матеріали Всеукраїнської експедиції учнівської молоді «Моя Батьківщина - Україна» «Із попелу забуття» «А пам’ять, краю мій, не має меж, умитий ностальгійною сльозою…»

Про матеріал

Пошукова робота учнів про вимушені переселення 1947 року, написаних на основі спогадів очевидців

Перегляд файлу

Міністерство освіти і науки України

Управління освіти і науки Тернопільської облдержадміністрації

Відділ освіти, молоді та спорту Бучацької районної державної адміністрації

Новоставська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів

На конкурс

матеріали Всеукраїнської експедиції учнівської молоді

«Моя Батьківщина - Україна»

«Із попелу забуття»

«А пам’ять, краю мій, не має меж, умитий ностальгійною сльозою…»

$C:\Users\PC\Desktop\Операція ЗАХІД\zahid-05.jpg$

Піготували

члени патріотичного клубу

«Молода Просвіта»

Керівник:

педагог-організатор

Потюк Марія Василівна

Новоставці -2018 р

Виконали члени патріотичного глубу «Молода Просвіта» Новоставської ЗОШ І-ІІ ступенів:

Бабій Олеся – учениця 9 класу, збирала матеріал, записувала спогади жителів села Новоставці, які були переселені та їх родичів;

Мельник Ганна – учениця 9 класу, опрацьовувала історичні джерела;

Коліщинська Євгенія– учениця 8 класу, збирала фотографії переселенців та карти територій, які були охоплені під час проведення операцій;

Халімон Марія - учениця 8 класу, опрацьовувала зібраний матеріал на комп’ютері, складала маршрут експедиції.

Керівник:

Потюк Марія Василівна –педагог-організатор Новоставської ЗОШ І-ІІ ст.

Район проведення – Бучацький район с.Новоставці.

$C:\Users\PC\Desktop\Операція ЗАХІД\Операція ЗАХІД\Фото\Коліщинська\20171211_135451.jpg$

Вступ

Зовсім недавно у школі було проведено ряд заходів до 70-х роковин проведення операцій «Захід» та «Вісла». Ми, члени патріотичного клубу «Молода Просвіта», завжди беремо участь у таких заходах. Ця тема надзвичайно цікавою виявилася для нас. Тому ми вирішили більш детально дослідити цю тему і з’ясувати , як наше село пов’язане з цими подіями. Спочатку ми опрацювали літературу на дану тематику та інтернет-ресурси. Потім дізналися, що у нашому селі проживає кілька сімей, які були переселенцями під час проведення операції «Вісла». Ми негайно вирушили до них, щоб отримати достовірну інформацію з уст очевидців. На жаль, не з усіма вдалося поспілкуватися: пройшло багато часу, деякі старожили померли.

Основною метою роботи було дослідити доступні джерела та проаналізувати їх, визначити якими були причини масових переселень українців західних регіонів, як проходили самі операції та якими були їх наслідки. Окрім історичних джерел ми маємо змогу отримати інформацію від очевидців, які проживають у селі Новоставці.

Реалізація поставленої мети можлива через виконання таких завдань:

Дослідити передумови, причини та наслідки проведення масових переселень українців західних областей, використовуючи історичні джерела сільської бібліотеки.
З’ясувати, як саме відбувалися операції «Захід» та «Вісла» (пошук інформації в Інтернет ресурсах).
Зібрати та проаналізувати історичні джерела: спогади очевидців, архівні документи, спогади старожилів села Новоставці.
Зібрані матеріали систематизувати, упорядкувати та віддати у шкільний архів для подальшого використання.

Актуальність теми зумовлена недостатнім її дослідженням. Оскільки говорити про це питання відкрито можна було лише за часів незалежної України, то на сьогодні існує дуже мало наукової літератури, де порушена ця проблема. А часу пройшло вже дуже багато, ще є можливість отримати цінну інформацію з уст очевидців. Саме тому ми обрали таку тему роботи, яка буде актуальною завжди, адже ми живемо на землі, яка стала свідком тих подій.

А зібрані матеріали можна використовувати на уроках історії Украни, під час проведення виховних заходів, уроків мужності, лінійок пам’яті, «круглих столів», усних журналів тощо.

Характеристика життя жителів західноукраїнських земель України.

