МАТЕРІАЛИ З НАРОДОЗНАВСТВА

 

 

 

 

 

 

 

НИТКА ДО НИТКИ КЛАДЕТЬСЯ,  ВИШИВОЧКА  ВЕДЕТЬСЯ

 

Матеріали з народознавства до виховних заходів та інтегрованих уроків у початкових класах

 

 

 

                                                   Матеріали підготувала

Ковальчук Галина Іванівна

                    вчитель початкових класів

                                             Яготинського ліцею №2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2024

 

 

Зміст

1. Вступ ………………………………………. 2

2. Казка про вишиту сорочку………………... 8

3. Легенда про вишиванку…………………… 9

4. Загадаю загадочку …………………………. 11

5. Мудре народне слово………………………. 13

6. Вишиваночку свою віршиком помережу…. 14

7. Гру веселу заведем…………………………..19

8. Завдання до уроків естетичного циклу……..20

9. Використані джерела………………………...25                                                                         

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вишивка – класичний вид українського народного мистецтва, що розкриває невичерпне багатство творчих сил народу, вершину його мистецького хисту. Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української художньої вишивки зумовлене тим, що вона широко виступає у різноманітних варіантах – як прикраса тканин одягового, побутового, інтер’єрно – обрядового призначення.

Вишивка – це орнаментальна скарбниця. У ній втілено чудеса народної вигадки, фантазії – стилізоване зображення краси природи , сонця, людини.

Декоративне оздоблення вишивкою одягу та предметів побуту тісно пов’язане з побутом і працею людей, природою, з історією  та культурними особливостями епохи. У його основу покладено художні смаки та уявлення, національні мотиви та самобутність, колорит і майстерність, що властиві народній творчості.

Упродовж  віків у кожному регіоні України вироблялися своєрідні прийоми художнього вирішення одягових та інтер’єрних тканин. Навіть у межах сусідніх сіл існують місцеві варіанти. Вишивання вбрання – давня традиція. Наші предки оздоблювали  головні убори, жіночі і чоловічі сорочки, верхній одяг. Серед інтерєрних тканин найбільше уваги приділялося вишиванню рушників, скатертин, наволочок.

Хата без рушників, казали в народі, що родина без дітей. Рушник з давніх давен символізував не тільки естетичні смаки, він був своєрідною візиткою, обличчям оселі, відтак і господині. По тому , скільки і які були рушники , створювалася думка про жінку і її дочок. Вишитий рушник створював настрій, формував естетичні смаки, був узірцем людської працьовитості.

    Рушники виконували обрядову і побутову функцію.

   Як ужиткова річ він завжди був під рукою, тож від слова «рука» і пішла його назва. Різні за призначенням рушники і називали по різному: утирач (для витирання обличчя, рук), стирок (для витирання столу, лави, посуду), покутник (ними обвішували стіни і фотокартки), плечовий  (ними пов’язували сватів), подарунковий, обрядовий.

Рушники вішали над вікнами і дверима, щоб не зайшло ніщо лихе. Коли господиня пекла хліб, накривала діжу чистим рушником. Красивим рушником накривали кошик з паскою коли ішли святити. На знак гостинності зустрічали дорогих гостей з хлібом-сіллю на рушнику.

Рушник був присутній обов’язково на весіллі (сватів пов’язували, молоді стояли на рушнику), на похороні. Коли син чи чоловік вирушав у дорогу, мати дарувала йому рушник (щоб рушничком стелилася дорога).

На Україні відомо близько 100 технік вишивок і понад 20 технік ткання. У нашій місцевості найчастіше вишивали хрестиком, гладдю та ткали рушники. Із символів  на рушниках найчастіше зображали  дерево життя, виноград – знак достатку, фігури чоловічків – обереги, охоронці,

Які матеріали використовували для виготовлення рушників?  За основу брали льон. Для фарбування ниток використовували природні барвники: для чорного кольору – дубові жолуді, злотисто-жовтий – лушпиння цибулі, темно-жовтий – гречана луска, червоний- кошеніль (тля на суниці).

Таємні знаки вишитих рушників

У давнину представники всіх народів намагалися отримати захист від нещасть у своїх природних богів, звертаючись до них за допомогою знаків, які мали глибокий і об'ємний зміст. Багато південних народів наносили ці знаки прямо на шкірі, у вигляді татуювань. У більш холодному кліматі знаки вишивали, ткали і наносили у вигляді аплікацій на одяг, щоб боги могли їх побачити.

 

Численні прикраси, такі як намиста, браслети, кільця та інші, теж представляли собою обереги, які вже пізніше отримали і декоративне значення. Можливо, саме тому прикраси більше носять жінки, ніж чоловіки, які, як більш сильні, менше потребують оберегів.

