Матеріал до уроку "Технологія оздоблення виробів художнім випалюванням (пірографія)"

Технологія оздоблення виробів художнім випалюванням (пірографія)

План

1. Вступ
2. Історія виникнення пірографії
3. Інструменти, приладдя що використовують для роботи у цій технології
4. Матеріали, які використовують для роботи у цій техніці
5. Техніка безпеки при виконанні робіт
6. Опис технології обробки матеріалів та етапів роботи у цій техніці

Художнє випалювання – один з найдавніших видів оздоблення виробів з деревини. Цей вид оздоблення досить простий за виконанням та не потребує значних матеріальних витрат. Освоюючи технологію художнього випалювання розвивається уява, логічне мислення, наочно-образна пам'ять, що спонукає до розвитку творчої особистості.

Історія виникнення пірографії

Випалювання – найдавніший традиційний спосіб декорування виробів з деревини та деревних матеріалів. Витоки мистецтва випалювання сягають тих далеких часів, коли людина зуміла зробити з металу перші примітивні знаряддя та інструменти й помітила, що дотик розпеченого у вогні металу може залишити на деревині помітний слід у вигляді темного обвугленого місця: крапки, плями чи лінії.

Технікою випалювання в давнину оздоблювали деталі архітектури, знаряддя праці, транспортні засоби, побутові вироби тощо.

Техніка випалювання була нескладною: орнамент наносили на поверхню розпеченим залізним писаком (тепер для оздоблення використовують електровипалювачі).

Рис. 1. Вироби оздоблені випалюванням

Основними орнаментальними мотивами були різноманітні поєднання переважно прямих ліній, з яких утворювалися ромби, квадрати, хрести, ламані та хвилясті лінії (рис. 2, а). Згодом почали випалювати елементи рослинного орнаменту у вигляді дерев, квітів, листя тощо (рис. 2, б).

Рис.2. Орнаменти для випалювання: а – геометричні, б – рослинні

У другій половині XX століття, завдяки винаходу електричного пірографа – приладу для випалювання (гарячого гравіювання) – пірографія отримала розвиток як самостійна техніка не тільки в декоративно-прикладному мистецтві, але і в художній графіці. Дослівно слово «пірографія» означає малювання вогнем (у перекладі з грец. мови пір – вогонь, графо – писати, малювати). В той же час, пірографія по дереву є одним з найбільш популярних (поряд з вишиванням і ліпленням) видів дитячої та самодіяльної творчості в багатьох країнах світу.

Інструменти, приладдя що використовують для роботи у цій технології

У шкільних майстернях випалювання малюнків технікою пірографії виконують електричним приладом для випалювання, який називається випалювачем (рис. 3). Він складається з корпуса 1, з’єднувальних проводів 2, нагрівального наконечника (пера) 4, закріпленого в пластмасовій ручці 3. Регулювання температури наконечника здійснюють ручкою регулятора випалювача 5.

Рис.3. Будова випалювача

Перо випалювача виготовляють зі спеціального сплаву, який при проходженні по ньому електричного струму розжарюється. У комплекті випалювача має бути набір змінних наконечників для випалювання широкого діапазону орнаментів та малюнків (рис. 4). Перо (штифт) виготовляється з ніхромового дроту різної товщини. Підбираючи товщину пера, можна добиватися різної товщини ліній у візерунках.

Рис. 4. Змінні нагрівальні наконечники (пера)

Крім дротових випалювачів, під час масового виробництва однакових виробів широко використовують стрижневі випалювачі (рис. 5, а). Вони мають набір змінних штампів (стрижневих насадок, рис. 5, б), за допомогою яких можна випалювати різноманітні орнаменти (рис. 5, в).

Рис. 5. Стрижневий випалювач: а – загальний вигляд, б – стрижневі штампи, в – елементи випалених орнаментів.

Розвиток комп’ютерних технологій дає можливість використовувати для оздоблення виробів випалюванням сучасні досягнення техніки. Найвідомішою є лазерна технологія, за якої зображення утворюється внаслідок випалювання тепловим променем – лазером (рис. 6).

