Матеріал до уроку на тему «MY FAVOURITE LITERARY HERO»

MY FAVOURITE LITERARY HERO

Pygmalion is one of Bernard Shaw's best comedies and one of my favourite ones. The title of the play stems from a Greek myth plot. Pygmalion, a sculptor, was said to have carved out of ivory a statue of a beautiful young girl. He called her Galatea. He fell in love with his own masterpiece, so the goddess Aphrodite breathed life into the statue and converted it into a woman.

The principal characters of the play are Eliza Doolittle and Henry Higgins. Eliza, a girl of eighteen, makes her living by selling flowers in the streets of London. She comes from the lowest social strata and speaks with a strong Cockney accent, which is considered to be the most uncultured English. Bernard Shaw knew the common fate of those who were born in poverty. The Cockney English spoken in the East End of London was like a brand on a person's reputation. People would not be taken on to work at a respectable place; yet no one taught people free of charge, the common people had no chance to learn.

Henry Higgins is a professor of phonetics. One day in the street he says to his friend Colonel Pickering that he could pass Eliza off as a duchess. Eliza hears this conversation and the next day she goes straight to the professor's house and insists on being taught. Higgins bets Pickering that he will pass her off as a duchess in six months.

The character of Eliza shows how much strength and talent lies undeveloped inside the common people. Eliza is a precious material for a new creation. The play reveals how Eliza struggles to rise to a higher cultural level.

Higgins does his best at the girl's manners and pronunciation, and finally, before six months are over, she is well-prepared to be introduced into a society. Higgins and Pickering take her to the~party and the opera. Everything goes well. Higgins wins his bet.

But what is to become of Eliza when the game is over? She knows that the professor is sure to take up some new work in the morning and forget about her. She cannot go back to selling flowers in the street. She has acquired some knowledge and wants to do useful work. She wants independence and human kindness. Eliza has a hot discussion

with Higgins and bursts into tears. Now Higgins understands the way she feels. He even feels guilty and says that the girl is like a millstone about his neck.

Higgins and Eliza remain friends, but the play is without ending. Shaw, the realist, saw that in England of his days there would be nothing for Eliza to do except to open a flower shop and to marry Freddy Eynsford who had been in love with her. So the dramatist thought it best not to go on with the story.

VOCABULARY

to carve [ka:v] — вирізувати, різьбити

to convert [kən'və:t] — перетворювати (на, у — into)

to make one's living — заробляти на життя

fate [feɪt] — доля

poverty ['pɔvətɪ] — бідність; убогість; злидні

free of charge [tʃa:dʒ] — безкоштовно

to pass smb. off as — видавати кого-небудь за (когось)

duchess ['dʌtʃɪs] — герцогиня

to win the bet — виграти парі

to take up — братися (до чогось); займатися (чимсь)

to feel guilty [gɪltɪ] — відчувати провину

QUESTIONS

1. What are the main characters of Pygmalion ?

2. Who is the author of the play?

3. What Greek myth does the title of the play stem from?

4. What are the main traits of Eliza's character?

5. Where does she come from ?

6. What can you say about professor Higgins ?

7. What did he promise ?

8. What is to become of Eliza when the game is over?

9. Why is the play without ending?

Мій улюблений літературний герой

«Пігмаліон» — одна з кращих комедій Бернарда Шоу й одна з моїх улюблених. Назва п'єси пов'язана із сюжетом грецького міфу. В ньому йдеться про те, як скульптор Пігмаліон вирізав зі слонової Кістки статую гарної молодої дівчини. Він назвав її Галатея. Він так полюбив свій витвір, що богиня Афродіта вдихнула життя в статую і перетворила її на жінку.

Головні герої п'єси — Еліза Дулітл і Генрі Хіггінс. Еліза, дівчина вісімнадцяти років, заробляє на життя, продаючи квіти на вулицях Лондона. Вона належить до найнижчого соціального прошарку і говорить із сильним акцентом кокні, що вважається найбільш некультурним англійським діалектом. Бернард Шоу знав звичайну долю тих, хто був народжений у бідності. Діалект кокні, на якому говорять у східній частині Лондона (в Іст-Енді), був подібний до тавра на репутації людини. Таких людей не взяли б на роботу у престижне місце; та й ніхто не вчив би їх безкоштовно, прості люди не мали ніякої можливості вчитися.

Генрі Хіггінс — професор фонетики. Якось на вулиці він зауважив своєму другові полковнику Пікерінгу, що міг би видати Елізу за герцогиню. Еліза чує цю розмову, і наступного дня вона прямує до будинку професора і наполягає на тому, щоб той їй давав уроки. Хіггінс б'ється об заклад з Пікерінгом, що він видасть дівчину за герцогиню через шість місяців.

В образі Елізи показано, скільки сили й таланту не реалізовано в простих людях. Еліза — дорогоцінний матеріал для нового творіння. У п'єсі показано, як Еліза бореться, щоб піднятися на більш високий культурний рівень.

Хіггінс старанно працює над манерами і вимовою дівчини, і, нарешті, перш ніж шість місяців минули, вона була вже добре підготовлена, щоб з'явитися в аристократичному товаристві. Хіггінс і Пікерінг беруть її на бал і в оперу. Все йде добре. Хіггінсвиграє парі.

Але що станеться з Елізою, коли гру буде закінчено? Вона знає, що професор уранці напевно візьметься за якусь лову роботу і забуде про неї. Вона не може повернутися до продажу квітів на вулиці, бо набула знань і хоче виконувати кориснішу роботу. Вона прагне незалежності і людського доброго ставлення до себе. Відбувається гаряча суперечка з Хіггіпсом, і дівчина починає плакати. Тепер Хіггінс розуміє те, що вона відчуває. Він навіть відчуває свою провину і говорить, шо дівчина висить каменем у нього на шиї.

Хіггінс та Еліза залишаються друзями, але п'єса лишається незакінченою. Шоу як реаліст бачив, що в Англії тих часів для Елізи не залишалося нічого іншого, як відкрити квіткову крамницю і вийти заміж за Фредді Ейнсфорда, який був закоханий у неї. Тому драматург вважав за краще не продовжувати цю історію.