Матеріали з краєзнавчої експедиції "Моя Батьківщина - Україна" на тему "Використання флористики в побуті українців"

Про матеріал
Пошукова, дослідницька, краєзнавча робота щодо розвитку та використання флористики в побуті та під час обрядів українців, зокрема, на території с.Підвисоке Оратівського району Вінницької області. Актуальність проблеми: в час розвитку прогресивних технологій, широко набуває популярності медіа-местецтво, натомість, декоративно-прикладне - (в тому числі й флористика) стрімко втрачає популярність серед молоді. Причини: недостатнє висвітлення та ознайомлення з таким мистецтвом, необізнаність з техніками флористики, низька просвітницька діяльність.
Перегляд файлу

Відділ освіти Оратівської  райдержадміністрації  Вінницької області

 

НВК «ДНЗ-ЗОШ І-ІІІ ступенів» с.Фронтівка

Оратівський район Вінницька область

C:\Users\1212121\Desktop\мума\logo.png

 

 

 

 

 

 

Всеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської  молоді

«Моя Батьківщина – Україна»

Напрям експедиції: «Із батьківської криниці»

 

 

 

C:\Users\1212121\Desktop\мума\ex13.jpg

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                           

                                                          

2019

C:\Users\1212121\Desktop\мума\20191113_181012.jpg

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконавці: учні 10 класу НВК «ДНЗ -ЗОШ І-ІІІ ступенів» с.Фронтівка

 

Керівник: Сирота Жанна Василівна -  вчитель української мови та літератури  НВК «ДНЗ -ЗОШ І-ІІІ ступенів» с.Фронтівка

Тел.0684133417

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

  І. Вступ

   1.1 Краса мистецтва – духовно-естетична цінність людства…………… 4

ІІ. Історія виникнення та  розвитку флористики як виду мистецтва ….. 6

ІІІ. Розвиток та використання флористики в побуті с.Підвисоке  Оратівського району Вінницької області від минулих часів до сьогодення

…………………………………………………………………………………… 11

ІV. Створення клубу флористики «Чарівниці» в с. Підвисоке. Досягнення  та творче зростання: від клубу «Чарівниці» до «народної аматорської» студії флористики «Чарівниці» при Підвисоцькому будинку культури ……………………………………………………………………………………20

V. Висновки ………………………………………………………………………

VІ. Література …………………………………………………………………….

VІІ. Додатки …………………………………………………………………….

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. ВСТУП

1.1 Краса мистецтва – духовно-естетична цінність людства

Наші уявлення про прекрасне зумовлюються передусім світоглядними принципами. Це уявлення еволюціонує в контексті соціально-культурних обставин, у духовній атмосфері певного історичного часу. І хоча релігійні, натуралістичні, ідеалістичні, матеріалістичні вчення істотно відрізняються між собою, вони майже одностайні, коли йдеться про красу. Ця одностайність окреслюється тим, що краса мистецтва є духовно-естетичною цінністю.  Прекрасним називають те, що дає людині естетичну насолоду і задоволення від взаємодії з ним. Єднання частин у таке ціле, у якому виявляється прекрасне, називають гармонією. Ця здатність явища, події чи предмета відповідати певному ціннісному відношенню у всіх складових викликає те специфічне задоволення, яке називають естетичним.

У сфері духовності краса здебільшого виступає як певний символ ідеальних культурних цінностей. Різні народи та епохи мають різні канони краси. Особливим проявом краси є художній образ, поширений у мистецтві. Витвори мистецтва як форма об'єктивізації уявлення про ідеал прекрасного стають предметно-чуттєвим символом краси, еталоном, взірцем, який зрозумілий багатьом і сприймається особливо яскраво, гостро виявленими чуттями. Тому саме мистецтво є найпоширенішою формою виховання здатності чуттєво сприймати та виявляти єдність частин у певному цілому, використовуючи для цього зразки прекрасного, гармонійного поєднання.

Зв'язок краси з ціннісною орієнтацією людини було помічено ще нашими пращурами. Відбувається це за допомогою естетичного виховання, формування певних естетичних смаків.

Прекрасне є для людини (людства) джерелом і наслідком почуття естетичної насолоди, естетичного виховання, радості від творення гармонії, у якій кожна складова знаходиться на своєму необхідному місці, без якої ціле неможливе, неповне, потворне. Тому естетичне почуття є одним із найбільш притаманних людині, без нього вона не може уявити себе як частину світу, як частину суспільства, необхідність свого існування. Отож, флористика як декоративне мистецтво, також  викликає в людини почуття насолоди від творення та споглядання витворів з природного матеріалу, для декорації побуту.

Мета роботи: провести пошукову, дослідницьку, краєзнавчу роботу щодо розвитку та використання флористики в побуті та під час обрядів українців, зокрема, на території с.Підвисоке Оратівського району Вінницької області.

Актуальність проблеми: в час розвитку прогресивних технологій, широко набуває популярності медіа-местецтво, натомість, декоративно-прикладне  -  (в тому числі й флористика) стрімко втрачає популярність серед молоді. Причини: недостатнє висвітлення та ознайомлення з таким мистецтвом, необізнаність з техніками флористики, низька просвітницька діяльність.