Свою пошукову роботу ми розпочали у з опрацювання історичної літератури в сільській бібліотеці, яка знаходиться на вул. Центральній, 82. Першою, з якою ми ознайомилися, була книга «Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ–ХХ ст. Історичні нариси», автори Д.В. Архієрейський, О.Г. Бажан, Т.В. Бикова та ін. Опрацювавши розділ ХІ «Терор і тероризм у Західній Україні», ми змогли проаналізувати причини масових переселень українців, усвідомити масштаби, перебіг та наслідки опрацій «Захід» та «Вісла».

Отож, почнемо з часів, коли закінчилася війна… Після війни українські землі були спустошені, республіка потребувала значних матеріальних, фізичних, моральних затрат, щоб відновити підприємства важкої індустрії, колгоспи, радгоспи, установи освіти, культури, охорони здоров’я.

Особливої уваги керівництва держави потребували західноукраїнські землі, адже вони потерпали, окрім німецької окупації, ще й від українсько-польського конфлікту. Виснажені війною люди прагнули миру, вони з надією чекали своїх рідних і близьких, котрі воювали у лавах радянської арміїї та тих, які були вивезені, як робоча сила, до Німеччини. Тому уряд виділив значну частину коштів та матеріальних ресурсів на відновлення благоустрію Заходу.

Почалася політика колективізації, уряд намагався таким чином ліквідувати гострий дефіцит харчових продуктів. Оскільки традиції та особливості господарювання населення мало враховувалися, це викликало невдоволення у селян. По селах продовжувало діяльність підпілля в ідеологічній боротьбі проти більшовиків.

Частина жителів західних земель у серці плекали надію на суверенну республіку. Оскільки у плани Кремля не входило надання незалежності Україні, продовжило активну діяльність підпілля – ОУН. Слід зазначити, що значна частина мешканців краю підтримувала діяльність ОУН і УПА.

Перші післявоєнні роки розпочалися з тривале протистояння між радянською владою та підпіллям. Однією з таких масових операцій була «Велика блокада» (січень-квітень 1946 р.), радянські гарнізони здійснювали рейди Прикарпаття і Карпатського краю, застосовувалася авіація. В результаті чисельність руху опору скоротилася. УПА було реорганізовано: вона почала діяти окремими взводами, лише в окремих випадках об’єднувалася в сотні або курені.

Причини, підготовка та масштаби та наслідки примусового виселення жителів західноукраїнських областей вглиб СРСР у жовтні 1947 року. Операція «Захід»

Після завершення радянсько-німецької війни, більшість політичних і збройних акцій УПА спрямовувалась проти непопулярних заходів радянської влади — проведення масової мобілізації, переслідування УГКЦ, депортації місцевого цивільного населення, насильницької колективізації.

На початку 1947 р. операції радянська влада вдається до проведення оперативно-військових операцій, що мають за мету пошук, блокування та знешкодження бункерів, криївок провідних діячів ОУН, командирів УПА.

Занепокоєне складною ситуацією в Західній Україні, політичне керівництво країни постійно шукало нові форми нейтралізації повстанського руху.

Починаючи з травня 1945 р. й до 1949 р. радянська влада оголосила 7 амністій для учасників націоналістичного підпілля. Пропозицією уряду скласти зброю в обмін на повне прощення в травні 1945 р. скористалося до 30 тис. повстанців, а в грудні 1949 р. понад 77 тис. учасників руху опору. В пошуках ефективних методів боротьби з озброєним підпіллям апарат правоохоронних органів УРСР вдається до створення «спецгруп» з числа колишніх партизан та перевербованих вояків УПА, легендованих під учасників опору. Завдання «конспіративно-розвідувальних груп» полягало в перевірці агентурних даних щодо причетності підозрілих осіб до ОУН–УПА, розклад підпілля зсередини.

Діяльність так званих «спецгруп» МДБ УРСР часто супроводжувалась актами насильства, грабежу, мародерства, перевдяганнями у форму повстанців з провокаційною метою, нищенням населених пунктів, інколи разом з мешканцями.