За довгу історію слов'янські народи створили велику кількість знаків, які можна назвати тайнописом, зверненням до богів наших предків. Їх розшифровкою займаються вчені, тому що справжнє значення багатьох древніх знаків забуто й втрачено. Хоча ще пару століть тому будь-яка досвідчена жінка-вишивальниця могла прочитати кожен візерунок і пояснити, який зміст несе орнамент старовинного рушника або весільного одягу молодят.

 

Частина візерунків були зверненням до богів з проханням про щасливу долю, багатий врожай, хороший приплод худоби, вдале полювання. Це було виразом насущних життєвих проблем, з якими люди зустрічалися протягом свого життя. Проте численні зразки рушників показують, що древнім слов'янам був притаманний філософський підхід до розуміння Природи і системи Світобудови. Своє уявлення про світ люди зображали у вигляді знаків на особливих рушниках, які береглися в сім'ї і передавалися у спадок.

Здавна, як тільки в родині підростали дівчатка, бабусі і матері намагалися приготувати придане. Згідно традицій про вдатливість дівчини судили не за кількістю придбаних речей, а власноруч виготовлених домашніх виробів. Особливе місце серед надбаного займали сорочки.

Перші сорочки називали льолями. Їх носили до дев’яти років. У льолях вишивався поділ яличками, щоб дитя росло і силу мало, вона не мала комірця, щоб розвійною була дорога.

З дев’яти до тринадцяти шили сорочки з невисоким комірцем, щоб швидше підростали.

Дівчата нашивали сорочки собі, нареченому , його батькам, це вважалося високою формою поваги і утвердженням почуттів.

У вишитих орнаментах майстрині шифрували свої побажання власникові сорочки,  розповідь про свої почуття, мрії. Орнаменти на сорочках мали ще й обереговий характер (вишивка на рукавах захищала руки від слабкості та хвороб, вишивка на погрудді захищала серце і душу від злих людей).

 

КАЗКА ПРО ВИШИТУ СОРОЧКУ

Давно-давно у маленькій хатинці жила дівчинка Василинка. Вона була зачарована красою природи, квітів, пташок. Одного сонячного весняного ранку дівчина, поглянувши на всю цю красу, відчула дивовижне піднесення: «О, як би я хотіла ці квіти, оці пташечки, оцю красу природи побачити на одязі!»

І вирішила Василинка оздобити свою лляну сорочку. Взяла вона свої лляні нитки, пофарбувала у жовтий колір у цибулинні, у червоний - соком калинових ягід, зелений з березових бруньок, у блакитний - з волошок.

 І вишила вона на безкінечній лінії блакитного неба - жовте сонечко, промені якого ніжно торкалися кетягів червоної калини. Вишиваючи, Василинка  мріяла про добру долю для своїх рідних, для всіх людей на землі. Вона бажала їм синього чистого неба, жовтого теплого сонця, гарячої, як червона калина, любові.

Саме тому вишивки на сорочках і рушниках стали для українського народу оберегами.

 

ЛЕГЕНДА ПРО ВИШИВАНКУ

Колись давним-давно серед мальовничої природи жили чоловік та жінка. Все було б добре, та діток у них не було. Нарешті через багато років у хаті з’явилося двоє дівчаток: одна білявенька з русявим волоссячком, а друга – чорнявенька з волоссям чорним, як смола. Збігали роки. Виросли дівчата справжніми красунями. Припали до вподоби двом юнакам за свою вроду, вдачу і працьовитість. Ніщо не віщувало біди, але горе прийшло несподівано. Оселився серед цієї краси страшний Змій. Якось пролітав він над долиною, де дівчата полотно вибілювали на сонці, побачив їх і забрав у полон. Плачуть дівчата, а Змій регоче, бо не любить, щоб щастя ходило між людьми, щоб добро панувало.

Плачуть дівчата і кидають по одній волосинці чорного і русявого волосся. Може, по цих волосинах їх знайдуть юнаки і вони повернуться додому. І сталося диво-дивне: добрий лісовий дух оживив ті волосинки і перетворив на чорні й червоні ниточки.

Юнаки дізналися, що дівчат украв змій і вирушили в дорогу їх рятувати. Раптом побачили у траві чорні та  червоні ниточки, почали змотувати їх у клубочки і підійшли до змієвого палацу.