Завдання експедиції:

  • З`ясувати історичний розвиток флористики як виду мистецтва;
  • Визначити, яку роль відіграє таке мистецтво в побуті українців;
  • Дослідити виникнення флористики в с.Підвисоке;
  • Поширювати  та зберігати визначні здобутки майстринь;
  • C:\Users\1212121\Desktop\мума\ex15.jpgПопуляризувати флористику як декоративний вид мистецтва серед молоді та широких верств населення, для збереження культурної спадщини рідного краю.

 

 

 

 

 

 

 

ІІ. Історія виникнення та розвитку флористики як виду мистецтва

Мистецтво прикрашати живими квітами, листям, гілками, плодами і іншим декоративним матеріалом святкові процесії, одяг, інтер'єри має багатовікову історію. Про це свідчать зразки прикладного та декоративного мистецтва, архітектури, живопису, поезії. У Стародавньому Єгипті квіти широко застосовувалися для прикраси палаців, храмів, при відправленні культових обрядів. Гілками різних рослин прикрашали в давнину і статуї богів. Спочатку прикрасою служили тільки окремі квіти. Перед зображенням божества клали, наприклад, квіти лотоса. Цей звичай і досі зберігся в буддійських храмах. На великих святах жінки несли квіти в руках. Навіть у вазах, що прикрашали житла єгиптян, було не один отвір для букета, як тепер, а багато маленьких дірочок, куди вставляли окремі квіти. Згодом їх стали об'єднувати в вінки, букети, гірлянди з мальви, шафрану, пелюстків лотоса. Деякі рослини тисячоліттями чудово зберігалися.

C:\Users\1212121\Desktop\мума\images.jpgУ Стародавньому Єгипті живі квіти, судячи з настінних розписів, використовувалися в релігійних ритуалах. Згадки про прикрашання квітами храмів зустрічаються також в буддійських книгах 735 р. нашої ери. Коли англійський археолог  X. Картер в 1929 р. знайшов гробницю Тутанхамона, то вченого найбільше вразили не численні дорогоцінні прикраси, а скромний вінок із квітів, покладений юної вдовою на груди чоловіка. Вінок так добре зберігся, що можна було навіть зрозуміти, які квіти в ньому були: волошка, плоди маку, чорний пасльон і плоди мандрагори - "яблука любові". А деякі боги Єгипту навіть мали вигляд рослин: так, наприклад, бога Нефертума зображували у вигляді лотоса.

 Квіти були широко поширені у Стародавній Греції і у Стародавньому Римі. Аристофан згадує про сади, в яких троянди і фіалки цвіли взимку у відкритому ґрунті, на сонячних луках. У багатьох країнах квіти і дерева здавна були своєрідними символами. Так, у Давній Греції статуї верховного бога Зевса прикрашали гілками дуба - символом сили.

Cтатуї бога моря Посейдона–гілками прибережної сосни; богині Афродіти, краси і любові–гілками мірти; Ерота, богалюбові - трояндами; Ніки, богині перемоги–пальмовою гілкою; Аполлона, бога Сонця–гілками лавра, символом пошани і слави; Афіни, богині мудрості, знань, мистецтв і ремесла–оливковою гілкою, що уособлює мир. Ці символи відіграли велику роль у релігійних обрядах і святах. У Греції існував звичай підносити гілки маслини і лавра видатним полководцям, переможцям спортивних змагань, знаменитим поетам, співакам та ораторам.

C:\Users\1212121\Desktop\мума\images (3).jpgКартинки по запросу квіти символи змагань у давній греціїСтародавні греки полюбляли вінки. Вони використовували їх як прикраси на весіллях і святах, під Новий рік, а також носили навесні - на честь богині Флори, що вважалася богинею пробудження природи. Досить поширеним у Давній Греції було мистецтво плетіння вінків. Дуже шанували художників, які виявляли особливий смак у виборі і розташуванні квітів, листя, гілок, що використовували для вінків. Не меншою увагою користувалися вінки і у Стародавньому Римі. На фресках, знайдених у місті Геркуланумі, загиблому при виверженні Везувію в 79 р. н.е., серед інших, зображена голова Геркулеса з лавровим вінком і голова німфи Аркадії, прикрашена вінком з троянд і листя. Культові обряди греків і римлян вимагали різних квіткових композицій. У часи середньовіччя квіти застосовували головним чином для прикраси церковних інтер'єрів, їх вирощували в основному в монастирських садах з суто прикладною метою.

А ось у слов'янських народів вінки були скоріше обрядовими, сакральними елементами. На них ворожили на Івана Купала, опускаючи в воду. У це свято було прийнято сплітати вінки з 12 різних трав і квіток. Білі квіти в них були поруч з червоними, червоні - з жовтими, а жовті і рожеві - з бузковими. Вважалося, що квітів у вінках має бути не більше двох-трьох видів, різних за формою і забарвленням. У стародавніх слов'янських обрядах вінки відігравали велику роль. Кращою прикрасою для дівчат і юнаків під час народних свят служили вінки з яскравих польових квітів. Саме цей факт, що в плетінні вінків застосовувалися правила, говорить про зародження флористики.