Заради послаблення національно-визвольного руху в Західній Україні радянська влада вдається до каральних акцій проти місцевого мирного населення, звинуваченого у співпраці та співчутті повстанцям. Поштовхом до репресивних заходів стосовно близьких та рідних повстанців стало розпорядження наркома внутрішніх справ СРСР Л. Берії № 7129 від 31 березня 1944 р. в якому двом заступникам наркома внутрішніх справ СРСР С. Круглову, І. Сєрову та наркому внутрішніх справ УРСР В. Рясному наказувалося: «Всіх повнолітніх членів сімей засуджених оунівців, а також активних повстанців як арештованих, так і убитих у зіткненнях — засилати у віддалені райони Красноярського краю, Омської, Новосибірської та Іркутської областей, а їхнє майно конфіскувати відповідно до наказу НКВС СРСР №001552 від 10 грудня 1940 р.»².

Лише впродовж 1944 р. з Волинської, Дрогобицької, Львівської, Рівненської, Станіславської, Тернопільської областей було відправлено в заслання 4724 родини загальною кількістю 12 762 осіб.

Фрагмент карти проведення операції «Запад» у Тернопільській області. Синій колір – кількість «контингенту» (осіб, які підлягають депортації). Червоний – кількість військовослужбовців МГБ, залучених до проведення депортації. Жовтогарячі кружечки – місця дислокації оперативних груп військ МГБ

Найбільша депортація населення із Західної України відбулася в жовтні 1947 р. Вона увійшла в історію під кодовою назвою операція «Захід». Спираючись на документальні матеріали, що зберігаються в Галузевому державному архіві Служби безпеки України можна стверджувати, що задум провести в західноукраїнському регіоні чергову і наймасштабнішу репресивну акцію належить заступнику міністра державної безпеки СРСР генерал-лейтенанту С.Огольцову та міністру державної безпеки УРСР генерал-лейтенанту С.Савченку, які в спільному листі на ім’я міністра держбезпеки СРСР генерал-полковника В. Абакумова від 24 травня 1947 р. просили дозволу від МДБ СРСР продовжити депортаційну практику, мотивуючи своє прохання наступним чином: «Виселення сімей оунівців та бандитів, як показав досвід, стало вельми ефективним засобом боротьби з оунівським підпіллям та бандитизмом, значною мірою сприяло розкладанню підпілля та банд, викликало явку з повинною, ускладнювало оунівським керманичам вербовку нових членів ОУН та бандитів, штовхало тих хто з’явився з повинною на активну боротьбу з бандами, скорочувало базу пособників, так як місцеве населення, боячись такої репресії, як виселення сімей, відмовлялось надавати бандитам матеріальну допомогу»⁶.

Міністр держбезпеки УРСР генерал-лейтенант Сергій Савченко

Міністр держбезпеки УРСР генерал-лейтенант Сергій Савченко

На виконання постанови вищого політичного керівництва країни міністр державної безпеки СРСР В. Абакумов 22 серпня 1947 р. видав наказ за № 00430 «Про виселення сімей засуджених, убитих, перебуваючих на нелегальному становищі, активних націоналістів та бандитів з території західних областей України». Додатком до наказу була інструкція «Про порядок проведення виселення сімей активних націоналістів та бандитів із західних областей України», в якій чітко прописувалось хто підлягає виселенню (повнолітні та неповнолітні члени сімей повстанців та їх близькі родичі, які проживають спільно), докладно роз’яснювалися функції спеціальної групи оперативних співробітників, які «разом з представниками місцевих органів влади повинні будуть здійснювати процедуру виселення»⁵.

Підготовка до операції тривала всього два місяці. Отримавши вказівки з Москви про «зачистку» території Західної України від «ворогів народу та їх пособників», місцеві підрозділи МДБ та МВС спільно зі працівниками райкомів КП(б)У почали складати списки кандидатів на депортацію, розподіл за населеними пунктами військових підрозділів, автомобільного та гужевого транспорту.

