2 лютого о 18:00Вебінар: Самооцінювання управлінських та освітніх процесів: нормативні орієнтири та особливості проведення

Матеріали до практичних робіт з історії України і всесвітньої історії "Друга світова війна. Жіночі історії", 10 клас

Про матеріал
Представлені матеріали дозволять учителю змоделювати практичну роботу відповідно до навчальної програми та потенційних можливостей як класу, так і окремих учнів. Можна використовувати на уроках з історії України, всесвітньої історії та в позакласних заходах.
Перегляд файлу

Матеріали до практичних робіт

з історії України і всесвітньої історії, 10 клас.

Добірку матеріалів

підготувала учитель історії ЗОШ № 18

Кучерук І.М., м.Бахмут, Донецької області

 

Жінки в другій світовій війні

 

Частина 1. Працюємо з фото джерелами.

http://photochronograph.ru/2012/03/05/zhenshhiny-vo-vtoroj-mirovoj-vojne/

 

У країнах, які брали активну участь у Другій світовій війні, війні, добровільно і нарівні з чоловіками служили жінки. В умовах тилу жінки брали на себе традиційно чоловічі посади: на заводах, урядових організаціях, в обслуговуванні військового допоміжного обладнання, групи опору, і багато іншого. Багато жінок виявилися жертвами бомбардувань і окупації. До кінця війни, більш ніж 2 мільйони жінок працювали у військовій промисловості. Сотні тисяч жінок добровільно йшли на фронт в якості медсестер, або як штатних військових. У Радянському Союзі 800000 жінок нарівні з чоловіками служили в частинах армії під час війни.

 

1

Оборона Севастополя. Це радянська (українська) дівчина снайпер Людмила Павличенко, яка, до кінця війни, знищила 309 німців.
 

Женщины во второй мировой войне

2

Японські жінки беруть участь у військовому виробництві на заводі в Японії, 30 вересня 1941 року.

Женщины во второй мировой войне

3

Члени Жіночого армійського корпусу (WAC) фотографуються в таборі, перед від'їздом з Нью-Йорка 2 лютого 1945 року.
 

Женщины во второй мировой войне

4

Жінка перевіряє справність аеростатів загородження в Нью-Бедфорді, штат Массачусетс, 11 травня 1943 року.

Женщины во второй мировой войне

5

У Нью-Йорку просуваються крізь хмари газу, медсестри в лікарні, надягли протигази, вживаючи заходів обережності запобіжні заходи, 27 листопада 1941 року

Женщины во второй мировой войне

6

Елізабет «Lilo» Gloeden стоїть перед суддями, судять за участь у замаху на Адольфа Гітлера в липні 1944 року

Женщины во второй мировой войне

7

Жінка, одягнена в тепле зимове пальто, працює з прожектором недалеко від Лондона, 19 січня 1943 року, намагаючись знайти німецькі бомбардувальники.

Женщины во второй мировой войне

8

Студентки зайняті копіюванням агітаційних плакатів в Порт Вашингтон, Нью-Йорк, 8 липня 1942 року

Женщины во второй мировой войне

9

19 червня 2009. Фото Сьюзі Bain. Остін, штат Техас. 1943 рік. Сьюзі була однією з жінок-пілотів військово-повітряних сил обслуговування (оси) під час Другої світової війни

Женщины во второй мировой войне

10

Взагалі, жінкам Вермахту які не призводили до брати участь у бойових діях, але, розуміючи, що фашистський ресурс виснажений, їх починають закликати на иоенную службу, все більше і більше дівчат вступають в Люфтваффе під кампанією призову в Німеччині. Вони замінюють чоловіки і беруть в руки зброю, проти наступаючих військ союзників. Тут німецькі дівчата показані в навчанні з Люфтваффе, десь в Німеччині 7 грудня 1944 року.

Женщины во второй мировой войне

 

11

Перший «Жіночий Партизанський» корпус був тільки що сформований на Філіппінах з філіппінських жінок, навчання в допоміжній службі місцевих жінок, які тут напружено працюють 8 листопада 1941 року на стрільбищі в Манілі.

