Матеріали методичного забезпечення заняття з теми: «Початок радянсько-нациської війни. Окупація України. Окупаційний режим. Рух опору.»

Про матеріал

Матеріали методичного забезпечення заняття №3 з теми: «Початок радянсько-нациської війни. Окупація України. Окупаційний режим. Рух опору.»

Перегляд файлу

VII. Матеріали методичного забезпечення заняття №3 з теми: «Початок радянсько-нациської війни. Окупація України. Окупаційний режим. Рух опору.»

 

Перевірка домашньго завдання з теми «Радянсько-німецькі договори 1939. Початок Другої світової війни.» Орієнтовні питання:

1. Яким був зміст радянсько-німецьких договорів 1939 року?

2. Як змінилися кордони СРСР у 1939–1940 рр.?

18 грудня 1940 р. Гітлер підписав директиву № 21 (план «Барбаросса») — план нападу на СРСР. «Коли ми говоримо сьогодні про придбання нових земель і нового простору в Європі, то насамперед думаємо про Росію та про підкорені нею окраїнні держави… Ця колосальна імперія на сході дозріла для її ліквідації», — зазначав Гітлер.

 

Новий матеріал з теми  «Початок радянсько-нациської війни. Окупація України. Окупаційний режим. Рух опору.»

 

План

  1. Напад Німеччини на СРСР. Відступ Червоної армії. Мобілізаційні заходи 1941 року та евакуація.

           2. Окупаційний режим в Україні

3. Нацистський «новий порядок» в Україні

 

 

1.Напад Німеччини на СРСР. Відступ Червоної армії

 22 червня 1941 р. після сигналу «Дортмунд» фашистська Німеччина раптово напала на СРСР. Сконцентровані в мобільні угруповання «Північ», «Центр» і «Південь» німецькі армії швидко просувалися на Ленінград, Москву та КиївДо середини червня фронт стратегічного наступу гітлерівських військ становив 3 000 км, глибина вторгнення на головних напрямках — 400–600 км. За три тижні війни 28 радянських дивізій було повністю розгромлено, а ще 72 дивізії втратили понад 50 % особового складу — це 3/5 військ, що перебували в західних округах.

Робота з підручником

За підручником визначають причини невдач Червоної армії на початку війни: раптовість нападу; матеріальна непідготовленість до війни; незавершеність процесу переозброєння СРСР; відсутність надійних союзників; міжнародна ізоляція Радянського Союзу; розпорошення сил Червоної армії на кордонах; масові репресії армійського командного складу наприкінці 30-х років; некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва Німецькі війська, маючи величезний досвід у веденні сучасної війни, були раціонально розташовані, зокрема на напрямах головних ударів вони в 6–8 разів переважали радянські війська, які їм протистояли. Німецькі танкові з’єднання просувалися зі швидкістю 50–60 км за добу за підтримки мотопіхоти, створюючи небувалі в історії воєн оточення — котли. Уже за перші два дні бойових дій на аеродромах та в повітрі Червона армія втратила понад дві тисячі літаків, залишившись без прикриття з повітря.

Мобілізаційні заходи 1941 року та евакуація

Із початком вторгнення нацистських військ керівництво СРСР закликало населення до всенародного опору загарбникам.

Ця війна була для більшості радянських людей Великою Вітчизняною війною, тобто справедливою, визвольною. Відповідно до директив створеного 30 червня 1941 р. Державного комітету оборони (ДКО), який перебрав на себе всю повноту влади в Р адянському Союзі, відбувалась мобілізація засобів і ресурсів в Україні. За липень 1941 — червень 1942 р. з України до армії та на флот призвали 3 млн 185 тис. осіб, у 12 областях сформували народне ополчення у складі 1,3 млн осіб, 657 винищувальних батальйонів, у яких формально налічувалося 160 тис. бійців. Водночас здійснювалася перебудова народного господарства на воєнний лад. Був збільшений робочий день, скасовувалися чергові й додаткові відпустки, запроваджувалися обов’язкові понаднормові роботи. Машинобудівні заводи України переналаштовувалися на виробництво озброєння, боєприпасів, військового обладнання.

До серпня 1941 р. спад виробництва в багатьох галузях економіки СРСР досяг небаченого рівня: прокат кольорових металів знизився в 430 разів, виробництво шарикопідшипників — у 21 раз. Понад 80 % військово-промислового комплексу, включаючи 94 % авіазаводів, опинилися у фронтовій або прифронтовій зоні. В Україні 26 червня за рішенням ЦК КП(б)У та РН К УРСР була створена спеціальна комісія на чолі із заступником голови РН К УРСР Д. Жилою. Але оскільки воєнна доктрина передбачала війну «на чужій території», то не було розроблено планів евакуації. Усе робилося якнайшвидше.