Викликали Змія на бій. Не було у хлопців зброї, лише ниточки зхрестили. І сталося диво:  перетворилися ниточки на міцні мечі, що відразу відрубували по дві голови. Визволили полонянок хлопці й віддали їм решту чорних і червоних ниток. Цими нитками хрестиками вишили дівчата диво-сорочки. З вдячністю одягли їх юнаки. Ще кращими й сильнішими стали. А дівчата всім рідним теж повишивали сорочки. Бо на візерунках вишиванок були добрі обереги від усього злого, подаровані добрим лісовим духом дівчатам-полонянкам.

 Відтоді, кажуть старі люди, повелося вишивання. І де у хаті є вишиванки, там рід живе довго й щасливо.

              ЗАГАДАЮ ЗАГАДОЧКУ

 

                 Я всіх вас обшиваю,

                 Сама одягу не маю .

                                   ( Голка )

                          ***

                Що має вухо та не чує?

                                   ( Голка )

                          ***

                Я блискуча, гостренька,

                Маю вічко маленьке.

                За собою несу

                Довгу - довгу косу.

                 ( Г.Бойко)      ( Голка, нитка )

                            ***

                Біжить свинка,

                Срібна спинка,

                А хвіст конопляний.

                                      ( Голка, нитка )

                              ***

                       Маленький хлопець

                       Зліз на стовпець.

                             ( Наперсток)

                        ***

              Маленький хлопчик

              Зліз на стовпчик,

              Одежі не носить,

              Їсти не просить,

              Личенько рябе,

              Що воно таке ?

                                  ( Наперсток )

                        ***

              Два кільця, два кінця,

              А посередині цвях.

                                   ( Ножиці )

                        ***

             Одню дорогою пішов –

             Дві дороги знайшов.

                                   ( Сорочка )

                    

 

 

 

 

 

 

 

 

МУДРЕ НАРОДНЕ СЛОВО

• Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати - буде чим гостей шанувати.
• Якщо дощ намочив перший раз одягнену сорочку - на багатство.
• Якщо сорочку прогризли миші - в ногах буде
  слабість.
•  Хата без рушників, що оселя без дітей.
• Як неділя, то й сорочка біла.
• Бідний на сорочку старається, а багатий і кожуха цурається.
• В сорочці народився (так казали про людину, яка пережила страшне лихо чи хворобу).
• Як мати рідненька, то й сорочка біленька.
• У кого мати рідненька, у того сорочка біленька і голівка гладенька.
• Хай стелиться вам доля рушниками.
• Рукави - як писанка, а личко - як маків цвіт.
• У наших хазяйок по сто сорочок, а в мене одна - та й та біла щодня.
• Хочеш сорочку мати - не треба зівати.
• Немає нічого, окрім сорочки, в якій мати народила.
• Ближча сорочка як свита.
• З миру по нитці - голому сорочка.
• Сорочки на хребті нема.
• Сам голий, а сорочка за пазухою.

                          

  ВИШИВАНОЧКУ СВОЮ ВІРШИКОМ ПОМЕРЕЖУ

 

ВИШИВАНКА  - ВКРАЇНА І ДОЛЯ   

                 Вишиванка – Вкраїна і доля.

                 В ній не лише барвиста краса.

                 В ній боролися предки за волю

                 І відходили на небеса.

                 Жито жали і хліб випікали,

                 І у парі ішли під вінець.

                 В ній дітей своїх благословляли

                 Батько й мати , від щирих сердець…

                 Вишиванко, моя вишиванко,

                Ти – як пісня, у серці моїм.

                Одягну тебе в будні і свята,

        Щоб любов поселилася в нім…

                                                     (Т. Строкач)

***

 

ВИШИВАНКА

               Вишиванку вишила синові бабуся

               Я на неї з подивом цілий день дивлюся:

               Ну яка ж сорочечка гарна та красива,

               Вийшла у бабусі не сорочка – диво!

               Одягну сорочку синові на свято,

               Як у вишиванці схожий він на тата!

               І який гарненький він у цій сорочечці!

               Виший нам, бабусю , таку саму й донечці!

                                    (Л. Виноградова)

                                 ***

ВИШИВАНКА

Рано-вранці, на світанку,

Вишиваю вишиванку.
У зеленім житі
Буду ворожити.
Попрошу  у неба
Солов’їний щебет.
Попрошу  у квітки
Чарівної  нитки.
Тоненької, шовкової,
Нитки кольорової.

Полотном біленьким
Вишию рівненько
Голосну сопілочку
І вишневу гілочку,
Пташечку, калину,
Маму і дитину.
Вийся-вийся, голочко,
Вишиваю долечку.
Візерунок рясно -
Буде доля красна.