          В епоху Відродження, коли почався розквіт живопису, квіти стали головною тематикою відображення на полотнах. В особливій пошані у художників того часу була лілія як символ порочності і чистоти Діви Марії. Портрети того часу часто зображували дам з букетом в руках або вплетеним у волосся квіткою. Бароко справедливо вважається розквітом флористики в країнах Європи. У ці часи царювання розкоші та краси флористами створювалися шедевральні букети з екзотичних видів квітів, які вражали не тільки своєю красою, але і чудовим ароматом.

C:\Users\1212121\Desktop\мума\ikebana-2.jpgC:\Users\1212121\Desktop\мума\images (1).jpg  Але все ж батьківщиною флористики по праву вважається Японія. Тут зародилося мистецтво ікебани, яке стало частиною культури японців. У Кіото багато століть назад буддійські ченці навчилися створювати дивовижні за своєю красою композиції з пелюсток, трави, гілок та інших природних матеріалів. Варто розповісти коротко про одну з легенд.

C:\Users\1212121\Desktop\мума\images (2).jpg          Якось після страшної грози, яка знищила сади, ченці вирішили покласти у статуї Будди зламані гілки кущів і квіти, намагаючись звернутися до милосердя. Ченці хотіли, щоб Будда воскресив те, що зіпсувала негода. І незабаром дерева знову почали плодоносити, а сади зацвіли і запахла. Тому сьогодні у всіх буддійських храмах можна побачити асиметричні композиції, які називають ікебану, що означає «пожвавлення квітів».

РУСЬ

C:\Users\1212121\Desktop\мума\images (4).jpgC:\Users\1212121\Desktop\мума\Без названия.jpgНа території Київської Русі одним з найбільш ранніх пам'яток матеріальної культури, що свідчать про вміння використовувати квіти, є всесвітньо відома пектораль, що відноситься до IV ст. до н.е. На ній зображена тріада: небо, земля, людина. Середній пояс, що символізує землю, містить зображення квітів і пагонів, листя і птахів. В орнамент художник включив п'ять видів стилізованих квітів, три види декоративних листків і спіралі з дроту, які також використані як дуже виразні композиційні елементи. Звертає на себе увагу композиція з п'яти листків аканта, що виходять з однієї точки. У ній немає повної симетрії, листя красиво вигнуті, відрізняються за розміром. Композиція здається об'ємною. З прийняттям християнства на Русі посилився вплив візантійської культури.    

C:\Users\1212121\Desktop\мума\Risunok9.jpgПочинаючи з XII ст. на окладах ікон і церковних книг переважає повторюваний орнамент з великих квітів, які в’ються на стеблі. Подібні квіти зустрічаються у візантійській і грузинській торевтиці і в заставках рукописів. З XII ст. дійшов до наших днів рослинний орнамент у рельєфах Дмитрівського собору у Володимирі. Найпростіша форма складається з трьох гілок і поступово ускладнюється - число гілок доходить до тринадцяти. Мистецтвознавці схильні сприймати їх як зображення "Древа життя".

Серед символіки, широко використовуваної українським народом у повсякденному житті, а нині несправедливо призабутої — символіка використання квітів. 

Народні перекази про улюблені квіти були поширені і у наших предків.

C:\Users\1212121\Desktop\мума\images (5).jpg Наприклад, поява конвалії: одні легенди пов'язували зі сльозами Волхови - морської царівни, яку розлюбив Садко, інші - зі щасливим сміхом Мавки - лісової красуні, яка вперше відчула почуття любові. Конвалія завжди вважалася символом чистоти, ніжності і любові.

C:\Users\1212121\Desktop\мума\Без названия (1).jpgІснувала легенда і про купальниці, в якій юна русалка полюбила веселого і гарного пастуха Олексія, але, не дочекавшись взаємного почуття, перетворилася на маленьку жовту квіточку, що росте на берегах річок.

C:\Users\1212121\Desktop\мума\Без названия (3).jpgC:\Users\1212121\Desktop\мума\Без названия (2).jpgУ стародавніх слов'янських переказах водяне латаття пов'язане з русалками - прекрасними доньками підводного царя, тому називають її Русалчиною квіткою.

А в маргаритки, за легендою, перетворилися перлини з розірваного намиста красуні Любави, що розірвалось, коли вона бігла на побачення до коханого Садка.

C:\Users\1212121\Desktop\мума\76-75890-0777.jpgКолись барвінок вирощували в якості своєрідного магічного оберега від злих духів і напастей, зараз же його шанують в основному за декоративність, як квітки ніжно-блакитного або лілового забарвлення, так і темно-зеленого листяного покриву. З давніх часів з барвінком пов’язано багато народних повір’їв, легенд, переказів і обрядів.

Крім того, він успішно використовується в народній медицині, як зовнішній засіб при гіпертонії, пропасниці, головному болю тощо.Таємничу силу квітів відчуває на собі кожна людина. Без квітів не обходиться жодна важлива подія. Звичай прикрашати квітами житла і храми прийшов з глибини століть і, дещо видозмінившись, дійшов до наших днів. Флористика це не тільки квіти, а й весь природній матеріал, що використовується в даному декоративному мистецтві. У композиції часто створювалися різні символічні форми у вигляді сердечка, підкови, яєчка. Іноді застосовувалися польові квіти, колосся, ягоди. . Квітками  розписували стіни будинків  та печі. Спробуємо дослідити використання флористики в селі Підвисоке від давнини до сьогодення.

