Олесь (Кандиба)

Олександр Іванович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(1878-1944)

 

Олекса́ндр Іва́нович Канди́ба — український письменник, поет, драматург,  представник символізму. Свої твори публікував під псевдонімом Олександр Олесь.

Олександр Олесь (справжнє прізвище— Кандиба) народився 5 грудня 1878 року в м. Білопілля в Лебединськім повіті Слобожанщини, Сумської області в чумацько-селянській сім’ї. Дід по матері орендував маєток у селі Верхосулі, де провів молоді роки Олесь. Батько, Іван Федорович, працював на рибних промислах в Астрахані, де й утопився у Волзі, коли Сашкові було 11 років.

Мати Олександра з трьома дітьми повернулася до Білопілля. Виховувала дітей в любові. У чотири роки Сашко вже вмів читати. Незабаром перед ним почала відкриватися чарівна поезія Шевченкового «Кобзаря». Тут Олександр Олесь закінчив початкову школу й двокласне училище, а у віці 15 років (1893) вступив до хліборобської школи у містечку  Деркачінеподалік  Харкова. Там Олександр брав участь у випуску рукописних журналів «Комета» та «Первоцвіт», в яких з’являються його перші вірші.

Став вільним слухачем агрономічного відділення Київського політехнічного інституту, незабаром через матеріальні нестатки Олесь змушений був залишити його. Працює в херсонських степах.

У 1903 році Олесь вступив до Харківського ветеринарного інституту. Під час навчання в університеті , паралельно працює на Дарницькій скотобійні.

Визначальним фактом у житті Олександра Олеся стала поїздка на відкриття пам’ятника І.П.Котля-ревському в Полтаві. В цей час він познайомився з  Борисом Грінченком,  Михайлом Коцюбинським,  Лесею Українкою.

Творчість Олеся виразно поділяється на два періоди — в Україні (1907–1918) та в еміграції (1919–1944). Від 1909 року Олесь позначає обкладинки своїх книжок спершу з варіянтами (Кн. ІІ, Т. ІІІ), а від «Драматичних етюдів» послідовно використовує позначення «Кн.» плюс римська цифра, яка відповідає порядковому номеру збірки.

У 1905 р. альманах «Багаття» вперше публікує твори Олександра Олеся.

За 1907–1918 рр. поет створив шість книг: «З журбою радість обнялась» (1907). Становлення поета припадає на часи революційного піднесення визвольного руху. За сприяння відомого історика Олександри Єфименко, яка високо оцінила вірші молодого автора, на кошти українського громадського діяча Петра Стебницького у 1907 р. виходить його збірка поезій «З журбою радість обнялась» під псевдонімом Олександр Олесь. Творами талановитого поета-лірика захопилася освічена громадськість, з нетерпінням очікуючи нових видань. книжка «Драматичні етюди» (Кн. IV, 1914).

1909 року вийшла друком збірка «Будь мечем моїм!..» (1909, авторська назва була знята цензурою, тому книжка вийшла під заголовком «Поезії. Кн. ІІ»). 1911-го — третя збірка «Книжка третя».

Подорож Гуцульщиною у 1912 р. збагатила поета незабутніми враженнями. Описуючи храмове свято в с. Криворівня, він із захватом згадує барвистий одяг верховинців, які спускалися з гір у долину. «Неначе квітки, що ростуть на горах, ожили і сходять до Черемошу, щоб напитися студеної води. Зачервоніло незабаром усе біля церкви.., наче розцвів нагло квітник або хто розкидав червоне, як мак, багаття… Я стояв, дивився і не міг надивитися на сей прекрасний народ, що не зазнав панщини, що зберіг вільну душу, мову і старосвітські звичаї, повні краси». Зустріч з Гуцульщиною знайшла втілення у поемі «На зелених горах» (1915): в ній «країна див» асоціюється з вільним духом українського народу. Тоді ж, 1912 року, О. Олесь познайомився та провів кілька днів у Карпатах з І. Франком (який справив на нього «надзвичайно файне враження»), з В.Гнатюком, О.Кобилянською, М.Коцюбинським.

У 1913 р. Олександр Олесь побував в Італії, написав низку віршів («Мов келих срібного вина», «Італійська ніч підкралась», «В долині тихий сон летить»), які збагачують українську мариністичну лірику, тобто пов’язану із зображенням морських пейзажів. Поет радісно зустрів повалення самодержавства. Він, як і всі прогресивні діячі, гостро відчував національне поневолення народу. В «Юнацькій пісні» (1915), присвяченій синові Олегові, що згодом стане відомим поетом під ім’ям Олег Ольжич, Олександр Олесь передбачав крах імперії, адже сини України піднімалися у кожну епоху на священну боротьбу.

У 1917 р Олександр Олесь видає нову книжку поезій, в якій особливу увагу привертає цикл «З щоденника. Р. 1917», наснажений урочистими інтонаціями, що передають перші кроки у виборюванні національної самостійності. Ліричний герой віршів циклі схвильований бурхливими подіями будівництва української державності, йому аж не віриться, що над поневоленим упродовж довгих віків краєм засяяло сонце свободи.

Після більшовицького жовтневого перевороту Олесь опиняється за кордоном (1919). Еміграція стала трагедією життя Олеся. Після еміграції за кордон оселяється і періодично живе в Будапешті, Відні, Берліні, Празі. Олесь видає за кордоном ряд збірок, основна тема яких — туга за Україною.

Він також слідкує за літературними процесами в радянській Україні. На твори, писані Павлом Тичиною на замовлення партії, Олександр Олесь відгукнувся віршем-докором «І ти продався їм, Тичино…».

