Lesya Ukrainka. Леся Украинка. Леся Українка

Lesya Ukrainka is a pen name of Larisa Kosach. She was born in Novograd-Volynsky on February 15, 1871. Lesya’s father was a lawyer and her mother was a Ukrainian wtiter. She wrote under pen name Olena Pchilka.

Lesya was the second child of Ukrainian writer and publisher Olha Drahomanova-Kosach (better known under her literary pseudonym Olena Pchilka). Mykhaylo Petrovych Drahomanov, a well-known Ukrainian scientist, historian, philosopher, and folklorist was a brother of Drahomanova-Kosach.

Ukrainka’s mother played a significant role in her upbringing. Ukrainian language was the only language used in the household. Children were educated by Ukrainian tutors at home, in order to avoid schools that taught Russian as the primary language.

Lesya had close ties with distinguished public and cultural figures of her time and that had a great influence in her formation as a poet. Among her friends there were the composer M. Lysenko, the poet M. Kostomarov, and the poet V. Samoylenko.

But to a great regret the beginning of her literary career coincided with the first symptoms of incurable disease — tuberculosis of the bones. The problems with her health made her travel to warm countries, she visited Austria, Germany, Crimea, Italy, Georgia, Bulgaria and Egypt.

In 1893 her book of verses “On Wings of Songs” was published. Readers and critics received it with a great pleasure. Her next books of verses “Thoughts and Dreams”, “Responses” earned her a leading place in Ukrainian literature. After that she turned to playwriting. Her best plays are “The Forest Song” and “The Stone Host”.

In 1897, while being treated in Yalta, Ukrainka met Serhiy Kostiantynovych Merzhynsky, who was also receiving treatment for tuberculosis. The two fell in love. Merzhynsky died with Ukrainka at his bedside on March 3, 1901. She wrote the entire dramatic poem “Oderzhyma” (“The Possessed”) in one night at his deathbed.

Ukrainka actively opposed Russian tsarism and was a member of Ukrainian Marxist organizations. In 1902 she translated the Communist Manifesto into Ukrainian. She was briefly arrested in 1907 by tsarist police and remained under surveillance thereafter.

Ukrainka married in 1907 to Klyment Kvitka, a court official, who was an amateur ethnographer and musicologist. They settled first in Crimea, then moved to Georgia.

Lesya Ukrainka died on August 1, 1913 in Georgia, and she was buried in Kiev.

Леся Украинка

Леся Украинка — это литературный псевдоним Ларисы Косач. Она родилась 15 февраля 1871 года в городе Новоград-Волынский.

Леся была вторым ребенком украинской писательницы Ольги Драгомановой-Косач (известной под литературным псевдонимом Олена Пчилка). Михаил Петрович Драгоманов, известный украинский ученый, историк, философ и фольклорист был братом Драгомановой-Косач.

Мама Леси играла значительную роль в ее воспитании. Украинский язык был единственным языком, на котором говорили в семье. Дети не ходили в школу, где русский изучался как основной язык. Их обучали украинские учителя дома.

Леся общалась с выдающимися общественными деятелями и деятелями культуры того времени, и они оказали сильное влияние на ее формирование как поэта. Ее друзьями были композитор М. Лысенко, поэт М. Костомаров и поэт В. Самойленко.

Но, к глубокому сожалению, начало литературной карьеры Леси совпало с первыми симптомами неизлечимой болезни — туберкулеза костей. Проблемы со здоровьем заставили ее ездить в теплые страны — она посетила Крым, Австрию, Германию, Италию, Грузию, Болгарию и Египет.

В 1893 году была опубликована ее книга стихов «На крыльях песен». Читатели и критики встретили ее с большим одобрением. А ее следующие книги стихов, «Мысли и мечты» и «Отклики», позволили ей занять лидирующее место в украинской литературе. Затем Леся занялась написанием пьес. Ее лучшими пьесами стали «Лесная песня» и «Каменный хозяин».

В 1897 году, находясь на лечении в Ялте, Леся Украинка познакомилась с Сергеем Мержинским, который также лечился от туберкулеза, и они полюбили друг друга. Мержинский умер буквально на руках у Леси 3 марта 1901 года. За одну ночь у постели умирающего она написала драматическую поэму «Одержимая».

Украинка активно боролась с российским царизмом и была членом украинских марксистких организаций. В 1902 году она перевела на украинский язык «Манифест Коммунистической партии». В 1907 году она была арестована царской полицией и с тех пор оставалась под надзором.

В 1907 году Леся Украинка вышла замуж за Климента Квитку, этнографа и музыковеда. Они сначала поселились в Крыму, а затем переехали в Грузию.

Леся Украинка умерла 1 августа 1913 года в Грузии и была похоронена в Киеве.

Леся Українка

Леся Українка — це літературний псевдонім Лариси Косач. Вона народилася 15 лютого 1871 року в місті Новоград-Волинський.

Леся була другою дитиною української письменниці Ольги Драгоманової-Косач (відомою під літературним псевдонімом Олена Пчілка). Михайло Петрович Драгоманов, відомий український вчений, історик, філософ і фольклорист був братом Драгоманової-Косач.

Мама Лесі відігравала значну роль в її вихованні. Українська мова була єдиною мовою, на якій говорили в сім’ї. Діти не ходили до школи, де російська вивчалася як основна мова. Їх навчали українські вчителі вдома.

Леся спілкувалася з видатними громадськими діячами і діячами культури того часу, і вони справили великий вплив на її формування як поета. Її друзями були композитор М. Лисенко, поет М. Костомаров і поет В. Самойленко.

Але, на превеликий жаль, початок літературної кар’єри Лесі збігся з першими симптомами невиліковної хвороби — туберкульозу кісток. Проблеми із здоров’ям змусили її їздити в теплі країни — вона відвідала Крим, Австрію, Німеччину, Італію, Грузію, Болгарію та Єгипет.

У 1893 році була опублікована її книга віршів «На крилах пісень». Читачі і критики зустріли її з великим схваленням. А її наступні книги віршів, «Думки і мрії» і «Відгуки», дозволили їй зайняти лідируюче місце в українській літературі. Потім Леся зайнялася написанням п’єс. Її кращими п’єсами стали «Лісова пісня» і «Кам’яний господар».

У 1897 році, знаходячись на лікуванні в Ялті, Леся Українка познайомилася з Сергієм Мержинським, який також лікувався від туберкульозу, і вони полюбили один одного. Мержинський помер буквально на руках у Лесі 3 березня 1901 року. За одну ніч в ліжка вмираючого вона написала драматичну поему «Одержима».

Українка активно боролася з російським царизмом і була членом українських марксистських організацій. У 1902 році вона переклала українською мовою «Маніфест Комуністичної партії». У 1907 році вона була арештована царською поліцією і з тих пір залишалася під наглядом.

У 1907 році Леся Українка вийшла заміж за Климента Квітку, етнографа і музикознавця. Вони спочатку оселилися в Криму, а потім переїхали до Грузії.

Леся Українка померла 1 серпня 1913 року в Грузії і була похована в Києві.