 

ІІІ. Розвиток та використання флористики в побуті с.Підвисоке  Оратівського району Вінницької області від минулих часів до сьогодення

Історична довідка

https://rada.info/upload/users_files/20089284/899bef52f4a411fe509830b139e6d766.jpgПідвисо́ке  село в Україні, в Оратівському районі Вінницької області (додаток 1). Населення становить 565 осіб.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі, центрі Підвисочанської волості Липовецького повіту Київської губернії, мешкало 1303 особи, налічувалось 207 дворових господарств, існували православна церква, школа, 2 постоялих будинки, кузня та 4 вітряних млини.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1883 осіб (960 чоловічої статі та 923 — жіночої), з яких 1829 — православної віри.

Село розташоване на крайній східній частині Оратівського району за 22 кілометри від районного центру Оратів, та за 100 кілометрів від обласного центру м. Вінниця. Землі села безпосередньо межують із землями Монастерищенського району Черкаської області та Іллінецького району Вінницької області.

Деякі історичні документи свідчать про те, що село Підвисоке вже існувало в ХVI столітті.

До Жовтневої революції в селі була церковно – приходська чотирикласна школа, заснована в 1902 році. З 1926 року по 1932 рік школа вже була семирічною. В перші роки Радянської влади сільська церква була зруйнована.

Узимку 1933 року селяни почали голодувати. В Підвисокому існує Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932-1933 рр. в Україні, в яку включено 103 чоловіки, а також свідчення жертв-очевидців голодомору.

В грудні 1941 року в лісі біля села Підвисоке був створений партизанський загін, яким командував Іван Калачник. Село звільнили від фашистської окупації 7 січня 1944 року воїни 240 стрілецької дивізії під командуванням Героя Радянського Союзу генерал-майора Уманського Терентія Хомовича.

У 1954 році відкрито пам’ятник над братською могилою загиблих воїнів-визволителів.

Як же жили підвисочани від 16 століття до нового прогресивного теперішнього? Як розважались, чим займались, які існували легенди, перекази? А найголовніше, що нас цікавить – це чи використовували елементи флористики у своїх рукоділлях, чи прикрашали оселі природніми матеріалами? Щоб відповісти на ці питання потрібно дослідити та зібрати матеріали, які  підтвердили б, або спростували дану гіпотезу. То що ж означає слово флористика?

Флористика — різновид декоративно-прикладного мистецтва та дизайну, яке проявляється у створенні флористичних робіт (букетів, композицій, панно, колажів) з різноманітних природних матеріалів (квітів, листків, трав, ягід, плодів, горіхів і т. і.), які можуть бути живими, сухими або консервованими. Яку роль відіграє цей вид мистецтва в побуті підвисочан? Відомо, що наші предки в сиву давнину поклонялися язичницьким ідолам, це вірування було  сильним, навіть коли прийняли християнство, деякі обряди та обрядові елементи не перестали існувати. Тому наші  християнські вірування так щедро перемішані язичництвом. Отож, ми чітко підпорядковані певній календарно-обрядовій системі. Ми дослідили, що вони супроводжувалися не тільки певними діями, а й   рослинною символікою, тобто рослинами – оберегами.

Надзвичайно різноманітний та багатобарвний світ рослин нашого краю знайшов відображення не тільки в усній народній творчості, а й звичаях. Не слід також забувати і про застосування багатьох рослин у побуті.  Розглянемо детальніше цікаві факти, що стосуються деяких із них..

Із розповіді Сироти Ніни Федорівни - корінної жительки с.Підвисоке, яка народилася 11 грудня 1938 року.

C:\Users\1212121\Desktop\мума\images (6).jpg«На  Різдвяні святки, зокрема,Святвечорі (також у жнивних та весільному обрядах)  головним персонажем був сніп збіжжя -  різдвяний  «дід». Дідух - основна та найдавніша різдвяна прикраса житла українців.  Дідух у минулому заносився у хату перед Різдвом і ставився на Покутті  під образи'. Знаходився в оселі до третього  празника Василя (чи до Водохрещі). Робився він із зажинкового першого, та все ж частіше – останнього обжинкового снопа. Жито, пшениця чи вівсяне колосся – усе використовувалося для складання даного обрядової хатньої прикраси. Для прикрашання гілочок користувалися кольоровими стрічками, висушеними або паперовими квітками, пучечками висушених трав. Оздоблювали за власним уподобанням, на свій смак. Це були прекрасні витвори.

Дідух виконував обрядову функцію упродовж різдвяно-новорічних свят. Колись люди свято вірили,що душі прадідів увесь час підтримують зв'язок з родиною, то саме завдяки Дідухові ,тож встановлюючи у житлі цей різдвяний витвір, вони запрошують весь свій рід на Святу вечерю. Він шанувався і як оберег. Захищав оселю від злих духів, приносив злагоду до родини, сприяв затишку та миру у домі. Також символізував урожай, являвся символом майбутнього урожаю та багатства.

Створення Діухів, а згодом – спалення пов’язувалося з циклічністю врожаю од минулого до наступного. Перед спалюванням обов’язково обмолочували колосся, а весною під час посіву обмолочене зерно висівали у полі.