Поет хоче відвести душу в сивій давнині, він багато пише про міжусобиці княжої доби, які призвели до занепаду Київську Русь. Певне, ця тема була навіяна кривавою громадянською війною в Україні (так з’являється збірка «Минуле України в піснях», видана 1930 р. у Львові).

Поета-вигнанця хвилюють жахливі вісті про голодомор 1933 р. в Україні, про арешти і розстріли української інтелігенції, зокрема про розправу над особистим приятелем — письменником Антоном Крушельницьким та його дорослими синами Іваном і Тарасом у грудні 1934 р. Трагедія, яка спіткала добре знайому родину Крушельницьких, стала імпульсом до написання за кілька днів січня 1935 р. драми «Земля обітована».

Тяжкими були останні роки Олександра Олеся. Гітлер розчленовує Чехо-Словаччину, яка прихистила поета. Угорські фашисти в крові затопили проголошену державність Карпатської України. У вересні 1939 р. спалахнула Друга світова війна. Поета не покидають тривожні думи про сина Олега — активного учасника руху Опору. Восени 1941 р. юнак побував у Києві, мріючи про відновлення української державності. Та боротьба була нерівною: нацисти схопили Олега Ольжича і в червні 1944 р. закатували в концтаборі Заксенгаузен. Так передчасно обірвалося життя відомого вченого-археолога і талановитого поета. 22 липня 1944 року Олександр Олесь помер у Празі, невдовзі після того, як одержав повідомлення про загибель сина Олега Ольжича.

Похований на Ольшанському кладовищі в Празі.

У 2010 році в м. Білопіллі було встановлено пам’ятник Олександру Олесю.

 

Вибрані   твори

 

 

ВСЕ НАВКОЛО ЗЕЛЕНІЄ...

Все навколо зеленіє,
Річка ллється і шумить.
Тихо, тихо вітер віє
І з травою гомонить.

Як тут всидіти у хаті,
Коли все живе, цвіте,
Скрізь дзвенять пташки крилаті,
Сяє сонце золоте?..

«Швидше, мамо, — черевички!
Глянь, як весело в саду!
Ти не бійся — до кринички
Я і сам не підійду».

 

ЯЛИНКА

Раз я взувся в чобітки,
Одягнувся в кожушинку,
Сам запрігся в саночки
І поїхав по ялинку.
Ледве я зрубати встиг,
Ледве став ялинку брати,
А на мене зайчик — плиг!
Став ялинку віднімати.
Я — сюди, а він — туди...
«Не віддам, — кричить, — нізащо!
Ти ялинку посади,
А тоді рубай, ледащо!
Не пущу, і не проси!
І цяцьками можна гратись:
Порубаєте ліси —
Ніде буде і сховатись.
А у лісі скрізь вовки,
І ведмеді, і лисиці,
І ворони, і граки,
І розбійниці-синиці».
Страшно стало... «Ой, пусти!
Не держи мене за поли!
Бідний зайчику, прости, —
Я не буду більш ніколи!»
Низько, низько я зігнувсь,
І ще нижче скинув шапку...
Зайчик весело всміхнувсь
І подав сіреньку лапку.

 

ВЕСНЯНКА

А вже красне сонечко
Припекло, припекло,
Яснощире золото
Розлило, розлило.
На вулиці струмені
Воркотять, воркотять,
Журавлі курликають
Та летять, та летять.
Засиніли проліски
У ліску, у ліску...
Швидко буде земленька
Вся в вінку, вся в вінку.
Ой сонечку-батечку,
Догоди, догоди!
А ти, земле-матінко,
Уроди, уроди!

НАД КОЛИСКОЮ

Спи, мій малесенький, спи, мій синок.
Я розкажу тобі безліч казок.
Пощо ж ти віченьки знову розкрив?!
Спи, моя пташко, то вітер завив.
Стогне і виє уже він давно,
Б’ється і стука у наше вікно...
Геть, розбишако, в далекі степи!..
Спи, моя ластівко, солодко спи.
Ось уже й вітер зовсім занімів...
Мабуть, заснуть під намет полетів...
Холодно зараз в лісах і лугах,
Все потонуло в глибоких снігах.
Бігають зайчики, мерзнуть, тремтять.
Затишок хочуть собі відшукать.
Ось вони вгледіли,кущик стоїть,—
Годі! Давно вже лисичка там спить.
Кинулись знову кудись на грядки, —
Ой, там ночують сьогодні вовки.
Краще ви в поле біжіть за лісок...
Знайдете там ви соломки стіжок, —
Глибше забийтесь, зарийтесь в снопки,
Щоб не знайшли вас голодні вовки...
Спи ж, мій малесенький, годі гулять...
Зайчики білі давно уже сплять.

СТЕП

Степ весною — наче килим, 
сонце кидає нитки, 
вишиває візерунки, 
то розводи, то квітки.
Зеленіє степ весною, 
з кожним днем пишніш стає, 
то обсиплеться росою, 
то враз пахощі поллє.

 Степ у літі — наче море,
розіслався навкруги,
хто його обійме зором,
хто угледить береги?!
Ось подув південний вітер,
захиталось море трав.
Справді, гляньте: степ широкий
буйним сизим морем став!

Мов пустеля неоглядна,
степ пожовклий восени.
Мов пісок, рудіють трави,
не шумлять уже вони.
Не почуєте вже співу
голосних дзвінких пташок,
не побачите ніде вже
ні розводів, ні квіток.

Степ зимою — мов перина,
біла, рівна і м’яка.
Спить на ній зима холодна —
баба люта і лиха.
Мертвий сон старої баби
злі морози стережуть,
доки їх вітри південні
у яри не заметуть.