У ході евакуації з України було вивезено на Схід 550 підприємств (лише з Києва — 197), понад 70 ВНЗ, 276 училищ фабрично-заводського навчання, не менше 3,5 млн осібнаселення. Робітники, колгоспники, інтелігенція Радянської України були евакуйовані до 43 східних областей й автономних республік Російської Федерації, Казахстану, Узбекистану, Киргизії, Таджикистану, Туркменії. На схід перебазувалися колгоспи, радгоспи, МТС, з яких у тил відправили понад 34 тис. тракторів, а також понад 6,3 млн голів худоби. У глибокий тил також було евакуйовано більшість науково-дослідних установ, вищих навчальних закладів, театрів, музеїв, медичних закладів.

Вивезено і збережено фонди багатьох архівів і музеїв. Але через непідготовленість і недостатню організованість багато з того, що варто було б вивезти, не було евакуйовано. Через паніку та безлад вдалося евакуювати в тил менше 60 % великої рогатої худоби, 26,7 % свиней, 14,5 % коней. До 25 вересня 1941 р. вивезли лише 4 335 тракторів з 26 651. А за розпорядженням керівних органів усе цінне майно, у тому числі хліб, пальне і т. п., яке не можна вивезти, слід було знищувати, що керівники й робили.

Колосальний обсяг робіт виконали трудящі України в липні 1941 — червні 1942 р., зводячи оборонні рубежі. Було збудовано понад 4 000 км загороджувальних ліній, вручну переміщено 17 млн м3 землі, підготовлено 20 тис. військово-інженерних споруд. Проте усі зусилля виявилися марними, оскільки танкові з’єднання вермахту обійшли майже всі оборонні споруди.

Запитання

1. Про що свідчать оборонні заходи, які здійснювало радянське керівництво на початку війни?

2. Подумайте, які прорахунки були допущені радянським керівництвом під час перебудови життя держави на воєнний лад Робота з хронологічною таблицею

У ході роботи  заслуховуються повідомлення  про найбільші битви початкового періоду Великої Вітчизняної війни.

Військові події 1941–1942 рр. Повідомлення

1. Оборона Києва.

2. Оборона Одеси.

3. Оборона Севастополя та воєнні дії в КримуЗапитання

1. Поміркуйте, чому Гітлер назвав Київську операцію «найбільшою битвою у світовій історії», а українські історики — «великою трагедією». Відповідь обґрунтуйте.

2. Як ви вважаєте, чому оборона Одеси мала велике стратегічне і політичне значення?

3. Які наслідки для України мали оборонні бої літа–осені 1941 — початку 1942 рр.? Покажіть на карті українські території, які були окуповані німцями в даний період.

Отже, протягом літа–осені 1941 р. німецькі війська та їхні союзники захопили всю Правобережну і більшу частину Лівобережної України та Крим. Розгром у грудні 1941 р. під Москвою 38 німецьких дивізій зірвав плани «бліцкригу», створивши умови для контрнаступу радянських військ. У березні наступного року Генеральний штаб запропонував план операції на весну і початок літа 1942 р. Головна ідея цього документа — активна стратегічна оборона, накопичення резервів, а потім— рішучий наступ. Сталін же наполягав на серії наступальних операцій на окремих напрямках, наголошуючи: «Не сидіти ж нам в обороні склавши руки і чекати, доки німці вдарять першими». Операції планували в Криму, під Харковом, під Ленінградом і ще на декількох напрямках.

«Те, що наступальні дії мали розгорнутися на великій кількості ділянок, — писав у своїх спогадах начальник оперативного відділу Генерального штабу С. Штеменко, — загрожувало бідою: наші війська опинилися втягнутими в операції з сумнівним наслідком, подрібнювалися сили, котрих і так було обмаль».

Неприємності розпочалися з того, що після трьох невдалих спроб (у лютому–квітні 1942 р.) прорвати оборону німців Кримський фронт змушений був перейти до оборони.

Битва закінчилася цілковитою катастрофою для радянських військ і втратою Керченського півострова. 4 липня 1942 р. фашисти захопили Севастополь.

Катастрофічною поразкою завершився розпочатий 12 травня 1942 р. наступ на харківському напрямку. Погана організація, недостатнє матеріальне забезпечення, тактичні помилки призвели до трагедії (у полон потрапило 240 тис. червоноармійців).

Поразки радянських військ в Україні та Криму змінили ситуацію на користь німців. Оволодівши стратегічною ініціативою, вони 28 червня 1942 р. розпочали широкомасштабний наступ. 22 липня 1942 р., після захоплення гітлерівцями м. Свердловська Ворошиловградської області, вся територія УРСР була остаточно окупована V. Узагальнення та систематизація знань

2. Окупаційний режим в Україні

Бесіда

1. Коли територія України була повністю окупована німецькими військами?

2. Які плани були у Гітлера та його союзників щодо України?

Гітлер відкидав ідею самостійних держав і говорив лише про доцільність економічної експлуатації Східної Європи. Завойовані східні території, і в першу чергу Україна, мали стати для німців «райським садом», порівняно з яким африканські колонії матимуть другорядне значення.