C:\Users\1212121\Desktop\мума\didukh-02.jpgЯк же  виготовлявся  дідух? Мене вчила ще моя мама Марфа, що дідух символізує календарний рік. До складу такого виробу входить чотири яруси, що символізують чотири пори. Кожен ярус має по три гілки, що символізують місяці. Для кожної гілочки складають по чотири пучки. У кожний пучок входить по сім колосочків - тижні та дні. Виготовляються різної величини. Знизу роблять розгалуження- це «ніжки», щоб міг стояти. Можуть бути триногі або п’ятиногі.Кожна частина цього витвору за давніми віруваннями мала певний знак:

  • «світ померлих» символізував корінь - нижня частина;
  • «світ живих» - стовбур;
  • «світ богів» - гілочки.

За таким принципом вишивались і обрядові рушники, на них зображали «дерево життя».

Щороку, коли закінчуються жнива, традиційно від кожного села виготовляють  обжинковий дідух та влаштовують виставку в районному центрі. Традиція ставити дідух  залишилась і в деяких господах, хазяї й досі плетуть «діда» та ставлять в хаті на покутті».

C:\Users\1212121\Desktop\мума\Без названия (4).jpgC:\Users\1212121\Desktop\мума\images (7).jpgВід  Різдва до Водохреща в оселі урочистий настрій створювали підвісні композиції, такі як солом'яний «павук» - восьмигранник та «їжак» - куля з променями – позолоченими колосками.  Вироби декорували намистинами, пір'ям. Виготовляли такі прикраси і в наш час на уроках трудового навчання та  на гуртку флористики, який вела вчителька-майстриння Панібратська Віра Дем`янівна.

C:\Users\1212121\Desktop\мума\images (9).jpgЗі слів Сироти Н.Ф. «На початку 20 століття люди в селах жили дуже бідно, тому прикрашали свої оселі вишитими рушниками біля образі'в, а по обидва боки образів закладали пучечки квітів або різнотрав`я. На третій великий празник Василя дівчата заготовляли вінки із житніх колосків, робили це заздалегідь. Плели вінки і чіпляли їх на цвяхові в хаті, він висів там до Різдва, якщо вінок сплетений правильно, то він не розсихався, і прикрашав голови дівчат на Святки.

C:\Users\1212121\Desktop\мума\images (10).jpgC:\Users\1212121\Desktop\мума\images (11).jpgБув ще один невід`ємний атрибут цього свята це - хліб, який звався «василем». Хто мав достаток, то випікав його з прикрасами зверху, різними рослинними візерунками, а хто не мав вжитків (як ми, бо росли без батька, нас було четверо, і мати змушена була давати нам раду самотужки)  то прикрашали такий хліб калиною, колоссям, сухими квітами. Такий хліб був здобний і зберігався на видному місці, до кінця святок, тобто до Водохреща, потім його дозволялося з`їсти. Цікаво, що він не черствів (додаток 2)

C:\Users\1212121\Desktop\мума\images (12).jpgРозказували старші люди , що на Водохреща також заквітчували глечики для свяченої води, тоді ходили святити воду з глечиками, бо скляного посуду не мали, оздоблювали віночком і китицею-кропильцем із сухоцвітів. Окрім води, посвячували ще й свічку прикрашену сухими та штучними квітами, стрічками, тканиною, намистинами, що в кого було. Прибрані віночками, пучками зілля і стрічками, дерев'яні хрестики прибивали на криниці та ворота. А згодом, коли прийшла радянська влада, воду перестали святити, бо забороняли вірити в Бога, або робили це таємно». Сьогодні традиції почали відроджуватись, кожного року люди йдуть святити воду та несуть посуд, він може бути будь-який, але традиція використовувати флористику не змінилася, все ті ж стрічки, сухі квіти, трави, та інше.  Є  дуже креативні сучасні прикраси, витончені, гарні (додаток 3).

З ЕТИМОЛОГІЇ

Обряд  Свята Вербиці (який і понині зберігся в Україні)  дуже давній.

З часу хрещення Русі прадавнє Свято Вербиці почало збігатися з християнським святом Вхід Господній у Єрусалим.

Вербове дерево в давнину вважалося чарівним й символічним , на якому перепочивали добрі духи-душі, а тому верба й приносила щастя в родини.Таке вшанування верби підкреслює значимість символіки цієї рослини для України і українського народу. Як символ Матері Всесвіту, а точніше її тотем-дерево, верба відігравала значну роль в обрядах і ритуалах українських релігійних і народних Свят. Перед Великоднем цілий тиждень святкувалось вшанування Матері Всесвіту — Верби. І досі збереглись спрощені та перекручені деякі обряди цього Свята й назва — «вербний тиждень», «вербна неділя», «вербиця».

У народі вірять — освячена верба має цілющу та очисну силу: символічне биття освяченим гіллям оберігає від хвороб. В цей день дітей легенько «гладять» гілочкою лози, а коли б'ють, то примовляють: «Не я б'ю, верба б'є, за тиждень — Великдень.»

Свяченій вербі приписується магічна сила. Як вперше навесні виганяють скот на пасовисько, то конче свяченою вербою — «щоб нечисть не чіплялася до тварин». Більше того, викидають гілля свяченої верби надвір під час граду — «щоб град зупинився». Верба має велике значення в народній медицині.Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку. Товчене листя з верби кладуть на рани, а горшку, настояну на її листі, п'ють проти шлункових захворювань.