 

 

 

Згадую: так я в дитинстві любив
Вибігти вранці із хати:
Тільки послухати шелести нив,
З вітром пісні поспівати.

Що говорив мені в лісі струмок,
Що мені поле шуміло —
Мозок не міг зрозуміть їх думок,
Серце ж моє розуміло.

 

Дивною казкою був мені світ,—
Так, наче він мені снився.
Безліч пройшло з того часу вже літ,
Світ же, як сон, і лишився.

 

 

Айстри

 

Опівночі айстри в саду розцвіли...
Умились росою, вінки одягли,
І стали рожевого ранку чекать,
І в райдугу барвів життя убирать...
 

І марили айстри в розкішнім півсні
Про трави шовкові, про сонячні дні, —
І в мріях ввижалась їм казка ясна,
Де квіти не в'януть, де вічна весна...
 

Так марили айстри в саду восени,
Так марили айстри і ждали весни...
А ранок стрівав їх холодним дощем,
І плакав десь вітер в саду за кущем...
 

І вгледіли айстри, що вколо — тюрма...
І вгледіли айстри, що жити дарма, —
Схилились і вмерли... І тут, як на сміх,
Засяяло сонце над трупами їх!..

 

Княгиня Ольга (Княжа Україна)

Тихий, теплий літній ранок.

Сонце встало. Вітер спить.

Вийшла дівчина на річку,

Сіла в човен і сидить.

Чарівна сама, як ранок,

Задивилася на світ...

Білий шум на синіх хвилях,

На деревах — білий цвіт.

Любо жити на сім світі,

Щастя любого ждучи...

Ах, коли б лише згадати

Сон, що снився уночі.

Дивний сон... якісь палати,

Лицар в зброї на коні...

Ліс такий страшний, таємний.

Поле... Море вдалині.

Далі хмари, грім, пожежа,

Плач і стогін з-під землі.

Лицар-велетень в кайданах,

Кров на білому чолі.

І замислилась красуня...

Згадка в серце їй вп'ялась...

Нагло шелест... Обернулась:

Перед нею — Ігор-князь.

На йому убрання просте,

Без оздоби, без відзнак,

Лук з залізними кінцями,

Збоку стріли, сагайдак.

Привітався з нею Ігор

І сказав перевезти...

Загойдавсь на хвилях човен

І поволі став плисти.

І очей не зводить Ігор:

Що за дівчина-краса.

Заговорить: думка — сонце;

Очі — сині небеса.

Хто вона, чия і звідки,

Князь докладно розпитав,

А на другий день по неї

І сватів своїх послав.

І за князя вийшла заміж

Проста дівчина з села,

І до смерті вірним другом

Князю Ігорю була.

Сценка «Лисичка, Котик і Півник»

Інсценізована казочка в двох картинах.

Ліс. Хатка Котика і Півника. Півник пасеться, Котик з сокирою щось майструє.

ПІВНИК: Отаке! Дивися знов!

КОТИК: Що ти там, Півнику, знайшов?

ПІВНИК: Що я знайшов? Зерно.

КОТИК: Ну, і смачне воно?

ПІВНИК:Ах, ти не можеш уявити.

Може хочеш трошки вкусити?!

КОТИК: Та нізащо в світі, та ніколи,

Хоч дай мені мишок повні поли.

Тверде, сухе – ну, ніякого смаку!

ПІВНИК:Ку – ку – рі – ку!

КОТИК: О, знов мене злякав!

Ти б хоч тихше співав...         (Пауза)

І пісні твоєї не розумію.

ПІВНИК: А я іншої не вмію.

КОТИК: "Ку – ку – рі – ку"... цілком незрозуміле...

ПІВНИК: А мене ще дужче співати закортіло...

І коли я пісню заспіваю,

Наче під небом політаю,

І мені на серці так легко стане,

Наче рідна мати на мене гляне.

КОТИК: Півнику – братіку, я жартую;

Я твою пісеньку радо чую

І вранці, і вдень, і серед ночі...

Кожний співає, як вміє, як хоче;

Я твою пісеньку дуже люблю,

А чи любиш ти пісню мою?

ПІВНИК: Нащо питаєш, мій друже, -

Я полюбив її дуже.

КОТИК (майструє і співає):

"Мур ,мур, мур,

Попід муром щур -

Несе солонинку

У свою хатинку,

А я все розважу,

За кущиком ляжу...

Мур, мур, мур...

Буде мій щур.

Стану я з ним гратись,

Стану забавлятись,

То піймаю, то пущу,

То підкину, то впущу.

Мур, мур, мур,

Буде мій щур!"

ЗАЙЧИК (вбігає): Здоровенькі були!

ПІВНИК: Здоровенькі!

КОТИК: Що нового, Сіренький?

ЗАЙЧИК: Та я чув, як Лисиця Сороку прохала,

Щоб дорогу до вас показала.

КОТИК: От тобі й на!

Ну, а що ж вона?

ЗАЙЧИК:А Сорока сказала,

Щоб вона... почекала!

ПІВНИК:Ха – ха – ха! Як Сороку побачу,

Щиро, щиро, сердечно віддячу.

КОТИК:Але, Півнику-братіку, бережись,

На всі боки уважно дивись,

Бо Лисиця – хитрий звір

І куди страшніший як тхір!

ПІВНИК:Отаке сказав!

Звичайно – не ловитиму ґав.

КОТИК:Як піду я в ліс на роботу,

Зачини ворота,

Двері позамикай

І нікого без мене в хату не пускай!

ПІВНИК: А ти куди йдеш?

КОТИК:Знов піду на гору,

Бо це вчора під кущем я наглядів нору,

Так оце я хочу піти подивитись -

З ким мені доведеться битись.

