільки влада в суспільстві поширена на людей і має на меті певне регулювання відносин між людьми, то її називають соціальною. Влада має багато різновидів: батьківська, релігійна, економічна, політична, державна тощо.

Держава і право перебувають у нерозривному зв'язку з політичною владою, а державна влада може розглядатися як різновид політичної влади. Політика - особливий вид людської діяльності, участь у справах держави. В ній знаходять своє відображення питання взаємовідносин між класами і соціальними групами, питання партійної боротьби, відносин між різними національностями, між державами (зовнішня політика) 

Ядром політики є проблема завоювання, утримання і використання державної влади. Державна влада як різновид політичної влади втілюється в державно-правових інститутах і призначена для регулювання суспільних відносин.

Державна влада має офіційний публічний характер. В межах країни вона є найвищою, повною, верховною і ні від кого не залежною. Державна влада має свої особливості:проголошується від імені держави;юридично закріплюється;її впровадження в життя забезпечується силою держави;регламентується за допомогою права і здійснюється в офіційно встановлених межах і лише певними засобами.

У демократичному суспільстві державна влада набуває форми народовладдя. її першочерговими завданнями стають:втілення свободи і справедливості у відносинах учасників суспільного життя;захист та охорона прав і законних інтересів особи та родини (сім'ї);забезпечення функціонування державних органів на основі права;реалізація повноважень держави не лише через примус, а й через силу громадської думки;забезпечення рівних для всіх можливостей в усіх сферах життєдіяльності людей, базуючись на принципах соціальної справедливості, гуманізму і загального блага.

З давніх-давен людство мріяло про державу соціальної справедливості. Ці мрії знайшли відбиток у творах Платона, Аристотеля, Г. Сковороди, М. Драгоманова, С. Булгакова. У загальнофілософському розумінні справедливість - це розподіл блага і зла між людьми, зокрема співвідношення між роллю окремих особистостей в житті суспільства та їх соціальним становищем, працею і винагородою, вчиненим діянням і відданням, достоїнством