Матеріали дистанціного курсу з теми: "УКРАЇНА В УМОВАХ ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ (1953-1964 pp.)" Урок 4. "Зародження дисидентського руху в Україні та його особливості""

ТЕМА 1. УКРАЇНА В УМОВАХ ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ (1953-1964 pp.)

Урок 4.

Тема: Зародження дисидентського руху в Україні та його особливості.

Мета:

• розкрити процес розвитку нового періоду в національно-визвольній боротьбі українського народу;
• дати оцінку дисидентського руху 1960-х рр.;
•  вдосконалювати навички аналізу, критичного оцінювання історичних подій;
• удосконалювати вміння працювати з текстом підручника та Інтернет-ресурсами;

-         формувати повагу до історичного минулого України.

Обладнання:

• підручник В. Власов, С. Кульчицький  “Історія України”, 11 кл.    [ Розділ  ІI, § 9, стор.81-87]
• Електронна версія підручника:

https://pidruchnyk.com.ua/1260-istoriya-ukrainy-11-klas-vlasov.html

Алгоритм вивчення курсу:

1.  Читайте  уважно теоретичний матеріал.

2.   Переглядайте запропоновані відеоматеріали.

3.   Опрацюйте основні терміни (глосарій курсу).

4.   Намагайтеся запам'ятати основні дати з теми.

5.   Спробуйте правильно виконати завдання для перевірки.

6.   Будьте наполегливими у досягнені мети. 

Глосарій

Дисидент - це людина, яка відкрито протиставляє свої погляди панівній

ідеології та рішуче виступає за свої переконання.

Дисидентство — виступ проти існуючого державного ладу чи

загальноприйнятих норм певної країни, протистояння офіційній ідеології й

політиці; відступництво від учення панівної церкви.

Дисидентський рух в УРСР — складова частина руху опору тоталітарній

системі в СРСР, що стихійно виник у період хрущовської «відлиги».

Шістдесятництво - це унікальне мистецьке і громадсько-політичне явище в Україні середини ХХ ст.; Друге українське Відродження XX ст.

«Шістдесятники» — опозиційний владі рух творчої молоді, що сповідувала нові, відмінні від офіційної комуністичної ідеології думки й прагнула оновлення радянського режиму шляхом реформ.

Меморандум — буквально означає: «те, про що слід пам’ятати». Дипломатичний документ із детальним викладом фактичного або юридичного боку того чи іншого важливого питання.

Основні дати:

1958—1961 рр. — Українська робітничо-селянська спілка (УРСС);

1959— 1964 рр. — Клуб творчої молоді в Києві «Сучасник»;

1964—1967 рр. — Український національний фронт;

вересень—грудень 1965 р. — праця І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?»

.ПЛАН:

І. Поява дисидентського руху.

ІІ. Поява шістдесятників.

ІІІ. Національно-визвольнийрух. Дисидентство

IV. Робітничий і страйковий рух.

І. Поява дисидентського руху.

 В умовах хрущовської «відлиги» в Україні продовжував розвиватися опозиційний рух. Здійснювана в межах десталінізації лібералізація суспільно-політичного життя сприяла появі в республіці тих, хто шукав шляхів до подальшої демократизації і досягнення національного суверенітету України.

 Лібералізація суспільно-політичного життя мала наслідком появу громадян, які, не йдучи на прямий конфлікт із владою, обстоювали активну життєву позицію, сподіваючись, що їм вдасться своєю працею змінити суспільство на краще. Вони вимагали радикальніших перетворень, стаючи в опозицію не до влади як такої, а до тих консервативних сил, які перешкоджали реформам. Таких активістів побільшало в 1960-ті рр. Звідси походить їхня назва – «шістдесятники».               Здебільшого до них належали представники молодого покоління. Шістдесятники своєю практичною діяльністю спонукували режим здійснювати рішучішу десталінізацію, обстоювали верховенство закону в державі, пропагували загальнолюдські цінності.