На засіданні генералітету вермахту 2 травня 1941 р. Гітлер наголосив: якщо після двох років війни німецькі збройні сили не будуть забезпечуватися продовольством з окупованих районів СРСР, то війну неможливо буде продовжувати. Але, щоб досягти бажаної мети, підкреслював фюрер, треба пам’ятати, що мільйони слов’ян при цьому помруть від голоду.

Натомість майбутній міністр окупованих територій, прибалтійський німець А. Розенберг, у меморандумах від 2 квітня та 20 липня 1941 р. пропонував стимулювати в завойованій Україні національне життя, створити на противагу Росії під протекторатом рейху Чорноморський союз (Україна, Донська область, Кавказ), приєднати до України заселені етнічними українцями райони Курської й Воронезької областей, тобто сформувати Українську державу на території від Львова до Саратова. Йшлося й про відродження «вільного козацтва», інституту гетьманства, існування українських університетів, навчання національної еліти німецької мови.

Генеральний план «Ост»

 Як нам вже відомо, ще до початку Великої Вітчизняної війни Гітлер виношував корисливі плани щодо майбутнього Української держави. Початок війни проти Радянського Союзу означав, що німецькі плани щодо українських земель вступили у вирішальну фазу свого практичного здійснення. І ось саме на цьому етапі економічні інтереси Третього рейху почали різко домінувати над політичними розрахунками. Про це свідчать документи.

Робота в групах

Із листа Гітлера до Муссоліні, 21 червня 1941 р.

«Що стосується боротьби на Сході, дуче, то вона, напевне, буде важкою. Проте я ні на секунду не сумніваюся в значному успіху.

Передусім я сподіваюся, що нам пощастить забезпечити на тривалий час на Україні загальну продовольчу базу. Вона послужить для нас постачальником тих ресурсів, які, можливо, знадобляться нам у майбутньому».

Із «Зеленої папки» Герінга (директиви щодо керівництва економікою на території СРСР)

«Першим завданням є якнайшвидше здійснення повного продовольчого постачання німецьких військ за рахунок окупованих областей».

Із виступу Герінга в Берліні

«Ми зайняли найродючіші землі України. Там, на Україні, є все: яйця, масло, пшениця, сало і в такій кількості, яку важко собі уявити. Ми маємо зрозуміти, що все це відтепер і навіки — наше, німецьке». Із виступів Гітлера

«…Було б помилкою дати освіту місцевим людям. І я зовсім не прихильник створення університету в Києві».

«Якщо росіяни, українці та інші вмітимуть читати й писати, це може нам тільки нашкодити».

«…Тут (на Вкраїні) на нас чекає безмежна родюча земля, гумус якої подекуди має завтовшки до десяти метрів».

«Де ще існує регіон, в якому виплавляли би залізо вищої якості, ніж українське залізо? Де можна знайти більше нікелю, вугілля, марганцю, молібдену?.. І, окрім того, ще стільки можливостей!»

Із записів доктора Ветцеля

«Метою німецької політики щодо населення російської території є доведення народжуваності росіян до значно нижчого рівня, ніж у німців… Поки ми зацікавлені в тому, щоб збільшити чисельність українського населення на противагу росіянам. Проте це не повинно призвести до того, що місце росіян займуть з часом українці».

Завдання На основі даних документів визначте головну мету німецьких планів щодо України.

 Згадувана в документах «Зелена папка Герінга» — це план економічного пограбування окупованих територій, розрахований, насамперед, на період війни, але ще в січні 1940 р. за наказом Гімлера було розпочато роботу над довгостроковим, стратегічним Генеральним планом «Ост». Цей проект мав на меті дати рекомендації щодо розв’язання проблем германізації та колонізації районів Сходу на довготривалу перспективу. Він складався з програми-мінімум, розрахованої на період війни, та програми-максимум — на повоєнний час.

Генеральний план «Ост»

 Запитання

З якою метою створювався Генеральний план «Ост»? У чому його суть? Свої плани щодо захоплених територій на Сході Гітлер окреслив у липні–жовтні 1941 р. під час зібрання високих німецьких керівників головного штабу та «розмов за столом». За його словами, німці здобули у своє володіння цей «великий пиріг» для того, щоб:

1) його опанувати;

2) ним керувати;

3) його експлуатувати.

Центральне місце у цих планах посідала Україна. Гітлер рішуче відкидав ідею самостійної України. Крим мав стати «німецькою Рів’єрою», а Галичина як колишня австрійська провінція — частиною Рейху. Із грудня 1941 р. Науковий інститут праці в Берліні розробляв плани заселення німцями території Радянського Союзу аж до Уралу з таким розрахунком, щоб слов’ян на цій території залишилася меншість. Проте до 2001 р. на «звільнених» від місцевих жителів територіях Білорусії, Росії та України мали проживати 90 млн. німців, а населення власне Німеччини збільшилося б утричі (приблизно 250 мільйонів) внаслідок зростання рівня народжуваності та онімечення слов’янських дітей арійського типу віком від 3 до 7 років.