ЗАЙЧИК:Чого так говориш, загадково, таємно?

Що там Мишка живе, – це я знаю напевно.

КОТИК: А хіба ти, Зайчику, мишки не боїшся?

ЗАЙЧИК:Для мене не страшна, котику, навіть Лисиця!

Коли б у мене ноги не були прудкі, як стріли,

Давно б мене вовки та ведмеді з'їли.

КОТИК:Дивись же, Півнику, не виходь з хати,

Коли ще хочеш по світу погуляти.

ПІВНИК:Та не турбуйсь, серденько,

Я сидітиму в хаті тихенько,

Ще й поставлю коцюбу на порозі.

ЗАЙЧИК: Ну, ходім, Півнику, нам по дорозі!

Котик з сокиркою і Зайчик прощаються з Півником і зникають. Півник замикається в хаті.

ЛИСИЧКА виходить, озирається на всі боки і стає за деревами.

ЛИСИЧКА:Півнику, Півнику, ану, встань!

Відчини віконечко та поглянь!

Скільки тобі зерняток принесла,

А ще більш розсипала, як несла.

Є у мене житечко і пшоно,

Ллється, наче золото, з рук воно,

Позбирай же, Півнику, швидше все,

А то його буйний вітер рознесе,

Полетить за гори та за море з ним,

Віддасть його вихорам навісним.

Ті ж розсиплять зернятка по степах,

По байраках темних, по ярах;

Хіба ж тобі, Півнику, не болить,

Що не стане зерняток через мить?!

ПІВНИК: Хто це мені пісеньку проспівав?

ЛИСИЧКА (з-за дерева):

А ти мене, Півнику, не пізнав?

Я маленька пташечка з чужини,

А живу на кущику бузини.

ПІВНИК: А я думав – Лиска кличе

І неправду каже в вічі.

(Розчиняє вікно і виглядає)

Де ж ти, пташечко моя ?!

ЛИСИЧКА:Пташка в лісі, а тут я!!!

(Вискакує, хапає Півника, в'яже і несе)

ПІВНИК (співає):

"Котику – братіку,

Несе мене Лиска.

За кленові ліси,

За крутії гори,

За бистрії води, -

Порятуй мене!.."

ЛИСИЧКА:Котик – братік не почує

І тебе не порятує.

ПІВНИК:"Котику – братіку,

Несе мене Лиска

За кленові ліси,

За крутії гори,

За бистрії води, -

Порятуй мене!.."

КОТИК (прибігає):

Ах, ти, звіре прехитрющий,

Найлютіший враже в пущі!

Так ти Півника зв'язав,

Так ти братіка украв,

Ухопив його з вікна...

На ж тобі, на!

(Б'є Лисичку різкою)

ЛИСИЧКА:Ой – ой, годі! Ой, доволі,

Ой, не буду вже ніколи,

Це востаннє на віку... (втікає)

ПІВНИК (визволившись): Ку – ку – рі – ку!

КОТИК: Так такий ти, Півнику, слухняний!?

ПІВНИК:Вибач, братіку коханий:

Мене Лиска піддурила,

На зернятка підманила...

Наче пташечка маленька,

Заспівала солоденько,

Що дає мені вона

І житечка і пшона.

КОТИК:Ах, маленький!

Ах, дурненький!

Ну, дивись же бережись,

Добре в хаті зачинись

І тихенько сиди,

Та мене з роботи жди!

А відчиниш, впустиш лиса -

Клич, кричи, хоч розірвися,

Вже тебе я не почую,

Бо далеко помандрую:

Аж у поле золоте,

Там, де житечко росте.

ПІВНИК:Ні, тепер не вийду з хати,

Хоч і стане викликати,

Буду, котику коханий,

Я тепер уже слухняний,

Натоплю в печі як слід

І варитиму обід.

КОТИК:Ну, готуй обід, серденько, -

Я вернусь сюди скоренько.

(Котик узяв клуночок і пішов. Пішов і Півник в хату).

ЛИСИЧКА (виглядаючи з-за куща):

Ага, Котик пішов!

(погрожуючи Півникові)

Ну, не вирвешся знов!

Понесу тебе додому,

Синові віддам малому,

В мене сім, сім дочок,

Панночок.

Восьмий син, – Пилипко,

Той, що любить молоко.

Він найменшенький,

Найгарнішенький.     (пауза)

Як же Півника із хати

Сюди вийти ублагати

Та мерщій його на плечі?

А! Позичу жару з печі:  

Наче хочу я варити,

Та нема чим розпалити.        (ніжно)

Півнику – братику, відчини!

ПІВНИК: Хто там?

ЛИСИЧКА: Я – Лисичка – сестричка.

ПІВНИК: Та нізащо в світі!

ЛИСИЧКА (крізь сльози): Півнику, братику!

ПІВНИК: Щоб знов украла мене!..

ЛИСИЧКА:Та послухай же, серденько,

Я скажу тобі щиренько,

Що тебе я не морочу,

Що не вкрасти тебе хочу,

Тільки жару попросити,

Щоб було чим розпалити.

ПІВНИК: Ну, це інша справа... Зараз!

(Відчиняє вікно і подає горщик з жаром)

На!

(Лисичка хапає Півника і несе)

ПІВНИК (співає):"Котику – братіку!

Несе мене Лиска,

За кленові ліси,

За крутії гори,

За бистрії води,

Порятуй мене!"

(Пісня повторюється в глибині лісу і затихає. Вибігає Зайчик, сідає перед хаткою і, закривши очі лапками, плаче).