Акція насильного переміщення великої кількості людей розроблялася співробітниками МДБ по всім канонам військової операції. На період проведення депортації була розроблена спеціальна таблиця радіосигналів (наприклад, комбінація цифр «470» означала — «виселення закінчив»; «617» — «веду бій з бандою в координатах» і т. п.). На військових топографічних картах співробітники МДБ відобразили місця спеціальних збірних пунктів, схеми розташування нафтових баз, полкових складів паливно-мастильних матеріалів, заправних пунктів автомашин, напрямок руху транспорту зі спецконтингентом. Завчасно у друкарні було виготовлено бланки: «Ешелонний список висланих сімей», «Протокол обшуку», «Акт опису майна». Варто підкреслити, що операція «Захід» готувалася в режимі суворої секретності. Наприклад, секретарі райкомів партії та начальники місцевих підрозділів МДБ були поінформовані про каральну акцію за 2–3 дні, а інші виконавці дізналися про депортацію

тільки з початком її реалізації — о 6 ранку 21 жовтня 1947 р.⁵

Результати операції «Захід» були підведені в кінці жовтня 1947 р. Міністр внутрішніх справ СРСР С. Круглов у листі на ім’я заступника голови Ради міністрів СРСР Л. Берії доповідав про вилучення із західних областей України 26682 сімей спецпереселенців. Масштаби жовтневої 1947 р. депортації з теренів Західної України постійно уточнювалися.

Зусилля співробітників МДБ СРСР у проведенні в найкоротші терміни наймасовішої депортаційної акції на теренах Західної України були належним чином оцінені в Кремлі. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 жовтня 1948 р. «за успішне виконання спеціального завдання Уряду» по боротьбі з націоналістичним підпіллям в Західній Україні були нагороджені: орденом Червоного Прапора — начальник ГУВВ МДБ СРСР генерал-лейтенант Петро Васильович Бурмак; начальник УМДБ Львівської області генерал-лейтенант Олександр Іванович Воронін; заступник начальника 5 управлення МДБ СРСР полковник Михайло Нифонович Головков; начальник УМДБ Тернопільської області полковник Василь Дмитрович Коломієць; начальник УМДБ Дрогобицької області полковник Володимир Федорович Майструк; 1-й заступник міністра держбезпеки СРСР генерал-лейтенант Сергій Іванович Огольцов; начальник УМДБ Станіславської області полковник Роман Миколайович Сараєв; орденом Вітчизняної війни I степеня — заступник міністра держбезпеки СРСР генерал-лейтенант Афанасій Сергійович Блінов; начальник ГУО МДБ СРСР на транспорті генерал-лейтенант Олександр Анатолійович Вадіс; заступник міністра внутрішніх справ УРСР по неоперативним питанням комісар міліції 3 рангу Микола Олексійович Дятлов;

начальник УМДБ Волинської області полковник Іван Арсентійович Матвієнко; начальник УМДБ Чернівецької області полковник Микола Антонович Решетов; начальник УМДБ Рівненської області полковник Володимир Григорович Шевченко. Всього було нагороджено 1708 осіб, з них орденом Червоного Прапора — 49, орденом Вітчизняної війни I ступеня — 193, орденом Вітчизняної війни II ступеня — 272, орденом Червоної Зірки — 572, медаллю «За відвагу» — 523, медаллю «За бойові заслуги» — 99⁶.

Звуження радянською системою до критичної межі соціальної бази ОУН та УПА шляхом репресій та депортацій «антирадянського елемента» вирішило долю повстансько-підпільного руху. Складне становище, в якому опинилось націоналістичне підпілля на західноукраїнських землях в кінці 1940-х р., змусило президію Української Головної Визвольної Ради (координатора національно-визвольного руху в Україні) прийняти рішення про остаточне згортання діяльності УПА як збройної формації. Широка громадськість дізналася про саму масову депортації населення Західної України лише в часи «горбачовської перебудови».

Операція «Вісла». Причини та наслідки.

Досліджуючи життя мешканців західноукраїнських земель у післявоєнні роки, неможливо залишити поза увагою польсько-український конфлікт, що призвів до операції «Вісла» (28 квітня 1947 року).

Інформація про дану операцію довгий час замовчувалася, тільки в роки незалежності держави започатковано видання збірників документів, матеріалів і спогадів про переселення українців з прикордонних територій Польщі.

У складі Польщі опинилися споконвічні українські землі - Лемківщина, Надсяння, Холмщина, Підляшшя, на яких залишилось понад 700000 українців. Частина земель Західної України тривалий час входила до складу Речі Посполитої. От після закінчення Другої світової війни польські політичні партії вирішили залишити ці землі у складі Польщі. На користь виселення з Польщі національних меншин висловлювалися польські комуністи, які хотіли бачити майбутню Польщу однонаціональною державою.