3. Нацистський «новий порядок» в Україні

 Німецький генеральний план «Ост», згідно з яким був встановлений окупаційний режим, передбачав:

• знищити на окупованих землях 30 млн осіб;

• виселити протягом 30 років близько 50 млн поляків, українців, білорусів, литовців до Західного Сибіру, на Північний Кавказ, до Південної Америки, Африки;

• онімечити решту населення, перетворивши його на дешеву робочу силу для 10 млн німецьких колоністів;

• знищити СРСР як цілісну суверенну державу;

 Робота з документами

Із розпорядження рейхскомісара України Еріха Коха 24 жовтня 1942 р.

«Закрити всі школи, інститути, у яких навчаються учні старше 15 років, а всіх учнів і викладачів цих закладів відправити на роботи до Німеччини. Крім 4-класних шкіл не повинно бути жодної школи».

Із секретної німецької інструкції щодо України (листопад 1942 р.)

«1. Наші вороги: комуністи, прихильники Бандери, партизани.

2. «Просвіти» обсервувати.

3. Відібрати культурно-освітні установи, театри, кіно.

4. Церкви не допустити до згоди.

5. Не долати сухот, тифу. Закрити лікарні для населення.

6. Суди лише німецькі. Кожен німець — суддя.

7. Хуліганство карати лише тоді, коли воно шкодить німцям».

Завдання

Користуючись документами, охарактеризуйте суть німецького окупаційного режиму в Україні

Окупаційний режим в Україні

Рейхскомісаріат «Україна» очолив Еріх Кох, якого в Третьому рейху називали «другим Сталіним». Для управління було створено величезний адміністративний апарат. Центром рейхскомісаріату стало м. Рівне. Фашистський окупаційний режим в Україні мав виконати три основні завдання:

1) забезпечити продовольством, матеріальними і людськими ресурсами потреби фашистської воєнної машини;

2) позбутись українського населення шляхом фізичного знищення,

депортацій та вивезення на роботу до Німеччини «лебенсраум» (життєвий простір) для арійської раси;

3) сприяти колонізації значної частини окупованих земель, заселенню

цілих районів німецькими переселенцями (останнє завдання планувалося здійснити протягом 30 повоєнних років, але фашисти почали його реалізовувати вже під час війни).

Життя населення України за умов окупації

У ч и т е л ь. Нацисти установили на окупованих територіях жорстокий окупаційний режим. Вони перетворили Україну на німецьку колонію, що входила до «німецького життєвого простору» і стала джерелом сировини, продовольства, робочої сили для «третього рейха». 85 % усіх продуктів, вивезених у роки війни з СРСР до Німеччини, були з України. Економічне пограбування відбувалося з німецькою ґрунтовністю і педантичністю. Нацисти створили цілу систему заготівельних органів з пограбування українських земель.

Найбільшим серед них було «Центральне товариство Сходу», що мало 30 комерційних відділів із 200 філіями в містах.

Окупаційний режим забезпечували гестапо, війська СС, Служба безпеки (СД). Діяла також допоміжна адміністрація з місцевих жителів (бургомістри, старости, поліція). 1941–1944 pp. 2,8 млн осіб було вивезено із СРСР у нацистське рабство, 2,4 млн із них були з України Масовий терор проти українського народу нацисти застосовували з особливою жорстокістю. Підрозділи СС знищували цілі села.

У жовтні 1941 р. Україна й уся Європа «побачили свою першу Катинь»: село Обухівка Полтавської області було цілком спалене, а все населення розстріляне. Під час окупації подібні варварські акції були здійснені нацистами в 250 населених пунктах України. В Україні діяли десятки «таборів смерті», існувало 50 гетто.

Із 5,8 млн радянських військовополонених, що потрапили до рук нацистів, загинули близько 3,3 млн; серед них було майже 1,3 млн українців.

Робота з документом

Із листа української дівчинки, 1943 р.

«Березень, 12, Ліозно, 1943 рік. Дорогий, добрий татусю! Пишу я тобі листа з німецької неволі. Коли ти, татусю, будеш читати цього листа, мене в живих не буде. І моє прохання до тебе, батьку: покарай німецьких кровопивць. Це заповіт твоєї помираючої доні.

Кілька слів про маму. Коли повернешся, маму не шукай: її розстріляли німці. Коли питали про тебе, офіцер бив її нагайкою по обличчю. Мама не витерпіла і гордо сказала: «Ви не злякаєте мене побоями. Я впевнена, що чоловік повернеться назад і викине вас, підлих загарбників, звідси геть». І офіцер вистрелив мамі в обличчя…

Татусю, мені сьогодні виповнилося 15 років, і якщо б зараз ти зустрів мене, то не впізнав би свою доню. Я стала дуже худенька, мої очі запали, коси мені постригли наголо, руки висохли, схожі на граблі. Коли я кашляю, з рота йде кров — мені відбили легені.

…Я рабиня німецького барона, працюю у німця Шарлена прачкою, перу білизну, мию підлогу. Працюю дуже багато, а їм два рази на день у кориті разом зі свинями.

