Матеріали до уроку. “Підслухані розмови, або Сторінки нашого роду” (новели)

Підслухані розмови, або Сторінки життя мого роду

Розмова перша, підслухана мною

Моя матуся була найменшою в сім’ї. Пишалася своїм родом: «Аякже, чотири старших брати, а я – найменшенька. Усі мене любили. Хоча...»

Літом маленька господиня поралася на подвір’ї, а брати (два старшеньких) – у хаті.

•    Галинко, а ходи-но  сюди!
•    Чого?
•    Та швидше-бо, швидше!

Кинула віничок, ряднинку – побігла.

Аж раптом із-за дверей: ба-ба-ба-бах-ах-ах!!!

Зі страху, здавалося, серце зупинилося. Завмерла, заніміла... А хлопцям смішно – регочуть.

Це вони батькові рушниці зі схованки дістали. Добре, що патрони сіллю, а не порохом зарядили...

•    Від того часу боюся навіть сніжок, якими так полюбляють кидатися хлопчаки.

Розмова друга, підслухана мамою

Бабуся часто говорила, що їй пощасливилося: народилася вона в шістдесятих, далеко від війни... «Але ж у багатьох моїх однолітків не було старших ні братиків, ні сестричок. Їх забрала війна, хоча народилися вони також після неї...»

•    Чому? Як забрала?
•    У нашому селі є вулиця Бойківщина, а через поле – залізниця, а неподалік і станція. Мабуть, дуже  важлива, бо фашисти під час відступу часто її бомбили. Там троє наших солдат загинуло.

А років через 5-6 дітки пасли корів у полі. Знайшли снаряд, що вони там з ним робили – хтозна... Розірвався... Скільки горя, скільки сліз!

Ми часто ходили по цьому полю: зі станції додому, з дому –  на станцію...

І завжди здавалося, що якась  дивна тиша стояла над ним посеред високої кукурудзи, посеред золотої пшениці.

Скільки могла б нам розказати ця тиша, якби заговорила...

Третя розмова, підслухана бабусею

«Наша прабабуся тримала весь рід на своїх плечах,» - часто можна було почути від старших.

Ага ж, тримала, трималася...

Заміж вийшла за багатого (нашого прадідуся), а за більшовиків стали «куркулями»...

•    Ольго, сьогодні вночі будемо втікати на Воронежчину, - глухо продзвеніло кожне слово.

Злякаляся:

•    Куди я з малими дітьми?

А вранці – скрізь пусто, ніде нікого. Зібрала вузлика з одежею, сидить посеред двору з дітьми. Ганнуся на руках агукає, а Марійка навколо них дибає: тільки зіп’ялася на ніжки. Із сусіднього села повинен брат Павло приїхати, забере додому, а там же пекло: старший брат із сім’єю, мати, два менших брати, сестра...

А «совєти» тягнуть корів і коней, стріху розбирають... Хазяйнують.

Один підійшов :

- Не жалко?

- Та я тут тільки чотири годочки прожила. Оце тільки і надбала – діточок...

Перед війною дід посеред ночі стукав у вікно –  просив зійтися. Не зійшлися... Не простила...