Матеріали до уроків. "Наративні моделі прози В.Стефаника.Новела "Новина"

Василь Стефаник.«Новина»

У селі сталася новина, що Гриць Летючий утопив у ріці свою дівчинку. (Письменник  навмисне використовує у цьому контексті лексему «статися»,у значенні «коїтися», «чинитися» (про щось недобре, небажане, раптове);  «сталася новина» –відбулася якась подія, негативного  характеру; не говорить ж бо він «у селі новина»; сполучник «що» передає значення достовірності, переконання, читач розуміє, що автор є одночасно й очевидцем ситуації, хтось таки говорить; «свою дівчинку» – словосполучення, яке інтригує реципієнта, який не знає, про кого йдеться, а ,може, дочку, а, може, кохану,хто його знає, але в цей спосіб тримається цікавість; ще один момент слово дівчинка – пестливо голубливе, а значить – Гриць із любов’ю ставиться до цієї особи). Він хотів утопити і старшу, але випросилася. (Після слова старшу читач розуміє, що дівчинка – це молодша дочка Гриця)Відколи Грициха вмерла, то він бідував. Не міг собі дати ради з дітьми без жінки. (Бідував –в уяві вимальовується картина бідування Гриця (злидні, нестатки матеріальні, але дальше: «не міг собі дати ради з дітьми без жінки» наштовхує нас на думку, що бідував Гриць через те, що не міг дати дітям належного виховання).Ніхто за нього не хотів піти заміж, бо коби-то лишень діти, але то ще й біда і нестатки(І тут ми розуміємо, що ніхто його не хоче, бо справді бідний, а  нащо жінці чужі діти та ще й незаможній чоловік?). Мучився Гриць цілі два роки сам із дрібними дітьми. Ніхто за нього не знав, як він жиє, що діє, хіба найближчі сусіди.(Читач розуміє, що Гриць живе усамітнено, не розголошує свого горя, не просить сторонньої  допомоги).Оповідали вони, що Гриць цілу зиму майже не палив у хаті, а зимував разом із дівчатами на печі.(Конструкція «оповідали вони» свідчить про певну  недостовірність інформації, а також про те, що сусіди, знаючи про горе, ігнорували Гриця, не допомагали. Зимував на печі – єдине тепле місце, бо якщо щось і варив, то піч була тепла, а в іншому разі – це звичне місце в той час для спання.).

       А тепер усе село про нього заговорило.(Відчувається контраст, адже спочатку ніхто нічого не знав про Гриця, не цікавився,а тепер « усе село заговорило», коли сталася біда. В одному випадку байдужість односельчан до чужого горя, в іншому – раз усі заговорили – значить щось суттєве).

       То прийшов він вечором додому та й застав дівчата на печі.

       - Дєдю, ми хочемо їсти, - сказала старша, Гандзуня.

       - То їжте мене, а що ж я дам вам їсти? Аді, є хліб, та й начинєйтеси!(Можемостверджувати,щобатьконадто не турбувався про дітей, адже «прийшов він вечором», а дітибулисамівдома, голодні, але хліббув а значить чимось таки підкріпитисьможнабуло.).

       Та й дав їм кусень хліба, а вони, як щенята коло голої кістки, коло того хліба заходилися.

       - Начинила вас та й лишила на мою голову, бодай ї земля вікінула! (Залишившись у біді Гриць звинувачує свою дружину.Діти– тягар для Гриця.Проклинає власну жінку, виражає своє ставлення до неї: понароджувала, а мені, що тепер панькайся?).А чума десь ходить, бодай голову зломила, а до вас не поверне. Цеї хати і чума збояла би си!

       Дівчата не слухали татової бесіди, бо таке було щоднини і щогодини, і вони привикли.(Конструкція «щоднини і щогодини» підтверджує думку про те, що батько не намагається вийти зі скрутного становища). Їли хліб на печі, і дивитися на них було страшно і жаль. Бог знає, як ті дрібонькі кісточки держалися вкупі? Лише четверо чорних очей, що були живі і що мали вагу. Здавалося, що ті очі важили би так, як олово, а решта тіла, якби не очі, то полетіла би з вітром, як пір'я..Та й тепер, як вони їли сухий хліб, то здавалося, що кістки в лиці потріскають.(Автор, створюючи детальний опис дітей,стимулує уяву рецепієнтастворити зорові образи, що викликають під час читання жалість та співчуття. Очі – це душа, хоч і залишились одні кісточки, але душа – велика і жива.)

       Гриць глянув на них із лави і погадав: "Мерці" - і напудився так, що аж його піт обсипав. Чогось йому так стало, як коли би йому хто тяжкий камінь поклав на груди. (Читач зауважує, що в Гриця з’являються лихі помисли. Автор тим самим інтригує читача, водночас ми розуміємо, що подумки Гриць уже вбив своїх дітей, він вже вчинив цей злочин у своїй свідомості, що і підтверджують наступні рядки твору. Камінь – тягар, провина, що поселилась у душу Летючого).Дівчата глемедали хліб, а він припав до землі і молився, але щось його тягнуло все глядіти на них і гадати: "Мерці!"