Живу я в сараї, де дрова, до кімнати мені заходити не можна.

Два рази я тікала від господарів, але мене знаходив їхній двірник.

Тоді сам барон зривав з мене сукню і бив ногами. Я втрачала свідомість.

Потім на мене виливали відро води і кидали в підвал. Тільки смерть врятує мене від жорстоких побоїв. Не хочу більше мучитися рабинею у проклятих, жорстоких німців… Тату, помстись за маму і за мене. Прощавай, добрий татусю, йду помирати…

Твоя доня»

Завдання

На основі даного документа схарактеризуйте своє ставлення до нацистської ідеології та німецького «нового порядку» в Україні.

 В Україні антиєврейський геноцид мав особливо жорстоку форму. Це пояснювалось тим, що у розумінні нацистів тут жили не просто євреї, a євреї «більшовицькі», нібито основа радянської влади, які представляли собою рушійну силу світової революції, для запобігання якій і необхідно було будь-якими способами позбутися її носіїв. Напередодні війни за кількістю євреїв, що проживали на її території, — 2,7 млн осіб — Україна (у сучасних кордонах) посідала перше місце в Європі та друге у світі. Убивства євреїв окупантами розпочалися в Україні 22 червня 1941 p. і тривали понад три роки. Перші «єврейські акції» були спрямовані в основному проти єврейської інтелігенції як потенційного організатора опору окупантам. Першочерговому знищенню також підлягали євреї — партійні працівники і державні службовці. Далі окупанти почали поголовне знищення всіх євреїв. Головна роль у цих операціях надавалася силам поліції та СД. Перед знищенням євреї в Східній Галичині, на Волині, на Поділлі, Закарпатській Україні, частково Лівобережній Україні були примусово зібрані в гетто. Символом Голокосту в Україні став розстріл понад 150 тис. осіб, більшість із яких були євреями, у Бабиному Яру (м. Київ).

Масові вбивства єврейського населення відбулися також у Львові, Бердичеві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську та інших містах України. До того ж, значна частина єврейського населення УРСР була вивезена і знищена на території Польщі — у «таборах смерті» Освенцим, Майданек, Треблінка та ін. Загальну кількість загиблих українських євреїв можнаоцінити в 1,8 млн осіб. Загалом Україна втратила близько 70 % від кількості єврейського населення, що проживало тут до війни.

Під час окупації населення України скоротилося на 13,6 млн осіб (за іншими даними — на 14,5 млн). Жорстокий терор протии мирного населення України мав на меті не тільки «швидке умиротворення», тобто придушення будь-якого опору окупаційними військами. Він став кривавим інструментом для виконання головного завдання Генерального плану «Ост» — знезлюднення східних територій для переселення сюди німецьких колоністів.

Бесіда

1. Охарактеризуйте суть окупаційного режиму в Україні.

2. Поміркуйте, до яких наслідків міг би привести такий «новий порядок».

3. Хто такі колабораціоністи?

Залита кров’ю, окупована Україна не скорилася ворогу. По всій її території зростав і зміцнювався могутній визвольний рух.

Робота з терміном

Р у х О п о р у — це боротьба поневолених народів протии окупантів.

— А чи мав український Рух Опору якісь особливості, котрі відрізняли

його від Руху Опору в інших державах, зокрема в СРСР?

Саме це питання ми з’ясуємо на сьогоднішньому уроці.

ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Радянський підпільний та партизанський рухи

Рух Опору в Україні набув національної забарвленості. Окрім партизанської боротьби та діяльності комуністичного підпілля в Україні відбувалась збройна боротьба ОУН та УПА.

Радянський партизанський рух у своєму розвитку пройшов декілька етапів.

• 1-й етап — «зародження і становлення» — тривав із початку війни до кінця 1942 р. Його змістом було збирання сил, визначення оптимальних організаційних форм і ефективних методів боротьби у ворожому тилу.

• 2-й етап — «стабілізації» — триває до середини 1943 р. Поява штабів партизанського руху, матеріальна допомога Великої землі дає змогу не тільки боронити власні бази, відбиваючи каральні акції фашистів, а й тримати під контролем цілі райони, поступово переходити до здійснення рейдових операцій.

• 3-й етап — «активних наступальних дій» — тривав до цілковитого розгрому фашистів. Для цього періоду характерні широкомасштабні диверсії, численні рейди в тилу противника, активна взаємодія з формуваннями Червоної армії, наступальна тактика бойових дій.

На початковому етапі війни перші виступи в тилу були нечисленними і неорганізованими. За донесеннями із штабу вермахту в Україні дії партизан не були активними аж до квітня 1942 р. Слабкість радянського партизанського руху в початковий період війни була зумовлена кількома причинами:

• Наприкінці 30-х домінувала наступальна воєнна доктрина, згідно з якою ворога збиралися бити на його власній території, тому розмови про партизанську війну розцінювалися як вияв невіри в перемогу.

