Матеріали до вивчення життя і творчості Лесі Українки

Матеріали до вивчення творчості Лесі Українки

      При  знайомстві з  життям та творчістю Лесі Українки   я обов’язково  зупиняюся на тому факті з біографії  поетеси , як наполегливо  Леся   боролася зі своєю  хворобою. Щоб справити   надзвичайно емоційне враження  на учнів, я зачитую  їм вірші, написані  ученицею  5-А класу   Першотравенської  загальноосвітньої школи №4 Білою Ганною:

 Душа фортепіано

Всі думають, що я не бачу ,

Що без  душі, не чуть від мене фраз,

А я від горя гірко дуже плачу,

 І згадую чудовий час.

Тоді оті маленькі пальчики

Чудово грали музику життя ,

А ті часи, мов сонячнії зайчики,

 Вже линули у небуття.

Що може бути гірше того,

Коли дитина хвора тяжко.

Це серце розрива любого,

 

І витримати  це занадто  важко.

Коли до ліжечка прикута,

І ті невидимії пута

 ЇЇ тримають у полоні,

А іграшка в її долоні 

Така ж сумна. як і вона.

Скажіть же, в чім її вина?

Стою я в кімніті, і мертво мовчу

.А  хочу заграти. От-от  закричу,

Загримаю всіма акордами я зразу.

Щоб  відвести  від  неї біль до сказу,

Щоб встала вона,  знов побігла весела,

Зі мною пограла, щаслива.Де ж сила

Її та поділась й раптово  так   зникла?

Чому ця маленька так швидко поникла?

Лежить ще дівча і в вікно погляда,

А там все буяє-настала весна.

Я  так ті часи повернути хотіло,

За неї   я  знов від душі би зраділо .

Куди  не поїде –я поруч завжди…

Ніхто не чекав ось такої біди…

 

Так хочу, щоб пальчики клавіш торкнулись.

Хвороба злякалась і схаменулась,

Щастя і музика вгору, до неба

Гучно  лилися, а горя-не треба !

Хай знову дитя відчува смак життя.

Хай буде щасливим  її майбуття!..

Та це лише мрії мої та бажання,

Мені не  під силу з недугом змагання,

А в дійсності що?Стою і мовчу,

Мовчу я,  мовчу і мовчки кричу…

 

 

Дивлюся на неї-

 німий свідок болю-

Вклоняюся низько її силі  волі…

 

 

 Січень  2018р 

                                                                        Біла  Ганна , 10 років

 

          Душа болю

Я – біль.. Моя у тому суть,

Щоб ви не знали, як вам буть.

Побільше горя і страждання –

Ось головне моє завдання.

Людям гірко – я радію,

Добре це робить вже вмію.

Я щасливий! Перемога!

Де наступна є дорога?

В кому далі оселитись?

Хочу знову веселитись!

Ось волинськими лісами

Дівчинка гуляла,

Захопилася казками,

Мавку десь шукала.

Мабуть, в ній я й оселюся.

І назву це долі грою.

Зможе справиться зі мною?

Згодом я і подивлюся.

Пише вірші, грає вправно,

Але байдуже мені.

Ось тихенько, дуже плавно –

Й біль у неї вже в нозі.

Як же тільки їй боліло!

Знов побігати кортіло!

Та дівча мовчки лежало,

Мучилося, і не знало,

Що попереду – біда,

Буде гірше, й ці літа

Вона в ліжку проведе.

Ще і сум в життя прийде.

Мов тендітне покривало,

Огорне з усіх сторін.

Щастя в Лесі буде мало.

Так чекала гарних змін!

Потай плакала, трималась,

І на краще сподівалась.

Я лиш більше дошкуляв,

Свою силу відчував.

А вона тоді писала,

Мовби сліз тих і не знала:

-Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні…

Без надії таки сподіватись,

Що я (біль) відступлю. Авжеж, ні!

На волю залізну її все дивився,

Боровся із нею і трохи стомився.

Тоді відступив… Майже нею гордився.

Здається, що й сам я їй підкорився.

Не думав, що  важко так буде  долати

Таких непохитних, незламних   людей.

Чим більше я горя хотів їм додати,

Тим більше боявся я їхніх очей.

Бо мужність  і силу в них бачив страшенну,

Відвагу й любов до життя нескінченну…

Минали роки, а вона все крізь сльози сміялась,

А зле їй було -  серед лиха співала пісні.

І без надії все рівно вона сподівалась,

Жила під девізом: «Геть думи сумні!»

 

 

 

 

                                                                                          Біла Ганна,  лютий  2018