            (Я. Яковенко)

 

***

 

Мама вишила мені
Квітами сорочку.
Квіти гарні, весняні

- На, вдягай, синочку!
В нитці - сонце золоте,

Пелюстки багряні,
Ласка мамина цвіте
В тому вишиванні.

Вишиваночку візьму,
Швидко одягнуся,
Підійду і обніму
Я свою матусю.

 (В. Крищенко)

 

 

 

 

 

                      ВИШИВАНКА

              Квіти розцвітають

            Ось на рукавах.

            З вирію далекого

            Повернувся птах –

            Дивні візерунки

            Сяють, мов живі –

            Мама вишивала

            Оберіг мені !

                                       (Т. Винник)

                             

                              ***

               СОРОЧКА-ОБЕРІГ
Вишивала мама синіми нитками,
зацвіли волошки буйно між житами.
Узяла матуся червоненьку нитку,
запалали маки у пшениці влітку.
Оберіг - сорочку вишила для сина.
Візерунком стали квіти України:
маки та волошки, мальви біля хати.
Долю для дитини вишивала мати.
Шила - вишивала хрестики зелені,
зашуміло листя на вербі й калині.
Золотилось сонце у розлогій кроні.
Вишивала долю, наче по долоні.
Оберіг - сорочку вишила для сина.
Візерунком стали символи Вкраїни:
і верба, й калина, сонях біля хати.
Щастя для дитини вишивала мати.
Білими по білім вишивала ненька,
до ниток вплітала всю любов серденька.
Дрібно гаптувала росяні мережки,
щоб не заростали у дитинство стежки.
Оберіг - сорочку вишила для сина.
Візерунком стала рідна Україна.
Мамину турботу збереже сорочка,
захистять від лиха хрестиків рядочки.
                                              (Л. Вознюк)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ГРУ ВЕСЕЛУ ЗАВЕДЕМ

 

Гра «Блеф – клуб»

 

 Учитель зачитує питання, учні обговорюють їх у групах і дають правильну відповідь, показуючи картка «Так» чи «Ні». Якщо відповіді різні, то обговорюється питання і знаходять правильну відповідь.

 

Гра «Асоціативний кущ»

 

На магнітній дошці  прикріплене слово «вишивка». Кругом цього напису розташовані смужки із словами, які відносяться або не відносяться до цього поняття. Учень  підходить і вибирає смужку. Якщо слово, яке він прочитав, підходить до ключового слова, він залишає її на місці. Якщо слово не підходить, то знімає цю смужку з дошки.

ЗАВДАННЯ ДО УРОКІВ ЕСТЕТИЧНОГО ЦИКЛУ

 

       Вишивка це у першу чергу малюнок , орнамент.

       Всі теми з вивчення орнаменту за вибором учителя можна подавати у малюнку, аплікації з паперу, аплікації з м’яких матеріалів (тканини, нитки) і у вишивці.

Поняття, з якими треба познайомити дітей:

Орнамент - візерунок, який утворюється чергуванням певних елементів ( геометричних фігур, стилізованих рослинчи тварин ).

Рапорт - фрагмент орнаменту, що повторюється.

        Доречно подавати матеріал  у такій послідовності:

        1. Орнамент у смужці

       - геометричний

         а) український геометричний орнамент

         б) геометричні орнаменти різних народів

 

 

 

       - рослинний

         а) український рослинний орнамент

         б) рослинні орнаменти різних народів

 

 

 

 

 

 

 

 

       - зооморфний орнамент ( орнамент із  

        зображенням тварин, птахів )

 

 

 

          - антропоморфний (орнамент із зображенням      

       людей )

 

 

 

 

2.Орнамент у прямокутнику (квадраті), в колі. (Коврики, серветки)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використані  джерела

1.   Іватьо Н.С. Живиця  / Іватьо Н.С., Жовнір О.Д., Коструба О.М. – К.: «Арка», 2000. -  136 с.
2.   Коваленко О. Українське народознавство, - К., 1999. – 205с.
3.   Крисаченко В. Українознавство, - К., 1997. – 285 с.
4.   Огієнко І. Українська культура. - К., 1991.-230с.
5.   Павлюк С.П. Народознавство. / Павлюк С.П.,  Горинець Г.Й., Кирчіва Р.Ф. – Львів. : «Фенікс», 1997. -  608с.
6.   Русанівський В. М. Культура українського народу / Русанівський В. М. та ін. - К.: Либідь., 1994. – 198с.
7.   Цимбалюк В. Дивограй. / Цимбалюк В.,  Жайворонок В., Соколовська А. – К.: «Педагогічна думка», 2001. -  160 с. 
8.   Для художнього оформлення використано зображення із глобальної мережі інтернет.