• Роздмухування міфу про «армійську змову», яка нібито мала на меті,спираючись на населення, повалити сталінський режим.

Тому своєрідними заходами проти цієї міфічної загрози стали вилучення та знищення в армійських штабах і органах НКВС інструкцій та посібників з питань організації і тактики боротьби партизанських формувань, згортання розроблення, випробування і виробництва засобів ведення «малої війни», тотальна ліквідація партизанських схованок і баз.

Підготовку до ведення партизанських дій було відновлено із значним запізненням вже під час війни.

Один із партизанських лідерів О. Федоров згадував, що «у нас в області ніхто не готував більшовицького підпілля, не працював над створенням партизанських загонів. Не думав про це, зізнаюсь, і я… Створювати підпілля! Навіть слова ці здавалися книжними, неживими».

Історична довідка

Федоров Олексій Федорович (1901–1989) — організатор партизанського руху, державний діяч, двічі Герой Радянського Союзу, генерал-майор. 1920–1924 рр. в Червоній армії, 1938–1941 рр. — перший секретар Чернігівського обкому КП(б)У, 1941–1944 рр. — перший секретар Чернігівського, а потім Волинського підпільних обкомів, начальник обласного штабу партизанського руху, командир великого партизанського з’єднання. Після розформування з’єднання протягом 1944—1957 рр. працював першим секретарем Херсонського, Ізмаїльського та Житомирського обкомів КП(б)У. Був міністром соціального забезпечення УРСР.

. Ще один партизанський ватажок

С. Ковпак у своїх мемуарах зазначав, що лише в липні 1941 р. на партійному активі, скликаному райкомом, вони дізналися про те, що, згідно з рішенням ЦК КП(б)У, всюди формуються партизанські групи.

Ковпак Сидір (1887–1967 рр.) — учасник Першої світової війни, в роки громадянської війни очолював партизанський загін, був бійцем чапаєвської дивізії. У роки Другої світової війни — один із організаторів партизанського руху, командир путивльського партизанського загону, а потім партизанського з’єднання в Сумській області. 1941–1942 рр. його з’єднання здійснило рейди в тилу ворога територією Сумської, Курської, Орловської і Брянської областей; 1942–1943 рр. — рейд на Правобережну Україну; 1943 р. — Карпатський рейд. Після війни перебував на державних посадах: був членом Верховного Суду УРСР, членом Президії Верховної Ради УРСР, заступником голови Верховної Ради УРСР.

Із липня 1941 до березня 1942 р. було створено, озброєно і перекинуто в тил ворога 1 846 партизанських формувань чисельністю 32 189 осіб, 805 розвідників і зв’язкових, підпорядкованих НКВС. Органи державної безпеки за серпень 1941 — червень 1942 р. залишили в тилу ворога або перекинули на Україну 778 партизанських загонів і 622 диверсійні групи загальною чисельністю 28 754 бійці. Але 93 % цих формувань восени 1942 р. припинили існування.

За три останні місяці 1941 р. у районах Нікополя, Знаменки, Сміли, Черкас, Чернігова, Дніпропетровська, Запоріжжя в боях з фашистами загинуло близько 3 тисяч партизан, майже 6 тисяч потрапили в полон. Із 113 890 комуністів 21 872 особи зареєструвалися в німецьких органах влади, 34 291 — знищили свої партійні документи, 6 756 відмовилися від членства в партії.

На початковому етапі партизанського руху дуже гостро відчувався дефіцит підготовлених партизанських кадрів, яким було завдано відчутного удару в роки репресій 1937–1938 рр. До кінця 1941 р. так звану підготовку до «малої війни» пройшли лише 15 % усіх тих, хто залишився на окупованій території для боротьби в тилу ворога чи був засланий за лінію фронту. Значною перешкодою для розгортання партизанського руху була хронічна відсутність кваліфікованих командних кадрів, військових фахівців — радистів, мінерів-підривників, шифрувальників.

Нове покоління партизанських лідерів значною мірою сформувалося уже під час радянсько-німецького збройного протистояння. Навіть майбутній

начальник Українського штабу партизанського руху Т. Строкач, згадуючи початковий період війни, писав: «…гадки не мав, що з часом моє місце буде на партизанських рубежах, що… доведеться займатися саме партизанським

рухом на Україні».

30 травня 1942 р. був створений Український штаб партизанського руху на чолі з Т. Строкачем. Найбільшими були загони О. Федорова, С. Ковпака, О. Сабурова, В. Бегми, С. Маликова, М. Наумова, що мали по 2–4 тис. бійців. До вересня 1942 р. вони переважно дислокувалися в північно-східних і північних районах Чернігівщини й Сумщини, у Брянських лісах. Партизанські загони складалися переважно з:

• партійно-комсомольського, господарського активу;

• співробітників міліції та органів безпеки;

• військовослужбовців, які опинилися в оточенні.