Проведена польською комуністичною владою у 1947 році операція «Вісла» була продовженням широкомасштабної переселенської акції у 1944-1946 рр., що мала на меті зробити політичні кордони між УРСР та Польщею. В результаті підписаної 9 вересня 1944 р. угоди між Польським комітетом національного визволення та урядом УРСР протягом жовтня 1944 – серпня 1946 рр. у ході так званого «обміну населенням» було загалом переселено 482 тис. українців із Польщі та 788 тис. поляків із УРСР. Навіть застосовуючи жорстокі репресії, польській владі не вдалося повністю очистити територію по лінії Керзона від українців. Історики називають різні цифри української людності, що залишилася на території Лемківщини, Холмщини, Підляшшя та Надсяння після 1946 р.– від 150 до 220 тис. осіб. Саме на їх усунення була спрямована акція «Вісла».

Організаційні приготування до виселення українців із Закерзоння почалися ще у січні 1947 р., коли військові частини, що діяли на терені південно-східних воєводств Польщі, отримали наказ скласти списки українських і змішаних родин. Ці списки були згодом використані під час проведення операції «Вісла» весною-влітку цього року. Цей етап приготувань завершився наприкінці лютого 1947 р., коли заступник начальника Генерального штабу Польщі генерал Стефан Моссор представив на засіданні Державної комісії безпеки концепцію переселення українців на західні землі, що були приєднані до Польщі за рішенням Потсдамської конференції. Йдеться про такі звані «зємеодзискане» (повернуті землі), тобто про Південну Пруссію та Сілезію.

Формальним приводом до початку операції «Вісла» стала загибель 28 березня 1947 р. у засідці, організованій об’єднаними сотнями УПА «Хріна» та «Стаха», заступника міністра оборони Польщі генерал-полковника Кароля Сверчевського («Вальтер»). Досі точно не встановлено, чи це був справді збіг обставин, чи свідома провокація комуністичних органів безпеки. Як свідчить польський історик Г. Мотика, українські повстанці насправді не знали, що вбили високопоставленого польського генерала, маючи на меті у першу чергу поповнити свої запаси амуніції. Це пояснює, чому сам командир УПА С. Стебельський («Хрін»), чия сотня здійснила засідку, жодним словом не згадав про цю подію у свої спогадах, написаних до своєї загибелі у 1949 р.

29 березня 1947 р. на засіданні Політбюро ПРП на пропозицію генерального секретаря Владислава Гомулки було ухвалено рішення провести в рамках репресивної акції цілковиту депортацію українців та змішаних родин із території Люблінського, Ряшівського й Краківського воєводств у новостворені на колишніх німецьких землях воєводства: Вроцлавське, Гданське, Ольштинське, Познанське й Щецінське.

Деякі дослідники, в тому числі і польські, стверджують, що причина переселення нібито у діяльності підпілля, перебільшена. У цей час УПА вже не мало великого впливу, припинилися напади на підрозділи Війська Польського. Тоді, яка ж причина масових переселень? Існує думка, що поляки вирішили запозичити модель проведення національної політики.

Почалася ворожа пропаганда проти українців на території Польщі. З вересня 1945 року уряд Польщі, всупереч рішенню, прийнятому на Варшавській конференції, направив на українські землі 3 дивізії піхоти з метою примусового вивезення українців на територію УРСР. Запалали цілі села на Лемківщині, Надсянні, Холмщині. Так у селі Піскоровичі загинуло 720 осіб, а у с.Павлокома - 365, у с. Малковичі - 140, у с. Вільшани - 18 українців. Згоріли цілком с. Завадка, де під час акцій вбито 32 особи, і с. Кальниця, де загинуло 20 осіб. Делегатів Варшавської конференції заарештували, українські комітети ліквідували.

З вересня 1945 року до липня 1946 року виселили 280000 українців. Згодом депортували 482880 українців. У протоколі Політбюро ЦК ПОРП окремим пунктом визначена сутність акції переселення, як "репресивна". В рамках цієї акції проти українського населення прийнято постанову: операцію виселення ("Вісла") узгодити з урядом Радянського Союзу та Чехословаччини.