КАРТИНА ІІ

(Господа Лисиці. На лавах, стільцях, лежанцісидять лисенята, – сім дочок і синок Пилипко)

1 ДОЧКА: Щось довго матері немає.

2 ДОЧКА: Працює, мабуть – не гуляє.

3 ДОЧКА: Та їй приємно працювати:

В лісах кругом пташки, звірята,

Туркоче горличка в кущах,

Качки і гуси на річках,

Сміється сонечко вгорі,

А тут ввесь день сиди в норі,

А спробуй, вигляни надвір -

Наскочить зараз хижий звір

Або мисливець: бах! – і край,

Лягай на спину і вмирай!

ПИЛИПКО:Від всього можна утекти,

Нещастя наше – то хорти!

До того люті та лихі,

Та довгоногі, та бридкі...

Плиг, плиг! – біжать з кущів, з багна...

Плиг, плиг! – ну, чисто сарана!

Я бачив раз хортів у сні:

Ну, та й огидні навісні!

Які в них вуха! А хвости!..

Що найстрашніше – то хорти.

1 ДОЧКА: Великі?

ПИЛИПКО: Ах, і не кажи!

4 ДОЧКА: Ану, руками покажи,

Які?

ПИЛИПКО (показує): Аж ось такі!

4 ДОЧКА:Ну, це найбільший, мабуть, звір!

Куди там соватись надвір!

1 ДОЧКА: Де ж мати? Таж і їсти час!

2 ДОЧКА: Все ловить Півника для нас.

(Стук у двері. Входить Лисичка з Півником)

ЛИСИЧКА (до дітей, показуючи на Півника):

Що це таке?

(Діти оточують матір)

ПІВНИК: Ку – ку – рі – ку!

(Діти з жахом кидаються по кутках)

ЛИСИЧКА:Ну, чого ви повтікали?!...

Що, ви й досі не пізнали?

Я ж казала Пилипку,

Хто кричить "кукуріку"...

ПИЛИПКО: Півник! Півник!

ПІВНИК: Ку – ку – рі – ку!

(Діти радісно сміються і обертаються знов до Півника)

1 ДОЧКА: Ха – ха – ха! Як смішно!

2 ДОЧКА: Як співає втішно!

4 ДОЧКА: Мамо! Що з ним будемо робити?..

ЛИСИЧКА: Та що ж... будемо варити.

З ДОЧКА: Ми не будем їсти... ми не станем їсти!

ВСІ: Мамочко! Не ріжте!

6 ДОЧКА:Ми з ним будем гратись -

У струмку купатись...

ПИЛИПКО:Не ріжте, не ріжте...

Ми не станем їсти!

ЛИСИЧКА: Ще й ти!

ПИЛИПКО: Він яєчка буде нам нести.

7 ДОЧКА: От, яєчка будем їсти!

ВСІ: Не ріжте, не ріжте!

ЛИСИЧКА: 3 вами сльози й сміх!

1 ДОЧКА:Матусенько мила,

А щоб він не втік,

Приборкаєм крила.

ЛИСИЧКА: Та він втече пішки.

ПИЛИПКО: Обрубаєм ніжки.

1 ДОЧКА (до Півника): А ти з Котиком живеш?

ПІВНИК: Так!

3 ДОЧКА:Не розумію, що за звір:

Він такий дряпучий

Та лінючий...

ПІВНИК:Він ніколи не гуляє:

Все працює, ловить, дбає.

ЛИСИЧКА:Наробив уже добра:

Ані миші, ні щура...

Половив усе на полі, -

Нори всі порожні й голі.

(Чути за дверима скрипку)

1 ДОЧКА: Тихше!.. Хтось неначе грає (прислухається).

2 ДОЧКА: Хто таку тут скрипку має?..

3 ДОЧКА: Вперше гру таку я чую...

4 ДОЧКА: Я, здається, затанцюю.

ЛИСИЧКА (до котроїсь дочки):

Ану, вийди подивись:

Чи не наш сусіда Лис!

5 ДОЧКА: Ой, я хочу танцювати!

2 ДОЧКА: Подивись, танцює мати!

(Лисичка, сидячи, пританцьовує)

3 ДОЧКА:Ой, як грає, ой, як грає!

Мабуть, срібну скрипку має.

ПИЛИПКО:Ви не гнівайтесь, матусю:

Побіжу я – подивлюся.

ЛИСИЧКА:Йди, синочку, подивися,

Та вертайся, не барися! (Пилипко вибіг)

5 ДОЧКА:І я з ним побіжу,

А вернуся – розкажу.

ЛИСИЧКА:Та ідіть вже, подивіться,

Тільки, діти, не баріться!

(Лисенята з криками вибігають з хати. Лисичка бере віника і, співаючи, підмітає хату)

ЛИСИЧКА:"Ой, у лісі на калині

Три пташині.

Як навшпиньки стану,

То одну дістану.

А коли захочу,

По другу підскочу.

А на третю гляну,

Третю не дістану.

Третя на вершечку,

А дві недалечко."

(Задумливо) Що, аж так довго їх немає?..

Вже і скрипка більш не грає...

Жду їх, жду і не діждуся...

А піду я подивлюся:

Чи не сталося біди...

(До Півника) Ти тут, Півнику, зажди!

(Півник утирає сльози)

(Лисичка пішла. З-під печі вилазить Мишка)

МИШКА:Ха-ха-ха! Пішли із хати...

Ах, кортить поласувати...

Бач, ось крихітка м'ясця...

Це із кого ? – З горобця.

Мало! Шкода – більш немає...

(До Півника): Бідний Півнику, не плач:

Догадайся, хто той грач!

Котик то на скрипці грає,

Лисенят в мішок складає...