C:\Users\1212121\Desktop\мума\images (15).jpgІз розповіді Сироти Жанни Василівни - вчительки, яка проживає в с.Підвисокому.

«За незалежності України почали відроджуватися традиції, що були під забороною, проте верба таємно освічувалась в поодиноких діючих церквах. Моя  мати Гандзій Г.Г.  розповідала мені, як її бабуся, коли вона була малою дитиною, водила до церкви в сусіднє село, щоб ніхто не знав про те, вона добре запам`яла як приносили до церкви пучечки гілочок з верби. Вони були вже розпущеними, вербові букети обв`язували кольоровими стрічками. Після того, як вони приходили з церкви такі пучки ставилися в хаті у глечику, із нього витягували гілочку та втикали на городі, щоб був вдалий урожай, інші тримали як оберіг від блискавиці, злого ока,  вигонили в поле худобу, щоб була сумирна та від злого ока (додаток 4). Така традиція збереглася і до тепер».

Зі спогадів Сироти Олени жительки с.Підвисокого.«Тиждень перед Тройцею називається «зеленим», «клечальним» або «русальним», а три останні дні цього тижня і три перші дні троїцького тижня називаються «Зеленими Святами». В селі жінки квітчали свої житла клечанням і встеляли пахучими травами; дівчата завивають вінки. Вінки плели з конвалії, незабудок, васильку, чебрецю, вплітали і полин. Ставили стіл під березою, а на стіл — випивку і закуску. В неділю, в день Тройці, дівчата   розвивати їх. Кожна  оглядала свій вінок: чи ще свіжий, чи вже зів’яв? По цьому судили  про своє щастя, чи нещастя.

C:\Users\1212121\Desktop\мума\images (20).jpgНа передодні дня святої Тройці, в суботу ранком, до схід сонця, дівчата й молодиці ходили на левади, або в поля рвати запашне зілля: чебрець, полин, любисток, канупер і татарське зілля. Ввечорі цього ж дня квітчали свої хати зеленим гіллям клену, липи, ясеня та осики. Перед дверима будівель, на воротях, а також і в загороді, де ночував скот, ставили гілля зеленої осики.

C:\Users\1212121\Desktop\мума\images (18).jpgГілля й молоді деревця, зрубані в цей день для оздоби двору й хати, називалося клеченням, а весь тиждень перед святою Тройцею — клечальним, зеленим або русальним. У селі всі хати ще звечора вбиралися зеленим гіллям.  Не квітчати хату — було гріх. Заквітчували  ікони волошками, бузком. Долівку посипали  татарським зіллям, чебрецем, канупером, полином,  пахло добре  і гарно було. У теперішні дні знову традиція повернулась, зіллям прикрашається вся хата».

З  ЕТИМОЛОГІЇ

C:\Users\1212121\Desktop\мума\images (17).jpgВінки в українських народніх обрядах також є символом великої пошани, а також і символом молодості й чистої, незаплямованої краси. За народнім звичаєм дівчина, що втратила невинність, не може одягнути на голову вінок. Крім того, вінок з живих квітів, за народною уявою — це оборона від зла.

C:\Users\1212121\Desktop\мума\images (21).jpgC:\Users\1212121\Desktop\мума\images (21).jpgМісяць і зорі викликають русалок з води. З тихим плескотом хвиль, розгортаючи своїми блідими руками густе латаття, русалки виходять на берег. Русалки не мають на собі одягу, вони голі, у них біле знекрівлене тіло, довге хвилясте волосся, зелене, як трава; стан високий і гнучкий, а очі палкі й сині, як морська глибочінь. На голові у кожної русалки — вінок з осоки, і тільки в старшої, царівни, вінок з водяних лілей. З дерев русалки найбільше люблять клен і дуб. Гойдаючись на гіллі, русалки часом розважаються, вони C:\Users\1212121\Desktop\мума\images (22).jpgрозмотують на деревах нитки, що їх крадуть у тих жінок, котрі заснули без молитви. Часом русалки бігають і по полях, засіяних житом; плещучи в долоні, вигукують: «Ух, ух !... Солом’яний дух!»

 Розповідь Сироти Ж.В. « В селі люди добре знають розповіді про міфічну істоту русалку, залюбки описують її. Виглядає вона як молода дівчина, з довгим розпущеним волосся, на голові вінок, одягнена в білу довгу сорочку.А ще існує повір`я, що на русальний тиждень не можна ходити після опівночі, поруч водойм, бо русалка може залоскотати. А оберіг від русалки свіжий полин, який потрібно носити в мішечку на шиї, щоб бува русалка не вийшла з води та не залоскотала».

C:\Users\1212121\Desktop\мума\images (23).jpgІз розповіді Сироти Н.Ф. «У купальську ніч дівчата звивали великі вінки, прикріплювали до них запалені свічки та пускали на воду. На свято св. Івана побутував обряд купальського деревця: на місці святкування вкопували в землю зрубане дерево, прикрашали його квітами, стрічками, а на завершення обряду C:\Users\1212121\Desktop\мума\05.jpg– кидали його у воду ( додаток 4). А Купайло робили із соломи, після обряду запалювали і котили з горбка у воду. В наші дні купальське деревце прикрашають живими  квітами, цукерками та качанами з вишень. Дівчата разом з мамами чи бабусями вдень рвали вишні «патлачки» й плели з них качани, які потів вішали на обрядове деревце. Ввечері, коли закінчувалися хороводи,  деревце обламують, квіти забирають додому, а смаколики з`їдають. А парубки намагалися з купальського деревця зірвати вишневі качани тієї дівчини, яка йому подобалася, для цього вони вдень піддивлялися, хто які качанчики плете, щоб ввечері не переплутати ».