28 квітня 1947 року оперативна група "Вісла", що налічувала близько 20 тисяч солдатів, розпочала виселення українців. Акція, що означала заперечення будь-якого права людини, намір знищити духовні корені українського народу шляхом його тотального виселення, охопила територію 19500 км² - Лемківщину, Надсяння, Холмщину, Підляшшя. Того дня шість дивізій Війська Польського оточили українські села, а відділи НКВС і Чехословацької прикордонної сторожі заблокували кордони на сході і півночі.

Депортація проходила в три етапи: перший – із 28 квітня до 15 червня 1947 р. виселяли українців із повітів Лісно, Сянік, Перемишль, Ясло, Коросно, Любачів, Горлиці, Ярослав; другий – із 15 червня 1947 р. до 30 червня 1947 р. виселяли українське населення з повітів Новий Сонч, Новий Тарг, Томашів Любельський, Грубешів. Протягом третього етапу, який тривав із початку липня 1947 р. до кінця жовтня 1947 р., було виселено населення з решти повітів Закерзоння.

Висновок

Операція «Вісла» мала на меті «остаточно вирішити» українське питання у Польщі, виселивши та розпорошивши 150 тис. українців із Закерзоння у західних та північних районах Польщі. Масштаб репресій, застосованих польською владою проти учасників руху опору та цивільного населення під час депортацій, не мав аналогу у повоєнній історії Польщі. Виселене українське населення було піддане асиміляції, будучи позбавлене права повернутися на рідні землі під загрозою ув’язнення в таборі та навіть покинути місця свого проживання без згоди органів безпеки, а також користуватися власною релігією та навчатися рідною мовою. Депортації виступали формою колективного покарання українців. Українські історики розглядають операцію «Вісла» як останній акорд українсько-польського конфлікту під час Другої світової війни та після її завершення. Переселення стосувалося всіх українців без огляду на ступінь їх лояльності до польської держави або співпраці з підпіллям. Урядовим декретом від 27 серпня 1947 р. українців позбавляли права на господарства, з яких вони були виселені під час акції «Вісла». У державну власність перейшло все майно греко-католицької церкви та українських інституцій та організацій. Провівши інтенсивну осадницьку акцію на колишніх українських землях, польська влада здійснила «реполонізацію південно-східних кресів», однак ці землі до сьогодні залишаються найменш заселеними. 3 серпня 1990 року Сенат Польської Республіки прийняв резолюцію про засудження операції «Вісла», однак питання про відшкодування збитків, завданих виселеним українцям, залишається відкритим.

Список літератури

1. Аркуша О. Від «подоляків» до «ендеції» (еволюція польсько-українських взаємин на зламі XIX-XX ст.) // Українсько-польські відносини в Галичині у ХХ столітті : Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (21—22 листопада 1996 р.). — Івано-Франківськ: Плай, 1997. — С. 83-87 .

2. Бондаренко Г.В., Савич Р.В. Вплив Другої світової війни на долю населення прикордонних територій України і Польщі // Друга світова війна і Україна: Матеріали наукової конференції (27—28 квітня 1996 р.). — К.: Інститут історії України НАН України, 1996. — С. 213—220.

3. Вронська Т. Заручники тоталітарного режиму: репресії проти родин «ворогів

народу» в Україні (1917–1953 рр.). — К., 2009. — С. 362.

4.Вронська Т. В. Позасудові репресії членів сімей учасників національно-визвольного руху в західних областях України (1944-1952): монографія / Інститут історії України НАН України; Інститут оперативної діяльності та державної безпеки Служби безпеки України. - X.: Право, 2008.

5. Літопис Української повстанської Армії. Документи і матеріали / Холмщина і Підляшшя: [упоряд. П. Потічний, С. Шпак, Є. Штендера]. – Торонто; Львів, 2003. – Т. 39. – 1043 с.

6. Макар Ю. Холмщина і Підляшшя в першій половині XX ст. – Львів, 2003. – С. 15–20.

7. Надольський Й. Депортаційна політика сталінського тоталітарного режиму в західних областях України (1939-1953 рр.). – Луцьк, 2008.

8.Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ–ХХ ст. Історичні нариси / Д.В. Архієрейський, О.Г. Бажан, Т.В. Бикова та ін. — К.: Наукова думка, 2002. — С. 752.

Джерела