Жила-була річка. Маленька, вузенька, швиденька.
Та була в річки мрія-стати великою, повноводною, такою, щоб і пароплави ходили.
І звернулася річка до неба:
-Пошли мені води. Хочу бути великою.
А небо мовчить
І знову річка-до неба:
-Прошу, дай мені води! Хай здійсниться мрія!
А у відповідь-тиша.
І тоді річка як закричить:
-Небо! Тобі шкода для мене води? Байдуже на мої прохання?
І небо на цей раз відповіло:
-Ні, я тебе уважно слухало. Але недалеко є пустеля. Там давно не було дощу. Все змарніло, ледь дихає. Вода поллється тільки на одну з вас. Обирай.
І річка вигукнула:
-Ні! Хай пустеля оживає! А я якось уже так…
Що ж поробиш?!
І полився дощ! Рясний, потужний. Напоїв і пустелю, і річку. Сподобалася річчина відповідь небу. Вистачило води всім.