C:\Users\1212121\Desktop\мума\images (24).jpgДуже яскраво проявлялися флористичні мотиви під час серпневого квітчання ––  освячування в церкві китиці зілля. Преображення Господнього або Успіння Богородиці. В маковійському пучку домінує  мак, у спасівському  –– яблука, насилені по одному на палички чи кільцем - на грубу нитку, або ж –– у кошику серед іншої садовини та плодів. Барвисті квіти та зілля. Ця традиція жила і в радянські часи, лише до церкви не могли ходити, дотримуються її і тепер. Не

тільки святять зілля, а й печуть коржі і їдять їх з тертим солодким маком.

C:\Users\1212121\Desktop\мума\images (25).jpgВ день св. Катерини (24 листопада) був такий звичай: дівчата зрізали вишневі гілки, ставили у пляшку з водою або у гoрщик із землею. Якщо розцвітали до Різдва то це обіцяло швидкий шлюб,або за виглядом гілок, призначених кожному членові родини, ворожили про тривалість життя.

 

 

ІV. Створення клубу флористики «Чарівниці» в с. Підвисоке. Досягнення  та творче зростання: від клубу «Чарівниці» до «народної аматорської» студії флористики «Чарівниці» при Підвисоцькому будинку культурНачало формы

Співак Ніна Сергіївна народилась 8 жовтня 1941 року в селі Підвисоке Оратівського райо­ну. Життя Ніни Сергіївни поділене на три періо­ди - спочатку в селі, потім в Мурманську (Росія), і згодом знову в рідному Підвисокому.

C:\Users\1212121\Desktop\мума\header.jpgЗа професією Ніна Сергіївна - бухгалтер, її трудова діяльність пройшла в Мурманську. Саме там, у вільний від роботи час, вона разом з мо­лодшою сестрою Лідією займалась в гуртку фло­ристики при Мурманському краєзнавчому музеї (1986-1991 рр.). Захопившись цим дивовижним видом декоративного мистецтва, сестри доскона­ло вивчили всі тонкощі тех­ніки роботи з природними матеріалами та безмежно закохались в цю кропітку, але таку прекрасну справу.

Щороку у відпустку се­стри разом зі своїми дітьми, приїздили в своє рідне село на Вінниччині, яке люби­ли всім серцем. Тож коли пішли на заслужений від­починок в 1992 році - по­вернулись на свою батьків­щину в село.

Любов до природи, до рідного краю та захоплен­ня флористикою спонука­ли Ніну Сергіївну навча­ти цього незвичного виду мистецтва своїх односель­ців. Так, наприкінці 1993 року, на добровільних за­садах, майстриня органі­зувала клуб флористики «Чарівниця», який спочат­ку діяв у формі вечорниць. 

Влітку та восени учасниці заготовляли матеріа­ли для роботи, а взимку та весною, щопонеділка, ввечері збирались по чер­зі у кожної вдома і твори­ли диво-картини, співаючи пісень.

В 1999 році учасники, клубу «Чарівниця» пре­зентували 130 картин на виставні в районному цен­трі. В тому ж році вже сту­дія флористики «Чарівни­ця» під керівництвом Ніни Співак стала працювати при Підвисоцькому СБК і була удостоєна почесно­го звання «народна аматор­ська». До студії входять: Співак Г.А – керуюча студією,Починок Р.П., Мевша Г.В., Кунгурова Ф.П., Капітан С.П., Поночовна Н.М.. Сумська Ж.Д.,Іванченко Т.М., Співак Н.С., Сирота О.А.

Всі ці роки з невичерп­ним творчим натхненням Ніна Сергіївна навчає прекрасного мистецтва учасниць студії і одночас­но вдосконалює свою май­стерність. При створенні своїх чудових картин, май­стриня використовує пе­люстки квітів, листя та кори дерев, корінці трав, соломку, мох, лушпиння часнику і цибулі, бана­на та ківі, а також листя кукурудзи, моркву, редь­ку, буряк та інші природні матеріали, що в руках талановитої майстрині стають витворами мисте­цтва, Сюжетами її творів є одвічна краса приро­ди рідного краю, героїчне минуле нашого народу, український побут (додаток 5)

В доробку майстрині нараховується біля 300 флористичних творів. Її роботи постійно презен­туються на всеукраїнських, обласних та районних виставках, зачаровуючи шанувальників народно­го мистецтва неповторністю сюжетів, природною яскравістю кольорів, витонченістю та правдивіс­тю зображення.

C:\Users\1212121\Desktop\мума\20191113_152241.jpgНеможливо оминути знайомство ще з однією прекрасною майстринею – Сиротою Оксаною Андріївною. Вже багато років вона створює свої шедеври: із соломи, листя кукурудзи, кори берези, різноманітних квітів та трав. Флористика стала для неї мистецтвом, вона залюбки ділиться знаннями із молодим поколінням, навчає як заготовляти матеріали, як пібирати кольори, як розміщувати заготовки, щоб із них вийшли  прекрасні картини. Зробити картину – це клопітка праця, але результат приносить естетичну насолоду.