Історична довідка

Строкач Тимофій Амвросійович (1903–1963) — організатор партизанських формувань в Україні в рони німецько-радянської війни, генерал-лейтенант. До початку війни служив у прикордонних військах. Учасник оборонних боїв 1941 за Київ і Москву. У 1942–1945 рр. — начальник Українського штабу партизанського руху (УШПР). Під його керівництвом УШПР перетворив партизанські з’єднання та загони України на фактор стратегічного значення.

Після війни — заступник народного комісара НКВС УРСР (1945– 1946), міністр внутрішніх справ УРСР (1946–1956), начальник Головного управління прикордонних військ, заступник міністра МВС УРСР (1956–1957).

Робота з джерелами інформації

Зі звіту начальника політвідділу 6-ї армії, полкового комісара Степанова про перевірку створених Лозівським, Кегичівським і Зачепилівським райкомами партії Харківщини партизанських загонів, листопад 1941 р.

«Особовий склад погано одягнений, недостатньо забезпечений продовольством, не пророблялися питання бойових дій. Партизани пиячать, ніким не контролюються, чимало з них розійшлися… Таким чином, загони у своїй діяльності були приречені на провал, що й примусило їх втекти до сусіднього району».

http://notatka.at.ua/_pu/9/s82882717.jpg

Запитання

Назвіть причини невдач радянського партизанського руху на початковому етапі.

Причини невдач радянського партизанського руху

• Відсутність підготовлених для підпілля людей;

• прикрі прорахунки при виборі типу організаційних структур та методів їхньої діяльності;

• невдалий вибір місць базування й способів конспірації;

• численні факти зради серед підпільників і господарів конспіративних квартир;

• неякісний добір зв’язкових, порушення правил конспірації;

• відсутність надійних особистих документів;

• брак продовольства і спорядження.

Робота з діаграмами

http://notatka.at.ua/_pu/9/s88423482.jpg

Запитання

Про що свідчать дані діаграм?

 На цей час в Україні діяли п’ять великих партизанських з’єднань, близько 900 загонів і понад тисячі диверсійних і розвідувальних груп.

Партизани відтягли на себе близько 120 тис. ворожих солдатів і офіцерів.

26 жовтня 1942 р. партизанські з’єднання Ковпака і Сабурова з Брянського партизанського краю, з сіл Стара Гута і Білоусівка паралельними шляхами вирушили в рейд на Правобережну Україну.

На кінець листопада 1942 р., пройшовши за 30 днів з боями 750 км, партизани вийшли у північні райони Житомирської області. Завдяки активній діяльності партизанів на півночі Житомирщини і суміжних районах Білорусії виник партизанський край, який включав 14 районів з населенням близько 200 тис. осіб.

Діяльність ОУН УПА у 1941–1944 рр.

Складання узагальнюючої таблиці

Батальйони «Роланд» (350 солдатів та офіцерів), «Нахтігаль» (330 солдатів та офіцерів) були сформовані у квітні 1941 р. і, на думку керівників ОУН(б), мали скласти основу майбутньої української армії.

 

На початку Великої Вітчизняної війни у 26 районах і трьох обласних центрах п’яти областей Західної України спалахнули повстання проти радянської влади. Ще до появи німецьких військ повстанці захопили 11 районних центрів, забрали на військових складах Червоної армії 15 тис. рушниць, 7 тис. кулеметів, 6 тис. ручних гранат, військове спорядження, боєприпаси.

30 червня бойовики оволоділи радіостанцією і за підтримки українського батальйону «Нахтігаль» («Соловейко»), який увійшов до міста на сім годин раніше за австрійські дивізії вермахту, передали звістку про створення уряду Української держави на чолі з прем’єр-міністром Я. Стецьком.

 

Уряд Стецька уже 5 липня було розігнано. У Кракові був арештований С. Бандера, 9 липня у Львові був ув’язнений Я. Стецько. Обох депортували до Берліна і після допитів відправили до концтабору Заксенхаузен. Паралельно діяли націоналісти з ОУН(м) на чолі з О. Кандибою (Ольжичем). Члени ОУН утворили міську управу в Києві і намагалися заповнити своїми людьми всі адміністративні установи, культурно-освітні, наукові та інші організації.

5 жовтня 1941 р. явочним порядком у Києві керівні діячі ОУН (м) створили Українську національну раду, головою якої став професор-економіст М. Величковський. Націоналісти розглядали цю раду як передпарламент майбутньої Української держави. Але 17 листопада 1941 р. окупаційна влада заборонила її діяльність.

 

Члени похідних груп ОУН(б) використовували легальні й нелегальні можливості — утворювали міські управи, сільське самоуправління та інші різні установи, проникали в українську допоміжну поліцію, брали участь у створенні й діяльності української преси, культурно-освітніх закладів, усіма засобами поширювали серед населення самостійницькі настрої, ідеї відновлення Української незалежної держави.

6 липня 1941 р. А. Мельник, обстоюючи національно-консервативну ідею, знову звернувся до німецького керівництва з черговим проханням: дозволити українцям брати участь у хрестовому поході проти «більшовицького варварства». Заступник державного секретаря Німеччини І. Кундт заявив у Берліні С. Бандері: «Ми не ваші союзники, а завойовники російсько-

радянської території».