Женщины во второй мировой войне

12

Маловідомі, хоча вони боролися з фашистськими режимами з 1927 року італійські «Маки» здійснюють свою боротьбу за свободу в найнебезпечніших умовах. Німці й італійці фашистських організацій, є мішенями для них, а крижані, вічно засніжені вершини франко-італійського кордону, їх поле бою. Ця шкільна вчителька з Долини Аости бореться пліч-о-пліч зі своїм чоловіком в «Білий патруль» вище перевалу Сен-Бернар Італія, 4 січня 1945 року

Женщины во второй мировой войне

13

Медсестра перев'язує руку китайського солдата, а ще один поранений кульгає для надання першої допомоги під час бойових дій на фронті Салуин річки в провінції Юньнань, Китай, 22 червня 1943 року.

Женщины во второй мировой войне

14

Жінки виготовляють фюзеляжі для аеропланів в Douglas Aircraft в Лонг-Біч, штат Каліфорнія, в жовтні 1942 рік

Женщины во второй мировой войне

15

Зенітниці, члени допоміжної територіальної служби (ATS), біжать до знарядь в передмісті Лондона 20 травня 1941 року, коли пролунав сигнал тривоги.

Женщины во второй мировой войне

16

Молоді радянські дівчата трактористів Киргизії (нині Киргизстан), ефективно замінити своїх друзів, братів і батьків, які пішли на фронт. Тут, водій трактора дівчина сіє цукровий буряк на 26 серпня 1942 року.

Женщины во второй мировой войне

17

Польські жінки марширують вулицями Варшави, щоб допомогти в захисті своєї країни, після того, як німецькі війська почали своє вторгнення в Польщі 16 вересня 1939 року

Женщины во второй мировой войне

18

Медсестри очищають сміття в одній з палат в лікарні Святого Петра, Степні, Іст-Лондон, 19 квітня 1941 року. Чотири лікарні були серед будівель, які постраждали від німецьких бомб під час нападу на британську столицю.

Женщины во второй мировой войне

19

Кіноактриса Іда Lupino, є лейтенантом в жіночій швидкої допомоги і оборони військ і знаходиться біля комутатора в Брентвуд, Каліфорнія, 3 січня 1942 року.

Женщины во второй мировой войне

Частина 2. Працюємо з текстовими джерелами.

 

Прочитайте уривки текстів і поміркуйте:
1. Які умови вплинули на зміни в житті жінок в період Другої світової війни?
2. Як змінилася діяльність жінок? Як психологічні аспекти вплинули на зміни?
3. Яке Ваше ставлення до життя жінок у період окупації.

 

ЖІНКА В УМОВАХ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

І.    З матеріалів Стяжкіної О.В.:   ЖІНКИ УКРАЇНИ В ПОВСЯКДЕННІ ОКУПАЦІЇ: ВІДМІННОСТІ  СЦЕНАРІЇВ, ІНТЕНЦІЇ Й РЕСУРСИ ВИЖИВАННЯ (доктор історичних наук, професор кафедри історії слов’ян Донецького національного  університету, на  час  проведення  в  деяких  районах  Донецької  й Луганської  областей антитерористичної операції навчальний заклад переведено до м. Вінниця)

 

  1.               Уже з 25 листопада 1943 р., від моменту ухвалення сумнозвісної постанови пленуму Верховного суду СРСР5,  радянська ідеологічна система розпочала формування концепту «зради», що нібито масштабно відбувалася на окупованих територіях. …факти подавалися не як специфічно жіночі, а специфічно радянські, оскільки найбільш жорстоко покараними  загарбниками    виступали  жінки-комуністки,  жінки-партизанки, жінки-зв’язкові, жінки-підпільниці.

 

  1.               Хронологія окупації як події для тієї чи іншої території та спільноти, що мешкала тут, визначається двома датами: вступу й відходу ворожих військ. Вони відзначаються на державному рівні як дні пам’яті (22 червня 1941 р.) та  визволення  (28  жовтня  1944  р.)  України. «Якщо б існувала жіноча періодизація окупації, то як би вона виглядала?» - запитує вітчизняний історик М.Боровик. Хронологія окупації як образу жіночої пам’яті вписана у два часових континууми. Перший – менш тривалий і більш конкретний: ідеться про евакуацію, котра пам’ятається як початок окупації, і про «повернення»  чи «не повернення» (з фронту, партизанського загону, табору, східних областей СРСР) чоловіків, сусідів, родичів, що пам’ятається як кінець війни, а з нею – і остаточний кінець окупації.