Для виконання робіт невеликих обсягів з дрібними заготовками використовують настільні лазерні апарати (рис. 7). Вони мають відносно малі розміри, обладнані невеликим робочим столом для кріплення заготовок (400x400 мм) і живляться від звичайної електромережі напругою 220 В.

Матеріали, які використовують для роботи у цій техніці

Випалювати можна на будь-якій сухій деревній поверхні. Проте для тренування доцільніше використовувати деревину та деревні матеріали з берези, осики, вільхи, тополі, липи та явора. Деревина цих порід має світлу однорідну структуру, тому місця випалювання швидко й рівномірно обвуглюються, а малюнок набуває чіткості й виразності.

Перш ніж випалювати малюнок, поверхню виробу ретельно шліфують. Треба пам’ятати, що шліфувати необхідно по волокну – так будуть видалені усі нерівності та шорсткості. Після шліфування обов’язково необхідно поверхню матеріалу витерти вологою серветкою. Обов’язково матеріалу потрібно висохнути. Потім натерти водно-крейдовим розчином і дати дощечці висохнути. Випалювати можна тільки коли матеріал буде сухим.

Потім на підготовлену поверхню переносять малюнок для випалювання. Найбільш розповсюдженим є спосіб перенесення зображення за допомогою копіювального паперу. Для цього копіювальний папір кладуть на підготовлену поверхню блискучою стороною. Поверх нього розміщують малюнок, притискаючи рукою або фіксуючи за допомогою кнопок (рис. 8).

Рис. 8. Фіксування малюнка за допомогою кнопок.

Найкраще використовувати для фіксування кнопки з пластмасовими ручками. Крім того існують інші способи. Для перенесення малюнка всі лінії акуратно обводять олівцем або кульковою ручкою. Щоб не псувати оригінал малюнка, його слід відксерокопіювати і для роботи користуватися ксерокопією. За відсутності ксерокса малюнок з оригіналу слід перенести на кальку, а потім – за допомогою копіювального паперу – на заготовку. (Калька – це прозорий папір, що накладається на малюнок чи інше графічне зображення для точного його копіювання.).

Велику кількість однакових зображень наносять на заготівку за допомогою заздалегідь підготовлених трафаретів. Вибраний для оздоблення виробу трафарет закріплюють на заготовці також за допомогою кнопок. Далі гостро заточеним олівцем акуратно обводять контури всіх його елементів (рис. 9). При цьому необхідно стежити, щоб перетинки трафарету не зламалися.

а                                              б                                                     в

Рис. 9. Розмічання за трафаретом: а – трафарет,  б – зображення контурів на заготовці, в – випалене зображення

Техніка безпеки при виконанні робіт

Під час виконання робіт необхідно приділяти увагу правилам безпечної праці, організації робочого місця та санітарно-гігієнічним вимогам.

При роботі з випалювачем слід дотримуватися техніки безпеки:

1.               Перевірити стан ізоляції струмопровідних частин.
2.               Перед вмиканням приладу все має бути готовим для випалювання.
3.               Тримати електричний випалювач, коли він увімкнений, потрібно на спеціальній залізній підставці.
4.               Під час роботи з випалювачем тримати його тільки за пластикову ручку.
5.               Не допускати перегріву випалювача. Після 10…15 хвилин випалювання прилад вимикати на 2-3 хвилини.
6.               Не допускати зіткнення частин одягу чи волосся з пером випалювача.
7.               Періодично провітрювати приміщення.
8.               Після закінчення роботи вимкнути випалювач з мережі.

Робоча поза при випалюванні повинна бути зручною для роботи, а руки – вільно розташованими на столі. Деталі виробу кладуть під нахилом до стола, щоб робоча поверхня була розміщена під прямим кутом до променя зору. Відстань від поверхні випалювання до очей повинна становити 30...35 см (рис. 10). Під час випалювання швидко втомлюються очі, тому кожні 10...15 хв. слід робити невеликі перерви.

Для випалювання прилад вмикають в електромережу. Випалювання починають після нагрівання пера до темно-червоного кольору. Нагрівання пера регулюють ручкою регулятора від положення М (менше) до положення Б (більше).