Її картини демонструються на виставках в районному та обласних центрах, їх тематика душе широка: пейзажі, Великодні, про український побут, натюрморти, букети та інші (додаток 6)

ВИСНОВКИ

Становлення народно – традиційної культури українців тривало довгі століття. Щоб витворитися у культурно-побутове, моральне, духовне явище. Упродовж багатьох століть український народ безупинно творив своє, тільки йому властиве духовне середовище, наповнюючи його своєрідними обрядами, ритуалами. Ця традиційна культура тісно пов`язана з природними умовами, історичним буттям, способом його життя, діяльністю, характером, психологією.

 Очевидно, що українці з самих витоків прагнули в прикрашанні свого побуту. Зародження флористики мали скоріше обрядову функцію, а не естетичну. Лише з розвитком суспільства стало зрозуміло ,що це явище пепереросло в щось набагато більше , аніж обрядовість.

 Опрацьовуючи велику кількість інформації з даної теми, ми зрозуміли, що для українців флористика стала мистецтвом зовсім недавно. Витвори сучасних майстринь втілюють талант народу, його красу. Якщо колись прикрашали оселі живими рослинами та сухоцвіттям, то нині оселі стали більш осучаснені, українці почали цінувати витвори мистецтва із природного матеріалу. Такі картини цінні, мають високу вартість.

 Отож, незважаючи на більш витончені естетичні  вподобання людей, вони не зраждують і багатовіковим обрядовим традиціям використання флористичних мотивів, і передають їх з покоління в покоління. Ми вважаємо, що флористика має право називатися мистецтвом, хоч і не виокремлювалось в нашому побуті, в минулому. Дослідивши цю тему, ми дійшли висновку, що так було через те, що наших пращурів більшу цікавили буддені  справи та релігійні вірування, аніж естетичні.  Не можна стверджувати напевне, що українці не цікавились прекрасним, проте воно було іншим.

Отже, з прогресом вУкраїні змінилось світобачення, естетичні смаки, які дозволили розвитку флористики як мистецтва, а використання її в обрядовості та ритуалах як окрема гілка, що передається, майже, без змін.

Бережімо сво. Історію, духовну культуру та мистецтво!

 

Література та джерела інформації

1.Кононенко В. Рідне слово. – Київ.Богдана, 2001. –303с.

2.Воропай О. Звичаї нашого народу. – Київ.Оберіг,1993.- 589с.

3.Скуратівський В. Вінець. – Київ.УСГА,1994.- 240с.

4.Крип`якевич І. Історія української культури. – К.;Либідь, 1994. – 656с.

5.Павлюк С. Українське народознавство. – Львів.Фенікс,1994. – 603с.

6.Електронний ресурс. Режим доступу:

 1.https://studopedia.com.ua/1_19525_prekrasne--tse-pochuttya-y-usvidomlennya-lyudinoyu-togo-shcho-zdatne-prinositi-iy-estetichnu-nasolodu-i-zadovolennya.html

2.https://www.vocnt.org.ua/master/spivak_nina

3.http://bibliograph.com.ua/media/173.htm

4. https://ukurier.gov.ua/uk/articles/toj-drugij-praznik-svyatogo-

5. https://uk.wikipedia.org/wiki/

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                                             

 

 

                                                                                                                                                                      Додаток 1

C:\Users\1212121\Desktop\мума\Карта району.bmpКарта Оратівського району

 

 

 

 

 Додаток 2

 

Українська оселя на празник Василя                 Додаток  2

C:\Users\1212121\Desktop\мума\images (8).jpg 

Додаток 3

Так українці готувались до Водохреща

 

C:\Users\1212121\Desktop\мума\18-sichnya-e1547635099892.jpg

 

Посуд для свяченої води в сьогоденні

C:\Users\1212121\Desktop\мума\images (14).jpgC:\Users\1212121\Desktop\мума\images (13).jpg

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 4

  Освячена верба

C:\Users\1212121\Desktop\мума\images (16).jpg 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Купайло заквітчене стрічками

C:\Users\1212121\Desktop\мума\ленточка-желаний-на-Ивана-купала.jpg

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Додаток 5

C:\Users\1212121\Desktop\мума\ex17 (1).jpgКартини майстрині Співак Н.С.

C:\Users\1212121\Desktop\мума\ex16.jpgC:\Users\1212121\Desktop\мума\ex12.jpg

 Додаток 6

C:\Users\1212121\Desktop\мума\20191113_151427.jpgC:\Users\1212121\Desktop\мума\20191113_151843.jpgКартини майстрині Сироти О.А. (Солома, листя кукурудзи, листя клена, кора )

C:\Users\1212121\Desktop\мума\20191113_152014.jpg

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

C:\Users\1212121\Desktop\мума\20191113_151458.jpg

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

C:\Users\1212121\Desktop\мума\20191113_151437.jpg

 

C:\Users\1212121\Desktop\мума\20191113_152040.jpg 

1

 

docx
Додано
28 лютого 2020
Переглядів
1672
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку