Матеріали педагогічної ради "Про життєтворчу компетентнність як основу успіху й самореалізацію вчителя та учня в умовах інноваційного розвитку

         Життєтворча компетентність - основа успіху й самореалізації

                   вчителя та учня в умовах інноваційного розвитку

                                                                                            Н.О.Кубенко  -

                                                                               заступник директора з НМР

  Сучасна шкільна освіта з огляду на Закон України «Про загальну середню  освіту», Концепцію «Нова українська школа» безпосередньо пов’язується

з успішним формуванням у здобувачів освіти умінь самостійно вчитися критично мислити, прагнути до самопізнання та самореалізації в різних видах діяльності, опановувати практичні вміння і навички, необхідні для життєвого вибору.

  Освіта набуває величезної значущості не лише для особистісного розвитку та соціальної мобільності людини. Вона стає найвагомішим чинником формування особистості,її життєстійкості та життєздатності в складних умовах глобального інформаційного суспільства, яке висуває до людини додаткові вимоги, створює нові ризики.

  У цих умовах освіта повинна стати чинником збереження, розвитку та примноження людського потенціалу, життєвого та життєтворчого потенціалу особистості. Досягнення особистістю життєвого успіху в сучасних суспільних умовах можливе лише за її соціальної активності, самореалізації, життєвої компетентності, життєтворчості.

  Життєва компетентність – це системна властивість особистості, яка дозволяє людині свідомо і творчо визначати та здійснювати власне життя, розвивати свою індивідуальність, вирішувати складні життєві завдання.

  Життєва компетентність  виконує три основні функції – забезпечує життєстійкість, життєздатність та життєтворчість особистостості.

   Життєтворчість – це духовно-практична цінність особистості, спрямована на проєктування, програмування та творче здійснення нею свого індивідуального життя. Знати, як це зробити – це важливо, тому що це успіх, свобода, самовираження, самоствердження.

  До групи   життєтворчих належать компетенції:

• життєпізнання (зумовлює здатність і готовність особистості до пізнання життя, самопізнання);
• життєпередбачення  (здатність до передбачення власної життєдіяльності у майбутньому; прогнозування її альтернативних варіантів);
• життєвого самовизначення (здатність і готовність до здійснення життєвого проєкту засобами життєдіяльності в реальному, щоденному житті).

 Випереджальний  розвиток життєвої компетентності має здійснюватись у процесі тренувального вирішення життєвих завдань у ході навчально-виховного процесу, проєктування, ігрових занять. Що дає можливість реалізувати основні принципи життєтворчості, а саме:

1. Навчитися пізнавати.

Здобувати знання задля ефективного поєднання загальної культури особистості з умінням учитися, здобувати необхідний життєвий досвід.

2. Навчитися діяти.

• Формувати зріле, компетентне ставлення до життя, професійне ставлення до трудової діяльності, власної професії.
• Встановлювати культуру життєвого та професійного самовизначення.

3. Навчитися жити разом.

Життєтворчість висуває особливі вимоги до здатності й готовності жити разом людей, які матимуть несхожі життєві стратегії, відмінні моделі життя, різні індивідуально-особистісні життєві проєкти, життєві цілі та завдання,  життєві плани.

4. Навчитися жити.

Сприяти розвитку особистості з метою формування її спроможності діяти, виявляючи незалежність, свідомо передбачаючи, прогнозуючи майбутнє, визначаючи власну життєву стратегію та життєвий проєкт.

  Це, відповідно, вимагає оновлення стратегії управління процесом навчання і висуває основні завдання до школи:

   школа має стати  центром моделювання майбутнього, його випереджального відображення й конструктивного педагогічного осмислення та освоєння, методичного опрацювання, впровадження в навчально-виховний процес. Завдяки цьому школі вдасться кардинально посилити життєвий запит змісту освіти.

    Основні завдання учнів:

у сучасних  умовах учень потребуватиме не величезного обсягу знань та інформації, а «вічних істин», уміння самостійно оновлювати й розширювати свій культурний і життєвий досвід (шукати й застосовувати необхідну інформацію, здійснювати самоосвіту, навчатися протягом усього життя). Учню необхідні не знання про певні види діяльності, а володіння цими видами діяльності, здатність і готовність успішно застосовувати їх у власному житті, удосконалювати у процесі застосування, оволодівати суміжними видами діяльності.

   Таким чином життєтворчість – особлива форма творчого самовиявлення людини. Йдеться про життєздійснення, активне і свідоме творення людиною самого себе.

    У процесі життєтворчості, подоланні кризових явищ зростає роль школи, яка покликана допомогти дитині знайти смисл життя, створивши для цього повноцінні умови для її фізичного, інтелектуального, духовного розвитку.

Педагогіка життєтворчості озброює освітян перспективними технологіями життєздійснення, моделями життя, визначенням провідної лінії життя.

    Пафос педагогіки життєтворчості становить ідея про те, що мета-завдання – у своєму житті втілити свій проєкт, свою життєву програму, але складену за таким алгоритмом, який веде до гідного людини життєздійснення.

    «Життя,- за визначенням С.Гессена,- і є освіта, і теорія освіти є по суті теорія життя».

    Впродовж 10-12 років жодна соціальна інституція не може змагатися зі школою в глибині та в силі впливу на життя особистості. Значущість життєтворчого потенціалу школи, її можливостей впливати на розвиток життєвої компетентності, становлення та реалізацію життєвого прєктування особистості важко переоцінити.

    Характеризуючи життєтворчий потенціал 12-річної школи, ми виходимо із його значущості для розвитку життєвого потенціалу особистості учня. За цим критерієм ми можемо виділити наступні складові життєтворчого потенціалу школи:

1. Дидактичний потенціал розвитку індивідуально-особистісної життєтворчост іта життєвого проєктування пов’язано з:

• визначенням нових цілей та завдань, очікуваних результатів навчання, зумовлених компетентнісним підходом до загальної середньої освіти;
• включенням у зміст загальної середньої освіти навчальних дисциплін, які мають на меті розкриття, розвиток та реалізацію життєтворчого потенціалу учнів ( наскрізні лінії,  STEM- освіта);
• застосування інноваційних, інтерактивних методів навчання;
• відходом від тотальності класно-урочної системи на користь альтернативних форм організації навчання.

  Проте ключовим елементом навчання та виховання є урок. Які б новації не вводилися, лише на уроці зустрічаються учасники освітнього процесу: учитель і учень.

   Урок – це дзеркало загальної педагогічної культури вчителя, мірило його інтелектуального скарбу. Сучасний урок – це твір мистецтва, де педагог використовує всі можливості для розвитку особистості учня.

2. Виховний потенціал розвитку індивідуально-особистісної життєтворчості та життєвого проєктування пов’язано з:

• визначенням нових цілей та завдань, очікуваних результатів процесу виховання у навчальному закладі, які відповідають суспільно-економічним умовам;
• посиленням уваги до морального та етичного виховання.

Не менш важливим завданням навчального закладу, пов’язаним із вихованням молодого покоління, є формування ціннісних орієнтацій навчальної діяльності учнів.

    Ціннісні орієнтації навчальної діяльності  - це важливий структурний компонент, усвідомлений учнями як спрямованість діяльності на пізнання особистістю самого себе, пізнання іншого та пізнання світу через призму цінностей, що виконують регулятивну, орієнтувальну функції, компонент, який визначає установку особистості на включення її в активну діяльність.

  Основними напрямками є:

• здобуття міцних та глибоких знань;
• формування ставлення до навчальної діяльності;
• забезпечення життєдіяльності в навколишній дійсності.

Учень розуміє, що він може взаємодіяти зі світом на основі цінностей, які формують його життєздатнність та життєтворчість.

  У цьому контексті завдання школи полягає в стимулюванні рефлексій учня з приводу власного майбутнього. Учня необхідно пов’язати з його життям, з багатоманіттям життєвих цілей, завдань. Але зробити це так, щоб учень постійно відчував присутнність майбутнього. Живучи реальним, наповнеим змістом теперішнім, він має орієнтуватися на майбутній результат. У процесі цієї роботи учень вчиться адекватно оцінювати свої перспективи у певній діяльності.

   Отже, усе, що відбувається у процесі навчання і виховання, - це є повноцінне життя учня. Школа допомагає підростаючому поколінню усвідомити цінність життя, гідного людини, виробити свою життєву стратегію.

     Методичними умовами формування ціннісних орієнтацій є:

- зорієнтованість учнів на формування цілей на кожному уроці;

Посилення ціннісного аспекту у змісті знань;

Спеціальна організація активної і творчої навчальної діяльності;

Застосування активних та інтерактивних методів навчання, спрямованих на реалізацію особистісного й емоційного змісту , на професійне самовизначення особистості, формування основ професійної компетентності.

   Під час розвитку життєздатності, формування життєтворчості, використання індивідуального підходу до кожного суб’єкта в освітньому процесі, що є основою створення моделі школи життєтворчості, враховують п’ять принципів педагогічної техніки.

1. Принцип свободи вибору.
2. Принцип відкритості.
3. Принцип діяльності.
4. Принцип зворотного зв’язку.
5. Принцип ідеальності.

  Соціально- педагогічна компетентність учителя передбачає вміння розуміти можливості й потреби кожної дитини, організовувати навчально-виховну діяльність грамотно й послідовно, створювати для кожної дитини умови, у яких би вона почувалася впевнено, могла проявляти й розвивати всі свої можливості.

  Як зазначається в Концепції «Нова українська школа», роль учителя полягає в тому, щоб не лише забезпечити трансляцію знань, а й бути людиною культури і вселюдських цінностей, провідником цілей державотворення.

  Діяльність педагога не обмежується викладанням власного предмета, це фахівець, який здатний здійснювати міждисциплінарні зв’язки й усвідомлює значущість професійних знань у контексті соціокультурного простору. Важливим є його вміння організувати навчальний процес як педагогічну взаємодію, спрямовану на розвиток особистості, її підготовку до розв’язання завдань життєтворчості. Головна увага звертається на розвиток домінантних якостей особистості педагога, які формують здатність до творчості. До таких базових якостей належать:

1. Підсистема спрямованості: позитивне уявлення про себе, бажання пізнати себе, творчий інтерес, готовність до пошуку нового, мотивація досягнень.
2. Підсистема характерологічних особливостей учителя: самостійність, ініціативність, упевненість у своїх силах, здібностях, емоційна активність.
3. Підсистема творчих умінь:здатність до оригінальних ідей, здатність до дослідницької діяльності.
4. Підсистема індивідуальних особливостей психічних процесів.

Реалізуючи гуманітарну природу своєї професії, учитель як вихователь, організатор навчального процесу не обмежується оцінкою навченості учнів, а стимулює їхні особисті досягнення.