Матеріал до теми уроку "Надання психологічної допомоги"

Надання психологічної допомоги

Надавати  першу психологічну допомогу ми повинні навчити наших здобувачів освіти. Адже запитавши  п'ятикласника, що потрібно робити при застуді, то він скаже, що треба лягти в ліжко та випити гарячого чаю з малиною, щоб застуда не переросла в пневмонію.   Порізана рани,  школяр  порадить промити рану перекисем або обробити рану антибактеріальною маззю,щоб в порізи не потрапила інфекція.   Діти знають що при переломах  руки чи ноги, необхідно накласти гіпс, щоб кістки зрослися правильно, щоб людина  все життя не кульгала, не була інвалідом. 

           Діти це знають, адже цьому ми  вчимо наших дітей із раннього віку, вчимо  піклуватися про своє тіло, тому вони це  добре знають.

Але коли ми   запитаємо  дорослу людину не тільки дитину, що треба робити для того щоб зняти  реакцію на стрес, агресію, апатію, істерику, і, ми не отримаємо правильної конкретної  чіткої відповіді, оскільки вони незнають, що робити при  виникненні таких ситуацій. Причина, через яку ми майже не робимо рішучих дій, полягає у відсутності  наших знань для такої ситуації. У кожного є певні вміння, певні знання та можливості, «рецепти», якінам  допомагають вирішувати життєві проблеми. У кожній домівці обов’язково є аптечка з безліччю медикаментів, які ми знаємо і вміємо їх використовувати.  Але для лікування психологічних хвороб такої аптечки, у нас  немає. Хоча із психологічними ранами хворобами ми зустрічаємося  не рідше, ніж із фізичними. Психологічним травмам можна запобігти, якщо правильно та вчасно застосовувати спеціальну «аптечку».

              Три основні принципи надання першої психологічної допомоги – спостерігати, слухати та спрямовувати. Вони допоможуть кожному правильно оцінити кризову ситуацію та надати свою допомогу на місці події,  зуміти знайти підхід до постраждалого, зрозуміти його, що йому необхідно, та направити у безпечне місце, де їм  нададуть  практичну допомогу та  потрібну для них інформацію  

Спостерігай

Ситуації різні, умови можуть швидко мінятися. На місці  ми бачимо зовсім інші події, ніж ті  про які ми отримали раніше  інформацію. Отже,  перш  за все нам потрібно  дати оцінку ситуації яку ми побачили на місці і для цього нам потрібен певний час.  Перевірити  на місці умови безпеки які там можливі. Якщо немає часу, і людина опинилися в кризовій ситуації раптово,  можна просто озирнутися навколо. Потрібно  зберегти спокій, не наражати себе на небезпеку, думати, перш ніж діяти. Якщо людина  не впевнені, що перебувати в цьому місці безпечно, залишайтеся за його межами та подбайте про надання допомоги іншим людям, хто її потребує.  Спокійно перевірте, чи  інші люди потребують екстреної медичної допомоги або турботи та захисту. Надавайте першу допомогу тільки тоді коли ви впевнені у своїх діях,  ви пройшли спеціальні курси навчання. Першочергово надайте допомогу тим людям, які потребують особливої допомоги (діти, люди похилого віку, люди з інвалідністю тощо), або направте їх до пункту де їм  нададуть допомоги.  Огляньтеся навкруги, чи є люди в стані стресу, які переживають гострі реакції на стрес – агресивні, виглядають пригніченими, не в змозі пересуватися або знаходяться в шоці – кому необхідна ППД та яктаким людям надати  допомогу.  Таких людей не можна  оставляти на одинці, надайте ППД, треба бути  поруч  біля них поки їм не стане краще, або прибудуть фахівці.

Слухай

  Дуже важливо,  говорити з тою  людиною, яка  в стані стресу. Ті що пережили кризові події, часто перебувають в пригніченому стані, відчувають тривогу або збентеження.  В такому випадку потрібно зберігати спокій і проявляти розуміння, щоб  потерпілий відчував себе в безпеці,  що його захищають, розуміють, поважають і піклуються про нього належним чином. Потерпілий, може, захотіти розповісти вам, що з ними сталося.  Але  ні вякому разі не можна  примушувати людину розповідати про пережите, просто  треба залишитися поруч, навіть  і мовчки.  Просто скажіть, що будете близько,  якщо буде потрібна допомога або підтримка. Можна  запропонувати їжу або  воду.   Розкажіть про себе скажіть хто  ви. Скажіть, що хочете допомогти, або покличете щоб допомогли.  Перевірте, що людина відчуває себе в безпеці. Поспілкуйтеся з потерпілим в безпечному місці. Запитайте, чим допомогти, що потрібно. Запитайте людину, чи хоче вона поговорити. Уважно вислухайте її, намагайтеся заспокоїти її, сказавши, що її реакції нормальні, та переконайтеся, що вона не буде знаходитись на самоті. Якщо людина не хоче з вами говорити не нав'язуйтеся, не зачіпайте, просто залишайтеся поруч.

 Активне слухання – це, не просто увага до того, про що говориться. Слухати уважно – означає зосередитися на тому, хто говорить, на тому, як говорить, усвідомлювати та добре розуміти, про що говорить. Для цього потрібно реагувати як невербально, так і вербально – робити короткі зауваження «зрозуміло», «правильно», «продовжуйте, будь ласка».