 Українських шістдесятників особливо турбували національні проблеми: утвердження пріоритету рідної мови, популяризація здобутків української культури, використання досягнень вітчизняних істориків для духовного відрод ження нації, звільнення національно-культурного процесу з лещат соціалістичного реалізму.Невелика частка шістдесятників відмовилася від співпраці з компартійно-радянським режимом у будь-якій формі й започаткувала рух, названий дисидентським. Дисиденти вважали прийнятною й підпільну боротьбу, але надавали перевагу її легальним формам. У політиці компартійно-радянської влади доби М. Хрущова лібералізація суспільно-політичного життя поєднувалася із запеклими гоніннями на релігію та церкву. Однак антирелігійній кампанії в народі чинили спротив. Вірність духовним цінностям, успадкованим від предків, була важли вою рисою національної ідентичності українців.

ІІ. Поява шістдесятників.

 Ідейне визрівання шістдесятників – літературно-мистецької та суспільно-політичної течії серед української інтелектуальної еліти на зламі 1950– 1960-х рр. починалося з культурництва.

 Згуртовуючись, вони спрямовували свою діяльність передусім на відродження національної культури: виступали за захист рідної мови, популяризацію здобутків літератури і мистецтва, вивчення й пропаганду вітчизняної історії, прагнули відмовитися від ідеологічних штампів соціалістичного реалізму. Такого спрямування зусиль потребувала реальна ситуація в національній культурі. Культурництво як форму діяльності треба було протиставити русифікаторській практиці компартійно-радянського керівництва Москви і Києва, дедалі агресивнішій позиції зрусифікованих мешканців українських міст, до яких належала вже половина населення республіки.

 Основу руху шістдесятництва склали:

 Восени 1959 р. студенти Київського театрального інституту і консерваторії організували театралізовані групи колядників. Колядували у М. Рильського, Ю. Смолича, М. Стельмаха, інших представників творчої інтелігенції, потім вийшли на вулиці. У міськкомі партії взялися за ініціаторів, щоб припинити таке «неподобство», а ті звернулися зі скаргою до популярної газети «Известия». Газета стала на захист киян, і до місцевих діячів надійшла з ЦК КПРС вказівка: не боротися з ініціаторами, а очолити ініціативу. Так на початку 1960 р. у Києві під егідою міськкому комсомолу виник Клуб творчої молоді «Сучасник» (КТМ).

 КТМ «Сучасник» відіграв ключову роль у громадсько-політичному й культурному житті Києва, став уособленням шістдесятництва. Його члени проводили літературні вечори, присвячені творчості відомих діячів української куль-тури, мистецькі виставки, театральні постановки, організовували лекції з історії України, влаштовували краєзнавчі експедиції. Першою масовою акцією КТМ став організований Л. Танюком вечір до 75-річчя Леся Курбаса, що відбувся 14 травня1962 р. в київському Жовтневому палаці культури. Значення клубу, крім суто культурницької та просвітницької діяльності, по-лягало в тому, що він поєднував людей різних професій – не лише літераторів, художників, а й чимало науковців. «Сучасник» мав п’ять секцій: кіно, театру, письменницьку, художню і музич-ну. Невдовзі він став популярним місцем зустрічі молоді. Театральна секція ставила напівзаборонені п’єси М. Куліша і Б. Брехта. Художники влаштовували виставки, які одразу заборонялися, завдяки чому мали сенсаційний успіх. Літературно-художні вечори, присвячені Л. Курбасу і М. Кулішу, І. Франку і Лесі Українці, вечір пам’яті Василя Симоненка, який помер у 1963 р., виходили за межі культурництва і були важливими громадськими подіями, у яких уже відчувалося відверте протистояння режиму.

 За київським зразком клуби творчої молоді виникали і в інших містах: Дніпропетровську, Львові, Одесі, Черкасах. Львівський клуб «Пролісок» став своєрідним форпостом шістдесятників Західної України. Психолог М. Горинь, його брат, мистецтвознавець Б. Горинь, літературознавець М. Косів, студент І. Гель та ін. сформували його осердя.

ІIІ. Національно-визвольний рух. Дисидентство

 Наприкінці 1950-хрр. В Україні розпочався новий етап опозиційного (антирадянського) руху, який згодом отримав назву дисидентського. Він характеризувався відмінною від попередників тактикою боротьби зрадянським режимом. Користуючись його лібералізацією вперіод «відлиги», нові борці за національне самовизначення намагалися поєднувати підпільну діяльність із легальними формами роботи. Дисидентський рух в Україні, як вважають, започаткувала Українська робітничо-селянська спілка (УРСС), яка діяла на території західноукраїнських областей в1958—1961рр. Її за-сновниками стали молоді юристи Левко Лук’яненко та Іван Кандиба, які створили ядро майбутньої організації на Львівщині.

 У 1959р. Л.Лук’яненко та С.Вірун розробили проект програми УРСС. Уперше в післявоєнній історії він передбачав боротьбу за вихід України зі складу СРСР виключно ненасильницькими легальними засобами. Планувалося, що спілка вестиме пропаганду за реалізацію відповідних статей Конституцій СРСР та УРСР, які передбачали право виходу радянських республік зі складу Союзу. Згодом ці питання мали бути розглянуті Верховною Радою УРСР або вирішитися на всеукраїнському референдумі. При цьому члени спілки залишалися прибічниками марксистської ідеології.               Відповідно до програми УРСС новостворена незалежна Українська держава за своїм політичним ладом мала залишатися радянською, аза економічним— соціалістичною. Однак члени УРСС заявляли, що дотримуються «справжнього марксизму», відмінного від ідеології та практики КПРС. Однак далі визначення програмових засад і намірів діяльність спілки не пішла. У січні 1961р. її керівників Л.Лук’яненка, І.Кандибу, С.Віруна, О.Лібовича, В.Луцько-го, Й.Боровницького та І.Іліша заарештували. Після чотиримісячного слідства уЛьвові відбувся судовий процес, де членів УРСС звинуватили  у зраді батьківщини. Так, Л.Лук’яненка засудили до розстрілу, який потім замінили 15 рокамиув’язнення.

ІV. Робітничий і страйковий рух.

 У русі Опору активну участь брали також робітники й службовці; їх активні протидії існуючому ладові виявлялися в різних формах: страйках, організаційному опорі, бунтах. У 1953 р. в м. Христинівка на Донеччині вибухнуло повстання будівельників, які споруджували комсомольські шахти. Вони рішуче виступили проти дій міліції щодо свого товариша, молодого будівельника, які призвели до його смерті.

 Виступи робітників були некоординованими. У той самий час подібний випадок мав місце в м. Прилуки Чернігівської області. Тут робітники взяли участь у страйковому виступі у зв’язку з вбивством їхнього товариша в місцевому відділі міліції. Вони висловлювали різку критику на адресу місцевих органів влади з приводу порушення конституційних прав людини і свавілля. Перелякана місцева й обласна влада намагалися заспокоїти розгніваних людей; фактично всі вимоги, які вони висували, були виконані.

 У багатьох регіонах України робітники виступали проти махінацій керівництва підприємств під час нарахування зарплати. У 1963 р. в Кривому Розі відбувся страйк, викликаний підвищенням цін на продукти харчування. Того ж року робітничі заворушення відбулися в Горлівці, Одесі, Львові. Виступи відбивали невдоволення політикою тоталітарної держави, механізмом визискування трудового люду, сильним пресом експлуатації, невідповідністю дій урядових інстанцій конституційним положенням, систематичними порушеннями органами влади Основного закону — Конституції.

 Загалом у цей період робітничий рух носив стихійний неорганізований характер.