Матеріал до уроку на тему «MYKHAІLO HRUSHEVSKY»

MYKHAІLO HRUSHEVSKY

Mykhailo Hrushevsky was the most distinguished Ukrainian historian; principle organizer of Ukrainian scholarship, prominent civil and political leader, publicist and writer; member of the Shevchenko Scientific Society and the USSR Academy of Sciences from 1929.

He was born in September 1866. In 1869 his family moved to the Caucasus, where he graduated from the classical gymnasium in Tiflis. In 1890 Hrushevsky graduated from the Historical-Philological Faculty at Kyiv University.

In 1898, together with I. Franko and V. Hnatiuk, he founded «Literaturno-naukovyi visnyk» — the most important forum for Ukrainian literature and political discussion of its time. Soon after arriving in Lviv he began to work towards the creation of a Ukrainian university there.

In 1898 the first volume of his monumental «History of Ukraine-Rus» was published in Lviv; by 1937 another nine volumes, covering Ukrainian history to 1658, had appeared in Lviv and Kyiv. This work was the first major synthesis of Ukrainian history ever written.

In 1899 Hrushevsky was one of the founders of the National Democratic party, although he quit the party soon afterwards. His real political activity began after the 1905 Revolution in Russia, which resulted in the easing of restrictions on Ukrainian life and the emergence of mass Ukrainian organizations and political parties. His articles on Ukrainian and international political affairs appeared in various Ukrainian and Russian publications.

During the First World War, when the Russian government clamped down on Ukrainian activities, Hrushevsky was arrested in 1914. After a two-month imprisonment in Kyiv, he was exiled to Simbirsk, then to Kazan and finally to Moscow, where he remained under police surveillance.

Hrushevsky was released from exile after the February Revolution in 1917 and he quickly emerged as the leader of the Ukrainian national revolution. In 1917 he was a supporter of the newly formed Ukrainian Party of Socialist Revolutionaries (UPSR). In 1919 he emigrated and increased his political-publicistic activities as a member of the foreign Delegation of the UPSR. For the next few years he travelled widely in Western Europe trying to rally support for the Ukrainian independence movement and re-establishing scholarly contacts.

Hrushevsky left for Kyiv in early 1924. He organized a series of academic commissions to research Ukrainian history and folklore.

Despite Hrushevsky's great achievements, opposition to him grew steadily in official circles and among Marxist scholars. His historical scheme was rejected as «nationalistic» and he was criticized for not adopting the official Soviet Marxist interpretation of Ukrainian history. In March 1931 he was exiled to Moscow and most of his students and co-workers were arrested and deported. His school of history that he had founded in Soviet Ukraine was destroyed. His last years Hrushevsky worked mostly on Ukrainian historiography of the 17th and 18th centuries; his last two articles were published in periodicals of the USSR Academy of Sciences in 1932 and 1934. He died in Kislovodsk, where he had gone for medical treatment, and was buried in Kyiv in the Baikove cemetery.

QUESTIONS

1.    Where did Hrushevsky study?

2.    What did he found in 1898?

3.    What were his works about?

4.    When did his political activity begin?

5.    When was he arrested?

6.    What was his activity in 1919?

7.    Why was he criticized?

8.    What did he do in his last years?

VOCABULARY

to quit — залишити, кинути

restrictions — обмеження

to exile — відправити в заслання

imprisonment — ув'язнення

surveillance — нагляд

scholarly — науковий

to reject — відкидати

treatment — лікування

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ

Михайло Грушевський був найвидатнішим українським істориком, основним організатором наукової діяльності в Україні, яскравим народним і політичним лідером, публіцистом і письменником, членом наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка і з 1929 р. членом Академії наук СРСР.

Він народився у вересні 1866 р. У 1869 р. його родина переїхала на Кавказ, де він і закінчив класичну гімназію в Тифлісі. У 1890 р. Грушевський закінчив історико-філологічний факультет Київського університету.

У 1898 р. разом з І. Франком і В. Гнатюком вони заснували «Літературно-науковий вісник» — найважливіший засіб масової інформації для української літературної і політичної дискусії того часу. Незабаром після приїзду у Львів він почав працювати в напрямку створення Українського університету.

У 1898 р. у Львові був опублікований перший том монументальної роботи «Історія України-Русі»; до 1937 р. у Львові та Києві з'явилися наступні 9 томів української історії до 1658 р. Ця робота була першим великим синтезом української історії.

У 1899 р. Грушевський був одним із засновників Національної демократичної партії, хоча незабаром він залишив партію. Його справжня політична діяльність почалася після революції 1905 р. в Росії, що спричинила послаблення обмежень життя в Україні, з'явилися українські організації та політичні партії. Статті Грушевського про українські й міжнародні політичні справи з'являлися в різних українських і російських виданнях.

Під час Першої світової війни, коли російський уряд обмежив діяльність України, Грушевського заарештували у 1914 р. Після двох місяців ув'язнення в Києві він був засланий у Симбірськ, потім у Казань і зрештою в Москву, де перебував під наглядом поліції.

Грушевський був звільнений із заслання в 1917 р. після Лютневої революції і швидко став лідером української національної революції. У 1917 р. він був прихильником новоствореної української партії соціалістів-революціонерів (УПСР). У 1919 р. він емігрував і підсилив свою політико-публіцистичну діяльність як член іноземної делегації УПСР. Протягом наступних кількох років він подорожував Західною Європою, намагаючись одержати підтримку для українського руху незалежності та відновити наукові контакти.

На початку 1924 р. Грушевський повернувся в Київ. Він організував серію академічних комісій з дослідження української історії й фольклору.

Незважаючи на великі досягнення Грушевського, його опозиція в офіційних колах і серед марксистів безупинно росла. Його історична схема була відкинута як «націоналістична», і він зазнав критики за неприйняття офіційної радянсько-марксистської інтерпретації української історії. У березні 1931 р. він був засланий у Москву, багато хто з його учнів і співробітників були заарештовані і заслані. Його школа історії, яку він заснував у радянській Україні, була зруйнована. Свої останні роки Грушевський працював переважно над українською історіографією XVII—XVIII століть; його останні дві статті були опубліковані в періодичних виданнях Академії наук СРСР у 1932 р. й у 1934 р. Він помер у Кисловодську, куди поїхав на лікування.

Грушевський похований у Києві на Байковому кладовищі.