 

  1.               Одна з респонденток історика М.Боровика, мешканка Київської області, відповідаючи на запитання, за якої влади – окупаційної чи радянської – їй жилося краще, відповіла:«Знаєш, тоді такий час був, що за короткий проміжок відбулося надзвичайно багато подій. І голод, і колективізація, і війна – все разом, люди не встигали оговтатися від однієї біди, як приходила інша. Ми вже не розуміли, що для нас краще, а що гірше»

Текст щоденника дівчини-комсомолки з Кіровоградської області – суцільні романтичні переживання, детальний опис перших ознак кохання, зустрічей, розмов: «Я хочу нового, поетичного кохання. Я хочу любити Ервіна, але не допускати того, що з Францем» (5 березня 1942 р.); «Як хочеться жити, кохати й бути коханою! Ми веселі немов маленькі бешкетники, бігаємо, граємось, співаємо; нам довколишній світ ніщо. Тільки ми й тільки все для нас» (18 квітня 1942 р.); «Та й що я взагалі? Перш за все, людина! Далі – дівчина. […] І я хочу бути коханою. Нехай навіть він буде німцем. Я молода – ось третє. Я шукаю пригод»

 (28 липня 1943 р.)

      «Просто життя» – це один із пунктів ліній жіночих доль, на яких більшою мірою, звичайно, було  розміщено страждання та проблеми виживання.

 

  1.               Посвідчення фольксдойче давало можливість претендувати на кращі умови харчування,  працевлаштування,  зарплатного  та  пайкового  забезпечення. Бути німкенею за умов окупації означало також мати можливість допомагати іншим людям: «Побили  её  (дівчину,  що  була  тимчасовою  сусідкою  німкені  – О.С.) на базаре и привели в полицию. […] Тётя Эрна прибежала в полицию, стала в очередь под дверью начальника и от скуки потихонечку запела какую-то религиозную песню на немецком языке,  дежурный  по  коридору  подошёл  и  начал  подтягивать эту национальную песенку. Начальник сквозь дверь услышал любимую сердцу мелодию и выглянул из кабинета. Увидев пожилую  немецкую  женщину  в  национальном  головном  уборе, расплылся  в  улыбке,  поцеловал  ручку  и  пригласил  “мутер”  в кабинет. Та быстро изложила свою просьбу, забрала голодную, избитую Наташу и увела домой».

     Зовсім по-іншому склалися долі жінок-єврейок (823 237 осіб39). Це спільнота, що зазнавала постійних втрат і зрад. Побутовий антисемітизм українців, підозріле ставлення до євреїв часто сприяли втіленню планів нацистів щодо повного винищення цього народу. Такої самої «солідарності» зазнавали по відношенню до себе ромські жінки. Бути єврейкою чи ромкою за часів окупації практично завжди означало загибель.

     Крім того, під підозрою чи загрозою опинялися жінки від мішаних шлюбів, якщо їхні матері, батьки або чоловіки належали до згаданих вище народів. Трагічними були й долі тих жінок, діти котрих з’явилися на світ від чоловіка-єврея («Сама Пациоріна як арійка знищенню не підлягала, але з огляду на її відмову розлучитися з дітьми німці ліквідували і її).

 

  1.               За даними Л.Рибченко, тільки по Київському особливому та Одеському військових округах на окупованій території залишилося, відповідно, 1 625 174 та 813 412 чоловіків.  Долі, сценарії їхнього життя складалися по-різному: певна частина активно переховувалася від примусових робіт, трудових мобілізацій, депортацій до Німеччини, постановки на облік нацистською владою. Інші реєструвалися як безробітні. За  даними  С.Гальчака,  Т.Пастушенко  та  М.Шевченко,  уже  восени  1941  р. у  Запоріжжі  на  біржі  праці  було  обліковано  6,4  тис.  безробітних  чоловіків- металургів, у Харкові – понад 100 тис., у містах Донбасу – близько 144 тис. безробітних гірників. Декотрі знаходили роботу та «працювали на ворога», адже іншого способу прогодуватися не було. Хтось влився в армію остарбайтерів. Чоловіки у сільській місцевості (вчорашні голови сільрад, учителі, бухгалтери) очолювали громади та ставали старостами. До 100 тис. чоловіків, за підрахунками М.Діна, опинилися в лавах допоміжної поліції. Десятки тисяч стали до збройної боротьби як радянські партизани чи бійці УПА.

