Матеріал до уроків трудового навчання "Історія виникнення корисних предметів

Матеріал до уроків трудового навчання

«Історія виникнення корисних предметів»

Голка

В довгій колекції винаходів людства голка – дійсно скарб. Людина винайшла голку задовго до того, як були відкриті метали. Перші голки були із риб'ячої кістки, в тупому кінці якої робили отвір. Але кістяна голка була не дуже міцна. Як тільки винайшли золото і срібло, голки стали робити з них. Золоті і срібні голки часто знаходять археологи.

Золото – метал шанований, але для голки він не самий придатний. З часом стали виготовляти голки бронзові й залізні. Але лише з винайденням міцної сталі в ХІV столітті люди отримали  міцну і зручну голку. До речі вушко в цій стальній голці не свердлили – просто загинали кінчик голки і в цей кінчик заправляли нитку. Перші стальні голки ще не були тими сяючими, стрункими красунями, якими вони є тепер. Вони вдосконалювалися поступово. Без допомоги голки-майстрині і зараз не обійтися. Як наші пращури, ми штопаємо, зашиваємо, підшиваємо. Відірвався ґудзик – і ми безпорадні, якщо немає з нами помічниці-голки. Знаєте, що треба робити, щоб голки не падали і не розсипалися! Зручніше за все їх зберігати в коробочці, на дні якої лежить магніт. А від іржі їх врятує мило. Можна намилювати кінчик голки або зберігати їх в шматочку мила, як подушечці для голок.

Ножиці

Якийсь майстер в творчому пориві з'єднав два ножа цвяхом, а ручки зігнув кільцями – ось і вийшли ножиці. Їх ріднить з ножем властивість різання, але принцип роботи ножиць зовсім інший. Користуючись ножицями, ми маємо справу з важілями. Тут працює відкритий Архімедом закон важіля: чим коротше ми робимо леза ножиць, а ручки довшими – тим більше виграємо в силі.

Близько трьох з половиною тисяч років тому вже існували ножиці, але вони були трохи інші. Два леза в них з'єднувалися (схоже з пінцетом) дугоподібною стальною пластиною. У таких ножиць леза не повертались навколо центра, їх просто стискали рукою. Для тонкої роботи вони не підходили, в них було одне єдине призначення – стригти овець. Найстаріші у Східній Європі ножиці знайшли біля Смоленська. Ножиці виготовляли ті ж майстри, що робили й ножі. Робили ножиці зі сталі, заліза й срібла. Леза ретельно загартовували, причому обов'язково обидва, щоб міцність була однаковою. Вушка загартовували лише у дорогих, багато оздоблених ножиць, тому що загартований метал краще полірується. Серед майстрів були справжні художники, які перетворювали звичайний інструмент у витвір мистецтва. Що це за дивний стальний птах, який дзьобом ріже тканину? Виявляється, це ножиці. А цей дракон? Теж ножиці. Іноді прикрас на них було так багато, що вони заважали роботі. Наприклад, так вийшло з ножицями, навколо кілець яких обвивалися виноградні пагони з гронами винограду.

Ножиці бувають різні за своїм призначенням, і зовнішній вигляд їх в залежності від спеціалізації розрізняється. Як добре підстрижені кущі! Неначе вони побували в найкращому парикмахерському салоні. А для стриження волосся існують два види парикмахерських ножиць: прості і філігранні.

Простими роблять чорновий нарис зачіски, а філігранними доводять її до досконалості. Кравці користуються ножицями для розкрою тканини і ножицями для прорізування на ній петель. Є ножиці для манікюра, вони мініатюрні з тоненькими загнутими лезами, а є ножиці – велетні, якими розрізають автомобілі. Їх вигадали в Німеччині в сімдесятих роках і використовують при аваріях на дорогах. Ось електричні ножиці на двох батарейках, які приводять в рух леза ножиць.

В сучасних швейних майстернях працюють найдосконаліші зі всіх – лазерні ножиці. За хвилину розкроюють 60 метрів тканини.

Праска

Прасці не більше 500 років. А як же обходилися наші пращури без неї? Було вигадано багато різних способів. Сидить дівчина на лаві, а під нею випрана білизна. Вона сидить не просто так, вона працює – білизну прасує. Спідниці в складку обкладали гілочками або камінцями – грузилами. А ось ще один спосіб прасування: випрану річ дуже сильно натягували, і тоді вона не зморщувалася, не створювала при сушінні складок.

Першою попередницею праски була сковорідка! В неї насипали гаряче вугілля, і взявшись за ручку нею прасували. Дуже непогано вигадано.

Ще один пристрій для прасування, яким користувалися – це рубель з вальком. Рубель – це дошка, рифлена, з ручкою на кінці. На валик намотували постільну білизну або одяг, а потім катали по ньому рубель. Але ось з'явилися тонкі тканини. Модниці ходили в сукнях з багатьма рюшиків, бантиків, оборок. Все це треба було ретельно прасувати. Наче спейціально для них з'явилася праска, відлита з чавуну. Її нагрівали на плиті.

Майстри відливали і маленькі, немов іграшкові, праски для прасування мережив, комірців, носових хусток.