Ручку з нагрітим пером беруть у праву руку, як олівець. При випалюванні кривих ліній і крапок ручку випалювача з пером тримають перпендикулярно до поверхні випалювання, а при випалюванні прямих ліній – так, як олівець при малюванні. При випалюванні сидіти потрібно прямо, права рука має стійко і надійно лежати на столі (рис. 11).

Опис технології обробки матеріалів та етапів роботи у цій техніці

Для утворення зображень застосовують кілька способів випалювання (рис. 12).

Рис. 12. Способи випалювання а – крапками, б - лініями, в – комбінований.

Найпростішим способом є випалювання крапками (рис. 12, а). Крапки утворюються завдяки легким дотикам пера до заготовки. Необхідно стежити за їх розмірами та відстанню між ними. Якщо випалити крапки на близькій відстані одна від одної, утворюються лінії, якими обводять контури малюнка. Для випалювання прямих ліній використовують також прийом утворення штрихів за рахунок повільних коротких рухів пера по контуру малюнка (рис. 12, б). Малюнок (12, в) виконаний поєднанням перших двох способів випалювання. Такий спосіб називають комбінованим.

Міняючи перо на товще та тонше, рухаючи його повільніше або швидше, можна одержати лінії різної ширини та глибини. Товсту лінію отримують при повільному русі пера. Щоб отримати тонку лінію, перо електровипалювача слід пересувати швидко. Змінюючи нахил пера, можна домогтися глибоко насичених (темніших) і ледь помітних штрихів. Контурні лінії можуть мати однакову товщину (рис. 13, а). Але складніші та виразніші зображення утворюють з ліній, які мають різну товщину (рис. 13, б).

Рис. 13. Контури випалювання а – лініями однакової товщини, б – лініями різної товщини.

При виконанні складного зображення з великою кількістю дрібних елементів, які розташовані дуже близько, не можна випалювати одночасно штрихи малюнка, що знаходяться поруч. Перш ніж випалити новий штрих, слід дати охолонути сусідньому, щоб не перепалити перетинки між ними.

Якщо потрібно затінити порівняно велику ділянку, спочатку випалюють контур, а потім малюнок усередині нього виконують широкою стороною пера. При обробці поверхні можна користуватися різними прийомами: нанести вертикальні широкі лінії та штрихи, крапки різної величини, широкі горизонтальні лінії, поєднати різні прийоми тощо.

Закінчивши випалювання малюнка, оздоблену поверхню ретельно зачищають дрібнозернистою шліфувальною шкуркою. Шліфування слід проводити за допомогою шліфка, дуже обережно, щоб не пошкодити дрібних штрихів і ліній та не скруглити граней виступів.

Пірографію також поєднують зі звичайним розфарбовуванням (рис. 14). Фарбування увиразнює випалений малюнок, надає контурному зображенню яскравості та вишуканості.

Рис. 14. Оздоблення виробів пірографії з пофарбуванням.

Розпис фарбами виконують художніми пензликами з натуральним або штучним ворсом. Для розпису треба використовувати укриваючі види фарб. Покривна здатність – це здатність фарби при нанесенні її тонким рівномірним шаром на поверхню виробу робити невидимими кольори, розташовані під нею. До фарб з гарною покривною властивістю належать гуаш та акрилові і темперні художні фарби.

Виконуючи лакофарбові роботи треба виконувати такі правила: 

а) не тримай довго відкритими банки з фарбами;

б) при роботі не піднось фарби до лиця; 

в) роботу виконуй в добре провітрюваному приміщенні;

г) використовуй захисні засоби; рукавички, респіратор; 

д) після завершення роботи вимий руки з милом. 

Після проведення розфарбування дощечки необхідно її пофарбувати прозорим лаком. Прозоре лакофарбове покриття можна отримати нанесенням на поверхню одного або декількох шарів прозорого лаку.

Головною метою прозорого лакування є збереження та виявлення природної текстури та кольору деревини.

Приклади Пірографії