Траєкторії чоловічих доль, так само, як і жіночих, були нелінійними й багатовимірними

 

  1.               Найбільшою цінністю…характеризувалися робочі місця, пов’язані з продуктами – їх привласнення мало характер і простих крадіжок, і «творчого» використання: «У жандармерію я поступила на посаду прибиральниці […]. Пропрацювавши чотири – п’ять місяців, мене розрахували за те, що ми крали продукти»; «Бабушка Оришка моя украла у німців косу. Кузня була отут [показує] і костьол здоровий, їсти варили, і стояла коса німців, вони нею косили. Бабушка вкрала й однесла до когось»; «Б. пропонувала робітникам рубати риб’ячі голови, щоб було побільше м’яса, і ці голови ми нелеґально передавали полоненим бійцям Червоної армії»

 

  1.               …імітували трудову активность, насправді саботажі, за які, однак, можна було отримати гроші та пайок: «Служба у житловідділі управи на перших порах заспокоїла її. Працювати ніхто не хотів. Сиділи, гризли зернята. Лушпиння спльовували в порожні шухляди письмових столів.

– Плюйте, дівчата, плюйте, – говорила їм Зоя Яківна, головбух відділу.

– Тільки переконливо вас прошу, коли німець увійде вдавайте, що ви працюєте. Робіть вигляд, переконливо вас прошу»

 

ІІ.   З матеріалів С. М. Білівненко, Р. Л. Молдавський, Н. О. Соляник:

         РАДЯНСЬКА ЖІНКА В  УМОВАХ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

 

1. Післявоєнна психологічна реабілітація у жінок проходила складніше, ніж у чоловіків: занадто великі для жіночої психіки були подібні емоційні навантаження. Участь жінки у війні є складною вже в силу особливостей  жіночої  психології,  у  жінки  інше  сприйняття  фронтової  дійсності.  Чоловіки,  та  й  інші  жінки-некомбатантки,  неоднозначно  ставляться  до  жінки  на  війні,  до  присутності  жінки  в  бойовій  обстановці,  в армії взагалі. Гендерна роль жінки передбачала її природне бажання всіма своїми силами сприяти продовженню людського життя, а не приймати участі у його знищенні. Жінка опинялася в психологічній пастці, намагаючись співставити свою біологічну (материнську) та соціальну (солдата) ролі. Але більшість жінок все-таки перебували не на фронті, а на окупованій території. 

  1. Ризикуючи власним життям та своїми дітьми вони переховували, підгодовували, виводили з населених пунктів червоноармійців які потрапили у оточення, видавали за своїх неповнолітніх синів молодих парубків рятуючи їх від полону, розстрілу, примусової праці в Німеччині: “Ну, зайшов молоденький, ну мати найшла та й перебрала. Німці ж ходять: плинний, плинний, русь, русь, а мати ж божиться, шо це мій син. Ну він же ж молоденький, ходе склянки збирає, бо вікна побиті були»

 

ІІІ.   З матеріалів фестивалю "Книжковий Арсенал" 25 квітня 2015 року, де відбулася презентація    збірки досліджень "Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства".

 

"Яким є жіноче обличчя Другої світової війни?" Самою природою закладена в жінці функція материнства, продовження людського роду. Жінка дає життя. Тим протиприроднішним здається словосполучення ” жінка-солдат”…Пекуча потреба штовхнула її на цей крок, бажання самої захищати Батьківщину від нещадного ворога, що обрушився на її землю, її будинок, її дітей. Священне право! Але однаково в багатьох чоловіків було почуття провини за те, що воюють дівчиська, а разом з ним – змішане почуття замилування й відчуження. “Коли я чув, що наші медичні сестри, потрапивши в оточення, відстрілювалися, захищаючи поранених бійців, тому що поранені безпомічні, як діти, я це розумів, – згадує ветеран війни М. Кочетков, – але коли дві жінки повзуть когось убивати з “снайперкою” на нейтральній смузі – це все-таки “полювання”… Хоча я сам був снайпером. І сам стріляв… Але я ж чоловік… У розвідку я, може бути, з такою і пішов, а в дружини би не взяв”.

 

Частина 3. Працюємо з відео джерелами.