       Через кілька день Гриць боявся сидіти в хаті, все ходив по сусідах, а вони казали, що він дуже журився. Почорнів, і очі запали всередину так, що майже не дивилися на світ, лиш на той камінь, що давив груди.(Ми спостерігаємо, що задумане дедалі більше мучить Летючого, що спричиняє його відсутність вдома, і ще один контраст – очі дітей були виразними, дивились назовні, Грицеві очі запали всередину).

       Одного вечора прийшов Гриць до хати, зварив дітям бараболі, посолив та й кинув на піч, аби їли.Як попоїли, то він сказав:

       - Злізайте з печі та підемо десь у гості.(Словосполучення «одного вечора» налаштовує читача на те, що скоро відбудеться якась важлива подія розв’язка).

       Дівчата злізли з печі. Гриць натягнув на них драночки, взяв меншу, Доцьку, на руки, а Гандзуню за руку та й вийшов із ними. Йшов довго лугами та став на горі. У місячнім світлі розстелилася на долині ріка, як велика струя живого срібла. Гриць здригнувся, бо блискуча ріка заморозила його, а той камінь на грудях став іще тяжчий. Задихався і ледви міг нести маленьку Доцьку.(Камінь важчай,совість шоразу більше мучить. Відчуття неминучості події, тривоги «той камінь на грудях став іще тяжчий». Камінь, а потім – огнений пас – гіпербола.Ріка заморозила Гриця: пейзаж співвідносний із внутрішніим станом Летючого.).

       Спускалися в долину до ріки. Гриць стреготав зубами, аж гомін лугом розходився, і чув на грудях довгий огневий пас, що його пік у серце і в голову.(Приховування Грицем страшного замислу: «чув на грудях довгий огневий пас, що його пік у серце і в голову»). Над самою рікою не міг поволі йти, але побіг і лишив Гандзуню. Вона бігла за ним. Гриць борзенько взяв Доцьку і з усієї сили кинув у воду.(Гриць Летючий поспіхом, без зайвих зволікань здійснив те, про що так давно думав – утопив свою молодшу дочку. Застосовуючи саме таку конструкцію автор, викликає сильні емоційні реакції – страх, засудження головного персонажа. Все відбулася раптово. Кілька слів  -і злочин вчинено(лаконізм), а, може, вихід із такої ситуації, коли є доля, що не варта бути життям!!!).

       Йому стало легше, і він заговорив скоро:

       - Скажу панам, що не було ніякої ради: ані їсти що, ані в хаті затопити, ані віпрати, ані голову змити, ані ніц! Я си кари приймаю, бо-м завинив, та й на шибеницу!(Пунктуація в цьому випадку відіграє важливу роль, адже , членуючи мовлення Гриця, читач відчуває психологічний стан емоційного збудження персонажа після здіяного. Розуміємо, що Летючий не лише не розкаюється своєму вчинку, але й вигадує собі виправдання «скажу панам, що не було ніякої ради»)

       Коло нього стояла Гандзуня і говорила так само скоро:

       - Дєдику, не топіть мене, не топіть, не топіть!

       - Та як си просиш, то не буду, але тобі би ліпше, а мені однакопацити, ци за одну, ци за дві. Будеш бідити змалку, а потім підеш у мамки жидам та й знов меш бідити. Як собі хочеш.(Напруга спадає. Із слів дізнаємося, що Гриць погоджується відпустити страшу дочку, яка дуже просилася: «та як си просиш, то не буду», вважаючи все-таки, що смерть була б кращою ніж її життя «але тобі би ліпше»; далі, немов марить, Гриць смехатично малює її майбутнє у злиднях«будеш бідити змалку»).

       - Не топіть мене, не топіть!..

       - Ні, ні, не буду, але Доці вже ліпше буде, як тобі. То вертайси до села, а я йду мелдуватиси. Аді, оцевстежечков йди, геть, геть аж угору, а там прийдеш до першої хати, та й увійди, та й кажи, що так і так, дєдя хотіли мене утопити, але я сивіпросила та й прийшла, аби-сте мене переночували. А завтра, кажи, може би, ви мене де наймили до дитини бавити. Гай, іди, бо то ніч.(Ця сцена контрастна до попередніх двох, адже репрезентує читачеві іншого Гриця Летючого: батька,який піклуючись про дитину, дає їй життєві настанови, «а  завтра, кажи, може би, ви мене де наймили до дитини бавити»)І Гандзуня пішла.

       - Гандзю, Гандзю, а на тобі бучок, бо як ті пес надибає, та й роздере, а з бучком май безпечніше. (І знову, так би мовити «позитивний» Гриць який піклується про свою дочку «а на тобі бучок, бо як ті пес надибає, та й роздере, а з бучком май безпечніше». І знову ще один контраст – то смерть хотів заподіяти, а тут пропонує захист від собак.).

Гандзя взяла бучок і пішла лугами.Гриць закочував штани, аби перейти ріку, бо туда була дорога до міста.

Вступив уже у воду по кістки та й задеревів.     

- Мнєоца і сина і світого духа амінь. Очинашіжиєс на небесі і на землі...       Вернувся і пішов до моста.(Фінальна сцена додає ще одного контрасту: чоловік, якийщойно вбив свою дочку спокійно вертається до села і навіть не через річку, бо та дуже холодна «вступив уже у воду по кістки та й задеревів»).