Кожне цок

У лобок -

Та в писану тайстру.

ПІВНИК (радісно):

Що ти кажеш, Мишко люба! ?

Так мене не жде тут згуба?

Так я знов буду жити,

По лісочку скрізь ходити

Та купатися в піску...

(Співає): Ку – ку – рі – ку!

КОТИК (входить в хату. Мишка швидко тікає під піч):

А-а, співаєш!! Чую, чую -

Дай же, любий, поцілую -

Врятував тебе я знов:

Всіх я лисів поборов,

Всіх в мішок їх поскладав,

Ще і туго зав'язав.

Як ітимуть лісом люди,

Добра знахідка їм буде!

Було б виломить лозу,

Хитру Лиску покарати!

МИШКА (з-під печі):

А мішок я прогризу,

Та й пущу їх погуляти. (Зникає)

КОТИК:

Що ж – пускай, як забажалось!

Їм і так уже дісталось.

ПІВНИК: Я уже додому хочу...

Як прийду, на тин зіскочу

І веселий – на кілку

Закричу: Ку – ку – рі – ку!

КОТИК: Ну, ходім, ходім, маленький,

Я радий, що ти живенький.

Більше вже не прийде Лис...

Присягавсь, що кине ліс

І подасться звідсіля

На степи та на поля. (Виводять)

МИШКА: Перегризла, розмотала,

Всіх з мішка повипускала...

Всі ідуть кудись у поле

І не вернуться ніколи.

(Вбігають Лисенята з Лисичкою і на швидку руку спаковують різні речі до мішечків)

ЛИСИЧКА:Ну, мерщій із цього лісу!

Знайдем кращий – не журіться.

Це твоя вже, Мишко, хата,

Будь щаслива та багата:

Наноси ти цілу гору

Зерна всякого в цю нору!

А за те, що врятувала,

Нас з мішка повипускала,

Більше я ніколи зроду

Твого мишачого роду

Зачіпати вже не буду

І ніколи не забуду,

Що для всіх ти нас зробила...

Прощавай же, Мишко мила!..

(Всі прощаються з Мишкою. Пилипко дістає щось з-під стола)

ЛИСИЧКА: Що там робить мій синочок?

ПИЛИПКО (з візком):

То я хочу цей візочок

Нашій Мишці залишити,

Щоб було їй чим возити.

ЛИСИЧКА: Залиши! Пора! Рушайте!

(Родина виходить)

МИШКА: Прощавайте! Прощавайте!

(Бере візка, тішиться ним, і зникає в своїй норі)

Завіса!

Перевіримо знання

 

Вікторина «Розгадай кросворд».

 

1

к

о

т

л

я

р

е

в

с

ь

к

о

м

у

2

п

р

а

з

і

3

в

е

р

и

р

и

н

а

р

о

м

4

п

р

о

д

а

в

ц

е

м

5

ч

о

т

и

р

и

6

б

і

л

о

п

і

л

л

я

7

б

а

г

а

т

т

я

 

Завдання:

1. Назва пам’ятника в Полтаві куди поїхав Олександр Олесь і це змінило йому життя.
2. В якому місті було поховано поета?
3. На кого вчився Олександр в Харківському університеті?
4. Ким працював батько хлопчика?
5. У скільки років почав читати хлопчик?
6. Назва міста де народився поет.
7. Яку назву мав альманах, в в якому було надруковано перші твори поета?
8. З книги «Княжа Україна», «Наші предки слов яни»

 

 

Тест

1) Древні люди поселялися?

а) поодинці;     б) сімями;     в) цілим родом.

2) Хто керував родом?

а) князь;     б) цар;     в) староста.

3) Що означає слово «віче»?

а) народний суд;     б) народні збори;     в) перевибори.

4) Що означає слово «тризна»?

а) пращур;     б) поминальний обід;     в) гарб.

5) Що клали в могилу померлим воїнам?

а) гроші, дорогоцінні каменні;

б) книги, зброю;

в) зброю, їжу, вбрання.

6) Що буде з тим, хто найде квітку папороті?

а) буде цілий рік здоровий;

б) знайде багато скарбів;

в) дівчина вийде заміж, хлопці-одружаться.

 

7) Хто на святі купала пророкує майбутнє?

а) ворожки;     б) відьми;     в) віщуни.

8) Що розсипали русалки в траві?

а) самоцвіти;     б) перли;     в) гроші.

Відповіді:

1) в; 2) а; 3) б; 4) б; 5) в; 6) б; 7) в; 8) а.

 

Гра «Віднови рядки вірша»

І весною-, Степ, килим, наче, кидає, сонце, нитки, візерунки, вишиває, то, квітки, розводи, то, степ, весною, зеленіє, пишніш, стає, з, днем, кожним, росою, то, обсиплеться, пахощі, поллє, то.	Перевіряємо Степ весною – наче килим, сонце кидає нитки, вишиває візерунки, то розводи, то квітки, Зеленіє степ весною, з кожним днем пишніш стає, то обсиплеться росою, то враз пахощі поллє.
ІІ Я, в, так, любив, згадую:, дитинстві, із, вибігти, хати, вранці, нив, шелести, тільки, послухати, пісні, поспівати, з, вітром.	Перевіряємо Згадую: так я в дитинстві любив вибігти вранці із хати, тільки послухати шелести нив, з вітром пісні поспівати.

 

 

Гра «Впізнай вірш»

1.   У якому вірші автор вкладає дитину спати (Цикл колискових пісень «Над колискою», «Колискова»).
2.   Вірш у якому хлопчик милується природою і просить у мами піти погуляти («Все навколо зеленіє…»).
3.   У якому вірші автор описує деяку ділянку природи у різні пори року («Сніг»).
4.   У якому вірші Олександр Олесь захоплюється рідною мовою? («Рідна мова в рідній школі»).
5.   Яку пташку описує автор? Може допоможуть рядки вірша

Ще хвилина, - і як в казці,

Враз посипались квітками

І за вітром над снігами

Полетіли…(Снігурі).