Добірка відео матеріалів до практичного заняття

https://www.youtube.com/watch?v=cWYHY5_J3sI    Завалій Евдокія командир взвода морської пехоти

https://www.youtube.com/watch?v=Tv3Un7Sop1c     Лисенко Евдокія  мати - героїня

https://www.youtube.com/watch?v=jTHzrhhkALA     Олена Теліга українська поетеса, публіцистка

https://www.youtube.com/watch?v=L7hXmiuoQpU    Марія Бабінчук член ОУН, підпільниця

https://www.youtube.com/watch?v=EbifqNw2zUU     Ірина Хорошунова  Художниця,  журналістка, літописець подій періоду окупації м.Київ.

https://www.youtube.com/watch?v=44NvvRcKFME   Олена Вітер

https://www.youtube.com/watch?v=rG-r-M0fmSs   Марія Доліна

https://www.youtube.com/watch?v=Klj6NdXK5sU    Анна Храплива

https://www.youtube.com/watch?v=TWwRh7Uza5c    Олександра Шулежко

 

Додаткова текстова інформація до практичної роботи

«Жіночі історії часів Другої світової війни»

Баташева Геня (1924–1999). Єврейка, що врятувалася під час розстрілів у Бабиному Яру, після війни працювала бухгалтером. На час початку розстрілів у Бабиному Яру Гені Баташевій було 17 років.  Усіх  її  рідних  розстріляли,  а  вона,  разом  із  іншою  14-річною  єврейською дівчинкою  Марією  Пальті,  переконала  німців,  що  вони  не  єврейки.  Дівчата місяць переховувалися у подруги Гені – Ольги Лущеєвої. Згодом підпільники з групи Володимира Кудряшова переправили їх до лінії фронту. У тилу дівчата працювали на різних, часом складних, роботах. Після закінчення війни батько Гені Баташевої повернувся з фронту до Києва, згодом сюди ж приїхала й сама Геня. Вона стала одним із небагатьох свідків злочинів нацистів  - розстрілів у Бабиному  Яру, героїнею фільмів “Бабин  Яр –  уроки історії”  (1981), “Шолом, мир вам!” (1990), “Дорога довжиною в півстоліття” (1991). У середині 1990-х  Геня Яківна Баташева виїхала до Ізраїлю.

Вітер  Олена  (1904–1988,  відома  під  іменем  ігумені  Йосифи). Настоятелька  грекокатолицького  монастиря,  який  відносився  до  ордену студитів, член Організації українських націоналістів. Заарештована  НКВД  в  1941  році  і  засуджена  до  смертної  кари.  Була однією з небагатьох, що пережили масовї ростіріл в’язнів у тюрмі на Лонцького у Львові. В роки німецької окупації у львівському сиротинці, що знаходився під її опікою, ігуменя переховувала від нацистів єврейських дітей. Серед них були Лілі  Польман,  Натан  Левін  та  ін.  Ігуменя  і  монахині  не  лише  доглядали  за дітьми,  годували  їх  та  одягали,  а  також  навчали  християнським  молитвам  і звичаям.  12  жовтня  1945  року  сестра  Йосифа  арештована  радянськими “органами”. У 1955 році вона змогла вийти на волю, їй заборонили селитися у Львові. До самої смерті Олена Вітер проживала у м. Скалат Львівської області. 11  лютого  1976-го  Яд  Вашем  присвоїв  Олені  Вітер  (першій  серед  українців) почесне звання “Праведник народів світу”.

Гулей  Анастасія  (1925).  Бранка  нацистських  концтаборів  Аушвіц  та Берген-Бельзен,  голова  Української  організації  борців  антифашистського опору, нині мешкає у Києві.  Перед війною Анастасія Гулей закінчила 9 класів. Під час окупації. була примусово  вивезена  на  роботу  в  Німеччину,  двічі  втікала,  за  що  була  у  1943 році  відправлена  до  концтабору  Аушвіц,  потім    Берген-Бельзена.  Нині, займається  активною  громадською  діяльністю,  написала  кілька  книжок  про українських жертв нацизму.

Доліна Марія (1922–2010). Льотчиця, Герой Радянського Союзу. Марія Доліна прикликана до Червоної армії у 1941 році. На її рахунку з 1941 по 1945-й – понад 200 бойових вильотів. За всю вiйну втратила лише одну бойову машину, а рейд, коли до цiлi тягнула на одному моторi i скинула-таки на  неї  бомби,  увiйшов  до  iсторiї  як  взiрець  ведення  повiтряного  бою.  Долiна брала участь у 15-ти повiтряних боях, її екiпаж знищив 3 ворожих лiтаки. 15 разiв вона водила на виконання бойового завдання дев'ятки, 35 разiв – ланку, 22 рази була  заступником  ведучого  групи,  10  разiв    ведучою.  Загалом  налітала 1700 годин. Останнiй бойовий вилiт - 8 травня 1945 року. 