 Прийоми активного слухання: Слухати уважно, підтверджуючи свій інтерес вербально та невербально. Слід показати, що ви уважно слухаєте  свого співбесідника, що ви його розумієте, про що ваш співрозмовник  говорить, також реагуйте емоційно  на  його розповідь. Покажіть це  кивком, коротким словом («так, так», «я розумію», «ага»)  постарайтеся  повторити або підтвердити те , що сказав ваш співозмовник. Однак не перебивайте, щоб справити помилку, неточність або виділити. Мовчання не є негативною ознакою. Трохи помовчавши потерпілий відпочине і це зможе підштовхнути його до  продовження розмови з вами. Заохочуйте співрозмовника фразами «Те, що ви говорите, дуже важливо…», «Наскільки я вас зрозумів…», «Ви вважаєте, що…», «Тобто вас цікавить…», «Для вас найважливішим є…»,  «Хотілося б дізнатися про це більше», «Чим більше ви мені розповідаєте, тим краще я вас розумію», «Я б хотів почути ще щось проце», «На підставі того, що ви сказали…», «Це дуже цікаво, чи немогли б ви уточнити…».  Запитуйте та пояснюйте.  Треба уважно спостерігайте за виразом обличчя, рухом рук і тіла, але  так, щоб  ваш співрозмовник не відчув незручності, дискомфорту через те, що ви за нею уважно спостерігають. Схрещені під час спілкування руки та ноги демонструють закриту позу, людина ніби зводить перепону між собою та із своїм співбесідником. Для успішної співбесіди необхідно прийняти позу довіри, доброзичливості, психологічного комфорту – відкрита поза, коли руки та ноги не схрещені, тіло злегка нахилене до співрозмовника. Завдяки  очам передаються найточніші сигнали про стан людини, розширення/звуження зіниць не піддається свідомому контролю. Якщо людина збуджена або чимось дуже зацікавлена, її зіниці розширюються в 4 рази порівняно зі станом спокою. Виходячи із цього, дуже важливо спілкуватися зі співрозмовником обличчям до обличчя («face to face»), підтримуючи візуальний контакт. Людина  схвильована, стурбована, говорить швидко. Жести – це різноманітні рухи руками та головою. Мова жестів – це найдавніший спосіб досягнення взаєморозуміння. До жестів емоційного стану належать такі, як збирання неіснуючих ворсинок, знімання та одягання кільця, почухування в області шиї, вертіння ручкою. Вони вказують на те, що співрозмовник потребує підтримки, уваги.

По розташуванню двох людей за столом можна робити висновки про характер їх спілкування. 1. Позиція кутового розташування – найсприятливіша для спілкування учня з учителем, керівника з підлеглими, оскільки в обох є достатній простір для обміну поглядами, жестикуляції. Кут столу служить заспокійливим бар’єром, який захищає від несподіваних випадів. 2. Оборонна позиція – співрозмовники сидять один навпроти одного, що дозволяє добре бачити вирази обличчя. У разі такого розташування співрозмовників стіл служить бар’єром до взаєморозуміння. 3. Незалежна позиція – свідчить про небажання спілкуватися. Співрозмовники сидять у різних кутах столу, який негативно впливає на процес комунікації. Це найбільш негативна позиція для спілкування за столом і форма невербального спілкування в цілому. 4. Позиція спрямованої співпраці – між учасниками розмови немає жодних фізичних бар’єрів, вони сидять поруч. Однак варто пам’ятати про дистанцію між співрозмовниками, найкраще дотримуватися дистанції 1,5‑2 метри. 

Спрямовуй

        Важливо  надати допомогу людині так щоб вона  сама допологла собі та відновила контроль над ситуацією. Людей, які перебувають у стані стресу, переповнюють тривога та страх.  Треба допомогти їй проаналізувати свої першочергові потреби, визначити їх та задовольнити. Нехай потерпілий  подумає про те, що йому потрібно у першу чергу, а що можна відкласти на потім. Можливість вирішити хоча б 1-2 потреби дає потерпілому відчуття контролю над ситуацією та зміцнює її здатність впоратися із ситуацією Розкажіть про ситуацію, про те, де та як отримати конкретну допомогу.

        Люди, хочуть отримати точну інформацію:

 а) про те, що трапилося; б) про своїх близьких або інших постраждалих; в) про свою безпеку; г) про свої права; д) про те, як можна отримати допомогу та найнеобхідніше. Допомогти зв’язатися з близькими. Як показує досвід, люди, які отримали вчасну соціальну підтримку, після кризи краще справляються з труднощами. Надати допомагу людині зв’язатися з близькими своїми людьми – це важлива частина надання першої психологічної допомоги. Добре коли члени  сім’ї тримаються разом, а дітям не розлучатися з батьками та близькими або надайте їм можливість зв’язатися з друзями та родичами, які можуть їх підтримати, або зателефонувати. Домовтеся про те, як ви будете підтримувати зв’язок за телефоном, відвідувати, зустрічатися  в групах.

Важливо спрямувати потерпілого на самодопомогу:

Подбайте про своє фізичне та психічне здоров’я.

Намагайтеся достатньо відпочивати та спати.

Використовуйте прийоми подолання стресу,  можна зробити медитацію та релаксацію.

Правильно та регулярно харчуйтеся.

Займайтеся спортом або йогою.

Підтримуйте зв’язок із близькими.

Розкажіть про свої переживання та почуття з колегам.

• Говоріть про пережите  кому довіряєте.

•Знайдіть час, щоб відпочити та розслабитися.

•  Малюйте, займайтеся живописом, пишіть,

• Робіть паузи між завданнями.

• Використовуйте свій час на себе.