 

Додаток

Конспект уроку

Тема: Краса природи рідного  краю у поезії Олександра Олеся. Олександр Олесь «Степ».

Хід уроку

 

І. Організаційний момент.

1. Ось і продзвенів дзвінок

Він покликав на урок!

Кожен з вас приготувався,

На перерві постарався.

Зараз сядуть всі дівчатка,

А за ними і хлоп’ятка.

 Та щоб добре працювати,

Слід себе налаштувати

На сьогоднішній урок

 

2. Психологічна  вправа «Передай по колу посмішку»

Я посміхнулася вам, а ви посміхніться один одному.   Поділіться гарним настроєм один з одним.

 

3. Девіз уроку:

Красиво читаємо,

Чітко відповідаємо,

Мову свою розвиваємо.

Я впевнена, що саме так ви будете працювати на уроці.

 

Переставте букви і дізнаєтесь чого я вам усім бажаю сьогодні на уроці

С П У Х І У – УСПІХУ

Успіх приходить до того, хто наполегливо працює. Сподіваюсь, що успіх прийде до вас у вигляді гарних оцінок та позитивних емоцій.

 

4. Вправа «Очікування»

- Що ви очікуєте від сьогоднішнього уроку? (Відповіді учнів)

 

ІІ. Мовна розминка

Щоб виразно читати на уроці, чітко відповідати на запитання, будувати гарні змістовні висловлювання, потрібно підготуватись. Ось тому я пропоную провести мовну розминку.

1.Робота над скоромовкою

СІМ ДОЧОК-СІРООЧОК

ВИШИВАЛИ СІМ СОРОЧОК

- прочитати в звичайному темпі

- прочитати дівчаткам

- прочитати хлопчикам

- прочитати з питальною інтонацією

- прочитати із здивуванням

-прочитати у швидкому темпі

 

А зараз перевіримо вашу увагу та кмітливість. Попрацюємо з анаграмами.

2.Робота з анаграмами

Переставте букви, утворіть слова.

ПЕСТ          ТЕЛЯПУС

ТЕРВІ          РИНАПЕ

ОРЕМ          МИЛИК

ЕСНАВ        МАИЗ

Молодці, добре попрацювали.  Можна переходити до наступного етапу уроку.

 

ІІІ. Перевірка домашнього завдання

1.             Інтерактивна вправа «Кубування»

Завітав сьогодні в клас

      На урок знову до нас

Кубик, діти, не простий,

Кубик, діти, чарівний

      Він доріжки прокладає,

Знання ваші перевіряє.

(На сторонах куба написані слова. Учні читають їх, дають відповідь)

2.Словесне  оцінювання  учнів.

 

ІV. Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми, мети  уроку.

 

  Прочитайте уривки з   віршів.

 Чи знайомі вам ці вірші?

 Що спільного у цих віршах?

 

 Так, об’єднує ці вірші те, що їх написав один автор. Отож сьогодні на уроці ми продовжуємо вивчати тему «Краса природи рідного краю» і знайомимось з творчістю О.Олеся

 Ми познайомимося з його біографією, з  чудовими творами. А допоможуть мені у цьому учні нашого класу.  Разом зі мною до уроку готувалися:

- група «Дослідники»

- група «Бібліотекарі»

- група «Музиканти»

 

V. Сприймання й усвідомлення нового матеріалу

 

1. Біографічна довідка. Повідомлення групи «Дослідники»

Олександр Олесь, справжнє ім’я якого Олександр Кандиба народився 5 грудня 1878 року в місті Білопілля в селянсько-чумацькій сім’ї. Змалечку він був дуже здібним і людяним хлопчиком. В 4 роки вже навчився читати, відбулося його перше знайомство з творами Т. Шевченка. Коли йому було 11 років його батько втопився в ставку і він залишися з мамою і двома сестрами. Тяжко було жити сім'ї.

 В 15 років  він вступає до хліборобської школи, але жаги до знань не мав. Вчився аби закінчити. Саме в цій школі відбувся його творчий дебют – у рукописних журналах з’являються його перші вірші «Комета» та «Первоцвіт». Після школи стає слухачем вільних та безкоштовних курсів Харківського ветеринарного інституту.

Визначною подією у його житті стала поїздка до Полтави на відкриття пам’ятника Котляревському у 1903 році. Саме там він знайомиться та заводить хороші товариські відносини з Л. Українкою,   М. Коцюбинським.  Це знайомство спонукало його перейти на написання творів тільки українською. В тому ж році він вперше підписує твори Олесь. В 1905 році  вперше публікуються його твори.    1917 року змушений виїхати за кордон в Чехію.   Там він пише свої найкращі твори «Минуле України в піснях» та «Земля обітована».   До кінця свого життя, поет перебував за кордоном . Вивчає чеську, французьку та німецьку мови . Помер Олександр  Олесь   в 1944 році.

 

2.Робота з книжковою виставкою. Група «Бібліотекарі»

Олександр Олесь  написав багато творів для дорослих читачів. Але про молодших школярів він не забув. Зараз «Бібліотекарі» коротко ознайомлять вас з деякими його творами.  Надаю слово бібліотекарям.

Олександр Олесь писати для дітей почав тоді, коли народився у нього син Олесь. Батько називав його Лелекою. У віршованій формі знайомив сина з абеткою, математикою. Так з’явились книги «Абетка»,

 «Все навколо зеленіє», «Княжа Україна», «Бабусина пригода»

 

3.Читання віршів О.Олеся  учнями напам’ять .