Клемм  Євгенія  (1898–1952/3).  Викладач  історії  Одеського педінституту, жінка-військовополонена у концтаборі Равенсбрюк. Під  час  оборони  Севастополя  потрапила  в  полон.  Перебувала  у Славутському,  Рівненському  таборах  військовополонених.  Цю  групу  жінок перевезли в Зоест, звідки хотіли направити на військові заводи Третього райху. Євгенія  Клемм  була  ініціаторкою  й  організаторкою  протесту.  Підготувала листа  німецькою  мовою,  в  якому  йшлося  про  порушення  німцями  Гаазької конвенції  щодо  військовополонених. За  цей протест  усіх жінок  направили до концтабору  Равенсбрюк.  Після  війни  Євгенія  Клемм  повернулася  в  рідну Одесу,  у  1952  (чи  1953)  році  повісилася,  не  витримавши  переслідувань радянського режиму. 

Фоя  Людмила  (1923–1950,  псевдо    Оксана,  Марко  Перелесник). Учасниця  ОУН  та  УПА,  співробітниця  підпільної  преси  під  псевдонімом “Марко Перелесник”, письменниця. На початку 1942 року Людмила Фоя – студентка Київського медичного університету,  приєдналася  до  підпілля  ОУН.  У  цей  час  німці  посилюють боротьбу  з  українським  підпіллям.  Їй  довелося  залишити  навчання  в

медінституті,  щоб  продовжити  діяльність  в  підпіллі    зв'язковою.  Працює  в пропагандистській  референтурі,  організовує  в  Києві  збір  медикаментів  для вояків УПА. 24 січня 1944 року Людмилу заарештувало НКВД. Після кількох місяців  допитів,  енкаведисти  вирішують  використати  молоду  дівчину  в боротьбі з українським визвольним рухом. Агент “Апрєльская” мала завдання від імені “київського проводу” налагодити зв'язок із підпіллям ОУН на Волині. Спочатку,  операція  відбувалася  успішно  для  чекістів    під  їхнім  контролем створюються  озброєні  боївки  на  Київщині,  в  Сумській  та  Дніпропетровській областях.  Однак  у  травні  1945  року  Людмила  Фоя  розпочинає  власну  війну. Потрапивши  до  відділу  УПА,  відразу  зізнається,  що  її  завербовано  НКВД.  Служба  безпеки  ОУН  вирішує  завдати  удар  у  відповідь.  До  Києва  агент “Апрєльская”  повертається  як  подвійний  агент,  звітує  про  свою  діяльність  в підпіллі. Завдяки Людмилі Фої СБ ОУН вдається викрити та ліквідувати низку агентів НКВД. 6 серпня 1946 року її оголошено у всесоюзний розшук МҐБ та МВС.  Тим  часом,  Людмила  під  псевдонімом  “Перелесник”  працює  у структурах пропаганди, зокрема як літературний редактор журналу “Молодий революціонер”, видає художні новели про визвольну боротьбу. 19 липня 1950 року чекісти, прочісуючи ліс у Межирічському районі на Рівненщині, виявили групу повстанців. Зав’язався бій, який для Людмили Фої став останнім. 

Храплива Анна – канадійка українського походження, що добровільно вступила на службу до Канадського жіночого армійського корпусу. Служила у Великій  Британії    з  листопада  1942  року,  та  в  Британській  зоні  окупації Німеччини.  Отримала  звання  підхорунжого  в  жіночій  армії.  Нагороджена Медаллю Британської імперії. Була чи не першою з українок, що удостоєна цієї  високої відзнаки. Активістка Союзу українських канадських вояків у Лондоні. 

Шулежко  Олександра  (1903–1994).  Вихователька,  дружина православного священика, репресованого у 1937 році. Під  час  німецької  окупації  в  Черкасах  організувала  притулок  для  70 безхатніх  дітей.  Із  них  25  були  євреями,  яким  пощастило  вижити  у  роки “остаточного вирішення єврейського питання”. Приймала у притулок усіх, без внятку, записуючи їх українцями, греками, татарами залежно від зовнішності. Німецька  поліція  часто  навідувалася  до  притулку.  Завдяки  доброму  знанню німецької  мови  Олександрі  Максимівні  вдалося  переконати  місцевого гебітскомісара у тому, що підозри поліцаїв безпідставні. Врятувала вихованців від  вивезення  до  Німеччини.  Після  повернення  радянської  влади  була засуджена  за  співпрацю  з  окупантами.  11  червня  1996  року  Олександрі Максимівні Шулежко присвоєно почесного звання “Праведник народів світу”.

 

 

docx
Додано
21 листопада 2020
Переглядів
108
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку