Вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933. Факти з книги Роберта Конквеста"Жнива скорботи"

Ця страшна історія під назвою «Голодомор 1931-1933 рр»  має передумови і причини про які ми не рідко забуваємо,  а згадуємо лише жертв і наслідки. Всього цього можна було б уникнути, якби….в березні 1917 ми були свідоміші, знали історію, були сміливіші, якби не боялись створювати армію, якби дбали про національні, а не власні інтереси, якби не боялись за власне життя терплячи тортури, а боролись за власну державу, а не просто землю. 

Дорогий українцю ця розповідь присвячена тобі, подивись що історія не пробачає помилок, подивись, які наслідки коли тобою керує ворог, коли в тебе немає держави,  коли ти опустив руки і дозволяєш себе приєднати до «братнього народу» тому що, ти не вчиш своєї історії, а отже не знаєш ворога в обличчя, не шануєш своєї культури, коли тобі пропонують іншу, щоб знищити тебе як носія нації, коли ти….. як болячи це казати… виконуєш наказ – відбирати, карати, вбивати своїх людей - українців. Чому? Чому таке легко виконуєш наказ ворога і не думаєш про те, що завтра на місці жертви будеш ти.

Стас Тащук – 7 клас

Як розпочався голод…

Українці Лівобережжя прирекли себе на важке життя з березня 1917 р, коли впустили більшовиків в свою свідомість і державу, а остаточно 30 грудня 1922 р. коли ввійшли у новостворений Радянський Союз.                                                                                    Свого часу американський дослідник голодомору Джеймс Мейс написав «Щоб централізувати повну владу в руках Сталіна,               потрібно було вигубити українське селянство, інтелігенцію, мову , історію у розумінні народу, знищити Україну як таку. Калькуляція дуже проста і вкрай примітивна, нема народу, отже нема окремої країни, а в результаті нема проблем. Рома Бадюк 10 клас

Офіційна позиція Сталіна на сторінках «Пролетарської правди» в номері від 22 січня 1930 р. стверджувала, що «знищення соціальної бази українського націоналізму – індивідуальних селянських господарств була одним із  основних завдань колективізації в Україні». Лише масовий терор супроти основної частини нації – селян , міг примусити країну  до покори. Для цього перед українцями були поставлені «зернові завдання» - в 1931 р. здати 7,7 мільйонів тон врожаю, що прирікало народ на голод, тому що 30% врожаю не зібрали вчасно, а в селян залишилось лише по 100 кг на особу, які допомогли виживати в 1931. Але в липні 1932 за набагато гірших умов Сталін наказав зібрати знову нереальні 7,7 млн.тон, які пізніше змінили на 6,6 млн тон та навіть ця цифра була не реальна. В листопаді припинили виплату зарплати зерном, поки не виконають план.

Станом на вересень 1932 в селян забрали все зерно, але це був лише 41% від того, що наказали зібрати. Тому коли голод вже тривав  1 листопада оголосили другу заготівельну хвилю, яка принесла з собою найстрашнішу сторінку для української нації. В селян не просто забирали все їх прирікали на розстріли і в’язниці, на важкі роботи в таборах, на побиття лише за те, що вони із колись свого, а на той час вже колгоспного поля як останню надію підбирали знайдені колоски». Щодня українська преса друкувала статті про «страти куркулів», які крали зерно «державне майно». За інформацією, оприлюдненою в 1988 році радянською газетою «Правда», за неповні п’ять місяців після прийняття Закону «про п’ять колосків», за його статтями було засуджено 54 645 осіб. З них 2110 – до страти.

Не жаліли нікого ні старих, ні вагітних, ні дітей. В с. Харсин Полтавської області вагітну на 8 місяці жінку за те, що вона збирала недоспілу пшеницю побили дошками в результаті вона і дитина померли. В Київській області сина «розкуркуленого селянина» сторож активіст за те щ юнак збирав на колгоспному полі зерно побив до смерті. Настю Сліпенко мати трьох дітей за те що копала в ночі картоплю розстріляли, в результаті діти померли від голоду. А тим, що хотіли заробити на хліб не давали такої можливості. Старенькому, що прийшов на Харківський завод відмовили з словами «Геть звідси, старий іди собі в поле й там здихай»

І справді люди вмирали десятки, сотні, тисячі щодня. А кожні два тижні продовжували робити перевірки в будинках чи немає десь захованого зерна.

Найжахливіше те, що це робили «місцеві офіційні особи, односельчани» про що згадує у своїх спогадах Вишнецький. Щоправда погоджувались не всі, окремі голови сіль рад розповідали все селянам і намагались протистояти. Активістів переконували і вони твердо вірили, що мета виправдовує засоби, тому потрібно нищити сотні і тисячі людей, що є перепоною. Бригада складалась з одного члена виконкому сільради, двох-трьох комсомольців, одного комуніста та одного вчителя школи». Вони входили на подвір’я і ретельно оглядали все, кожну шпаринку. Милосерді залишали селянам горох, трохи картоплі та зерна, щоб вижити. Жорстокі забирали все, абсолютно все, одяг, ікни, гроші, все що мало цінність». Люди у відчаї благали залишити хоч щось, деякі кричали від люті і божевілля знаючи що їх чекає голодна  смерть :  «Ось чекайте, я зніму черевики, лата на латі але може матимуть якусь користь для пролетаріату, для рідної радянської влади».

Вже в зимі селяни пухли від голоду, лежали безпомічні в хатах, щодня вивозили трупи і щодня  продовжували відбирати хліб, щоб здати план Люди вмирали всю зиму. Навесні в результаті постійних оглядів і відбирань їжі на вулицях лежали жінки і діти з опухлими животами та посинілі, ще дихали з позбавленими надії на життя очима. Ті хто ще мав силу нападав на зерносховища і крав , мільйони шукали шлях до міста, щоб врятуватись. Але 1 січня 1933 р. почали складати чорні списки з тих хто ще не виконав план, адже зібрали лише 4,7 млн зерна. Не зважаючи на те що люди масово гинули 24 січня 1933 р в офіційній резолюції ЦК українське керівництво звинувачували в спеціальному зриві заготівлі зерна, особливо в Харківській, Одеській , Дніпропетровській.

Наприкінці 1932 р. зарубіжні кореспонденти писали «На відстань 30 кілометрів від  Києва люди поїли всіх собак і котів. В одній хатині варили щось що не піддається опису – в горщику кістки, шкіра,щось схоже до верха черевика. На що з пожадливістю чекало шестеро мешканців, що залишилось в живих. Коли розтанув сніг почався справжній голод. Люди ловили мишей, щурів, горобців,мурашок, земляних хробаків. Мололи кістки на борошно і робили те саме з шкірами підошви і взуття, викопували коріння та бруньки. Першими вмирали чоловіки , потім діти, потім жінки, а перед смертю втрачали розум. Навесні 1933 р. селянам заборонили покидати села. Але голод вже тоді вирував у містах, там припинили видавати хліб і давати роботу, забороняли допомагати селянам що втекли до міста.

Найвищий рівень смертності був в областях, що спеціалізувались на вирощувані хліба – Полтавській, Дніпропетровській, Кіровоградській, Одеській. Там загинуло в окремих районах не менше 20-25% в окремих села 100%  У Вінницькій, Житомирській,Донецькій,Харківській та               Київській  гинуло в різних місцях від 10-15 % до 100%. Північні райони де вирощували цукрові буряки, були ліси, ріки озера мали більше шансів на порятунок. Вже наприкінці 1932 р. свідоцтво про смерть просто припинили видавати, тому невідомо скільки було жертв. Повідомлення про смерті приходили регулярно, «с. Гурське вже втратило 44% населення, спустошене голодом село Стрижівка і т. д.» За межами сіл Київщини і Вінниччини лежали гори трупів між яким лежали й ті кого принесли завчасно, щоб знову не ходити за ними. В цілому різні статистичні дані наводить від 4 мільйонів до 7,8,9 і т.д. Але не голодом єдиним нищили український народ польський вчений Януш Радзєйовський який мав навики фахового демографа й умів працювати з даними переписів населення дійшов до висновку, що між 1926 і 1939 роками "демографічні втрати..." українців в СРСР становили "...9 263 000". Статистика це лише цифри, подумайте скільки не народилось, скільки могло народитись. Адже третина померлих діти які ніколи не побачать своїх дітей.

Це все відбувалось в той час коли тони зерна, картоплі, овочів гнили на складах, не рідко просто на вулицях і люди бачили на власні очі своє зерно, але шлях до нього був шляхом на смерть. Тоді коли на районному рівні можливості були необмежені. В їдальнях за низькими цінами продавали білий хліб, м’ясо, консерви, фрукти, делікатеси і солодощі доступ до яких місцевому населення строго обмежувався як і будь яка навіть невинна спроба знайти хоч щось їстівного, щоб прожити ще один день.

План Сталіна було виконано найбільше постраждали ті області де була найвища частка українців на Лівобережжі – де від 95 до 99,8 % були  етнічні українці та на Слобожанщині де частка зростала від 86%  до 90%. Таким чином селянську проблему, яка зі слів Сталіна була національною було вирішено, а селян винещено. Як влучно зазначив канадський політик Джастін Трюдо «Голодомор був системним та страхітливим геноцидом мільйонів українців тоталітарною радянською владою. Дітей, жінок, і чоловіків морили голодом та страчували лише за те, що вони намагались говорити рідною мовою, зберігати рідну культуру, землю та жити у мир.»

https://www.youtube.com/watch?v=efM9p9yOEtY