 

4. Група «Музиканти»

     Багато творів О.Олеся покладено на музику. Його твори стали гарними    піснями. Для дітей є пісня відома нам з дитинства «А вже красне сонечко»

 

5. Повідомлення теми уроку

Прочитайте назву вірша  над яким будемо працювати сьогодні на уроці.

- Чи знаєте ви,що таке степ?

 

Прочитайте, як  в словнику дається визначення степу.

Сьогодні на уроці ми побачимо , як поет може дати визначення степу, як за допомогою різних літературних засобів можна змалювати чудову картину природи.

 

6. Читання вірша вчителем

•                   Що автор описує у вірші?
•                   Про які пори року говориться у вірші?
•                   Які почуття викликає у вас цей вірш?

 

8.Словникова робота.

•                   Щоб зміст вірша був зрозумілим , попрацюємо над новими словами.

(Читання стовпчиків слів «луною» за вчителем, пошепки сусідові)

 КИЛИМ              РОЗІСЛАВСЯ

КИДАЄ                 ОБІЙМЕ

РОЗВОДИ             УГЛЕДИТЬ

КВІТКИ                  НІДЕ

ОБСИПЛЕТЬСЯ    СИЗИМ

 

9. Читання вірша  учнями «ланцюжком»

 

10. Робота в парах . Гра  «Стріляй влучно» (поєднати дві пари словосполучень)

Наступне завдання вимагає уваги, кмітливості  та єдності. Ви будете працювати в парах. Поєднати словосполучення з першого та другого стовпчиків .

 Степ весною         мов перина

Степ у літі              мов пустеля

Степ восени           наче море

Степ зимою           наче килим

Перевірка роботи.

 

11. Повторне читання вірша учнями « Дощиком»

Чи відомо вам, що в степу, де гуляють вітри, раніше на пагорбах ставили вітряки. Пропоную і нам зараз погратися з вітерцем і виконати фізхвилинку «ВІТРЯК»

Руки в боки, руки так,

Руки вгору, як вітряк

Будем з вами присідати,

Щоб ногам роботу дати.

Потім дружно підстрибнемо

І муку молоть почнемо.

 

12.Аналіз змісту вірша з елементами вибіркового читання

Відповідайте на запитання рядками з вірша.

•                   Чому степ весною нагадує килим?
•                   На що схожий степ, коли дме вітер?
•                   Чому степ порівнюють з пустелею?
•                   Хто мешкає в степу зимою?

 

13. Робота над змістом вірша

Якими художніми засобами користується поет? Які слова мають переносне значення?(Поет використовує порівняння, опис)

 

Які прикметники використовує автор для опису МОРЯ(буйне, сизе)

Пташок якими називає?(ГОЛОСНІ,ДЗВІНКІ), перина(РІВНА,БІЛА, МЯКА)

З яким настроєм і в якому темпі потрібно читати 1строфу вірша? Чому? Хто прочитає як це потрібно?(1ст. у звичайному темпі , радісно, бо це весна, зародження всього нового; 2ст. з окличною інтонацією, голосно; 3ст. сумно, повільно;4ст. пошепки, повільно, замріяно)

 

14. Гра «Наздожени речення»(вчитель читає початок речення, а учні-закінчення)

 

15.Робота з ілюстраціями

Підпишіть малюнок рядками з вірша

 

16. Робота з деформованим текстом (Робота за рядами)

Зеленіє                     пишніш  стає

З кожним днем        пахощі поллє

То обсиплеться       степ весною

То враз                      росою

 

Ось подув               степ широкий

Захиталось            морем став

Справді, гляньте  південний вітер

Буйним, сизим         море трав

 

Не почуєте               ні квіток

Голосних                    ніде вже

Не побачите             вже співу

Ні розводів               дзвінких пташок

 

17. Виразне читання вірша учнями

 

18. Робота в групах

Сьогодні на уроці ми читали, слухали пісні, робили фізичні вправи – виконували різноманітну роботу. А зараз я пропоную вам пограти у вашу улюблену гру ПАЗЛИ. Але пазли навпаки. Ми будемо не складати, а розбирати їх. А під пазлами сховалося те, про що ми говорили сьогодні на уроці. Ви бачите , що пазли є 4кольорів. Саме за такими кольорами ми об’єднаємося зараз у групи. У кожного з вас на парті є сигнальна смужка  певного кольору. Зберіться у групи за кольором. У нас утворилося 4 групи. Кожна отримає завдання. Якщо завдання виконаєте  правильно – знімаю пазл такого ж кольору, як і колір групи.

1група . Скласти сенкан зі словом СТЕП

2група.  Скласти загадку про степ                                    

3група.   Скласти опис степу за малюнком

4група.   Відновити текст

Перевірка .

 

Подивіться,завдання виконане. І завдяки вашій праці  з’явився вітрячок. Про нього ми неодноразово  згадували на уроці(скоромовка, фізхвилинка)

 

VI. Підсумок уроку.

Щоб наш вітряк запрацював, необхідно зерно. У вас на партах лежать зернятка. Це зернята мудрості. Якщо  сьогодні на уроці ви чогось навчились, щось дізнались, щось зрозуміли, вам було цікаво на уроці  – покладіть зернину у мішечок. Хто бажає – може прокоментувати за схемою:

 

        Навчився

   Я  Дізнався

        Зрозумів

 

VІI. Домашнє завдання.

вивчити напам’ять вірш «Степ»    

    за бажанням намалювати малюнок до рядків вірша.