В ХVІІІ столітті праски в основному виготовляли на Демідовському заводі. Праска вважалася річчю дорогою. Але ось з'явився новий варіант: духова праска. Нею прасували до винаходу електричної. Вона топилася вугіллям. У цьому могутньому, схожому на пароплав пристрої була відкидна кришка для завантаження вугілля. З боків корпуса йшли отвори – “ілюмінатори”.

В них треба було дмухати, щоб затухаючі вуглинки знову розгорілися.

В кінці ХІХ століття, коли хіміки винаходили все нові й нові речовини, винахідники стали думати, чим би замінити вугілля у прасці. Пробували спирт, гас, газ.

Газ виявився підходящим паливом, і невдовзі з'явилися газові праски.

Газова праска була чудовою. Вона уявляла собою справжній маленький заводик.

Справжній переворот в державі прасок зробила електрична праска. Спіраль, яка нагріває підошву праски, – ось і вся її конструкція. В порівнянні з праскою-пароплавом та праскою-маленьким заводиком це було просто. Вмикаєш штепсель на кінці шнура в розетку, чекаєш декілька хвилин і – прасуєш. На прасці – терморегулятор, адже для кожної тканини праска нагрівається по-різному. В перших електричних прасках не було зволожувача. Але в кінці минулого століття дві жительки Німеччини отримали патент на праску, до носика якої кріпилася склянка з водою.

І все таки найсучасніша і найкраща конструкція зволожувача з'явилася в 60-ті роки. Пара просто виходила через отвір в підошві праски.

Є розумна праска, яка вмикається тільки коли берешся за її ручку.

Швейна машинка

 В двадцятих роках ХІХ століття на дорогах Франції можна було зустріти худого, вдягнутого в лахміття чоловіка, який бродив від міста до міста. Він годувався тим, що показував публіці чудову річ – швейну машинку, винайдену ним самим. Він створив машинку, котра шила – і шила добре! Варфоломій Тімоньє (а нашого винахідника звали саме так) заснував майстерню, в якій працювало 80 швейних машинок. Кожна машинка заміняла по швидкості декілька кравців. Але недовго жила фабрика. Паризькі кравці, злякавшись конкуренції, напали на майстерню і розгромили її. Машинки з гуркотом летіли на вулицю. Лише одна з усіх вціліла – її Тімоньє і демонстрував публіці під час своїх поневірянь. Зацікавлені роззяви дивилися на неї, наче на дресированого звіра. Коли Варфоломій Тімоньє помер, машинку переправили до Англії. Англійці віднеслися до неї з великою повагою і уважністю, зробивши ще сто таких самих. В 1814 році з'явилася голка з вушком не в тупому кінці, а у вістрі. Як потім виявилося, це було правильне рішення.

Найбільш вдалу модель машинки для такої голки створив американський винахідник Е.Хоу. В 1845 році він отримав патент на швейну машинку з човником. Машинки, які були до нього, заправлялися однією ниткою. Але шов дуже легко розпускався. Човниковий принцип застосовують у виготовленні швейних машинок і зараз, при багатьох інших відмінностях, звичайно. Наприклад, голка у машинці Хоу рухалася горизонтально, а тканина розташовувалася вертикально і могла пересуватися тільки по прямій лінії.

Конструкцію такої машинки змінив американський фабрикант і механік Зінґер. Він зробив все навпаки: голку розташував вертикально, а тканину горизонтально. Швейні машинки стали такими, якими ми знаємо їх зараз на початку ХХ століття.

Сьогодні швейні машинки завдячуючи різноманітним пристроям – лапкам, приставкам, рубильникам – можуть не тільки шити, але й вишивати, обметувати петлі, підгинати краї, пришивати ґудзики.

В 1872 року демонструвалася перша модель електричної швейної машинки. Її винайшов знаменитий російський електротехнік В.М.Чиколєв. Машинка приводилась до руху маленьким електродвигуном, який живився від акумуляторної батареї. На Заході її майже відразу втілили у виробництво, а в нас вона стала випускатися лише в 50-ті роки ХХ століття. 

Пилосос

Перші домашні пилососи дуже відрізнялися від сьогоднішніх. В музеї Словаччини, в Братиславі, зберігається пилосос 1900 року. Він дивує своїм зростом – один метр сімдесят сантиметрів! За формою цей пилосос схожий на титан, в якому кип’ятять воду. Збоку до нього прироблена ручка повітряного насоса, яку крутили вручну. Пилососить обов’язково треба було вдвох: один крутив ручку, а інший збирав пил за допомогою щітки на довгій ручці.

Пилосос, який сконструював англійський інженер Сесиль Бут в 1901 році, був ще соліднішим. Цього велетня доставляли до будинку клієнта на двох конях. Довжина його шлангу була 250 метрів! Гуркіт і вий цього пилососа було чути на всю вулицю.

На початку 20 століття у Франції з’явилися пилососи, які були набагато меншими, вони були з мішками із тканини і щітками на колесах або на довгій ручці.

Зараз існує багато моделей пилососів. Крім свого основного обов’язку – чистити меблі, килими, повітря в кімнаті, вони ще можуть робити за допомогою спеціальних насадок й інші види робіт: білувати і фарбувати стелю, лакувати меблі, машини, бризкати рослини.

Є пилососи з постійним контейнером для пилу, а є зі змінними мішечками. Спеціальна лампочка подає сигнал, коли мішечок наповнився. Його можна не витрушувати, а просто викинути і замінити новим.