Із висловлювання С. Бандери

«Українські націоналісти насамперед захищають інтереси свого власного народу. Навіть якщо при вступі в Україну німецькі війська сприйматимуться як визволителі, таке ставлення може швидко змінитися, якщо Німеччина увійде без наміру відновлення Української держави й без відповідних гасел. Усяке насильство викличе опір».

У вересні 1941 р. було заарештовано близько 300 членів ОУН обох фракцій, 15 керівних діячів розстріляно. Наприкінці 1941–1942 р. нацисти знову провели арешти і розстріляли оунівців обох фракцій у багатьох містах України — у Києві, Житомирі, Чернігові, Кам’янці-Подільському, Харкові та ін. Зокрема масові арешти провели гестапівці в лютому 1942 р. у Києві. У ході репресій у 1942 р. тільки в Києві німці розстріляли 621 оунівця.

У камері № 34 київської тюрми залишився напис: «Тут сиділа і звідси іде на розстріл Олена Теліга» і зверху намальовано тризуб.

У вересні 1941 р. перша підпільна конференція ОУН(б) поставила завданням розгортати пропаганду серед населення в інтересах підготовки його до активної боротьби з німецькими окупантами, зайнятися збиранням і складуванням зброї і масовим навчанням членів ОУН військової справи. Для виконання цих завдань Провід ОУН(б) створив Крайовий військовий штаб.

Але до жовтня 1941 р. провідники ОУН(б) не видавали воєнних указів, до лютого 1943 р. — не було й політичних заяв, де б йшлося про широкомасштабну збройну боротьбу з окупантами.

Перші націоналістичні збройні формування створив на Поліссі Т. Боровець (псевдо Тарас Бульба) ще 1941 р. під назвою «Поліська Січ». Назву УПА Тарас Бульба вперше застосував для своїх загонів на початку 1942 р.

Але Бульба не підлягав ОУН, а орієнтувався на уряд УНР в екзилі. У жовтні 1942 року назву «УПА» запозичила ОУН(б).

Рух Опору в Україні Націоналістичних течій (оунівський рух)

Учасники

руху

 

1940 р. — відбувся розкол на ОУН(М) на чолі з А. Мельником а ОУН(В) на чолі з С. Бандерою (різними були методи досягнення мети — створення незалежної України: бандерівці робили ставку на власні сили й активні методи боротьби», а мельниківці покладали великі надії на Німеччину)

Форми

боротьби

 

Створення органів місцевого самоврядування; участь у створенні й діяльності української преси, культурно-освітніх

закладів, через які поширювали самостійницькі настрої;

створення підпільних, партизанських і регулярних військових структур

Основні

події

 

Створення у квітні 1941 р. бандерівцями за згодою з німецьким командуванням батальйонів «Роланд» (на чолі з Є. Побігущим) та «Нахтігаль» (на чолі з Р . Шухевичем).

Прийняття 30 червня 1941 р. у Л ьвові Акта проголошення

відновлення Української держави та формування уряду на

чолі з Я. Стецьком (Гітлер виступив проти самостійної Української держави; новостворений уряд був розігнаний; С. Бандера та Я. Стецько заарештовані).

Створення мельниківцями 5 жовтня 1941 р. в Києві Української національної ради на чолі з М. Величковським, які бачили в ньому передпарламент майбутньої Української держави (у листопаді 1941 р. її діяльність заборонена гітлерівцями). Осінь 1941 р. — репресії проти оунівців; перехід оунівців до боротьби з німцями.

14 жовтня 1942 р. — створення ОУН УПА (Української повстанської армії проводу ОУН), яка вела боротьбу як проти

німців, так і проти радянської влади

Висновок

Таким чином, національна течія зберегла ідею незалежності

України й зробила свій внесок у розгром німецько фашистськи загарбників

V. Узагальнення та систематизація знань

Бесіда

1. Які етапи пройшов радянський Рух Опору в роки війни?

2. Який вплив мав радянський партизанський та підпільний рух на події Другої світової війни?

3. У чому полягали особливості Руху Опору в Україні порівняно з іншими державами?

4. Представники якої течії українського Руху Опору, на вашу думку, зробив найбільший внесок у перемогу?

5. Як ви вважаєте, чому колишньому Президенту України В. Ющенку так і не вдалося, незважаючи на всі намагання, примирити ветеранів Червоної армії та ветеранів ОУН УПА?

6. Чому Указ В. Ющенка про присвоєння звання Героя України С. Бандері так неоднозначно було сприйнято у нашій державі? Свої думки обґрунтуйте.

VІ. Домашнє завдання

 

 

docx
До підручника
Історія України (рівень стандарту, академічний) 11 клас (Струкевич О.К., Романюк І.М., Дровозюк С.І.)
Додано
27 липня 2018
Переглядів
1816
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку